Лукіа́н (дав.-гр. Λουκιάνος, близько 120 або 125 — після 180) — давньогрецький письменник, сатирик, вільнодумець періоду занепаду античного світу. Родом із Самосати (Сирія). Лукіан виступав із сатирою на давньогрецьких богів і героїв, а також із критикою античної філософії, риторики й історіографії.
| Лукіан | |
|---|---|
| дав.-гр. Λουκιανὸς ὁ Σαμοσατεύς | |
| Народився | 120 Самосата, Сирія, Стародавній Рим |
| Помер | 180 Афіни, Ахая, Стародавній Рим |
| Діяльність | письменник, сатирик, філософ, біограф, поет |
| Вчителі | Демонактd |
| Знання мов | давньогрецька, койне і сирійська |
| Magnum opus | Правдива історія, Діалоги богівd, Діалоги мертвихd і Морські діалогиd |
|
Біографія Редагувати
Лукіан народився в сирійському місті Самосаті в сім'ї бідного ремісника. Біографія його залишилася б невідомою, якби він сам не навів факти особистого життя у своїх творах. Лукіан закінчив школу, потім вивчав філософію в Іонії, здобув професію ритора, але продовжував бідувати. Лише коли почав виступати з промовами, до нього прийшов достаток. Побував у багатьох регіонах — Римській імперії, Галії, Македонії, Афінах, повернувся до Сирії. Саме в цей час він почав писати літературні твори. Непевні дані свідчать про матеріальну скруту Лукіана і в кінці життя, через це він знову залишив батьківщину і переїхав до Александії на запропоновану державну службу. Проте задоволення чи багатства вона не принесла.
І за життя, і в пізніші періоди Лукіан був популярним. Одні його високо цінували за дотепність і великий сатиричний хист, інші, особливо адепти релігійних культів, за це ж саме його ненавиділи.
Діяльність і творчість Редагувати
До нас дійшло понад 70 Лукіанових творів, переважно невеликих розмірів, більшість із них — у діалогічній формі. В усіх його творах постає складна, суперечлива, сповнена ідейною боротьбою та потворними викривленнями сучасність, різні сторони якої Лукіан висміює найчастіше в сатиричних діалогах. Цю форму він запозичив у філософів: з часів Платона діалог був улюбленою формою філософських міркувань. З ямбів Архілоха, політичної комедії Арістофана, уїдливих сатир кініка Меніппа він узяв дотепний сміх, що став у його творах разючою зброєю, могутнім засобом полеміки з ідейними ворогами.
Перші твори позначені захопленням автора риторикою: по суті вони написані відповідно до її правил («Тирановбивця», «Позбавлений спадщини»). Але згодом виникають і прямі пародії на риторичне мистецтво, прийоми якого автор доводить до ступеня глупоти. Показовим є «Похвала мусі» - пряма сатира на епідиктичні промови: з надзвичайною серйозністю Лукіан вихваляє цю докучливу комаху, використовуючи найхарактерніші правила риторики.
Неодноразово Лукіан спрямовує свою сатиру проти застарілих понять, забобонів, викриваючи їх з допомогою різних сатиричних засобів. Зокрема, він висміює міфологічні уявлення про богів. У «Розмовах богів» вони цілком втрачають свій божественний ореол і, зображені в грубо олюдненому вигляді, перетворюються на типових обивателів, які сперечаються, сваряться, обдурюють один одного, цинічно вихваляються своїми любовними пригодами, брешуть, заздрять тощо. Ще з часів Гомера над богами часто глузували. Лукіан із них знущається і дискредитує їх своїм убивчим сміхом. Особливо від нього дістається Зевсові, який зображений боягузом, дуже розбещеним, ревнивим, жорстоким («Ерот і Зевс», «Зевс і Гера», «Зевс і Ганімед», «Зевс і Гермес», «Зевс трагічний», «Викритий Зевс»). Лукіан виступив проти поширеної думки про божественний промисел, що ніби визначає долю людини і керує її життям. Він доводить: все на землі влаштоване так погано, що навіть у найдурніших виникають сумніви в могутності богів.
