Арісто́тель (дав.-гр. Ἀριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький науковець-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.
| Арістотель | |
|---|---|
| дав.-гр. Ἀριστοτέλης | |
| Західна філософія | |
| Погруддя Аристотеля. Римська копія грецького бронзового оригіналу. Автор оригіналу - Лісіпп. | |
| Народження | 384 до н. е.[…] Стагіра, Chalkidian Leagued |
| Смерть | 322 до н. е.[…] Стагіра, Македонська імперіяd[…] intestinal diseased |
| Національність | греки |
| Проживання | Афіни Афіни |
| Знання мов | |
| Школа / Традиція | перипатетики, аристотелізм |
| Основні інтереси | фізика, метафізика, поезія, театр, музика, риторика, політика, етика, біологія, зоологія |
| Значні ідеї | Золотий переріз, розум, логіка, почуття |
| Вплинув | Александр Македонський, Авіцена, Аверроес, Маймонід, Альберт Великий, Тома Аквінський, Птоломей, Коперник, Галілео Галілей та більшість Ісламської філософії, Єврейської філософії, християнської філософії, західної філософії та науки загалом |
| Alma mater | Академія Платона |
| Літературний напрям | Перипатетики |
| Зазнав впливу | |
| Вчителі | Платон |
| Відомі студенти | Александр Македонський, Теофраст, Аристоксен, Дикеарх, Евдем Родоський, Clearchus of Solid, Фаній Ереський, Chamaeleond, Neleus of Scepsisd, Clytus of Miletusd і Menod |
| Визначний твір | |
| Історичний період | Антична філософія |
| Батько | Nicomachusd |
| Брати, сестри | Arimnested і Arimnestusd |
| У шлюбі з | Піфіада |
| Діти | |
| | |
| Арістотель у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Арістотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. навчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II — Александра III. У 335 році до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».
Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.
На долю Арістотеля випала місія підбити підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.
Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила 2016 рік ювілейним роком Арістотеля. Дане рішення було прийнято на 38-й сесії конференції в Парижі.
Дитинство і юність
Арістотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 році до нашої ери. Тому отримав прізвисько Стагіріт. Батька Арістотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Арістотеля.
У 369 році до н. е. у віці 15 років Арістотель залишився без батьків. Опікуном став Проксен, родич батька, який також жив у Стагірі і всіляко підтримував жагу юнака до пізнання (згодом Арістотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора й одружив зі своєю дочкою Піфіадою). Значний спадок, отриманий від батька, дозволив Арістотелю не тільки не знати нужди, але й купувати книги, які на той час були дорогими. Крім коштів Арістотель успадкував батькові твори, в яких скрупульозно описувались спостереження над живою та неживою природою. Тому перед тим, як почати заняття загальними науками, Арістотель вивчав рослини і тварин, намагаючись узагальнити досвід Нікомаха, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин».
Значний вплив на юного Арістотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом II, у майбутньому батьком великого полководця Александра III Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Арістотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Арістотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Арістотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.
Періоди творчої діяльності
Хронологічно творча діяльність Арістотеля поділяється на три періоди:
- перший афінський — з 367 до н. е., коли він прибув в Афіни й став слухачем Академії Платона, де пробув 20 років;
- «роки мандрів» (347—334 роки до н. е.);
- другий афінський період — епоха Лікея.
Перший афінський період
І в Македонії, і в Стагірі Арістотель часто чув розповіді про афінських мудреців Сократа і Платона. Із мрією стати учнем Платона, він відправився до Афін. Хоча на той час Платон перебував в Сиракузах, Арістотель не втратив часу і цікавився грецькою філософією в цілому та платонівським вченням зокрема. До повернення Платона Арістотель вже встиг добре ознайомитись із його основними твердженнями. Допитливий і живий розум Арістотеля приводив у захват Платона, він вважав його найздібнішим серед своїх учнів. Водночас Платону не дуже подобалось, що розум учня більш схильний до вивчення дійсності, аніж підпорядкований абстрактним наукам, а також дещо дратував чепурний вигляд Арістотеля. Платону здавалось, що учень не ставиться із належною байдужістю до всього життєвого, що він сам зневажав.
