Птолемей I Сотер був македонським генералом істориком і охоронцем Александра Македонського Родом із Македонського королі

Птолемей I Сотер - був македонським генералом, істориком і охоронцем Александра Македонського. Родом із Македонського королівства на півночі Греції, він став правителем Єгипту, який тоді був частиною колишньої імперії Александра. Птолемей був фараоном Птолемеєвого Єгипту з 305/304 рр. до н. е. до своєї смерті. Він був засновником династії Птолемеїв, яка правила Єгиптом до смерті Клеопатри в 30 р. до н. е., перетворивши країну на елліністичне царство, а Александрію — на центр грецької культури.

Птолемей I Сотер
дав.-гр. Πτολεμαῖος Σωτήρ («Птолемей Спаситель»)
Погруддя Птолемея I. Лувр, Париж
Фараон Єгипту
Правління	305/304 – 282 р. до н. е.
Попередник	Александр Македонський
Наступник	Птолемей II Філадельф
Титульні імена
У шлюбі	Артакама^d, Таїс, Еврідіка Єгипетська^d і Береніка I
Діти	(щонайменше 12) Птолемей Керавн Мелеагр Арсіноя II Філотера Лісандра Птолемей II Філадельф Береніка Ейрена Лаг Леонтіск Птолемаїда
Батько	Лаг
Мати	Арсіноя
Народився	367 до н. е. Пелла, Македонія, Греція
Помер	Січень 282 р. до н. е. (84–85 років) Александрія, Елліністичний Єгипет
Дружина	Таїс Артакама Еврідіка I Береніка I
Династія	Птолемеї - засновник

Птолемей I був сином Арсіної Македонської або від її чоловіка Лага, або від Філіпа II Македонського, батька Александра. Однак останнє малоймовірно і може бути міфом, створеним для прославлення династії Птолемеїв. Птолемей був одним із найдовіреніших супутників і військових офіцерів Александра. Після смерті Александра в 323 році до нашої ери Птолемей перехопив його тіло, коли воно було в дорозі для поховання в Македонії, замість цього помістивши його в Мемфісі, звідки пізніше було перенесено в Александрію в нову гробницю. Згодом він приєднався до коаліції проти Пердікки, королівського регента Філіпа III Македонського. Останній вторгся в Єгипет, але був убитий своїми офіцерами в 320 р. до н. е. що дозволило Птолемею I консолідувати свій контроль над країною. Після серії війн Діадохів, Птолемей отримав претензії на Юдею в південній Сирії, за яку сперечався сирійський цар Селевк I. Він також взяв під контроль Кіпр і Киренаїку, остання з яких була передана під контроль пасинка Птолемея Магас. Птолемей також побудував Александрійську бібліотеку.

Птолемей I, можливо, одружився з Таїс, його коханкою за життя Александра; відомо, що він одружився з перською дворянкою Артакамою за наказом Александра. Пізніше він одружився з Еврідікою, донькою македонського регента Антипатра; їхні сини Птолемей Керавн і Мелеагр правили по черзі як царі Македонії. Останній шлюб Птолемея був з двоюрідною сестрою та фрейліною Еврідіки, Беренікою I. Птолемей I помер у 282 р. до н. е. і його спадкоємцем став його син від Береніки, Птолемей II.

Біографія Редагувати

Рік народження та юність Птолемея Редагувати

Про юність Птолемея відомо небагато. Птолемей (від polemos — «війна»), прозваний згодом за надання допомоги родосцям Сотером («Спасителем»), був сином Лага (Зайця), племінного вождя з Еордеї (суч. Македонії), - людини яка нічим не прославилась, хоч і була зі знатного роду, матеріальний добробут якого ґрунтувався лише на земельних володіннях. Легенда називала Птолемея рідним сином македонського царя Філіпа II (тим самим він стає єдинокровним братом Александра). Його мати Арсіноя нібито була коханкою Філіппа, який віддав її заміж за Лага вже вагітною. Але це, мабуть, було вигадано для легітимації нової єгипетської династії. Арсіною офіційна генеалогія пізніше представляла пов'язаної з македонським царським родом, і, можливо, небезпідставно.

Спірним є також рік народження Птолемея. Як повідомляється в «Довгожителях», творі, який безпідставно приписаний був Лукіану, Птолемей прожив 84 роки і, таким чином, мав народитися вже близько 367 року до н. е. Хоча ця дата розглядається як правильна, вона все ж таки здається занадто ранньою. Зазвичай приймають час близько 360 року до н. е., оскільки цей рік народження добре узгоджується з рештою дат життя Птолемея.

Птолемей з ранньої юності був одним із найближчих друзів Александра. Свого часу, коли стало відомо про бажання Александра одружитися з Адою, дочкою Піксодара, сатрапом Карією, Філіпп II в гніві вигнав з Македонії всіх друзів сина, і в їх числі Птолемея. Після вбивства Філіппа в 336 до н. е. Птолемей разом з Александром повернулися з Епіра, де вони перебували у вигнанні, до Македонії. Хоча скільки-небудь видатного становища він тоді ще не займав, але Александр повністю довіряв йому і призначив його своїм соматофілаком (охоронцем).

Воєначальник за Александра Редагувати

Перський похід Редагувати

У початковий період походу Александра в Азію, Птолемей був особливо помітний, хоча безумовно він супроводжував царя протягом усього цього періоду. До 330 до н. е., коли він обійняв почесну посаду царського охоронця (так званого соматофілака; дав.-гр. σωματοφύλαξ) замість Деметрія, замішаного в змові Філоти, його ім'я згадується лише двічі. У битві при Іссі його називають уже серед полководців, хоча і на других ролях. Під час битви у Воротах Персеїди Птолемей керував загоном 3000 чоловік, який захопив перський табір. Самостійні бойові завдання Александр став доручати Птолемею після битви при Гавгамелах. У Бактрії він послав його в гонитву за Бєссом. За свідченням Арріана, Птолемей проскакав за чотири дні відстань, яку зазвичай долають за десять днів, захопив Бєсса в одному із селищ, і доставив до Александра. Під час придушення повстання в Согдіані Александр розділив усе військо на п'ять частин, і одне з них доручив командувати Птолемею. Також помітну роль Птолемей виявив як командир одного з підрозділів армії при взятті укріпленого місця, яке отримало назву «Скелі Хорієна».

Індійський похід Редагувати

Монета Птолемеїв із зображенням Александра Македонського зі слонячим скальпом, символом його завоювань в Індії.

До провідних полководців Птолемей висунувся під час індійського походу, де його звитяга стала особливо помітна. Причому він проявляв себе не лише як талановитий воєначальник, здатний командувати, як особливими загонами, виділеними для здійснення тієї чи іншої операції, а також і великими частинами (аж до третини) македонського війська. Вирізнявся він і особистою мужністю. Вже на початку походу, в області аспасіїв, Птолемей виявив себе у битві з тамтешнім князем.

«Птолемей, син Лага, побачив на пагорбі ватажка тамтешніх індів; довкола нього стояли воїни зі щитами. У Птолемея людей було набагато менше, але він таки кинувся в погоню, спочатку верхи. Коні, однак, було важко підніматися на пагорб; Птолемей зістрибнув з неї, віддав поводи комусь із щитоносців, а сам, як був, побіг за індом. Коли той побачив, що Птолемей близький, він та його воїни повернулися до нього обличчям. Інд ударив Птолемея в груди довгим списом; панцир затримав удар. Птолемей пробив інду стегно наскрізь, звалив його на землю і зняв з нього обладунки. Воїни побачивши свого загиблого князя, здригнулися й побігли; ті ж, хто засів у горах, бачачи, що тіло їхнього вождя підбирають вороги, охоплені скорботою, втекли вниз, і на пагорбі почалася жорстока сутичка. На пагорбі опинився сам Александр, який прибув сюди зі своїми піхотинцями, яких знову спішив. Незважаючи на цю допомогу, індів насилу відкинули в гори і опанували тіло вождя».

Через деякий час Александр доручив Птолемею командування вже над третиною свого війська, а сам вирушив проти варварів, які зайняли оборону на висотах. Однак вороги спустилися з гір і напали на Птолемея, що залишився на рівнині. Той воював з індами, оточив їх з усіх боків, але залишив вільний проміжок на той випадок, коли варвари захочуть тікати. За допомогою такої військової хитрості ворог був розбитий і біг у гори. Пізніше, на березі Інда Александру довелося брати круту неприступну скелю, на вершині якої засіло безліч ворогів. Відібравши легку піхоту, Александр доручив Птолемею обійти скелю і зайти на неї там, де на нього ніхто не чекав. Разом з місцевими провідниками Птолемей, рухаючись дуже важкою, ледве прохідною дорогою, зійшов на скелю, перш ніж варвари його побачили. Зміцнивши позицію частоколом і ровом, він запалив на горі величезне багаття. Александр побачив вогонь і наступного дня повів військо до скелі. Варвари відбивалися, і Александр нічого не міг зробити через природні труднощі. Варвари, зрозумівши, що Александр не може йти на напад, повернули і напали на загін Птолемея. Між ними та македонянами почалася жорстока битва; інди щосили намагалися рознести частокіл, а Птолемей — втримати за собою зайняте місце. Йому вдалося протриматися до темряви. А другого дня, прямуючи тією ж дорогою, Александр зійшов на скелю; і з'єднався з Птолемеєм. Перелякані цим, а також облоговими роботами, що почалися, інди бігли.

При переправі через Гідасп Птолемей командував тієї частиною війська, яка відвернула увагу царя Пора на себе, і дозволила Александру без перешкод переправитися через річку. Гідно проявив він себе і в битві македонської армії з величезним військом царя Пора. Пізніше, в країні кафеїв при облозі Сангари Александр доручив Птолемею охороняти те місце, де, швидше за все, очікувався прорив ворога. Птолемей наказав на шляху можливого відступу розставити кинуті вози та вкопати в землю списи. Коли вороги в темряві пішли на прорив, їхній стрій негайно розпався. Птолемей напав на них, багатьох перебив, а решту загнав назад у місто

Біля Александра Редагувати

Бюст Александра Македонського в Ny Carlsberg Glyptotek, Копенгаген.

Деякі автори також приписують йому частку в славі порятунку життя Александра, коли останній був тяжко поранений під час штурму міста в Країні Маллів, за це він нібито й отримав прізвисько Сотер (Спаситель). Але, як свідчать Арріан та Курцій Руф, Птолемей сам у своїх записах стверджував, що він у цій битві не брав участі, а бився в інших місцях та з іншими варварами, очолюючи сам військо.З численних свідчень бачимо, що Птолемей постійно перебуває біля царя, оберігаючи його і намагаючись пом'якшити його гнівний, вибуховий характер. Так він докладає всіх зусиль, щоб врятувати від люті Александра Кліта Чорного, але останній все-таки був убитий царем у п'яній сварці. Довіра Александра до Птолемея зросла після розкриття так званої «змови пажів», про яку Птолемей дізнався від Еврілоха, сина Арсея. Афіней, з посиланням на Харета, пише:

«Дегустаторів страв називали едеатрами (ε̉δεάτρως), вони їли царську їжу, щоб царя не отруїли. Пізніше звання едеатра означало главу всієї прислуги; посада ця була висока та почесна. Принаймні, Харет пише у третій книзі „Історії“, що едеатром Александра був сам Птолемей Сотер».

