Дукля місто Ця стаття містить правописні лексичні граматичні стилістичні або інші мовні помилки які треба виправити Ви м

Найдавніші знахідки свідчать про заселення цих районів людиною в епоху бронзи та заліза (2000 р. До н. е. — 400 р. н. е.)— це підтверджують кургани поблизу міста. У цій місцевості, через вплив латинської культури, зникла лужицька культура, на заміну їй виникла нова матеріальна культура, відома як переворська. На її створення сильно особливо вплинула римська цивілізація. Прикладом цього є сіра кераміка та римські монети, знайдені в Дуклі та Тиляві. Цей період становив дуже сприятливі умови для заселення. У І— IV ст. усі горішні місця в Тиляві, Дуклі та їх околицях були вже заселені. У V і VI століттях після нападів гунів на Європу почали активно розвиватися слов'янські поселення. З VIII століття розпочався розвиток більших племінних та міжплемінних організацій слов'ян. Ці землі були заселені племенем, а точніше союзом племен — Лендзянами, утворюючи протодержаву, яка в XIX столітті потрапила під невизначену залежність від Великої Моравії, а через століття Богемії, а потім полян. До них належить Ветшно, із збереженими слідами величезного замку з чотириразовим кільцем.

Перша згадка про село в цьому місці походить з 1336 р. З початку свого існування Дукля була лицарською власністю. У 1366 р. канцлер Януш Сухивільк отримав від батьків міста Дуклю, Кобиляни, Гирову, Мшану, Суровицю та Віслочок. 28 серпня 1366 року у Володимирі Януш Сухивільк передав своє майно своїм племінникам Пьотру та Миколаю. Вони були синами Якуша Чстана зі Стрільців (Стшельців). Так він встановив перший у Польщі обряд, затверджений Казимиром ІІІ. У 1373 р. канцлер Януш Сухивільк видав акт про самоврядкування Дуклі відповідно до Магдебурзького права. Наступні права Дукля отримала в 1380 році.

У різні часи власниками Дуклі були Кобилянські, Чиковські, Йордани, Мечинські, Оссолінські, Мнішеки, Станіслав Щенсний Потоцький, Стадницькі. Серед представників власників Дуклі з родини Кобилянських прославився Домарат з Кобилян — бецький каштелян, якого затвердив Казимир III: він був королівським придворним маршалком, який під командуванням Зиндрама з Масковиць брав участь у битві під Грюнвальдом та Короново, а в 1422 р. підписав союз між королем Владиславом II Ягайлом та тевтонськими лицарями.

У 1474 р. під час вторгнення угорської армії Матія Корвіна місто зруйнували.

У 1503 році, в обмін на Майковиці, Дукля була передана Станіславу Циковському з Миклюшовиць.

У 1532 р., після смерті чоловіка, Ева Циковська передала навколишні міста Миколаєві Кобилянському, каштеляну розпшанському, місто згодом успадкувала його дружина Анна Пілецька з Пільхува та їхні сини Ян та Кшиштоф Кобилянські. Однак Ева Циковська залишила собі Дуклю.

У 1540р. Ян Йордан із Заклічина — каштелян краківський, купив Дуклю у вдови Еви Циковської. Він розширив замок в місті і отримав цього року від короля Сигізмунда Старого привілей для міста, які дозволили проводити дві щорічні ярмарки та тижневий ринок. Спадкоємцем Яна Йордана став Лаврентій Йордан (1519—1580 рр.), краківський каштелян — напівбрат (від другої дружини батька Анни Ярославської), який у 1598р. подарував Дуклю як придане своїй дочці Зофії Йордан— дружині Самійла Зборівського. Після її смерті їхні сини успадкували місто. Важливою подією для Дуклі були привілеї короля Сигізмунда III Вази з 1588 року щодо продажу та зберігання угорських вин та створення 1595 року митної палати, яка розпочала свою діяльність і завдяки їй місто могло швидко розбагатіти.

У 1600 році місто та навколишні околиці отримав Кшиштоф Дрогойовський, він продав місто у 1601 р. Анджею Мечинському з Курозвеків (пом. 1618 р. під час подорожі до Москви). Спадкова частина міста була віддана його дружині, а решта дісталася у спадщину її синам та матері.