Втім Арістотель був певен: все в житті людини заслуговує на вивчення. Він з дитинства не знав бідності, не терпів наставництва, тримався незалежно, одягався вишукано і навіть дещо екстравагантно, носив коштовні прикраси. Молодий філософ був надзвичайно прихильним до жінок і всіляко виявляв до них знаки уваги. Так само і у викладенні філософських поглядів Арістотель, схильний до аналізу та вивчення дійсності, різко відрізнявся від свого учителя. Звідси пішла легендарна фраза:
Греки ж були прихильниками красномовства, і стиль Платона цілком відповідав їх уявленням про мистецтво риторики. Скупого на слова Арістотеля вони довгий час майже не помічали. У «Нікомаховій етиці» Арістотель коротко, проте містко висловив, наскільки важко йому спростовувати вчення Платона. До самої смерті свого учителя Арістотель не відкривав своєї школи, хоча власні філософські ідеї вже встиг розробити в усіх деталях, і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.
Період подорожей
По смерті Платона залишив Афіни в 348 до н. е. й подався до Малої Азії. У місті Атарнея він одружився із Піфіадою, молодшою дочкою тирана Атарнеї Гермія, свого товариша та учня. Коли Гермія вбили заколотники, Арістотель із молодою дружиною був вимушений тікати на острів Лесбос. Тут через певний час Піфіада народила Арістотелю дочку, яку назвали на честь матері також Піфіадою. Перебуваючи на Лесбосі у місті Мітіліні, Арістотель отримав запрошення від македонського царя Філіппа ІІ прибути в Македонію та стати учителем його сина Александра. Згідно з переказом, Філіпп писав:
Три роки присвятив Арістотель вихованню Александра (десь від 13-ти до 16-річного віку). Згодом отримавши владу і почавши завоювання, вдячний Македонець повністю звільнив від податків ціле місто Стагір — лише за те, що там народився Арістотель, його Вчитель. Займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, крім того, передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природи. Більшу частину цього періоду учень та учитель жили в Мієзі (сучасний муніципалітет Науса), де для них серед садів Філіпп побудував Німфеум, буквально — святилище муз. Переказ стверджує, що і Філіпп, а потім і сам Александр не шкодували нічим, аби створити Арістотелю усі необхідні умови для продовження наукових досліджень. Так, близько тисячі осіб мали обов'язком постійно постачати для наукових дослідів Арістотеля рідкісних тварин, рослин і мінерали. Окрім Філіппа та Александра слухачами Арістотеля також були такі царі Македонії: Птолемей I Сотер, Кассандр Македонський та багато інших мужів.
Другий афінський період
З Александром III Македонським Арістотель розійшовся тільки напередодні його першого походу в Азію. 50-річний філософ разом із дружиною, дочкою та вихованцем Ніканором повернулися до Афін, залишивши замість себе племінника, свого учня, також філософа Каллістена. Платонівською академією на той час управляв Ксенократ, і Арістотель заснував в Лікії — священному гаї Аполлона Вовчого — власну школу. За назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Арістотеля називали перипатетиками, від περίπατος, що з давньогрецької мови перекладається як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Арістотель проводив на відкритій галереї для прогулянок. Чисельність перипатетиків не була високою, оскільки філософія Арістотеля передбачала природничі погляди, цілком чужі і незвичні для афінян. І все ж Арістотель, як і Платон, відводив філософії найпіднесеніше місце.
Незабаром після повернення до Афін з Македонії дружина Арістотеля Піфіада померла. Він довго оплакував її втрату і побудував на вшанування її пам'яті мавзолей. Проте через два роки Арістотель одружився знову на своїй рабині Герпіліс, яка народила йому сина Нікомаха. Після цього філософ, наче на підтвердження власних слів про те, що після 50 років розумові сили слабшають і наступає пора, коли людина має пожинати те, що раніше посіяла, саме так і вчинив. Жив розміреним життям, терпляче пояснював учням особливості своєї філософії, писав один за одним свої відомі твори. Вже в ранні роки свого життя Арістотель писав діалоги. В Лікеї він також писав трактати або нотатки для власних викладів, опубліковані по його смерті (можливо, що серед них є й записки викладів, записані його слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів утрачена лише частина. Арістотель був універсальним дослідником, його трактати належать до широкого кола галузей знання: логіки та теорії поезії, зоології та фізіології, астрономії та історії права.