Александр також відповідав йому любов'ю та повагою. Багато античних істориків переказують оповідь, що коли Птолемея поранили отруєної стрілою і йому загрожувала неминуча смерть, Александр був так засмучений цим, що ні на хвилину не відходив від ліжка хворого. Задрімаючи там, Александр побачив уві сні чи змію, чи дракона, що приніс траву-протиотруту. За допомогою цього сну трава була знайдена і Птолемей врятований. Птолемей був дорогий не лише цареві, а й користувався повагою всього македонського війська. Курцій Руф розповідає:

«Він був пов'язаний з царем кровною спорідненістю, стверджували навіть, що він був сином Філіппа і, безперечно, сином його наложниці. Він був охоронцем царя, найважливішим бійцем і ще більш цінним помічником у мирний час; він мав поміркованість громадянського діяча, був приємний у зверненні, легкодоступний, у ньому був і сліду царської пихи. Важко було сказати, кому він був дорожчий: цареві чи народові».

І саме Птолемею, серед небагатьох, вдалося вмовити Александра віддати наказ про закінчення походу та повернення вкрай стомленого війська додому, хоча сам цар і чути про це не хотів.

Повернення війська Редагувати

Під час надзвичайно важкого зворотного переходу по пустельних районах Гедросії, коли безліч людей загинуло від спраги, голоду та спеки, Птолемей вкотре командував однією з трьох основних частин македонської армії, а саме тієї, що рухалася вздовж самого моря. На урочистостях у Сузах він був удостоєний золотого вінка і в той же час отримав за дружину Артакаму, сестру Барсіни (Плутарх називає її Апамою). Птолемей супроводжував Александра також в його останньому поході на войовничих косеїв.

З усіх цих перелічених фактів ясно, що у момент смерті Александра мало хто з його друзів і полководців займали настільки чільне становище, як Птолемей, син Лага.

Сатрап Єгипту Редагувати

Призначення на посаду Редагувати

Бюст Птолемея Сотера, Британський музей у Лондоні

На нараді діадохів після смерті Александра, Птолемей тримався тієї думки, що не можна вручати державу в слабкі руки. Тому він виступив проти всіх пропонованих спадкоємців Александра — його брата Аррідея, сина Геракла, народженого Барсіною або тієї дитини (якщо народиться хлопчик), яку мала народити Роксана. Замість них він пропонував вибрати царя з-поміж самих діадохів, причому такого, хто завдяки своїм високим достоїнствам найближче стояв до царя, хто керував областями і кому підкорялися воїни. Однак з волі більшості царем був обраний недоумкуватий єдинокровний брат Александра Філіп III Аррідей, але реальну владу здійснювали великі македонські полководці, і головним чином Пердікка, конкретні функції якого, досі неясні сучасним ученим, ймовірно, вже були предметом суперечок серед самих вождів у заплутаний боротьбі, що почалася після раптової смерті великого завойовника. Зрозуміло, що Пердікка твердо збирався зайняти місце верховного регента імперії. Пердікка, здається, дивився на Птолемея як на одного зі своїх найгрізніших суперників, але Птолемей був надто мудрим, щоб передчасно показати свою силу. У цих умовах і подальшому розподілі сатрапій Птолемей зрозумів, що хоче отримати для себе Єгипет і постарався якнайшвидше відійти на безпечну відстань від майбутньої сутички, яку він заздалегідь передбачав.

Вже приблизно через п'ять місяців після смерті Александра Птолемей прибув до Єгипту як сатрап. У помічники йому дали Клеомена, призначеного в сатрапи Александром, який керував будівництвом Александрії. Птолемей насамперед велів убити Клеомена, вважаючи його прихильником Пердікки і тому людиною, яку не можна вважати вірною і відданою. Антична традиція відноситься до Клеомена далеко не доброзичливо, ми не помилимося, якщо побачимо тут вплив Птолемея, який усіма силами намагався дискредитувати цього грека. Однак управління, яке здійснювалося Клеоменом при Александрі, не заслуговує на осуд, так само як і його політика накопичення, за допомогою якої він зміг зібрав величезну кількість карбованих монет — нібито не менше 8 тисяч талантів. Птолемей негайно скористався ними для вербування військ, яких у достатній кількості повинна була приваблювати слава його імені, і для піднесення добробуту довіреної йому країни, кинутої корисливим керівництвом Клеомена в глибоку бідність.

Відразу після вступу в сатрапію Птолемей видав на поховання Апіса п'ятдесят талантів срібла. В ім'я царя Філіппа та Александра наказав він, як засвідчено ієрогліфічними написами, відновити частково зруйновані персами храми в Карнаці, Луксорі та інших місцях. Винятково розумним управлінням Птолемей незабаром зумів залучити до себе єгиптян, так що в наступних війнах вони жодного разу його не зрадили. Сусідських царів він розташував на свою користь різними благодіяннями та послугами.

Завоювання Кіренаїки Редагувати

Завоювання Птолемея I поза Єгиптом почалися з його вторгненням в 322 року до н. е. у Кіренаїку. У дні смути після смерті Александра у тих місцях вибухнула громадянська війна; одну сторону очолював спартанський найманець Фіброн, іншу критянин Мнасікл. Біженці, що належали до переможеної сторони, вирушили до Єгипту, щоб просити сатрапа втрутитися. Птолемей відправив до Кірени сухопутні та морські сили під керівництвом олінфянина Офелла, який перебуває у нього на службі, які мали зайняти країну. Обидва найманці об'єднали сили для боротьби проти нього. Офелл розбив їх, захопив Фіброна і розіп'яв його. Потім наприкінці 322 (чи, найпізніше, 321 року до н. е.) у Кірену з'явився і сам Птолемей, щоб простежити за наведенням тут порядку. Офелл був залишений у Кірені як правитель.

Підкорення держави такої видатної, що мала більш ніж вікову традицію республіканської свободи, починаючи з падіння колишньої грецької династії її правителів, македонським вождем справило величезне враження на грецький світ. Кіренці так і не погодились на роль залежної провінції. У майбутньому вони часто були не підмогою македонських царів Єгипту, а колючкою у них у боці. Однак Кірена подарувала елліністичному Єгипту цілий перелік блискучих особистостей, таких як поет Каллімах, географ Ератосфен, а також постачала до Єгипту безліч воїнів. Судячи з папірусів, серед воїнів-колоністів Фаюма та Верхнього Єгипту була значна частка кіренців.

Похорон Александра Редагувати

У цьому ж 322 році до н. е. до Єгипту з великою пишністю привезено було тіло Александра, яке на той час ще не знайшло свого останнього притулку. Сам Александр хотів бути похованим у святилище Амона в оазі Сіва, але це його бажання так ніколи і не було виконано. Пердікка хотів відправити тіло царя в далекі Егі (в Македонії ), у місто древніх македонських царів та місцезнаходження їх гробниць. Проте Аррідей, якому доручили перевезти тіло царя, відмовився виконати цей наказ. Птолемей усвідомлював, що престиж його держави, яке він вже подумки створив собі в Єгипті, зросте безмежно, якщо воно матиме тіло великого македонського героя, яке як предмет культу мало надзвичайний вплив на уми людей. Тому він у супроводі великого військового ескорту зустрів кортеж ще в Сирії і вмовив Аррідея переправити тіло Александра до Єгипту.

Павсаній повідомляє, що тіло спочатку було поховано в стародавньому коронаційному центрі — Мемфісі, поки син Птолемея не переправив його до Александрії приблизно через сорок років. Діодор, Страбон та інші античні автори кажуть, що саме перший Птолемей поклав тіло Александра в так званій Семі («гробниці») в Александрії. Можливо, це правда, і твердження Павсанія в такому разі пояснювалося б просто тим, що тіло кілька років перебувало в Мемфісі, поки гробниця в Александрії не була готова прийняти його. Александр був засновником міста, і Птолемей розпорядився, щоб йому були надані найвищі почесті. Відтепер Александр був покровителем і патроном держави Птолемеїв протягом усього періоду, доки вона існувала. За його гробниці для відправлення культу покійного царя були особливі жерці Александра. Це були вихідці зі знатних сімейств, що належали до кола македонської аристократії, а при нагоді цю посаду заміщали самі Птолемеї.

Війни діадохів Редагувати

Царство Птолемея

Королівство Кассадра

Королівство Лісімаха

Імперія Селевкіда

Епір

Відбиття нападу Пердікки Редагувати

Самовільний виступ Аррідея, зустріч його з Лагідом у Сирії, їх подальші дії всупереч відданим наказам були актами явного обурення проти вищого авторитету в державі, які заслуговували на таке ж покарання. У тому ж році Птолемея відвідали посланці Антигона і Кратера, пропонуючи укласти союз проти Пердікки. Птолемей, який і до того був ворогом Пердікки, а тепер ще більше стурбований його зростаючою могутністю, погодився. Дізнавшись про союз, що склався проти нього, Пердікка вирішив виступити з основними силами проти Єгипту, залишивши в Азії військо Евмена, щоб стримувати Антигона і Кратера.Навесні 321 року до н. е. царські війська, очолювані Пердіккою і Філіппом III Аррідеєм, підійшли до Нілу і стали неподалік від Пелусія. На той час грубі замашки Пердікки, його непомірне владолюбство і жорстокість, і навіть цілком відкрите прагнення царської влади, стали відомі. Багато старих друзів покинули його і втекли до Птолемея, який був щедрий, справедливий і уважний до друзів. Старим ветеранам він чимось нагадував Александра. Вони з великим завзяттям йшли служити під його прапори і виконували його накази.

«Люди, внаслідок його милосердя і шляхетного серця, охоче стікалися з усіх боків до Александрії і з радістю записувалися для участі в поході, хоча царська армія мала намір битися проти Птолемея; і, незважаючи на те, що ризик був очевидний і великий, всі вони з готовністю взяли на себе, як свій власний ризик, охорону безпеки Птолемея. Боги також рятували його несподівано з найбільших небезпек через його мужність і чесність у ставленні до всіх своїх друзів.»

Коли Пердікка відчув небезпеку чарівності Птолемея, він постарався трохи пом'якшити свою вдачу, а брак любові купити багатими подарунками та привабливими обіцянками. Підсиливши таким чином свою популярність, він обложив Птолемея в укріпленому пункті, який називався Верблюжий форт. Коли македоняни пішли на штурм, Птолемей, озброївшись довгим списом, власноруч засліпив з валу одного зі слонів, а потім багатьох із македонян убив і скинув зі стіни вниз. Вичерпавши свої сили в безплідних штурмах, Пердікка вирішив розпочати переправу через Ніл. Але коли військо переходило вбрід через широку річку, рівень води став раптом швидко підвищуватися. Безліч македонян потонуло, було вбито ворогом або з'їдено крокодилами. Загинуло понад 2000 чоловік, і це було останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Македонян. Вночі по всьому македонському стану чулися скарги та прокляття. У цій обстановці загального озлоблення кілька воєначальників влаштували змову проти Пердікки. На чолі його стояв Піфон. Наблизившись до намету Пердікки, вони раптом напали на нього і вбили (липень 321 року до н. е.) Після цього все військо перейшло на бік Птолемея. Лише деякі, що залишилися вірними Пердіці, бігли в Тир. Туди ж із Пелусія відплив із флотом наварх Пердікки Аттал. Після смерті Пердікки Птолемею I було запропоновано місце імперського регента. Однак Птолемей завжди усвідомлював надзвичайні труднощі, пов'язані з управлінням і зі збереженням єдності імперії і відмовився. Восени 321 року до н. е. вожді, що перемогли, належали до партії противників Пердікки, зустрілися в Трипарадісі, місті десь на півночі Сирії, щоб знову домовитися про поділ влади в імперії. Право Птолемея володіти Єгиптом та Кіренаїкою було підтверджено. Ймовірно, в цей же період Птолемей зміцнив свій союз з новим регентом Антипатром, одружившись з його дочкою Еврідікою.

