Війни Ґвельфів і Ґібелінів — перманентний збройний конфлікт у Священній Римській імперії упродовж XII—XV ст. головно на теренах Північної й Середньої Італії між прихильниками кайзера і папи римського, на який накладалися італо-німецькі антагонізми, боротьба за імператорську корону поміж німецькими династіями, конфлікти між папами й антипапами, конкуренція поміж італійськими містами-державами.
Ґвельфи (італ. guelfi, нім. Guelfen / Welfen) — орієнтувалися на папу римського. Назва походить від династії герцогів Баварії та Саксонії Вельфів.
Ґібеліни (італ. ghibellini, нім. Ghibellinen / Waiblinger) — орієнтувалися на кайзерів. Назва можливо походить від міста Вайблінген (у тогочасному німецькому написанні Uueibelingen), вірогідного центру швабського пфальца, котрий був володінням кайзерів. Кайзерами на той час стали герцоги Швабії Гогенштауфени. Термін уперше зафіксований у 1215 за Фрідріха II Гогенштауфена.
Серед витоків довготривалого конфлікту була так звана Боротьба за інвеституру (цезаропапізм) поміж кайзером Гайнріхом IV Салієром і папою римським Григорієм VII Гільдебрандом, що почалася 1075 року. За її підсумками у 1122 укладено Вормський конкордат.
Після смерті кайзера Лотара, за походженням саксонського графа, фюрсти обрали королем римським не його зятя і протеже Гайнріха Гордого з династії Вельфів, а представника дому Штауфенів Конрада, шваґра попереднього кайзера Гайнріха V Салієра. Гайнріх Гордий був спадковим герцогом Баварії, а перед смертю Лотар заповів йому ще й герцогство Саксонське. У результаті той став наймогутнішим із фюрстів. Однак далася взнаки давня ворожнеча поміж Саксонською й Франконською династіями, в якій Штауфени зберігали вірність Салієрам. Новий кайзер Конрад ІІІ відібрав 1138 у Гайнріха Гордого Саксонію, яку передав графові Альбрехтові Ведмедю з саксонського дому Асканієрів, також відібрав і Баварію.
У війні, яка вважається початком Воєн Ґвельфів і Ґібелінів, Гайнріх Гордий завдав поразки Альбрехтові у Саксонії, але у поході в Баварію 1139 раптово помер. Боротьбу продовжував його молодший брат Вельф VI (1115—1191), а згодом син Гайнріх Лев.
Вельф VI, який успадкував маєтки у Швабії, намагався повернути собі Баварію, проте зазнав поразки від Конрада ІІІ і 21 грудня 1140 після тривалої облоги Вайнсберга у Швабії капітулював. Згідно зі записом у «Chronica regia Coloniensis» (1170-ті), Конрад великодушно дозволив жінкам вийти з фортеці і взяти зі собою все, що зможуть винести на своїх плечах. Тож вони винесли чоловіків, знехтувавши натомість домашнім майном, і таким чином врятували їм життя. Король римський вирішив, що буде недоречно недотримати слова. Відтоді вайнсберзьких жінок стали називати treue Weiber («вірні жінки»).
Під час битви під Вайнсбергом військо Вельфа замість звичного Κύριε ελέησον перегукувалися «Hie Welf!», а прихильники кайзера — «Hie Waibling!»
У травні 1142 було укладено мир у Франкфурті-на-Майні. Саксонію повернули Вельфам, герцогом став Гайнріх Лев, який у 1156 вже від Фрідріха Барбаросси отримав і Баварію. Проте у 1180 спалахнув конфлікт між Гайнріхом Левом і Барбароссою, що означало новий виток Воєн Ґвельфів і Ґібелінів.
Надалі головною ареною конфлікту стала Північна і Середня Італія, де протиборчі сторони часто змінювали орієнтацію. Крім того флорентійські ґвельфи бл. 1300 розкололися на прихильників порозуміння з кайзером (білі ґвельфи) і затятих поборників папи (чорні ґвельфи). Жертвою внутрішнього протистояння став Данте Аліг'єрі, який підтримував білих ґвельфів, приречений на вічне вигнання з Флоренції.
Війни Ґвельфів і Ґібелінів в Італії згасли за правління Фрідріха Габсбурга, вилившись в Італійські війни, до яких була втягнута більшість держав тогочасної Европи.
Основні гвельфські міста Редагувати
- Л'Аквіла
- Алессандрія
- Анкона
- Атрі
- Болонья
- Брешія
- Вольтерра
- Генуя (короткі періоди: 1256-1270; 1317-1319)
- Камерино
- Колле-ді-Валь-д'Ельза
- Крема
- Лекко
- Лукка (гібелінське між 1314 і 1328)
- Мачерата
- Мілан (гвельфійське до початку сеньйорії Вісконті, після гібелінське)
- Мондові
- Монтепульчано
- Орв'єто
- Падуя
- Піццино
- Перуджа
- Прато (тривалий час гібелінське)
- Рієті
- Ріміні (короткий початковий період гібелінське, гвельфійське з початком сеньйорії Малатеста)
- Рипатрансоне
- Рим
- Фабріано
- Фаенца
- Фермо (гібелінське після 1242 р.)
- Флоренція (за винятком короткого періоду уряду гібелінів з 1248 по 1250 і між 1260 і 1267)
Основні гібелінські міста Редагувати
- Ареццо
- Асколі Пічено
- Верона
- Генуя (переважно 1270-1317)
- Гроссето
- Гуальдо Тадіно
- Губбіо (гвельфське під час сеньйорії Габріеллі)
- Єзі
- К'єті
- Кастільйон-Фьорентіно
- Комо
- Лоді (гібелінське до 1259, потім гвельфське за часів сеньйорії Делла Торре та Антоніо Фіссірага)
- Мантуя
- Модена
- Монте-Сан-П'єтранджелі
- Нарні
- Озімо
- Палермо
- Павія
- Пенне
- Піза
- Пістоя
- Поджібонсі
- Сан-Мініато (гібелінське до 1291, потім гвельфське)
- Савона
- Сієна (гібелінське до 1287, потім гвельфське із створенням Уряду дев’яти)
- Сполето
- Сульмона
- Терні
- Трієст
- Тоді
- Урбіно
- Фабріано
- Фоліньйо
- Форлі (останнє гібелінське місто, історичною є перемога проти двох тисяч французьких солдатів, битва, яку Данте запам'ятав як "Кривава різанина")
- Чеккано
Міста змінної належності Редагувати
В геральдиці Редагувати
Протягом XII-XIII століть армії гібелінських комун зазвичай використовували військовий прапор Священної Римської імперії - білий хрест на червоному полі - як свій власний. Армії гвельфів зазвичай змінювали кольори - червоний хрест на білому. Ці дві схеми є поширеними у громадянській геральдиці північноіталійських міст і залишаються виразним показником їхньої минулої схильності до фракцій. Традиційно гібелінські міста, такі як Павія, Новара, Комо, Тревізо та Асті, продовжують використовувати хрест гібелінів. Хрест гвельфів можна знайти на міських гербах таких традиційно гвельфських міст, як Мілан, Верчеллі, Алессандрія, Падуя, Реджо-нель-Емілія та Болонья.
Деякі особи та сім'ї вказували свою приналежність до фракцій у своїх гербах, включаючи відповідну геральдичну "Главу" (горизонтальну стрічку у верхній частині щита). У гвельфів була capo d'Angiò або "глава Анжу", що містила жовті лілії на блакитному полі з червоною геральдичною "міткою", тоді як у гібелінів була capo dell'Impero або "глава Імперії", у формі чорного німецького імператорського орла на золотому тлі.
В архітектурі Редагувати
Належність аристократичної родини до партії гвельфів або гібелінів часто позначалася на архітектурі їх палаців, оборонних веж, мурів та інших фортифікаційних споруд. А саме, на формі мерлонів — зубців (виступів), які завершували ці споруди. Мерлони на будівлях гібелінів мали форму ластівчиного хвоста (зубці з роздвоєним завершенням і вузькими щілинами бійниць), в той час як гвельфи надавали їм прямокутної форми.
Згодом в Італії гібелінами почали називати й самі мерлони. Зубці саме такого типу мають зведені італійськими зодчими кремлівські споруди Московії.
В літературі Редагувати
Про боротьбу гвельфів та гібелінів писали в своїх літературних творах такі автори:
- Данте, Божественна комедія.
- Мері Шеллі, Вальперга, або Життя Каструччіо, володаря Лукки (італ. Valperga, Vita e avventure di Castruccio, principe di Lucca), 1823. В історичному романі Мері Шеллі «Вальперга, або Життя Каструччіо, володаря Лукки» основою сюжетної лінії є вигаданий військовий похід гібеліна Каструччіо Кастракані на чолі своєї армії для підкорення його коханої жінки, яка належала до партії гвельфів.
- Вільям Шекспір, Ромео і Джульєтта.
В музиці Редагувати
Опера Ріккардо Дзандонаї "Франческа да Ріміні" (1914) слідує сюжету "Пекла" Данте, частина якого включає битву між гвельфами і гібелінами.
Примітки Редагувати
- Agenore Bassi, Storia di Lodi, Lodi, Edizioni Lodigraf, 1977, pagg. 39-44. ISBN 88-7121-018-2.
- Данте Аліг'єрі, Божественна Комедія, Пекло, З італійської переклав Богдан І. Лончина, Львів, Видавництво Українського Католицького Університету, 2007, стор. 214. ISBN 966-8197-26-7.
- The Complete Book of Heraldry by Stephen Slater (ISBN 1843096986), page 201.
Посилання Редагувати
- Ґібеліни та ґвельфи // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Це незавершена стаття про Середньовіччя. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |