www.wikidata.uk-ua.nina.az

Слобідська Україна У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Слобожанщина значення Історико географічний регі

Слобідська Україна

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Слобожанщина (значення).
Історико-географічний регіон України
Слобожанщина
Загальна інформація
Інші назви Слобідська Україна, Слобідчина
Сучасна
локація
Період
уживання
топоніма 		XVII ст. — сучасність
Населення українці, росіяни
Розташування на карті
Розташування Слобідської України.
Мапа полків Слобідської України в 1764-му році.
Держави на території Слобожанщини
Україна
Російська Федерація

Слобідська́ Украї́на або Слобожа́нщина (рідше — Слобідщина) — історико-географічний та етнокультурний регіон у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого збігається з територією п'яти українських козацьких полків Слобожанщини XVII—XVIII століть.

Сучасний прапор острогозького козацтва. Неофіційний символ Східної Слобожанщини.

Слобідська Україна була невід'ємною частиною земель українських козаків. На заході межувала з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям та володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, північнно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. У сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, східну, південну частини Білгородської, південну частину Воронізької, та західну — Курської області.

Рання історія Редагувати

Сліди найстаршого заселення пізнішої Слобожанщини походять з молодшого палеоліту. За ранньої доби Слобожанщина становила частину території сіверян, з кінця IX ст. вона увійшла до складу Київської держави, зокрема у XI ст. до Чернігівського та Переяславського, а згодом й Новгород-Сіверського князівств. Після татаро-монгольської навали XIII ст. землі відійшли до Золотої Орди, а після битви на Синіх Водах 1362 року до Великого князівства Литовського.

XVI століття Редагувати

Територія Слобожанщини становила на XVI століття майже не залюднене Дике Поле, крізь яке татари здійснювали набіги вглиб Московської держави — звичайно Муравським шляхом (він вів вододілом між Дніпром і Доном — від Перекопу аж до Тули), а також і його відногами — Ізюмським та Кальміуським шляхами. На Слобожанщині глибоко в степ заходили українські козаки — «уходники», «добичники», які займалися здебільшого бджільництвом, рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі (на Торських озерах і в Бахмуті).

Починаючи із другої половини XVI століття, на Слобожанщині існували два потоки колонізації: з півночі йшла московська колонізація, пов'язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави (з півдня від Криму, й з південного заходу від Речі Посполитої); з заходу — українська, заселення порубіжних знелюднених земель українським народом, викликана, за одними версіями, бажанням вільного життя (від польсько-шляхетської неволі), за іншими — силою економічно-господарчих інтересів населення Наддніпрянщини.

Створення оборонних ліній Редагувати

Існує поширена в історіографії думка, що була державна колонізація (Московської держави) і народна, стихійна, українська.

Втім передусім Московська держава була зацікавлена у створенні певного захисного пояса. Це наступальні дії, які вона проводила не лише тут, на сході, а й в Сибіру чи на інших просторах, де існувала мережа укріплень і фортець. На цю мережу селили служилих людей з родинами, їм давали пільги. Замість сплати податків чи ще якихось навантажень ці люди мали служити і будувати укріплення. Основним проєктом, який окреслює межі Слобожанщини, була Білгородська укріплена лінія. Протягом другої половини XVI ст. московський уряд утворює сторожові станиці, будує міста Орел, Лівни й Вороніж (1585 р.), Єлець (1592 р.), Білгород, Оскіл і Курськ (1596 р.), Валуйки (1599 р.).

Московська смута (1605—1613 рр.) затримала це будівництво, але в першій половині XVII ст. московський уряд побудував міста Вільний, Хотмижськ, Усерд та інші — здебільшого на місці городищ з княжих часів. В 1630-ті роки, після поразок Смути, стало зрозуміло, що ще можна пересуватися далі на південь. Смуті передувала політика царя Бориса Годунова. З його волі воєвода Богдан Бєльський оселив 1599 р. далеко на півдні місто Цареборисів. Проєкт був ризикованим: у пониззі р. Осколу, на віддалі від основних фортець, без належного забезпечення, проте Московська держава бажала закріпитися на землях давньої Русі.

У другій половині 17 ст. збудовано Ізюмську лінію від річки Коломак до міста Валуйки (1679–1681 рр.).

У першій половині XVIII ст., коли у процесі заселення Слобідської України Білгородська лінія втратила військове значення, спільними силами козацько-селянської людності Слобідської України і Гетьманщини утворено нову — Українську лінію, яка йшла від річки Орелі до річки Дінця (1731–1733 рр.).

Усі етнічно російські анклави на Слобожанщині, пов’язані з тим, що тут існували якісь фортеці чи населені пункти московських служилих. Найбільше для цього зіграла політика пізнішого часу. Коли уже Білгородська лінія відслужила своє, Ізюмську лінію, заселяли переважно українцями, вже не потрібно було відновлювати наступальний рух на даних теренах, треба було рухатися далі на південь. Тож на південь від Ізюмської лінії створили Українську лінію. Ці поселення були етнічно російськими, з однодворців – їх збирали з колишньої Білгородської лінії, навіть із-під Курська, це така мережа, анклавчики на півдні Слобожанщини. Одна лінія Білгородська – це північ Слобожанщини, Українська лінія – це південь Слобожанщини. І північ, і південь – це вторгнення російського.

XVII — XVIII століття Редагувати

Етапи заселення Слобідської України Редагувати

Протягом XVII ст. — XVIII ст. відбулося декілька хвиль.

  1. Масового характеру заселення цієї місцевості набуло в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники шукали волі та землі в Слобідської України, раніше не заселеної через межування зі степом (найбільша хвиля — це учасники повстання Я. Острянина 1638 р., які в кількості 900 осіб, заснували та оселилися в Чугуєві).
  2. Ще більшим стало заселення Слобідської України за Хмельниччини, зокрема після Білоцерківської угоди 1651 р.: переселення 1652 р. козаків Чернігівського і Ніженського полків на чолі з полковником Іваном Дзиковським, у кількості 2000 чоловік, з родинами й майном, які заснували місто Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, Білоцерківського полку, на чолі з Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми.
    Ця хвиля тривала й далі: 1654 р. засновано місто Харків, 1662 р.— Богодухів.
  3. Події Руїни викликали нову хвилю переселення, головним чином з Правобережної України в 1670–1680-х роках (в тому числі організований Іваном Самойловичем, що окремі історики трактують як насильницький «Великий згін», 1678–1679 рр.).
    У 1674 р. засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 р. — місто Ізюм.
  4. Подальша хвиля заселення була пов'язана з ліквідацією повстання Палія у 1704 р. та переселенням мешканців Правобережної на Лівобережжя у 1711—1712 роках, що було організовано московською владою.
  5. Остання велика хвиля припадає на 1720–1730 роки, у зв'язку з відновленням польсько-шляхетського панування на Правобережжі, поразкою гайдамацького руху 1734 р., а також із посиленням старшинського визиску козацько-селянської людності на Гетьманщині.

Внаслідок українського заселення московська колонізація Слобідської України була відтиснена на схід і південний схід у бік Дону й Волги, але українські хвилі сягали й туди.

Населення Слобідської України становило наприкінці XVII ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1732 року кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 1773 р. — понад 660 тисяч. Завдяки заселенню українцями Слобідської України протягом одного століття українська етнічна територія відновилася на майже 100 000 км2, а її межі пересунулися на 120—200 км на схід. Населення Слобідської України становило на середину XVIII ст. близько 10 % населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25 %.

Виникнення полків Редагувати

Головна категорія: Полки Слобожанщини

Московський уряд довгий час користувався українським населенням Слобідської України. Москва мала добру військову силу з місцевих козаків для оборони своїх південних кордонів і разом із тим стримувала потік московських утікачів-кріпаків на Дон. Тому царський уряд постачав українським переселенцям зброю й харчі, "дозволяв" українцям селитися на українських землях цілими громадами на пільгових умовах («слободи»), "наділяв" їх землею й "зберігав" за поселенцями козацькі права і полковий устрій (до повного їх знищення Катериною II).

Уже в 1650-х pp. існували українські козацькі слобідські полки: Острогозький полк (Рибінський), Сумський, Охтирський, Харківський полк. У 1685 р. утворено Ізюмський полк. Полки поділялися на сотні (у 1734 р. на Слобідській Україні було 98 сотень). Полкам або їх полковникам уряд надавав царські жалувані грамоти. У XVIII ст. були спроби централізувати адміністрацію Слобідської України в особі вищого військового урядовця, яким звичайно був хтось із слобідських полковників: харківський полковник Федір Шидловський (1708–1711 рр.), охтирські полковники Федір Осипов (1711 р.) і Олексій Лесевицький (1730-ті pp.), командир слобідських полків Василь Капніст (1751–1757 рр.) та ін.

Але над козацькою владою Слобідської України була адміністрація, якою керували московські воєводи (зокрема білгородський), а у XVIII ст. — військові губернатори (азовський, потім воронізький, київський) придворні московського царя, призначені мперією контролювати захоплені терріторії України.

У 1711 р. Харківським, Ізюмським і Острогозьким полками керував азовський губернатор, адмірал Фєдор Апраксін; Сумським і Охтирським (з 1718 р. і Харківським) — київський губернатор князь Дмітрій Голіцин. Згодом Ізюмський і Острогозький полки перейшли під владу воронізького губернатора.

Полковий устрій і уряди (полкові й сотенні) були подібні (з невеликими відмінами) до тих, що існували на Гетьманщині. У другій половині XVII ст. старшину обирали на козацьких радах (фактично на радах старшини), а затверджувала їх московська влада. У 18 ст., поступово обмежуючи козацьке самоврядування, царський уряд призначав старшину з верхівки козацтва, а полковників і сотників іноді й з чужинців (Тевяшов в Острогозькому, М. Милорадович в Ізюмському полках). Кілька визначних козацьких родів на Слобідській Україні давали кандидатів на полковників та інші уряди, іноді майже спадково, знищюючи традиціі української козацької демократіі та створюючи свого роду полковницькі «династії»: Кондратьєви у Сумському, Перекрестови-Осипови й Лесевицькі в Охтирському, Донець-Захаржевські, Куликовські й Данилевські в Ізюмському, Шидловські й Квітки у Харківському, Тевяшови в Острогозькому полках.

