Олекса́ндр (лат. Alexander, біл. Аляксандр Ягелончык, лит. Aleksandras Jogailaitis, пол. Aleksander Jagiellończyk; 5 серпня 1461 — 19 серпня 1506) — Великий князь Литовський і Руський (1492—1506), король Польщі, пан і дідич Русі (1501—1506). Представник литовської династії Ягеллонів.
| Олександр Ягеллончик | |
| 17 червня 1501 — 19 серпня 1506 | |
|---|---|
| Коронація: | 12 грудня 1501 |
| Попередник: | Ян І |
| Наступник: | Сигізмунд I |
| 7 червня 1492 — 19 серпня 1506 | |
| Попередник: | Казимир IV |
| Наступник: | Сигізмунд I |
| Народження: | 5 серпня 1461 Краків, Королівство Польське |
| Смерть: | 19 серпня 1506 (45 років) Вільнюс, Велике князівство Литовське |
| Поховання: | Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс) |
| Країна: | Велике князівство Литовське |
| Рід: | Ягеллони |
| Батько: | Казимир IV Ягеллончик |
| Мати: | Єлизавета Габсбург |
| Шлюб: | Олена Московська |
| Автограф: | |
| Нагороди: | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Народився у Кракові, Польща. Син польського короля Казимира IV та австрійської принцеси Єлизавети. Молодший брат польського короля Яна I. Зайняв великокняжий престол після смерті батька (1492), а королівський — по смерті бездітного брата (1501). Вів постійні війни з Московією за Русь (1487–1494, 1500–1503), в ході яких втратив верховські князівства, Сіверщину і Гомельщину. Безуспішно намагався залагодити конфлікт з московитами, одружившись з князівною Оленою, донькою московського князя Івана III (1495). Втратив частину великокнязівських прерогатив за рахунок посилення ролі панів-ради. Помер у Вільні, Литва. Похований у Соборі святих Станіслава і Владислава.
Біографія
Молоді роки
Народився 5 серпня 1461 року в королівському замку Вавель у місті Краків (нині Польща).
Був фізично міцним, втім інтелектом слабшим від братів. Його основним вчителем був Ян Длугош.
Ще 1484 року Казимир визнав Олександра своїм спадкоємцем у Великому князівстві Литовському. 1491 року переселився до Вільна.
Прихід до влади
Після смерті Казимира у 1492 році Олександр був вибраний новим великим князем литовським на сеймі у Вільні, в той час як поляки вибрали своїм королем його старшого брата, Яна І Ольбрахта.
Одразу після свого обрання Олександр видав земський Привілей 1492 року, відповідно до якого значно посилювалась влада литовських бояр. Згідно Привілею влада великого князя була обмежена панами-радою, без згоди яких він не міг приймати важливих державних рішень. А постанови ради великий князь не мав права скасовувати.
Внутрішня політика
У 1501 році, після смерті Яна І Ольбрахта, польський сейм обрав Олександра королем. З цього часу і до падіння Речі Посполитої у 1795 році польською короною і великим князівством правив єдиний монарх, а у відносинах обох держав вперше почав використовувався сам термін Річ Посполита. Прихід на польський трон нового монарх був закріплений того ж 1501 року черговою Мельницькою унією. Також Олександр видав польській шляхті Мельницький привілей який був подібним до литовського привілею 1492 року.
У 1505 році запровадив звіт законів, Радомську конституцію (Nihil Novi), яка обмежувала королівську владу на користь магнатів — признавала за сеймом право видавати закони, а король не мав права затверджувати закони без згоди сенаторів та шляхетських депутатів. Значний вплив на політику Олександра Ягеллончика мали українські магнати на чолі з Михайлом Глинським.
Король Олександр Ягеллончик був високоосвіченою людиною, пошановувачем наук і мистецтв. Він оточив себе освіченими і талановитими помічниками: Ян Ласький (майбутній знаменитий канцлер і гуманіст), Войцех із Брудзева (учитель Миколая Коперника), Еразм Теледо (заступник Миколи Гусовського), Якуб з Вільно, вихідці з Берестейщини Іван Сапіга, Федор Янушкевич, Лев Боговитинович, Іван Микитинич і ін. Проблема з православ'ям королеви Олени підштовхувала Олександра Ягеллончика до введення унії у Великому князівстві Литовському. Головною особою в переговорах з Римом став Іван Сапіга, але інтриги Олени Іванівни провалили і цю справу.
Зовнішня політика
У зовнішній політиці Литовсько-руської держави за правління Олександра головною загрозою стала набираюча сили Московія, яка лише нещодавно звільнилась від золотоординського ярма (див. Стояння на Угрі) та пред'являла претензії на руські землі ВКЛ. У 1494 році Олександр завершив литовсько-московську війну, внаслідок якої литовці втратили Вязьму та частину Верховських князівств. У 1495 році мирний договір був зміцнений шлюбом Олександра з Оленою, донькою великого князя московського Івана ІІІ Васильовича. За допомогою дочки Іван ІІІ планував впливати на внутрішні справи у ВКЛ, а Олександр сподівався тим шлюбом забезпечити довгий мир з Московією, проте цим планам не судилось збутися.
Російський історик Я. Лур'є писав про Олену Іванівну: «„Служебница и девка“ Івана III, як іменувала себе Олена Іванівна в листах до батька, виявилася чудовим дипломатом і політиком: перед чоловіком і його родиною вона робила вигляд, що слізно благає батька залишити „безвинний гнів“ і не воювати з Олександром, а через своїх особистих слуг повідомляла в Москву про гоніння на віру, завдаваних від дядька-архієпископа і свекрухи, і радила поставити перед ними твердіші умови.» Після смерті чоловіка Олена Іванівна продала усе своє майно і землі і намагалася таємно, як іноземний резидент після успішно виконаного завдання, виїхати в Москву.
1499 року Олександр Казимирович зміцнив союз Литви з Польським королівством (так звана Краківсько-Віленська унія).
В 1500—1503 роках Велике князівство Литовське було втягнуто в нову війну з Московським князівством за сіверські та смоленські землі. В ході бойових дій війська Александра Ягеллончика зазнали поразки від московської армії в битвах на р. Ведроші та під Мстиславцем. За мирним договором, укладеним 1505 року у Москві, Велике князівство Литовське втратило майже 1/3 частину своїх територій, головним чином Верхівські землі та Сіверщину з містами Черніговом, Стародубом, Новгород-Сіверським, Брянськом, Гомелем та іншими.
Примирення з Москвою дозволило Великому князівству направити свої сили на боротьбу з татарами які особливо почали дошкуляти українським землям на переломі XV та XVI століть. У 1506 році литовсько-руським військам вдалось завдати серйозної поразки татарським ордам у битві під Клецьком.
Перед смертю Олександр був уражений паралічем. Помер 19 серпня 1506 року та був похований у Вільнюсі.
Титул
- лат. Dei gratia rex Poloniae, nec non terrarum Cracoviae, Sandomiriae, Siradiae, Lancitiae, Cuyaviae, magnus dux Lithwaniae, Russiae, Prussiaeque, ac Culmensis, Elbingensis et Pomeraniaeque dominus et heres
- Милістю Божою король Польщі, а також господар і спадкоємець земель Кракова, Сандомира, Серадзя, Ленчиці, Куявії; великий князь Литви, Русі, Пруссії, разом із Хелмном, Ельблонгом, Помор'ям.
- лат. Dei gracia Rex Polonie, Magnus Dux Lithuanie, Russie, Prussieque, etc Dominus et heres
- Милістю Божою король Польщі, великий князь Литви, Русі та Пруссії, господар і спадкоємець.
Сім'я
- Дружина з 18 лютого 1495 року — Олена Іванівна, донька великого князя московського Івана III Васильовича і візантійської принцеси Софія Палеолог. Дітей у шлюбі не було.
Родовід
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119559714 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ Русіна О. В. Олександр // Енциклопедія історії України… 2010. Т. 7. С. 563.
- Мицик Ю. А. Іван III Васильович // Енциклопедія історії України, 2005. Т. 3. С. 393. — ISBN 966-00-0610-1.
- Papeé А. Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — стор. 58
- Papeé F. Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — S. 60.
- Kętrzyński, Wojciech; Smolka, Stanisław. Codex diplomaticus monasterii Tynecensi = Kodeks dyplomatyczny klasztoru Tynieckiego. Lwów: Ossolinskich, 1875. część 2; p.557; Doc. № CCXCVI. липень 1505 р.
- ↑ . Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 18 квітня 2019.
- Rzyszczewski, Leon; Muczkowski, Antoni; Helcel, Antoni Zygmunt; Bartoszewicz, Julian; Boniecki, Michal Józef; Bobowski, Mikolaj. Codex diplomaticus Poloniae = Kodex Dyplomatyczny Polski. Warszawa: S. Strabski, 1847—1887. T. II; pars 2; p. 971; Doc. № DCXXXVI. березень 1504.
- Raczynski, Edward. Codex diplomaticus Majoris Poloniae. Poznan, 1840. p. 197.
Джерела
- Русіна О. В. Олександр // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 563. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Papeé F. Aleksander Jagiellończyk (1461—1506) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840 стор. 58—61 (пол.)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олександр Ягеллончик