Коро́пець — селище в Чортківському районі Тернопільської області, розташоване у місці впадання річки Коропець у Дністер. До 2015 центр селищної ради, якій підпорядковані села Світле та Стигла. До Коропця приєднано хутори Діброва і Додатки.
| смт Коропець | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Громада | Коропецька селищна громада |
| Рада | Коропецька селищна рада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 1421 |
| Статус | із 1984 року |
| Площа | 8,61 км² |
| Населення | ▼ 3206 (01.01.2019) |
| Густота | 407 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48370 |
| Телефонний код | +380 3555 |
| Географічні координати | 48°56′19″ пн. ш. 25°10′46″ сх. д. / 48.93861° пн. ш. 25.17944° сх. д.Координати: 48°56′19″ пн. ш. 25°10′46″ сх. д. / 48.93861° пн. ш. 25.17944° сх. д. |
| Водойма | річки Коропець, Дністер |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Бучач |
| До станції: | 24 км |
| До райцентру: | |
| - фізична: | 30 км |
| - автошляхами: | 55 км |
| До обл. центру: | |
| - автошляхами: | 87 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 48370, Тернопільська обл., Чортківський р-н, смт Коропець, вул. Марка Каганця, 10 |
| Карта | |
Коропець | |
Коропець | |
| Коропець у Вікісховищі |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Коропець |
Від вересня 2015 року — центр Коропецької селищної громади.
Населення — 3206 осіб (01.01.2019). Відстань до Тернополя — 87 км.
Містечко відоме своїм пам'ятками — дендропарком, дерев'яними церквою Успіння Пресвятої Богородиці та дзвіницею, палацом графів Бадені та костелом святого Миколая, також фестивалем «Коропфест».
Рельєф Редагувати
Рельєф горбистий. пагорб Лиса сягає 363 м, пагорб Пастівник — 355 м, пагорб Пар — 240 м. Коропець розташований у західному регіоні Національного природного парку «Дністровський каньйон», у Коропецько-Дністровській долині. На схилах річкових долин Коропця і Дністра утворюються яри і балки. Поверхня селища має нахил з півночі на південь.
Тектонічна будова, геологія і корисні копалини Редагувати
Територія Коропця розміщена в межах Волинсько-Подільської плити, яка є частиною Східно-Європейської Платформи. На глибині 2000-3000 м залягає давній докембрійський кристалічний фундамент. Поверхня його вкрита осадовими породами раннього протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою. Найдавніші породи, з яких складений фундамент, на поверхню не виходять. Можна спостерігати відслонення девонських відкладів (палеозою) в долинах річок Дністер та Коропець. До них належать: аргіліти, пісковики. Вони перекриті породами кайнозойської ери — лісовидними суглинками, пісками, галькою, гравієм.
Провідне місце належить природні будівельним матеріалам і сировині для їх виробництва. Є поклади гранітів, але вони залягають на великій глибині і недоступні для видобутку. По берегових схилах Дністра і Коропця зустрічаються невеликі скупчення фосфоритів.
Історія Редагувати
Давні часи Редагувати
Поблизу Коропця виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур. Поселення трипільської культури розміщено на узгір'ї за костьолом, недалеко від кургану, що носить назву Ганова Могила. На поверхні поселення зібрано уламки розписної кераміки, що зберігається у Львівському історичному музеї.
Середньовіччя Редагувати
Князь Федір Любартович близько 1405 р. отримав Жидачівське князівство (1401 чи 1403 року Жидачівська земля була передана князеві Свидригайлові Ольгердовичу) та посідав замок Коропець, який найпевніше розташовувався у гирлі р. Коропець.
Перша писемна згадка — 1421 p., коли польський король Владислав II Яґайло заклав у ньому парафіяльний костел, поселення належало королю «ab antiquo» (тобто було королівщиною). 1427 року місто мало маґдебурзьке право.. 1453-го року Коропець був у посіданні Міхала «Мужила» Бучацького або його найстаршого сина — снятинського старости Міхала (помер після 1474 р.); того року місто отримало підтвердження своїх прав. В «Актах гродських і земських» воно фігурує, зокрема, як лат. super opidum у 1464 році.
У середині XV ст. Коропець — повітовий центр Галицької землі Руського воєводства (повіт існував недовго, до складу входило 11 місцевостей, які потім були включені до складу Галицького та Коломийського повітів). Від 1461 p.— власність Кердеїв; пізніше — в управлінні — Яна Коли. 1589 — дідича Монастириська, львівського каштеляна Яна Сененського, який сприяв тут зміцненню замку. 1600 року перша дружина тоді жмудського старости Яна Кароля Ходкевича Зоф'я Мелецька згадана як власниця Коропця.
Після руйнувань містечка турками та татарами в кінці XV та на початку XVI століть, король Александр 17 вересня 1505 р. своєю грамотою відновив магдебурзьке право, запровадив щосуботи торги та щорічні ярмарки на свято Лаврентія, 10 серпня.
1607 року Коропець сильно зруйнували (зрівняли із землею) кримські татари, з часом місто втратило свої права, стало селом. На початку XVII ст. місто належало брацлавському воєводі Стефанові Потоцькому. 1664 року в Коропці проживали 119 господарів, 7 ремісників, багато будинків були порожніми. 1672 року Коропець спалили турецько-татарські орди. В наступні десятиліття власниками продовжували бути Потоцькі — нащадки С. Потоцького (зокрема, його онук — белзький воєвода Стефан Александер).
1766 року король Станіслав Авґуст надав Феліціянові Яблоновському (титулувався старостою коропецьким) королівщину Коропець та села Космирин, Новосілку Коропецьку, Стінку.
Австрійські часи Редагувати
Під кінець XVIII ст. Коропець був власністю Мисловських гербу Равич (відома датована 1823 р. печатка Коропецької домінії з цим гербом; її відбиток зберігся в колекції матеріалів з історії геральдики Галичини, зібраній відомим львівським краєзнавцем ХІХ ст. Антонієм Шнайдером); з цієї родин власниками були: Францішек (в 1790 році), Іґнацій (ксьондз, записав маєток братанку Теофілу (помер 1829 року)), Антоній, Альфред, його син Альфред. Останній 1893 року продав маєток Станіславові Бадені, який незадовго перед смертю заповів його сину Станіславові Генрикові. Потім дідичем був його молодший брат Стефан (1885—1961), який був останнім дідичем.
За часів Австрії (від 1772) Коропець належав до Станіславського округу (циркулу, крайсу; від 1867 — до Бучацького повіту).
1819—1820 років внаслідок повені потерпіли понад 80 дворів.
6 лютого 1908 р. в селі було перевиборне віче (перед ярмарком, який проходив того періоду щотижня), на якому співали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить», «Щоб усіх хрунів загнати між свиней до кучі…». Попереду йшов Каганець Марко, який невдовзі був вбитий жандармами (етнічними поляками).
Діяли філії українських товариств «Сокіл» (від 1904 р.), «Просвіта» (від 1906 р.), «Січ» (1910 р.), «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», кооператива «Єдність», страхове агентство компанії «Дністер».
Перша світова Редагувати
Під час Першої світової війни через село пролягала лінія фронту.
Період ЗУНР Редагувати
Місто перебувало у складі Західно-Української держави з листопада 1918 року.
Період ІІ-ї Речі Посполитої Редагувати
Після поразки національно-визвольних змагань наприкінці вересня 1920 р. Коропець захопили польські війська. У 1926 р. було засновано Коропецьке відділення (філія) української Районової Молочарні (засновники: Ілько Максимів — скарбник, Микола Мельник — книговод, Андрій Довбенко — голова Надзірної ради, Павло Павлюк — перший директор, Микола Маркевич — член надзірної ради, Михайло Соляник). У 1931—1933 р. збудовано новий будинок Районової Молочарні (на відкритті був доктор Іван Макух).
Діяла польська районова молочарня.
У 1927 р. працювали майстерня з виробництва спортивних човнів, ґуральня, олійні, 4 масарні, ресторан, пекарня.
Перший радянський період Редагувати
З приходом більшовиків на площі, де щовівторка проходив ярмарок, відбувся мітинг, на якому виступали інженер Микола Дутикевич (раніше був лісничим у пана), селянин Михайло Мельник, також єврей. Закінчився виконанням українцями, поляками, євреями гімну «Ще не вмерла Україна». На 3-й день обрали правління: голова — Микола Маркевич, секретар — Степан Гнатюк (був також перед цим), голова сільради — Онуфрій Садівський. Через кілька тижнів вибрали депутатів Народних зборів Західної України: Максиміва Ілька, Євстахія Петришина. У 1940 р. тимчасове правління зліквідували, утворивши Коропецький район УСРР. Перший голова — Борисенко (з Великої України), голова парткому — Антонюк (також зі сходу). Адміністрація розташовувалась у палаці Бадені.
Від червня 1940 до 1959 років Коропець — райцентр УРСР.
Нацистська окупація Редагувати
Від 8 липня 1941 до 22 липня 1944 року Коропець — під німецько-нацистською окупацією. Наприкінці липня 1943 року поблизу міста проходило з'єднання С. Ковпака.
У 1941, 1957, 1969 та 2008 роках були великі повені.
Радянський період Редагувати
Протягом 1962–1966 років територія Монастириського району належала до Бучацького району.
Дерев'яну церкву святого Миколая, збудовану в 1786 році (храм перебував на обліку як пам'ятка архітектури), зруйновано 8 лютого 1964 року за рішенням виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. Коли нищили храм, віряни встигли зняти та заховати 2 церковні дзвони, які випадково знайшли в 2018 році.
1984 року Коропцю надано статус смт.
Час відновлення Незалежності України Редагувати
5 липня 2016 року Коропець відвідав Богдан Гаврилишин.
Пам'ятки Редагувати
- палац графа Бадені (19 ст.),
- церкви:
- Успення Пресвятої Богородиці (1795, дерев'яна; реставрація 1992),
- святого Отця Миколая (2002 р.; почали будувати у 1930-х роках, відновили лише за сучасності),
- римсько-католицький костел святого Миколая (19 ст.),
- 2 каплички
- меморіальний комплекс воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975, скульп. І. Каніковський, Г. Нардак, братська могила. Пам'ятник — скульптура воїна на прямокутному постаменті).
- Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Коропецька грабина.
Пам'ятники Редагувати
- Марку Каганцю (1994)
- Тарасу Шевченку (1996, скульп. Р. Романович).
Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення.
Встановлений 1996 р. Скульптор — Р. Романович.
Скульптура — карбована мідь.
Пам'ятник — 3,8 м, постамент — 1 м.
Пам'ятні знаки Редагувати
Соціальна сфера Редагувати
Діють загальноосвітня школа I—III ступенів ім. М. Каганця, загальноосвітня школа І ступеня, ПТУ-34, школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, музична школа, дошкільний заклад, народний дім «Галичина», бібліотека, історично-краєзнавчий музей, комунальна лікарня, лікарня ветиринарної медицини, МП «Терноцвіт», «Артеміда», «Ласощі», «Любисток», ПП «Консул» ПП «Галинка» ПП «Оксанка», магазин будівельних матеріалів.
Відомі люди Редагувати
Народилися Редагувати
- Бекетова Галина Володимирівна — український лікар
- Богдан Гаврилишин — громадсько-політичний діяч
- Дмитро Голубовський (1966—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Михайло Данчук — актор
- Дияк Іван Іванович (* 1958) — учений у галузі прикладної математики та інформатики. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік АН вищої школи України.
