| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. |
Монго́льські вто́ргнення до Євро́пи — серія конфліктів між Монгольською імперією, її наступником та найзахіднішим улусом Золотою Ордою та державами Східної (Частково: Центральної та Південної Європи), які завершили монгольську експансія на Північний-Захід.
Передумови Редагувати
Впродовж XII-першої половини XIII ст. інтернаціональні війська Монгольської Імперії знищували кровних ворогів монгольської знаті — половців (Також відомих як кипчаки.), частина яких (Переважно східна) жила кланами, натомість інша (Переважно західна) була об'єднана в племінний союз.
У 1222 році західні сили монголів рушили до Кавказу, вторглися у Грузію і завоювали її. Проте в районі річки Терек їх спинило чисельно переважаюче військо половців, косогів та аланів. Джебе і Субедей удали, що воювати не збираються і уклали з головами цих племен мир. Але коли половецькі загони повернулися у чорноморські степи, монголи завдали удару їхнім союзникам і підкорили собі Північний Кавказ. У вирішальній битві на Дону західна монгольська армія знищила основні сили половців, відкинувши рештки останніх на правий берег Дніпра.
Монгольський рейд на Крим. Битва на Калці Редагувати
| 1) Битва під Олешшям; 2) Битва на Калці. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Командувачі | ||||||
| Мстислав Удатний Данило Романович Мстислав Святославич† Мстислав Романович† Котян | Гамабек† Субедей Джебе | |||||
| Військові сили | ||||||
| 80 тис. | 20 тис. | |||||
| Втрати | ||||||
| 1) Мінімальні. 2) Майже все військо. Більша частина командування. | 1) Майже все військо. Більша частина командування. 2) Невідомо. |
Близько того-ж року монголи взяли під контроль Причорноморські степи — колишні володіння половецького хана Котяна. Той, користуючись швидко згасаючою владою, відправив до свого зятя, галицького князя Мстислава Удатного великі дари і попередив: «Сьогодні вони забрали наші землі, а завтра заберуть твої.» Попередження половецького хана деякий час ігнорувалося, втім, коли дійшла звістка що татари йдуть по Дністру, Мстислав Удатний вирішив викинути їх від своїх володінь. Він зібрав коаліцію з дружини Чернігівського, Київського та Смоленського князівств, котрі зустрілись з рештками половців і організував спільний похід.
Тим часом, Венеція направила монголам делегацію, за якою останні погодилися знищувати всіх їхніх суперників на торговому ринку.
Першою стала Генуезька республіка, котра мала форпости на території Криму, в який монголи увійшли одразу-ж після того як очисти Причорномор'я від половців. Монголи під керівництвом Гембека розграбували найбільшу генуезьку колонію Солдаю (Суч. Судак.), перезимували там та рушили назад. Тим часом, Галицько-волинське військо пройшло вгору до острова Хортиця біля порогів Дніпра, де з'єдналося з іншими військами. Перейшовши на лівий берег Дніпра і виявивши передовий загін ворога, русини після короткого, але кровопролитного бою примусили монголів до втечі. Війська Русі переслідували їх до так званого Кургану Половецького (Пізніше була названа татарами Мезарлитепе — Могильна гора.), де й спіймали. Монголи спробували сховати Гемебека в кургані, але русини знайшли його і передали половцям, котрі того й стратили.
Ймовірно, у подальшому княжа коаліція намагалася діяти за тією-ж тактикою.
Подальшим результатом походу стала Битва на Калці, де монгольський арьєгард в близько 1000 чол. заманив русько-половецьке військо у засідку. Половці втекли, залишивши союзників в оточенні ворогів.
Чернігівський князь Мстислав Святославович був вбитий; Мстислав ІІІ Київський захоплений та страчений. Проте, галицько-волинські війська Мстислава Удатного та його зятя Данила (Майбутнього короля Русі.) змогли знищити всі ворожі сили, які перебували в їхньому діапазоні, тим самим прорвавши коло завдяки чому спромоглися покинути місце бою. Вони були єдиними з тридцяти князів хто вижив.
Варто зазначити, що монголи двічі відправляли на Русь посольство і запевнювали що не несуть їм ніякої загрози. Згідно Першому Новгородському літопису монгольські посли заявили: «Се слышимъ оже идете противу насъ, послушавше Половьць; а мы вашеи земли не заяхомъ, ни городъ вашихъ, ни селъ вашихъ, ни на васъ придохомъ, нъ 4 придохомъ богомь пущени на холопы и на конюси 5 свое на поганыя Половче; а вы възмите с нами миръ; аже выбежать къ вамъ, а биите ихъ оттолЂ, а товары емлите к собе: занеже слышахомъ, яко и вамъ много зла створиша; того же дЂля и мы биемъ.», — Проте були вбиті.
Наступних послів залишили жити.
Відхід монголів. Завоювання Волзької Булгарії Редагувати
| 1) Битва на річці Сама; 2) Татаро-монгольське підкорення півдня Волзькою Булгарії; 3) Підкорення Волзької Болгарії. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Командувачі | |
| Ільгам†(?) | Батий Субедей Джебе (До 1225) |
| Військові сили | |
| Невідомо. | 120-150 тис. |
| Втрати | |
| 1) Невідомо. 2) Невідомо. 3) Крайньо важкі. | 1) Важкі. 2) Невідомо. 3) Невідомо. |
Після Битви на Калці, військо Джебе та Субедея повернулося на Схід щоб підкорити ще одну державу — Волзьку Болгарію. Проте, булгари організували засідку і знищили більшу частину ворожої армії. Це так деморалізувало завойовників, що вони припинили будь-які бойові дії у регіоні до 1229 р..
Послані новим ханом Угедеєм Субедей та Кокош у 1232 р. підкорили частину Вользької Болгарії та Башкирії. Монголи не були спроможні брати в облогу столицю країни (м. Біляр) так само, як булгари не були готові до оборони.
Рішенням курултаю 1235 р. корпус Субедея був посилений військами всіх улусів. Чисельність в 120—150 тис. чол. перетворила його у величезну армію. у 1237 р. Монгольські війська на чолі, тепер вже з Батиєм, взяли в облогу та захопили основні міста Волзької держави. Частина жителів була вбита або продана в рабство, інша тікала на північ у непрохідні лісові масиви та у Північно-Східну Русь.
Монгольська навала на Залісся Редагувати
| Монгольська навала на Північно-Східну Русь. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Муромо-Рязанське князівство Володимиро-Суздальське князівство | Монгольська імперія | |||||
| Командувачі | ||||||
| Юрій Ігорович† Юрій Всеволодович† Євпатій Колорват† | Батий Субедей Кюлькан† | |||||
| Військові сили | ||||||
| Невідомо. | 120-150 тис. (?) | |||||
| Втрати | ||||||
| Крайньо важкі. | Невідомо (Мінімальні?) (Середньої важкості?). |
На початку зими того-ж року монгольська армія зупинилися на річці Онуза, де проходив кордон Мурморо-Рязанського князівства. Батий відправив посольство до його столиці м. Рязані, звідки правив Юрій Ігорович. Хан вимагав покірності та сплати данини, проте зібрана князем рада постановила дати відсіч зухвалому хану.
Біля південних кордонів князівства, рязанське та батиєве війська зійшлися у кривавому двобої. «Повість про розорення Рязані Батиєм» повідомляє, що перемога далася татаро-монголам дуже важко, що не обґрунтовує високу чисельність імперського війська у подальшому. Можливо, один загін зійшовся з княжою раттю, у той час як інший пішов на місто та Муромо-Рязанську державу у цілому.
Рязань була розорена та знищена. Та сама участь спіткала все князівство.
Жителі намагалися чинити опір. Краще всіх це вдалося боярину Євпатію Коловрату, котрий спромігся зібрати загін у 1700 чол. та знищити арьегард татаро-монголів. Батий послав проти нього брата своєї дружини, великого батира Хоставрула, який помер у двобої з Євпатієм. Загін вдалося знищити за допомогою каменеметальних машин.
Підійшовши до столиці Володимиро-Суздальського князівства, м. Володимир, Батий не застав там князя Юрія Всеволодовича., котрий після спустошення монголами своїх прикордонних земель та звістки про падіння Рязані почав збирати віче з усього князівства. Монголи спустошили практично все князівство, включаючи на той час незначну Москву, друге за значенням місто Суздаль і знову підійшли до Володимира, взявши його штурмом.
Юрій Всеволодович загинув у бою на річці Сіть. Разом з ним було винищено практично все військо.
Першого січня 1238 р. Татаро-монголи знищили місто Коломну, проте втратили значний контингент військ та сина Чингізхана Кюлькана. Князівство, а з ним і вся Північно-Східна Русь захоплена монголами.
Монгольський рейд в Новгородську республіку Редагувати
Після двотижневої облоги монголи взяли новгородську фортецю Торжок. Тамтешній князь Олександр Невський прийняв васалітет Монгольської імперії ще у 1247 р.. Розуміючи перспективи, народне віче ніяк не противилось. У зв'язку з цим, Новгород уникнув спустошення та залишався стабільним васалом імперії та Орди до їх падіння і захоплення Великим князівством Московським.
