Собор — збори, зібрання. Первісно поняття було рівнозначне поняттям церква у греків, умма у мусульман, синагога чи кагал у євреїв і позначало просто зібрання віруючих. Слово собор відповідає грецькому слову «церква», яке споріднене таким словам як «цирк», «cirkle», які є відповідниками понять «коло», «круг» — у цьому випадку зібрання людей і одночасно форма управління (напр. козацький круг).
Пізніше словом собор стали називати (з церковно-слов'янської собор — зібрання, збори) — найвищу церковну законоправну установу на території тієї чи іншої юрисдикції, звичайно із законодавчою владою (означає те саме, що й Синод). За прикладом святих Апостолів, що у 50 році вперше зібралися на собор у Єрусалимі, всі важливіші церковні справи вирішувалися на менших чи більших соборах, які у перші століття. християнства відбувалися дуже часто. Собори бувають: вселенські (чи екуменічні), помісні, провінційні (чи митрополичі) і єпархіальні. Сюди треба додати також єпископські конференції. В Українській Церкві, за винятком постійного Синоду, всі інші церковні зібрання прийнято звичайно називати собором.
Вселенський собор
Це зібрання всієї церковної ієрархії чи значної її частини, скликане для вирішення важливих церковних справ, головно з питань віри, моралі та церковного правопорядку. У справах віри і моралі, канонічних норм, богослужбових правил, розробки методів боротьби з єресями, оцінювання різних теологічних концепцій і формулювання в системі віровчення. Ухвали такого собору — є непомильні. Досі всіх вселенських соборів було 21, з яких перші 8 відбулися на Сході, а решта на Заході. Православні Церкви визнають з них тільки 7 перших. Раніше на вселенських соборах брали участь також представники державної влади та мирян. За сучасним канонічним правом Католицької Церкви вселенські собори скликає папа. Правомочними до участи є кардинали, патріархи, архієпископи та, правлячі єпархи чи їм рівні владою (екзархи, адміністратори тощо), як і верховні настоятелі клірицьких монаших чинів. Нині Постійний Собор при Вселенському Патріархові на Сході має 12 митрополитів. Його рішення визнають усі канонічні православні церкви світу. Після розколу християн на католиків і православних 1054 року Вселенський Собор з делегованими представниками від усіх церков світу, згідно з встановленою процедурою ось уже як майже 1000 років не скликався. Єдиного центру Вселенського Собору не має. Але з 1961 року почалася організаційна робота для скликання Вселенського Собору. Але із 15 автономних православних церков світу єдина Російська Православна Церква Московської Патріархії під впливом державної ідеології пішла всупереч християнського вчення — відмовилася, почала церковні публікації з критикою екуменізму. Чим спромоглася відстояти свою політичну гегемонію, утвердити свою ідею Третього Риму, і за спостереженнями релігієзнавців — спровокувала розколи християн 1996 р.
Помісний собор
Це зібрання єпархів і представників духовенства (часом і мирян) помісної Церкви під керівництвом патріарха або верховного архієпископа. У межах тієї чи іншої помісної Церкви це найвища церковна інстанція, яка має також і законодавчу владу. У Католицькій Церкві рішення помісних і провінційних соборів затверджує папа. Багато соборів скликано тільки для вибору патріарха, архієпископа та інших єпархів (їх називають також виборними соборами). До проголошення східного католицького права (1957) участь у помісному соборі ніколи не була устійнена. Крім єпархів і представників світського і монашого кліру, брали у них участь звичайно теж уповноважені державних органів і мирян.
Архиєрейський собор
Це найвищий орган церковної влади в Російській Православній церкві та нижчий за Помісний собор орган церковної влади в Українській Православній Церкві Київського Патріархату.
Провінційні собори
Існують у митрополіях, які не є підпорядковані ані патріархові, ані верховному архієпископу. Участь і правосуддя цих соборах майже такі самі, як і помісних соборів.
Єпархіальний собор
Це зібрання представників духовенства, а часом і мирян однієї єпархії під головуванням єпископа.
Соборчик
Це мале зібрання, малий собор., на якому збирається духовенство одного деканату (протопресвітерства) під керівництвом свого декана чи протопресвітера.
Собор єпископів
Це новіша, посередня установа між постійним синодом і помісним собором. Він діє як дорадчий орган патріарха чи верховного архієпископа, замість помісного собору, зокрема коли обставини не дозволяють на його скликання. Участь у ньому беруть зазвичай тільки єпископи тієї чи іншої помісної Церкви.
За новим східним правом, в Українській Католицькій Церкві собор єпископів має тільки адміністративну функцію, наприклад, вибір голови помісної Церкви, єпископа, призначення єпископських катедр, поділ єпархій тощо.
Починаючи з минулого століття, зокрема по Другій світовій війні, завдання соборів частково виконують так звані єпископські конференції, в яких беруть участь тільки єпископи тієї чи іншої країни чи помісної Церкви. Вони не мають законодавчої влади, хіба що їхні ухвали підтвердить Апостольський Престол. У Східній Церкві єпископські конференції відомі ще з минулого століття їх передбачає також і нове канонічне право для Католицьких Східних Церков «Про Особи» (від 1957).
Давня Українська Церква (київська митрополія) вирішувала важливі справи на помісних або єпархіальних соборах. Найдавніша вістка про наради єпископів збереглася з 1051. Поміж пізнішими важливий був собор 1415 (обрання митрополитів для єпархій у Литовсько-Руській Державі). Після Берестейської унії православна й уніатська церкви в Україні відбували окремі собори, хоч були спроби скликати спільні (собор 28 жовтня 1629 у Львові). Особливе значення мав помісний собор 1640, що на нього митрополит П. Могила запрошував «як духовних … так і… світських братій, що ревнують про благочестя і обізнані з церковними канонами», та на якому устійнено «Православне ісповідання віри». Після 1685 у Православній Церкві в Україні не відбувалися собори. Щойно з відродженням Української Православної Церкви відбулися собори 1918 і 1921.
Собор
Це головний храм єпархії (також катедра, кафедра), культова споруда, де відправляє богослужіння єпископ, очільник єпархії.
Див. також
Джерела
- Бурега В. В. Собор [ 25 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 686. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання
- Собор [ 16 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- О. Н. Саган. Архієрейський собор [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Собор // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1789. — 1000 екз.