- Михайло Довбенко — український економіст та політик. Народний депутат України 8-го скликання.
- Злочевський Ярослав Ярославович (1980—2004) — український військовик, миротворець.
- Марко Каганець — громадсько-політичний діяч
- Степан Куриляк — український лижник. Майстер спорту міжнародного класу.
- Ілько Максимів — громадсько-політичний діяч
- Степан Мельниченко — художники
- Ярослав Миськів — художники. Заслужений художник України.
- Олекса Петришин — громадський діяч, учасник національно-визвольного руху.
- Іван Підгірний (1972—2022) — український військовослужбовець, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Зеновій Садівський — художники. Заслужений майстер народної творчості України.
Працювали Редагувати
- актор М. Данчук
- оперний співак І. Шмигельський.
Померли Редагувати
- Загинув (за однією з версій) Хамчук Петро (псевдо «Бистрий») (1919— 12 січня 1948) — командир сотні «Сірі Вовки», курінний командир УПА. Лицар Срібного Хреста Бойової Заслуги.
Цікаві факти Редагувати
- 2002 кіностудія «Кінематографіст» зняла фільм «Коропецька Швейцарія, або Великдень з Богданом Гаврилишиним [ 16 січня 2014 у Wayback Machine.]».
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
- Археологічні пам'ятки Української РСР. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 312
- Войтович Л. 7.8. Князі і традиції державності // Ізборник [ 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Kurzej M. Kościół parafialny w Koropcu… — S. 115.
- Buczaccy (01) [ 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 16 грудня 2015.
- Kiryk F. Kola (Koło) Jan z Dalejowa h. Junosza (zm. 1543) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — T. ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 286. (пол.)
- Kowalska H. Sienieński Jan z Pomorzan h. Dębno (zm.1598/99) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 187. (пол.)
- ↑ Kurzej M. Kościoł parafialny w Koropcu… — S. 116.
- . www.wbc.poznan.pl (пол.). с. 159. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 квітня 2021.
- Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/2. — Zeszyt 117. — S. 179. (пол.)
- Маркевич В. Спогади про Коропець / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… — С. 553.
- Маркевич В. Спогади про Коропець… — С. 555.
- Маркевич В. Спогади про Коропець… — С. 557.
- . Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 17 січня 2018.
- Гаврилишин В. Людина, яка належить світові // Свобода. — 2016. — № 81 (3119) (19 жовт.). — С. 5.
- Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. .
- У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 22. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
- Розпорядження голови Тернопільської ОДА від 26 травня 1997 року № 209.
- Спи спокійно, — ти отримав свою особисту Перемогу. Тернопільщина прощається з Іваном Підгірним - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 23 грудня 2022.
- Мизак Н., Олещук І., Ханас М. Хамчук Петро Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 540. — ISBN 978-966-528-279-2.
Джерела Редагувати
- Гаврилишин В., Гаврилишин Т. Коропець. Історія і спогади [ 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]. — Тернопіль, 2004.
- Гуцал П. Коропець [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 180. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Гуцал П. Коропець [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 576—577. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- Маркевич В., Гаврилишин Д. Коропець / Калейдоскоп Минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 551–565.
- Свинко Й. Коропець // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 184. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Koropiec, wś, pow. tłumacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 414. (пол.) — S. 414. (пол.)
- Kurzej M. Kościół parafialny p. w. Św. Mikołaja w Koropcu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 368 s., 508 il. — S. 115—129. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
Посилання Редагувати
- Замки України. Коропець [ 2 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Вебсайт про Коропець [ 26 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Церква Успіння Пресвятої Діви Марії, 1785 або 1772 [ 8 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Палац Бадені [ 13 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Костел святого Миколая [ 13 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці [ 13 вересня 2012 у Wayback Machine.]