Список полків, що існували у Слобідській Україні:

Соціальний устрій та народне господарство Редагувати

Соціальний устрій

Уже перші українські поселенці ділилися на військових (козаків), духовенство, міщан і селян («посполитих»). Тоді стани ще не були замкнені, і не важко було переписатися з селян у козаки (слово "козак" з тюр. значить "вільна озброєна людина"), а козаки між воєнними справами засновували слободи та господарювали на землі.

Основою було козацтво, до якого в середині XVIII ст. належала половина всього населення Слобідської України. Воно поділялося на старшину, виборних (або компанійських) козаків, які несли військову службу, і козаків-підпомічників, які допомагали виборним харчами або грішми. У 1732 р. у 4 полках на 23 565 виборних козаків припадало 72 226 підпомічників (станом на 1763 p.: 58 231 і 108 301). По дворах козаків жили підсусідки (у 1732 р. їх було в 4 полках 12 973), переважним чином це були колишні козаки і селяни, які втратили власне господарство та землю і наймитували у заможних господарів. Виборні козаки поступово перетворилися на замкнутий вільний стан, а підпомічники — на підданих, залежних від козацької старшини.

Селяни ділилися на вільних, які мали власну землю, і тих, що жили на землях козацької старшини, великоросійських поміщиків, монастирів тощо і за це відробляли панщину та платили данину. Царський уряд після 1654 всіляко сприяв старшині, шляхті та вищому духівництву в покріпаченні селян. У всій Україні, що була колонізована Російською імперією , кріпацтво остаточно було юридично оформлене пунктом 8 указу Катерини ІІ «О податях с купечества, мещан, крестьян и других обывателей губерний Киевской, Черниговской, Новгород-Северской, Харьковской..» від 3 (14) травня 1783, за яким селян Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв (13 % від території сучасної України) повністю позбавлено права переходу й на них поширено було всеросійські закони. Поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми.

Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти на Слобідській Україні в XVII ст. не було, її заміняла козацька старшина та московські поміщики. Окрему групу, досить строкатого соціального й господарського складу, становили "великороси" тобто московити — «служилі люди» різних розрядів, пізніше, у XVIII ст. дворянство-поміщики (великороси, молдовани тощо), «посадські люди», «однодворці» й «крестьяне». Загальна кількість великоросів була невелика: за підрахунками Д. Багалія, у середині XVIII ст. у 4 Слобідських полках було лише 1  650 великоросів (зокрема, в Харківському полку 1498 великоросів). Соціальний процес ішов у напрямі збільшення прав і маєтків козацької старшини в обмін на асиміляцію та лояльність до імперіі, та перетворення селян на кріпаків.

Народне господарство

Населення займалося в основному хліборобством і пов'язаним з ним скотарством. Панівною системою хліборобства була перемінна; у другій половині XVIII століття почала поширюватися також трипільна. Крім козацьких і селянських дрібних землеволодіннь, розвинулися великопанські (козацької старшини й великоросійського дворянства, а також монастирів) володіння, що іноді досягали розмірів латифундій. Найбільшими землевласниками на Слобідській Україні серед місцевої козацької старшини були (за абеткою): Данилевські, Донець-Захаржевські, Квітки, Ковалевські, Кондратьєви, Куликовські, Лесевицькі, Надаржинські, Осипови, Перекрестови, Перекрестови-Осипови, Тевяшови, Шидловські та інші; з козацької старшини Гетьманщини — Капністи, Миклашевські, Милорадовичі, Полуботки та інші; з закордонних чужинців (великоросійських поміщиків)— князі Кантеміри, графи Гендрикови, князі Голіцини, Дуніни, Кропоткіни, Юсупови.

Значне місце у Слобідській Україні займало вівчарство, (у XIII ст. також тонкорунне), бджільництво, садівництво, рибальство, млинарство, ґуральництво, діхтярство, будництво (на Охтирщині) та різні ремесла і кустарні промисли (в кін. XVIII ст. у Слобідській Україні нараховувалось близько 34 000 ремісників та кустарів). Помітне місце посідала соляна промисловість (Торські, Бахмутські й Співаківські зав.) і особливо селітарництво. У XVIII ст. з'являються мануфактури, зокрема Чугуївська шкіряна Ф. Шидловського (кінець 1711 р.), скарбова тютюнова в Охтирці (1719 р.), Салтівська суконна графа Гендрикова (1739 р.), полотняна сотника Охтирського полку Семена Нахимова (1769 р.), шовкові заводи в м. Новій Водолазі (кін. 18 ст.) тощо.

Осередками торгівлі були ярмарки, яких у 1779 р. було 271, здебільшого локального характеру, ледве 10 середніх і лише 2 найбільші — в Сумах і Харкові. Важливе значення мав транзитний торг через Слобожанщину, яка стала посередником у торгівлі між Гетьманщиною, Запоріжжям і Південною Україною, Кримом і Доном, Кавказом та Іраном, та Московькою державою. Зокрема жваві торгові стосунки були між регіонами України: Слобожанщиною і Гетьманщиною. З Слобожанщини йшла до Гетьманщини сіль з Торських і Бахмутських соляних заводів, з Гетьманщини на Слобожанщину йшли промислові вироби, зокрема скло, залізні вироби, поташ і смалчуг, горілка тощо.

Політичне життя Редагувати

Політичне життя української Слобожанщини було обмежене рамками Московської держави, а згодом Російської імперії, анексованою частиною якої, хоч і напівавтономною, вона була. Але вже географічне положення Слобожанщини між Московщиною, Кримським ханством, Донськими козаками та Гетьманщиною не раз втягувало цей регіон України в суперечності східноєвропейської політики того часу.

Слобідська Україна була тереном руйнівних татарських нападів з півдня, які тривали аж до повного захоплення та анексіі Наддніпрянської та Південної України Російською імперією (Кучук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р.)

Великих руйнацій зазнава українська Слобожанщина під час воєнних кампаній Російської імперіі: в результаті воєнних дії під час російсько-шведської війни взимку 1708—1709, а також російсько-турецької війни 1735—1739 років, що заподіяла великої шкоди господарству.

Соціальний устрій української Слобожанщини сильно відрізнявся від устрою в Московській державі. Московська централістична політика, що намагалася знищити ці відмінності, асимілювати українське населення (відмовляючи йому навіть у праві вважатися окремим народом, мати окрему ідентичність) до становища "малоросів" та нав'язати свою форму самодержавно-феодально-кріпосницької влади (замість волелюбно-демократичних традицій українського козацтва) спричиняли конфлікти між Україною (усіма українськими землями, що були захоплені Московією) й московським урядом, а іноді викликали заворушення й навіть повстання проти Москви.

У 1670 р. вибухнуло повстання в Острогозькому полку, пов'язане з селянською війною під проводом Степана Разіна. Повстання, яке очолив старий полковник Іван Дзиковський, на короткий час ліквідувало московську владу на східній Слобощанщині. Незабаром воно було придушене, й Дзиковський з дружиною Євдокією разом з більшістю повстанців потрапили в полон і були страчені.

Населення Слобожанщини брало участь і в повстанні К. Булавіна 1707—1708 рр., але слобідські полки, разом з деякими полками Гетьманщини, змушені були допомагати Москві приборкати повстання.

Коли в 1711 р. кримський хан Девлет-Гірей II пішов війною на Московську державу (татари тоді зруйнували Бахмут, захопили Зміїв, Стару Водолагу й Мерефу і спустошили райони Ізюму й Харкова), українці з обох Водолаг на чолі з старшиною приєдналося до татар, за що Петро І наказав «казніть з жеребья десятого смертію, а достальные все с женами и с детми послать к Москве для ссылки».

Гайдамацькі повстання на Правобережній Україні мали відгуки також на Слобідській Україні, але тут вони мали переважно соціальний і локальний характер.

Менше відома політична діяльність старшини Слобідської України у XVIII ст.. Москва уважно стежила за проявами українського визвільного руху на даній території. Так, у 1704 р. Охтирський полковник Іван Перекрестов, обвинувачений у «зраді», був позбавлений уряду і засланий на північну Московщину, а маєтності його були конфісковані; так само (хоч і з інших причин) був усунений у 1711 р. харківський полковник генерал-майор Федір Шидловський. Також особливо непокоїли Москву зв'язки слобідської старшини з Гетьманщиною.

Взаємини Слобідської України і Гетьманщини Редагувати

Україна у 1740—1750 роках. Зеленим позначена територія Слобідських полків, синім — Гетьманщина, помаранчевим — Військо Запорозьке Низове.
Генеральна мапа Слобідської Української губернії. 1829 рік.

Відносини між гетьманським урядом і українською старшиною Слобідської України зміцніли за часів І. Самойловича й І. Мазепи. Обидва гетьмани прагнули поширити владу свого «регіменту» на Слобідську Україну. Переговори в цій справі провадили в Москві, наприкінці 1680 р. і на початку 1681 р. посланці І. Самойловича — Михайло Самойлович (полковник гадяцький, небіж гетьмана) й Іван Мазепа, тоді ще тільки знатний військовий товариш. Москва поставилася до цього негативно. Спроби порушити це питання робив Мазепа, вже будучи гетьманом. Але московський уряд знову рішуче відмовився передати слобідські полки під владу гетьмана.

Слобідська Україна та Гетьманщина мали зв'язки економічні і культурні, більш того велике значення мали близькі родинні й родові зв'язки між вищою старшиною Слобідської України і Гетьманщини. Визначніші слобідські роди, як Донець-Захаржевські, Квітки, Кондратьєви, Ковалевські, Куликовські, Лесевицькі, Надаржинські, Осипови, Перехрестови та інші, були споріднені й посвоячені з Апостолами, Гамаліями, Горленками, Гречаними, Жураковськими, Забілами, Зарудними, Іваненками, Капністами, Лизогубами, Лісницькими, Максимовичами, Маркевичами, Миклашевськими, Милорадовичами, Полуботками, Родзянками, Савичами, Самойловичами, Скоропадськими, Сулимами, Чарнишами, Черняками, князями Четвертинськими та іншими визначними родами Гетьманщини. З цим пов'язані були й чималі земельні володіння деяких гетьманських фамілій на Слобідській Україні (зокрема Миклашевських, Полуботків, Самойловичів тощо). Нерідко представники лівобережної старшини посідали важливі старшинські уряди на Слобідській Україні (Михайло О. Милорадович, полковник Ізюмський, 1759—1761; Іван Зарудний, сотник Ізюмського полку кінця 1748 р.; Григорій Іскрицький, сотник Сумського полку 1708 р., шваґер гетьмана Апостола; Василь Савич, сумський полковий суддя, син генерального писаря Семена Савича й зять сумського полковника Андрія Кондратьєва; їх нащадки тощо). Слобідська Україна давала тимчасовий (вільний чи невільний) притулок гетьманським діячам та їх родинам у час політичної або військової криз (зокрема під час війни 1708—1709).

