Ґі́нко дволопате́ве (Ginkgo biloba) — реліктова рослина, єдиний сучасний вид роду ґінко, що є єдиним представником родини ґінкгові, яка, в свою чергу, є єдиною у класі Ginkgoopsida. Викопних видів у родині відомо близько 18. В популярній літературі рослина відома також під назвами ґі́нко, гі́нкго дволопате́ве , ґі́нкго дволататолистий, абрико́с срі́́бний.
| Ґінко дволопатеве | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
| Відділ: | Ginkgophyta |
| Клас: | Ginkgoopsida |
| Порядок: | Ґінкоподібні (Ginkgoales) |
| Родина: | Ґінкові (Ginkgoaceae) |
| Рід: | Ґінкго (Ginkgo) |
| Вид: | Ґінко дволопатеве (G. biloba) |
| Біноміальна назва | |
| Ginkgo biloba L., 1771 |
Еволюційна історія Редагувати
За своїми морфологічними ознаками це дерево — одне з найбільш архаїчних дерев нашої планети, що збереглося до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 млн років тому. Ґінко — єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями й хвойними, якщо проаналізувати і порівняти певні ознаки будови репродуктивних органів. Кілька молекулярних досліджень вказують на те, що найближчими родичами ґінко серед сучасних рослин є саговникоподібні, хоча станом на 2016 це питання залишається дискусійним. Найдавніші зі знайдених викопних решток належать до пермського періоду палеозойської ери (приблизно 286—245 млн років тому). На той час існували принаймні два види ґінко. У середньому юрському періоді (187—163 млн років тому) було 5—6 видів, а найбільше поширення вони мали в крейдяному періоді мезозойської ери (144—66,4 млн років тому) — не менше 11 видів гінкго, які росли в Азії, Європі та Північній Америці й навіть у Ґренландії. Процвітанню ґінко сприяли тодішні гігантські рептилії й динозаври, які сприяли поширенню насіння цих рослин.
До четвертинного періоду (1,6 млн років тому) з усіх видів залишився тільки один вид. Приблизно 7 млн років тому гінкго зникло у Північній Америці, дещо пізніше — 2,5 млн років тому — в Європі.
Поширення Редагувати
У природі ґінко збереглося лише в Китаї. Одним з останніх острівців дикорослих ґінко вважають природний парк Тяньмушань у провінції Чжецзян на західних схилах гори Тяньму (30°20′00″ пн. ш. 119°25′00″ сх. д. / 30.33333° пн. ш. 119.41667° сх. д.); 1506 м над рівнем моря, середньорічна кількість опадів 1767 мм, середня температура січня -3,2°, середня температура липня 20,5°. Також є відомості про острівці у провінціях Ґуансі, Ґуйчжоу, Сичуань. Завдяки людині рослина поширена в багатьох країнах як декоративний вид. В Україні ґінко вперше з'явилося у 1818 році у Нікітському ботанічному саду в Ялті. Крім того, його можна зустріти у містечку Гоща Рівненської області, у містах Ужгороді і Мукачевому Закарпатської області, в Краснокутському дендрологічному парку, у містечку Коломия Івано-Франківської області та в містах Донецьку, Львові, Сквирі Київської області, у місті Корсунь-Шевченківський (жіночий екземпляр), у с. Михайлівка Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл., місті Кам'янець-Подільський, зокрема в Кам'янець-Подільському ботанічному саді, у Дрогобичі Львівської області, в Одесі, а також у Києві. Відступаючи з Києва у 1943 р., німці, серед інших трофеїв, вивезли з ботанічного саду жіночий екземпляр ґінко дволопатевого, що на десятиліття загальмувало розмноження в Києві цих реліктових дерев.. В Харкові існує ботанічна пам'ятка природи з цими деревами, подібні зареєстровані і в інших містах.
Ґінко дволопатеве, незважаючи на масове поширення, все ще вважається пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги МСОП як вид, що перебуває під загрозою вимирання.
Історія розповсюдження Редагувати
Ґінко вважалось вимерлим до 1691 р., доки його не виявили в Японії. Релікт знайшов у м. Наґасакі лікар голландського посольства Кемпфер. Виявилося, що в Китаї з давніх часів ґінко вирощували біля храмів як декоративну і лікарську рослину. Пізніше з Китаю насіння дерева потрапило до Японії і Кореї. Кемпферу ґінко зобов'язане своєю назвою. «Ґін» в перекладі з японської — «срібло». Плід ґінко чимось нагадує абрикосу. Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «срібним абрикосом» — «ґінко», запозичивши його з жаргону японських торговців насінням дерева. Пізніше Карл Лінней заносить цю назву до наукової класифікації. Кемпфер привіз насіння рослини до Голландії, і в ботанічному саду міста Утрехта з них виросло перше в Європі дерево ґінко. З 1754 р. ґінко культивують в Королівських ботанічних садах в К'ю у Великій Британії. Перше насіння було доставлене туди з Японії. Саме з цього саду ведуть своє походження практично всі європейські дерева гінкго. З 1784 дерева гінкго ростуть у ботанічному саду Вільгельма Гамільтона поблизу Філадельфії в США.
Опис Редагувати
Рослина роздільностатева. Дерево має конусоподібний брунатно-сірий стовбур, довгі вигнуті гілки. Стовбур ґінко в основному складається з деревини і нагадує за будовою стовбури сучасних хвойних, але, на відміну від них, не має смоляних ходів у деревині і не утворює смоли. Ґінко має дуже просту судинну систему: головна судина ділиться на дві. Така будова судин характерна лише для ґінко. Листки світло-зелені, (у молодому віці восьмилопатеві, потім лопаті зростаються, і їх залишається всього дві) з оригінальним жилкуванням — жилки віялом розходяться від черешка. Розмножується насінням та вегетативно за допомогою живцювання. Найкраще проводити живцювання навесні до розпускання листя в утеплених парниках.
У 1986 р. ботанік Хіразе дослідив процес запилення ґінко. Чоловічі дерева «цвітуть» у середині травня, їх пилок потрапляє на насінний зачаток жіночих рослин і проростає в пилкову трубку з двома сперматозоїдами. Але запліднення насіння бруньки одним із сперматозоїдів проходить лише пізньої осені, і вже в насіннєплоді, який упав на землю. Це єдине у світі дерево, яке запліднюється під час падіння плодів. Також ґінко — перша голонасінна рослина, у якої були виявлені рухливі сперматозоїди. При заплідненні в яйцеклітину проникає тільки головка спермія. В результаті злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється диплоїдний набір хромосом (n = 24). Після цього розвивається жовте, схоже на сливу насіння довжиною близько 2,5 см. Зовні плід оточений товстою соковитою м'ясистою оболонкою. Неприємний аромат оболонки плодів пояснюється присутністю великої кількості масляної кислоти. Плід — кістянка.
Опалі плоди швидко згнивають, сповнюючи повітря їдким запахом. Через це жіночі рослини не використовують для культурних насаджень. Але в Кореї, Японії та Китаї жіночі дерева навпаки вважаються кращими, тому що вони дають їстівні плоди.
Рослина досягає зрілості і починає плодоносити у 25 — 30 років, до того часу важко визначити її стать. Через це у Китаї ґінко називають «King Sun Shu» — «дід і онук», оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.
Ґінко примітне незвичайною стійкістю до патогенів та рослиноїдних тварин, яку забезпечують різноманітні хімічні сполуки.
Геном Редагувати
Геном ґінко має значний обсяг із великою кількістю повторів. Зокрема, там аномально багато копій генів, що беруть участь у хімічному захисті рослини від стресових станів, патогенів і шкідників. За оцінками дослідників, геном ґінко має розмір 10,61 млрд пар основ (приблизно в 3,3 рази більший за людський), і при цьому він на 76,6 % складається з повторюваних елементів, переважно довгих кінцевих повторів. Виявлено сліди повногеномного подвоєння, що сталося 70–150 млн років тому, вже після виокремлення еволюційної лінії предків ґінко.
Застосування Редагувати
Це дерево дуже перспективне для озеленення південних міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до ґрунтів, стійке проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами. Це дерево довговічне. Окремі особини живуть 2000 років, досягаючи за цей час 40 м заввишки при товщині стовбура до 1 м.
2009 року влада Києва, за словами радника мера І. Добруцького, планувала замінити ґінко дволопатевим усі гіркокаштани в місті. Однак Хрещатик засадили іншими деревами — гіркокаштанами різних видів.
В Японії і Китаї насіння ґінко вважають делікатесом і розводять як плодове дерево.
Насіння ґінко під назвою «срібний мигдаль» чи «білі горішки» можна купити в магазинах Китаю і Японії. Смак насінин солодкуватий — щось середнє між печеною картоплею й каштаном. Їдять його підсмаженим, висушеним або печеним, використовують як приправу до страв з овочів, рису, грибів. Насіння ґінко містить тільки 3 % жирів, багато білку, крохмалю й нікотинової кислоти. Воно вивозиться з Китаю в інші східні країни, де продається в спеціалізованих супермаркетах, магазинах і «зелених крамницях». Плоди ґінко використовують у східній медицині.
Його деревина м'яка, піддатлива, легко обробляється. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина ґінко стійка до вогню. Під час пожежі в 1923 р. у Токіо дерево ґінко вижило, у той час як інші дерева були знищені вогнем.
Ґінко використовують також для вирощування у формі «бонсай».
Медичне застосування Редагувати
| Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Перші згадування про лікувальні властивості листя ґінко зустрічаються в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н. е.
Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання.
Сьогодні медикаменти, розроблені на основі листя ґінко, входять до багатьох засобів сучасної медицини.
Препарати з ґінко відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючи атеросклеротичне й вікове походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігають тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.
Найбільші у світі плантації ґінко розташовані в Південній Каліфорнії. Щорічно понад 1,1 тис. т сухого листя експортують до Європи. Невеликі плантації ґінко є також у Франції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії й Франції.
Міжнародно-правовий статус ентеогенів Редагувати
Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:
| Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі. Оригінальний текст (англ.) A State on whose territory there are plants growing wild which contain psychotropic substances from among those in Schedule I and which are traditionally used by certain small, clearly determined groups in magical or religious rites, may, at the time of signature, ratification or accession, make reservations concerning these plants, in respect of the provisions of article 7, except for the provisions relating to international trade. |
Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню:
Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis[en], ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.Оригінальний текст (англ.)The cultivation of plants from which psychotropic substances are obtained is not controlled by the Vienna Convention .... Neither the crown (fruit, mescal button) of the Peyote cactus nor the roots of the plant Mimosa hostilis nor Psilocybe mushrooms themselves are included in Schedule 1, but only their respective principals, mescaline, DMT, and psilocin.
Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяваскою, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООНОригінальний текст (англ.)No plants (natural materials) containing DMT are at present controlled under the 1971 Convention on Psychotropic Substances. Consequently, preparations (e.g. decoctions) made of these plants, including ayahuasca are not under international control and, therefore, not subject to any of the articles of the 1971 Convention. -- International Narcotics Control Board (INCB), United Nations
У культурі Редагувати
Ґінко дволопатеве є деревом-символом японської столиці Токіо.
У Китаї дерева ґінко, старші за 100 років, заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати ґінко з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.
У Німеччині, крім інших, ґінко має назву «дерево Ґете». Ця назва зобов'язана своїм походженням віршу Йоганна Вольфганга фон Ґете «Ginkgo biloba». Його було написано в 1815 р. (опубліковано в 1819 р. у так званій «книзі Зулейки») і присвячено коханій поета — Маріанні фон Віллемер (Зулейці). У вірші листок гінкго є поетичним образом уявлення автора про те, що двоє можуть становити єдине ціле.
Джерела Редагувати
- Mustoe, G.E. (2002). Eocene Ginkgo leaf fossils from the Pacific Northwest. Canadian Journal of Botany 80 (10): 1078–1087. doi:10.1139/b02-097.
- Ginkgo biloba: інформація на сайті МСОП (англ.) Listed as Endangered (EN B1+2c v2.3); accessed 21.12.2016
- ↑ Ginkgo biloba // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ [. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 травня 2013. С. В. Мельникова. «Динозавр на подоконнике» // Журнал «Биология», № 42 (714), 8-15.11.2003 (рос.)]
- ↑ Rui Guan, Yunpeng Zhao, He Zhang et al. (2016). Draft genome of the living fossil Ginkgo biloba. GigaScience. doi:10.1186/s13742-016-0154-1.
- Ginkgo Biloba, ed. by Teris A. van Beek (Amsterdam: Harwood Academic, 2000), p. 9.
- «Там, де пригощають» // Журнал «Український тиждень» 24–30 травня 2013 № 20, стор. 49
- [. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 30 травня 2013. Краснокутський дендрологічний парк на сайті «Discover Ukraine» (рос.)]
- ↑ . Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 30 травня 2013.
- . ria.ru. 21.11.2016. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
- Замість каштанів у Києві посадять гінкго-білоба? [ 22 березня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда. Київ. 21.09.2009
- . MAPS. 31 березня 2001. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 14 січня 2012.
- The Internationalization of Ayahuasca, page 327
- Офіційна сторінка метрополії Токіо. Символи Токіо. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 16 листопада 2011.
Посилання Редагувати
- Гінкго дволопатеве // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 103. — ISBN 5-88500-055-7.
- Гінкго дволопатеве // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ТОВ "Видавничий центр «Логос Україна». Анатолій Терещук «Гінкго-цілитель. Українські народні звичаї» [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Гінкго [ 6 травня 2013 у Wayback Machine.] в базі даних The Gymnosperm Database
- Інформація від Каліфорнійського музею палеонтології [ 10 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Хімічні речовини гінкго [ 19 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- Медичне застосування [ 19 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Медичне застосування як антидеприсант
- Інформація і великоформатні зображення [ 19 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Гінкго дволопатеве [ 24 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Полтавського ботанічного саду
- Гінкго дволопатеве [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
Галерея Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ґінкго дволопатеве |