| Частина інформації в цій статті застаріла. (липень 2020) |
Снігурі́вський райо́н існував протягом 1930-2020 років на південному сході Миколаївської області. Районний центр: Снігурівка. 19 липня 2020 року район було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи.
| Снігурівський район | |
|---|---|
| ліквідована адміністративно-територіальна одиниця | |
| Колишній район на карті Миколаївська область | |
| Основні дані | |
| Країна: | СРСР ( УРСР), Україна |
| Область: | Миколаївська область |
| Код КОАТУУ: | 4825700000 |
| Утворений: | 1923 |
| Ліквідований: | 19.07.2020 |
| Населення: | ▼ 40 304 (на 1.02.2016) |
| Площа: | 1395 км² |
| Густота: | 30 осіб/км² |
| Тел. код: | +380-5162 |
| Поштові індекси: | 57300—57378 |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Снігурівка |
| Міські ради: | 1 |
| Сільські ради: | 17[джерело?] |
| Міста: | 1 |
| Села: | 46 |
| Селища: | 12 |
| Районна влада | |
| Голова ради: | Мезіна Тетяна Андріївна |
| Голова РДА: | Зубрицький Іван Олександрович |
| Вебсторінка: | Снігурівська РДА Снігурівська райрада |
| Адреса: | 57300, Миколаївська область, м. Снігурівка, вул. Центральна, 72 |
| Мапа | |
| | |
| Снігурівський район у Вікісховищі |
Загальні відомості Редагувати
Він займає площу 1395 кв.км. На його території 59 населених пунктів, включно з райцентром — містом Снігурівкою та 58 сіл, які підпорядковані 20 місцевим радам.
Сусідні райони:
Рельєф району переважно рівнинний з незначними перепадами в басейні річки Інгулець. Територія має загальний нахил з північного заходу до південного сходу.
Корисні копалини представлені, головним чином, нерудними родовищами — піском, глиною, бутовим камінням. Діє кілька кар'єрів місцевого значення з їхнього видобутку. Виявлено горизонти мінеральних вод хлоридно-сульфатно-натрієвого складу. У радянський час було налагоджено розлив мінеральної води під назвою "Снігірьовська". Однак на початку XXI ст. виробництво припинили.
Населення району становить 46.6 тис. осіб. в тому числі, міського 15.1 тис.осіб. У районі мешкають представники близько 100 національностей. Переважна більшість — українці (87.4%). Мешкає 9% росіян. Решта — білоруси, поляки, молдовани, гагаузи, болгари, вірмени, азербайджанці, татари, чехи, турки-месхитинці, корейці, узбеки та інші.
Перші відомості про поселення людей на території Снігурівщини сягають VIII-VII століть до нашої ери. Тут мешкали кімерійці, які залишили після себе багато поховань у курганах, що були насипані ще раніше іншими кочівниками. Кімерійців згодом витіснили звідси войовничі скіфи.
Територією району проходив стовповий шлях, яким рухалися з глибин Азії кочові орди. Століттями тут володарювали хозари, печеніги, половці. За часів монголо-татарської навали цей безлюдний південний край дістав назву «Дике поле».
Сучасна територія району увійшла до складу Росіїйської імперії після її війни з Туреччиною (1768—1774 рр).
З кінця XVIII століття почалася колонізація краю німцями. Сюди переселялися також державні селяни, осідали й нащадки козаків та кріпаки-втікачі з Росії, Білорусі.
В 1775 році територія району увійшла до Новоросійської губернії. У 1803 році терени, які нині складають Снігурівщину стали складовою Херсонської губернії.
У 1916 році введено в експлуатацію залізничну гілку Херсон-Миколаїв-Катеринослав (нині це Апостолове—Херсон). Снігурівка стала великою вузловою залізничною станцією.
1923 року утворено Снігурівський район, який підпорядковувався Херсонському округу.
8 жовтня 1930 року виходить перший номер районної газети «Соціалістичним шляхом».
18 червня 1931 р. в районі починає працювати одна з перших в Україні машинно-тракторних станцій.
У вересні 1937 року район входить складовою частиною до новоствореної Миколаївської області.
В серпні 1941 року район було окуповано нацистською Німеччиною. За часів поневолення на Снігурівщині діяло шість підпільних груп народних мешканців. Ранньою весною 1944 року район став ареною березнігувато-снігурівської операції, в ході якої було розгромлено 13 ворожих дивізій, які входили до складу 6-ї так званної «армії месників», сформованої замість знищеної під Сталінградом.
Район звільнено від окупантів 14 березня 1944 року.
За короткий час вдалося підняти з руїн народне господарство, відновити виробництво.
1951 року в районі розпочато будівництво Інгулецької зрошувальної системи — тоді однієї з найбільших в Європі. 1956 року завершено першу чергу, яка забезпечила зрошенням 10,8 тис. га землі. 1963 року будівництво завершено. У Снігурівському та Вітовському районі ІЗС зрошує 42,6 тис. га землі.