Наступного, 320 року до н. е., Птолемей запропонував сатрапу Келесирії, яка включала до свого складу Фінікію та Сирію, продати контроль над стратегічно важливими фінікійськими портами. Для Птолемея вони були необхідні як передові бази для завоювання Кіпру. Лаомедон відповів відмовою. Тоді Птолемей наприкінці літа 320 року до н. е. направив для вторгнення до Сирії армію на чолі з Ніканором. Лаомедон не зміг організувати ефективного опору, потрапив у полон до Ніканора і був відправлений до Єгипту, а вся Сирія та Фінікія стали володіннями Птолемея. На думку історика Дройзена захопленням Келесирії Птолемей, хоч і збільшив свої володіння, поставив себе в опозицію до центральної влади Македонської імперії. Забезпечивши вірність міст Фінікії та розмістивши там гарнізони, Ніканор повернувся до Єгипту. Згідно з Йосипом Флавієм, саме в цей час Птолемей хитрістю захопив Єрусалим. Дізнавшись про звичаї євреїв, він вступив до Єрусалиму в суботу, під приводом принесення жертви, і легко опанував місто. Багатьох юдеїв він переселив до Єгипту. Втім, переконавшись, що вони твердо зберігають клятву, Птолемей став приймати до своєї армії євреїв нарівні з македонцями.

Коаліція проти Антигону Редагувати

Пошкоджена римська копія бюста Селевка I, Лувр

Смерть Антипатра у 319 році до н. е. викликала великі зміни у розстановці сил македонських лідерів; тепер Птолемей був змушений підтримувати союз із Кассандром та Антигоном проти Евмена, на боці якого були новий регент Поліперхон та мати Александра Македонського Олімпіада. Спочатку Птолемей спорядив флот, з яким він вирушив до берегів Кілікії, і почав операції проти Евмена, які не привели до особливих результатів; Евмен, своєю чергою, став загрожувати несправедливо утримуваній Птолемеєм Фінікії, також безуспішно. Оскільки війна зрештою перемістилася у верхні провінції Азії, то Птолемей змушений був задовольнятися пасивною роллю спостерігача. Не беручи участі у подальшій війні, Птолемей до кінця літа 316 року до н. е. залишався союзником Антигона, який на той час завоював усю Азію. Нарешті рішуча перемога Антигона над Евменом підняла колишнього союзника на такі висоти влади, що він став небезпечним для своїх більше, ніж колишні вороги.

Становище змінилося після того, як до Єгипту втік сатрап Вавілонії Селевк. Птолемей прийняв Селевка дуже доброзичливо. Селевк багато говорив про могутність Антигона, розповідав, що Антигон вирішив прибрати із сатрапів всіх людей високого становища і зокрема тих, хто служив за Александра; як приклади цього він назвав вбивство Піфона, вилучення Певкеста з Персії, і свої власні переживання. Він також зробив огляд величезних збройних сил Антигона, його незліченного багатства, і його недавніх успіхів, і дійшов висновку, що в результаті він став зарозумілим і плекає у своїх честолюбних планах придбати все македонське царство. Птолемей перейнявся його доказами і відправив від себе послів до Кассандра та Лісімаха, щоб і тих підняти війною на Антигона. Коли коаліція склалася, Птолемей, Кассандр та Лісімах відправили до Антигона своїх послів, вимагаючи, щоб той поділився своїми завойованими провінціями та скарбами. Інакше вони загрожували війною. Антигон суворо відповів, що вже готовий до війни з Птолемеєм. Посли пішли ні з чим.

Початок війни з Антигоном Редагувати

Весною 315 року до н. е. Антигон почав військові дії вторгненням у Сирію, швидко відновив свою владу в Фінікії, і обложив Тир, найважливіший із усіх фінікійських міст. Так як Птолемей розсудливо тримав у Єгипті всі кораблі з Фінікії з їхніми екіпажами, він безперечно панував на морі. Антигон же не мав навіть кількох кораблів. Облягаючи Тир, він зібрав царів фінікійців і намісників Сирії та доручив їм надати йому допомогу у будівництві кораблів, маючи намір вже до літа мати 500 кораблів. Продовжуючи облогу Тиру, Антигон одночасно просунувся на південь і взяв штурмом міста Йоппію та Газу. Захоплених солдатів Птолемея він розподілив у своїх лавах, а в кожному місті розмістив гарнізон.

Втративши фінікійські порти на сирійському узбережжі, Птолемей відправив своїх полководців на Кіпр, який був потрібен йому як військово-морська база в боротьбі проти Антигона. Острів Кіпр з його змішаним греко-фінікійським населенням був єдиним. Декількома областями Кіпру керували незалежні царі. Деякі їх стояли за Антигона; династи ж Сол, Саламін, Пафосу і Кітр підтримували Птолемея. З прибуттям війська Птолемея почала встановлюватись його влада на всьому острові. У той же час Птолемей направив на Пелопоннес із п'ятдесятьма кораблями свого флотоводця Поліклета, який мав вести там боротьбу проти прихильників Антигона та залучати греків на свій бік, обіцяючи їм волю. Мірмідона, афінянина, що складався у нього на службі, з найманцями він направив до Карії, щоб допомогти Асандру, тамтешньому сатрапу, союзнику Птолемея I, який зазнав нападу стратега Птолемея, племінника Антигона. Селевк і Менелай, брат царя, залишалися на Кіпрі разом із царем Нікокреоном та іншими союзниками, і мали вести війну проти ворожих їм кіпрських міст. Незабаром вони захопили міста Кіренія і Лапіфа, заручилися підтримкою Стасіойка, царя Маріона, змусили правителя Аматуса дати заставу, і вели завзяту облогу з усіма своїми силами міста сітієнців, яких не в змозі були змусити приєднатися до них.

Поліклет же, дізнавшись, що Пелопоннес добровільно перейшов у руки Кассандра, відплив до Афродісія в Кілікії, оскільки дізнався, що флотоводець Антигона Феодот пливе йому назустріч, а берегом його супроводжує Перилай зі своєю армією. Висадивши своїх солдатів, він приховав їх у відповідному місці, де з неминучістю мав пройти ворог, а сам із флотом сховався за мис. Армія Перила перша потрапила в засідку; Перилай узяли в полон, деякі загинули під час бою, а інші були взяті в полон. Потім Поліклет зі своїм флотом, збудованим до бою, раптово виплив перед Феодотом і легко розгромив збентеженого ворога. Результатом було те, що всі кораблі були захоплені і також значна кількість людей, серед них сам Феодот, який був поранений і через кілька днів помер.

У 314 року до н. е. Тир нарешті потрапив до рук Антигона. Той, використовуючи вже збудовані кораблі, обложив Тир із моря, припинив підвіз хліба і стояв під містом рік і три місяці. Солдати Птолемея були змушені укласти договір, за яким їх безперешкодно відпустили разом із їхнім майном, а Антигон ввів у місто свій гарнізон і з цього моменту став безперечним господарем Сирії та Фінікії. Дізнавшись, що Кассандр сильно тіснить його воєначальників у Малій Азії, Антигон залишив у Келесирії зі значним військом свого сина Деметрія, який мав прикривати можливий наступ Птолемея з Єгипту, а сам поспішив на північ.

Однак Птолемей не зміг вирушити на звільнення своїх азіатських провінцій; йому завадило повстання його підданих у Кіренаїці. Через дев'ять років підпорядкування чужоземному македонському правителю місто Кірена влітку 313 до н. е. збунтувався і обложив цитадель з єгипетським гарнізоном, а коли прибули посли з Александрії і наказали їм припинити заколот, вони вбили їх і продовжували нападати на цитадель із більшою енергією. Розгнівавшись на них, Птолемей направив стратега Агіса із сухопутною армією, а також послав флот взяти участь у війні, доручивши командування Епенету. Агіс енергійно напав на бунтівників і взяв місто штурмом. Тих, хто був винен у підбурюванні, він закував і відправив до Александрії, а потім, позбавивши інших зброї і впорядкувавши справи міста якимось способом, що здавався йому найкращим, він повернувся до Єгипту. Однак повстання в Кіренаїці на цьому не припинилося, а навпаки ще більше розгорілося, причому заколот очолив сам намісник Офелла (можливо він від початку керував ним). Незабаром Офелла здобув повну незалежність. Як це сталося, нам не відомо, але надалі ми бачимо Офелу як самостійного правителя.

Того ж року Птолемей особисто з великим військом переправився на Кіпр і довершив завоювання острова. Виявивши, що фінікійський правитель Кітіона Пігмаліон (Пумайятон) вів переговори з Антигоном, він засудив його до страти. Також він заарештував Праксиппа, царя Лапіфії та правителя Кіренії, якого він підозрював у поганому відношенні до себе, а також Стасійка, правителя Маріона, зруйнувавши місто і переселивши жителів до Пафосу. Після виконання цих справ він призначив Никокреона стратегом Кіпру, віддавши йому як міста, так і доходи царів, які були вигнані. Потім він зі своїм військом відплив у так звану Верхню Сирію, захопив і пограбували Поседіон (у гирлі Оронта) та Потам Карон. Потім не зволікаючи подався до Кілікії, де взяв Мали і продав у рабство, кого захопив там. Він також пограбував сусідні землі, і після насичення своєї армії здобиччю відплив на Кіпр. Його дії були настільки швидкі, що Деметрій, що кинувся на виручку Малам, пройшов шлях з Келесирії до Кілікії всього за шість днів, але нікого вже там не застав.

Бій при Газі Редагувати

Мармуровий бюст Деметрія I Поліоркета. Римська копія з грецького оригіналу.

Потім він ненадовго з'їздив до Єгипту, але, підбурюваний Селевком, стягнув звідусіль війська і навесні 312 до н. е. виступив з Александрії до Пелусія, маючи 18 000 піхоти та 4000 кінноти. У його армії було кілька македонян і кілька найманців, але більшість були єгиптяни. Він мав намір повернути Келесирію під свою владу. Дізнавшись про рух єгиптян, Деметрій I Поліоркет також стягнув звідусіль війська до Гази. Друзі радили йому не вступати в бій проти настільки великих полководців, якими були Птолемей і Селевк, але він не послухався. На лівому фланзі, де Деметрій і сам збирався перебувати, він поставив 200 чоловік добірної кінноти, 500 тарентійців із списами та 30 слонів, у проміжках між якими була легка піхота. У центрі розташовувалася фаланга, чисельністю 11 000 осіб (але македонян було лише 2000). На правому фланзі було поставлено решту кінноти чисельністю 1500 осіб. Перед фалангою наступали 13 слонів та легка піхота. Птолемей і Селевк, знаючи плани Деметрія, постаралися зміцнити своє праве крило. Вони самі збиралися тут битися з 3000 найкращої кінноти. Проти слонів вони приготували спеціальних солдатів із залізними рогатинами, пов'язаними ланцюгами. Тут же було багато легкої піхоти для боротьби зі слонами.