Викриває Лукіан і численні псевдовчення, шарлатанство в усіх проявах, його проповідників. Особливо популярним за часів імператора Марка Аврелія був один з подібних «пророків» Александр. Його шахрайство і творені ним «чудеса» письменник викрив у памфлеті «Александр, або лжепророк». Іншого дурисвіта і кримінального злочинця, який діяв під машкарою християнського праведника і здобув великі багатства, Лукіан показав у повісті «Про кончину Перігріна» . Обидва ці шахраї використовували віру людей у чудеса у своїх корисливих цілях, і автор переконливо розкриває таємні прийоми їхньої «майстерності», допомагає побачити справжнє обличчя «благодійників».
На противагу богам, користолюбцям, пустопорожнім філософам, Лукіан зобразив і звичайних трудівників, до яких відчуває щирі симпатії і в зображенні яких відсутні навіть елементи сатири. В основному це позитивні образи скромних і цнотливих людей, чесних і прямодушних, лише в них автор знаходить справжні чисті людські почуття — відданості, кохання, дружби («Токсарид, або Дружба», «Два кохання» ).
Головну несправедливість у житті Лукіан убачає в неправильному розподілі багатств, зосереджених лише в руках могутніх господарів. Багато творів Лукіана присвячено питанням філософії та літератури. Він неодноразово висміював промовців, які вихваляли минуле і героїв давніх часів, користувалися архаїчними виразами, словами й поняттями («Лексифан»). Особливо гостро Лукіан критикував численних представників різних філософських шкіл, які видавали своє учення за єдине правильне, а також негідну поведінку багатьох із них, коли вони нескромно проголошували себе вчителями доброчесності ("Бенкет№, «Рибалка», «Продаж життів»).
Ідеалом його була справедливо влаштована держава, в якій усі громадяни мали б відчувати себе вільними людьми незалежно від соціального стану чи національності.
Майстерності використовувати зображальні засоби сміху й сатири в Лукіана вчилися Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Джонатан Свіфт і Вольтер.
Переклади українською Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Як писати історію |
- Дамоклів меч: Антична новела. — К.: Дніпро, 1984. — с. 285 (Вершини світового письменства, т. 49). Ця збірка, зокрема, містить кілька новел Лукіана в українському перекладі.
- Лукіан. Як писати історію, перекл. і комент. У. Головач, О. Маханець, Н. Різун. Львів: Видавництво УКУ 2014.
- Лукіан. Правдива історія. пер. з давньогр. Назара Ващишина. – Львів: Апріорі, 2022.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ vari a. Enciclopedia Treccani — Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1929.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118575228 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Oxford Classical Dictionary — OUP, 2012. — ISBN 978-0-19-173525-7
- Любкер Ф. Lucianus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 782–783.
- Encyclopædia Britannica
- Большая российская энциклопедия. Электронная версия — Большая российская энциклопедия, 2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #119135930 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
Література Редагувати
- М. В. Скржинська. Лукіан Самосатський [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 293. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Франко І. Я. Лукіан і його епоха // Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 45. К.: Наук. думка, 1986. 575 с.
- Апт С. К., Лукиан (Краткий очерк творчества), Уч. зап. Орехово-Зуевского пед. ин-та, т. 2, М., 1955, с. 1812-15;
- Peretti A., Luciano, un intellettuale greco contro Roma, Firenze, 1946;
- Нахов И. Лукиан из Самосаты // Лукиан. Избранная проза. М., 1991.
- Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література: Підручник. — Вид. 3-тє, стереотип. К.: Либідь, 2008. — 718 с.
- http://www.fantastika3000.ru/authors/l/lucian/lucian.htm [ 3 березня 2018 у Wayback Machine.]
- http://www.sf-encyclopedia.com/entry/lucian [ 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- Лукіан // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 81. — ISBN 966-692-744-6.