Крила́та раке́та — керована ракета, що більшу частину шляху рухається на сталій висоті або з огинанням рельєфу місцевості. Як і балістична ракета, має основним призначенням знищення наземних або морських цілей на значних відстанях (від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів), але покладається на підіймальну силу крила та рухається з приблизно сталою швидкістю протягом більшої частини шляху.
Подібні за будовою апарати, що не мають двигуна або використовують ракетне прискорення[en] на початку польоту, називають крилатими бомбами. Також крилатими за способом польоту часто є протикорабельні ракети.
Опис Редагувати
Політ Редагувати
Крилаті ракети можуть запускатись з літаків, БПЛА («повітря — поверхня»), наземних пускових установок, кораблів або підводних човнів, в тому числі з підводним запуском[en], («поверхня — поверхня»).
Під час польоту ракета покладається на підіймальну силу крил та тягу двигуна. На відміну від більшості інших типів ракет, більшість крилатих ракет оснащені не ракетними двигунами, а повітряно-реактивними (як літаки), які забезпечують сталу швидкість протягом польоту. Деякі ракети застосовують ракетний двигун для ракетного злету[en] або прискорення до надзвукової швидкості на термінальній фазі польоту. Переважно ракети є дозвуковими, оснащені турбореактивними або турбовентиляторними двигунами, але існують та активно розробляються надзвукові та гіперзвукові крилаті ракети з прямоточними та гіперзвуковими реактивними двигунами відповідно.
Крилаті ракети протягом польоту не виходять за межі атмосфери. Часто вони летять низько над землею (поземний політ з огинанням рельєфу місцевості або сі-скімінг[en] — якщо наявні відповідні датчики), що робить їх виявлення радарами (крім авіаційних радарів, спрямованих у бік землі) складним. Але також ракети можуть летіти на великій висоті, що робить їх витрати пального більш ефективними, відтак, збільшується дальність, але виявлення з землі є значно простішим. Також ракети можуть комбінувати переваги обох принципів: летіти вище на початкових етапах для збільшення дальності, а потім знижуватись до менших висот у зоні дії ворожих засобів ППО.
Керування Редагувати
Крилаті ракети можуть оснащуватись широким спектром засобів навігації та/або керування для точного самонаведення на ціль і протидії засобам ППО. Як найперші, так і сучасні, крилаті ракети оснащуються інерціальним наведенням (INS), що дозволяє їм автономно рухатись до заданої цілі. Також для перевірки правильности руху та високоточного наведення застосовується супутниковий зв'язок (GPS, GLONASS).
Ракети також оснащуються різними системами відстеження рельєфу місцевості (TERCOM, TERPROM[en]), що порівнюють карту місцевості з отриманим з датчиків зображенням, і таким чином можуть летіти точніше та на меншій висоті.
Крім цього, ракети можуть мати засоби самонаведення, що збільшують точність на фінальному етапі польоту до цілі. Воно може бути лазерне, інфрачервоне, активне або пасивне радіолокаційне, DSMAC, або навіть телевізійне[en], яке дозволяє оператору довести ракету вручну до цілі.
Сучасні ракети можуть змінювати свої траєкторії під час польоту та маневрувати для заплутування систем ППО/ПРО. Наприклад, Tomahawk Block IV (на озброєнні з 2004) можна перенаправити на одну з 15 альтернативних заданих цілей або на будь-які GPS-координати, також ракета здатна баражувати в районі цілі та передавати дані з камери операторам, очікуючи на команду для атаки. Ще більш вираженими є баражувальні можливості ізраїльської «Деліла»[en].
Бойова частина Редагувати
Ракети можуть оснащуватись великим спектром бойових частин, зазвичай осколково-фугасними або ядерними. Рідше ракети оснащені касетними, інертними/обманними (ADM-160 MALD), тандемними (TAURUS, Storm Shadow) або навіть графітовими бомбами (BGM-109D Kit 2) тощо.
Також крилаті ракети можуть бути носіями забороненої хімічної або біологічної зброї.