У 1636 році дружина продала свою частину Францишеку Бернарду Мнішекову (близько 1590-1661 рр.), братові царівни Марини, сандецькому каштеляну. Мнішеки були спадкоємцями багатьох міст тоді; серед інших села Потік, Самокляски та міста Самбір, Муроване, Дембовець; родина відома не тільки завдяки цариці але ще й експедиціям її батька Єжи Мнішека в Москву.

На початку Дукля була комерційним містом на трасі, що пролягала з Польщі в Угорщину і жила переважно торгівлею вином. З часом місто успішно розпочало конкуренцію з сусіднім селом Яслиськом, а в 16 столітті процвітало як укріплене місто, з двома воротами та митною палатою у ратуші.

У місцевому палаці 2 січня 1656 року родина Мечінських, яка володіла частиною Дуклі, приймала короля польського Яна ІІ Казимира, який повертався із Сілезії під час шведської навали. Далі Ян II Казимир поїхав з Дуклі до Коросна, а потім через Ланьцут до Львова, де склав львівські обітниці.

Через рік, 16 березня 1657 року, Дуклю розграбувала армієя Ракоці Дєрдя II.

Наступні російські напади, армійські марші та пожежі в першій половині XVIII століття в 1703—1707 роках зруйнували місто. Потерпіло майно Мечінських. У 1710 році повний боргами Мечиньський продав свою половину Дуклі Юзефу Вандаліну Мнішеку— великому маршалоку коронному та краківському каштеляну. Відтоді Мнішеки стали власниками всієї Дукли.

Пожежі постійно переслідували дерев'яні будівлі Дуклі у 1724, 1725, 1738 роках, а самий вий великий— у 1758 році.

Надгробний знак Марії Амалії Мнішех в парафіяльній церкві св. Марії Магдалини в Дуклі

У 1742 році Єжи Август Мнішек став спадкоємцем Дуклі. 1750 року він одружився з Марією Амалією, дочкою Брюля — всемогутнього міністра Польщі та Саксонії, при дворі короля Августа III. На Ковокаційному сеймі Єжи Август Мнішек підтримав саксонську партію, і після обрання Станіслава Августа Понятовського він втратив свій вплив і оселився в Дуклі, де вони разом із дружиною вирішили створити тут центр культурного та політичного життя. Тут він розмістив театр, колектив та масонську ложу. У ці роки завдяки підтримці Мнішеків було збудовано дві церкви в місті. Мнішекі, змагаючись з Чорторийськими, намагався затьмарити місто останніх Пулави і зробити Дуклу центром культурного життя Речі Посполитої. Єжи А. Мнішех у 1768 р. написав місту конституцію, у якій серед інших наклали обов'язок навчати дітей незалежно від віросповідання.

Часи Барської конфедерації Редагувати

Майже всі тодішні лідери конфедерації Малопольщі зосталися у дуклянському палаці Єжи Мнішека для підготовки зборів Барської конфедерації поблизу Риманіва.

6 і 7 липня 1768 р. на полях між Сенявою та Риманівим відбувся загальний з'їзд знаті Сяноку і Дуклі, який зібрав близько 6 000 чоловік. Був оголошений акт конфедерації регіону Сянок, і маршалом було обрано Якуба Ігнація Бронькі, гербу Корвіна, спадкоємця Новотанця. Новообраний маршал від Кросно до Кракова розпочав із Сенави.

Францишек Стадницький, який викупив Дуклю у сім'ї Оссолінських у 1809р., брав участь в обороні Краківського замку під час Барської конфедерації і був ув'язнений росіянами. Завдяки старанням двоюрідної сестри Терези Оссолінської він залишив російську в'язницю. Марія Амалія Мнішек часто відвідувала Пряшів, Зборов, де перебувала влада Барської конфедерації та видавала найважливіші листи та розпорядження. Вона налагодила контакти з єпископом Адамом Красінським та Каролем Радзивіллом. Конфедерати часто проходили через Дуклю та перевал, бившись, наприклад, біля Яслиська.

У 1769—1770 роках Казимір Пуласкі, командувач конфедерації, був частим гостем при дворі в Дуклі. Він намагався переконати Мнішека передати підрозділ суду Конфедерації.

