Балісти́чна раке́та — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту здійснює некеровано балістичною траєкторією, на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.
Потрібні швидкість і напрямок польоту балістичній ракеті надає на активній ділянці польоту система керування польотом ракети. Велика дальність (понад 5000 км) зумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після вимкнення двигуна залишок шляху бойова частина, що є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими, у цьому разі після досягнення заданої швидкості, відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.
Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.
За відстанню застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні і тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:
- Балістична ракета малої дальності ( 250—1000 км).
- Балістична ракета середньої дальності (1000 — 2500 — 4500 км).
- Міжконтинентальна балістична ракета (4500—6000 км).
Міжконтинентальні ракети і ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їхньою перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж пів години за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що дуже ускладнює їхнє перехоплення навіть сучасною системою ПРО.
Перші теоретичні роботи, пов'язані із зазначеним класом ракет, провів К. Е. Ціолковський, що з 1896 року систематично розробляв теорією руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 року в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:
- швидкістю ракети в будь-яку мить, що розвивається під впливом тяги ракетного двигуна;
- питомим імпульсом ракетного двигуна;
- масою ракети в початковий і кінцевий миті часу.
Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити і освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення, а й першою отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі, Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет, як в колишньому СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.
Примітки
- Архів Російської академії наук (АРАН). Ф.555. Оп.1. Д.32. ЛЛ. 1 [ 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 2 [ 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 5 [ 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 11 [ 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 20 [ 1 березня 2008 у Wayback Machine.]
- http://slovari.yandex.ru/dict/krugosvet/article/0/07/1001141.htm?text=фау-2&encid=krugosvet&stpar3=1.3[недоступне посилання з серпня 2019]
Див. також
- Шахтна пускова установка
- Балістична ракета підводних човнів
- Протиповітряна оборона
- Оперативно-тактична ракетна зброя
- Крилата ракета
Література
- С. П. Галака. Ракет середньої дальності (РСД) розміщення в Європі // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (липень 2017) |
| Це незавершена стаття про ракетну зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |