Костянти́нівка — місто в Україні, адміністративний центр Костянтинівської міської громади в Краматорському районі Донецької області.
Костянтинівка | ||||
---|---|---|---|---|
Основні дані | ||||
Країна | Україна | |||
Область | Донецька область | |||
Район | Краматорський район | |||
Громада | Костянтинівська міська громада | |||
Код КАТОТТГ: | UA14120070010085843 | |||
Засноване | 1870 (153 роки) | |||
Статус міста | з 1932 року | |||
Населення | ▼ 78 179 (1 січня 2022) | |||
Площа | 66,04 км² | |||
Густота населення | 1103,7 осіб/км² | |||
Поштові індекси | 85100-85129 | |||
Телефонний код | +380-6272 | |||
Координати | 48°31′36″ пн. ш. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д.Координати: 48°31′36″ пн. ш. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д. | |||
Висота над рівнем моря | 86 м | |||
Водойма | річки Кривий Торець, Грузька | |||
Назва мешканців | костянтинівча́нин, костянтинівча́нка, костянтинівча́ни | |||
Відстань | ||||
Найближча залізнична станція | Костянтинівка | |||
До обл./респ. центру | ||||
- фізична | 50 км | |||
- залізницею | 65 км | |||
- автошляхами | 55 км | |||
До Києва | ||||
- фізична | 563 км | |||
- залізницею | 680 км | |||
- автошляхами | 570 км | |||
Міська влада | ||||
Адреса | 85114, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, 260 | |||
Вебсторінка | Костянтинівська міська військова адміністрація | |||
Міський голова | Рослов Олексій | |||
Костянтинівка у Вікісховищі
|
Звільнене від терористичного підрозділу російських найманців та місцевих колаборантів 5 липня 2014 року в ході проведення АТО силами Національної гвардії України та військовими підрозділами.
17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи стало частиною Краматорського району.
Загальні відомості Редагувати
Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб.
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.
Географія Редагувати
Місто розташоване в північній частині Донецької області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, залізницею — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, залізницею — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізничний рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна».
Історія Редагувати
Археологічні дослідження в Костянтинівському районі показали, що заселення краю почалося в епоху раннього палеоліту, 150 000—100 000 років тому.
З часів набігу кримських татар 1769 року з'являється згадка, що на території Костянтинівського району перебувало Військо Запорозьке.
Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.
На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.
На території сучасної Костянтинівки в 1812 році на землі, придбаній у бахмутського купця Четверикова, поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків, купленими в Корочанському уїзді Курської губернії. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване по імені власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, в Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.
У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.
З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.
З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.
У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.
Російсько-українська війна Редагувати
В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією.
5 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їхніх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.
В середині вересня 2014 року в місті було повалено пам'ятник Леніну.
14 жовтня 2015 року на Покрову Пресвятої Богородиці в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія.
У вересні 2016 року російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання.
Під час повномасштабного російського вторгнення, вранці 28 січня 2023 року російські загарбники обстріляли центр міста ракетами від С-300. Внаслідок обстрілу 3 загиблих, 14 поранених. Були пошкоджені багатоквартирні будинки, готель, гаражі, автомобілі.
2 квітня 2023 року окупанти вдарили по центру міста. Загинуло 6 мешканців.
13 травня 2023 року російські окупанти атакували Костянтинівку з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Внаслідок обстрілу 2 людини загинули та 11 отримали поранення.
14 червня 2023 року, о 02:45, російські окупанти обстріляли місто артилерією та ракетами, а о 05:08 вдарили ракетою "Х-22". Є загибла людина та поранений житель.
17 червня 2023 року, близько 10:20, окупанти здійснили чергову атаку. Внаслідок влучання снарядів по приватному сектору зазнала поранень 9-річна дівчинка. У неї діагностовано закриті травми грудної клітини і живота, відкритий перелом плеча, рвані рани ніг і множинні садна тіла, — йдеться у повідомленні Офісу генерального прокурора.
6 вересня 2023 року, близько 14:00, російські окупанти завдали ракетного удару по одному з ринків у центрі міста. Дотла згоріли легкові автомобілі, 8 торговельних об'єктів та пошкоджено 28 магазинів, лінії електропередач, адміністративна будівля та два п'ятиповерхових житлових будинків. Тип озброєння, з якого було завдано удару, встановлено фахівцями: з балістичного оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер». Внаслідок атаки 17 осіб загинули та 32 особи поранені. Переважна більшість загиблих були цивільними особами. Цей ракетний удар став найбільшим в історії міста за кількістю жертв. Символічно, що російські окупанти влаштували теракт у 80-ту річницю звільнення Костянтинівки від нацистських загарбників.
