Ку́ти (пол. Kuty, вірм. Կուտի) — селище міського типу в Косівському районі Івано-Франківської області, з 2020 року адміністративний центр Кутської селищної громади. Кількість населення становить 4273 особи, відстань від райцентру — 10 км, від залізничної станції Вижниця — 1,2 км. Основне населення — українці (близько 98 %), також є білоруси, росіяни, поляки, вірмени, гагаузи.
| смт Кути | |
|---|---|
| |
| Країна | Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Косівський район |
| Громада | Кутська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | — |
| Перша згадка | 1448 (575 років) |
| Магдебурзьке право | 1715 |
| Статус | із 1940 року |
| Площа | 4.9 км² |
| Населення | ▲ 4089 (01.01.2017) |
| Густота | 849 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 78665 |
| Телефонний код | +380 3478 |
| Географічні координати | 48°15′49″ пн. ш. 25°10′25″ сх. д. / 48.26361° пн. ш. 25.17361° сх. д.Координати: 48°15′49″ пн. ш. 25°10′25″ сх. д. / 48.26361° пн. ш. 25.17361° сх. д. |
| Водойма | Черемош, Кремінець |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Вижниця |
| До станції: | 1,2 км |
| До райцентру: | |
| - фізична: | 10 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 78665, Івано-Франківська обл., Косівський р-н, смт Кути, пл. Вічевий Майдан, 4 |
| Карта | |
Кути | |
Кути | |
| Кути у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Історія Редагувати
Перші згадки Редагувати
Перша письмова згадка про населений пункт датується 1448 роком, коли власником Кутів був шляхтич Міхал з Войнилова. Деякі дослідники називають й інші дати: 1427 та 1442 роки. Назва Кути походить, можливо, від географічного розміщення — у куті між Черемошем та Карпатами. Вважається, що першими поселенцями були селяни, які тікали з різних куточків України від панщини і поселялися тут, у передгір'ї, де були сприятливі умови для ведення господарства, зокрема скотарства. Самоочевидним є те, що поселення виникло значно раніше, ніж це зафіксували письмові джерела. З пам'яток збереглися залишки городища Х-ХІІІ ст., відкриті 1930 року. Багато дослідників не без підстав пов'язують виникнення поселення із солеварінням, (набагато раніше 1448 р.). Власне, із цим промислом пов'язане зміцнення могутності Галицько-Волинського князівства, до складу якого входили населені пункти Прикарпаття, у тому числі Коломия, Уторопи, Косів, Кути та інші.
Середні віки Редагувати
1565 р., згідно тодішнього адміністративного поділу, Кути входили до складу Снятинського староства Галицької землі Руського воєводства Королівства Польського (польських королівських маєтків).
В середині XVI ст. у Кутах були млин та солеварня, а селяни володіли значною кількістю овець та іншої худоби.
Жителі Кутів, Косова та навколишніх поселень зазнавали частих наїздів османсько-татарських нападників, які почастішали у XVI—XVII ст. Особливо великої шкоди зазнало населення під час нападів ворогів у 1621—1624 роках.
У 1648 році підійшли повстанські загони селянсько-козацького війська, які разом із кутянами та косівчанами розгромили маєтки феодала Речі Посполитої Шанявського. Наступного 1649 року кутяни та тюдівці напали на панський двір у Кутах. Зазнали Кути османського нападу 1673 року. В організації відсічі ворогам значну роль відігравав ватажок ополченців Білоголовий. Про ці події розповідається у народному переказі «Ватаг Білоголовий і турки». У бою з османами відважний ватажок загинув.
У кінці XVII та на початку XVIII століть населення Кутів значно зросло. Містечко займало вигідне географічне положення — тут проходив кордон між Річчю Посполитою і Молдовським князівством, яка була васалом Османської імперії, перетин торговельних шляхів, був сприятливий клімат — тож населення Кутів досить швидко поповнювалося за рахунок польських колоністів, шляхтичів та урядовців.
У цей період у Кутах поселилися вірмени, які прибули сюди з Молдовського князівства, рятуючись від османського гніту. Вірмени займалися торгівлею сіллю, худобою, м'ясними виробами, ремеслом — виготовляючи одяг та взуття із шкіри, яку перед цим відповідно обробляли у чинбарнях (гарбарнях), а також городництвом та садівництвом.
У XVIII ст. в торгівлі вірменів витіснили євреї, громада яких у Кутах досить швидко зростала. Крім торгівлі, вони також займалися лихварством.