Хоча як істинний мудрець Арістотель тримався якнайдалі від політики, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Арістотель зрозумів, що залишатись в Афінах йому небезпечно. Певну роль відіграло і те, що великий філософ у житті був малоприємною і різкою людиною. Не маючи інших причин для вигнання Арістотеля, афіняни звинуватили його у неповазі до богів. Не бажаючи повторити долю філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть, Арістотель поспішив втекти з Афін до Халкіди, пояснивши друзям причину своєї втечі:
Помер філософ у Халкіді 322 до н. е. від природних причин (як уважають сучасні дослідники, від спадкової хвороби шлунка). Тіло філософа перевезли в його рідне місто Стагіру, де міщани побудували розкішний мавзолей, який донині не зберігся.
У 2016 році на конференції «Арістотель — 2400 років» археолог Константінос Сісмандіс повідомив про знахідку могили Арістотеля біля Стагіри .
Погляди Арістотеля
Метод пізнання
В Арістотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Арістотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних суперечностей у висновках, що випливають із тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики й логіки, був властивий древнім мислителям. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді й показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються, на перше око, очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.
Арістотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних — «технічних»). Значення пізнання в людському житті, на погляд Арістотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.
У пізнанні Арістотель розрізняє різні ступені:
- практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;
- розмірковування («фронезіс»);
- наука;
- мудрість («софія»);
- розум («нус») — продуктивна сила пізнання.
Арістотель вплинув на весь подальший розвиток наукової та філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.
Фізика
У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» та інших він виклав свої уявлення про природу і рух, що підсумовують розвиток античної науки впродовж 15 століть. Фізика в нього у своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь, теплого з вологим — повітря. П'ятим, найдовершенішим елементом Арістотель вважав ефір.
Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (в розумінні Арістотеля — повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). У деяких випадках Арістотель відзначав, що якісні зміни іноді відбуваються раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару.
Дослідження Арістотеля охоплюють також механіку, акустику й оптику. Зокрема, звук він пояснював «струсом» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких[яких?] теорій Евкліда.
Заслуга Арістотеля в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися у стародавньому суспільстві. Водночас деякі з висновків Арістотеля були помилковими, що, зважаючи на його авторитет упродовж пізнього середньовіччя, створило певні складнощі для пошуку істини. Одним із таких висновків було положення, що рух відбувається тільки під дією прикладеної (зовнішньої) сили — Арістотель не збагнув принцип інерції.
Космологія
Див. також: Полеміка про число світів з атомістами.
Погляди на світ він виклав у своїй космології, що панувала в науці до Миколи Коперника. За Арістотелем, Всесвіт, обмежений у просторі, але нескінченний у часі, складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Ефір за Арістотелем — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є Бог.
Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі підіймаються догори, за Арістотелем спричинені тенденцією елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил.
Арістотель висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.
Фізика Арістотеля ґрунтувалася на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму. В античності були й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — наприклад, відсутність паралаксу зір. Ці погляди пізніше, у II столітті, розробив Птолемей, створивши доволі точну геоцентричну систему.
Метафізика
Арістотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Арістотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовою мета означає поза). Згодом слово метафізика стало вживатися як синонім слова філософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокрема марксизм, слідом за Гегелем, протиставляє метафізику діалектиці.
У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Арістотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон, закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Арістотель протиставляє матерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «телеологія») в кожній речі.
Свою філософію Арістотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Арістотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Арістотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Арістотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє зображення. Арістотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Арістотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.
У вченні про «моменти буття» Арістотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія в Арістотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Арістотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Арістотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Арістотелем матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Арістотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Арістотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.
Розмірковуючи про «становлення», Арістотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:
- причину матеріальну;
- причину формальну;
- причину дійову;
- причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).
Арістотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.
Арістотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.
У вченні про природу Арістотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху:
- виникнення,
- знищення,
- рух як зміна якісна,
- збільшення,
- зменшення,
- переміщення.
Важливе визнання Арістотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Арістотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми й матерії при утворенні речей. Арістотель говорить:
Логіка
Арістотель вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Логіка Арістотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Арістотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. У творах Арістотеля з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, Арістотель в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. Арістотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо. Два тисячоліття розвитку філософської та математичної думки дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки.
Категорії
Окремий твір присвячує Арістотель найвищим поняттям — категоріям, яким є підрядні усі інші. Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, Арістотель розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а і як зображені зв'язки між речами і явищами. Цих категорій є десять: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ).