Коли почалася битва, основні події розгорнулися на лівому фланзі Деметрія. Бій тут був дуже запеклим, причому полководці билися анітрохи не шкодуючи себе, нарівні з усіма. Слони спочатку внесли сум'яття до лав Птолемея, але, дійшовши до рогаток, вони зупинилися. Майже всі індійці були перебиті пельтастами Птолемея. Слони таким чином залишилися без ватажків. Після цього кіннота Деметрія почала тікати. Сам Деметрій благав своїх стояти на місці, але вони не слухали його. Відновивши який можна було порядок, Деметрій відступив з кіннотою до Гази. Піхота відступала слідом. Кінноти кинулися до Гази за своїми пожитками. Від багатьох людей і худоби у воротах почалася тиснява. Закрити їх було неможливо, так що воїни Птолемея, що наспіли, зуміли увірватися в місто і захопити його. Деметрій, не заходячи до Гази, всю ніч відступав на північ і до ранку дістався Азота. У цій битві впало багато його друзів, всього ж він втратив 8000 полоненими та 5000 убитими. Вороги захопили і намет Деметрія, і його скарбницю, і слуг. Втім, і добро, і слуг, так само як і друзів Деметрія, які потрапили в полон, Птолемей йому повернув, доброзичливо пояснивши, що предметом їх боротьби повинні бути лише слава і влада. Уся Фінікія знову відійшла до Єгипту. Тільки Андронік, начальник тирського гарнізону, один відмовився здати місто Птолемею, але невдовзі тут почався заколот воїнів, і Андронік, схоплений своїми власними солдатами, був виданий Птолемею. Всупереч очікуванням, Птолемей багато обдарував бранця, прославляючи його вірність, і прийняв до своїх друзів.

Битва при Газі відзначає цілу епоху в історії, бо саме після цього розгрому Деметрія Селевк побачив, що перед ним відкривається дорога для повернення до Вавилону, і зародження імперії Селевкідів в Азії датується цим роком. Взявши у Птолемея 1000 солдатів (близько 800 піхотинців і близько 200 вершників), Селевк за власним бажанням із цим невеликим загоном рушив на Вавилон і в короткий час завоював Месопотамію і всі далекі східні сатрапії.

Нова втрата азіатських володінь та нове повстання в Кіренаїці Редагувати

Монета Птолемея I, Британський музей, Лондон

Потім доля зробила несподіваний поворот, як часто бувало у ті бурхливі дні. Після перемоги при Газі Птолемей залишався у Келесирії. Проти Деметрія, що розташувався табором у Верхній Сирії, він послав Кілла Македонця, давши йому достатньо військ, і наказав йому вигнати Деметрія повністю із Сирії або зловити і знищити його. Деметрій, дізнавшись від шпигунів, що Кілл безтурботно розташувався станом у Міусі, залишив свій обоз у тилу і зі своїми легкоозброєними солдатами зробив посилений марш, а потім, несподівано напав на ворога на світанку, він без бою полонив армію і, в тому числі, самого стратег. Незабаром надійшла звістка, що Антигон з усім своїм військом перевалив через Тавр і з'єднався із сином. Птолемей зібрав полководців і став тримати з ними раду. Більшість вказувало йому на численність противника, мудрість і досвідченість самого Антигона і не радило боротися в Сирії, так далеко від Єгипту, ставлячи все на карту. Птолемей погодився, звелів відступати з Сирії і зруйнував найзначніші міста, що він захопив; Акію у фінікійській Сирії, Йоппію, Самарію та Газу. Весь видобуток, який можна було відвезти або забрати, було вивезено до Єгипту. Антигон у короткий термін відновив свою владу в Сирії та Фінікії. Одночасно знову збунтувалась Кірена, цього разу не проти Офелла, а під його керівництвом. Для Птолемея настали нелегкі часи.

Наступного 311 року до н. е. Кассандр, Птолемей і Лісімах дійшли згоди з Антигоном і уклали мирний договір. У ньому були умови, що Кассандр буде стратегом Європи, поки Александр, син Роксани, досягне повноліття; що Лісімах управляє Фракією, і що Птолемей управляє Єгиптом і містами, що прилягають до нього в Лівії та Аравії, що Антигон головний у всій Азії; та, що греки мають автономію. Але насправді вони не дотримувалися всіх цих угод, натомість, кожен з них, висуваючи правдоподібні виправдання, продовжував прагнути збільшити свої володіння.

Захоплення територій на півдні та заході Малої Азії Редагувати

Про мотиви, що призвели до мирного договору 311 року до н. е. нічого не відомо, але ймовірно всі сторони розглядали його, як не більше ніж перемир'я. Це був лише короткий перепочинок у тривалій боротьбі, і невдовзі війна продовжилася, як і раніше. У тому ж 311 до н. е. був убитий у Македонії спадкоємець держави Александр IV син Александра Великого, що надалі робило Єгипет незалежною державою, а його сатрапа — повноправним владикою. Птолемей, здається, був першим, хто відновив військові дії. Відтоді зусилля Птолемея були здебільшого спрямовані на встановлення панування на морі. Наступні роки Птолемей використав, щоб створити для себе опорні пункти на південному і західному узбережжях Малої Азії, так само як і в Греції. У 310 році до н. е. він, під приводом, що Антигон, відповідно до договору, не вивів свої війська з грецьких міст і надав їм автономію, відправив флот на чолі з Леонідом, для підкорення міст у гірській Кілікії, які належали Антигону; а також надіслав до міст, які перебували під контролем Кассандра та Лісімаха, з проханням співпрацювати з ним і запобігти надмірному піднесенню Антигона. Проте Деметрій провів потужну кампанію, розгромив стратегів Птолемея та повернув міста Кілікії.

У 309 році до н. е. Птолемей особисто відплив з великим флотом у Лікію і, висадившись у Фаселіса, взяв це місто. Потім він захопив штурмом Ксанф, у якому був гарнізон Антигона. Далі він вирушив до Карії, де заволодів містом Кавн, а також іншими містами цієї області. Обложив він також Галікарнас, але був відкинутий раптовим приходом Деметрія. Він штурмував Гераклею (Heracleum), але отримав у володіння Персикій (Persicum), коли солдати, які там знаходилися, здали його. У цьому птолемеївський флот вів операції, базуючись на острові Кос. Тут у Птолемея народився син — згодом Птолемей II, прозваний нащадками Філадельф. Туди ж до нього прибув Птолемей, племінник Антигона та один із його провідних воєначальників. Через розбіжності з дядьком він залишив його і запропонував свої послуги єгипетському цареві. Птолемей спочатку прийняв його люб'язно, а потім, дізнавшись, що він став самовпевненим і намагався залучити на свій бік начальників, розмовляючи з ними та обдаровуючи їх, побоюючись, як би він не склав якоїсь змови, він попередив це, заарештувавши його і змусивши його випити напій з болиголова, а його солдат залучив на свій бік щедрими обіцянками та розподілив серед воїнів своєї армії.

Вторгнення на материкову Грецію Редагувати

Весною 308 року до н. е. Птолемей відплив із сильним флотом з Мінди до Карії через острови до Пелопоннесу. Вигнавши з Андроса гарнізон супротивника, Птолемей зробив перший крок до встановлення свого протекторату над Кікладськими островами в Егейському морі, який у наступні роки мав стати важливим чинником у Середземноморському регіоні. Делос, що був політичним центром Кікладського архіпелагу, очевидно через його релігійне значення, Птолемей також вирвав приблизно в той же час з-під влади Афін, яким Делос підпорядковувався майже два століття. У знайденому на Делосі описі храмового майна згадується ваза з посвятою: «Від Птолемея, сина Лага, Афродіті». Висадившись на Істмі, він оволодів Сікіоном, Мегарами і Коринфом, плануючи звільнити й інші грецькі міста, думаючи, що добре ставлення греків дасть великий виграш йому в його власному підприємстві, але коли пелопоннесці, погодившись зробити свій внесок продовольством і грошима, того, що обіцяли, правитель у гніві уклав мир із Кассандром, за умовами якого кожен мав залишатися господарем тих міст, які він утримував, і після забезпечення Сікіону та Коринфу гарнізонами, Птолемей вирушив до Єгипту. Таким чином він досяг не дуже багато, але він все ж таки зміг закріпити за собою, зайнявши гарнізонами, міста Коринф, Сікіон і Мегари. Вони були поставлені під початок стратега Клеоніда. Втім, ці міста були єдиними володіннями, які Птолемей здобув тоді в Греції, але вони знаходилися під його владою лише нетривалий час, принаймні, не пізніше 302 року до н. е., коли Антигон і Деметрій, заснувавши Панеллінський союз у Коринфі, створили у Греції нову систему відносин. Однак ця зміна, як відомо, була дуже короткочасною.

Невідомо, чи переслідувала зовнішня політика Птолемея в Греції якісь далекосяжні плани, чи він, як і інші діадохи, просто хотів змусити рахуватись з собою. Грецькі володіння можна було втримати з Єгипту лише насилу, і тому через кілька років від них довелося відмовитися. У будь-якому випадку грецька політика Лагіда залишилася лише епізодом. Втім, вона показує, що Птолемей без церемоній відмовлявся від розпочатих підприємств, якщо усвідомлював, що вони в цілому нездійсненні. Для панування над більшою частиною Греції його сил все одно не вистачало, оскільки вони були необхідні в інших місцях.

Тим часом Птолемей зробив спробу встановити зв'язок з Клеопатрою, сестрою Александра Великого, яка тоді перебувала в Сардах, проте Антигон зірвав плани Птолемея, розпорядившись, не зволікаючи, вбити Клеопатру. Шлюбні зв'язки між Птолемеєм і Клеопатрою, поза всяким сумнівом, сприяли б значному зростанню престижу Лагіда, оскільки він таким шляхом був прийнятий у сім'ю Александра. Образ покійного царя все ще не втратив своєї магічної сили. Щоправда, Клеопатрі тоді було вже близько 47 років (вона народилася приблизно 355 року до н. е.) але це не мало значення — ім'я великого брата надавало цінність її особистості.

Повернення Кіренаїки, що відпала Редагувати

Цим успіхам на морі відповідало важливе придбання на західному кордоні Єгипту: до 308 до н. е. вдалося повернути Кіренаїку, що відпала п'ять років тому. Правитель Кіренаїки Офелла, вирішивши розширити межі своїх володінь за рахунок території Карфагену, уклав союз з Агафоклом, царем Сиракуз і з сильним військом рушив походом на Карфаген. Однак з'єднавшись з Агафоклом, Офелла, який нічого не підозрював, був убитий сиракузським тираном, а вся його армія перейшла на бік Агафокла, що спокусив її щедрими обіцянками. Скориставшись відсутністю військ у Кіренаїці, Птолемей направив до Кірени свого пасинка Магаса і той легко повернув провінцію під владу Єгипту. Магас отримав у Кірені посаду намісника і в усіх відношеннях залежав від свого вітчима.

