Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Покро́в (у 1956—2016 роках — Орджонікі́дзе) — місто в Нікопольському районі Дніпропетровської області, України. Територія міста становить 2,6 тис. га, населення — 40,8 тис. осіб (2015).
| Покров | ||||
|---|---|---|---|---|
| Основні дані | ||||
| Країна | Україна | |||
| Область | Дніпропетровська область | |||
| Район | Нікопольський район | |||
| Код КАТОТТГ: | UA12080090000039979 | |||
| Засноване | 1883 | |||
| Статус міста | з 1956 року | |||
| Населення | ▼37 447 (01.02.2022) | |||
| Агломерація | Нікопольська агломерація | |||
| Площа | 26 км² | |||
| Густота населення | 1571 осіб/км² | |||
| Поштові індекси | 53300-53390 | |||
| Телефонний код | +380-5667 | |||
| Координати | 47°39′12″ пн. ш. 34°05′03″ сх. д. / 47.65333° пн. ш. 34.08417° сх. д.Координати: 47°39′12″ пн. ш. 34°05′03″ сх. д. / 47.65333° пн. ш. 34.08417° сх. д. | |||
| Висота над рівнем моря | 71 м | |||
| Водойма | р. Базавлук, Солона | |||
| Назва мешканців | покро́вець, покро́вка, покро́вці | |||
| День міста | 10 жовтня | |||
| Відстань | ||||
| Найближча залізнична станція | Чортомлик | |||
| До станції | 5 км | |||
| До обл./респ. центру | ||||
| - фізична | 131 км | |||
| - автошляхами | 149 км | |||
| До Києва | ||||
| - фізична | 382 км | |||
| - залізницею | 525 км | |||
| - автошляхами | 486 км | |||
| Міська влада | ||||
| Адреса | 53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Центральна, 48 | |||
| Вебсторінка | Сайт міськради | |||
| Міський голова | Олександр Шаповал | |||
| Покров у Вікісховищі
|
Назва Редагувати
Назва з 1956—2016 року — Орджонiкiдзе, з 2016 — Покров
Географія Редагувати
Місто Покров розташоване на півдні України, у степовій зоні, у басейні річок Базавлук, Солона та Каховського водосховища. Відстань до облцентру становить майже 150 км і проходить автошляхом Н08, згодом переходить у Р73 та Н23.
Клімат — помірно континентальний. Середня температура січня становить від −5 °C в південно-західній частині до −6,5 °C на північному сході; липня — відповідно +23,5 °C та +22 °C. Опадів за рік випадає від 450 мм на півдні до 400 мм — на півночі. Термін вегетаційного періоду — 210 днів.
Історія Редагувати
Давня історія Редагувати
Відомий археолог Борис Мозолевський у 1971 році розкопав курган «Товста могила», саме в якому знайдено знамениту золоту скіфську пектораль — шедевр світової античної культури, древньої майстерності.
Курган «Довга могила», у похованні № 12 — пізньотрипільське, парне поховання, де виявлено дві статуетки серезліївського типу.
У кургані 3 поблизу міста, поховання 11, пізньої трипільської культури, виявлено фрагмент верхньої частини статуетки серезліївського типу. Курган 3, поховання 25, парне пізньотрипільське поховання, де виявлено 5 статуеток серезліївського типу. Курган 3, поховання 32, пізньотрипільське поховання, виявлено округлотілу посудину.
Передисторiя мiста Редагувати
Передісторія міста Покров починається з 1883 року, з моменту відкриття інженером-геологом Валеріаном Олександровичем Домгером у басейні річки Солона покладів марганцевої руди. Офіційною ж датою народження міста є 1956 рік, коли робітничі селища були об'єднані в місто. Місто увійшло в історію країни одним із провідних центрів із видобутку марганцевої руди і батьківщиною історичного символу України — золотої пекторалі.
У 40-х роках ХVІІ століття землі, де тепер сформований Покров, входили до складу Чортомлицької Січі. Зараз у місті, на честь кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка встановлено пам'ятник, до якого приїжджають весільні кортежі, щоб покласти квіти на знак пошани до цієї людини.
У 1775 році, коли Чортомлицька Січ була ліквідована, на цьому місці виникло село Покровське. Згодом ці землі разом з селом цариця Катерина II подарувала автору маніфесту про скасування Січі генерал-прокуророві князю В'яземському. За кілька кілометрів від села протікала невеличка річка Базавлук. Біля неї й утворилися зимівники Чортомлицьких козаків — Перевізькі Хутори, Кріпацьке, яке згодом стало йменуватися Стіновою (нині Олександрівка) та інші. У 1802 році вдова князя продала їх барону Штігліцу. А в 1861 р. у Покровському було створено економію і цього ж року продано великому князеві Михайлу Миколайовичу Романову.
Подальша історія Покровської економії нерозривно пов'язана з розвитком гірничодобувної промисловості. Як саме було знайдено поклади марганцю в цій місцевості, оповідали старі люди. По долині, де звивається річка Солона, росли колись густі соковиті трави. Сюди на пашу селяни виганяли худобу. Якось молодий пастух зненацька колупнув пужалом батога камінь — і той тріснув. Здивувався парубок, коли забачив чудові переливи сонячного проміння, що вибарвлювалось в друзках: «Візьму додому, може це срібло», — подумав він і кинув камінь у торбу. Звістка про знайдений блискучий камінь дійшла в економію князя. А через деякий час приїхали два по-міському зодягнені чоловіки. Вони прискіпливо розпитували, де пастух узяв той камінь, ходили на місце знахідки, копирсали землю і щось писали у книжки. Камінь обережно загорнули в чисту ганчірку, поклали до скрині і поїхали собі. Казали, в Петербург повезли на пробу.
Улітку 1883 року експедиція геологічного комітету на чолі з В. О. Домгером дослідила землі. Після додаткових досліджень, проведених геологами А. Михальським та М. Коцовським, уже в 1886 році були засновані Покровські копальні, бо камінь той виявився марганцевою рудою. В 1893 році на землях Великого князя Михайла Романова височів хопр шахти «Віра» — вона була першою, друга — «Надія», третя «Любов», четверта — «Софія». Шахти хрестили за церковними святами.
Грудень 1885 року вважається часом заснування гірницького селища Причепилівка (нині селище Гірницьке).
Потім за період з 1886 по 1908 роки у балці річки Солона на схід від Покровських копалень виникали нові рудники, зокрема в 1892 році — рудник Брянського товариства, в 1893 році — рудник Львова. У квітні 1896 року Покровські копальні орендувало акціонерне «Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство», засноване американськими та німецькими підприємцями.
Умови праці в них були поганi, технічний рівень теж дуже низький. Роботи на шахтах проводились кустарним способом. Лопата і обушок були головним знаряддям праці шахтаря. Охорони праці також не було. Рудокопи понад дванадцять годин на добу перебували в шахті, насиченій вологою. Заробіток при цьому був дуже маленький. Гірничі селища тулилися біля рудників. Мешкали рудокопи в темних і низьких бараках та сирих землянках по кілька родин разом.
У цьому краї також було дуже багато прiсної води. Вiд цього йде й назва річки «Солона». Вода в ній непридатна ні для вживання, ні для праці. А тому її возили здалеку волами та розподіляли цеберками на кожну сім'ю. А рудокопам доводилось користуватись шахтною солоною водою. Багатії з навколишніх сіл, глузуючи з безвихідного становища шахтарів, склали прислів'я: «Не мий чоботи в цій калюжі, бо з неї шахтар воду пив». Жорстока експлуатація, тяжкі умови життя викликали обурення трудящих.
Буремні революційні роки Редагувати
З великою силою розгорнулась боротьба покровських робітників під час першої російської революції 1905—1907 років. Зокрема 11 грудня 1905 року селяни, що працювали в Покровській економії, за участі шахтарів розгромили економію князя Романова. А 13–14 грудня 1905 року шахтарі взяли участь у повстанні, що відбувалося в Олександрівську (нині Запоріжжя).
У першій половині грудня 1917 року в Нікополі та в багатьох інших містах сформувалися червоноармійські загони, ядром яких стали шахтарі Покровських копалень. Вони боролись проти бiлогвардiйцiв.
На початку квітня 1918 року Покровські копальні захопили австро-німецькими військами. Після вигнання австро-німецьких завойовників і розгрому гайдамацьких загонів на Покровських копальнях було відновлено Радянську владу, але вже в серпні 1919 року прийшли Денікін Антон Іванович. В 1920 році ця місцевість була завойована кінним корпусом врангелівського генерала Бабієва, якого в жовтні цього ж року розбили частини Червоної Армії.
Після розгрому врангелівців шахтарі Покровських копалень стали до відбудови рудників. Разом із тим почали проводитись роботи зі збагачення руди, видобутої раніше. В 1922 році тут уже розпочався видобуток марганцевої руди. У 1924 році, за рішенням уряду, створюється спеціальне управління Нікопольськими марганцевими рудниками.
Покровські копальні було перейменовано на Олександрівську дільницю Максимівського рудника. Вона дістала цю назву від розташованого поблизу села Олександрівка. У роки індустріалізації країни, у зв'язку з тим, що потреба в марганцевій руді ще більше зросла, роботи розгорнулись і на Олександрівській дільниці. В період першої п'ятирічки серед гірників дільниці широкого розмаху набрало соціалістичне змагання. Почали організовуватись перші ударні бригади. В 1928—1932 роках видобуток сирої руди становив уже близько 134 тисяч тон. З другої половини 1933 року Олександрівську дільницю виділено в самостійне рудоуправління, яке в 1934 році перейменували на рудник імені Серго Орджонікідзе.
Велика Вiтчiзняна вiйна Редагувати
У роки війни шахтарі самовіддано працювали, щоб дати фронту більше продукції. Гірники шахти № 2 запропонували працювати без вихідних. Коли шахту № 16 на одну добу зупинили на ремонт, гірники швидко перебудували свою роботу, щоб видобуток марганцю не припинявся.
У липні 1941 року на руднику ім. Орджонікідзе було сформовано винищувальний батальйон. Він брав участь в евакуації обладнання шахт до радянського тилу, а коли надійшов наказ про відступ, спалив усі надшахтні будівлі та з боями залишив рудник. А згодом влився до мотострілкового батальйону 12-ї армії.
18 серпня 1941 року рудник захопили нацистські окупанти. Вони вживали всіх заходів, щоб налагодити видобуток марганцю, але гірники саботували їхні рішення. І ні погрози, ні розстріли не могли змусити гірників виконувати волю нацистів. Спеціально створеній ними фірмі «Ерберцгау» так і не вдалося закінчити будівництво збагачувальних фабрик.
4 лютого 1944 року частини радянської армії визволили рудник ім. Орджонікідзе та селище від нiмецьких окупантiв. На честь загиблих воїнів у місті обладнано Алею Слави, встановлено пам'ятну плиту на могилі невідомим солдатам та пам'ятну стелу жінки, що чекає на повернення своїх рідних з війни. Сюди 9 травня щороку збирається все місто на вшанування пам'яті загиблих та урочисте покладання квітів.
Повоєнні роки Редагувати
Здесь город встал. Бетон, стекло и камень – Мы в них одели смелую мечту. И сильными, рабочими руками, cвой город поднимали в высоту.
|
Одразу ж після вигнання нiмцiв, трудящі приступили до відбудови шахтного господарства, яке було знищене ворогом під час відступу. І вже на кінець першої післявоєнної п'ятирічки рудник ім. Орджонікідзе набагато перевищив довоєнний рівень. Шахти було повністю реконструйовано і обладнано новою технікою.
У 1952 році у Богданівському кар'єрі було застосовано метод відкритого видобутку руди. Пізніше його впровадили і в інших кар'єрах рудника. Відповідно зріс і парк машин та механізмів рудника, в 1963 році він налічував сімдесят чотири екскаватори, в тому числі п'ятнадцять крокуючих.
3 серпня 1956 року посаду керівника рудником ім. Орджонікідзе взяв Григорій Лукич Середа, який за дуже короткий термін вивів його в розряд передових, і саме він допоміг Борису Мозолевському в розкопках золотої пекторалі, про що археолог і поет згодом написав такі рядки:
|
У 1964 році на базі рудника ім. Орджонікідзе створили трест «Орджонікідземарганець». 1 червня 1970 року його об'єднали з Чкаловським гірничо-збагачувальним комбінатом у результаті чого утворився Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат — головне підприємство міста Орджонікідзе (зараз АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат»).
