Лужицька культура (англ. Lusatian culture) — археологічна культура пізньої бронзової доби і ранньої залізної доби. Була названа від Лужиці, слов'янського краю у східній Німеччині, що межує з Чехією і Польщею, де вперше були знайдені характерні їй кладовища і поселення.
| Лужицька культура | |
| Названо на честь | Лужиця |
|---|---|
| Місце розташування | Німеччина Польща Словаччина Чехія |
| Наступник | Белендорфська археологічна культураd і Поморська культура |
| Час/дата початку | 1300-ті до н. е. |
| Час/дата закінчення | 500-ті до н. е. |
| Лужицька культура у Вікісховищі |
Час і територія
Тривала приблизно з 1300 до 350 роки до PX. Охоплює час від III-го до V-го періоду за класифікацією Монтеліуса.
Поширення — Східна Німеччина (басейн рік Шпрее, Одри, горішньої і середньої Лаби), Чехії, майже вся територія сучасної Польщі (за винятком Східної Пруссії), частина Словаччини та північний захід України.
На територію Західної України лужицька культура поширилася приблизно з 1100 до Р. Х. вздовж верхньої і середньої течії Західного Бугу. Поблизу села Млинище досліджено могильник, в якому виявлено близько 30 поховань з трупоспаленнями і супровідний інвентар, що містив типово лужицький посуд. Подібний могильник досліджено поблизу села Тяглів на Львівщині. Окремі пам'ятки зустрічаються на сході аж до Дніпра, що свідчить про тісні торгові і міграційні зв'язки між народом Лужицької культури і населенням Середньої Наддніпрянщини.
Розвинулась з Унетицької і Тшинецької культур. Межувала на заході з Культурою полів поховань (Східна Франція, Німеччина, Швейцарія) і Кновізькою культурою[ru] (Чехія), культурою Нордичної бронзової доби — на півночі, середньодунайською групою культур — на півдні, Білогрудівською і Ноа, а пізніше Чорноліською культурами — на сході (Україна).
У західній частині території змінилася на Білендорфську культуру[de], а у східній — на Померанську культуру (поширилась з району Гданської затоки).
Поховання культури
Мертвих зазвичай спалювали, а прах клали у поховальну урну, або у невеличкі ями на кладовищі (іноді до 1000 поховань). У пізніший добі культури з'являються багаті поховання, що свідчить про появу соціального розшарування. Відома «княжа могила» у Седдині (Бранденбург, Німеччина) з середньоземноморським бронзовим скарбом і засипана земляним курганом.
Численні людські кістки в ямі 5 метрів глибиною, можливо, є результатом канібалізму (Лоссов, Бранденбург, Німеччина).
Господарство культури
Народ лужицької культури не знав гончарного кругу, але виготовляв глиняний посуд: амфори, глечики, келихи, миски і яйцеподібні посудини. Поховальні урни — двоконічні посудини.
Бронза завозилася, і з неї місцеві ремісники виготовляли кинджали, мечі, прикраси і посуд. Десь з 600 року до РХ поширилася металургія заліза.
Племена лужицької культури займалися орним землеробством (дерев'яні плуг і соха). Вирощували пшеницю, ячмінь, пшоно (просо), жито, овес, горох, кормові боби, сочевицю. Із садових культур вирощували яблуні, груші та сливи.
Займалися приселищним скотарством. Мали домашніх свиней, корів, кіз, овець, коней і собак. На конях їздили верхи та запрягали їх у колісниці.
Полювали на оленів, кабанів, зубрів, лосів, зайців, лисиць та вовків. Ловили і споживали в їжу рибу і жаб.
Хати і поселення
Приблизно з 800—700 років до Р. Х. з'являються поселення-фортеці. Вони будувалися у важкодоступних місцях, оточені ровами і земляними валами. До цього поселення були відкритими. Ця зміна свідкує про початок майнових конфліктів і набуття багатства деякими групами народу.
Хати були дерев'яні стовпової і зрубної конструкції.
Цікаве біскупинське городище недалеко від Познані. Довгі будівлі розділені на окремі квартири з окремим вогнищем у кожній. Населення будувало льохи для збереження врожаю.
Культура в Україні
На території України відомо небагато зразків лужицьких бронзових та залізних виробів. Скарб з села Чехи (нині Лугове) Львівської області складається з лужицьких прикрас. Зокрема — кельти, браслети, шпильки. Деякі східні вироби проникають з Наддніпрянщини на захід, на територію лужицької культури.
Етнічна належність культури
Деякі дослідники вважають, що народи лужицької культури говорили на мовах кельто-італійської групи. Так академік Седов стверджує, що лужицьке, допшеворське населення Польщі було кельтським. Інші вважають їх германцями, але ніяк не слов'янами. Треті вважають, що вони були предками іллірійців або кельто-іллірійцями
Див. також
Примітки
- Sklenář K., Sklenářová Z., Slabina M. Encyklopedie pravěku v Čechách, na Moravě a ve Slezsku — Libri, 2002. — С. 185. — 428 с. — ISBN 80-7277-115-9
- . Архів оригіналу за 6 березня 2008. Процитовано 18 квітня 2008.
- . Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 18 квітня 2008.
- . Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 18 квітня 2008.
- . Архів оригіналу за 1 жовтня 2008. Процитовано 18 квітня 2008.
- . Архів оригіналу за 23 січня 2008. Процитовано 7 лютого 2008.
Джерела та література
- В. І. Клочко. Лужицька культура [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 289. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- В. І. Клочко. Лужицька культура [ 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Лужицкая культура // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Кухаренко Ю. В., Археология Польши. — М., 1969. (рос.)
Посилання
- Список археологических культур [ 14 квітня 2017 у Wayback Machine.]: Лужицкая (рос.)