Війна за острів Кіпр Редагувати

Карта міст-держав на стародавньому Кіпрі

307 року до н. е. Деметрію вдалося встановити свою владу здебільшого в Греції. Він вигнав Деметрія Фалерського з Афін і той утік до Єгипту до Птолемея. Деметрій Поліоркет підіслав свою людину до полководця Птолемея Клеоніда, начальника сторожових загонів у Сікіоні та Коринфі, і запропонував йому грошей, якщо він звільнить ці міста, але Клеонід відповів відмовою. Птолемей, схоже, залишився байдужим до справ на материковій Греції і всі свої зусилля зосередив на обороні Кіпру, оскільки Антигон докладав усіх зусиль, щоб вирвати цей важливий острів із рук свого суперника. Агенти Антигону намагалися переманити на його бік династів Кіпру. З одним з них їм це вдалося — або, принаймні, Птолемей вважав, що вдалося, — але не ясно, чи це був Нікоклес, цар Пафоса (як пише Діодор), чи Нікокреон, династ Саламіна, який виконував роль імператора провінції при Птолемеї, — і той був примушений Птолемеєм до самогубства. Незважаючи на ворожі підступи, Птолемею поки що вдавалося зберегти владу над Кіпром.

У 306 року до н. е., Взявши в Кілікії суд і військо, Деметрій Поліоркет вирушив на Кіпр, з 15 тисячами піхоти, 400 кіннотниками і 110 військовими кораблями і 53 важкими транспортними суднами. Спочатку він розташувався поблизу Карпасії, відвів кораблі в безпечне місце, зміцнив стан ровом і валом. Потім завоював Уранію та Карпасію, залишив варту для охорони судів і пішов на Саламін. Тут був брат Птолемея Менелай з головними силами. Він вийшов назустріч Деметрії з 12 тисячами піхоти та 800 кінноти, але зазнав поразки. Деметрій переслідував його аж до міста, перебив 1000 і захопив у полон 3000 чоловік. Потім він виписав з Азії ремісників із залізом, лісом та іншими потрібними речами і велів будувати облогову вежу. За допомогою таранів його солдати розбили частину стіни Саламіну, але вночі обложені зробили вилазку, обклали вежу хмизом і підпалили. Облога продовжилася. Тим часом Птолемей з флотом прибув до кіпрського міста Пафосу, а звідти приплив до Кітіона. З ним було 140 кораблів та 12 000 піхоти. Менелай мав ще 60 кораблів. Деметрій залишив частину війська для облоги, решту посадив на кораблі, вийшов у море і став чекати на битву, намагаючись не допустити з'єднання двох флотів. Йому було відомо, що Менелай отримав від брата наказ у самий розпал бою напасти на Деметрію з тилу і розладнати його бойовий порядок. Проти цих 60 кораблів Деметрій поставив лише 10, але цього виявилося достатньо, щоб закрити вузький вихід із гавані. Піхоту і кінноту він розставив на всіх мисах, що далеко виступають у море, а сам зі 108 судами рушив проти Птолемея. На лівому фланзі він розташував свою ударну силу — 30 афінських трієр під командою Мідія, в центрі розташував дрібні судна, а правий фланг доручив Плістію, верховному керманичу всього флоту.

На світанку почалася битва. Деметрій після завзятого бою розбив праве крило Птолемея і змусив його тікати. Сам Птолемей тим часом розбив ліве крило Деметрія, але тут весь його флот став відступати, і Птолемей відплив у Китій, маючи при собі всього вісім кораблів. Деметрій доручив переслідування Неону та Буріху, а сам повернувся до табору. Тим часом Менелаєв неарх Менетій важко пробився з гавані, але було вже пізно. 70 єгипетських кораблів здалися Деметрію разом із моряками та солдатами, інші були потоплені. Що ж до вантажних кораблів, що стояли на якорі, з незліченними натовпами рабів, жінок і наближених Птолемея, зі зброєю, грошима і облоговими машинами, то Деметрій захопив усі ці кораблі до останнього.

Після морської битви недовго чинив опір і Менелай, він здав Деметрію і Саламін, і флот, і сухопутне військо — тисячу двісті кіннотників і дванадцять тисяч піхотинців. Сам Менелай, а також син Птолемея Леонтиск — від однієї з його численних коханок — разом із багатьма головнокомандувачами потрапили до рук переможця. Деметрій з показним благородством, яке личило македонським аристократам під час їх чвар один з одним, відправив усіх знатних бранців до Птолемея без викупу. Після цієї поразки Птолемей був змушений тепер відмовитися від Кіпру та його морська міць була підірвана на довгі роки, внаслідок чого панування на морі перейшло до Деметрія. Антигон і Деметрій використали цю перемогу, щоб обґрунтувати ухвалення ними царських титулів.

Відображення вторгнення в Єгипет Антигона та Деметрія Редагувати

Натхненний подвигами Деметрія на Кіпрі, Антигон негайно виступив проти Птолемея. Він викликав до себе з Кіпру Деметрія, передбачаючи розпочати похід на Єгипет. За Діодором, з ним було 80 000 піхоти, 8000 кінноти та 83 слони. Флот він доручив Деметрію, який мав 150 трієр та ще 100 транспортних суден із припасами та зброєю (проте не варто надто довіряти цифрам, які наводять у такому зв'язку стародавні історики). Але, як і попередній похід, зроблений Пердікою, цей теж закінчився невдачею. З погляду фізичних умов Антигону було краще відкласти наступ до літа. Взимку Ніл розливається, а навігація вздовж берега стає важкою та небезпечною через сильні північно-західні вітри. Але наявність боротьби за світове панування, свідомість необхідності завдати удару по Птолемею, поки він ще слабкий через втрати на Кіпрі, безумовно, не дозволили Антігону тягнути з його підприємством.

Деметрій відплив з Гази і кілька днів йшов за тихої погоди, але потім був застигнутий лютим штормом. Багато кораблів потонуло, інші повернулися до Гази, і лише з невеликою частиною суден Деметрій дістався Касія. Пристати тут було неможливо. Хвилювання тривало, а запаси і прісна вода зовсім вийшли. Незабаром підійшов Антигон із військом, і армія, продовжуючи шлях, прийшла на берег Нілу. Люди Птолемея, плаваючи вздовж берега, пропонували перебіжчикам нагороду, рядовому — дві міни, а командиру — талант. Багато солдатів Антигона спокусилося цією пропозицією і перейшло до Птолемея. Деметрій спробував висадити війська в одному з рукавів Нілу, але зустрів тут сильні загони єгиптян та катапульти, які не дозволили йому наблизитися. Спробували висадитись в іншому рукаві, але також безрезультатно. Деметрій повернувся до великої досади Антигона, який нічим не міг допомогти синові, відрізаний повноводним Нілом. Незабаром у величезній армії став відчуватися голод. Зібравши раду, Антигон вислухав думки полководців. Усі радили повернутися в Сирію. Так і довелося вчинити.

Цар Єгипту Редагувати

Прийняття царського титулу Редагувати

Фаянсовий систрум з іменем Птолемея I.

Ця перемога над Антигоном біля східного кордону Єгипту, мабуть, стала безпосереднім приводом Птолемею проголосити себе царем. До цього він був офіційно сатрапом царів Філіпа Аррідея та Александра, проте Аррідей був убитий у 317, а Александр у 309 році до н. е. Після цього вже не можна було вдавати, що існує єдина македонська імперія. Але македонські вожді, що змагаються, не стали відразу ж після смерті хлопчика-царя називати себе царями. Вперше це зробив Антигон у 306 році до н. е. після перемоги при Саламін. Відомі нам письмові джерела говорять про те, що Птолемей тут же наслідував приклад обох правителів — Антигону і Деметрію, прагнучи, поза всяким сумнівом, показати, що в усьому дорівнює їм. Проте згідно з Александрійським царським списком, правління Птолемея як царя почалося не раніше листопада 305 до н. е. і це підтверджується безліччю демотичних папірусів, а також Хронікою на паросському мармурі. Доти офіційні документи в Єгипті все ще датувалися роками правління юного Александра навіть після його смерті. Після ухвалення Птолемеєм царського титулу роки його правління в офіційному датуванні документів після 305 року до н. е. почали відраховуватись не з моменту прийняття титулу, а з 324/323 року до н. е.

Сам Птолемей більше не намагався претендувати на землі Антигона на Пелопоннесі, проте коли 304 року до зв. е. острівне місто Родос було обложено Деметрієм і з моря, і з суші, Птолемей своєю допомогою сильно сприяло стійкій обороні родосцев. Громадяни Родосу не забули цієї послуги: вони віддали Птолемею I божественні почесті і назвали його Сотером («Спасителем»).

Бій при Іпсі Редагувати

Протягом наступних двох років єгипетський цар, здається, був лише пасивним глядачем театру бойових дій у Греції, хоча в ході їх він позбувся Коринфа і Сікіона, захоплених у нього Деметрієм. Водночас Птолемей та інші діадохи усвідомили, що Антигон отримуватиме перемоги над кожним із них поодинці, доки вони не об'єднаються. У 302 року до н. е. було створено нову велику коаліцію проти Антигону. Тут тепер зібралися майже всі впливові діадохи: Кассандр, Лісімах, Селевк та Птолемей. Обмінявшись листами, вони призначили місце, час та умови зустрічі та загальними силами почали готуватися до війни. Птолемей втретє вторгся в Келесирію, поки три інших зосереджували сили проти Антигона в Малій Азії. Потім прийшла звістка, що Антигон здобув рішучу перемогу і йде на Сирію. Птолемей втретє залишив територію Келесирії. Але звістка виявилася хибною. У битві при Іпсі (301 рік до н. е.), Недалеко від Синнади, в Малій Азії, військо Антигона зазнало нищівної поразки від Лісімаха і Селевка. Сам Антигон був убитий, а Деметрій врятувався втечею.

Конфлікт через Келесирію Редагувати

Перемога союзників при Іпсі поставила нове спірне питання на політичному полі — палестинське, яке не було знято протягом усієї наступної історії елліністичного Єгипту. Згідно з договором, укладеним союзниками перед останнім боєм з Антигоном, Палестина (Келесирія), мабуть, призначалася Птолемею у разі перемоги. Але цілком природно, що царі, які фактично прийняли на себе основний тягар битви при Іпсі, вирішили, що єгипетський цар, який не з'явився на вирішальну битву і поспішно втік з Келесирії через хибний слух, позбавляється прав претендувати на щось. За новим договором, укладеним царями-переможцями, Келесирія приєднувалася до азійської імперії Селевка. Птолемей відмовився визнати новий договір; Селевк відмовився дотримуватися початкового договору, вважаючи, що він втратив чинність. Так виник конфлікт між династіями Птолемеїв і Селевкідів, що став причиною воєн між ними протягом багатьох наступних поколінь. Після битви при Іпсі Птолемей знову зайняв Келесирію, вже вчетверте.

«Що стосується Селевка, після поділу царства Антігона, він взяв своє військо і вирушив до Фінікії, де, згідно з умовами угоди, він намагався приєднати Келесирію. Але Птолемей вже зайняв міста цієї області, і засуджував Селевка, бо, хоча він і Птолемей були друзями, Селевк схвалив призначення собі в частку районів, що належали Птолемею, крім того, він звинуватив царів у тому, що вони не надали йому жодної частини завойованих земель, хоча він був співучасником у війні проти Антігона. На ці звинувачення Селевк відповів, що тільки ті, хто переміг на полі бою, повинні розпоряджатися здобиччю; але в питанні про Келесирію, заради дружби, він не став би поки що сваритися, але обміркує пізніше, як найкраще боротися з друзями, які зазіхають на чужі права».

