Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729 — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця (1762–1796). Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Щецині, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства в імперське православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І.
| Катерина ІІ | |
| Портрет Катерини II (1780, Олександр Рослін) | |
| 28 червня (9 липня) 1762 — 6 (17) листопада 1796 | |
|---|---|
| Коронація: | 22 вересня (3 жовтня) 1762 |
| Попередник: | Петро III |
| Наступник: | Павло I |
| Народження: | 2 травня 1729 Штетін, Пруссія |
| Смерть: | 17 листопада 1796 (67 років) Санкт-Петербург, Росія |
| Поховання: | Петропавлівський собор |
| Національність: | німкеня |
| Релігія: | лютеранка (до 1744) православ'я (з 1744) |
| Рід: | Асканії |
| Батько: | Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський |
| Мати: | Йоганна Єлизавета Гольштейн-Готторпська |
| Шлюб: | Петро III |
| Діти: | Павло I, Анна, Олексій, Єлизавета |
| Автограф: | |
| Монограма: | Монограма |
| Нагороди: | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775–1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763).
Вела активну й успішну зовнішню політику. Перемогла у війнах проти Османської імперії (1768–1774, 1787–1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1793, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила приєднання Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793–1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і в Крим (1787). Підтримувала союз із Йозефом ІІ, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції.
Вела розкішний спосіб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І; як писав Тарас Шевченко: «Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину».
Імена
- Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурзька (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) — власне німецьке ім'я.
- Катерина Олексіївна (рос. Екатерина Алексеевна) — російське ім'я з 1744 року.
- Катерина II — з порядковим номером правителя.
- Катерина Велика (рос. Екатерина Великая) — з прізвиськом.
Родовід
| Рудольф Ангальт-Цербстський | ||||||||||||||||
| Йоганн VI Ангальт-Цербстський | ||||||||||||||||
| Магдалена Ольденбурґ | ||||||||||||||||
| Іоанн Людвіг I | ||||||||||||||||
| Фредерік III | ||||||||||||||||
| Софія Августа Гольштейн-Готторпська | ||||||||||||||||
| Марія Єлизавета Саксонська | ||||||||||||||||
| Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський | ||||||||||||||||
| Крістіан фон Цойч | ||||||||||||||||
| Георгій Фольрат фон Цойч | ||||||||||||||||
| Лукреція фон Шпіґель | ||||||||||||||||
| Крістіна Елеонора фон Цойч | ||||||||||||||||
| Георгій фон Вессенбах | ||||||||||||||||
| Крістіна фон Вессенбах | ||||||||||||||||
| Марта фон Кьонрітц | ||||||||||||||||
| Катерина II | ||||||||||||||||
| Фредерік III | ||||||||||||||||
| Крістіан Альбрехт Гольштейн-Готторпський | ||||||||||||||||
| Марія Єлизавета Саксонська | ||||||||||||||||
| Крістіан Авґуст Гольштейн-Готторпський | ||||||||||||||||
| Фредерік III | ||||||||||||||||
| Фредеріка Амалія Данська | ||||||||||||||||
| Софія Амалія Брауншвейг-Люнебурзька | ||||||||||||||||
| Іоанна Єлизавета Гольштейн-Готторпська | ||||||||||||||||
| Фредерік VI | ||||||||||||||||
| Фредерік VII | ||||||||||||||||
| Крістіна Магдалена Пфальц-Цвайбрюкен-Клеєбурзька | ||||||||||||||||
| Альбертіна Фредеріка Баден-Дурлахська | ||||||||||||||||
| Фредерік III | ||||||||||||||||
| Авґуста Марія Гольштейн-Готторпська | ||||||||||||||||
| Марія Єлизавета Саксонська | ||||||||||||||||
Походження та молоді роки
Принцеса Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург (в історичній літературі звичайно зветься Софія Ангальт-Цербстська), народилася 2 травня 1729 року в місті Штетін (нім. Stettin) у Пруссії (зараз Щецин у Польщі).