Слобідська Україна та Гетьманщина мали єдність також і в духовному, зокрема церковному та освітньому житті. Церковно-релігійне життя на Слобідській Україні мало цілком український характер, хоча Московська імперія робила усе, щоб прив'язати релігійне життя підконтрольній їй Слобожанщини до московського патріархату (XVII ст.), а згодом до російського Синода.

Головним осередком церковного управління Слобідської України була Білгородська єпархія (XVII — XVIII ст.), більшість єпископів якої, особливо у XVIII ст., походили з Гетьманщини й були вихованцями Київської Академії або Чернігівського Колегіуму. Визначнішими з них були: Єпифаній Тихорський (1722—1731), фундатор Харківського Колегіуму (1727 р.); святитель Йоасаф Горленко (1748—1754), онук полковника прилуцького Дмитра Горленка й гетьмана Д. Апостола й шваґер Івана Квітки, полковника ізюмського (1743—1751); Йоасаф Миткевич (1758—1763); Самуїл Миславський (1769—1775), відомий вчений, колишній ректор Київської Академії й майбутній митрополит київський; Теоктист Мочульський (1787—1799), член Російської Академії. Лише Острогозький полк належав до Воронізької єпархії, серед владик і духовенства якої у XVIII ст. було чимало українців, вихованців Києва або Чернігова, а згодом і Харківського Колегіуму. З 1799 р. церковним осередком Слобожанщини и стала новозаснована Слобідсько-Українська й Харківська єпархія, першим єпископом якої (1799—1813 рр.) став Христофор Сулима, нащадок старого гетьманського роду й син полковника переяславського Семена Сулими, посвоячений також з визначними родами Слобідської України (зокрема з Перекрестовими й Кондратьєвими).

Високою школою для всієї Слобідської України у XVIII ст. був Харківський Колегіум, утворений на зразок Київської Академії (з богословським курсом). Серед професорів його було чимало відомих вчених, які вчилися в Київській Академії або в Чернігівському й Переяславському колегіумах, а деякі з них мали також європейську освіту (з нім. університетів). Студенти Харківського Колегіуму походили не тільки з Слобідської України, але й з Гетьманщини. Не дивно, що культурний вплив Колегіуму поширювався на все Лівобережжя й суміжні райони Російської імперії.

Поруч з Харківським Колегіумом, освітнім осередком східної Слобожанщини було латинсько-слов'янське училище в Острогозьку (1733 — 36 рр., з 1737 р. у Воронежі, з 1742 р. знову в Острогозьку), також з добрим складом учителів-українців, вихованців високих шкіл Гетьманщини, а дехто й нім. університетів.

Яскравим символом культурного єднання Гетьманщини й Слобідської України став великий український філософ Григорій Сковорода, уродженець Лубенського полку й вихованець Київської Академії, професор Переяславського, а пізніше Харківського Колегіуму, діяльність і творчість якого була глибоко пов'язана зі Слобідською Україною.

Втрата автономії Редагувати

Від часів Петра І російський уряд почав чимраз більше втручатися у внутрішнє життя слобідських полків і обмежувати їх автономію. У 1732 р. цариця Анна Іванівна скасувала автономію Слобідської України, але у 1743 р. її відновила Єлисавета Петрівна й видала жалувану грамоту для всіх слобідських полків.

Нарешті, Катерина II маніфестом 1765 р. ліквідувала козацький устрій і слобідські полки та ввела російські установи. Замість розформованих козацьких полків, утворено регулярні — Харківський та Сумський, Охтирський, Ізюмський і Острогозький гусарські полки. Слобідських козаків і підпомічників перетворено на так званих військових обивателів (за соціальним станом вони були подібні до державних селян), козацьку старшину зрівняно з російським дворянством.

Скасування полкового козацького устрою Слобідської України викликало велике невдоволення козацької старшини. Ізюмський полк, Федір Краснокутський і деякі старшини Харківського полку виступили явно проти реформи 1765 р. Російський уряд провів арешти, шукаючи ширшої змови. Краснокутського позбавили чинів, маєтку й заслали до Казані, декого з рядових старшин вибито батогами. Вияви невдоволення й протесту мали місце й під час виборів до Комісії складання проєкту «Нового Уложенія» 1767 р.: в деяких наказах (зокрема на Сумщині) була вимога відновити права українського народу на автономію. Але російські урядові репресії ліквідували цей рух опору. Слобідська Україна стала провінцією Російської імперії, Слобідсько-Українською губернією з центром у Харкові, без будь-яких козацьких свобод та прав.

XIX та XX століття Редагувати

Після деяких нових адміністративно-територіальних змін Слобідсько-Українську губернію ліквідовано у 1835 р.; більшість її території (південну частину) перейменовано на Харківську губернію, менша північна увійшла до складу Воронізької і Курської губернії.

Територіальні претензії УСРР до Радянської Росії у 1920-ті роки.

Адміністративно-територіальний поділ УНР охоплював майже всю територію Слобожанщини, було створено такі одиниці: Подоння, Харків, Слобідщина, Донеччина. Частини Слобожанщини увійшли до Половецької землі та Полтавщини. Поза лишилися українські землі довкіл Мілерового і на лівобережжі Дону. Ці землі відійшли до козацького Всевеликого Війська Дінського, але й на ці терени претендувала УНР, яка діяла під закликом об'єднати всі українські землі.

Поділ Слобідської України на активну (в новітній історії України) Харківщину і пасивну Північну Слобожанщину ще більше закріпився за радянської влади: Північна Слобожанщина увійшла не до складу УРСР, а РРФСР.

Культура Слобідської України Редагувати

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його. (квітень 2023)

Див. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури"(у співавторстві).-Донецьк: Східний видавничий дім.  2005. — 280 с.

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Східнослобідська геральдика. Незалежний інформаційно-освітній ресурс «Гайдамака». 
  2. Расторгуев, Владимир. ОСТРОГОЖСКОЕ КАЗАЧЕСТВО [Острогозьке козацтво]. История Острогожска: интерактивная энциклопедия (рос.). 
  3. Чернецький Ю. О. Козацько-полковий період // Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник. — Харків, 2016. — С. 14.
  4. Від слова слобода — поселення вільних українських городови козаків і селян, що не обкладалося податками тривалий час. Назва Слобідської України виникла в першій половині 17 століття, і її вживали до початку 19 століття.
  5. Історія Слобожанщини: малоросійський кордон, козацькі повстання та більшовики | Володимир Маслійчук. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023. 
  6. Див. Соляна промисловість
  7. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності - Сергій Плохій - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 1 червня 2023. 
  8. Історія Слобожанщини: малоросійський кордон, козацькі повстання та більшовики | Володимир Маслійчук. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023. 
  9. Історія Слобожанщини: малоросійський кордон, козацькі повстання та більшовики | Володимир Маслійчук. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023. 
  10. Історія Слобожанщини: малоросійський кордон, козацькі повстання та більшовики | Володимир Маслійчук. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023. 
  11. Див. Полковий устрій.
  12. Російська імперія. Вікіпедія (укр.). 12 травня 2023. Процитовано 1 червня 2023. 
  13. Див. Харківщина.
  14. Див. Північна Слобожанщина.

Джерела та література Редагувати

Література Редагувати

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — X., 1918.
  3. Грушевський М. С. Історія України-Руси, том VIII, частина II. К. — Відень, 1922.
  4. П'ятницька С. Приказ Великие России. Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. ВУАН, в. 2. — К. 1926.
  5. Слобідська Україна: Короткий історико-краєзнавчий довідник / Б. П. Зайцев, С. М. Куделко, В. К. Міхеєв, С. І. Посохов; За ред. С. З. Заремби. — К.: Будівельник, 1994. — 80 с.
  6. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури"(у співавторстві).-Донецьк: Східний видавничий дім.  2005. — 280 с.
  7. Юркевич В. Д. Еміграція на Схід і залюднення Слобожанщини за Б. Хмельницького. — К. 1932.
  8. Оліфіренко В. В. Слобожанська хвиля: навч. посіб. з укр. л-ри Північ. Слобожанщини / В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко; відп. за вип. В. С. Білецький. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2005. — 279 с.
  9. Дорошенко Д. І. Нарис історії України, том II. Варшава, 1933; 2-е видання. Мюнхен, 1966.
  10. Животко А. П. Острогожчина. Прага, 1942.
  11. Животко А. П. Подонь. Прага, 1943.
  12. Слюсарський А. Слобідська Україна. Історичний нарис XVII — XVIII ст. — X. 1954.
  13. Стецюк К. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50 — 70 роках XVII ст. — К. 1960.
  14. Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К. 1969.
  15. Дяченко М. Етапи заселення Слобідської України в XVII і першій половині XVIII ст. // Український історичний журнал, VIII. — К. 1970.
  16. Історія культури Слобідської України: навч. посіб. / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. держ. акад. культури. — 2-ге вид., виправл. і доповн. — Х. : ХДАК, 2012. — 224 с. — Бібліогр.: с. 191—199 (98 назв). — ISBN 978-966-8308-33-8
  17. Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К. 1967.
  18. Історія міста Харкова XX століття. — Х., 2004.
  19. Слобожанська хвиля В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля: Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини.– Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 280 с. ISBN 966-7804-92-5
  20. Історія Слобідської України. Навч. посібник з народознавства та краєзнавства / За ред. В. І. Торкатюка, О. Л. Сидоренка. — Х.: Основа, 1998. — 368 с. — ISBN 5-7768-0579-1
  21. Історія Слобідської України: [навч. посіб. для студентів ВНЗ] / В. І. Танцюра, О. О. Пересада ; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. — 301, [1] с. : іл., табл. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 294—301 (146 назв), в кінці тем та в тексті. — 300 пр. — ISBN 978-966-285-220-2
  22. Історія Слобідської України: підручник / Д. М. Чорний ; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. — 263 с. : іл., табл. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 243—263 (299 назв). — 140 пр. — ISBN 978-966-285-353-7
  23. Маслійчук В. Л. Слобідська Україна. — Київ, 2008. — 72 с. — ISBN 978-966-02-4633-1
  24. Маслійчук В. Л. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII—XIX ст. — Х., 2007.
  25. Пономарьов О. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. — Л. 1971.
  26. Титар О. В. Культура Слобожанщини: проблеми національної ідентичності. Монографія. — Харків: Райдер, 2006.
  27. Чорний Д. М. Харків початку XX століття: історія міста, долі людей. — Харків, 1995.
  28. Мусієнко І. В. Система судових і каральних органів Слобожанщини наприкінці XVII—XIX ст. / І. В. Мусієнко // Проблеми законності: зб. наук. пр. = Problems of legality: collection of scientific works / ред. В. Я. Тацій. — Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2008. — Вип. 96. — С. 33-43.
  29. Однороженко, Олег (2011). Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. ( 325-341 с.) — К.: Темпора, 2011. — 421 с. — ISBN 978-617-569-025-3. 
  30. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської України: вибр. пр. / М. Ф. Сумцов ; упорядкув., підгот. тексту, передм., післямова та прим. М. М. Красикова ; Харк. обл. центр нар. творчості, Християн. благод. фонд ім. Андрія Первозваного, Центр. наук. б-ка Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. − Х. : Атос, 2008. − 558 с. : іл. − Бібліогр. : с. 526−550 (понад 100 назв). − ISBN 978-966-1500-11-1.
  31. Желіба О. В. Геральдика східної Слобожанщини як вияв українсько-російського культурного прикордоння // Юг России и Украина в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: сб. науч. тр. V Междунар. науч. конф. / отв. ред. И. Т. Шатохин (г. Белгород, 23-24 января 2009 г.). — Белгород: Изд-во БелГУ, 2009. — 428 с.

Російською мовою Редагувати

  1. (рос. дореф.) Гюльденштедт, Иоганн Антон Путешествие академика Гильденштедта по Слободско-Украинской губернии. (1771 p) Х., 1892
  2. (рос. дореф.) Топографическое описание Харьковского наместничества. M., 1788.
  3. (рос. дореф.) Филарет Гумилевский. Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. X. 1857—1859.
  4. (рос. дореф.) Головинский П. Слободские казачьи полки. П. 1864.
  5. (рос. дореф.) Багалей Д. Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. М. 1887.
  6. (рос. дореф.) Миклашевский И. К истории хозяйственного быта Московского государства, часть І. Заселение сельское хозяйство Слободской Окраины XVII века. М. 1894.
  7. (рос.) Сумцов М. Слобожане. X. 1918.
  8. (рос.) Новосельский А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине 17 века. М. — П. 1948.
  9. (рос.) Слюсарский А. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII — XVIII столетий. 1964.
  10. (рос.) Загоровский В.. Белгородская черта. Воронеж 1969.
  11. (рос.) Петров С. Д. Реформы слободских полков, проведенные А. Шаховским, в контексте российской внутренней политики 30-х годов XVIII века // Юг России и Украина в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: сб. науч. тр. V Междунар. науч. конф. / отв. ред. И. Т. Шатохин (г. Белгород, 23-24 января 2009 г.). — Белгород: Изд-во БелГУ, 2009. — 428 с.

Німецькою мовою Редагувати

  1. (нім.)D. Johann Anton Güldenstädt Rußisch-Kayserl. Akademikers und Professors der Naturgeschichte ó. Reisen durch Rußland und im Caucasischen Gebürge ; Theil 2