Арістотель визначає категорію кількості як предмет математики. Він вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, наприклад теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону.
Вчення Арістотеля про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.
Політологія
Арістотель підкреслював, що «самий принцип воєн можна вважати противним ідеї права». Теза надалі одержала широке поширення в критиків війни й прихильників «вічного миру», зокрема в Канта і Фіхте. У своєму праворозумінні Арістотель розділяє положення Сократа і Платона про збіг справедливого і законного. Право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. «Поняття справедливості, — відзначає Арістотель, — зв'язано з представленням про державу, тому що право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування». У цілому право як політичне явище Арістотель називає «політичним правом». Це, зокрема, означає неможливість неполітичного права, відсутність права взагалі в неполічних (деспотичних) формах правління. Істотним складеним моментом політичної якості закону є його відповідність політичної справедливості та праву. «Усякий закон, — відзначав Арістотель, — в основі припускає свого роду право». Отже, це право повинне знайти своє вираження, втілення і дотримання в законі. Відступ закону від права означало б, відповідно до концепції Арістотеля, відхід від політичних форм до деспотичного насильства, виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслював він, — володарювання не тільки по праву, але і всупереч праву: прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».
Біологія
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Свої погляди на явища природи Арістотель виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тварин» та ін. На підставі численних спостережень Арістотель поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав близько 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, Арістотель спостерігав поступове новоутворення частин організму. Він висловив ідеї про єдність у природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них — до тварин. Праці Арістотеля мали великий вплив на подальший розвиток біології та медицини.
Емпіричне дослідження Аристотель був першою людиною, яка систематично вивчала біологію, і біологія становить значну частину його творів. Він провів два роки, спостерігаючи та описуючи зоологію Лесбосу та навколишніх морів, зокрема, лагуну Пірри в центрі Лесбосу. Його дані в «Історії тварин», «Породження тварин», «Рух тварин» і «Частини тварин» зібрані з його власних спостережень, тверджень, наданих людьми зі спеціальними знаннями, такими як пасічники та рибалки, і менш точних звітів, наданих мандрівниками з за кордоном. Його очевидний акцент на тваринах, а не на рослинах — це історична випадковість: його роботи з ботаніки були втрачені, але збереглися дві книги про рослини його учня Теофраста.
Аристотель повідомляє про морське життя, видиме під час спостережень на Лесбосі, і про улов рибалок. Він детально описує сома, електричного скача і рибу-жабу, а також головоногих молюсків, таких як восьминіг і паперовий наутілус. Його опис гектокотильного плеча головоногих молюсків, який використовується для статевого розмноження, не був широко поширеним до 19 століття.[70] Він дає точні описи чотирикамерних передніх шлунків жуйних тварин та яйцеживородячого ембріологічного розвитку гончих акул.
Він зазначає, що будова тварини добре підібрана для функціонування, тому серед птахів чапля, яка живе в болотах з м'яким тином і живе за рахунок лову риби, має довгу шию і довгі ноги, а також гострий дзьоб, схожий на спис, тоді як качки, які плавають, мають короткі ноги та перетинчасті ступні. Дарвін також відзначав такі відмінності між подібними видами тварин, але на відміну від Аристотеля використав ці дані, щоб прийти до теорії еволюції. Сучасному читачеві твори Аристотеля можуть здатися близькими до еволюції, але хоча Аристотель усвідомлював, що нові мутації або гібридизації можуть відбутися, він бачив це як рідкісні випадки. За Аристотелем, нещасні випадки, як і хвилі спеки взимку, слід вважати відмінними від природних причин. Таким чином, він критично ставився до матеріалістичної теорії Емпедокла про «виживання найсильнішого» походження живих істот та їхніх органів, і висміяв ідею про те, що нещасні випадки можуть призвести до впорядкованих результатів. Висловлюючи свої погляди сучасними термінами, він ніде не говорить, що різні види можуть мати спільного предка, або що один вид може змінитися іншим, або що види можуть вимерти.
Науковий стиль
Аристотель зробив висновок про закони росту зі своїх спостережень за тваринами, зокрема про те, що розмір виводка зменшується з масою тіла, тоді як період вагітності збільшується. Він був правий у цих прогнозах, принаймні для ссавців: дані показані для миші та слона.
