Жито посівне (Secale cereale) — рослина родини тонконогових, близько пов'язана з ячменем та пшеницею, що широко вирощується людиною для отримання зерна та як кормова культура. Зерно посівного жита використовується для виготовлення певних сортів хліба, пива, віскі, горілки та інших продуктів, також часом споживається в їжу цільне зерно, приготовлене у вигляді каші.
| Жито посівне | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Злакові (Poaceae) |
| Підродина: | Мітлицевидні (Pooideae) |
| Рід: | Жито (Secale) |
| Вид: | Жито посівне (S. cereale) |
| Біноміальна назва | |
| Secale cereale | |
| Підвиди | |
| |
| Синоніми | |
| Secale montanum Guss. |
Посівне жито є одним з близько 5 видів роду жито (Secale). Воно може мати диплоїдний або тетраплоїдний набір хромосом (2n=14, 2n=28). Вид об'єднує понад 40 різновидностей. Також вирощується гібрид посівного жита, отриманий при схрещуванні його з пшеницею — тритикале.
Етимологія Редагувати
Українське слово жито походить від прасл. *žito («хліб на корені», «збіжжя»), спорідненого з прусськ. geitan («хліб»), сер.-в.-нім. kīt і давн-англ. cīdh («пагін», «паросток»). У праслов'янській мові жито називалося словом *rъžь, від якого утворені назви злаку в багатьох слов'янських мовах (рос. рожь, болг. ръж, серб. раж/raž, словац. raž, словен. ŕž), українські діалектні слова рож, ріж, ржина, иржище («житня стерня»), а також поширене слово «суржик» (первісно — мішані посіви жита з іншими злаками). Воно вважається похідним від пра-і.є. *rughis.
Ботанічна характеристика Редагувати
Посівне жито — однорічна трав'яниста рослина. Як кормове вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А. І. Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом.
Посівне жито в природі є диплоїдною формою (2n=14). В останні десятиріччя селекціонерами шляхом подвоєння кількості хромосом було створене тетраплоїдне жито (4x=28), сорти якого формують велике зерно (маса 1000 зерен досягає 50–55 г) та міцну, стійку до вилягання соломину.
Посівне жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5–2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.
Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7–2 см), ніж у пшениці (2–3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший — глибоко, а пізніше другий — близько до поверхні ґрунту, який стає головним. Інтенсивність кущіння у жита досить висока — кожна рослина утворює 4–8 пагонів, а за сприятливих умов — до 50–90.
Стебло — порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5–7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180—200 см (у середньому 80–100 см).
Листки шорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки — 15–30, ширина — 1,5–2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.
Колос у жита остистий, незакінченого типу — на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три-, чотириквіткові. У колосі міститься 30–40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3–4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7–14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовженоеліптичним. У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного — бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовженоеліптичного — лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи і верхівки. Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом — при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності — 36–39 колосків, середньої — 32–35 та нещільним колосом — менш як 32 колосків.
Зерно жита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його — 5–10 мм, ширина — 1,5–3,5, товщина — 1,5–3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита — 20–35, тетраплоїдного — 35–50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більш як 3,3) або овальна (з відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.
Хімічний склад Редагувати
Вміст крохмалю в зернах 72 %.
Історичні відомості Редагувати
Предком культурного жита, вважається його дикий різновид, що раніше класифікувався як гірське жито (Secale montanum або Secale strictum) та росте в горах Малої Азії і подекуди на Близькому сході. Перші спроби вирощування жита відносяться до 3-го тисячоліття до н. е. Воно вирощувалося у невеликих обсягах у багатьох місцях на територіях сучасної Туреччини, Вірменії та Ірану. Після цього жито було невідомо протягом довгого часу, поки в 1500—1800 роках до н. е. його не почали вирощувати в Центральній Європі. На території Східної Європи в межах розселення слов'янських та балтійських народів жито спочатку було відоме як бур'ян на посівах пшениці і лише пізніше, на межі нашої ери, воно почало вирощуватись як самостійна культура. З Середніх віків жито почало вирощуватися у великих обсягах як головна хлібна культура як в Центральній, так і у Східній Європі.