Посилання Редагувати

Слобідська Україна
у сестринських Вікіпроєктах
Портал «Слобожанщина»
Теми у Вікіджерелах?
Проєкт «Слобідська Україна»
Слобідська Україна у Вікісховищі?
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Slobozhanshina znachennya Istoriko geografichnij region UkrayiniSlobozhanshinaZagalna informaciyaInshi nazvi Slobidska Ukrayina SlobidchinaSuchasna lokaciya Sumska oblast pivdenno shidna chastina Harkivska oblast okrim pivdennogo zahodu Luganska oblast pivnichna chastina Donecka oblast pivnichna chastina Voronizka oblast pivdenno zahidna chastina Bilgorodska oblast Kurska oblast pivdenna chastina Period uzhivannya toponima XVII st suchasnistNaselennya ukrayinci rosiyaniRoztashuvannya na kartiRoztashuvannya Slobidskoyi Ukrayini Mapa polkiv Slobidskoyi Ukrayini v 1764 mu roci Derzhavi na teritoriyi SlobozhanshiniUkrayinaRosijska FederaciyaSlobidska Ukrayi na abo Slobozha nshina ridshe Slobidshina 4 istoriko geografichnij ta etnokulturnij region u shidnij chastini Ukrayini ta prikordonnih oblastyah RF teritoriya yakogo zbigayetsya z teritoriyeyu p yati ukrayinskih kozackih polkiv Slobozhanshini XVII XVIII stolit Suchasnij prapor ostrogozkogo kozactva Neoficijnij simvol Shidnoyi Slobozhanshini 1 2 3 Slobidska Ukrayina bula nevid yemnoyu chastinoyu zemel ukrayinskih kozakiv 5 Na zahodi mezhuvala z Getmanshinoyu na pivdni iz Zaporozhzhyam ta volodinnyami Krimskogo hanstva na shodi z Donom na pivnochi z Moskovshinoyu Vona obijmala chastinu Serednoyi visochini j susidnyu z neyu Donecku nizovinu pivnichnno shidnu chastinu Pridniprovskoyi nizovini i neveliku chastinu Doneckogo kryazha U suchasnih mezhah ohoplyuye centralno pivdennu chastinu Sumskoyi oblasti Harkivsku oblast pivnichnu chastinu Luganskoyi oblasti ta pivnichno shidnu chastinu Doneckoyi oblasti zahidnu shidnu pivdennu chastini Bilgorodskoyi pivdennu chastinu Voronizkoyi ta zahidnu Kurskoyi oblasti Zmist 1 Rannya istoriya 2 XVI stolittya 3 Stvorennya oboronnih linij 4 XVII XVIII stolittya 4 1 Etapi zaselennya Slobidskoyi Ukrayini 4 2 Viniknennya polkiv 5 Socialnij ustrij ta narodne gospodarstvo 6 Politichne zhittya 7 Vzayemini Slobidskoyi Ukrayini i Getmanshini 8 Vtrata avtonomiyi 9 XIX ta XX stolittya 10 Kultura Slobidskoyi Ukrayini 11 Div takozh 12 Primitki 13 Dzherela ta literatura 13 1 Literatura 13 2 Rosijskoyu movoyu 13 3 Nimeckoyu movoyu 14 PosilannyaRannya istoriya RedaguvatiSlidi najstarshogo zaselennya piznishoyi Slobozhanshini pohodyat z molodshogo paleolitu Za rannoyi dobi Slobozhanshina stanovila chastinu teritoriyi siveryan z kincya IX st vona uvijshla do skladu Kiyivskoyi derzhavi zokrema u XI st do Chernigivskogo ta Pereyaslavskogo a zgodom j Novgorod Siverskogo knyazivstv Pislya tataro mongolskoyi navali XIII st zemli vidijshli do Zolotoyi Ordi a pislya bitvi na Sinih Vodah 1362 roku do Velikogo knyazivstva Litovskogo XVI stolittya RedaguvatiTeritoriya Slobozhanshini stanovila na XVI stolittya majzhe ne zalyudnene Dike Pole kriz yake tatari zdijsnyuvali nabigi vglib Moskovskoyi derzhavi zvichajno Muravskim shlyahom vin viv vododilom mizh Dniprom i Donom vid Perekopu azh do Tuli a takozh i jogo vidnogami Izyumskim ta Kalmiuskim shlyahami Na Slobozhanshini gliboko v step zahodili ukrayinski kozaki uhodniki dobichniki yaki zajmalisya zdebilshogo bdzhilnictvom ribalstvom i mislivstvom a takozh vidobutkom selitri j soli na Torskih ozerah i v Bahmuti 6 Pochinayuchi iz drugoyi polovini XVI stolittya na Slobozhanshini isnuvali dva potoki kolonizaciyi z pivnochi jshla moskovska kolonizaciya pov yazana z buduvannyam vijskovo oboronnih linij dlya ohoroni Moskovskoyi derzhavi z pivdnya vid Krimu j z pivdennogo zahodu vid Rechi Pospolitoyi z zahodu ukrayinska zaselennya porubizhnih znelyudnenih zemel ukrayinskim narodom 7 viklikana za odnimi versiyami bazhannyam vilnogo zhittya vid polsko shlyahetskoyi nevoli za inshimi siloyu ekonomichno gospodarchih interesiv naselennya Naddnipryanshini 8 Stvorennya oboronnih linij RedaguvatiIsnuye poshirena v istoriografiyi dumka sho bula derzhavna kolonizaciya Moskovskoyi derzhavi i narodna stihijna ukrayinska Vtim peredusim Moskovska derzhava bula zacikavlena u stvorenni pevnogo zahisnogo poyasa Ce nastupalni diyi yaki vona provodila ne lishe tut na shodi a j v Sibiru chi na inshih prostorah de isnuvala merezha ukriplen i fortec Na cyu merezhu selili sluzhilih lyudej z rodinami yim davali pilgi Zamist splati podatkiv chi she yakihos navantazhen ci lyudi mali sluzhiti i buduvati ukriplennya 9 Osnovnim proyektom yakij okreslyuye mezhi Slobozhanshini bula Bilgorodska ukriplena liniya Protyagom drugoyi polovini XVI st moskovskij uryad utvoryuye storozhovi stanici buduye mista Orel Livni j Voronizh 1585 r Yelec 1592 r Bilgorod Oskil i Kursk 1596 r Valujki 1599 r Moskovska smuta 1605 1613 rr zatrimala ce budivnictvo ale v pershij polovini XVII st moskovskij uryad pobuduvav mista Vilnij Hotmizhsk Userd ta inshi zdebilshogo na misci gorodish z knyazhih chasiv V 1630 ti roki pislya porazok Smuti stalo zrozumilo sho she mozhna peresuvatisya dali na pivden Smuti pereduvala politika carya Borisa Godunova Z jogo voli voyevoda Bogdan Byelskij oseliv 1599 r daleko na pivdni misto Careborisiv Proyekt buv rizikovanim u ponizzi r Oskolu na viddali vid osnovnih fortec bez nalezhnogo zabezpechennya prote Moskovska derzhava bazhala zakripitisya na zemlyah davnoyi Rusi U drugij polovini 17 st zbudovano Izyumsku liniyu vid richki Kolomak do mista Valujki 1679 1681 rr U pershij polovini XVIII st koli u procesi zaselennya Slobidskoyi Ukrayini Bilgorodska liniya vtratila vijskove znachennya spilnimi silami kozacko selyanskoyi lyudnosti Slobidskoyi Ukrayini i Getmanshini utvoreno novu Ukrayinsku liniyu yaka jshla vid richki Oreli do richki Dincya 1731 1733 rr Usi etnichno rosijski anklavi na Slobozhanshini pov yazani z tim sho tut isnuvali yakis forteci chi naseleni punkti moskovskih sluzhilih Najbilshe dlya cogo zigrala politika piznishogo chasu Koli uzhe Bilgorodska liniya vidsluzhila svoye Izyumsku liniyu zaselyali perevazhno ukrayincyami vzhe ne potribno bulo vidnovlyuvati nastupalnij ruh na danih terenah treba bulo ruhatisya dali na pivden Tozh na pivden vid Izyumskoyi liniyi stvorili Ukrayinsku liniyu Ci poselennya buli etnichno rosijskimi z odnodvorciv yih zbirali z kolishnoyi Bilgorodskoyi liniyi navit iz pid Kurska ce taka merezha anklavchiki na pivdni Slobozhanshini Odna liniya Bilgorodska ce pivnich Slobozhanshini Ukrayinska liniya ce pivden Slobozhanshini I pivnich i pivden ce vtorgnennya rosijskogo 10 XVII XVIII stolittya RedaguvatiEtapi zaselennya Slobidskoyi Ukrayini Redaguvati Protyagom XVII st XVIII st vidbulosya dekilka hvil Masovogo harakteru zaselennya ciyeyi miscevosti nabulo v 1630 ih rokah koli pislya porazki kozackih povstan yihni uchasniki shukali voli ta zemli v Slobidskoyi Ukrayini ranishe ne zaselenoyi cherez mezhuvannya zi stepom najbilsha hvilya ce uchasniki povstannya Ya Ostryanina 1638 r yaki v kilkosti 900 osib zasnuvali ta oselilisya v Chuguyevi She bilshim stalo zaselennya Slobidskoyi Ukrayini za Hmelnichchini zokrema pislya Bilocerkivskoyi ugodi 1651 r pereselennya 1652 r kozakiv Chernigivskogo i Nizhenskogo polkiv na choli z polkovnikom Ivanom Dzikovskim u kilkosti 2000 cholovik z rodinami j majnom yaki zasnuvali misto Ostrogozk pereselenci z mistechka Stavisha Bilocerkivskogo polku na choli z Gerasimom Kondratyevim yaki zasnuvali misto Sumi Cya hvilya trivala j dali 1654 r zasnovano misto Harkiv 1662 r Bogoduhiv Podiyi Ruyini viklikali novu hvilyu pereselennya golovnim chinom z Pravoberezhnoyi Ukrayini v 1670 1680 h rokah v tomu chisli organizovanij Ivanom Samojlovichem sho okremi istoriki traktuyut yak nasilnickij Velikij zgin 1678 1679 rr U 1674 r zasnovano misto Vovche Vovchansk 1681 r misto Izyum Podalsha hvilya zaselennya bula pov yazana z likvidaciyeyu povstannya Paliya u 1704 r ta pereselennyam meshkanciv Pravoberezhnoyi na Livoberezhzhya u 1711 1712 rokah sho bulo organizovano moskovskoyu vladoyu Ostannya velika hvilya pripadaye na 1720 1730 roki u zv yazku z vidnovlennyam polsko shlyahetskogo panuvannya na Pravoberezhzhi porazkoyu gajdamackogo ruhu 1734 r a takozh iz posilennyam starshinskogo vizisku kozacko selyanskoyi lyudnosti na Getmanshini Vnaslidok ukrayinskogo zaselennya moskovska kolonizaciya Slobidskoyi Ukrayini bula vidtisnena na shid i pivdennij shid u bik Donu j Volgi ale ukrayinski hvili syagali j tudi Naselennya Slobidskoyi Ukrayini stanovilo naprikinci XVII st blizko 120 tisyach osib Za reyestrom 1732 roku kilkist naselennya Slobidskoyi Ukrayini stanovila blizko 400 tisyach 1773 r ponad 660 tisyach Zavdyaki zaselennyu ukrayincyami Slobidskoyi Ukrayini protyagom odnogo stolittya ukrayinska etnichna teritoriya vidnovilasya na majzhe 100 000 km2 a yiyi mezhi peresunulisya na 120 200 km na shid Naselennya Slobidskoyi Ukrayini stanovilo na seredinu XVIII st blizko 10 naselennya vsih todishnih ukrayinskih etnichnih zemel teritoriya blizko 25 Viniknennya polkiv Redaguvati Golovna kategoriya Polki Slobozhanshini Moskovskij uryad dovgij chas koristuvavsya ukrayinskim naselennyam Slobidskoyi Ukrayini Moskva mala dobru vijskovu silu z miscevih kozakiv dlya oboroni svoyih pivdennih kordoniv i razom iz tim strimuvala potik moskovskih utikachiv kripakiv na Don Tomu carskij uryad postachav ukrayinskim pereselencyam zbroyu j harchi dozvolyav ukrayincyam selitisya na ukrayinskih zemlyah cilimi gromadami na pilgovih umovah slobodi nadilyav yih zemleyu j zberigav za poselencyami kozacki prava i polkovij ustrij do povnogo yih znishennya Katerinoyu II Uzhe v 1650 h pp isnuvali ukrayinski kozacki slobidski polki Ostrogozkij polk Ribinskij Sumskij Ohtirskij Harkivskij polk U 1685 r utvoreno Izyumskij polk Polki podilyalisya na sotni u 1734 r na Slobidskij Ukrayini bulo 98 soten Polkam abo yih polkovnikam uryad nadavav carski zhaluvani gramoti U XVIII st buli sprobi centralizuvati administraciyu Slobidskoyi Ukrayini v osobi vishogo vijskovogo uryadovcya yakim zvichajno buv htos iz slobidskih polkovnikiv harkivskij polkovnik Fedir Shidlovskij 1708 1711 rr ohtirski polkovniki Fedir Osipov 1711 r i Oleksij Lesevickij 1730 ti pp komandir slobidskih polkiv Vasil Kapnist 1751 1757 rr ta in Ale nad kozackoyu vladoyu Slobidskoyi Ukrayini bula administraciya yakoyu keruvali moskovski voyevodi zokrema bilgorodskij a u XVIII st vijskovi gubernatori azovskij potim voronizkij kiyivskij pridvorni moskovskogo carya priznacheni mperiyeyu kontrolyuvati zahopleni territoriyi Ukrayini U 1711 r Harkivskim Izyumskim i Ostrogozkim polkami keruvav azovskij gubernator admiral Fyedor Apraksin Sumskim i Ohtirskim z 1718 r i Harkivskim kiyivskij gubernator knyaz Dmitrij Golicin Zgodom Izyumskij i Ostrogozkij polki perejshli pid vladu voronizkogo gubernatora Polkovij ustrij i uryadi polkovi j sotenni buli podibni z nevelikimi vidminami do tih sho isnuvali na Getmanshini 11 U drugij polovini XVII st starshinu obirali na kozackih radah faktichno na radah starshini a zatverdzhuvala yih moskovska vlada U 18 st postupovo obmezhuyuchi kozacke samovryaduvannya carskij uryad priznachav starshinu z verhivki kozactva a polkovnikiv i sotnikiv inodi j z chuzhinciv Tevyashov v Ostrogozkomu M Miloradovich v Izyumskomu polkah Kilka viznachnih kozackih rodiv na Slobidskij Ukrayini davali kandidativ na polkovnikiv ta inshi uryadi inodi majzhe spadkovo znishyuyuchi tradicii ukrayinskoyi kozackoyi demokratii ta stvoryuyuchi svogo rodu polkovnicki dinastiyi Kondratyevi u Sumskomu Perekrestovi Osipovi j Lesevicki v Ohtirskomu Donec Zaharzhevski Kulikovski j Danilevski v Izyumskomu Shidlovski j Kvitki u Harkivskomu Tevyashovi v Ostrogozkomu polkah Spisok polkiv sho isnuvali u Slobidskij Ukrayini Harkivskij polk Izyumskij polk Balaklijskij polk 1669 1677 uvijshov do skladu Harkivskogo ta Izyumskogo polkiv Sumskij polk Ohtirskij polk Ostrogozkij polk nbsp Prapor Izyumskogo kozackogo polku za Smolenskim nbsp Prapor Ohtirskogo kozackogo polku nbsp Prapor Sumskogo kozackogo polku nbsp Prapor Harkivskogo kozackogo polku nbsp Prapor Ostrogozkogo kozackogo polkuSocialnij ustrij ta narodne gospodarstvo RedaguvatiSocialnij ustrijUzhe pershi ukrayinski poselenci dililisya na vijskovih kozakiv duhovenstvo mishan i selyan pospolitih Todi stani she ne buli zamkneni i ne vazhko bulo perepisatisya z selyan u kozaki slovo kozak z tyur znachit vilna ozbroyena lyudina a kozaki mizh voyennimi spravami zasnovuvali slobodi ta gospodaryuvali na zemli Osnovoyu bulo kozactvo do yakogo v seredini XVIII st nalezhala polovina vsogo naselennya Slobidskoyi Ukrayini Vono podilyalosya na starshinu vibornih abo kompanijskih kozakiv yaki nesli vijskovu sluzhbu i kozakiv pidpomichnikiv yaki dopomagali vibornim harchami abo grishmi U 1732 r u 4 polkah na 23 565 vibornih kozakiv pripadalo 72 226 pidpomichnikiv stanom na 1763 p 58 231 i 108 301 Po dvorah kozakiv zhili pidsusidki u 1732 r yih bulo v 4 polkah 12 973 perevazhnim chinom ce buli kolishni kozaki i selyani yaki vtratili vlasne gospodarstvo ta zemlyu i najmituvali u zamozhnih gospodariv Viborni kozaki postupovo peretvorilisya na zamknutij vilnij stan a pidpomichniki na piddanih zalezhnih vid kozackoyi starshini Selyani dililisya na vilnih yaki mali vlasnu zemlyu i tih sho zhili na zemlyah kozackoyi starshini velikorosijskih pomishikiv monastiriv tosho i za ce vidroblyali panshinu ta platili daninu Carskij uryad pislya 1654 vsilyako spriyav starshini shlyahti ta vishomu duhivnictvu v pokripachenni selyan U vsij Ukrayini sho bula kolonizovana Rosijskoyu imperiyeyu kripactvo ostatochno bulo yuridichno oformlene punktom 8 ukazu Katerini II O podatyah s kupechestva meshan krestyan i drugih obyvatelej gubernij Kievskoj Chernigovskoj Novgorod Severskoj Harkovskoj vid 3 14 travnya 1783 za yakim selyan Kiyivskogo Chernigivskogo ta Novgorod Siverskogo namisnictv 13 vid teritoriyi suchasnoyi Ukrayini povnistyu pozbavleno prava perehodu j na nih poshireno bulo vserosijski zakoni Pomishik mig prodati kripaka obminyati na bud yake majno rozluchiti cholovika z zhinkoyu i batkiv z ditmi 12 Mishanstvo kupci remisniki bulo nechislenne Shlyahti na Slobidskij Ukrayini v XVII st ne bulo yiyi zaminyala kozacka starshina ta moskovski pomishiki Okremu grupu dosit strokatogo socialnogo j gospodarskogo skladu stanovili velikorosi tobto moskoviti sluzhili lyudi riznih rozryadiv piznishe u XVIII st dvoryanstvo pomishiki velikorosi moldovani tosho posadski lyudi odnodvorci j krestyane Zagalna kilkist velikorosiv bula nevelika za pidrahunkami D Bagaliya u seredini XVIII st u 4 Slobidskih polkah bulo lishe 1 650 velikorosiv zokrema v Harkivskomu polku 1498 velikorosiv Socialnij proces ishov u napryami zbilshennya prav i mayetkiv kozackoyi starshini v obmin na asimilyaciyu ta loyalnist do imperii ta peretvorennya selyan na kripakiv Narodne gospodarstvoNaselennya zajmalosya v osnovnomu hliborobstvom i pov yazanim z nim skotarstvom Panivnoyu sistemoyu hliborobstva bula pereminna u drugij polovini XVIII stolittya pochala poshiryuvatisya takozh tripilna Krim kozackih i selyanskih dribnih zemlevolodinn rozvinulisya velikopanski kozackoyi starshini j velikorosijskogo dvoryanstva a takozh monastiriv volodinnya sho inodi dosyagali rozmiriv latifundij Najbilshimi zemlevlasnikami na Slobidskij Ukrayini sered miscevoyi kozackoyi starshini buli za abetkoyu Danilevski Donec Zaharzhevski Kvitki Kovalevski Kondratyevi Kulikovski Lesevicki Nadarzhinski Osipovi Perekrestovi Perekrestovi Osipovi Tevyashovi Shidlovski ta inshi z kozackoyi starshini Getmanshini Kapnisti Miklashevski Miloradovichi Polubotki ta inshi z zakordonnih chuzhinciv velikorosijskih pomishikiv knyazi Kantemiri grafi Gendrikovi knyazi Golicini Dunini Kropotkini Yusupovi Znachne misce u Slobidskij Ukrayini zajmalo vivcharstvo u XIII st takozh tonkorunne bdzhilnictvo sadivnictvo ribalstvo mlinarstvo guralnictvo dihtyarstvo budnictvo na Ohtirshini ta rizni remesla i kustarni promisli v kin XVIII st u Slobidskij Ukrayini narahovuvalos blizko 34 000 remisnikiv ta kustariv Pomitne misce posidala solyana promislovist Torski Bahmutski j Spivakivski zav i osoblivo selitarnictvo U XVIII st z yavlyayutsya manufakturi zokrema Chuguyivska shkiryana F Shidlovskogo kinec 1711 r skarbova tyutyunova v Ohtirci 1719 r Saltivska sukonna grafa Gendrikova 1739 r polotnyana sotnika Ohtirskogo polku Semena Nahimova 1769 r shovkovi zavodi v m Novij Vodolazi kin 18 st tosho Oseredkami torgivli buli yarmarki yakih u 1779 r bulo 271 zdebilshogo lokalnogo harakteru ledve 10 serednih i lishe 2 najbilshi v Sumah i Harkovi Vazhlive znachennya mav tranzitnij torg cherez Slobozhanshinu yaka stala poserednikom u torgivli mizh Getmanshinoyu Zaporizhzhyam i Pivdennoyu Ukrayinoyu Krimom i Donom Kavkazom ta Iranom ta Moskovkoyu derzhavoyu Zokrema zhvavi torgovi stosunki buli mizh regionami Ukrayini Slobozhanshinoyu i Getmanshinoyu Z Slobozhanshini jshla do Getmanshini sil z Torskih i Bahmutskih solyanih zavodiv z Getmanshini na Slobozhanshinu jshli promislovi virobi zokrema sklo zalizni virobi potash i smalchug gorilka tosho Politichne zhittya RedaguvatiPolitichne zhittya ukrayinskoyi Slobozhanshini bulo obmezhene ramkami Moskovskoyi derzhavi a zgodom Rosijskoyi imperiyi aneksovanoyu chastinoyu yakoyi hoch i napivavtonomnoyu vona bula Ale vzhe geografichne polozhennya Slobozhanshini mizh Moskovshinoyu Krimskim hanstvom Donskimi kozakami ta Getmanshinoyu ne raz vtyaguvalo cej region Ukrayini v superechnosti shidnoyevropejskoyi politiki togo chasu Slobidska Ukrayina bula terenom rujnivnih tatarskih napadiv z pivdnya yaki trivali azh do povnogo zahoplennya ta aneksii Naddnipryanskoyi ta Pivdennoyi Ukrayini Rosijskoyu imperiyeyu Kuchuk Kajnardzhijskogo mirnogo dogovoru 1774 r Velikih rujnacij zaznava ukrayinska Slobozhanshina pid chas voyennih kampanij Rosijskoyi imperii v rezultati voyennih diyi pid chas rosijsko shvedskoyi vijni vzimku 1708 1709 a takozh rosijsko tureckoyi vijni 1735 1739 rokiv sho zapodiyala velikoyi shkodi gospodarstvu Socialnij ustrij ukrayinskoyi Slobozhanshini silno vidriznyavsya vid ustroyu v Moskovskij derzhavi Moskovska centralistichna politika sho namagalasya znishiti ci vidminnosti asimilyuvati ukrayinske naselennya vidmovlyayuchi jomu navit u pravi vvazhatisya okremim narodom mati okremu identichnist do stanovisha malorosiv ta nav yazati svoyu formu samoderzhavno feodalno kriposnickoyi vladi zamist volelyubno demokratichnih tradicij ukrayinskogo kozactva sprichinyali konflikti mizh Ukrayinoyu usima ukrayinskimi zemlyami sho buli zahopleni Moskoviyeyu j moskovskim uryadom a inodi viklikali zavorushennya j navit povstannya proti Moskvi U 1670 r vibuhnulo povstannya v Ostrogozkomu polku pov yazane z selyanskoyu vijnoyu pid provodom Stepana Razina Povstannya yake ocholiv starij polkovnik Ivan Dzikovskij na korotkij chas likviduvalo moskovsku vladu na shidnij Sloboshanshini Nezabarom vono bulo pridushene j Dzikovskij z druzhinoyu Yevdokiyeyu razom z bilshistyu povstanciv potrapili v polon i buli stracheni Naselennya Slobozhanshini bralo uchast i v povstanni K Bulavina 1707 1708 rr ale slobidski polki razom z deyakimi polkami Getmanshini zmusheni buli dopomagati Moskvi priborkati povstannya Koli v 1711 r krimskij han Devlet Girej II pishov vijnoyu na Moskovsku derzhavu tatari todi zrujnuvali Bahmut zahopili Zmiyiv Staru Vodolagu j Merefu i spustoshili rajoni Izyumu j Harkova ukrayinci z oboh Vodolag na choli z starshinoyu priyednalosya do tatar za sho Petro I nakazav kaznit z zherebya desyatogo smertiyu a dostalnye vse s zhenami i s detmi poslat k Moskve dlya ssylki Gajdamacki povstannya na Pravoberezhnij Ukrayini mali vidguki takozh na Slobidskij Ukrayini ale tut voni mali perevazhno socialnij i lokalnij harakter Menshe vidoma politichna diyalnist starshini Slobidskoyi Ukrayini u XVIII st Moskva uvazhno stezhila za proyavami ukrayinskogo vizvilnogo ruhu na danij teritoriyi Tak u 1704 r Ohtirskij polkovnik Ivan Perekrestov obvinuvachenij u zradi buv pozbavlenij uryadu i zaslanij na pivnichnu Moskovshinu a mayetnosti jogo buli konfiskovani tak samo hoch i z inshih prichin buv usunenij u 1711 r harkivskij polkovnik general major Fedir Shidlovskij Takozh osoblivo nepokoyili Moskvu zv yazki slobidskoyi starshini z Getmanshinoyu Vzayemini Slobidskoyi Ukrayini i Getmanshini Redaguvati nbsp Ukrayina u 1740 1750 rokah Zelenim poznachena teritoriya Slobidskih polkiv sinim Getmanshina pomaranchevim Vijsko Zaporozke Nizove nbsp Generalna mapa Slobidskoyi Ukrayinskoyi guberniyi 1829 rik Vidnosini mizh getmanskim uryadom i ukrayinskoyu starshinoyu Slobidskoyi Ukrayini zmicnili za chasiv I Samojlovicha j I Mazepi Obidva getmani pragnuli poshiriti vladu svogo regimentu na Slobidsku Ukrayinu Peregovori v cij spravi provadili v Moskvi naprikinci 1680 r i na pochatku 1681 r poslanci I Samojlovicha Mihajlo Samojlovich polkovnik gadyackij nebizh getmana j Ivan Mazepa todi she tilki znatnij vijskovij tovarish Moskva postavilasya do cogo negativno Sprobi porushiti ce pitannya robiv Mazepa vzhe buduchi getmanom Ale moskovskij uryad znovu rishuche vidmovivsya peredati slobidski polki pid vladu getmana Slobidska Ukrayina ta Getmanshina mali zv yazki ekonomichni i kulturni bilsh togo velike znachennya mali blizki rodinni j rodovi zv yazki mizh vishoyu starshinoyu Slobidskoyi Ukrayini i Getmanshini Viznachnishi slobidski rodi yak Donec Zaharzhevski Kvitki Kondratyevi Kovalevski Kulikovski Lesevicki Nadarzhinski Osipovi Perehrestovi ta inshi buli sporidneni j posvoyacheni z Apostolami Gamaliyami Gorlenkami Grechanimi Zhurakovskimi Zabilami Zarudnimi Ivanenkami Kapnistami Lizogubami Lisnickimi Maksimovichami Markevichami Miklashevskimi Miloradovichami Polubotkami Rodzyankami Savichami Samojlovichami Skoropadskimi Sulimami Charnishami Chernyakami knyazyami Chetvertinskimi ta inshimi viznachnimi rodami Getmanshini Z cim pov yazani buli j chimali zemelni volodinnya deyakih getmanskih familij na Slobidskij Ukrayini zokrema Miklashevskih Polubotkiv Samojlovichiv tosho Neridko predstavniki livoberezhnoyi starshini posidali vazhlivi starshinski uryadi na Slobidskij Ukrayini Mihajlo O Miloradovich polkovnik Izyumskij 1759 1761 Ivan Zarudnij sotnik Izyumskogo polku kincya 1748 r Grigorij Iskrickij sotnik Sumskogo polku 1708 r shvager getmana Apostola Vasil Savich sumskij polkovij suddya sin generalnogo pisarya Semena Savicha j zyat sumskogo polkovnika Andriya Kondratyeva yih nashadki tosho Slobidska Ukrayina davala timchasovij vilnij chi nevilnij pritulok getmanskim diyacham ta yih rodinam u chas politichnoyi abo vijskovoyi kriz zokrema pid chas vijni 1708 1709 Slobidska Ukrayina ta Getmanshina mali yednist takozh i v duhovnomu zokrema cerkovnomu ta osvitnomu zhitti Cerkovno religijne zhittya na Slobidskij Ukrayini malo cilkom ukrayinskij harakter hocha Moskovska imperiya robila use shob priv yazati religijne zhittya pidkontrolnij yij Slobozhanshini do moskovskogo patriarhatu XVII st a zgodom do rosijskogo Sinoda Golovnim oseredkom cerkovnogo upravlinnya Slobidskoyi Ukrayini bula Bilgorodska yeparhiya XVII XVIII st bilshist yepiskopiv yakoyi osoblivo u XVIII st pohodili z Getmanshini j buli vihovancyami Kiyivskoyi Akademiyi abo Chernigivskogo Kolegiumu Viznachnishimi z nih buli Yepifanij Tihorskij 1722 1731 fundator Harkivskogo Kolegiumu 1727 r svyatitel Joasaf Gorlenko 1748 1754 onuk polkovnika priluckogo Dmitra Gorlenka j getmana D Apostola j shvager Ivana Kvitki polkovnika izyumskogo 1743 1751 Joasaf Mitkevich 1758 1763 Samuyil Mislavskij 1769 1775 vidomij vchenij kolishnij rektor Kiyivskoyi Akademiyi j majbutnij mitropolit kiyivskij Teoktist Mochulskij 1787 1799 chlen Rosijskoyi Akademiyi Lishe Ostrogozkij polk nalezhav do Voronizkoyi yeparhiyi sered vladik i duhovenstva yakoyi u XVIII st bulo chimalo ukrayinciv vihovanciv Kiyeva abo Chernigova a zgodom i Harkivskogo Kolegiumu Z 1799 r cerkovnim oseredkom Slobozhanshini i stala novozasnovana Slobidsko Ukrayinska j Harkivska yeparhiya pershim yepiskopom yakoyi 1799 1813 rr stav Hristofor Sulima nashadok starogo getmanskogo rodu j sin polkovnika pereyaslavskogo Semena Sulimi posvoyachenij takozh z viznachnimi rodami Slobidskoyi Ukrayini zokrema z Perekrestovimi j Kondratyevimi Visokoyu shkoloyu dlya vsiyeyi Slobidskoyi Ukrayini u XVIII st buv Harkivskij Kolegium utvorenij na zrazok Kiyivskoyi Akademiyi z bogoslovskim kursom Sered profesoriv jogo bulo chimalo vidomih vchenih yaki vchilisya v Kiyivskij Akademiyi abo v Chernigivskomu j Pereyaslavskomu kolegiumah a deyaki z nih mali takozh yevropejsku osvitu z nim universitetiv Studenti Harkivskogo Kolegiumu pohodili ne tilki z Slobidskoyi Ukrayini ale j z Getmanshini Ne divno sho kulturnij vpliv Kolegiumu poshiryuvavsya na vse Livoberezhzhya j sumizhni rajoni Rosijskoyi imperiyi Poruch z Harkivskim Kolegiumom osvitnim oseredkom shidnoyi Slobozhanshini bulo latinsko slov yanske uchilishe v Ostrogozku 1733 36 rr z 1737 r u Voronezhi z 1742 r znovu v Ostrogozku takozh z dobrim skladom uchiteliv ukrayinciv vihovanciv visokih shkil Getmanshini a dehto j nim universitetiv Yaskravim simvolom kulturnogo yednannya Getmanshini j Slobidskoyi Ukrayini stav velikij ukrayinskij filosof Grigorij Skovoroda urodzhenec Lubenskogo polku j vihovanec Kiyivskoyi Akademiyi profesor Pereyaslavskogo a piznishe Harkivskogo Kolegiumu diyalnist i tvorchist yakogo bula gliboko pov yazana zi Slobidskoyu Ukrayinoyu Vtrata avtonomiyi RedaguvatiDokladnishe Skasuvannya kozackogo ustroyu v Slobidskij UkrayiniVid chasiv Petra I rosijskij uryad pochav chimraz bilshe vtruchatisya u vnutrishnye zhittya slobidskih polkiv i obmezhuvati yih avtonomiyu U 1732 r caricya Anna Ivanivna skasuvala avtonomiyu Slobidskoyi Ukrayini ale u 1743 r yiyi vidnovila Yelisaveta Petrivna j vidala zhaluvanu gramotu dlya vsih slobidskih polkiv Nareshti Katerina II manifestom 1765 r likviduvala kozackij ustrij i slobidski polki ta vvela rosijski ustanovi Zamist rozformovanih kozackih polkiv utvoreno regulyarni Harkivskij ta Sumskij Ohtirskij Izyumskij i Ostrogozkij gusarski polki Slobidskih kozakiv i pidpomichnikiv peretvoreno na tak zvanih vijskovih obivateliv za socialnim stanom voni buli podibni do derzhavnih selyan kozacku starshinu zrivnyano z rosijskim dvoryanstvom Skasuvannya polkovogo kozackogo ustroyu Slobidskoyi Ukrayini viklikalo velike nevdovolennya kozackoyi starshini Izyumskij polk Fedir Krasnokutskij i deyaki starshini Harkivskogo polku vistupili yavno proti reformi 1765 r Rosijskij uryad proviv areshti shukayuchi shirshoyi zmovi Krasnokutskogo pozbavili chiniv mayetku j zaslali do Kazani dekogo z ryadovih starshin vibito batogami Viyavi nevdovolennya j protestu mali misce j pid chas viboriv do Komisiyi skladannya proyektu Novogo Ulozheniya 1767 r v deyakih nakazah zokrema na Sumshini bula vimoga vidnoviti prava ukrayinskogo narodu na avtonomiyu Ale rosijski uryadovi represiyi likviduvali cej ruh oporu Slobidska Ukrayina stala provinciyeyu Rosijskoyi imperiyi Slobidsko Ukrayinskoyu guberniyeyu z centrom u Harkovi bez bud yakih kozackih svobod ta prav XIX ta XX stolittya RedaguvatiPislya deyakih novih administrativno teritorialnih zmin Slobidsko Ukrayinsku guberniyu likvidovano u 1835 r bilshist yiyi teritoriyi pivdennu chastinu perejmenovano na Harkivsku guberniyu 13 mensha pivnichna uvijshla do skladu Voronizkoyi i Kurskoyi guberniyi 14 nbsp Teritorialni pretenziyi USRR do Radyanskoyi Rosiyi u 1920 ti roki Administrativno teritorialnij podil UNR ohoplyuvav majzhe vsyu teritoriyu Slobozhanshini bulo stvoreno taki odinici Podonnya Harkiv Slobidshina Donechchina Chastini Slobozhanshini uvijshli do Poloveckoyi zemli ta Poltavshini Poza lishilisya ukrayinski zemli dovkil Milerovogo i na livoberezhzhi Donu Ci zemli vidijshli do kozackogo Vsevelikogo Vijska Dinskogo ale j na ci tereni pretenduvala UNR yaka diyala pid zaklikom ob yednati vsi ukrayinski zemli Podil Slobidskoyi Ukrayini na aktivnu v novitnij istoriyi Ukrayini Harkivshinu i pasivnu Pivnichnu Slobozhanshinu she bilshe zakripivsya za radyanskoyi vladi Pivnichna Slobozhanshina uvijshla ne do skladu URSR a RRFSR Kultura Slobidskoyi Ukrayini RedaguvatiCej rozdil statti she ne napisano Vi mozhete dopomogti proyektu napisavshi jogo kviten 2023 Div Slobozhanska hvilya Navchalnij posibnik hrestomatiya z ukrayinskoyi literaturi u spivavtorstvi Doneck Shidnij vidavnichij dim 2005 280 s Div takozh RedaguvatiSlobidski kozaki Slobozhanskij govir Shidna Slobozhanshina Shidna Ukrayina Slobidsko Ukrayinska guberniya Harkivska guberniya Yevroregion Slobozhanshina ru Primitki Redaguvati Shidnoslobidska geraldika Nezalezhnij informacijno osvitnij resurs Gajdamaka Rastorguev Vladimir OSTROGOZhSKOE KAZAChESTVO Ostrogozke kozactvo Istoriya Ostrogozhska interaktivnaya enciklopediya ros Cherneckij Yu O Kozacko polkovij period Slobidska Ukrayina Korotkij naukovo populyarnij istoriko kulturologichnij putivnik Harkiv 2016 S 14 Vid slova sloboda poselennya vilnih ukrayinskih gorodovi kozakiv i selyan sho ne obkladalosya podatkami trivalij chas Nazva Slobidskoyi Ukrayini vinikla v pershij polovini 17 stolittya i yiyi vzhivali do pochatku 19 stolittya Istoriya Slobozhanshini malorosijskij kordon kozacki povstannya ta bilshoviki Volodimir Maslijchuk localhistory org ua ukr Procitovano 1 chervnya 2023 Div Solyana promislovist Brama Yevropi Istoriya Ukrayini vid skifskih voyen do nezalezhnosti Sergij Plohij Teka avtoriv Chtivo Procitovano 1 chervnya 2023 Istoriya Slobozhanshini malorosijskij kordon kozacki povstannya ta bilshoviki Volodimir Maslijchuk localhistory org ua ukr Procitovano 1 chervnya 2023 Istoriya Slobozhanshini malorosijskij kordon kozacki povstannya ta bilshoviki Volodimir Maslijchuk localhistory org ua ukr Procitovano 1 chervnya 2023 Istoriya Slobozhanshini malorosijskij kordon kozacki povstannya ta bilshoviki Volodimir Maslijchuk localhistory org ua ukr Procitovano 1 chervnya 2023 Div Polkovij ustrij Rosijska imperiya Vikipediya ukr 12 travnya 2023 Procitovano 1 chervnya 2023 Div Harkivshina Div Pivnichna Slobozhanshina Dzherela ta literatura RedaguvatiMaslijchuk V L Slobidska Ukrayina Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2012 T 9 Pril S S 628 944 s il ISBN 978 966 00 1290 5 Literatura Redaguvati Enciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 Bagalij D I Istoriya Slobidskoyi Ukrayini X 1918 Grushevskij M S Istoriya Ukrayini Rusi tom VIII chastina II K Viden 1922 P yatnicka S Prikaz Velikie Rossii Praci komisiyi dlya viuchuvannya istoriyi zahidno ruskogo ta vkrayinskogo prava VUAN v 2 K 1926 Slobidska Ukrayina Korotkij istoriko krayeznavchij dovidnik B P Zajcev S M Kudelko V K Miheyev S I Posohov Za red S Z Zarembi K Budivelnik 1994 80 s Slobozhanska hvilya Navchalnij posibnik hrestomatiya z ukrayinskoyi literaturi u spivavtorstvi Doneck Shidnij vidavnichij dim 2005 280 s Yurkevich V D Emigraciya na Shid i zalyudnennya Slobozhanshini za B Hmelnickogo K 1932 Olifirenko V V Slobozhanska hvilya navch posib z ukr l ri Pivnich Slobozhanshini V V Olifirenko S M Olifirenko vidp za vip V S Bileckij Doneck Sh vid dim 2005 279 s Doroshenko D I Naris istoriyi Ukrayini tom II Varshava 1933 2 e vidannya Myunhen 1966 Zhivotko A P Ostrogozhchina Praga 1942 Zhivotko A P Podon Praga 1943 Slyusarskij A Slobidska Ukrayina Istorichnij naris XVII XVIII st X 1954 Stecyuk K Narodni ruhi na Livoberezhnij i Slobidskij Ukrayini v 50 70 rokah XVII st K 1960 Apanovich O Zbrojni sili Ukrayini pershoyi polovini XVIII st K 1969 Dyachenko M Etapi zaselennya Slobidskoyi Ukrayini v XVII i pershij polovini XVIII st Ukrayinskij istorichnij zhurnal VIII K 1970 Istoriya kulturi Slobidskoyi Ukrayini navch posib V M Shejko L G Tishevska M vo osviti i nauki molodi ta sportu Ukrayini Hark derzh akad kulturi 2 ge vid vipravl i dopovn H HDAK 2012 224 s Bibliogr s 191 199 98 nazv ISBN 978 966 8308 33 8 Istoriya mist i sil Ukrayinskoyi RSR Harkivska oblast K 1967 Istoriya mista Harkova XX stolittya H 2004 Slobozhanska hvilya V V Olifirenko S M Olifirenko Slobozhanska hvilya Navchalnij posibnik hrestomatiya z ukrayinskoyi literaturi Pivnichnoyi Slobozhanshini Doneck Shidnij vidavnichij dim 2005 280 s ISBN 966 7804 92 5 Istoriya Slobidskoyi Ukrayini Navch posibnik z narodoznavstva ta krayeznavstva Za red V I Torkatyuka O L Sidorenka H Osnova 1998 368 s ISBN 5 7768 0579 1 Istoriya Slobidskoyi Ukrayini navch posib dlya studentiv VNZ V I Tancyura O O Peresada Harkiv nac un t im V N Karazina Harkiv HNU im V N Karazina 2016 301 1 s il tabl 21 sm Bibliogr s 294 301 146 nazv v kinci tem ta v teksti 300 pr ISBN 978 966 285 220 2 Istoriya Slobidskoyi Ukrayini pidruchnik D M Chornij Harkiv nac un t im V N Karazina Harkiv HNU im V N Karazina 2016 263 s il tabl 21 sm Bibliogr s 243 263 299 nazv 140 pr ISBN 978 966 285 353 7 Maslijchuk V L Slobidska Ukrayina Kiyiv 2008 72 s ISBN 978 966 02 4633 1 Maslijchuk V L Provinciya na perehresti kultur Doslidzhennya z istoriyi Slobidskoyi Ukrayini XVII XIX st H 2007 Ponomarov O Rozvitok kapitalistichnih vidnosin u promislovosti Ukrayini XVIII st L 1971 Titar O V Kultura Slobozhanshini problemi nacionalnoyi identichnosti Monografiya Harkiv Rajder 2006 Chornij D M Harkiv pochatku XX stolittya istoriya mista doli lyudej Harkiv 1995 Musiyenko I V Sistema sudovih i karalnih organiv Slobozhanshini naprikinci XVII XIX st I V Musiyenko Problemi zakonnosti zb nauk pr Problems of legality collection of scientific works red V Ya Tacij Harkiv Nac yurid un t im Yaroslava Mudrogo 2008 Vip 96 S 33 43 Odnorozhenko Oleg 2011 Ukrayinska ruska elita dobi Serednovichchya i rannogo Modernu struktura ta vlada 325 341 s K Tempora 2011 421 s ISBN 978 617 569 025 3 Doslidzhennya z etnografiyi ta istoriyi kulturi Slobidskoyi Ukrayini vibr pr M F Sumcov uporyadkuv pidgot tekstu peredm pislyamova ta prim M M Krasikova Hark obl centr nar tvorchosti Hristiyan blagod fond im Andriya Pervozvanogo Centr nauk b ka Hark nac un tu im V N Karazina H Atos 2008 558 s il Bibliogr s 526 550 ponad 100 nazv ISBN 978 966 1500 11 1 Zheliba O V Geraldika shidnoyi Slobozhanshini yak viyav ukrayinsko rosijskogo kulturnogo prikordonnya Yug Rossii i Ukraina v proshlom i nastoyashem istoriya ekonomika kultura sb nauch tr V Mezhdunar nauch konf otv red I T Shatohin g Belgorod 23 24 yanvarya 2009 g Belgorod Izd vo BelGU 2009 428 s Rosijskoyu movoyu Redaguvati ros doref Gyuldenshtedt Iogann Anton Puteshestvie akademika Gildenshtedta po Slobodsko Ukrainskoj gubernii 1771 p H 1892 ros doref Topograficheskoe opisanie Harkovskogo namestnichestva M 1788 ros doref Filaret Gumilevskij Istoriko statisticheskoe opisanie Harkovskoj eparhii X 1857 1859 ros doref Golovinskij P Slobodskie kazachi polki P 1864 ros doref Bagalej D Ocherki iz istorii kolonizacii i byta stepnoj okrainy Moskovskogo gosudarstva M 1887 ros doref Miklashevskij I K istorii hozyajstvennogo byta Moskovskogo gosudarstva chast I Zaselenie selskoe hozyajstvo Slobodskoj Okrainy XVII veka M 1894 ros Sumcov M Slobozhane X 1918 ros Novoselskij A Borba Moskovskogo gosudarstva s tatarami v pervoj polovine 17 veka M P 1948 ros Slyusarskij A Socialno ekonomicheskoe razvitie Slobozhanshiny XVII XVIII stoletij 1964 ros Zagorovskij V Belgorodskaya cherta Voronezh 1969 ros Petrov S D Reformy slobodskih polkov provedennye A Shahovskim v kontekste rossijskoj vnutrennej politiki 30 h godov XVIII veka Yug Rossii i Ukraina v proshlom i nastoyashem istoriya ekonomika kultura sb nauch tr V Mezhdunar nauch konf otv red I T Shatohin g Belgorod 23 24 yanvarya 2009 g Belgorod Izd vo BelGU 2009 428 s Nimeckoyu movoyu Redaguvati nim D Johann Anton Guldenstadt Russisch Kayserl Akademikers und Professors der Naturgeschichte o Reisen durch Russland und im Caucasischen Geburge Theil 2Posilannya RedaguvatiIstoriko geografichnij region Etnokulturni regioni Ukrayini Slobidska Ukrayina Yuridichna enciklopediya u 6 t red kol Yu S Shemshuchenko vidp red ta in K Ukrayinska enciklopediya im M P Bazhana 2003 T 5 P S 736 s ISBN 966 7492 05 2 Slobidska Ukrayina Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1965 T 7 kn XIV Literi Sen Sti S 1773 1000 ekz Slobidska Ukrayina Mala enciklopediya etnoderzhavoznavstva Institut derzhavi i prava im V M Koreckogo NAN Ukrayini Uporyadnik Yurij Ivanovich Rimarenko ta in Kiyiv Geneza Dovira 1996 942 s S 600 601 Slobidska Ukrayinau sestrinskih Vikiproyektah nbsp Portal Slobozhanshina nbsp Temi u Vikidzherelah nbsp Proyekt Slobidska Ukrayina nbsp Slobidska Ukrayina u Vikishovishi Blog prisvyachenij Slobidskij Ukrayini Naris za motivami istorichnogo doslidzhennya Dmitra Bagaliya Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Slobidska Ukrayina amp oldid 40121784