Аристотель не проводив експериментів у сучасному розумінні. Він використовував давньогрецький термін pepeiramenoi для позначення спостережень або, щонайбільше, слідчих процедур, таких як розтин.[78] У «Поколінні тварин» він знаходить запліднене куряче яйце відповідної стадії та відкриває його, щоб побачити, як серце ембріона б'ється всередині.
Натомість він практикував інший стиль науки: систематично збирав дані, відкриваючи закономірності, загальні для цілих груп тварин, і виводячи з них можливі причинно-наслідкові пояснення. Цей стиль є поширеним у сучасній біології, коли великі обсяги даних стають доступними в новій області, наприклад геноміці. Вона не дає такої ж впевненості, як експериментальна наука, але вона викладає гіпотези, які можна перевірити, і конструює наративне пояснення того, що спостерігається. У цьому сенсі біологія Аристотеля є науковою.
З даних, які він зібрав і задокументував, Аристотель зробив висновок про низку правил, що стосуються особливостей історії життя живородячих четвероногих (наземних плацентарних ссавців), які він вивчав. Серед цих правильних прогнозів можна виділити наступні. Розмір виводка зменшується із збільшенням маси тіла (дорослого), тому у слона є менше молодих (зазвичай лише один) на виводок, ніж у миші. Тривалість життя збільшується з періодом вагітності, а також з масою тіла, тому слони живуть довше, ніж миші, мають довший період вагітності та важчі. Як останній приклад, плодючість зменшується з тривалістю життя, тому у довгоживучих видів слонів загалом менше молодих, ніж у короткоживучих видів, таких як миші.
Класифікація живих істот
Аристотель записав, що зародок риби-собака був прикріплений канатиком до своєрідної плаценти (жовткового мішка), як вища тварина; це сформувало виняток з лінійної шкали від найвищого до найнижчого.
Аристотель виділив близько 500 видів тварин, розташувавши їх в «Історії тварин» за шкалою досконалості, нерелігійної версії scala naturae, з людиною на вершині. Його система мала одинадцять категорій тварин, від найвищого потенціалу до найнижчого, виражених у формі при народженні: найвищий народжував гарячих і вологих істот, найнижчий відкладав холодні сухі, схожі на мінерали яйця. Тварини були вище рослин, а ті, в свою чергу, були вище мінералів. Він згрупував те, що сучасний зоолог назвав би хребетними, як гарячіших «тварин з кров'ю», а нижче них холодніших безхребетних як «тварин без крові». Ті, що мають кров, поділяються на живородячих (ссавці) і яйцекладущих (птахи, плазуни, риби). Без крові були комахи, ракоподібні (без панцира — головоногих молюсків і раковини) і твердокорінні молюски (двостулкові та черевоногі молюски). Він визнав, що тварини не зовсім вписуються в лінійну шкалу, і зазначив різні винятки, наприклад те, що акули мають плаценту, як і тетраподи. Для сучасного біолога пояснення, недоступне Аристотелю, — це конвергентна еволюція. Він вважав, що цілеспрямовані кінцеві причини керують усіма природними процесами; ця телеологічна точка зору виправдовувала його спостережені дані як вираз формального задуму.
Географія
У працях Арістотеля є багато і географічних відомостей. У його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. Арістотель, наприклад, вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».
Естетика
На противагу поглядам Платона на прекрасне як «ідею», Арістотель захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання.
Педагогіка
Арістотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню Арістотель надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. У природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше — в XVII і XVIII ст. Арістотель вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку Арістотеля, повинно бути не приватною, а державною справою.
Економіка
Арістотеля хвилювало питання справедливості при обміні між людьми: «Отже, розплата станеться тоді, коли рівність утверджена так, щоб землероб відносився до взутівника, як робота взутівника до роботи землероба». (EN). Помилкою Арістотеля в економіці є ідея, що обмін відбувається за «справедливої рівності», тоді як добровільний обмін між сторонами можливий за умови, коли кожна із сторін цінує благо іншої сторони вище за протилежну сторону.
Вплив арістотелізму
Арістотель мав великий вплив на подальший розвиток філософії та науки, зокрема в Україні. У XVI і XVII ст. курси філософії Арістотеля читались в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині XVIII ст. вчення Арістотеля викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Мануїла Козачинського, Георгія Кониського та ін.) і в кількох десятках семінарій в слов'янському світі — в Україні (Харків, Переяслав).
