Чемпіонат Європи з легкої атлетики

Чемпіонат Європи з легкої атлетики — найпрестижніше у європейському легкоатлетичному календарі міжнародне змагання, що проводиться раз на два роки Європейською легкоатлетичною асоціацією.

Чемпіонат Європи з легкої атлетики European Athletics Championships
Загальна інформація
Статус	активний
Тривалість	6 днів
Регулярність	раз на два роки
Засновано	1934
Вебсайт	посилання
Чемпіонат у Вікісховищі

Історія

У рейтингу найбільших офіційних міжнарідних змагань з легкої атлетики чемпіонат Європи традиційно посідає третю сходинку, поступаючись за своєю престижністю тільки Олімпійським іграм та чемпіонатам світу.

Історія чемпіонатів Європи почалася в першій половині 30-х років минулого століття, причому почалася з подій майже детектівних. Ще в 1926 угорець Шилард Станкович виступив з ідеєю організації чемпіонатів Європи. Не можна сказати, що ідея ця була дуже оригинальною, адже ще в 1919 відбувся перший чемпіонат Південної Америки. Але він пройшов досить скромно і не викликав великого резонансу. Здавалося б, за аналогією з південноамериканським без особливих проблем можна було провести і чемпіонат європейський. Однак незважаючи на те, що Станкович був дуже авторитетним спортивним діячем, в ІААФ він відав питаннями реєстрації світових рекордів, а це був один з небагатьох напрямків тодішньої діяльності цієї організації, його пропозицію вдалося реалізувати лише 8 років потому. І це при тому, що європейці були лідерами і в світовій легкій атлетиці, і в ІААФ.

На шляху організації чемпіонату Європи, здавалося, нездоланою перешкодою постав один з пунктів Статуту ІААФ, в якому говорилося про те, що Олімпійські ігри є змаганнями всесвітніми і не може бути інших змагань, як би вони не називалися, — чемпіонатамі світу, континентів або якось по-іншому. Президент ІААФ Зігфрід Едстрем, який незмінно очолював її з 1912, та частина членів Ради ІААФ твердо стояли на позиції неухильного дотримання цього пункту Статуту.

Але тут, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Свого роду «хрещеним батьком» європейського чемпіонату став відомий фінський стаєр, дев'ятиразовий олімпійський чемпіон і 22-разовий рекордсмен світу Пааво Нурмі. До ІААФ надійшло повідомлення, що Нурми під час своїх виступів в Данцигу, Бреслау, Кенігсберзі та Штутгарті отримував гроші за них і таким чином порушив закон аматорства. Едстрем, будучи активним прихильником боротьби з будь-якими порушеннями принципів аматорства, що згодом зіграло не останню роль у його обранні президентом МОК, зажадав дискваліфікації Нурмі.

Однак далеко не всі члени Ради ІААФ поділяли думку свого президента. І тоді Едстрем запропонував своєрідний компроміс — в обмін на дискваліфікацію Нурмі до Статуту ІААФ будуть внесені зміни, що знімають заборону на проведення континентальних чемпіонатів.

Надалі події розвивалися дуже швидко. Влітку 1932, незадовго до початку Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі, Нурмі дискваліфікували, а до Статуту ІААФ були внесені необхідні зміни. 14 січня 1933 у мюнхенскому готелі «Кенігсхофен» пройшла зустріч керівників ІААФ, на якій було прийнято рішення про організацію чемпіонату Європи та був створений спеціальний комітет для його проведення, а у вересні Рада ІААФ офіційно визнала статус цього змагання.