Класифікація Редагувати
Існують специфічні ракети, що мають риси як крилатих, так і балістичних: наприклад, радянська Х-22 має ракетний двигун (для крилатих ракет характерні ПРД) і профіль польоту, частково паралельний землі (але на значній висоті) та частково подібний до балістичного. Таким чином ця ракета не є класичною крилатою ракетою та може вважатись аеробалістичною.
Зазвичай апарати з поршневими двигунами називають дронами-камікадзе. Але на думку спеціалістів RUSI, такий поділ є оманливим: деякі зразки апаратів з великою (сотні кілометрів) дальністю дії, попри очевидну конструктивну подібність до БПЛА, не мають основоположних рис бойових безпілотників. Так, іранські Shahed 131 та 136 або український «Бобер» не мають на борту оптичного обладнання та не можуть вести спостереження. На відміну від класичних БПЛА, вони летять автономно для ураження визначеної до запуску цілі, а їх маневрові властивості дуже обмежені (як у типових крилатих ракет) — таким чином ці апарати значно більше схожі за принципом дії на крилаті ракети та виконують схожі з ними функції, а відмінність полягає лише в принципі роботи двигуна. За RUSI, ці апарати мають вважатись гвинтовими крилатими ракетами, а не безпілотниками.
Історія Редагувати
Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його перевірності. |
Одна з перших появ концепції присутня в британському науково-фантастичному фільмі The Airship Destroyer[en] 1909 року. Там оснащені крилами та гвинтовими двигунами дистанційно керовані «літаючі торпеди» знищують німецькі дирижаблі, що бомбардують Лондон.
Під час Першої світової війни та після неї різні країни розробляли летючі бомби[en], які були літаками-біпланами з автономним або дистанційним керуванням, зарядженими вибухівкою. 1916 року в Великій Британії створили автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі, а 1918 в США Kettering Bug. В Німеччині також були подібні розробки. У 1925 в Британії створили Larynx, протикорабельний автоматизований літак.
У СРСР у 1930-ті роки розробку крилатих ракет (фактично — крилатих бомб з ракетним стартом) проводили Сергій Корольов та Валентин Глушко у Групі вивчення реактивного руху. З 1932 до 1938 року, до арешту Корольова, було розроблено ряд апаратів, найвідомішим із яких став К-212[ru]. Більшість із них мали класичну літакоподібну конструкцію та ракетні двигуни, як на твердому, так і на рідкому пальному. К-212 вагою 165—230 кг за розрахунками мала бути здатною долати 280 км. Дослідні запуски тривали до 1939 року, після чого програму згорнули.
Першими застосованими на війні крилатими ракетами були німецькі V-1 («Фау-1»), роботи з розробки яких розпочались 1935 року і були завершені в 1944, вже в липні цього року розпочалось бомбардування ними Великої Британії. Ці ракети летіли автономно за гірокомпасом і не були точними, але могли доставити 850-кілограмову бойову частину на відстань близько 250 км з крейсерською швидкістю близько 550 км/год. Всього по Британії було запущено близько 25000 ракет, із яких своїх цілей досягли близько 6000 ракет, спричинивши загибель 5500 та поранення 16000 людей.
З 1944 року в СРСР розробляли крилаті ракети під керівництвом Володимира Челомея. 1944 року було створено ракету 10Х[en], подібну за конструкцією та характеристиками до німецької V-1, яка й послугувала прототипом для часткової зворотної розробки. Було виготовлено 300 ракет, але ВПС відмовились від них через недостатню точність.
Крилаті апарати 10ХН, 14Х, 16Х розробило в 1944—1953 рр. державне КБ В. М. Челомея.
У 1950-х роках передбачали розвиток крилатих ракет як стратегічних міжконтинентальних засобів доправлення ядерних зарядів. У КБ Лавочкіна розробляли двоступеневу крилату ракету «Буря», але роботи зупинили з економічних міркувань і через успіхи в розробці балістичних ракет.
Радянські крилаті ракети, наприклад, були розроблені здебільшого для тактичного протикорабельного використання, а не для загрози стратегічним наземним цілям (на чому насамперед зосереджувалися США). Протягом же усіх перегонів озброєнь балістичними ракетами, Сполучені Штати прагнули вдосконалити власну зброю, домагаючись більшої точності та меншої вибухової потужності. Тим часом Радянський Союз, можливо, щоби врівноважити свої труднощі у вирішенні питань наведення, зосереджувався на більших ракетах і вищих потужностях бойових частин.