У 1956 році в результаті об'єднання робітничих селищ Калініна, Гірняцького, Чортомлика та інших і села Олександрівки виникло місто Орджонікідзе. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 5 січня 1965 року Орджонікідзе віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
За короткий час навколо виробничих об'єктів виросли квартали багатоповерхових будинків. Місто почало розширюватись. У східній частині, де тодi був лише степ, побудувались житлові будинки, що височіли у зелені дерев. Здалеку місто здавалося садом-оазою серед безмежного степу. Особливо гарною була і залишається вулиця нині Центральна — вона схожа на алею великого каштанового саду.
У 1967 році в місті працювало 47 магазинів, 22 кіоски, 17 їдалень, два кафе-рестороани, дві домові кухні. Було збудовано нові спеціалізовані магазини: «Взуття», «Дитячій світ», «Меблі», «Книги». Відкрито ательє з виготовлення одягу. Налагоджувалося медичне обслуговування. Медичні установи обладнували найновішим устаткуванням. Було відкрито 16 дитячих садків, дитячий комбінат, чотири середніх, шість восьмирічних, три початкових, дві вечірні середні школи. Багато жителів міста навчалось у філіалі гірничого технікуму, технічному училищі, школі-інтернаті, музичній школі. Велику культурну роботу серед трудящих проводили Палац культури, вісім клубів, широкоекранний кінотеатр, 10 бібліотек.
Великий інтерес у жителів міста викликав, відкритий у 1967 році історико-краєзнавчий музей ім. М. А. Занудька, який працює і зараз. Його експозиції відображають історію виникнення і розвитку гірницького міста. З 1955 року видається міська газета «За марганець», з 1992-го газета «Козацька вежа». В 1968 році місто одержало природний газ.
У часи перебудови і багато років після неї місто переживало непростi часи…
Новий час Редагувати
Неподалік від міста, на території Каховського водосховища, по старому руслу Дніпра у Х-ХІ ст. проходив знаменитий торговий шлях «Із варяг у греки». У подальшому місто розміщувалося на території земель козацького Війська Запорозького. Саме тут понад триста років тому розташовувались Базавлуцька та Чортомлицька Січі. З останньою було тісно пов'язане життя та бойова діяльність козака Івана Сірка, могила якого розташована в селі Капулівці.
У 1883 інженер-геолог Валеріан Домгер у басейні річки Солоної відкрив багаті родовища марганцевої руди, яку добували в Покровських копальнях з 1886 року. У 1956 році шахтарські селища, найстаріше Гірницьке (колишня Причепилівка), Олександрівка, Червоний Гірник, Рудник, Чортомлик, Підгірна та Перевізькі Хутори об'єднані в місто Орджонікідзе (назване на честь радянського партійного діяча Г. К. Орджонікідзе).
17 березня 2016 Верховна Рада України ухвалила постанову про перейменування міста, що отримало назву Покров. Постанова набула чинності 2 квітня 2016.
Дерусифікація Редагувати
27 травня 2022 року на черговій сесії Покровської міської ради прийнято рішення про перейменування вулиць і провулків:
- Вулицю Зонова — Вулиця Бориса Мозолевського.
- Вулицю Чехова — Вулиця Європейську.
- Вулицю Л.Чайкіної — Вулиця Бориса Джонсона.
- Вулицю Горького — Вулиця Валерія Залужного.
- Вулицю Уральську — Вулиця Карпатську.
- Вулицю Гагаріна — Вулиця Героїв Рятувальників.
- Вулиця Бункерна — Вулиця Коротка;
- Вулиця Виборзька — Вулиця Вільна;
- Вулиця Волгоградська — Вулиця Ярова;
- Вулиця Гастелло — Вулиця Степова;
- Вулиця Глінки — Вулиця Чорнобаївська;
- Вулиця Грибоєдова — Вулиця Лугова;
- Вулиця Громової Уляни — Вулиця Верхня;
- Вулиця Гудзя — Вулиця Гайдамацька;
- Вулиця Добролюбова — Вулиця Озерна;
- Вулиця Іллюшина — Вулиця Лісова;
- Вулиця Короленка — Вулиця Симоненка Василя;
- Вулиця Крилова — Вулиця Райдужна;
- Вулиця Курчатова — Вулиця Михайла Вербицького;
- Вулиця Кутузова — Вулиця Волошкова;
- Вулиця Лермонтова — Вулиця Поетична;
- Вулиця Ломоносова — Вулиця Наукова;
- Вулиця Матросова — Вулиця Травнева;
- Вулиця Мічуріна — Вулиця Ботанічна;
- Вулиця Павлова — Вулиця Світанкова;
- Вулиця Панфілова — Вулиця Щаслива;
- Вулиця Печерського — Вулиця Лівобережна;
- Вулиця Пушкіна — на Дмитра Яворницького;
- Вулиця Симонова — Вулиця Виноградна;
- Вулиця Суворова — Вулиця Мисливська;
- Вулиця Твардовського — Вулиця Нагорна;
- Вулиця Титова — Вулиця Космічна;
- Вулиця Тімірязєва — Вулиця Яблунева;
- Вулиця Тургенєва — Вулиця Мальовнича;
- Вулиця Чайковського — Вулиця Водограйна;
- Вулиця Чернишевського — Вулиця Стуса Василя;
- Вулиця Чкалова — Вулиця Петриківська;
- Вулиця Чуйкова — Вулиця Слобожанська;
- Вулиця Шмідта — Вулиця Січова;
- Провулок Алтайський — Провулок Харківський;
- Провулок Ковпака — Провулок Далекий;
- Провулок Пушкіна — Провулок Квітневий;
- Провулок Сірка — Провулок Івана Сірка;
- Провулок Титова — Провулок Багряний;
- Провулок Ушакова — Провулок Крутий.
Економіка Редагувати
Спочатку видобуток марганцевих руд здійснювали підземним шахтним способом. Але в 1952 році почали добувати марганцеві руди відкритим способом. У 1956 році вперше не тільки у вітчизняній, але і світовій практиці впровадили метод рекультивації (відновлення) колишніх кар'єрних земель. Саме в цей час об'єднано гірничодобувні підприємства до одного цілого — Покровський гірничо-збагачувальний комбінат (після перейменування — ПАТ «Покровський ГЗК»), який став містоутворювальним підприємством.
Місто розросталося, в 1965 році його віднесли до міст обласного підпорядкування. З 2000 року на заводі «Кварцит» компанія «Ольвія-Бета» розпочала виробництво товарів побутової хімії та засобів гігієни: це відомі не лише в Україні, а й за її межами, пральні порошки (Gala, Dana, Лотос Dax), шампуні й мило «Shandy», рідина для миття посуду, скла й інше.
Основні підприємства міста:
Покровський гірничо-збагачувальний комбінат;
Покровська СЕС - одна з найбільших сонячних станцій в Україні та Європі (ДТЄК);
Завод «Procter & Gamble»;
Покровський рудоремонтний завод;
Покровський ремонтно-механічний завод;
Населення Редагувати
Національний склад населення Покрова за переписом 2001 року:
- українці — 75,3 %;
- росіяни — 22,05 %;
- білоруси — 0,82 %;
- німці — 0,57 %;
- вiрмени — 0,25 %;
- румуни — 0,15 %;
- татари — 0,12 %;
- азербайджанці — 0,08 %;
- роми — 0,06 %.
Мовний склад населення Покрова за переписом 2001 року:
- українська — 66,94 %;
- російська — 32,47 %;
- білоруська — 0,18 %;
- вірменська — 0,13 %;
- румунська — 0,04 %;
- болгарська — 0,01 %;.
| На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми. |
| Чисельнiсть населення Покрова |
|---|
| На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми. |
Соціальна сфера Редагувати
У місті діють 9 шкіл, 15 дитячих садків, 2 музичні школи, будинок творчості дітей та юнацтва, дитячо-юнацька спортивна школа, комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Манганіт», Покровський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів. Для забезпечення культурних потреб мешканців міста працює централізована бібліотекова система міста, арт-центр (толоковий простір на базі центральної бібліотеки), селищні клуби та культурно-розважальний центр ПАТ «ОГЗК», зона відпочинку (офіційно не працює), також не працює кінотеатр, який рік за роком руйнується. Медичне обслуговування населення забезпечує міська лікарня.
Спорт Редагувати
Успішно розвивають 18 видів спорту. Молодь міста бере активну участь у різних турнірах і змаганнях всіх рівнів.
У 2016 році на базі комплексу спортивних споруд ПАТ «ОГЗК» проходив Чемпіонат України з городкового спорту.
Діє дитяча юнацька спортивна школа (ДЮСШ), а також комплекс спортивних споруд ПАТ «ОГЗК» (стадіон «Авангард» та басейн «Дельфін»), де діють спортивні гуртки та секції для жителів міста та проводить навчально-тренувальну роботу КДЮСШ «Манганіт».
Пам'ятки Редагувати
- Зона відпочинку
- Центральний міський парк ім. Бориса Мозолевського
- Дендропарк
- Пам'ятник отаману війська Низового Запорозького Іванові Сірку
- Пам'ятник українському поетові Тарасу Шевченку
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1989 | 45 806 | — |
| 2001 | 44 834 | −2.1% |
| 2005 | 43 141 | −3.8% |
| 2006 | 42 841 | −0.7% |
| 2007 | 42 561 | −0.7% |
| 2008 | 42 351 | −0.5% |
| 2009 | 42 266 | −0.2% |
| 2010 | 42 061 | −0.5% |
| 2011 | 41 894 | −0.4% |
| 2012 | 39 711 | −5.2% |
| 2013 | 39 625 | −0.2% |
| 2014 | 39 471 | −0.4% |
| 2015 | 39 305 | −0.4% |
| 2016 | 39 123 | −0.5% |
| 2017 | 38 926 | −0.5% |
| 2018 | 38 714 | −0.5% |
| 2019 | 38 493 | −0.6% |
| 2020 | 38 266 | −0.6% |
| 2021 | 38 032 | −0.6% |
| 2022 | 37 447 | −1.5% |
| 2023 | 44 954 | +20.0% |
Відомі люди Редагувати
- Родом із міста Покров перший український nu-metal гурт Skinhate.
- Крушинський Вадим Юрійович — професор політичних наук, викладач ННІМВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка
- Дар'я Астаф'єва — українська модель і співачка, солістка гурту «NikitA». Виграла титул PlaymateoftheMonth ювілейного журналу «Playboy» (55th Anniversary Playmate).
- Олексій Баранов — перший голова міської ради.
- Кравченко Олег Вікторович (1977—2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України.
- Олександр Павленко — російський футболіст.
- Стрєлець Дмитро Анатолійович (1979—2015) — молодший сержант Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.
- Олег Таран — український футболіст, чемпіон СРСР 1983 року.
- Шутофедов Жорж Дорофійович (1935 — ? 2007) — заслужений лікар України, почесний громадянин міста Покров.
- Ребенок Павло Вікторович — український футболіст, півзахисник полтавської «Ворскли».
- Кісляков Роман Федорович (* 1988) — український футболіст.
- Федоренко Микола Іванович (*1955) —український футболіст.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
- Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016 року № 1037-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів»
- Орджонікідзе з новою назвою — ТСН (укр.)
- Голос України [ 5 травня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
- https://datatowel.in.ua/pop-composition/ethnic-cities
- https://datatowel.in.ua/pop-composition/languages-cities
- http://stat6.stat.lviv.ua/PXWEB2007/ukr/publ/2011/chnas.zip
- Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року — Київ: Державна служба статистики України, 2018.
- Державна служба статистики України Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року — Київ: Державна служба статистики України.
- Крушинський, Вадим (2021). «Мажори» з жовтого корпусу (Українська). ВЦ Академія.
Література Редагувати
- Береговський Л. Н., Занудько М. А. Орджонікі́дзе // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.557-569
Посилання Редагувати
- Офіційний сайт Покровської міської ради [ 26 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» [ 3 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- Громадський моніторинг Покрова [ 22 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Газета «НОВЕ МІСТО» [ 23 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Вебкамера, місто Покров [ 9 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Більш детальна карта міста Покров (Народна карта Яндекс)
- Облікова картка міста на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з квітня 2019] (укр.)
- Орджонікідзе — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР [ 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)