З усіх злакових культурне жито є найбільш морозостійким — росте на півдні Ґренландії, на півночі Скандинавії, та в Гімалаях до висоти 4250 метрів. Тому вважають, що входження жита в культуру пов'язане з розповсюдженням землеробства на північ Європи.
Агротехніка Редагувати
Озиме жито — типова перехреснозапильна рослина. Щоб не допустити перехрещування, необхідно дотримуватися просторової ізоляції: для диплоїдних сортів вона повинна бути не менше 200—300, тетраплоїдних — 500—1000 м.
В окремих регіонах СНД із суворими умовами зимівлі (Забайкалля) вирощують яре жито.
З рекомендованих сортів диплоїдного озимого жита в Україні поширені такі: "Богуславка", "Боротьба", "Воля", "Київське 93", "Київське 90", "Ніка", "Харківське 95", "Хакада" та ін., тетраплоїдного — "Верасень", "Древлянське", "Пуховчанка", "Харківське 98" та ін.
На початку 2022 року, селекціонерами Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства НААН України було виведено новий сорт озимого жита "Серпанок". Новий, стійкий до хвороб, сорт озимого жита "Серпанок", який пройшов сортовипробування в усіх сортодільничних станціях України та отримав сертифікат, має властивість пізнього висівання, аж до 20-х чисел жовтня включно.
Статистика вирощування та споживання Редагувати
| Найбільші 10 виробників жита (тонн, 2014 рік) | |
|---|---|
| Німеччина | 3.854.400 |
| Росія | 3.280.759 |
| Польща | 2.792.593 |
| Білорусь | 867.075 |
| Данія | 677.800 |
| КНР | 520.000 |
| Україна | 478.000 |
| Туреччина | 300.000 |
| Іспанія | 290.970 |
| Австрія | 232.530 |
| У світі | 15.242.551 |
| Джерело: FAO |
Жито вирощується переважно в Центральній, Східній та Північній Європі. Район вирощування простягнувся від півночі Німеччини через Польщу, Україну, Білорусь, Литву до центральних районів Росії. Також жито вирощується в Канаді, США, Аргентині, Туреччині, Казахстані та Китаї.
Переважно кожна країна вирощує його для власних потреб, оскільки споживання жита у світі знижується і міжнародна торгівля ним майже відсутня. Навіть у разі експорту жито вивозиться в незначних обсягах лише до сусідніх країн. Так, лише в Росії виробництво жита знизилося з 13,9 млн тонн в 1992 році до 3,4 млн тонн в 2005 році, в Польщі з 5,9 до 3,4 млн тонн тощо.
Геном Редагувати
У квітні 2017 року повідомлено про розшифрування науковцями Технічного університету Мюнхена та Інституту імені Лейбніца геному жита.
Хвороби Редагувати
Жито є дуже вразливим до грибів роду ріжки, зокрема ріжків пурпурових. Ураження цими грибами викликає хворобу з однойменною назвою. Завдяки сучасним методам культивації можливий вплив хвороби на здоров'я людей зведено до мінімуму.
Шкідники Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- Artikel Starch und Starch, Composition. In: Hans Zoebelein (Hrsg.): Dictionary of Renewable Ressources. 2. Auflage, Wiley-VCH, Weinheim und New York 1996; Seiten 265—266, 267. ISBN 3-527-30114-3.
- Daniel Zohary and Maria Hopf, Domestication of plants in the Old World, third edition (Oxford: University Press, 2000), p. 75
- . Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
- . Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
- . Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 5 липня 2015.
- . kurkul.com. 10.04.2017. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 10.04.2017.(англ.)
Посилання Редагувати
- Жито посівне // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 161. — ISBN 5-88500-055-7.
- Жито, як сидеральна культура [ 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
Зінченко О. І. та ін. Рослинництво: Підручник / О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко; За ред. О. І. Зінченка. — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.: іл.