Монгольська навала на Чернігівське князівство Редагувати
| Монгольська навала на Чернігівське князівство. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Чернігівське князівство Чорні Клобуки (?) | Монгольська імперія |
| Командувачі | |
| (?) | Бату-хан Субедей |
| Військові сили | |
| Невідомо. | 120-150 тис. (?) |
| Втрати | |
| Крайньо важкі. | +5 000. |
У 1238 р. Монголи підійшли до кордонів першого Південно-Руського, Чернігівського князівства. Найважчим випробуванням для завойовників, перед походом до Південної Русі, стало невелике місто Козельськ. Козельському князю було вісім років, проте міська рада так добре організувала оборону, що після семи тижнів облоги, війська Батия застосували китайські каменеметальні машини, якими вщент знищили місто.
Було вбито близько 5 000 монгольських воїнів.
В 1239 р. Було взято м. Чернігів і спустошене підконтрольне йому князівство. Після цього монгольські війська цілий рік не демонстрували ніякої активності в регіоні, й, ймовірно, були зайняті Кавказом.
Монгольська навала на Київське князівство Редагувати
| Монгольська навала на Київське князівство. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Київське князівство під протекторатом Данила Галицького. | Монгольська імперія |
| Командувачі | |
| Дмитро | Бату-хан Мунке Субедей |
| Військові сили | |
| Невідомо. | 120-150 тис. (?) |
| Втрати | |
| Крайньо важкі. | Важкі. До Польщі та Угорщини дійшли 35/80 000 завойовників. |
Київський князь Михайло Всеволодович виїхав до Угорщини щоб укласти союз з королем Беллою IV і скріпити його династичним шлюбом. Після від'їзду Михайла в Київ приїхав Ростислав смоленський (Що сталося ще у 1239 р.)
Спустошивши Поросся, ординський воєначальник Мунке запропонував киянам здатися і отримав рішучу відмову. Оцінивши сили тамтешнього контингенту монгольської армії як не спроможного взяти місто, він відійшов у степ.
Незабаром Ростислав смоленський був вигнаний з Києва Данилом Галицьким. У місті старшим був призначений тисяцький Дмитро.
Зважаючи на усі міжусобні війни, укріплення міста були у край поганому стані, проте все одно служили переконливим аргументом щоб не брати Київ в облогу.
5 вересня 1240 р. Вся батиєва армія чисельністю в 200 000 воїнів, під керівництвом відразу чотирьох полководців: Самого Батия, Субедея, Мунке та Гоюка, взяла основні міста Київського князівства та готувалася до вирішальної облоги.
Перший етап штурму тривав більше двох місяців. Для завойовників він був безуспішним.
19 листопада Батий виявив найслабшу ланку міста — Лядські ворота, і взяв її у активну облогу. Після тривалої та безперервної атаки укріплення не витримало, але, у зв'язку з великим опором, пройти далі монгольські війська змогли лише через декілька днів.
Увірвавшись в місто, батиєве військо зійшлося у кривавих сутичках з випробуваними у боях дружинниками та цивільними киянами, що бралися за зброю. Згодом воєвода Дмитро був взятий у полон.
Десятинна церква, біля якої було зведено дерев'яні укріплення, стала останнім форпостом захисників міста. Згодом церква завалилась і поховала їх під собою. Після кровопролитного бою Київ було захоплено.
За хоробрість, Дмитру зберегли життя та відпустили. Він адресував Батию знамениту фразу: «Не затримуйся на землі цій довго, час тобі на угрів вже йти. Якщо ж зволікати будеш, земля та сильна, зберуться на тебе і не пустять тебе в землю свою.» Вочевидь, Батий прислухався до нього: Ще в кінці 1240 р. татаро-монгольська армія покинула Русь.
Монгольська навала на землі Галицького та Волинського князівства Редагувати
| Монгольська навала на землі Галицького та Волинського князівства. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Княжі та боярські угрупування. | Монгольська імперія | |||||
| Командувачі | ||||||
| Романовичі (?) | Батий Мунке Субедей Гуюк Бурі | |||||
| Військові сили | ||||||
| Невідомо. | 35-80 тис. (?) | |||||
| Втрати | ||||||
| Невідомо. (Середньої важкості?) | Невідомо. До Польщі та Угорщини дійшли 35/80 000 завойовників. |
Після несподіваної смерті Мстислава Удатного, в періоді між 1228 та 1245 рр., землі що входили до складу Галицько-Волинського князівства не мали постійного, централізованого управління.
Княжі угрупування Романовичів з однієї сторони, та Галицьких бояр, Ігоревичів, Всеволодовичів, Михайловичів та їхніх польських і угорських союзників з іншої постійно боролися за верховну владу. Кожне угрупування мало своє регулярне військо чи віче.
Фактично, на території ГВК існувало декілька феодальних володінь, що, не без супроводу бойових дій, постійно змінювали кордони.
Через це, жодне з них не змогло дати суттєвої відсічі завойовникам при їх блискавичному наступі у 1240 р. Володимир та Галич були взяті. Проте, міста Холм, Кременець та Данилів чи не єдині витримали татаро-монгольську навалу.
Землі Волині та Галичини перенесли не такі суттєві руйнування, як попередні князівства.
Перше Монгольське вторгнення в Польщу Редагувати
| Монгольська навала на землі Галицького та Волинського князівства. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Королівство Польське Священна Римська імперія Орден Тамплієрів | Монгольська імперія | |||||
| Командувачі | ||||||
| Генріх ІІ Благочестивий Мешко Товстий | Байдар Орда-хан Кадан | |||||
| Військові сили | ||||||
| +30 00. | 10 000. | |||||
| Втрати | ||||||
| Крайньо важкі. | Легкі. |
В кінці 1240 р. З Татаро-монгольська орда розділилась на дві частини: Одна попрямувала до Польщі, інша — в Угорщину.
Відповідальність за вторгнення до Польщі, яка мала союзні зв'язки зі Священною Римською імперією та Тевтонським орденом, взяли на себе Орда-хан, Байдар та Кадан.
Тринадцятого лютого 1241 р. у битві під Турськом був розгромлений краківський воєвода.
У той-же день Тумен (10 000 воїнів) взяли Сандомир, відтак Хмельник, Краків, Битом, Ополе та Центральну Польщу.
Щоб затримати ворожий підрозділ, Герцог Генріх ІІ Благочестивий покинув величезне місто Вацлав, і рушив збирати військо. Дійшовши до міських стін монголи розпочали штурм, проте швидко припинили його у зв'язку зі звісткою розвідки, котра повідомила про величезну армію що йшла на них. Задля перехвату ворожих сил завойовники не зволікаючи рушили у вказаному розвідниками напрямку.
Зіткнення сталося Дев'ятого квітня біля міста Легниця. Три монгольських полководці розгромили об'єднане військо Польського королівства, Моравії та лицарів-тамплієрів (Кількість останніх обмежувалася рамками 65-88 войнів.). Варто зазначити, що у бою з монголами найбільшою ефективністю відзначилися саме тамплієри: Лише троє з них загинуло.
Герцог Генріх ІІ Благочестивий був убитий.
Брати в облогу Легніцу завойовники не стали. Розграбувавши Сілезію та Південь Польщі, монголо-татарський тумен рушив до основних сил, що були локалізовані у Угорщині.
Битва на річці Шайо Редагувати
| Битва на річці Шайо. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Угорське королівство | Монгольська імперія | |||||
| Командувачі | ||||||
| Белла IV Коломан | Батий Субедей Байдар Кадан | |||||
| Військові сили | ||||||
| +10 000/80 000. | 25/70 000. | |||||
| Втрати | ||||||
| Все військо. | Легкі. |
В кінці 1240 р. Татаро-монгольська орда розділилась на дві частини: Одна попрямувала до Польщі, інша — в Угорщину.
Після вдалого розорення Польщі (У тому числі східних територій Сучасної Словаччини), відповідальна за це частина татаро-монгольської армії з'єдналася з основними силами, що спустишила Східну Угорщину та Трансільванію. Їх кількість яких сягала 20/70 000 чоловік. Командувачами були Батий та Субедей.
Варто зазначити, що попередження про татаро-монгольське вторгнення угорці отримали ще за п'ятнадцять років наперед від половців, котрі разом з ханом Котяном втекли до Угорщини після поразки в Битви на Калці.
На той час країна перебувала на межі громадянської війни. Угорські дворяни були шоковані та збентежені дозволом короля Белли IV ввести на територію осідлої держави 40 000 кочівників, що могло призвести до розорення селищ, міст і цілих регіонів.
Мобілізація угорсько-половецького війська розпочалася у місці Пешт. Допомогти їм вирішив герцог Австрії і Штирії, Фрідріх ІІ Австрійський, проте він так і не взяв участі у війні.
Проте, конфлікти між угорцями та половцями дали про себе знати: Котян був вбитий. Мобілізація пройшла крайнє невдало: Деякі загони були знищені монголо-татарами, деякі капітулювали. Багато угорських дворян відмовилося брати участь у поході Белли IV, так як бажали щоб він зійшов з трону.
Мало хто вірив у серйозність небезпеки татаро-монгольської навали. Більшість вважало це вигадками половців, котрі вперше за двісті років, зажадали остаточно знищити угорців.
15 березня 1241 р. татаро-монголи увійшли до Угорських володінь та стали сіяти спустошення. Король Белла IV заборонив його армії чинити опір до завершення мобілізації, проте місцевий князь Фрідріх, вважаючи розповіді половців про жахливих завойовників байками, знищив передові татаро-монгольські загони та назвав короля боягузом, що не може захистити свій народ.
В ніч з Десятого на Одинадцяте квітня передові татаро-монгольські загони готували засідку річці Шайо, проте галицький боярин угорського походження Коломан та тевтонські Магістри Агрін Ксак і Рембальд де Вокзонь, близько опівночі напали на неготових до бою кінних лучників і перебили їх. Біля другої ночі переможці святкували успіх, при цьому вони не знали — основні сили монголів вже поблизу.
Дізнавшись про ці події від розвідки, Субедей змінив план атаки: Його загін обійшов угорський табір з півдня та переправився через річку на лівому фланзі. Інша частина монгольської армії під проводом Бату захопила основний міст і розгромила угорський сторожовий загін. Ранком татаро-монгольські війська розпочали обстріл угорського табору луків і каменеметальних машин, ціллю яких було прибрати небезпечних арбалетників. Після цього вони швидко захопили табір.
Скориставшись доволі великим вільним простором, угорське військо відійшло на захід, де було знищене в ході шестиденного переслідування.
Деякі дослідники стверджують, що в Битві була застосована китайська вогнепальна зброя.
В Битві брали участь хорвати, з котрих складалася частина військ Коломана.
Згодом, місто Пешт було спустошене. У ході татаро-монгольської навали було вбито 15-25 % населення країни. Велика кількість угорців тікала в Карпати або ховалася в землерийних сховищах. Белла IV, разом з іншими представниками аристократичних угорських сімей, втік до сусідніх держав і не повертався туди до остаточного відходу ворожих військ.
Армія монгольської імперії знаходилася на території Угорщини до лютого 1242 р.. За ввесь час їм не вдалося взяти штурмом близько вісімдесяти замків. Можливо, саме це знаменувало кінець завойовницьких вторгнень армії монгольської імперії в Європу.
Реакція Священної Римської імперії Редагувати
Дізнавшись про розорення Угорщини, за ініціати Фрідріха ІІ Австрійського та його сина Конрада VI, Священна Римська Імперія значно зміцнила оборону міст та збільшила армію. Однак, марно; Татаро-монголи так ніколи і не вторгались до цієї держави.
Рейд до Румунії і Молдови Редагувати
У 1241 р., дорогою до Угорщини та Болгарії, татаро-монгольські орди спустошили Молдову та Румунію. Десятки тисяч жителів віддали своє життя захищаючи Батьківщину. Вторгнення в ці землі знаменувало не тільки людські, а й величезні врожайні втрати.
Рейд в Хорватію Редагувати
| Татаро-монгольський рейд в Хорватію. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Хорватське Королівство | Монгольська імперія |
| Командувачі | |
| ? | Кадан |
| Військові сили | |
| Невідомо. | 20 000. |
| Втрати | |
| Легкі. | Важкі. |
Хорватське королівство було союзником Угорщини часів Бели IV. Після поразки у описаній Битві на річці Шайо, останній втік до Загребу.
Наздогін за ним Батий послав два тумена, на чолі яких стояв Кадан. Головною їхньою ціллю було саме захоплення короля. Погано укріплений Загреб було знищено; катедральний собор спалено. У зв'язку з цим, у подальшому хорвати ставилися до безпеки столиці більш серйозно.
Беллі IV вдалося втекти, а татаро-монголи рушили за ним та переслідували від міста до міста, обійшовши всю Адріатику.
У березні 1242 р. вони намагалися взяти Кліський замок, та отримали ганебну поразку. Коли Белла був в місті, він, разом з Марією Ласкариною, встиг зачати Святу Маргариту Угорську.
Жителі міст Трогір та Раб допомогли угорському королю втекти, затримавши монголів. Отримавши поразки від хорватських солдатів, татаро-монгольський корпус відступив.
Дослідники вважають, що вирішальну роль зіграв гірський рельєф Далмації. Проте, це залишає багато сумнівів: Адже гори не завадили татаро-монгольській армії взяти Кавказ.
Рейд до Другого Болгарського царства Редагувати
| Татаро-монгольський рейд до Другого Болгарського царства. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Друге Болгарське царство | Монгольська імперія | |||||
| Командувачі | ||||||
| Іван II Асен | ? | |||||
| Військові сили | ||||||
| Невідомо. | Невідомо. | |||||
| Втрати | ||||||
| Невідомо. | Ввесь загін. |
Дізнавшись, що помер хан Угедей, Батий з військами відправився з Угорщини до Монголії, щоб зайняти ханський престол. Частина військ Батия вирішила пройти через Болгарію, але була розбита військами Івана II Асен. Це мало дуже позитивний відгук у сучасників.
Смерть великого хана Угедея. Відхід Батия до Монголії Редагувати
11 грудня 1241 р. помер великий монгольський хан, син Чингізхана Угедей. Дізнавшись про це, на початку 1242 р. Батий відійшов до столиці імперії, м. Каракорум, щоб заявити свої права на місце володаря Монгольської імперії.
Великий Західний похід було завершено. Західні кордони улуса Джучі, котрий відомий у історіографії як Золота Орда, було встановлено неподалік Києва, за історичними описами мандрівника Плано Карпіні, датованими 1245 р., найімовірніше — поблизу Канева.
На курултаї 1246 р. було обрано Гуюка — заклятого ворога Батия. Проте, через три роки той помер, і 1251 р. четвертим великим ханом був обраний лояльний Батию Мунке.
За його правління Монгольська Імперія остаточно розвалилася: Золота Орда та Чагатайський улус боролись за владу на території останнього. У результаті війни більшість дорослих представників династії Чагатаїв було страчено. Улус поділили Мунке та Батий, до складу володінь останнього відійшов Мавераннахр.
Подальші вторгнення монголів до Європи мали, більшою мірою грабіжницький, а не завойовницький характер.
Рейди Куремси до Галицько-Волинського князівства Редагувати
| Рейди Куремси до Галицько-Волинського князівства. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Галицько-Волинське князівство | Золота Орда | |||||
| Командувачі | ||||||
| Данило Романович Василько Романович Лев Данилович | Куремса | |||||
| Військові сили | ||||||
| Невідомо. | Невідомо. | |||||
| Втрати | ||||||
| Невідомо (Легкі?). | Важкі. |
у результаті Ярославської Битви 1245 р., Галицько-Волинське князівство стало централізованною державою під владою братів Данила, що княжив у Галичі, та Василька, що княжив у Луцьку.
У 1252 р. Чингізид Куремса зібрав татаро-монгольське військо для походу у Поділля та Східну Волинь. Він тривав до 1248 р., та виявився невдалим: Галицько-Волинські князі не просто вибили завойовників — вони відібрали частину ординських володінь.
Похід складався з трьох рейдів. Так, 1252 р. монголо-татарські війська зайняли Бакоту, але син Данила Галицького Лев Данилович вибив їх звідти. Під час наступного нападу монголо-татари не змогли взяти Кременець. Данило Галицький ужив відповідних заходів та очистив від них Пониззя та Болохівську землю, проте через напад литовців був змушений відмовитися від облоги Києва, де з 1249 р. сидів ставленик Батия Олександр Невський. Третій й останній рейд припав на 1258 р., тобто через чотири роки після облоги Кременця. В облозі опинилися міста Володимир та Луцьк. Після невдалого штурму, Куремса та його орди відійшли у степ.
Пришестя Бурундая. Напад на Литву. Друге монгольське вторгнення в Польщу Редагувати
| Друге монгольське вторгнення в Польщу. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Польські держави | Золота Орда Галицько-Волинське князівство Половці |
| Командувачі | |
| Петро з Крепу | Бурундай Василько Романович |
| Військові сили | |
| Невідомо. | Невідомо. |
| Втрати | |
| Крайньо важкі. | Легкі. |
У 1259 р. непутящого Куремсу замінив темник Бурундай. Той привів з Азії величезну армію, котра під його керівництвом розгромила Чагатайський Улус.
На його вимогу були знищені укріплення основних міст Галицько-Волинського князівства. Виняток став Холм, що витримав численні осади татаро-монгольських орд.
Бурундай розумів: Галицько-волинські князі активно формували в Європі анти-монгольську коаліцію. Зважаючи на це він вирішив «вбити двох зайців одним пострілом»: послабити його союзників та знищити авторитет русинських князів.
Спочатку Бурудай та волинський князь Василько Романович взяли участь у рейді на ворожу для обидвох Литву.
Наступною метою стала Польща. Тридцяти тисячне ординсько-русинсько-половецьке військо рушило на роздроблену після першої навали країну. Кочовики спустошили сільську місцевість та католицькі абатства. У цей час галицько-волинські війська декілька тижнів брали Сандомир. У зв'язку з хворобами та голодом, населення міста погодилося на умови монгольського командування, котре пообіцяло не чіпати їх якщо ті вийдуть з міста. Татаро-монголи, як завжди, не дотримало свого слова: практично усі містяни були вирізані, а Сандомир розграбовано та спалено.
У 1260 р. інша частина ординських військ спустошила густонаселений південь Малопольщі та швидко захопила Краків. Встояти змогла лише Вавельська фортеця. Герцог Болеслав V зі своєю дружиною втік до Сєрадзу.
У березні того-ж року коаліція обійшла Передгір'я Карпат та залишила Малопольщу.
Друге монгольське вторгнення в Угорщину Редагувати
| Друге монгольське вторгнення в Угорщину. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Угорське королівство | Золота Орда | |||||
| Командувачі | ||||||
| Ладислав IV | Ногай Тула-Буга | |||||
| Військові сили | ||||||
| Невідомо. | до 200 0000. | |||||
| Втрати | ||||||
| Невідомо (Легкі?). | Важкі. |
У зв'язку з першим вторгненням Белла IV запровадив жорсткі воєнні реформи, серед яких активна співпраця з лицарями Ордену Святого Іоана.
Бачачи це, у 1254 р. Батий вимагав шлюбного союзу та відведення четвертої частини угорської армії до Центральної та Західної Європи. Взамін: Гарантія безпеки та дозвіл не сплачувати данину. Угорський король проігнорував вимоги. У 1254 та 1259 рр. Берке видав аналогічні претензії. Аналогічною була і реакція короля.
Зважаючи на факт відсутності будь-яких каральних походів, можна припустити що вже тоді Орда не наважувалася нападати на Угорщину.
Проте, зимою 1285 р. ординське військо знову напало на Угорщину, де на той час правив король Ладислав IV. У зв'язку з тривалою відсутністю будь яких конфліктів, за деякими даними чисельність татаро-монгольської армії сягала рекордних 200 000 воїнів. Існує думка, що лише сягнувши такої могутності ординці набралися впевненості у перемозі.
Вторгнення, ініціаторами якого були хан Ногай та його полководець Тула-Буга, як і минулого разу, планувалося з двох боків: Воєначальник Тула-Буга повів свій підрозділ через Карпати, та був зупинений сильними снігопадами. Багато його воїнів померли від природних катаклізмів, голоду та обмороження. Також ординці втратили багато продовольства. Тула-Бузі довелося повертатися та йти через Трансільванію. Він не зміг захопити жодного замку, проте наніс серйозну шкоду громадському населенню. Угорські війська під командуванням перевірених в боях аристократів вели з ординцями регулярні позиційні бої та відмітилися в Битві під Туруськом, де захопили близько тисячі полонених.
Все, що вдалося ординцям — спалити давно залишене населенням місто Пешт. Тоді ж загони угорської королеви Єлезавети (Котра спостерігала за подіями зі стін Буди) здійснили вдалу вилазку против ворогів та перебили їх. У вирішальному лобовому зіткненні з реформованою армією короля Ладислава IV, добру долю якої складали лицарі, татаро-монголи зазнали нищівної поразки. Це сталося в горах Західної Трансильванії. Тула-Буга покинув регіон і дорогою втратив майже всіх своїх солдат. Дійшовши до Волині, рештки татаро-монгольської орди грабували її міста та були остаточно знищені.
Тим не менш, ординський хан Ногай залишався в Трансільванії до весни 1286 р.. Він зумів взяти декілька незначних міст та селищ, проте був розбитий трансильванським воєводою Роладом Борзою і відступив ще до приходу сил короля Ладислава IV.
Третє монгольське вторгнення в Польщу Редагувати
| Третє монгольське вторгнення в Польщу. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Королівство Польське | Золота Орда Галицько-Волинське князівство |
| Командувачі | |
| Лешек Чорний | Ногай Тула-Буга Лев Романович |
| Військові сили | |
| Невідомо. | 30 000. |
| Втрати | |
| Легкі. | Практично вся армія знищена. |
Відновившись після важкої поразки, 6 жовтня 1287 р. татаро-монгольські орди під керівництвом Тула-Буги (20 000 чол.) та Ногая (10 000 чол.) в третє увірватися до Польщі. Разом з ними у похід йшли правитель Галицько-Волинської держави Лев Данилович та Мстислав Луцький.
Польський князь Лешек Чорний заздалегідь укріпив свої міста.
Після невдалої атаки на Сандомир, біля Свєнтокшинських гір колона Тули-Буги потрапила в засаду та отримала поразку від Лешека Чорного. Вона була такою серйозною, що Тула-Буга відвів свої війська до спільного зимового табору у Львова.
Тим часом, колона Ногая взяла під штурм Краків. Татаро-монголи понесли важкі втрати, серед яких були деякі польові командири. Тоді ординський хан розділив військо на дві колони: Одна грабувала навколишні села, інша брала в облогу Подолінець та Старий Сонч. Перший вдалося розграбувати доволі швидко, проте облога Старого Сонча йшла майже місяць і не увінчалася успіхом.
За цей період Лешек Чорний встиг прикликати на допомогу угорського короля Ладислава IV, котрий відбив вторгнення близько двох років тому. Той погодився допомогти і послав на допомогу полякам контингент угорських військ. Проте, прийшовши вони застали лише ворожий підрозділ з 1000 татаро-монголів і знищив його в Битві при Старому Сончі.
Союзний рейд до Сербії Редагувати
| Ординсько-болгарський рейд до Сербії. | |
|---|---|
| Сторони | |
| Сербське королівство | Золота Орда Друге Болгарське царство |
| Командувачі | |
| Стефан Урош II Милутин | Ногай Тула-Буга |
| Військові сили | |
| Невідомо. | Невідомо. |
| Втрати | |
| Невідомо. | Невідомо. |
В 1291 р. ординсько-болгарська коаліція вторглася до Сербії і була розбита тамтешнім королем Стефаном Урушем ІІ. Щоб передбачити подальші набіги, сербський король визнав себе васалом та віддав свого сина у заручники.
Подальший розвиток подій Редагувати
Подальші набіги татаро-монголів до Європи носили незначний характер. Онуки Льва Даниловича Андрій та Лев відкрито знищували ординців й паралельно уклали союз з Тевтонським Орденом та поляками, що знаменувало кінець будь-якого союзу з Золотою Ордою (Воєнна співпраця зійшла в ніщо ще при демілітаризованому режимі їхнього батька, Юрія Львовича.).
Між 1320-ми і 1360/70-ми Західна частина Золотої Орди була підкорена Великим Князівством Литовським; З її допомогою Хаджи-ґерай, перший представник династії ґераїв (ґереїв) встановив Кримське ханство. Східна частина держави розпалася на Казанське, Астраханське, Сибірське, Узбецьке ханства та Ногайську Орду. Пізніше майже всі вони були захоплені Московським царством. Молдову відібрала Угорщина; Більшу частину Кавказу Грузія.
Про набіги кримських та ногайських татар читайте у окремій статті.
Джерела Редагувати
- http://study.com/academy/lesson/the-mongol-invasion-of-russia-in-the-13th-century.html
- https://archive.org/details/chronicleofnovgo00michrich
- Храпачевский Р. Великий западный поход чингизидов на Булгар, Русь и Центральную Европу // Военная держава Чингисхана. — М. 2004. (рос.)
- Котляр М. Ф. Монголо-татарська навала // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7. — С. 51–54.
- Bitwa pod Legnicą Chwała Oręża Polskiego Nr 3. Rzeczpospolita and Mówią Wieki. Primary author Rafał Jaworski. 12 August 2006 (Polish)
- Gerard Labuda, Wojna z tatarami w roku 1241, Prz. Hist. — T. 50 (1959), z. 2, pp. 189–224
- Wacław Zatorski, Pierwszy najazd Mongołów na Polskę w roku 1240—1241, Prz. Hist.-Wojsk. — T. 9 (1937), pp. 175–237
- Markó, László (2000), Great Honours of the Hungarian State, Budapest: Magyar Könyvklub, ISBN 963-547-085-1
- Gustav Strakoschd-Grassmann. Der Einfall Der Mongolen In Mitteleuropa In Den Jahren 1241 und 1242 (Innsbruck, 1893), p. 183, citing the Epternacher Notiz.
- Klaić V., Povijest Hrvata, Knjiga Prva, Druga, Treća, Četvrta i Peta Zagreb 1982(in Croatian)
- Hildinger, Erik. Mongol Invasions: Battle of Liegnitz. First published as: «The Mongol Invasion of Europe» in Military History, (June, 1997).
- Stanisław Krakowski, Polska w walce z najazdami tatarskimi w XIII wieku, MON, 1956, pp. 181–201
- Hans-Hemming Kortum. «Transcultural Wars: from the Middle Ages to the 21st Century». Akademie Verlag (March 22, 2006). Page 227. Footnote 68.
- James Chambers. The Devil's Horsemen: The Mongol Invasion of Europe. Atheneum. New York. 1979.
- István Vásáry Cumans and Tatars: Oriental military in the pre-Ottoman Balkans, 1185—1365, p. 89