Населення Редагувати
За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови.
Національний склад населення за переписом 2001 року
чисельність | частка, % | |
українці | 56 226 | 59,3 |
росіяни | 35 762 | 37,7 |
вірмени | 906 | 1,0 |
білоруси | 485 | 0,5 |
азербайджанці | 248 | 0,3 |
євреї | 186 | 0,2 |
Динаміка чисельності населення Костянтинівки | |
---|---|
рік | населення, тис. мешк. |
1859 | 0,029 |
1923 | 10,9 |
1926 | 25,4 |
1931 | 57,5 |
1937 | 91,4 |
1939 | 95,8 |
1956 | 90 |
1959 | 88,7 |
1961 | 93 |
1962 | 94 |
1968 | 104 |
1970 | 105,4 |
1977 | 111 |
1979 | 112 |
1981 | 114 |
1986 | 114 |
1987 | 115 |
1989 | 108 |
1994 | 105,4 |
1998 | 98,3 |
2001 | 95,1 |
2004 | 90,0 |
2005 | 88,3 |
2009 | 81,4 |
2011 | 79,1 |
2014 | 76,1 |
2021 | 78,1 |
Промисловість Редагувати
Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, кондитерська компанія «Конті» тощо.
Безпека Редагувати
Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.
Засоби масової інформації Редагувати
У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».
Керівники міста Редагувати
Очільники міського виконавчого комітету
- Луньов П. (1917) — очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
- Бондаренко Р. О. (1920) — перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
- Юшкин Микола Опанасович (1940—1941)
- Вокарь Федір Макарович (1941—1942)
- Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
- Карягін Євген Іванович (1963—1966)
- Мотін Микола Антінович (1966—1981)
- Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
- Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
- Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)
Міські голови
- Орчелота Володимир Іванович (1994—1998)
- Роженко Юрій Никифорович (1998—2002 та 2005—2009), з ганьбою звільнений за отримання хабаря.
- Ракитін Володимир Михайлович (2002—2004)
- Давидов Сергій Дмитрович (2010—2020)
- Азаров Олег Анатолійович (2020-2022)
- Рослов Олексій (з 2022)
Особистості Редагувати
- Ануров Олександр Герасимович — народний артист УРСР.
- Акулова Ольга — український соліст, автор пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проекту «Кава та шоколад». Власник проекту AcoolA.
- Банністер Нонна (уроджена Лісовська, 22 вересня 1927 — 15 серпня 2004) письменник, мемуари якої «Таємні щоденники Голокосту» було видано в США та Німеччині.
- Бондаренко Анатолій Михайлович (нар. 1966) — російський співак, композитор і продюсер українського походження.
- Гайворонський (Гайдарівський) Василь Андрійович (1906—1972) — український письменник «Розстріляного відродження», був репресований, але вижив та провів останні роки у США.
- Гінзбург Віталій Аркадійович — український художник.
- Гризодуб Олександр Іванович (нар. 1948) — український хімік, фармаколог, доктор хімічних наук, професор, директор Державного підприємства «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» МОЗ України, керівник створення Державної фармакопеї України.
- Дзюба Петро Петрович (1915-1965) радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу.
- Ісаєв Сергій Володимирович (1975—2016) — герой Російсько-української війни, загинув під час бойового завдання, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
- Жужома Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Каденко Ігор Миколайович — український фізик.
- Костін Андрій Андрійович — український воїн, учасник Російсько-української війни. Загинув під час виконання бойового завдання.
- Кривобок Тетяна Юріївна (нар. 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
- Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
- Кужель Олександра Володимирівна — український політик.
- Клех Владислав — художник театру і кіно.
- Кубрак Іван Іванович (1913—1991) — Герой Соціалістичної Праці
- Левченко Євген Вікторович — український футболіст.
- Матейченко Костянтин Володимирович — український політичний та військовий діяч, народний депутат України VIII скликання.
- Мордюкова Нонна Вікторівна — радянська кіноакторка.
- Пономарьов Олександр Олександрович (1974—2016) — сержант Збройних сил України, учасник Російсько-української війни.
- Присталенко Віктор Олександрович (нар. 1935) — український живописець.
- Смоленюк Петро Степанович — український науковець.
- Суярко Василь Григорович — український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії, член Донецького відділення НТШ.
- Суярко Олександра Василівна — радянський та український геолог. Була керівнцею однією з найбільшим геологічних партій в СРСР, що вела розвідку в районі Донецького басейну. Авторка книги «Моя Україна — і біль, і надія».
- Терещенко Алла Констянтинівна — український мистецтвознавець, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
- Лапшин Володимир Германович (1954, Котельнич — 2015, Костянтинівка) — фотохудожник, член Національного союзу фотохудожників України
- Ренат Польовий (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, інженер-винахідник, колишній політв'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988).
- Пустова Феня Дмитрівна (1928—2010) — український літературознавець, дослідник та популяризатор творчості письменників розстріляного відродження.
- Анатолій Федь — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України.
- Безнощенко Михайло Захарович — радянський офіцер, генерал-майор, учасник бойових дій Другої світової війни, командир танкової бригади що відвойовувала Костянтинівку.
- Бєліков Сергій Трифонович — радянський діяч, старший апаратник Костянтинівського хімічного заводу.
- Маркілюк Леонід Петрович — колишній депутат Констянтинівської міської ради, Герой Соціалістичної Праці.
- Мірецька Марія Іванівна — авіаінструкторка, учасниця бойових дій Другої світової війни, секретарка міськради, директор Костянтинівського заводу скляних та майолікових виробів.
- Олекса Тихий (1927—1984) — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.
Загинули в боях за місто Редагувати
- Вініченко Кирило Андрійович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, участник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Ткаченко Ростислав Русланович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Бурлаков Максим Ігорович (1997—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну у 2022 році.
- Дишкант Віталій Іванович (1989—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Єгунов Євген Ігорович (2002—2022) — лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Закупець Анатолій Сергійович (1985—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Пантус Денис Володимирович (1990—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Трихно Дмитро Юрійович (1993—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Чепель Максим Юрійович (1997—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Пам'ятки Редагувати
У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 червня 2021.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- . gromada.info. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
- . www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2019. Процитовано 13 жовтня 2019.
- Поїзд «Київ - Війна». www.facebook.com (укр.). Процитовано 13 жовтня 2019.
- Константиновка: Путеводитель. Б. Н. Донцов, С. И. Колесников. Донецк — 1984.
- Журнал генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровского 1769—1776 с. 349
- . Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 24 червня 2021.
- Сборникъ статистическихъ сведений по Екатеринославской Губерніи. Том ІІ, ст. 45, 46
- . Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021.
- Доповідь громадської організації «Безпека та взаємодія в Україні»: Збройна агресія Російської Федерації проти України с.61
- . Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 19 вересня 2014.
- . Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 16 жовтня 2015.
- . Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.
- Наслідки ракетного удару по Костянтинівці: Ворог поцілив у центр міста, де перебувало багато людей. відео+фоторепортаж. Цензор.НЕТ. 28 січня 2023.
- Росіяни обстріляли Костянтинівку: 3 загиблих, 14 поранених. Українська правда. 28 січня 2023.
- Росіяни вдарили по центру Костянтинівки: загинули 6 осіб (фото, відео). www.unian.ua (укр.). Процитовано 11 липня 2023.
- Подробиці обстрілу Костянтинівки: кількість поранених зросла (фото). ТСН.ua (укр.). 13 травня 2023. Процитовано 11 липня 2023.
- Армія РФ тричі обстріляла Костянтинівку 14 червня: наслідки обстрілів.
- Окупанти обстріляли Костянтинівку, двоє поранених (фото). LB.ua. 17 червня 2023. Процитовано 11 липня 2023.
- По Костянтинівці окупанти вдарили не з артилерії, — поліція. Українські новини. 6 вересня 2023.
- . Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 квітня 2014.
- Архів оригіналу за 13 лютого 2007. Процитовано 27 листопада 2012.
- . Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 3 жовтня 2014.
- Find a grave: Володимир Іванович Орчелота
- Find a grave: Юрій Никифорович Роженко
- Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2017.
- Find a grave: Андрій Андрійович Костін
- . www.konstantinovka.com.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- . Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- Суярко О. В. Моя Україна — і біль, і надія (спогади старої провінціалки) (2006)
- . Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
Література Редагувати
- Костянтинівка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [ 15 серпня 2015 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Військові взяли під контроль місто Костянтинівка на Донеччині, — Тимчук [ 12 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Пірко // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Посилання Редагувати
- Діаграма найвищих споруд Костянтинівки