Птолемеям до 200 року до н. е. вдавалося утримувати у руках Південну Сирію (Келесирію) і фінікійське узбережжя. У прибережній зоні кордон проходив між Каламом і Триполем, так що місто Арвад знаходилося за межами володінь Птолемея. На відстані від моря кордон, втім, різко повертав на південь; вона проходила приблизно у напрямку з півночі на південь між горами Лівану та Антилівана, причому Дамаск залишився за Селевкідами. У будь-якому випадку, однак, володіння Південною Сирією означало для Птолемея важливе розширення його держави. Ця область служила хіба що передпіллям (гласисом) під час захисту Єгипту, у разі потреби її можна було очистити. Південна Сирія становила велику цінність і в економічному плані, насамперед через ліванський кедр, оскільки сам Єгипет — країна, надзвичайно бідна на ліс.

Міжнародна дипломатія в останні роки життя Птолемея Редагувати

У роки відносного миру, що пішов за битвою при Іпсі, залишилося три спутники Александра - Птолемей, Селевк і Лісімах - разом з царями другого покоління - Кассандром в Македонії, Пірром в Епірі і Деметрієм, поки що блукаючим, позбавленим трону — вели між собою складну гру дипломатичних інтриг, яку тепер неможливо простежити і в якій напруга між сторонами, дружба і ворожнеча постійно змінювалися один з одним залежно від нагальних обставин. Напруга завжди виливалася у нову війну, як, наприклад, коли Деметрій захопив македонський престол у 294 року до н. е. після смерті Кассандра або коли він напав на царство Лісімаха у 287 році до н. е. Ці нові війни велися вже далеко від меж держави Птолемея, і не вимагала від нього того напруження, що раніше, тому друга половина його царювання пройшла у відносному спокої. З того часу Птолемей практично перестав втручатися у справи Малої Азії та Греції. Він лише брав участь у дипломатичній грі та підтримував то одного, то іншого, відповідно до мінливих обставин. Дипломатичні шлюби іноді дають нам вказівку на стан справ. Селевк об'єднав свої сили з Деметрієм, а Птолемей із Лісімахом. Селевк одружився на Стратоніці, дочці Деметрія, а Лісімах (приблизно між 300 і 298 роками до н. е.) - На Арсіної, дочці Птолемея. Потім Александр, син Кассандра, одружився з іншою дочкою Птолемея, Лісандрі. Деметрій одружується на третій дочці, Птолемаїді (заручення близько 300 року до н. е.; свадьба у 295 роки до н. е.) інша дочка Береніки, Феоксена, виходить за Агафокла, правителя Сиракуз (близько 300 року до н. е.) І, нарешті, інший Агафокл, син Лісімаха, бере за дружину дочку Птолемея Лісандру.

Укладання цих шлюбів було зумовлено прагненням Птолемея I до панування на морі. Взагалі особливою турботою Птолемея було здійснення за допомогою своїх дочок розумної та далекоглядної шлюбної політики, і якщо придивитися до великого числа його зятів, то треба буде віддати належне Лагіду - його шлюбна політика була успішною. У ній, як і в інших політичних сферах, проявляється мудра обачність Птолемея I.

Після одруження на падчериці Птолемея, Пірр, який раніше жив при єгипетському дворі як заручник, був забезпечений грошима і відправлений з військом в Епір відвоювати собі царство, де молодий царевич швидко утвердився на престолі, ставши союзником Птолемея в його боротьбі з Деметрієм. Коли Деметрій обложив Афіни (296 - 294 роки до н. е.) Птолемей не надав дієвої допомоги своїм друзям-афінянам; флот його в півтори сотні кораблів стояв біля Егіни, але не зробив нічого, щоб запобігти падінню міста.

У 295 - 294 роках до н. е. Птолемей повернув собі Кіпр. Кіпр все ще залишався під владою Деметрія протягом шести років після битви під Іпсом. Однак, скориставшись тим, що Деметрій був зайнятий підпорядкуванням Греції, Птолемей напав на острів і швидко його захопив, за винятком Саламіна. Оборону міста від Птолемея очолила відважна дружина Деметрія Філа, дочка Антіпатра. Вона довго витримувала облогу, але врешті-решт їй довелося здатися. Деметрій, перед яким відкрилася перспектива стати македонським царем, нічим не зміг їй допомогти. Птолемей відповів із тим самим благородством, яке висловив Деметрій у 306 році до н. е. і відіслав Філу та її дітей до Деметрія до Македонії «з подарунками та почестями». Острів відтепер став невід'ємною частиною єгипетської держави.

До 288 року до н. е. Деметрій набрав такої сили, що Селевк, Птолемей, Лісімах були змушені знову об'єднатися проти нього. До союзу вони залучили і Пірра, хоча той раніше й уклав з Деметрієм договір про мир. Птолемей знову послав великий флот до берегів Греції і схиляв міста до зради Деметрії. Але, мабуть, у цьому роль єгипетського царя у цій війні й обмежилася, а швидкий перехід війська Деметрія на бік Пірра, зробило його присутність у Греції зовсім непотрібним. У 287 роки до н. е. коли Афіни повстали проти Деметрія, Птолемей надіслав їм 50 талантів та кілька монет; але його флот знову нічого не зробив, щоб перешкодити Деметрії.

Приблизно 287 року до н. е. єгипетський флот знову почав панувати в Егейському морі і повернув Птолемею протекторат над лігою Кікладських островів. Якийсь час (між 294 та 287 роками до н. е.) Птолемей підтримував близькі дружні стосунки з Мілетом, який перейшов під владу Лісімаха; мабуть, Птолемей використав свій вплив на союзника, щоб забезпечити місту звільнення від податків. Кінцевий результат цієї політики виразився у створенні у східній частині Середземноморського басейну морської держави, головними опорними пунктами якої були великі приморські міста Фінікії, Кіпр та численні Кікладські острови. Цар Сидона Філокл був ревним прихильником обох перших Птолемеїв.

Внутрішня політика Редагувати

Птолемей I, Ny Carlsberg Glyptothek, Копенгаген.

Античні автори розповідають нам дещо про те, яку роль грав Птолемей у боротьбі між світовими державами протягом сорока років після смерті Александра. Але про те, що весь цей час відбувалося в самому Єгипті, наявні документи не дають матеріалу для зв'язкової розповіді. Можна тільки робити висновки про події, що відбувалися, за умовами, які згодом складалися в країні. У внутрішній політиці правління Птолемея I означало новий етап. Це вірно щодо місцевого населення Єгипту, а й інших народів, населявших Птолемеевскую державу. Цілком ймовірно, що Птолемей розвинув далі деякі принципи політики Александра Македонського. Особливе завдання полягало для нього в тому, щоб встановити деякий modus vivendi (спосіб життя) між греко-македонським правлячим шаром та корінними жителями. Було б великою помилкою вважати, що єгиптяни були просто об'єктом нещадної експлуатації. Птолемей добре знав, що вони означають для нього: вони були неоціненною робочою силою. Надходження податків у Єгипті залежало, зрештою, від доходів сільського господарства, яке давало кошти для існування більшої частини корінного населення

Птолемей був невтомний у тому, що стосувалося розвитку та демонстрації головних рис елліністичного ідеалу царської влади: цар був благодійником, рятівником та захисником своїх підданих. При цьому в принципі не робилося жодної різниці між греками і не греками. В основному, ця вистава походить від суто грецьких ідей. Однак світ фараонів не міг не торкнутися Птолемея I. Тому в зображеннях царя на стародавніх пам'ятниках тісно переплітаються грецькі і давньоєгипетські риси, причому останні проступають при його наступниках тим виразніше, чим більше тривало правління династії Птолемеїв.

З місцевими великими землевласниками Птолемей ладнав, але вирішального впливу на управління країною вони не чинили. Щодо цього він помітно відрізнявся від свого кумира — Александра, який залучав перську аристократію до справ управління. У тому, що Птолемей переніс резиденцію уряду з Мемфісу до Александрії, визначальну роль зіграли зовнішні причини: Александрія мала ні з чим не порівнянне місце для здійснення зв'язків із Сирією та басейном Егейського моря і була однією з кращих морських гаваней стародавнього світу, поступаючись, мабуть, тільки Карфагену. Заснувавши у Верхньому Єгипті місто Птолемаїду, Птолемей створив особливий центр, який прийняв на себе функції головного міста провінції. На відміну від Селевкідів єгипетський правитель дотримувався мудрого обмеження на підставі нових міст: він не був зацікавлений у тому, щоб створювати автономні або хоча б напівавтономні міські центри, оскільки це сприяло б виникненню нових проблем в управлінні країною.

Опорою влади Птолемея I були військо та податки. З їхньою допомогою він міг здійснювати дуже вдалу зовнішню політику, яка цілком відповідала інтересам країни та династії. Птолемею потрібна була постійна притока македонян і греків для поповнення його армії. Єгипет був країною, де влада належала меншості чужоземців, а корінні єгиптяни, які більш ніж у десять разів перевершували число греків і македонян, були виконавцями повинностей на користь іноземної династії, — стан, до якого вони, щоправда, здавна звикли. З метою залучити грецьких воїнів, Птолемей роздавав знов прибулим земельні ділянки, які у мирний час обробляли, а у разі війни йшли служити в армію. Коли один македонський вождь у ті дні перемагав іншого у битві, воїни розгромленої сторони часто були готові масово перейти на службу до переможця. Зрештою, для македонян переможець теж був національним вождем. Частина переможеної армії Пердікки в 321 до н. е., можливо, знайшла новий дім в елліністичному Єгипті. Діодор повідомляє, що після битви при Газі у 312 році до н. е. Птолемей відправив до Єгипту понад 8 тисяч воїнів розгромленої армії та розподілив їх по певних областях. Цілком ймовірно, обіцяна ділянка єгипетської землі незабаром привернула до Єгипту безліч македонських воїнів, зв'язавши їх із цією країною такими узами, розірвати які не могла навіть поразка в бою. Коли 306 року до н. е. Деметрій захопив армію Птолемея на Кіпрі, та безліч воїнів, замість того щоб перейти на службу до Деметрія, намагалося повернутися до Єгипту, де в них залишилися сім'ї та майно.

До радників Птолемея I належав насамперед Деметрій Фалерський, який подав ідею заснування в Александрії Музею, а також єгипетський жрець Манефон із Себенніту. Йому ми завдячуємо історією фараонів, написаною грецькою мовою. Вона дійшла до нас лише у небагатьох фрагментах.

Введення культу Серапіса Редагувати

За Птолемея I був запроваджений культ Серапіса, який спочатку мав на меті дати бога-покровителя нової столиці — Александрії і водночас, згідно з єгипетськими уявленнями, для династії Птолемеїв і взагалі їхньої держави. Цей цікавий факт розказаний різними стародавніми авторами з численними варіантами, головним чином Плутархом і Тацитом. Введення культу оповите в покрив таємничості. Птолемею з'явився уві сні прекрасний юнак величезного зросту і наказав доставити себе з Понта. Єгипетські жерці не знають нічого про цю країну, і Птолемей забуває свій сон. Вторинне явище змушує його запитати дельфійський оракул, і за вказівками він посилає до Синопу, цар якого не віддає ідола. Птолемей збільшує подарунки, різні знаки схиляють синопського царя, але піддані його залишаються непохитними і оточують храм. Тоді колосальний ідол йде сам на корабель і в три дні досягає Александрії (Плутарх його викрадають). У Ракоті, де був храм Осорапіса та Ісіди, будують на честь його новий великий храм. Одні вважають знову прибулого бога Асклепієм, інші — Осірісом або Зевсом, але Емволпід, що становив потім «священне оповідання», передане Тацитом і Плутархом, і Тимофій, виписаний з Елевсіса, і історик Манефон Себеннітський оголошують, що це Плутон, і Плутон що це зображення не іншого бога, а Сарапіса». Сарапіс не що інше, як єгипетське Осіріс-Апіс (Усар-Хапі), тобто померлий і прирахований Осіріс священний бик Апіс; у пізні часи єгипетської культури його шанування було, як ми знаємо, особливо популярним. Чому два найбільш авторитетних представники двох релігій — елевсинець і єгипетський первосвященик оголосили тотожним з ним азіатське божество, що прибуло — для нас не зовсім ясно; можливо, як синопського Плутона він, як бог смерті, найближче підходив до Осірісу і до того ж у формі найбільш хтонічної і пов'язаної з потойбічним світом; Традиційна форма Осіріса в цей час вже набула більш загального значення і навіть наблизилася до сонячних типів. До того ж, велика популярність культу Осорапіса гарантувала новому божеству хороший прийом серед населення. Розрахунок справді вдався, і Серапіс став однією з найголовніших божеств Єгипту, який шанувався і за його межами: вже у написі від 308/6 р. він, у тріаді з Ісідою та Птолемеєм, згадується в Галікарнасі.

Заступництво наук Редагувати

Птолемей I зображений як Діоніс.

Заснування Музею в Александрії мало велике значення. Завдяки створенню цього вогнища наукової та дослідницької діяльності Александрія стала центром елліністичної науки, взірцем для інших подібних установ. Перші роки свого правління Птолемей вжив на будівництво та розширення нової столиці. Архітектор Сострат Кнідський спорудив маяк на острові Фаросі, який пізніше зарахували до семи чудес світу. План міста був створений Дімокрітом Родоським. Александрія мала форму хламіди, тобто паралелограма, обрізаного по всіх чотирьох кутах. Від будівель майже нічого не збереглося, оскільки місто багаторазово перебудовувалося.

Навряд чи було випадковістю, що серед перших учених в Александрії перебували два лікарі - Ерасистрат і Герофіл, перший з яких був учнем Теофраста. З цими двома іменами пов'язаний блискучий початок медичної науки Александрії. Розповідали, що Герофіл займався навіть вівісекціями, які виробляються на злочинцях, які спеціально для цієї мети надавалися в його розпорядження. Відомий також математик Евклід, який нібито сказав Птолемею: «Для царя не може бути особливого шляху до математичного знання». Це, щоправда, вельми сумнівно, але, проте, анекдот точно характеризує як сміливу відвертість Евкліда, так і допитливість царя, якості, безсумнівно, історично цілком достовірні. Філолог Філіт, призначений вихователем спадкоємця престолу, згодом Птолемея II, був уродженцем острова Коса. Він в одній особі об'єднував вченого та поета. До його учнів належав Зенодот, який увійшов до історії філології як суворий критик Гомера. Сучасники, щоправда, відпускали уїдливі жарти на рахунок цих «відгодованих у Музеї паперомарів», але це не завадило пізнішим Птолемеям все більше розширювати і оснащувати інвентарем цей науковий заклад, з яким було об'єднано велику бібліотеку. Велике було значення цієї величезної бібліотеки: вона містила кілька сотень тисяч папірусних сувоїв, які перебували у розпорядженні вчених для їхніх занять.

Птолемей знаходив задоволення в розвитку цих занять, оскільки сам виявляв великий інтерес до літературної праці, якщо не до поезії, то, у всякому разі, до історіографії. У ньому жив спогад про великого царя Александра, сподвижником якого він був в Азіатському поході. Після того, як Птолемей розпорядився перевезти тіло Александра до Єгипту, він прийняв тверде рішення розповісти про справи царя наступним поколінням у спеціальній історичній праці, і з цією метою робив для себе записи. Йому були доступні також "Ефемериди" Александра. Але лише в літньому віці Птолемею вдалося приступити до здійснення свого задуму. Сумнівно, однак, щоб це трапилося лише в найостанніші роки його життя, як стверджується в низці новітніх досліджень, бо слід зважати на те, що після битви при Іпсі (301), коли цареві було за шістдесят, він, очевидно, вже мав у своєму розпорядженні необхідне дозвілля для цього. Нащадкам складно оцінити цю працю належним чином, оскільки, за винятком дуже небагатьох фрагментів, що збереглися під ім'ям Птолемея, цей твір доводиться відтворювати за "Анабасисом Александра"... Арріана з Нікомедії. Легенда про Александра почала складатися вже за життя царя, а після його смерті і зовсім розрослася неймовірно. Праця царя Птолемея слід розглядати як реакцію на ці романтичні історії про Александра. Це не означає, що Птолемей повністю виключив зі свого твору романтичні елементи. Підтвердженням зворотного можуть слугувати розповіді про похід Александра в оазис Сива, під час якого йому - саме за свідченням Птолемея - нібито служили провідниками дві змії. І все ж, загалом і в цілому, у праці Птолемея панувала об'єктивність, можна навіть сказати - тверезість, яка личить саме автору-солдату. Про демонічну сутність Александра в цій праці не йшлося ні слова. Утім, ніхто не дорікне Птолемею в небажанні в цій праці увінчати славою інших діадохів, своїх конкурентів і супротивників. Навпаки, не дивно, що свого суперника Пердікку він посмертно докоряє тому, що той надто мало турбувався про дисципліну своїх солдатів, а заклятий ворог Птолемея — Антигон Одноокий, наскільки ми можемо судити, і взагалі був обійдений мовчанням у птолеміївській історії Александра.

Призначення наступника та смерть Птолемея I Редагувати

Через велику кількість дітей від різних шлюбів виникали труднощі, що поширювалися і область політики, але, загалом, Птолемей цілком справлявся із нею. Так чи інакше, в сині Береніки, пізнішому Філадельфі, Птолемей I знайшов гідного наступника. У 285 року до н. е. він призначив свого сина співправителем. Причини свого вчинку він оголосив народу, і тому народ з такою самою прихильністю прийняв нового царя, з яким батько передав йому владу. Серед інших прикладів взаємної поваги батька та сина особливо привернув народну любов до молодого царя той факт, що батько, всенародно передавши царство синові, ніс далі службу, як приватна людина, в рядах царських наближених, говорячи, що бути батьком царя краще, ніж володіти самому будь-яким царством. Син Еврідіки Птолемей, який пізніше отримав прізвисько Керавн, залишався в Єгипті, все ще сподіваючись стати наступником батька. Деметрій Фалерський використав вплив, який він мав на старого царя, щоб схилити його на користь старшого сина. Немає сумнівів, що впливова македонська партія віддавала перевагу онукові старого Антипатра від сина Береніки. Але цар був прив'язаний до Береніки та її дітей і не піддавався ні на які вмовляння.

Птолемей помер наприкінці 283 року до н. е. або, можливо, лише наступного року (певно він був живий у вересні 283 року до н. е. і, можливо, помер у червні чи липні 282 року до н. е.) Він був єдиним з усіх великих македонських вождів, що боролися за імперію Александра, який помер своєю смертю в ліжку.

Підсумки царювання Редагувати

Коли Птолемей I Сотер пішов із життя, Єгипет разом із суміжними областями — Кіренаїкою, Кіпром та Келесирією — безперечно був найбільш добре керованою державою серед тих монархій, які виникли зі світової імперії Александра Великого. Серед пізніших царів з дому Птолемеїв були правителі (і правительки) більш-менш значні, але для всіх них засновник династії залишався взірцем, поклоніння перед яким було зведено в культ, а пам'ять шанували в усі часи. Птолемею встановили статуї не тільки в Єгипті, але також у Афінах та Олімпії.

«Птолемей, син Лага, часто їв і спав у друзів своїх; а коли йому траплялося пригощати їх, він у них же брав для цього столи, і покривала, і посуд, бо сам нічого не мав, крім найнеобхіднішого: цареві, казав він, більше личить збагачувати не себе, а інших.»

Євсевій Кесарійський, за словами Порфирія Тирського, у своїй «Хроніці» каже, що Птолемей був сатрапом протягом 17 років, а потім він був царем протягом 23 років, тому в цілому він правив протягом 40 років, аж до своєї смерті. Тим не менше, коли він був ще живий, він зрікся престолу на користь свого сина Птолемея, званого Філадельфом, і він жив ще протягом двох років після того, як його син взяв владу на себе, і тому вважається правління першого Птолемея, званого Сотер, тривалістю 38, а не 40 років. Йосип Флавій стверджує, що цей Птолемей правив 41 рік.

Cім'я Редагувати

Птолемей I був одружений тричі:

перший раз - на перській аристократці Артакамі, дочки Артабаза II, з якою він одружився під час масового весілля в Сузах ( 324 рік до н. е.) Однак у подальшій історії Птолемея це ім'я не згадується. Ймовірно, Птолемей тихо позбавився її після смерті Александра, коли поїхав з Вавилону до Єгипту.
його другою дружиною була Еврідіка, дочка Антипатра, який володів тоді Македонією. Весілля відбулося навряд чи раніше договору в Трипарадисі в 321 році до н. е.. Евридіка народила йому щонайменше двох синів і двох дочок.
- Птолемей Керавн, що увійшов в історію діадохів як страшний лиходій, тому що після битви при Корупедіумі (281 рік) убив свого друга і покровителя Селевка I.
- Павсаній розповідає про ще одного сина Птолемея від Еврідіки, але не називає його ім'я. Пізніше, вже за царювання Птолемея II Філадельфа, він спонукав жителів Кіпру до відпадання і за це був страчений.
- Лісандра, першим шлюбом була одружена з Александром, сином македонського правителя Кассандра, другим шлюбом - за Агафоклом, сином Лісімаха Фракійського.
- Птолемаїда вийшла заміж за Деметрія Поліоркета.

Птолемей I та Береніка

Не пізніше 316 до н. е. Птолемей одружився з Беренікою — цього разу з любові. Це була македонська аристократка, яка приїхала до Єгипту в свиті Еврідіки і вже мала трьох дітей від колишнього чоловіка - Мага, Антигону та Феоксену. Коментатор Феокрита (XVII. 61) повідомляє, що Береніка була єдинокровною сестрою Птолемея, дочкою Лага від іншої дружини, Антигони, племінниці Антипатра. Але здається все це пізніша вигадка, придумана, щоб пов'язати одруження брата і сестри з засновником династії і забезпечити Береніці благородне походження. Так як її перший чоловік Філіп був, як стверджує Павсаній, «хоч і македонянин, але людина незнана і з простого народу», малоймовірно, що сама Береніка доводилася племінницею Антипатру. До речі, Береніка цілком підкорила своєму впливу літнього чоловіка. Вона була винна в тому, що Птолемей Керавн був відсторонений від спадкоємства престолу і на його місце поставлений її власний син, Птолемей.
- Арсіноя, що народилася, найпізніше, в 315 році до н. е., Оскільки її видали заміж за фракійського царя Лісімаха близько 300 року до н. е. . Після смерті останнього вона стала дружиною свого зведеного брата Птолемея Керавна і, зрештою, виявилася дружиною та співправителькою свого брата, як по батькові, так і по матері Птолемея II Філадельфа
- Птолемей II, спадкоємець престолу, прозваний пізніше Філадельфом
- Філотера . Судячи з того положення, яке пізніше займала Філотера, ймовірно, що вона теж була дочкою Птолемея і Береники.