Порівняння Редагувати
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016) |
В Україні Редагувати
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016) |
Виробництво Редагувати
З 2014 року низка підприємств українського оборонно-промислового комплексу працювала над створенням протикорабельної крилатої ракети та відповідного ракетного комплексу берегового, повітряного та корабельного базування «Нептун».
На початку лютого 2016 року у ЗМІ з'явилися повідомлення про намір України відновити розробку та виробництво крилатих ракет.
2020 року, після численних випробувань, береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» з ракетою Р-360, був прийнятий на озброєння Збройних сил України.
Під час російського широкомасштабного вторгнення в Україну 2022 року, «Нептун» вперше було застосовано в бойових умовах. 14 квітня 2022 року ударом двох ракет, було потоплено ракетний крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту ВМФ РФ. Пізніше, у серпні 2023 року, ймовірно, модифікована для ударів по наземних цілях ракета «Нептун» уразила російський С-400 в Криму.
Придбання Редагувати
В рамках МТД для відбиття російської агресії Україна отримала у 2023 році від Великої Британії та Франції певну кількість крилатих ракет Storm Shadow/SCALP EG, які надалі успішно застосовувались Силами оборони України проти росіян.
Див. також Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Cruise missile |
Пов'язані види озброєння Редагувати
- Аеробалістична ракета
- Балістична ракета
- Баражуючий боєприпас
- Гіперзвукова зброя
- Крилата бомба
- Летюча бомба[en]
- Протикорабельна ракета
- Ракетне озброєння
Пов'язані поняття Редагувати
Примітки Редагувати
- Цифрове зіставлення зображення з камери із заздалегідь завантаженим зображенням цілі.
- Але, як наведено вище, існують серійні крилаті ракети, здатні до баражування та/або такі, що мають оптичні прилади та можуть керуватись оператором.
- ↑ Saad, Eugene; Mount, Adam (2019). AIR-LAUNCHED BALLISTIC MISSILES. Federation of American Scientists[en].
- ↑ Fact Sheet: Ballistic vs. Cruise Missiles. The Center for Arms Control and Non-Proliferation.
- cruise missile. TheFreeDictionary.com (англ.). Процитовано 11 вересня 2023.
- ↑ (амер.). Архів оригіналу за 11 вересня 2023. Процитовано 11 вересня 2023.
- Tomahawk Cruise Missile. United States Navy (амер.). Процитовано 11 вересня 2023.
- . idfblog.com. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 2 July 2017. Процитовано 29 квітня 2017.
- The Secrets of Delialah, IAF bulletin, issue 184, December 2008
- . www.rusi.orghttps (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2023. Процитовано 7 вересня 2023.
- BFI Screenonline: Airship Destroyer, The (1909). www.screenonline.org.uk. Процитовано 9 вересня 2023.
- The Airship Destroyer (1909) Walter R. Booth (uk-UA). Процитовано 9 вересня 2023.
- Roger Branfill-Cook, "Torpedo", Seaforth Publishing, Great Britain 2014
- . 13 серпня 2007. Архів оригіналу за 13 серпня 2007.
- . www.astronautix.com. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 12 вересня 2023.
- . epizodsspace.airbase.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 12 вересня 2023.
- All about the V-1 “buzz bomb”: the world’s first cruise missile. ig.space (англ.). Процитовано 13 вересня 2023.
- Челомей 10Х. www.airwar.ru. Процитовано 13 вересня 2023.
- Широкорад, А.Б. (2003). Энциклопедия отечественного ракетного оружия (російською). Москва: АСТ. с. 333. ISBN 5170111770.
- Rocket and missile system - Strategic missiles | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 23 травня 2023.
- . Слово і Діло. 16 лютого 2016. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 17 лютого 2016.
Посилання Редагувати
- MDAA. Cruise Missile Basics. (англійською) [ 11 вересня 2023 у Wayback Machine.](рос.)
Це незавершена стаття про ракетну зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |