Великобагача́нський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця у центральній частині Полтавської області України. Районним центром є смт Велика Багачка.
| Великобагачанський район | |
|---|---|
| ліквідована адміністративно-територіальна одиниця | |
| Колишній район на карті Полтавська область | |
| Основні дані | |
| Країна: | Україна |
| Область: | Полтавська область |
| Код КОАТУУ: | 5320200000 |
| Утворений: | 1925 |
| Ліквідований: | 17 липня 2020 р. |
| Населення: | ▼24 342 (на 1.01.2018) |
| Площа: | 1000 км² |
| Густота: | 25.0 осіб/км² |
| Тел. код: | +380-5345 |
| Поштові індекси: | 38300—38354 |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Велика Багачка |
| Селищні ради: | 2 |
| Сільські ради: | 16 |
| Смт: | 2 |
| Села: | 72 |
| Районна влада | |
| Голова ради: | Полтавець Григорій Миколайович |
| Голова РДА: | Братік Сергій Вікторович |
| Вебсторінка: | Великобагачанська РДА Великобагачанська райрада |
| Адреса: | 38300, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, 73 |
| Мапа | |
| | |
| Великобагачанський район у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Район розташований у центральній частині Полтавської області у зоні лісостепу. На півночі межує з Миргородським районом, на південному сході — з Решетилівським, на заході — з Хорольським, на півдні — з Глобинським, на північному сході — з Шишацьким.
| Миргородський район | Миргородський район | |
| Хорольський район Семенівський район | Шишацький район | |
| Глобинський район | Решетилівський район |
Територія району — 1,0 тис. км², що становить 3,5 % від території області. По площі займає 12 місце серед районів Полтавської області. Відстань до обласного центру залізницею — 89 км, шосейними дорогами — 78 км.
Поверхня — хвиляста рівнина, яка широкими терасами полого знижується на південний захід до Дніпра. Є джерела мінеральної води (Велика Багачка). Клімат помірно континентальний з помірно холодною зимою і помірно теплим літом. Пересічна температура січня від −5,5 до −7,6°, липня від +20 до +21,7°. Опадів 201,8 мм на рік. Період з температурою понад +10° від 157 до 172 днів.
Головна водна артерія району — річка Псел, що належить до басейну Дніпра і є його лівою притокою. По району має довжину 39 км. Крім, Псла протікають ще дві річки: Хорол та Багачка. Багато штучних водойм, озер.
Майже весь район лежить у лісостеповій зоні. Ліси (дуб, сосна, ясен, берест, клен, рідше — липа, граб). На піщаних терасах річок поширені соснові ліси з домішкою дуба, в заплавах — луки.
На території Полтавщини водяться лось, дика свиня, борсук, вовк, куниця, сарна, лисиця, заєць, ховрах, хом'як; із птахів — дикі качки, гуси, орли, кібці, шуліки, журавлі, жайворонки; у водоймах — карась, щука, окунь, короп, сом тощо.
Історія Редагувати
Заснований у 1925 році. У сучасних межах відновлений в грудні 1966 року.
Територія сучасного району була освоєна людиною ще за часів кам'яної доби. Це підтверджують знахідки археології.
З X століття територія району контролюється давньоруськими князями. У складі Київської Русі вона належить до Переяславської землі, на короткий час відходить до Чернігівського та Курського князівств.
Після татаро-монгольської навали землі по Пслу відходять до Київського князівства, а з 1363 року — до складу Великого князівства Литовського.
У середині XVII століття французький інженер Боплан видав першу карту України. На ній вже позначено село Богачка. З 1650 року, коли карта побачила світ, починається писемна історія Великобагачанського краю.
Район не обійшли стороною буремні події. Богацька сотня в складі Миргородського полку була активним учасником визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., воювала у Північній війні.
XX—XXI століття Редагувати
У січні 1918 року Багачку захопили російські радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнко.
У 1932–1933 роках внаслідок Голодомору, проведеного радянським урядом, у районі загинуло 6877 мешканців, в тому числі встановлено 1916 померлих, встановлено імена 1635 загиблих.
Великобагачанський район існував із 1925 року, налічував 10 сільських рад. У 1930 році до Великобагачанського були приєднані Білоцерківський та Остап'євський райони. З лютого 1932 року по вересень 1937 року район входив до Харківської області, а з вересня 1937 — до складу Полтавської.
З грудня 1962 року по грудень 1966 року район був розформований і його територія входила до складу Решетилівського, Миргородського та Хорольського районів. У сучасних межах район відновлено в грудні 1966 року.
Згідно з переписом 1939 року в районі було 35 сільських рад, 269 населених пунктів, проживало 61210 чоловік. На території району було 64 колгоспи, в них 25378 працюючих, 303 особи працювали на транспорті і в зв'язку, 517 — в торгівлі, заготконторі та громадському харчуванні, 659 — в освіті і культурі, 202 — в охороні здоров'я. В загальноосвітніх школах навчалося 4973 учнів. В технікумах навчалося 133 особи, у вишах — 20.
Велику допомогу в становленні і зміцненні колгоспного виробництва подала перша в районі машинно-тракторна станція, утворена в 1930 році в селі Устивиця. Трактористи працювали самовіддано, з року в рік перевиконували норми виробітку, боролись за економію пального.
У 1935 році було завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи у Великій Багачці, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів. 15 грудня 1940 року у Великій Багачці було відзначено 65-річний ювілей кобзаря Федора Даниловича Кушнерика. За дорученням Спілки письменників України на вшанування кобзаря прибув Павло Тичина. Під впливом цих ювілейних урочистостей Павло Григорович написав відомого вірша «Ми їдемо з Великої Багачки».
У роки Другої світової війни 10430 чоловіків мобілізовано і з них 4871 не повернулися з війни.
23 вересня 1943 року війська 20 гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова зайняли Велику Багачку та інші села району. Відкочуючись на Захід, німецькі війська ворога знищували міста і села. У Великобагачанського районі було частково або повністю спалено і зруйновано майже всі населені пункти, 14 шкіл, 10 клубів, 11 лікарень, колгоспні будівлі та хати селян.
У кінці 60-х років минулого століття була завершена електрифікація і радіофікація всіх сіл району. В організаціях працювало 625 потужних новітніх тракторів, 317 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
У 1968 році на кожні 100 га угідь було вироблено по 325,4 ц молока і по 13,5 тисячі штук яєць на 100 га орної землі. У 1969 році 127 передовиків колгоспного виробництва були нагороджені орденами і медалями, в тому числі 5 — найвищим орденом держави, орденом Леніна.
У села прийшли спеціалісти з вищою освітою. У 51 загальноосвітній школі, районній заочній, кількох вечірніх школах та класах робітничої і селянської молоді, Красногорівському сільськогосподарському технікумі працювало близько 600 учителів, які навчали понад 7 тис. учнів. У медичних закладах трудилося 28 лікарів та 230 осіб середнього медичного персоналу.
У 1990 році посіви зернових і зернобобових культур склали 29890 га, технічних — 9172, кормових культур — 22030, овоче-баштанних — 1456 гектарів.
Адміністративний поділ Редагувати
Район поділяється на 16 сільських і 2 селищні ради. Населених пунктів — 74.
Економіка Редагувати
Промисловість району представлена фабрикою «Веснянка» і друкарнею. На території району містяться підприємства нафтогазового управління «Полтаванафтогаз», телерадіотранслятор і районна електромережа в с. Красногорівка.
У числі промислової продукції підприємств — нафта, газ, цегла, швейні вироби, меблі, рослинна олія.
Транспорт Редагувати
11 автобусних маршрутів охоплювали переважну більшість населених пунктів району, 340 км шляхів із твердим покриттям.
Населення Редагувати
1990 року у районі мешкало 34,3 тис. осіб.
Розподіл населення за віком та статтю (2001):
| Стать | Всього | До 15 років | 15-24 | 25-44 | 45-64 | 65-85 | Понад 85 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 13 601 | 2429 | 1560 | 3975 | 3494 | 2042 | 101 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Жінки | 16 502 | 2298 | 1565 | 3934 | 4094 | 4137 | 474 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Національний склад населення за даними перепису 2001 року:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українці | 28941 | 96,26 % |
| росіяни | 829 | 2,76 % |
| молдовани | 83 | 0,28 % |
| білоруси | 71 | 0,24 % |
| угорці | 35 | 0,12 % |
| інші | 105 | 0,35 % |
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:
| Мова | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 29083 | 96,74 % |
| російська | 832 | 2,77 % |
| молдовська | 58 | 0,19 % |
| угорська | 29 | 0,10 % |
| білоруська | 21 | 0,07 % |
| інші | 41 | 0,14 % |
Населення близько 24 342 (на 2018 рік).
Пересічна густота — 29,7 чоловік на км². Національний склад населення однорідний, українців — близько 90 відсотків.
Соціальна сфера Редагувати
До послуг населення — районна лікарня, поліклініка, шість дільничних лікарень, дві амбулаторії і 30 ФАПів, де працювало 65 лікарів і 264 середніх медичних працівників, обладнано 410 ліжок для стаціонарного лікування хворих.
У 1990 році в районі було 8 середніх, 17 неповних середніх, 9 початкових шкіл, 25 дошкільних закладів, у яких виховувалося понад 1000 дошкільнят. У Красногоріваському сільському профтехучилищі № 49 навчалося понад 600 осіб молоді професіям трактористів-машиністів широкого профілю з правом керування автомобілем, електромонтерів, лаборантів хімбаканалізу, кухарів.
У районі функціонувало 40 будинків культури і сільських клубів, 33 бібліотеки, 41 кіноустановка, 12 спортивних залів, спортивно-технічний клуб.
Населення обслуговувало 139 магазинів, об'єднаних у 6 споживчих товариств, 2 ресторани, 5 кафе, хлібзавод, ситроцех та ковбасний цех. Залишки сільськогосподарської продукції у населення скуповувала заготконтора. Побутові послуги жителі району отримували в районному будинку побуту, 25 майстернях, 16 перукарнях.
Для потреб населення працював райсількомунгосп, а в кожному господарстві — сільський комунгосп.
Політика Редагувати
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Великобагачанського району було створено 35 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,93 % (проголосували 13 919 із 20 490 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 52,12 % (7 254 виборців); Олег Ляшко — 16,17 % (2 251 виборців), Юлія Тимошенко — 15,27 % (2 126 виборців), Анатолій Гриценко — 4,22 % (588 виборців), Сергій Тігіпко — 3,25 % (453 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,02 %.
Пам'ятки Редагувати
Природно-заповідний фонд Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Великобагачанський район |
- ландшафтний заказник місцевого значення «Байраківський»
- ландшафтний заказник місцевого значення «Географічний центр Полтавщини»
- ботанічний заказник місцевого значення «Кут»
- ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий» в селищі Велика Багачка
- ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий» в селі Мар'янське
Відомі уродженці Редагувати
- Кушнерик Федір Данилович (1875—1941) — український кобзар (смт Велика Багачка)
- Наріжний Василь Трохимович (1780—1825) — український російськомовний письменник (с. Устивиця)
- Псьол Глафіра Іванівна (1823—1886) — українська художниця (с. Псільське)
- Псьол Олександра Іванівна (1817—1887) — поетеса (с. Псільське)
- Бережной Анатолій Семенович (1910—1996) — академік НАНу (с. Остап’є)
- Сидоренко Михайло Федорович (1902—1989) — селекціонер (с. Сидорівщина)
- Богаєвський Овксентій Трохимович (1848—1930) — хірург і вчений (с. Устивиця)
- Скляров Яків Павлович (1901—1992) — доктор медичних наук (с. Довгалівка)
- Явдась Митрофан Іванович (1903—1966) — історик церкви (с. Якимове)
- Усик Яків Олександрович (1872—1961) — художник (с. Мар’янське)
- Чвала Дмитро Андрійович (1928—2011) — художник (с. Якимове)
- Олефіренко Михайло Миколайович (1945 р.н.) — письменник (с. Устивиця)
- Шаповал Микола Терентійович (1919—1982) — письменник (с. Багачка Перша)
- Андрієнко Олексій Григорович (1895—?) — бандурист (с. Матяшівка)
- Костенко Анатоль Ілліч (1908—1997) — український письменник і літературознавець (с. Балаклія)
- Шапран Павло Романович (1914—1984) — депутат Верховної Ради УРСР (смт Гоголеве)
- Дзябенко Яків Мартинович (1892—1959) — військовий і громадський діяч, старшина охорони Головного отамана Армії УНР С. Петлюри, ад'ютант і старшина для доручень Президента УНР в екзилі А. Лівицького; адміністративний сотник Армії УНР (с. Матяшівка)
- Хоружий Григорій Фокович (1947— 2018) — український державний і політичний діяч, дипломат (с. Матяшівка)
- Ігнатченко Григорій Іванович (1940 р. н.) — дослідник історії української еміграції в Північній Америці та зарубіжної історіографії (с. Матяшівка)
- Яновський Іван Петрович (1856—1900) — історик церкви, педагог (с. Білоцерківка)
- Федір Якович Стовбуненко (1864—1933) — художник, автор традиційних народних картин (с. Остап’є)
- Ярослав Юрій Юрійович (1890—1937) — член УПСР, радник надзвичайної дипломатичної місії УНР до Москви в січні 1919 року, репресований 1937 року (с. Остап’є)
- Чугуй Олексій Прокопович (1935 р. н.) — український драматург, вчений-літературознавець (с. Поділ)
- Глушич Андрій Олексійович (1927—?) — Герой Соціалістичної Праці (с. Поділ)
- Артюшенко Таїсія Іванівна (1946 р. н.) — українська поетеса (с. Радивонівка)
- Смаль-Стоцький Іван (1905—?) — український письменник, поет, прозаїк, жив в Австралії (с. Радивонівка)
- Сторчак Віталій Михайлович (1931 р. н.) — Герой Соціалістичної Праці (с. Радивонівка)
- Балюк Іван Махтейович (1938 р. н.) — аграрій, заслужений працівник сільського господарства України (1998), Герой України (2007) (с. Радивонівка)
- Домашенко Тетяна Михайлівна (1954 р. н.) — поетеса, громадсько-політичний діяч (с. Рокита)
- Нечитайло Іван Якович (1935 р. н.) — український письменник, член Національної спілки письменників України від 1998 року (с. Огирівка)
- Дзябенко Василь Васильович (1931 р.н.) — Герой Соціалістичної Праці (с. Підлуки)
- Легенький Григорій Миколайович (1945—2011) — український науковець і державний службовець, директор Департаменту розвитку та координації систем транспорту та зв'язку Міністерства інфраструктури України (с. Семенівка)
Герої Радянського Союзу і кавалери ордена Слави Редагувати
- Солод Олексій Пудович (кавалер ордена Слави) (1924—2003) (смт Велика Багачка)
- Бехтер Гаврило Іванович (кавалер ордена Слави) (1900—1948) (с. Бутова Долина)
- Василенко Сергій Йосипович (1921—1994) (с. Красногорівка)
- Василенко Федір Омелянович (1911—1983) (с. Красногорівка)
- Ганущенко Володимир Васильович (1922—1944) (с. Степанівка)
- Кияшко Михайло Федорович (1913—1991) (с. Затон)
- Кияшко Григорій Григорович (1919—1995) (смт. Велика Багачка)
- Срібний Сидір Іванович (1916—1944) (с. Бірки)
- Шепель Іван Іванович (1906—1968) (смт Велика Багачка)
- Мирун Василь Федорович (1922—1973) (с. Остап’є)
Примітки Редагувати
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Розпорядження Президента України від 9 квітня 2020 року № 247/2020-рп «Про призначення С.Братіка головою Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області»
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко, В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт — Полтава: Оріяна, 2008.— С. 20
- . Архів оригіналу за 12 грудня 2020.
- ↑ . Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 1 травня 2018.
- ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 29 березня 2016.
Посилання Редагувати
- Великобагачанський район [ 13 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Картка на сайті ВР[недоступне посилання з червня 2019]