Часи до Другої світової війни Редагувати

1 грудня 1774 року у Дуклі відбулося весілля та одне з найбільших весіль у Польщі Юзефіни Амалії з Мніхува та Станіслава Щенсного Потоцьких.

Граф Адам Мечінський, власник Дуклі

19 жовтня 1775 року, через рік після весілля господарів, Тадеуш Костюшко відвідав палац Мнішеків.

Через рік після смерті Єжи Вандаліна Мнішека, дочка Юзефіни Амалії Потоцької з Мнішова, 7 січня 1779 року продала Дуклю Юзефові Оссолінському. У 1786 році Дукля стала столицею одного з 18 районів^{[джерело?]}. У 1809 р.

Францишек Стадницький (пом. 1810 р. і похований у гробниці у фарі в Дуклі) придбав Дуклю у сім'ї Оссоліньських.

Дочка Францишека Стадницького, Гелена Стадницька вийшла заміж за генерала Войцеха Мечіньського — майора ополчення, земельного капітана Краківської губернії, і місто якості приданого від нареченої Дукля повернулося до сім'ї Мечинських.

У січні 1846р. граф Сезар Мечінський відмовився від військової підтримки Краківського повстання. У 1878 році граф Цезар Мечінський та його син Адам Мечінський (1847-1923) були власниками Дукли.

Після повстань 1846 та 1848 рр. цар Микола І в 1849 р. зупинив на перевал війська, що прямували до Угорщини в Дуклі. Найбільші катастрофи епідемії холери вдарили по місту в 1865—1867 та 1873—1876, а в 1884—1885 та 1888 були пожежі. Цезар Мечінський допомагав жертвам. На початку 19 століття в Дуклі виробляли тканину та торгували вином. Дукля занепала після пожеж у 19 столітті та від будівництва залізничної лінії від Перемишля до Будапешта у 1872 році.

Економічне зріст було перервано Першою світовою війною. З грудня 1914р. до вступу австрійських військ 6 травня 1915р. тут розміщувалися російські війська, які спричиняли величезні проблеми місту. Частина Дуклі була спалена, що поступово призводило до економічного падіння, але вдалося зберегти права міста до сьогодні.

У 1930-х рр. Дукля була місцем низки протестів сільської бідності, протестуючих проти постійно погіршуваних умов життя. Перша така демонстрація відбулася в 1931 р. Коли в третій декаді серпня 1937 р. розпочався 10-денний страйк сільського населення, селяни з навколишніх сіл організували демонстраційний марш до Дуклі вздовж дороги Теодорівка-Надоле. На міській площі відбувся мітинг, після якого демонстрантів витіснила поліція. Багатьох з них побили, а багатьох заарештували.

Кладовище Першої світової війни, взимку

Друга світова війна Редагувати

У 1920-1939 року місто — у складі Коросненського повіту Львівського воєводства. У 1939 тут сформували гарнізон батальйону «Дукля», після того, як батальон взяв на себе захист колишнього Чехословацького кордону від прикордонної служби. Був частиною 2-го стрілецького полку «Карпати» як 1-й батальйон. У часи Польскої кампанії батальон входив до складу 3-ї гірської бригади, ділився долею інших підрозділів Карпатської армії. Батальон воював на трасі Барвінок-Дукля, у Ясінки 9 вересня 1939 р. в бою проти Німеччини тут було вбито 17 польських солдатів із відступаючого батальйону. Їхні трупи були ексгумовані на військовому кладовищі в Дуклі. Батальйон перемістився в околиці Львова, а потім через Яблунцький перевал, до Угорщини. Деякі повернулися додому. Майор Кароль Юзеф Пілат був командиром батальйону КОП «Дукля». Під час вересневої кампанії українська гілка полковника увійшла до Дуклі. Спочатку в міському палаці були розміщені: словацькі війська, СС «Галізієн» та Вермахтау. Під час війни в місті діяла делегатура Українського допомогового комітету.

У 1940 році німці спалили побудовану в 1758 році синагогу. Сьогодні від неї залишилися лише руїни. Німці зачинили євреїв у гетто, багато з них розстріляли на місці, багато в навколишніх лісах, наприклад, поблизу Тиляви-Блудно. Місцеві жителі ховали євреїв, незважаючи на смертну кару.

24 червня 1941 року словацькі війська, підтримуючи напад Німеччини на Радянський Союз, о 12:45 вони перетнули кордон у Барвінку, потім, проїхавши через Дуклю, у с 17:00 вони дійшли до Гачува, потім перетнули радянський кордон на річці Сян поблизу Сяноку та вдарили по Ліську та Устрикам-Долішнім.

У вересні 1944 року, незадовго до виходу на пенсію, німці розстріляли Мечислава Роя та п'ять євреїв, яких він сховав.

Братська могила вбитих євреїв у Дуклі, стоїть на схилах гори Блодна

Тут працювали відділення партизанів армії Крайової. Після встановлення контакту з групою з Мейсця-Пястова партизани з Дуклі стали частиною Служби польської перемоги, а після подавлення Союзу збройної боротьби вони стали головними організаторами об'єкта СЗБ у Дуклі (кодова назва «Далія»). Після арешту та ув'язнення його командира — лейтенанта Міхала Зигмунта. У 1942 році Міхал в Освенцимі-Біркенау — Ян Копча «Вальдемар» став командувачем АК Дукля (Далія, Дорота). З 1942 р. по 15 червня 1944 р. армія охоплювала понад двадцять містечок Дукельщини. Вона була залучена до збору зброї, розширення підземної мережі, приховування людей, яких шукали німці — головним чином у будинках верхньої частини села, хутір Доли та Колонія, а також пропагандистські та диверсійні акції, наприклад скидання нафти на шахті Любатовка. 14 червня 1944 р. було здійснено успішне вбивство партизанами Поля Діебала Майстра, кривавого командира Шуцполізея в Дуклі. Як помсту, німці розв'язали терор, організувавши обстріли, арешти та набіги на лідерів підпільної організації та солдатів Союзу, особливо на Яну Копчу.

Після того, як німці розстріляли Яна Копчу з 2 липня 1944 року, командиром АК Дукля був курсант Казімеж Волтош.

До Другої світової війни більшість жителів Дуклі (до 80 %) були євреями. У 1940 році німці вигнали частину з них на схід до Сяну. Решта пізніше пішла до гетто, створеного в Дуклі, куди також приїжджали євреї з довколишніх міст та сіл (наприклад, з Яслиська чи Риманова). 12 лютого 1942 року гітлерівці розстріляли 11 євреїв на єврейському кладовищі в Дуклі. Їх поховали на місці страти в братській могилі. Гестапо з Коросна розстріляло тут 8 поляків, серед яких кілька євреїв.

Гетто Дукля ліквідовано 13 серпня 1942 р., а близько 500 його жителів разом з євреями з Риманова були розстріляні на схилах гори Бладна (565 м н. е.), поблизу села Тилява поблизу Дуклі.

Прблизно 85 % Дуклі сильно постраждли у вересні 1944 року під час операції Дукля-Пресова. Поруч, в Івлі та Глойсце, пройшов бронебійний бій за дорогу Дукля — Новий Змигород. Ця акція супроводжувалася штурмом військ Першого Чехословацького армійського корпусу на пагорбі Франків. Під час чотириденного бою пагорб захоплювали сім разів. Остаточно було захоплено 14 вересня чехословацьким підрозділом лейтенанта Сочара. Пізніше це дозволило атаку 31-го та 4-го гвардійських корпусів та захоплення Любатова та Дуклі 20 вересня.

Новітня історія Редагувати

Під час німецької окупації місто було розграбовано та 90 % міста зруйновано, вижили кілька десятків людей.

У 1977 р. Резолюцією Державної ради на прохання Політичного бюро ЦК ПЗПР місто Дуклю було нагороджено Хрестом Грюнвальда другого класу за активну участь у боротьбі проти нацистської навали та зміцненні народної влади. У 1984 році Дукля була нагороджена медаллю «Охоронець пам'яток національної пам'яті»

Пам'ятки Редагувати

Дукля. Палац.

Демографія Редагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	1048	215	754	79
Жінки	1150	204	721	225
Разом	2198	419	1475	304

Відомі люди Редагувати

Народилися Редагувати

Іван (Ян) з Дуклі — чернець-бернардинець, перший римо-католицький святий, що жив у Львові. Патрон Польщі, Литви і Русі, покровитель Львова. Мощі зараз знаходяться в костелі оо. Бернардинів міста.
Альфред Бесядецький — лікар, доктор медицини, довголітній президент «Галицького лікарського товариства»
Йосеф Блох (1850—1925) — галицький єврейський громадський, релігійний і політичний діяч, письменник.
Ришард Гловацький (*1937) — польський письменник-фантаст і геолог.

Дідичі Редагувати

Юзеф Вандалін Мнішек
Єжи Август Мнішек
Францішек Стадницький, похований під презбітеіумом костелу Марії Магдалини.

Галерея Редагувати

Примітки Редагувати

Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
↑ Zbior (przew. Kom. Red. Antoni Lorens) (1957). Ilustrowana monografia powiatu krosnieńskiego oraz Przewodnik Turystyczny po Krośnie nad Wisłokiem i okolicy (польською). Oddział w Krosnie nad Wisłokiem: Polskie Towarzystwo Turystyczno-Krajoznawcze. с. 49.
Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.
. Krakowskie Wydawnictwo Prasowe RSW "Prasa-Książka-Ruch". 1977. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
Jankowski, Wojciech (1983). Mały przewodnik po Polsce (польскою). Варшава: Wydawnictwo Sport i Turystyk. с. 105. ISBN 83-217-2329-2.
(англ.). 1984. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. . Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Ks. Stanisław Hołodok. Święty Jan z Dukli [ 28 січня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
Wachholz L. Biesiadecki Alfred (1839—1889) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1936. — t. ІІ/1, zeszyt 1. — S. 87—88. (пол.)
Perzanowska H. Mniszech Józef Wandalin h. własnego (1670—1747) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 474—478. (пол.)
Czaplińska M. Mniszech Jerzy August Wandalin h. własnego (1715—1778) [ 12 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3, zeszyt 90. — S. 472. (пол.)
Dukwicz D. Stadnicki Franciszek h. Szreniawa (1742—1810) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk — Instytut Historii im. Tadeusza Manteuffla, 2002. — T. 41. — S. 385. (пол.)

Джерела Редагувати

Кабачій Р. Лемків край // Український тиждень. — 2010. — № 12 (125) (26 бер.—1 квіт.). — С. 62—65.
Dukla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 211. (пол.) — S. 211—212.
Dukla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 451. (пол.) — S. 451.
Dukla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 734. (пол.) — S. 734.
Figurska-Dudek J. Dukla w średniowieczu. Prolegomena do badań [ 19 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Wiadomości Konserwatorskie. — 2015. — № 42. — S. 91—100. (пол.)

Посилання Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дукля (місто)

Ks. Stanisław Hołodok. Święty Jan z Dukli [ 28 січня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[1] Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].

[:0-2] Zbior (przew. Kom. Red. Antoni Lorens) (1957). Ilustrowana monografia powiatu krosnieńskiego oraz Przewodnik Turystyczny po Krośnie nad Wisłokiem i okolicy (польською). Oddział w Krosnie nad Wisłokiem: Polskie Towarzystwo Turystyczno-Krajoznawcze. с. 49.

[Кубійович_1975-3] Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.

[4] . Krakowskie Wydawnictwo Prasowe RSW "Prasa-Książka-Ruch". 1977. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.

[5] Jankowski, Wojciech (1983). Mały przewodnik po Polsce (польскою). Варшава: Wydawnictwo Sport i Turystyk. с. 105. ISBN 83-217-2329-2.

[6] (англ.). 1984. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.

[nsp-7] GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.

[age-8] Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. . Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.

[9] Ks. Stanisław Hołodok. Święty Jan z Dukli [ 28 січня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[10] Wachholz L. Biesiadecki Alfred (1839—1889) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1936. — t. ІІ/1, zeszyt 1. — S. 87—88. (пол.)

[11] Perzanowska H. Mniszech Józef Wandalin h. własnego (1670—1747) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 474—478. (пол.)

[12] Czaplińska M. Mniszech Jerzy August Wandalin h. własnego (1715—1778) [ 12 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3, zeszyt 90. — S. 472. (пол.)

[13] Dukwicz D. Stadnicki Franciszek h. Szreniawa (1742—1810) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk — Instytut Historii im. Tadeusza Manteuffla, 2002. — T. 41. — S. 385. (пол.)