1715 року Кути одержали магдебурзьке право — право міста на своє самоврядування, за сприяння власника поселення — Юзефа Потоцького, з гербом та іншими привілеями. Тогочасний герб містечка (який був без змін до 1918 року) мав зображення мурованого замку з брамою та двома вежами, одна з яких зруйнована (ймовірно, символ бойового минулого Кутів).
Тричі на рік тут відбувалися ярмарки, а у вівторок і п'ятницю місцеві торги, від яких Кути отримували значні кошти, що використовувалися на будівництво адміністративних будинків, публічних споруд, доріг, каналізації тощо. У цей час одна частина поселення відділилася в окрему адміністративну одиницю — Старі Кути.
Гайдамаччина Редагувати
Кути та навколишні села були пов'язані з опришківським рухом, який посилився у 30-60 роках XVIII ст. (Перші згадки про опришків датуються початком XVIII ст., коли кутську шляхту громили опришки ватажка Верби). Цей рух ніби синхронізувався з подіями, які мали місце на Правобережній Україні, Поділлі і Волині (Гайдамаччина). Так, у 1734 р. повстання селян Волині і Поділля проти панування Речі Посполитої очолив сотник Верлан. У 1739 р. козацький загін, який проходив через Покуття, розгромив у Кутах маєтки багачів, у тому числі кутського війта. У 1738 до 1755 року боротьбу опришків проти польських поневолювачів у Карпатах і на Прикарпатті очолював Олекса Довбуш, оспіваний у пісні «Ой попід гай зелененький», де є відомі слова «щоби Кути не минути, до Косова завернути». Тільки сильна військова залога в Кутах не дала можливості опришкам Довбуша здобути місто.
1750 р. на правобережжі вибухнуло велике гайдамацьке повстання проти панів Речі Посполитої, яке очолювали Мочула, Письменний, Тесля та ін. Тільки об'єднаними військовими силами шляхти Київського, Подільського та Волинського воєводств удалося придушити це повстання. У цей самий час в околицях Кутів діяв загін під проводом Василя Баюрака (1722—1754), який очолив опришків після смерті Олекси Довбуша (1745 р.). Каральний загін під командуванням полковника Пшелуського у 1750 році розбив загін народних месників. Захоплених селян відправили в Кути, де їх жорстоко катували — били, припікали вогнем, але селяни не визнавали себе винними і нічого не сказали про зв'язок з В.Баюраком. Тільки в 1754 р. кутській і косівській шляхті вдалося спіймати В.Баюрака, який був страчений у Станіславі.
В 1765 р. у місті було 360 хат, проживало 165 українських та польських, 70 вірменських та 124 єврейські родини.
Як відомо, 1768 р. в м. Барі на Поділлі шляхта Речі Посполитої створила союз, або конфедерацію, спрямовану на оборону своїх прав і католицизму. Це спонукало українське населення підняти повстання проти Речі Посполитої, відоме під назвою «Гайдамаччина» або «Коліївщина». Події того часу теж торкнулись нашого краю. Кути опинились у зоні військових дій загонів військ Барської конфедерації (1768—1772). Після придушення повстання гайдамаків та розправи над Іваном Ґонтою шляхта Речі Посполитої збройно виступила проти короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського — ставленика і союзника Росії-Московії. Одним із чільних керівників конфедератів був Казімеж Пуласький, який на чолі збройних загонів виступив із Закарпаття і опинився у Кутах та Косові (1769 р.). Конфедерати жорстоко розправлялися з українським населенням, яке співчувало гайдамакам та опришкам. Чинячи грабежі та розправи, вони пройшли Прикарпаттям, з'єдналися із іншим загоном конфедератів під орудою Марціна Любомирського і вчинили криваву розправу над селянами с. Ізби, повісивши декілька сотень мирних жителів, які їх не підтримували. У кривавих боях з російськими та польськими королівськими військами конфедерати зазнали поразки. З подій того час слід відмітити розгром загону військ Речі Посполитої (200 вояків) під командуванням власника с. П'ядики, Твардовського, в околицях Кутів у 1771 році. А вчинила цей розгром сотня козаків під командуванням сотника Павлюка, яка прибула з Буковини. Названі події створили ґрунт для Першого поділу Польщі у 1772 році, після якого західноукраїнські землі, у тому числі Кути, відійшли до Австрійської імперії.
Під правлінням Відня Редагувати
Належність західноукраїнських земель до складу Священної Римської імперії, Австрійської імперії, Австро-Угорщини мала позитивний вплив на їх політичне і культурне піднесення, зумовивши швидкий національний розвиток і всеукраїнську роль, яку Галичина відігравала в часи царського тиску на Центральній і Східній Україні.
Після приєднання Галичини до Священної Римської імперії (1772 р.) почався приплив у Кути німецьких поселенців. Цьому сприяли патенти імператриці Марії Терезії від 1 жовтня 1774 р. та імператора Йозефа ІІ від 13 жовтня 1781 р., на підставі яких німецьким колоністам надавалися привілеї: вони наділялися землею, звільнялися від військової служби та на 6 років від сплати податків. Щоправда, приплив німців у Кути не був великий через перенаселеність місцевості.
У 1897—1898 рр. в Кутах була утворена філія товариства «Просвіта», головою якого у 1910—1911 рр. був місцевий священик Володимир Степанович. У 1907 р. у філії «Просвіти» налічувалося 66 членів, головою був Михайло Юрах, у просвітянській бібліотеці налічувалося 439 книжок.
Політичну роботу у Кутах активно проводила Українська радикальна партія, яка особливо популярною була на Гуцульщині. Згодом ця партія займалась підготовкою та проведенням виборів не тільки до вищих законодавчих державних органів, а й до органів місцевого самоврядування.
1913 року стараннями товариства «Сільський господар» у Львові, заснований «Комітет рятунковий Гуцульщини» в Кутах, у зв'язку з неврожаєм та великою осінньою повінню попереднього 1912 року і голодом. Комітет збирав пожертви, подавав прохання, клопотався для здобуття грошової помочі або роботи нужденним.
1914—1918 роки Редагувати
Значних руйнувань Кути зазнали у роки Першої світової війни. Тут проходила лінія російсько-австрійського фронту, велись вперті бої. Місто і село двічі переходило із рук в руки. Частина чоловічого населення міста була мобілізована в австрійську армію, частина — добровільно пішли служити в легіон Українських Січових Стрільців.
Військові дії в Кутах та на їх околицях привели до того, що частина населення була евакуйована військом, а частина добровільно покинула місто. Населення зменшилось до 3000 осіб, у тому числі залишилось 100 чоловіків віком від 16 до 52 років. З часів Першої світової війни на кутському цвинтарі зберігається братська могила, у якій поховані солдати російської армії.
Західноукраїнська Народна Республіка Редагувати
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15000 осіб — жителі Кутів та навколишніх сіл. Учасники віча вітали утворення української влади в особі уряду ЗУНР. У місті розміщувалася вишкільна сотня УСС, для якої місцеві ремісники шили одяг та виготовляли взуття.
Весною 1919 року в Кути на короткий час увійшли румунські війська, а згодом місто, як і навколишні села, окупували поляки.
В складі ІІ-ї Речі Посполитої Редагувати
З 1921 до 1939 року входили до складу Польщі. Населення не мирилося з новими окупантами, боролося з ними. В околицях Кутів діяв загін УГА чисельністю до 1 тис. вояків, який влітку 1920 р. напав на Кути і роззброїв польських жандармів. Згодом загін перейшов на Закарпаття на територію Чехословаччини.
14 березня 1923 року Паризька мирна конференція ухвалила приєднати Галичину до Польщі з умовою надання їй автономії. Польський уряд не тільки не думав надавати Галичині автономію, а й посилив заходи, щоб припинити український розвиток, проводячи політику полонізації.
Поляки планували з'єднати залізницею Кути з Вижницею, про що підписали в 1929 р. угоду з Румунією, однак тільки формальний обмін ратифікаційними документами «в найшвидшому часі» в них зайняв понад два роки. Залізниця пролягла на Тюдів, Розтоки і Білоберізку.
Друга світова війна Редагувати
З 14 до 17 вересня 1939 р. в Кутах розміщувалося польське міністерство закордонних справ.
Один день Кути були столицею Речі Посполитої, коли 17 вересня 1939 року в резиденції греко-католицького священика засідали уряд, президент Мосцицький і Верховний головнокомандувач маршал Ридз-Сміґли. Засідання знаменне тим, що польський уряд не оголосив війну СРСР за його вторгнення до Польщі, а виїхав до Румунії. Через неоголошення Польщею війни СРСР уряд Румунії не почав виконувати союзницьких зобов'язань і членів польського уряду (як і решту поляків-утікачів) — інтернував. Польські військові, арештовані СРСР, теж не отримали статусу військовополонених і, за радянським кримінальним кодексом, як озброєні бандити були розстріляні в Катині. Через Кути 1939 року пролягав основний маршрут відступу решток польської армії та різних урядовців до Румунії. Деякі з відступаючих, надламані фізично і морально у зв'язку із поразкою Польщі у війні з Німеччиною, закінчували життя самогубством, інших вбивали радянські солдати.
З початком радянсько-гітлерівської війни у Кути ввійшли угорські війська — союзники Німеччини (1 липня 1941 р.), які у серпні передали владу німецькій адміністрації. У час німецької окупації були знищені майже всі євреї: 9 квітня 1942 року німці вбили 1038 осіб, 15 серпня цього ж року заарештували, а згодом розстріляли у Шепарівському лісі 1181 особу єврейської національності.
Весною 1944 року Кути знову опинилися в зоні військових дій. Частина населення була евакуйована у різні села, зруйновано ряд будинків, а на вулиці Шевській загинув 31 житель від рук польської боївки. 28 серпня 1944 року у Кутах було вдруге встановлено комуно-радянську владу і утворено Кутський район. Кути були позбавлені статусу міста. Найкращі уцілілі будинки зайняли партійно-радянські установи, каральні військові частини та прикордонники.
Численні загони НКВДистів та «стрибків» проводили масові облави, забирали чоловіків, яких без належної військової підготовки відправляли на фронт. Таким способом було мобілізовано близько 30 жителів Кутів.
Радянсько-більшовицька окупація Редагувати
У 1945 році енкаведисти стратили у Кутах трьох воїнів УПА — Лазорика Михайла, Рудака Василя та Кричуна Михайла. На місці страти встановлено і освячено пам'ятний хрест.
У 1946 році населення Кутів та Старих Кутів поповнилося новими жителями-вигнанцями із Лемківщини та Надсяння. Ще не закінчилася Друга світова війна, а Сталін і його польські сателіти вже розробили плани депортації українців з їх прадідівських земель. Згідно з радянсько-польським договором від 9 вересня 1944 року, близько 500 тисяч українців Закерзоння було насильно вивезено. Польські біженці з України, яких підтримувала влада, в агресивній формі вимагали негайного виселення українців — їх залякували, погрожуючи при цьому, що якщо не виїдуть, то будуть вбиті. На захист українців ставали загони УПА, зокрема, курені Рена і Хріна, та «Самооборонні Кущові Відділи» (СКВ), які були створені ще за часів німецької окупації.
Панування комуно-радянської системи негативно позначилося на способі життя кутян, як і всіх громадян єдиної і неділимої імперії, ім'я якої — СРСР. Навчально-виховні плани та програми шкіл передбачали виховувати молоде покоління — від садочків до вузів — в дусі ненависті до тих, хто був заможніший, у дусі так званого «пролетарського», а потім «радянського» патріотизму, атеїзму і безмежної відданості ідеям комунізму. Дітям заборонялося ходити до церкви, колядувати, щедрувати (хіба що з радянськими текстами), брати участь у маївках та інших релігійних обрядах.
Учителів примушували брати участь у різних комуністичних заходах — виступати з лекціями на атеїстичні та інтернаціональні теми, чергувати у холоді ночі, щоб діти не колядували. Хто відмовлявся — того переслідували. Інтелігенції заборонялося брати шлюб у церкві, хрестити своїх дітей, проводити похорон свої близьких за християнським обрядом. Владні компартійні структури організовували нищення пам'ятних капличок та хрестів, у храмах влаштовували зерносховища та склади, руйнували їх. Два храми у Кутах — вірменська церква та римо-католицьких костел були частково зруйновані, у їх приміщеннях влаштували склади. Навіть надмогильні пам'ятники єврейського цвинтаря використовували для різних господарських потреб. Будь-які справжні патріотичні почуття, їх вияв у якійсь формі жорстоко переслідувалися. У колективах, навіть з незначною кількістю людей, були кадебістські співробітники (сексоти), які доповідали, хто, що і де сказав. Варто було комусь на весіллі заспівати українську патріотичну чи навіть народну пісню, як на другий день він мав справу з кадебістами. Жорстоко переслідувалася українська національна символіка.
14 жовтня 1989 року, за ініціативою І.Досяка та О.Німця, за участі делегата Установчих зборів Руху І.Пилипейка, всупереч протидії районних партійних органів та відділу міліції, у Кутах створено перший на Косівщині осередок Народного Руху України.
Інфраструктура Редагувати
У селищі функціонують такі заклади і установи, як дитячий садок "Покутянка", Кутський ліцей, Кутський професійний ліцей, а також Кутська міська лікарня. Діють приватні магазини, пекарні, заклади ресторанно-відпочинкового господарства.
Пам'ятки історії та культури Редагувати
- городище X—XIII ст. (відкрите 1930 року);
- дві церкви;
- костел;
- пам'ятник Т. Шевченкові (1961 р.);
- символічна могила полеглих за волю України;
- вірменська церква;
- Кутська ратуша;
- братська могила радянських солдатів та офіцерів;
- єврейський цвинтар
Відомі люди Редагувати
Народилися Редагувати
- Дутківський Левко — український музикант і композитор;
- Слюзарівна-Соханівська Марія — українська театральна актриса;
- Крушельницька Лідія Сильвестрівна — українська актриса, співачка (сопрано), режисер, театральна діячка;
- Ромашкан Григорій Йосиф — архиєпископ вірменсько-католицької церкви у 1876—1881 роках;
- Подкович Марта Михайлівна — український театрознавець, музикознавець, громадсько-культурна діячка;
- Харук Микола — український військовик, поручник УПА, командир сотні ім. Богуна в ТВ-21 «Гуцульщина», провідник Косівського надрайонного проводу ОУН;
- Хаїм Друкман (* 1932) — відомий ізраїльський рабин та політичний діяч;
- Михайлишин Ігор Ярославович — український доброволець (сержант), піаніст, юрист;
- Лазорик Микола — український футболіст;
- Луканюк Іван Іванович — український футболіст, нападник.
Проживали Редагувати
- Вовк Віра — письменниця, з 1945 року мешкала в еміграції: спочатку в Німеччині, а згодом у Бразилії;
- Л. Коротницька — артистка, хормейстер (США);
- Дутківський Левко — український музикант і композитор;
- отець Федір Лисевич — парох і декан (УГКЦ) Старих Кутів, посол Галицького сейму 3-го скликання;
- Кашевко Матвій — радник суду, посол Галицького сейму;
- Давидович Богдан — вірменсько-католицький ксьондз, громадський діяч;
- Баал Шем Тов (Бешт) —засновник хасидського руху.
Відвідували Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Kuty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 6. (пол.).— S. 6
- Яблоновський О. Історія Південної Руси після розпаду Речи Посполитої[недоступне посилання].— Краків, 1912.— 382 s.— S. 338. (пол.)
- Олена Пчілка. Нещасна країна // Викинуті українці: До жидівсько-української справи. — . — С. 206–209. з джерела 28 грудня 2016. Процитовано 25 листопада 2016.
- М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл.— С. 23. ISBN 5-7707-7867-9
- Porozumienie między Rzecząpospolitą Polską a Królestwem Rumunji o budowie mostu położonego na Czeremoszu między Kutami a Vijnitą, podpisane w Bukareszcie dnia 24 maja 1929 r. [ 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- Oświadczenie Rządowe z dnia 3 lipca 1931 r. co do wymiany dokumentów ratyfikacyjnych porozumienia między Rzecząpospolitą Polską a Królestwem Rumunji w sprawie budowy mostu na Czeremoszu między Kutami a Vijnitą, podpisanego w Bukareszcie dnia 24 maja 1929 r. [ 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- Бешанов В. Червоний бліцкриг [1] [ 1 червня 2017 у Wayback Machine.] — Москва: «Издатель Быстров», 2006. — 414 с.
- . Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 12 червня 2018.
- . Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 18 липня 2017.
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. c.107
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с.; іл. с.137
- Karol Lewicki. Dawidowicz Bohdan (1858—1933) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— S. 464. (пол.)
Джерела та література Редагувати
- Д. В. Грузін, Г. А. Вербиленко. Кути [ 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 536. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Н. Г. Кравчук. Кути [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Kuty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 6. (пол.) — S. 6. (пол.)
- S. Barącz. Kuty // Rys dziejów ormiańskich [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — Tarnopol, 1869. — S. 100—103. (пол.)
- Олександр Горобець Сто літературних творів української поетки Віри Вовк з Бразилії! [ 17 липня 2018 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- КосівАрт. Кути [ 19 серпня 2010 у Wayback Machine.]
- Каталог адвокатів Кутів