І ось через рік, у вересні 1934, в італійському Турині відбувся перший в історії чемпіонат Європи з легкої атлетики, в якому змагались тільки чоловіки. Наступний чемпіонат складався з двох частин — спочатку в Парижі виступали чоловіки, а у Відні на старт вийшли жінки. Перші вісім чемпіонатів пройшли з чотирирічними інтервалами. Але потім Європейська комісія ІААФ, згодом перетворена в Європейську легкоатлетичну асоціацію, спробувала перевести чемпіонати на дворічний цикл та проводити їх в непарні роки. Однак не відразу, а поступово, через проміжний трирічний інтервал. Ось звідки з'явилися «нетипові» чемпіонати 1969—1974. Але нововведення не «прижилося», і Європейська легкоатлетична асоціація повернулася до чотирирічного циклу своїх чемпіонатів.

Втім, дворчіний цикл проведення континентальних чемпіонатів все одно був запроваджений після чемпіонату-2010.

Формат

У змаганнях беруть участь легкоатлети, які представляють національні федерації, що входять до Європейської легкоатлетичної асоціації.

Від однієї країни в кожному індивідуальному виді можуть вийти на старт до 3 спортсменів, які виконали в установлений період відповідний кваліфікаційний норматив.

Країна може заявити по одній команді до естафетної дисципліни.

За роки проведення чемпіонатів Європи чоловіча програма змінювалась, а точніше, розширювалася лише двічі — в 1938 до неї був включений біг на 3000 метрів з перешкодами, а в 1946 — спортивна ходьба на 10000 метрів доріжкою, а згодом у 1958 дистанція ходьби була збільшена вдвічі та перенесена на шосе.

Жіноча ж програма зі «скромних» 9 видів на чемпіонаті-1938 зросла до програми, ідентичній чоловічій, в 2018 (коли жінки вперше розіграли нагороди в спортивній ходьбі на 50 кілометрів).

Наразі змагальна програма чемпіонату Європи включає по 24 дисципліни для чоловіків та жінок:

• бігові види на доріжці стадіону: біг на 100, 200, 400, 800, 1500, 5000, 10000 метрів, 110 метрів з бар'єрами (у чоловіків) та 100 метрів з бар'єрами (у жінок), 400 метрів з бар'єрами, 3000 метрів з перешкодами, естафети 4×100 та 4×400 метрів;
• шосейні дисципліни: марафонський біг, спортивна ходьба на 20 та 50 кілометрів (у роки проведення Олімпійських ігор чемпіони Європи зі спортивної ходьби не визначаються, а марафонську дистанцію замінює напівмарафон);
• технічні дисципліни: стрибки у висоту, з жердиною, в довжину та потрійним, штовхання ядра, метання диска, молота та списа;
• багатоборство: десятиборство (у чоловіків) і семиборство (у жінок).