Твори
Численні твори Арістотеля охоплюють майже всю область доступного тоді знання, яке в його працях отримало глибше філософське обґрунтування, було приведене в строгий, систематичний порядок, і його емпіричний базис значно зріс. Деякі з цих творів не були випущені ним самим за життя, а багато інших підроблено йому приписані згодом. Але навіть деякі місця тих творів, які безперечно належать йому, можна поставити під сумнів, і вже стародавні прагнули пояснити собі цю неповноту й уривчастість мінливостями долі рукописів Арістотеля. За переказами, які наводять Страбон і Плутарх, Арістотель заповідав свої твори Феофрасту, від якого вони перейшли до Нелія зі Скепсису. Спадкоємці Нелія заховали дорогоцінні рукописи від жадоби пергамських царів в льох, де вони сильно постраждали від вогкості та цвілі.
У I столітті до н. е. вони були продані за високу ціну багатію і поціновувачу книг Апеллікону в найжалюгіднішому стані, і він постарався відновити постраждалі місця рукописів своїми власними надбавками, але не завжди вдало. Згодом, при Суллі, вони потрапили серед іншої здобичі до Риму, де Тиранніан і Андронік Родоський видали їх в їхньому нібито нинішньому вигляді. На думку деяких дослідників, ця розповідь може бути вірна тільки відносно дуже невеликого числа другорядних творів Арістотеля.
З творів Арістотеля до нас, на жаль, не дійшли написані в загальнодоступній формі (екзотеричні), наприклад, «Діалоги», хоча прийнята стародавніми відмінність між екзотеричними і езотеричними творами не була така строга проведено самим Арістотелем і в усякому разі не означало відмінності за змістом. Твори Арістотеля, що дійшли до нас, далеко не однакові за своєю літературною цінністю: у одному і тому ж творі одні розділи справляють враження ґрунтовно оброблених і підготовлених для публікації текстів, інші — більш-менш докладних нарисів. Нарешті, є і такі, які примушують припускати, що вони були тільки нотатками вчителя для майбутніх лекцій, а деякі місця, як, можливо, його «Евдемова етика», мабуть, зобов'язані своїм походженням нотатками слухачів або, принаймні, перероблені з цих нотаток.
Видання
Перше повне видання латиною з коментарями арабського філософа Аверроеса з'явилося в 1489 році у Венеції, а перше грецьке видання зроблене Альдом Мануцієм (5 томів, Венеція, 1495—1498). За цим було нове видання, переглянуте Еразмом Ротердамським (Базель, 1531), потім інше, переглянуте Сильбургом (Франкфурт, 1584) і багато інших. Наприкінці XVIII століття Буле зробив нове грецьке і латинське видання (5 томів, Цвейбрюкен і Страсбург, 1791—1800). У XIX ст. коштом Берлінської академії приготовано п'ятитомне повне видання творів, коментарів, схолій і фрагментів (Берлін, 1831—1871), яке послужило допомогою і для французького видання Дідо в Парижі (5 томів, 1848—1874).
Арістотелів корпус
Твори, приналежність яких Арістотелю вважається сумнівною, помічені знаком *. Твори, які за загальним визнанням дослідників Арістотелю не належать, помічені знаком **.