Птолемея не мав законних дружин у Єгипті, крім Еврідіки і Береніки. Чи розлучився він з Еврідікою до того, як одружився з Беренікою, або після 315 року до н. е. у нього було одночасно дві дружини, наші джерела замовчують. Згодом царі цієї династії ніколи не мали більше однієї законної дружини в один і той самий час. Але, мабуть, македонські царі до Александра були полігамні, і серед його наступників Деметрій та Пірр мали більше однієї дружини. Тому немає нічого дивного, якщо перший Птолемей міг мати двох дружин. Принаймні, Еврідіка жила Єгипті до 286 року до н. е. і тільки після цього вона переселилася в Мілет разом із дочкою Птолемаїдою. Саме туди Деметрій, вигнаний з македонського трону, з'явився зі своїм флотом і одружився з Птолемаїдаю, яку Птолемей обіцяв йому приблизно за тринадцять років до цього.

Ймовірно, у Птолемея I було безліч наложниць, крім законних дружин. Одного разу він перебував у зв'язку зі знаменитою гетерою Таїс Афінської, зіркою грецького напівсвітла, яка, прямувала під час походів за військом Александра і згідно з однією досить сумнівною легендою, була присутня на знаменитому бенкеті в Персеполі в 330 році до н. е., коли на її наущению був підпалений палац. Від цього зв'язку Птолемея з Таїс народилося кілька дітей.
- Леонтиск відомий тим, що разом з братом Птолемея Менелаєм потрапив у полон до Деметрія після розгрому під Саламіном на Кіпрі, але був відпущений на волю без викупу.
- Лаг; однак, можливо, першоджерело потрібно читати як: «Леонтиск, також званий Лагом».
- Ейрена . Про неї відомо, що вона вийшла заміж за Евноста, царя міста Соли на Кіпрі.

Окрім згаданих дітей, було ще два сини, яких звали Мелеагр та Аргей, чиїх матерів ми не знаємо. Оскільки Мелеагр пізніше приєднався до Птолемею Керавну в Македонії, можна припустити, що він був сином Еврідіки. Згодом на короткий час йому вдалося захопити престол Македонії.

Якби Птолемей наслідував приклад Александра і давньоєгипетських фараонів, що заснували нові династії, то він одружився б з єгиптянкою царської крові, щоб узаконити своє правління в очах тубільних підданих. Він цього не зробив. Ми лише одного разу чуємо про те, що серед коханок Птолемея була єгиптянка.

Династія Птолемєєв
Попередник: Александр Македонський	сатрап Єгипту 323 - 306/305 до н. е. (правив 17 років) цар Єгипту 306/305 - 283/282 до н. е. (правив 23 роки)	Наступник: Птолемей II Філадельф

Примітки Редагувати

Література Редагувати

Аппіан. Римські війни. — СПб. : Алетейя, 1994.

Діодор Сицилійський. Історична бібліотека / Переклад, стаття, коментарі та покажчик О. П. Цибенко. — Лабіринт, 2000.

Йоганн Густав Дройзен. Історія еллінізму. — Фенікс, 1995. — Т. 2. — 544 с. — ISBN 5-85880-079-3.

Ладинін І. А. "Знову править Єгипет!" Початок елліністичного часу в концепціях і конструктах пізньоєгипетських історіографії та пропаганди. — СПб. : Видавництво РХГА, 2017. — 332 с. — ISBN 978-5-88812-839-8.

Bevan E. R. Chapter II. Ptolemy I (Soter) // The House of Ptolemy. A History of Hellenistic Egypt under the Ptolemaic Dynasty. — London : Methuen&Co. Ltd, 1927. — С. 18—55.

Waldemar Heckel. Who's Who in the Age of Alexander the Great: Prosopography of Alexander's Empire. — Malden; Oxford; Carlton : Blackwell Publishing, 2006. — ISBN 1-4051-1210-7.

Wheatley P. Ptolemy Soter's Annexation of Syria 320 B. C. // The Classical Quarterly, New Series. — Cambr. : Cambridge University Press, 1995. — Vol. 45, no. 2. — P. 433—440. — ISSN 0009-8388.

Ладинін І. А. Птолемей, син Лага, і жерці Буто. "Стела сатрапа" (Єгипетський музей, Каїр, 22182): Ієрогліфічний текст, переклад і коментар. — СПб. : Видавничий дім РХГА, 2022. — 228 с. — (Праці Історичного факультету МДУ. Вип. 198. Сер. II: Історичні джерела, 11.) — ISBN 978-5-6044373-0-8.

Посилання Редагувати

[ReferenceC-1] Павсаний. Описание Эллады, I, 6, 2

[2] Курций Руф. История Александра Македонского, IX, 8, 22

[3] Лукиан Самосатский. Долговечные. 12

[4] Плутарх. Александр, 10

[5] Арриан. Анабасис Александра, III, 6, (5—6)

[6] Арриан. «Анабасис Александра». Книга III; 27, (5)

[7] Арриан. «Анабасис Александра». Книга II; 11, (8)

[8] Арриан. «Анабасис Александра». Книга III; 18, (9)

[9] Арриан. «Анабасис Александра». Книга III; 29(7) — 30(1-3)

[10] Арриан. «Анабасис Александра». Книга IV; 16(2)

[11] Арриан. «Анабасис Александра». Книга IV; 21(4)

[12] Арриан. «Анабасис Александра». Книга IV; 24(3-5)

[13] Арриан. «Анабасис Александра». Книга IV; 25

[14] Арриан. «Анабасис Александра». Книга IV; 29—30

[15] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга VIII, 13, § 18—27

[16] Арриан. «Анабасис Александра». Книга V; 13

[17] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга VIII, 14, § 15

[18] Арриан. «Анабасис Александра». Книга V; 23—24

[19] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга VIII, 10, § 21

[20] Арриан. «Анабасис Александра». Книга VI; 5

[21] Арриан. «Анабасис Александра». Книга VI; 11

[22] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга IX, 5, § 21

[23] rrian/04.html Арріан. "Анабасис Александра". Книга IV; 8

[24] Курцій Руф. "Історія Александра Македонського". Книга VIII, 1, §45-48

[25] ru/h/arrian/04.html Арріан. "Анабасис Александра". Книга IV; 13-14

[26] Курцій Руф. "Історія Александра Македонського". Книга VIII, 6, § 22

[27] Афиней. Пир мудрецов. Книга IV, 71 (171C)

[28] Курцій Руф. "Історія Александра Македонського". Книга IX, 8, § 22-27

[29] Діодор Сицилійський. Історична бібліотека. Книга XVII, 103

[30] Страбон. Географія. Книга XV, Глава II, § 7 (с. 723)

[31] Марк Юніан Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Історія Пилипа». Книга XII, 10

[32] Марк Туллій Цицерон. «Про дивінацію». Книга II, 66

[33] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга IX, 8, § 22—24

[34] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга IX, 6, § 15

[35] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга IX, 10, § 6—7

[36] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVII, 104

[ReferenceJ-37] Арриан. «Анабасис Александра». Книга VII; 4

[38] Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Эвмен. 1

[39] Арриан. «Анабасис Александра». Книга VII; 15

[40] Курций Руф. «История Александра Македонского». Книга X, 6, § 13—16

[41] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XIII, 2

[42] Арриан в изложении Фотия. 92

[43] Дексипп в изложении Фотия. 82

[44] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XIII, 4

[ReferenceA-45] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VI, 3

[46] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 14

[47] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга I, 84 (8)

[48] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XIII, 6

[49] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 21

[ReferenceB-50] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 28

[51] Страбон. География. Книга XVII, Глава I, § 8 (с. 794)

[52] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 25

[53] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 29

[54] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 33—37

[55] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 39

[FOOTNOTEДиодор_Сицилийский2000XVIII,_43,_2-56] Диодор Сицилийский, 2000, XVIII, 43, 2.

[FOOTNOTEАппиан1994XI,_52-57] Аппиан, 1994, XI, 52.

[FOOTNOTEWheatley1995439—440-58] Wheatley, 1995, с. 439—440.

[FOOTNOTEHeckel2006146Laomedon-59] Heckel, 2006, с. 146, Laomedon.

[FOOTNOTEДройзен1995154—155-60] Дройзен, 1995, с. 154—155.

[61] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 43

[62] Аппиан Александрийский. Римская история. Сирийские дела, 52

[ReferenceD-63] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VI, 4

[64] Иосиф Флавий. Иудейские древности. Книга XII, глава 1

[66] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 62

[67] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XVIII, 73

[68] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 56—57

[69] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 58

[70] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 59

[71] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 62

[72] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 64

[73] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 61

[74] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 69

[75] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 79

[76] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 79—80

[77] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 80—83

[78] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 83—86

[79] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 5

[80] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XV, 1

[81] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 90

[ReferenceE-82] Аппиан Александрийский. Римская история. Сирийские дела, 54

[83] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 93

[84] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 6

[85] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VI, 5

[autogenerated20130207-2-86] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 105

[87] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 19

[88] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 27

[89] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 7

[autogenerated20130207-1-90] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 37

[ReferenceK-91] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VI, 8

[92] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 40—42

[93] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 45

[94] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 15

[95] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 21

[96] Полиэн. Стратагемы. Книга VIII, 48

[97] «Паросский мрамор». Паросская часть, 17

[ReferenceI-98] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 47

[99] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 48

[100] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 49

[101] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 50

[102] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 51—52

[ReferenceF-103] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 53

[104] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 15—18

[ReferenceH-105] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VI, 6

[ReferenceG-106] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XV, 2

[107] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 73

[108] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 74—76

[109] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 19

[110] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 18

[111] «Паросский мрамор». Паросская часть, 23

[112] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 81—88

[113] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 96, 98—100

[114] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VIII, 6

[115] Афиней. Пир мудрецов. Книга XV, 52 (171f)

[116] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 106

[117] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XX, 113

[118] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XXI (фрагменты), 1

[119] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XV, 4 (21—22)

[120] Полібій. Загальна історія. Книга V, 67

[121] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XXI (фрагменты), 1 (5)

[122] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XV, 4 (23—24)

[123] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 31

[124] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 32

[125] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Пирр»; 4

[126] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава IX, 7

[127] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Пирр»; 4—5

[128] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 33

[129] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 35, 38

[130] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Деметрий»; 44

[131] Плутарх. «Сравнительные жизнеописания. Пирр»; 10, 11

[132] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XVI, 2 (1—3)

[133] Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Книга XIX, 85

[134] Марк Юниан Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «История Филиппа». Книга XVI, 2 (7—9)

[135] Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Книга V, 5. Деметрий Фалерский

[136] Плутарх. Изречения царей и полководцев. 27. Птолемей. (181f)

[137] Евсевий Кесарийский. Хроника. Египетская хронология, 58 и 61

[138] Иосиф Флавий. Иудейские древности. XII, гл. 2, § 1

[ReferenceL-139] Павсаний. Описание Эллады. Книга I (Аттика). Глава VII, 1

[140] Афиней. Пир мудрецов. Книга XIII, 37 (576d-e)