Чемпіонати

#	Рік	Місто-господар	Дати проведення	Арена змагань	Кількість дисциплін	Країни-учасниці	Атлети-учасники	Переможець медального заліку
1	1934	Турин	7–9 вересня	Муніципальний стадіон Беніто Муссоліні	22	23	226	Німеччина
2	1938	Париж	3–5 вересня	Стад Олімпік (чоловіки)	23	23	272	Німеччина
		Відень	17–18 вересня	Пратерштадіон (жінки)	9	14	80
3	1946	Осло	22–25 серпня	Біслетт	33	20	353	Швеція
4	1950	Брюссель	23–27 серпня	Ейзель	34	24	454	Велика Британія
5	1954	Берн	25–29 серпня	Нойфельд	35	28	686	СРСР
6	1958	Стокгольм	19–24 серпня	Олімпійський стадіон	36	26	626	СРСР
7	1962	Белград	12–16 вересня	Стадіон Югославської народної армії	36	29	670	СРСР
8	1966	Будапешт	30 серпня-4 вересня	Непштадіон	36	30	769	НДР
9	1969	Афіни	16–21 вересня	Караїскакіс	38	30	674	НДР
10	1971	Гельсінкі	10–15 серпня	Олімпійський стадіон	38	29	857	НДР
11	1974	Рим	2–8 вересня	Олімпійський стадіон	39	29	745	НДР
12	1978	Прага	29 серпня-3 вересня	Стадіон Евжена Рошицького	40	29	1004	СРСР
13	1982	Афіни (2)	6-12 вересня	Олімпійський стадіон	41	29	756	НДР
14	1986	Штутгарт	26 серпня-2 вересня	Некарштадіон	43	31	906	СРСР
15	1990	Спліт	26 серпня-2 вересня	Полюд	43	33	952	НДР
16	1994	Гельсінкі (2)	7–14 серпня	Олімпійський стадіон	44	44	1113	Росія
17	1998	Будапешт (2)	18–23 серпня	Непштадіон	44	44	1259	Велика Британія
18	2002	Мюнхен	6–11 серпня	Олімпійський стадіон	46	47	1162	Росія
19	2006	Гетеборг	7–13 серпня	Уллеві	47	48	1288	Росія
20	2010	Барселона	27 липня-1 серпня	Олімпійський стадіон	47	50	1323	Франція
21	2012	Гельсінкі (3)	27 червня-1 липня	Олімпійський стадіон	42	50	1230	Німеччина
22	2014	Цюрих	12-17 серпня	Летцигрунд	47	50	1439	Велика Британія
23	2016	Амстердам	6-10 липня	Олімпійський стадіон	44	50	1329	Польща
24	2018	Берлін	7-12 серпня	Олімпійський стадіон	48	50	1573	Велика Британія
—	2020	Париж	26-30 серпня	Шарлеті	скасований
25	2022	Мюнхен (2)	15-21 серпня	Олімпійський стадіон	50	48	1495	Німеччина
26	2024	Рим (2)	7-12 червня	Олімпійський стадіон
27	2026	Бірмінгем	Александер-стейдіум^[en]
28	2028	Хожув	22-27 серпня	Сілезький стадіон

Медальний залік

• Інформація наведена по чемпіонат-2018 включно.
• Колишні країни позначені курсивом.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	СРСР	120	110	101	331
2	Велика Британія	118	90	96	304
3	НДР	89	75	62	226
4	Німеччина	75	80	78	233
5	Франція	69	65	60	194
6	Польща	54	52	60	166
7	Росія	49	51	52	152
8	Італія	42	44	48	134
9	Фінляндія	33	28	40	101
10	Швеція	29	42	42	113
11	Іспанія	28	24	36	88
12	ФРН	27	36	37	100
13	Нідерланди	26	25	22	73
14	Україна	20	30	17	67
15	Угорщина	18	20	24	62
16	Чехословаччина	16	16	27	59
17	Португалія	16	12	9	37
18	Норвегія	13	14	17	44
19	Болгарія	12	16	12	40
20	Бельгія	12	13	11	36
21	Білорусь	11	13	10	34
22	Туреччина	11	8	9	28
23	Греція	11	7	11	29
24	Швейцарія	8	12	13	33
25	Румунія	7	21	10	38
26	Чехія	7	13	12	32
27	СФРЮ	6	6	3	15
28	Хорватія	6	1	3	10
29	Данія	4	7	3	14
30	Латвія	4	3	3	10
31	Ірландія	3	6	6	15
32	Естонія	3	6	4	13
33	Ізраїль	3	1	1	5
	Ісландія	3	1	1	5
35	Литва	2	3	4	9
36	Австрія	2	1	7	10
37	Словенія	2	1	2	5
38	Сербія	1	4	2	7
39	Словаччина	1	4	1	6
999 !–	Допущені нейтральні атлети	1	3	2	6
40	Азербайджан	0	2	2	4
41	Албанія	0	1	0	1
	Люксембург	0	1	0	1
43	Молдова	0	0	1	1
Загалом (43 збірні)	962	968	961	2891

Мультимедалісти

Інформація нижче наведена по чемпіонат Європи-2018 включно відносно спортсменів, які вибороли 6 або більше медалей.

Чоловіки

Атлет				Загалом	Роки
Крістоф Леметр	4	2	2	8	2010–2014
Гаральд Шмід	5	1	0	6	1978-1986
Роджер Блек	5	1	0	6	1986-1994
Мо Фара	5	1	0	6	2006-2014
Кевін Борле	4	1	1	6	2010–2018
Мартін Руні	3	2	1	6	2010–2018
П'єтро Меннеа	3	2	1	6	1971-1978
Лінфорд Крісті	3	1	2	6	1986-1994

Жінки

Атлетка				Загалом	Роки
Ірена Шевінська	5	1	4	10	1966-1978
Фанні Бланкерс-Кун	5	1	2	8	1938–1950
Ренате Штехер	4	4	0	8	1969-1974
Дафне Схіперс	4	3	1	8	2012-2018
Марліс Ґер	5	1	1	7	1978-1986
Міріам Сумаре	1	3	3	7	2010-2014
Маріта Кох	6	0	0	6	1978-1986
Хайке Дрехслер	5	1	0	6	1986-1998
Гріт Броєр	5	1	0	6	1990-2002
Ірина Привалова	3	2	1	6	1994-1998
Євгенія Сєчєнова	2	2	2	6	1946-1950

Спортсмени з найбільшою кількістю участей

Нижче перелічені спортсмени, які брали участь на 6 або більше чемпіонатах Європи за період включно по чемпіонат Європи-2018.

Чоловіки

Участі	Роки	Атлет	Дисципліни
7	1998-2018	Кеваго Зольтан	метання диска
2002–2018	Герд Кантер	метання диска
2002–2018	Давід Седерберг	метання молота
2002–2018	Хесус Еспанья	біг на довгі дистанції
2002–2018	Мар'ян Опря	потрійний стрибок
6	1954–1971	Абдон Памич	спортивна ходьба
1962–1978	Людвік Данек	метання диска
1969–1990	Ненад Стекич	стрибки у довжину
1994–2014	Хесус Анхель Гарсія	спортивна ходьба
1994–2014	Віргіліюс Алекна	метання диска
1998–2014	Двейн Чамберс	спринт
1998–2014	Нікола Віццоні	метання молота
1998–2014	Сергій Лебідь	біг на довгі дистанції
1998–2014	Шимон Зюлковський	метання молота
2002–2016	Грегорі Седок	бар'єрний біг
2002–2016	Йоган Віссман	спринт

Жінки

Участі	Роки	Атлет	Дисципліни
7	2002–2018	Папп Кристина	біг на довгі дистанції
6	1969–1986	Гелена Фібінгерова	штовхання ядра
1982–2002	Хайке Дрехслер	спринт, стрибки у довжину
1986–2010	Фернанда Рібейру	біг на довгі дистанції
1990–2010	Фелічія Тиля	бар'єрний біг
1998–2016	Меліна Робер-Мішон	метання диска
1998–2014	Нурія Фернандес	біг на середні дистанції
2002–2016	Берта Кастельс	метання молота
2002–2016	Дана Велдякова	потрійний стрибок
2002–2016	Мер'я Корпела	метання молота
2002–2016	Рут Бейтья	стрибки у висоту

Див. також

• Чемпіонат світу з легкої атлетики
• Чемпіонат України з легкої атлетики
• Чемпіонат СРСР з легкої атлетики

Примітки

1. Чемпионат Европы : стаття // Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т. : [ ][рос.] / В. Б. Зеличенок, В. Н. Спичков, В. Л. Штейнбах ; общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 2. — С. 456-457. — ISBN 978-5-904885-81-6.
2. . Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу за 28 листопад 2020. Процитовано 28 листопада 2020. 

Джерела

• Сторінка змагань [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.] на сайті Європейської легкоатлетичної асоціації (англ.)
• Правила проведення чемпіонатів Європи з легкої атлетики [ 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Статистичний довідник чемпіонатів Європи з легкої атлетики [ 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Чемпионат Европы : стаття // Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т. : [ ][рос.] / В. Б. Зеличенок, В. Н. Спичков, В. Л. Штейнбах ; общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 2. — С. 456-537. — ISBN 978-5-904885-81-6.