Була дочкою князя Христіана Авґуста Ангальт-Цербстського зі шляхетського роду Асканіїв, губернатора тодішньої прусської провінції Штетін та принцеси Йоганни Єлизавети з роду Гольштайн-Готторпів.
9 липня 1744 року вона прийняла православ'я й отримала ім'я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 році вийшла заміж за великого князя Петра, наступника російського престолу. Молода пара оселилась у резиденції Оранієнбаум поблизу Петербурга.
Граф Андрій Шувалов, камергер Катерини, який близько знав письменника й мемуариста Джеймса Босвела поділився з ним подробицями інтимного життя російських правителів. Йшлося про те, що цар Петро мав роман з Єлізаветою Воронцовою, в той час як Катерина мала інтимні стосунки з Сергієм Салтиковим (ймовірно, батьком майбутнього царя Павла І), Григорієм Орловим (від якого мала сина), Станіславом Понятовським, а також караульним корнетом Олександром Васильчиковим і багатьма іншими. У той час Катерина близько зійшлася з княгинею Катериною Дашковою, сестрою коханки чоловіка, через яку вийшла на представників впливових родин, які були в опозиції до Петра ІІІ і незабаром стали їй у пригоді. Маючи дещо своєрідний характер, Петро надокучав мешканцям палацу, влаштовував перевірки всім особам чоловічої статі, які заходили до Катерини та розважалися з нею допізна. У 1759 році Катерина завагітніла другою дитиною, Анною, яка, однак прожила лише чотири місяці. Оскільки стосунки Катерини з різними чоловіками були досить явними, Петро не мав підстав вірити в те, що він є батьком дитини. Відомо, що коли між ними виникла суперечка з цього приводу, він крикнув Катерині: «—Йди до чорта!» Не маючи доброго контакту з чоловіком, Катерина багато часу проводила в своїх покоях
Захоплення влади
У 1762 році Петро III став імператором, та вже за 6 місяців був скинутий своєю дружиною внаслідок палацового перевороту. В ніч на 9 липня 1762 року, коли російський імператор знаходився в Оранієнбаумі, Катерина таємно прибула до Петербурга і в казармах Ізмайловського полку була проголошена самодержавною імператрицею. Незабаром до повсталих приєдналися солдати інших полків. Звістка про сходження Катерини на престол швидко рознеслася по місту і була із захопленням зустрінута петербуржцями[джерело?].
Вірні Катерині офіцери вивели свої гвардійські полки на присягу «Імператриці і самодержиці Всеросійської». Причому Ізмайлівський і Преображенський полки завдяки зусиллям братів Орлових підтримали переворот відразу і беззастережно. А ось на підтримку Кінної гвардії надії було мало, бо в полку на стороні Катерини діяли тільки офіцери з маленькими чинами (зокрема, секунд-ротмістр Хитрово і вахмістр Потьомкін). Проте вони змогли переконати товаришів приєднатися до перевороту. Слідом за гвардією в короткий час присягнули Сенат і Синод, а також частина населення, після чого гвардія виступила зі столиці в бік Петергофа.
Для попередження дій імператора Петра ІІІбули послані гінці в армію і в Кронштадт. Тим часом Петро, дізнавшись про те, що сталося, став посилати до Катерини пропозиції про переговори, проте вони були відкинуті. Сама імператриця на чолі гвардійських полків виступила в Петербург і по дорозі отримала письмове зречення Петра від престолу. Незабаром після того колишнього імператора перевезли на Ропшинську мизу, де він 17 липня 1762 року був убитий офіцерами гвардії.
Правління
На чолі імперії Катерина ІІ провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763–1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767–1769). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), «Жалувану грамоту дворянству» (1785) та «Жалувану грамоту містам» (1785).
За її правління відбулася Селянська війна 1773–1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова.
За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768–74 та 1787–91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, незаконно анексувала Кримське ханство, яке за Кючук-Кайнарджійським мирним договором визнавалося незалежним. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). Під час її правління за активної участі Росії відбулися три поділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках) і приєднання Курляндії.
Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила наступне: «…його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями».
Політика щодо України
Свої погляди щодо України Катерина ІІ виклала на початку свого правління у секретній інструкції (лютий 1764) новопризначенному генерал-прокурору Сенату Олександру Вяземському, в якій вона наказувала проводити політику зросійщення України та викорінення гетьманства:
| … Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія суть провінції, які правляться конфірмованими їм привілеями, і порушити оні відмовою всіх раптом дуже непристойно б було, проте ж і називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій підставі є більш, ніж помилкою, а можна назвати з достовірністю, дурістю. Ці провінції, також Смоленську, слід найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали б дивитись, як вовк до лісу. До того почин вельми легкий, якщо розумні люди обрані будуть начальниками в тих провінціях; коли ж у Малоросії гетьмана не буде, то мусимо намагатися, щоб навіки й ім’я гетьманів зникло, не то що б персона яка була удостоєна на цю посаду… |
Того ж 1764 року було скасовано гетьманство, 1765 року розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775 року ліквідовано Запорозьку Січ, 1782 року в Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. 1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.
Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпацьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання 1789—1793 років.
У 1783 році Кримського ханства було захоплене та анексоване Російською імперією. Після зникнення загрози з боку Кримського ханства почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або, частіше, перейменовані (з метою стерти згадку про доімперську історію цих поселень) такі міста як Катеринослав, Херсон, Павловськ, Севастополь, Сімферополь, Миколаїв, Одеса, Луганськ. Розвивались мануфактури й торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських земель. Проводилася політика заселення Півдня України російськими переселенцями з закріпаченої частини Російської імперії, а також православними переселенцями з Османської імперії (болгари, серби, греки, румуни), переселенцями з різних німецьких князівств, євреями з земель Речі Посполитої.
Правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській академії запровадили російську мову викладання.
1786 року проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква знову перетворилася на частину імперського державного апарату.
1787 року для інспекції новоприєднаних земель на півдні України здійснила туди подорож, до якої приєдналися також європейські дипломати й австрійський імператор Йосиф II.
Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію Української греко-католицької церкви.
О. Волович наводить цілий список злодіянь Катерини ІІ супроти українського народу, зокрема:
- 1763 р. — Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
- 1764 р. — Скасування Катериною II українського гетьманства, а також ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
- 1764 р. — 1765 р. — Скасування Катериною ІІ української держави Гетьманщини та ліквідація козацького устрою на Слобожанщині.
- 1766 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі і церковні книги українською мовою і без дозволу Синоду.
- 1775 p. — Підступний напад московських військ на Запорозьку Січ і її зруйнування після вирішальної допомоги запорожців у російсько-турецькій війні 1768–74 pp.
- 1777 р. — Виселення кримських татар з Криму та українців — з України, а на обжиті ними місця переселення московитів.
- 1780 р. — Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Східної Європи.
- 1781 р. — Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження російської системи управління.
- 1783 р. — Остаточне закріпачення селян Лівобережної України. Придушення Катериною ІІ українського національно-визвольного руху — Коліївщини у 1768 році та Турбаївського повстання 1789–1793 років.
- 1795 р. — Ліквідація Української Державності.
Мистецтво та культура
Цариця Катерина II, всупереч церковним канонам, сама причащалась біля вівтаря (за священничим чином), і з метою возвеличення світського правителя навіть ставили питання про те, щоб оголосити царське миропомазання «восьмим таїнством».
Просвітницька діяльність
Катерина ІІ започаткувавши народні та міські училища в Російській імперії, потурбувалась ще про один навчальний предмет, який називався «рос. О должностях человека и гражданина», за яким учням викладали те, що потрібно робити кожному, щоб зберегти своє здоров'я і бути приємним в життєвому обходженні. Вперше виданий підручник з цього предмета в 1783 році під назвою: «рос. О должностях человека и гражданина, книга к чтению, определенная в народных и городских училищах Российской империи, изданная по высочайшему повелению Императрицы Екатерины второй». В підручнику мова йде не про посадові крісла, а про гігієну і етику. На той час гігієну більше зв'язували з етикою — філософською дисципліною, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї. Гігієна з біологією в Росії злились в одному підручнику в ХІХ столітті. Глава «рос. О благопристойности» описувала як треба ходити, сидіти, вести себе за столом, лице і руки вмивати, «нігті обрізати, а не кусати, голову в чистоті тримати і волосся причісувати, а простим людям так підстригати, щоб вони на очі не висіли, краще всього волосся заплітати і зав'язувати».