Логіка (Органон)
- Категорії / Κατηγοριῶν / Categoriae
- Про тлумачення / Περὶ ἑρμηνείας / De Interpretatione
- Перші аналітики / ἀναλυτικά πρότερα / Analytica Priora
- Другі аналітики / ἀναλυτικά ὑστερα / Analytica Posteriora
- Топіка / Τοπικῶν / Topica
- Про софістичні спростування / Περὶ τῶν σοφιστικῶν ἐλέγχων / De Sophisticis Elenchis
Про природу
- Фізика / Φυσικὴ ἀκρόασις / Physica
- Про небо / Περὶ οὐρανοῦ / De Caelo
- Про виникнення і знищення / Περὶ γενέσεως καὶ φθορᾶς / De Generatione et Corruptione
- Метеорологіка / Τα μετεωρολογικά / Meteorologica
- Про космос / Περὶ κόσμου / De Mundo **
- Про душу / Περὶ ψυχῆς / De Anima
- Про сприйняття і сприйняте Περὶ αἰσθήσεως καὶ αἰσθητῶν / De Sensu et Sensibilibus
- Про пам'ять і спогади Περὶ μνήμης καὶ ἀναμνήσεως / De Memoria et Reminiscentia
- Про сон і неспання / Περὶ ὗπνου καὶ ὶγρηγορήσεως / De Somno et Vigilia
- Про сновидіння / Περὶ ἐνυπνίου / De Insomniis
- Про тлумачення сновидінь / Περὶ τῆς καθ΄ ὕπνον μαντικῆς / De Divinatione per Somnum
- Про довге і коротке життя / Περὶ μακροβιότητος καὶ βραχυβιότητος / De Longitudine et Brevitate Vitae
- Про юність і старість, про життя і смерть / Περὶ νεότητος καὶ γήρως καὶ ζωῆς καὶ θανάτου / De Juventute et Senectute, De Vita et Morte
- Про дихання / Περὶ πνεύματος / De Respiratione **
- Історія тварин / Περὶ τὰ ζὼα ἱστορίαι / Historia Animalium
- Про частини тварин / Περὶ ζῴων μορίων / De Partibus Animalium
- Про рухи тварин / Περὶ ζῴων κινήσεως / De Motu Animalium
- Про розподіл тварин / Περὶ ζῴων πορείας / De Incessu Animalium
- Про виникнення тварин / Περὶ ζῴων γενέσεως / De Generatione Animalium
- Про кольори / Περὶ χρωμάτων / De Coloribus **
- Про чуте / Περὶ ἀκουστῶν / De Audibilibus **
- Фізіогноміка / Φυσιογνωμικά / Physiognomonica **
- Про рослини / Περὶ φυτών / De Plantis **
- Про чудові чутки / Περὶ θαυμάσιων ἀκουσμάτων / De mirabilibus auscultationibus **
- Механіка / Μηχανικά / Mechanica **
- Проблеми / Προβλήματα / Problemata *
- Про неподільні лінії / Περὶ ατόμων γραμμών / De Lineis Insecabilibus **
- Про напрями в назвах вітрів / Ἀνέμων θέσεις καὶ προσηγορίαι / Ventorum Situs et Cognomina **
- Про Ксенофана, Зенона, Горгія / Περὶ Ξενοφάνους, περὶ Ζήνωνος, περὶ Γοργίου / De Melisso Xenophnae Gorgia **
Метафізика
- Метафізика / Μετὰ τὰ φυσικά / Metaphysica
Етика й політика
- Нікомахова етика / Ἠθικὰ Νικομάχεια / Ethica Nicomachea
- Велика етика / Ἠθικὰ μεγάλα / Magna Moralia *
- Евдемова етика / Ἠθικὰ Εὐδήμεια / Ethica Eudemia
- Про благе і зле / Περὶ Ἀρετῶν καὶ κακιῶν / De Virtutibus et Vitiis Libellus
- Політика / Πολιτικά / Politica
- Економіка / Οἰκονομικά / Oeconomica *
- Афінська політія / Ἀθηναίων πολιτεία / '
Риторика й поетика
- Риторика / Ῥητορικὴ τέχνη / Ars Rhetorica
- Риторика до Александра / Ῥητορικὴ πρὸς Ἀλέξανδρον / Rhetorica ad Alexandrum **
- Поетика / Περὶ ποιητικῆς / Ars Poetica
Українські переклади
- Арістотель. Нікомахова етика / Αριστοτελους. Ηθικα Νικομαχεια. Пер. В. Ставнюка. — К.: Аквілон-Плюс, 2002. 480 с. [ 11 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Арістотель [ 26 квітня 2013 у Wayback Machine.]. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. — К.: Основи, 2000. — 239 с.
- Арістотель. Про мистецтво (фрагменти) // Всесвіт. — 1978. — № 12.
- Арістотель. Поетика / Пер. Б. Тена; вступ. ст. і коментарі Й. Кобова. — К.: Мистецтво, 1967. — 136 с.
- Арістотель. Категорії. / Пер. Тараса Лучука. — готується до публікації видавництвом «Астролябія»
- Арістотель. Метафізика. / Перекладач: Олексій Панич. — К.: Темпора , 2022. — 848 с. ISBN 978-617-569-534-0
Див. також
- 6123 Арістотель — астероїд, названий на честь філософа.
- Арістотелізм
- Хремастика
- Теорія гомоцентричних сфер
Примітки
- ↑ Aristotle
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118650130 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Лосев А. Ф. Аристотель // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
- ↑ Berry A. A Short History of Astronomy — London: John Murray, 1898.
- Arithmetizations of Syllogistic à la Leibniz — 2012.
- OUTLINES OF GREEK AND ROMAN MEDICINE
- Isocrates and Aristotle on Rhetoric
- Aristotle
- ↑ Aristotle
- Aristotle
- http://webspace.ship.edu/cgboer/athenians.html
- Любкер Ф. Theophrastus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1375.
- Г. Надсон, Э. Р. Теофраст // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIIа. — С. 915–917.
- Аристоксен // Анрио — Атоксил — 1926. — Т. 3. — С. 326.
- Любкер Ф. Eudemus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 500.
- Э. Р. Эвдем Родосский // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XL. — С. 127.
- Yamamoto Y. (unspecified title) — 2022. — С. 11. — ISBN 978-4-14-223139-3
- ↑ Gercke A. Arimnestos 7 // Kategorie:RE:Band II,1 — 1895.
- BeWeB
- . Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
- Harris, Mary (26 травня 2016). . Greek Reporter[en]. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
- . Корреспондент. 26 травня 2016. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
- Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 21 червня 2011.
- https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=709982072489583&id=100004333891723
Джерела
- І. Бойченко. Аристотель Стагірит // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Антична література: навчальний посібник / Ю. І. Ковбасенко ; Київський університет імені Бориса Грінченка, Гуманітарний інститут. — Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. — 255 с.
- Античні поетики . Поетика / Арістотель. Про високе / Псевдо-Лонгін. Про поетичне мистецтво / Горацій ; [упоряд. : Мирон Борецький, Василь Зварич ; голов. ред. М. Жук ; ред. Г. Бітківська ; худож. О. Здор ; редкол. : Мирон Борецький, Мирослав Закалюжний, Василь Зварич та ін.]. — Київ: Грамота, 2007. — 167, [1] с. : іл. — (Серія «Бібліотека античної літератури»). — ISBN 978-966-349-105-9
- Віхи в історії античної естетики: збірник. — Київ: Мистецтво, 1988. — 286 с. — (Пам'яти естетичної думки). — ISBN 5-7715-0042-9
- Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 1. / Наукові керівники проекту Б. Кассен, К. Сігов ; Пер. з франц. — К.: Дух і літера, 2009. — 576 с. — ISBN 978-966-378-125-9 ()
- К. М. Узбек. Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
- «Політика» Арістотеля та розвиток політичної думки італійського Відродження / В. Петрінко // Людина і політика. — 2001. — № 5. — С. 96-104. — Бібліогр.: 26 назв.
- Політологія / За ред. О. І. Семківа. — Львів: Світ, 1994. — 592 с. — ISBN 5-7773-0086-3
- Узбек Костянтин Минович. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
- Социологическая альтернатива: Аристотель — Маркс / Патрик де Лобье; Ред. С. Желдак; Пер. С. Желдак, Е. Еременко.– К. : Дух и Литера, 1998.– 152 с. — ISBN 5-9580204-1-1
- Аристотель и аристотелизм в истории анатомии / М. С. Абдуллаев. — Баку: Азернешр, 1988. — 292 [3] с.
- Канарш Г. Ю. // Знание. Понимание. Умение. — 2005. — № 2. — С. 145—152.
- Чанышев А. Н. Аристотель. — М.: Мысль, 1987. — (Мыслители прошлого).
- Jonathan Barnes. Aristotle: a very short introduction. — Oxford : Oxford University Press, 2000. — 160 с. — ISBN 0192854089.
- Aristotle,Terence Irwin,Gail Fine. Aristotle: introductory readings. — Oxford : Oxford University Press, 1996. — 359 с. — ISBN 0872203395.
Посилання
- Арістотель // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Арістотель // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 63. — ISBN 966-692-578-8.
- Арістотель // Україна і українці очима світу: бібліогр. покажч. / НПБУ; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 34—35. — 248 с.
- Арістотель. Добірка статей з українських академічних енциклопедій на сайті «Ізборник» [ 14 травня 2013 у Wayback Machine.]
- «Головне про філософів»: Арістотель [ 10 травня 2015 у Wayback Machine.] на сайті Культурного центру «Новий Акрополь»
- З історії: Арістотель / «Пробудись!», # 5 2016 [ 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Аристотель // Велика українська енциклопедія.