Європейська мода. Листування
Катерина ІІ намагалась не відставати від європейської моди. Вона писала відомому французькому письменнику-філософу Вольтеру:
| Я пристрасно люблю тепер сади в англійському смаку, криві лінії, пологі схили, ставки у формі озер; глибоко зневажаю прямі лінії. Ненавиджу фонтани, які мчать воду, даючи їй течію, противну її природі. Оригінальний текст (рос.) «Я страстно люблю теперь сады в английском вкусе, кривые линии, пологие скаты, пруды в форме озер; глубоко презираю прямые линии. Ненавижу фонтаны, которые мчат воду, давая ей течение, противное ее природе». |
У цьому листі відчувається манірність і фальш капризної жінки, яка хоче видаватись сентиментальною.
Мистецтво
В Англії, в 1774 році, для Єкатерини ІІ був зроблений Дж. Веджвудом «сервіз з зеленою жабкою», на 1300 предметах якого було намальовано найгарніші пейзажі 47 найкращих англійських парків. Цей сервіз — своєрідна і рідкісна колекція замальовок парків Англії XVIII століття.
Єкатериненський парк
У Царському Селі Катерина спорудила розкішний парк. Більшість російських поетів жили в Царському Селі. У парку багато обелісків, поставлених у пам'ять перемог імператорських військ.
| Коли війна ця продовжиться, то царсько-сільський мій сад скидатиметься на іграшку. Після кожного військового діяння споруджується в ньому пристойний пам'ятник. Оригінальний текст (рос.) «Когда война сия продолжится, то царско-сельский мой сад будет походить на игрушечку. После каждого воинского деяния воздвигнется в нем приличный памятник». |
Кладовище собак і коней Катерини ІІ
У Царському Селі біля гранітної піраміди розташоване кладовище собак, улюбленців Катерини ІІ — Земіри, Сір Тома Андерсона і Дюшес. Біля конюшень для старих імператорських коней, які відслужили свій термін, було кладовище для коней. На кладовищі пам'ятники і мармурові плити зі зворушливими написами і описами заслуг. Наступники Катерини ІІ не відставали в самодурстві і показній сентиментальності: для імператорських коней були встановлені пенсії.
Титул
- рос. Божіею поспѣшествующею милостію Мы, Екатерина II, Императрица и Самодержица Всероссійская, Московская, Кіевская, Владимірская, Новгородская, Царица Казанская, Царица Астраханская, Царица Сибирская, Государыня Псковская, и Великая Княгиня Смоленская, Княгиня Эстляндская, Лифляндская, Корельская, Тверская, Югорская, Пермская, Вятская, Болгарская и иныхъ Государыня, и Великая Княгиня Новагорода, Низовскія земли, Черниговская, Рязанская, Ростовская, Ярославская, Бѣлоозерская, Удорская, Обдорская, Кондійская и всея Сѣверныя страны Повелительница и Государыня, Иверскія земли, Карталинскихъ и Грузинскихъ Царей и Кабардинскія земли, Черкасскихъ и Горскихъ Князей, и иныхъ наслѣдная Государыня и Обладательница.
- рос. Божіею поспѣшествующею милостію Мы Екатерина Вторая, Императрица и Самодержица Всероссійская: Московская, Кіевская, Владимірская, Новгородская, Царица Казанская, Царица Астраханская, Царица Сибирская, Царица Херсониса Таврическаго, Государыня Псковская и Великая Княгиня Смоленская, Княгиня Эстляндская, Лифляндская, Корельская, Тверская, Югорская, Пермская, Вятская, Болгарская и иныхъ; Государыня, и Великая Княгиня Новагорода Низовскія земли, Черниговская, Рязанская, Полоцкая, Ростовская, Ярославская, Бѣлоозерская, Удорская, Обдорская, Кондійская, Витебская, Мстиславская, и всея сѣверныя страны Повелительница, и Государыня Иверскія земли, Карталинскихъ и Грузинскихъ Царей и Кабардинскія земли, Черкаскихъ и Горскихъ Князей, и иныхъ наслѣдная Государыня и Обладательница.
Родина
- Чоловік: імператор Петро III
- Син: Павло Петрович, імператор Павло I
Фаворити
Імператриця Катерина II була відома також наявністю багатьох фаворитів. За підрахунками, вона перебувала у зв'язках із 23-ма чоловіками-фаворитами[ru]. Найвідоміші з них:
Образ у культурі
Поезія
Притаманні персонально Катерині, але також символічно-характерні для всієї її епохи риси російського дворянства і аристократії: суміш агресивності й загарбництва, віроломства і підступності під маскою лібералізму, добродійності, добропорядності та простодушності — іронічно змалював відомий російський лірик XIX ст. граф А. К. Толстой у своїй історико-сатиричній поемі «История государства российского от Гостомысла до Тимашева»:
Знищення Запорізької Січі і запровадження кріпацтва залишило великий слід в свідомості українського народу, через це образ Катерини II набув поширення в усній народній творчості. Наприклад, у пісні «Ой з-за гори, з-за лиману» про неї згадується так:
Про Катерину II неодноразово згадував в своїй творчості Тарас Шевченко, наприклад у поемі «Великий льох»:
Кінематограф
- «Заборонений рай», 1924.
- «Пропала грамота», 1972 — Лідія Бєлозьорова (Вакула)
- «Катерина», 2014—2019 — Марія Александрова
Нагороди
Російська імперія
- Орден Святої Катерини (21 лютого 1744)
- Орден Андрія Первозванного (9 липня 1762)
- Орден Святого Олександра Невського (9 липня 1762)
- Орден Святої Анни 1-го ступеня (9 липня 1762)
- Орден Святого Георгія 1-го ступеня (7 грудня 1769)
- Орден Святого Володимира 1-го ступеня (3 жовтня 1782)
Королівство Пруссія
- Орден Чорного орла (1762)
- Орден Червоного орла, великий хрест (1762)
Інші країни
- Орден Серафимів (Швеція; 30 квітня 1763)
- Орден Білого Орла (Річ Посполита; 1787)
Праці
- Der Betrüger. Der Verblendete. Der sibirische Schaman. Drey Lustspiele wider Schwärmerey und Aberglauben. Berlin-Stettin: Friedrich Nicolai, 1788.
- Записки императрицы Екатерины II. Москва, 1990 (Репринтне відтворення вид. Лондон, 1859).
Див. також
- Русифікація України
- 6955 Катерина — астероїд, який назвали на честь імператриці.
- Поділи Речі Посполитої
- Російсько-турецька війна (1768—1774)
- Російсько-турецька війна (1787—1792)
Примітки
- Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Київ, 2003. Т. 1: Сон [ 19 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Sergeant, Philip W. The Courtships of Catherine the Great (Kessinger Publishing, 2004), 34.
- Sergeant, Philip W. The Courtships of Catherine the Great (Kessinger Publishing, 2004), 62.
- Катерина ІІ про необхідність обрусіння Малоросії та викорінення гетьманства сайт проєкту Лікбез. Історичний фронт. Першоджерело - Сборник русского исторического общества. Том VII. СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1871. С.348.
- Біля Адміністрації президента активісти вимагали особливого статусу для української мови Радіо Свобода
- Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Річинський Арсен Васильович. Проблеми української релігійної свідомості / А. Колодний, О. Саган. — 3-тє. — Тернопіль : Укрмедкнига, 2002. — С. 176. — ISBN 966-7742-00-8.
- ↑ Кандидат педагогических наук Р. Д. Маш. О должностях человека и гражданина / Химия и жизнь. Научно-популярный журнал Академии Наук СССР. — 1990, № 1. ISSN 0130-5972 (с.: 81)
- ↑ Верзилин Николай Михайлович. По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с. (с.: 410, 412, 413, 417)
- Полное Собраніе законовъ Россійской Имперіи. Съ 1649 года, томъ XVI, стр. 6–7. № 11.590, 1762, Іюля 2. Форма о титулахъ Императрицы Екатерины II.
- Полное Собраніе законовъ Россійской Имперіи. Съ 1649 года, томъ XXII, стр. 17. № 15.919, 1784, Февраля 2 (того же дня учреждена Таврическая Область). Форма полнаго титула Ея Императорскаго Величества.
- К. Валишевский. Роман императрицы // Ч. 1. Кн. 1. Гл. 3. Вторичное воспитание Екатерины[недоступне посилання з квітня 2019]
- З «Записок Катерини II»: "Під час одного з цих концертів (у Чоглокова) Сергій Салтиков дав мені зрозуміти, яка була причина його частих відвідувань. Я не відразу йому відповіла; коли він знову став говорити зі мною про те ж, я запитала його: на що ж він сподівається? Тоді він став малювати мені настільки ж чарівну, наскільки повну пристрасті картину щастя, на яке він розраховував … ". Далі вона детально описує зближення з ним восени 1752, вагітність, яка закінчилася викиднем по дорозі до Москви в грудні, нова вагітність і викидень в травні 1753-го, охолодження коханця, примушувало страждати Катерину, суворий нагляд, встановлений за вагітною великою княгинею в квітні 1754, видалення Сергія Салтикова.
- Понятовський згадував про їхню зустріч: «Їй було двадцять п'ять років. Вона лише недавно оправилася після перших пологів і перебувала в тому фазисі краси, який є найвищою точкою її для жінок, взагалі наділених нею. Брюнетка, вона була сліпучої білизни: брови у неї були чорні і дуже довгі; ніс грецький, рот як би кличе поцілунки, дивовижної краси руки і ноги, тонка талія, зростання швидше високий, хода надзвичайно легка і в той же час благородна, приємний тембр голосу і сміх такий же веселий, як і характер, що дозволяв їй з однаковою легкістю переходити від самих пустотливих ігор до таблиці чисел».
- Записки Императрицы Екатерины II. Изданые Искандера. Переводъ съ Французскаго. London. Trübner & Co., Paternoster Row. 1859. (с.: 80)
- B. von Bilbassoff. / Исторія Екатерины Второй. — 1895. (с.: 236)
- Записки Императорской академии наукъ. Томъ первый. Съ портретомъ М. В. Остроградскаго, со снимками почерка Ломоносова, Сумарокова и Бибикова и картой Балтійскаго моря. — Санктпетербургъ, 1871. (с.: 19)
- За 7 років до розриву Беранже доносив з Петербурга герцогу Пралену: «Цей російський відкрито порушує закони любові по відношенню до імператриці. У нього є коханки в місті, які не тільки не накликають на себе гнів государині за свою податливість Орлову, але, навпаки, користуються її заступництвом. Сенатор Муравйов, що застав з ним свою дружину, мало не справив скандалу, вимагаючи розлучення; але цариця умиротворила його, подарувавши йому землі в Ліфляндії».
- Василий Алексеевич Бильбасов / Исторія Екатерины Второй: Екатерина до воцаренія, 1729—1762. — Тип. И. Н. Скороходова, 1890
- ↑ Санкт-Петербург. Хроника трех столетий / Сост. А. В. Доливо-Добровольский, Н. О. Харламова. — СПб.: Издательский дом «Нева», 2003. — 720с. ISBN 5-7654-2665-4 (с.: 208, 217)
- Ермолаев И. П. / Рюриковичи. Прошлое в лицах (IX—XVI вв.). Биографический словарь. Науч.ред. И. Н. Данилевский . — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — 192 с. ISBN 5-224-03862-6 (с.:115)
- Николай Дмитриевич Чечулин / Внѣшняя политика Россій в началѣ царствованія Екатерины II, 1762—1774. — Тип. Главнаго управленія удѣлов, 1896—468 стор. (с.: 40)
- Вѣстник Европы. Журналъ исторіи, политики, литературы. Шестой годъ. Томъ ІІІ. — Редакція «Вѣстника Европы»: Галерная, 20. — Санктпетербургъ, 1871. (с.: 903)
- Алексей Толстой: Антология русской поэзии [ 21 лютого 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- фр. - Мсьє, ви мені робите комплімент!
- Архів оригіналу за 18 лютого 2010. Процитовано 9 жовтня 2009.
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Бібліографія
Джерела
- Ассебург А. Ф. фон дер. Записка о воцарении Екатерины Второй // Русский архив, 1879, Кн. 1, Вып. 3, С. 362—369.
- Журнал Адмиралтейств-коллегии 1766 г. (Извлечение) // Русская старина, 1896, Т. 88, № 11, С. 434—435.
- Журнал высочайшего путешествия её величества государыни императрицы Екатерины II, самодержицы Всероссийской, в полуденные страны России в 1787 году. Москва: В универс. тип., 1787.
- Записка современника, грузинского архиерея, о вступлении на престол императрицы Екатерины II // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских, 1900. Кн. 4 (195), Отд. 4, С. 17-24.
- Иоанна-Елизавета Ангальт-Цербстская. Известия, писанные княгиней Иоанной-Елизаветой Ангальт-Цербстской, матерью императрицы Екатерины, о прибытии её с дочерью в Россию и о торжествах по случаю присоединения к православию и бракосочетания последней. 1744—1745 годы // Сборник Российского исторического общества, 1871, Т. 7, С. 7-67.
- Исторические материалы, хранящиеся в Библиотеке дворца города Павловска. // Русская старина, 1873, Т. 8, № 11, С. 649—690; № 12, С. 853—884; 1874, Т. 9, № 1, С. 37-56; № 2, С. 277—300; № 3, С. 465—512; № 4, С. 667—684; Т. 10, № 5, С. 60-70; № 6, С. 309—320; № 7, С. 549—560; № 8, С. 735—742.
- Кирьяк Т. П. Письмо к И. М. Долгорукову от 9 ноября 1796 г. / Сообщ. Л. И. Долгоруков // Русский архив, 1867, Вып. 10, Стб. 1266—1275.
- Лангер К. О пределах и важнейших представителях политической науки: Торжественное слово по случаю празднования Августейшей и Могущественной Всероссийской императрицы и самодержицы Екатерины II Великой, 1771 г., апреля 22 дня / Сост. А. В. Топычканова. — М.: Издательство Московского университета, 2011.
- Массон К. Мемуары Массона о России. / Извлечения / Пер. П. Степановой // Голос минувшего, 1916, № 4, С. 157—171., № 5-6, С. 157—180., № 7-8, С. 341—354., № 10, С. 23-44.
- Месяцослов с росписью чиновных особ в государстве на лето от Рождества Христова 1779. Часть первая. Санкт-Петербург: Типография при Императорской Академии наук, 1779.
- Нассау-Зиген К.-Г. Императрица Екатерина II в Крыму. 1787 г. Отрывки из дневника и переписки / Перевод и публ. В. В. Т. // Русская старина, 1893, Т. 80, № 11, С. 283—299.
- Нассау-Зиген К.-Г. Рассказ очевидца о путешествии Екатерины II в Крым. Извлечение // Исторический вестник, 1893, Т. 53, № 9, С. 819—821.
- Описание коронации, миропомазания и причащения императрицы Екатерины II-й // Русская старина, 1893, Т. 80, № 12, С. 487—496.
- Похождение известных петербургских действ / Публ. А. Лазаревского // Осьмнадцатый век. Кн. 2, Москва, 1868, С. 631—633.
- Протасьев Н. Пребывание Екатерины Второй в 1767 году в Костроме / Публ. А. Н. Протасьевой // Русский вестник, 1810, Ч. 9, № 2, С. 74-99.
- Ростопчин Ф. В. Последний день жизни императрицы Екатерины II-й и первый день царствования императора Павла I-го // Архив князя Воронцова, Кн. 8, Москва, 1876, С. 158—174.
- Рунич П. С. Заметки Рунича о царствовании Екатерины II // Русская старина, 1870, Т. 2, Изд. 3-е, Санкт-Петербург, 1875, С. 163—174.
- Санглен, Яков Иванович де. Записки Якова Ивановича де-Санглена. 1776—1831 гг. / Сообщ. М. И. Богданович // Русская старина, 1882, Т. 36, № 12, С. 443—498.
- Сподвижники Екатерины II. Материалы // Русская старина, 1873, Т. 8, № 11, С. 691—733; № 12, С. 885—909.
- Трофимович Р. С. Запись современника о кончине Екатерины Великой // Русский архив, 1909, Кн. 3, Вып. 11, С. 202—203.
- Экстракт из журнала плавания её императорского величества на галерах по реке Волге, от Твери до Симбирска, в 1767 году // Русская старина, 1896, Т. 88, № 11, С. 436—441. — В ст.: Бильбасов В. А. Походы Екатерины II по Волге и Днепру (1767 и 1787 гг.).
Монографії. Статті
- Богданович М. И. Русская армия в век Императрицы Екатерины II. Санкт-Петербург: Типография Департамента уделов, 1873.
- Борзаковский П. К. Императрица Екатерина Вторая Великая. Москва: Панорама, 1991.
- Брикнер А. Г. История Екатерины II: в 3 т. Санкт-Петербург, 1885 (репринт: Москва, 1991).
- Грибовский А. М. Записки о императрице Екатерине Великой: репринтное воспроизведение издания 1864 года. Москва.: Прометей, 1989.
- Грот Я. К. Воспитание Екатерины II // Древняя и новая Россия, 1875, Т. 1, № 2, С. 110—125.
- Екатерина II и её время: Современный взгляд / Философский век, альманах. № 11. Санкт-Петербург, 1999.
- Екатерина: Путь к власти / Я. Штелин, Мизере, Т. Димсдейл и др. 2-е изд. Москва: Фонд Сергея Дубова, 2012.
- Заичкин И. А., Почкаев И. Н. Русская история: От Екатерины Великой до Александра II. Москва: Мысль, 1994.
- Исабель де Мадариага. Россия в эпоху Екатерины Великой. Москва, 2002.
- Каменский А. Б. Жизнь и судьба императрицы Екатерины Великой. Москва, 1997.
- Каменский А. Б. «Под сению Екатерины…»: Вторая половина XVIII века. Санкт-Петербург, 1992.
- Ключевский В. О. Курс Русской истории, часть V. Москва, 1937.
- Колюпанов Н. Очерк внутреннего управления в России при императрице Екатерине II // Русская мысль, 1883, Кн. 2, февраль, С. 63-99.
- Лаппо-Данилевский, А. С. Очерк внутренней политики императрицы Екатерины II. Санкт-Петербург, Тип. М. М. Стасюлевича, 1898.
- Омельченко О. А. «Законная монархия» Екатерины Второй. Москва, 1993.
- Павленко Н. И. Екатерина Великая. Москва: Молодая гвардия, 2000.
- Переворот 1762 года. Москва: Образование, 1909.
- Петрова М. А. Екатерина II и Иосиф II: Формирование российско-австрийского союза: 1780—1790. Москва: Наука, 2011.
- Тургенев А. М. Рассказы А. М. Тургенева об императрице Екатерине II // Русская старина, 1897, Т. 89, № 1, С. 171—176.
- Чечулин Н. Д. Очерки по истории русских финансов в царствование Екатерины II. Санкт-Петербург: Сенатская типография, 1906.
- Юрезанский В. Т. Исчезнувшее село. Исторический роман о казаках во времена Екатерины II. Москва, ЗИФ, 1930.
Довідники
- Путро, О. І. Катерина II [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 132. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Катерина II // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.191-194
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Катерина II
- Зв'язок Катерини II з Києвом [ 12 червня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)