Промисловість Редагувати
На Снігурівщині нині діє 7 промислових підприємств. Серед них зокрема ВАТ «Снігурівська машинно-технологічна станція», акціонерне товариство «Завод продтоварів», районна друкарня, харчокомбінат районного споживчого товариства, кілька будівельних і транспортних організацій, приватні олійні, хлібопекарні.
В ході реформування агропромислового комплексу на території району засновано 14 приватно-орендних підприємств. Особливо успішно працюють серед них «Зоря», «Веселий Кут», «Нібулон», «Куйбишевський», «Свобода», «Дружба». В районі зареєстровано 225 фермерських господарств.
Соціальна сфера Редагувати
В районі функціонує 44 загально-освітніх школи, професійно-технічне училище з підготовки механізаторів, водіїв, будівельників, кулінарів, бухгалтерів.
Медичне обслуговування здійснюють районна лікарня, поліклініка, санепідемстанція, дільнична лікарня, 4 лікарні амбулаторії та 39 фельдшерсько-акушерських пунктів.
В розпорядженні снігурівчан 37 будинків культури та клубів, 36 бібліотек.
Є кінотеатр, музична школа, будинок творчості дітей та юнацтва, станція юних техніків, дві дитячо-юнацьких спортивних школи. Серед вихованців спортшколи майстер спорту міжнародного класу, член збірної команди України з футболу Ю.Дмитрулін, чемпіон Світу з підводної стрільбі С.Нетилько, призери чемпіонату Світу і Європи В.Каляма, А.Варакса. В районному центрі споруджено стадіон на 10 тис.місць
Понад 2000 цікавих експонатів представлено в районному історико-краєзнавчому музеї.
Надають свої послуги відділення Ощадбанку, банків «Аваль», Імексбанк та «Приватбанк».
На території району зареєстровано 42 релігійні громади.
Туризм Редагувати
В Снігурівці засновано парк ім. Шевченка, кілька скверів із зонами відпочинку. Аналогічні місця для дозвілля є в більшості населених пунктів.
На території району збереглися залишки поселень та поховань епохи бронзи ІІІ - І тисячоліть до н.е.
В с.Гречанівка збереглася церква, споруджена у 1850 р. Діє храм у Галаганівці (1890), Василівці (1886).Вистояв і до цього часу успішно експлуатується залізничний міст біля села Любино, збудований у другій половині XIX століття.
В райцентрі споруджено меморіал з скульптурною групою на честь загиблим землякам фронтовикам у роки Великої Вітчизняної війни. Біля залізничної станції на постаменті встановлено танк Т-34 в пам'ять воїнам, котрі проявили масовий героїзм в ході Березнігувато-Снігурівської операції і визволенні Снігурівщини від фашистських загарбників. Пам'ятники на братських могилах загиблим бійцям і офіцерам Червоної Армії встановлено в усіх населених пунктах.
Політика Редагувати
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Снігурівського району були створені 53 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 53,27% (проголосували 16 482 із 30 943 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 41,53% (6 845 виборців); Юлія Тимошенко — 13,54% (2 232 виборців), Сергій Тігіпко — 11,50% (1 895 виборців), Олег Ляшко — 6,08% (1 002 виборців), Михайло Добкін — 5,67% (934 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,26%.
Персоналії Редагувати
- У селі Вавилове народився письменник-фантаст, член-засновник Української Гельсінкської групи Олесь Бердник (1926 — 2003).
- Уродженець Снігурівки Валерій Бойченко (1941— 2011) — український поет, перекладач, громадський діяч.
- Юрій Дмитрулін (1975) — український футболіст, колишній захисник київського «Динамо» та національної збірної України. Багаторазовий чемпіон України та володар Кубка України.
- Станіслав Курак (1946) зі Снігурівки — український художник, педагог, член Національної спілки художників України (1995).
Примітки Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Снігурівський район |
- ↑ Постанова ВРУ «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ // Голос України : газета Верховної Ради. — 2020. — 18 липня. — Дата звернення: 19.07.2020. — Цитата: «3. Ліквідувати: ... 14) у Миколаївській області: Арбузинський, Баштанський, Березанський, Березнегуватський, Братський, Веселинівський, Вітовський, Вознесенський, Врадіївський, Доманівський, Єланецький, Казанківський, Кривоозерський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Первомайський, Снігурівський райони».
- Розпорядження Президента України від 23 грудня 2019 року № 583/2019-рп «Про призначення І.Зубрицького головою Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області»
- . Архів оригіналу за 2 квітня 2008. Процитовано 21 червня 2009.
- http://www.mycityks.com/pamyat/ingulets_p.html[недоступне посилання з липня 2019]
- Історія УКІЗС : [ 10.12.2017] // Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи. — Дата звернення: 11.08.2018. — Цитата: «З метою отримання гарантованих врожаїв, керівництвом держави було прийнято рішення щодо будівництва на півдні Миколаївської та заході Херсонської областей Інгулецької зрошувальної системи (ІЗС), яке було розпочато в 1951 році будівельно-монтажним управлінням № 14 (БМУ-14 Управління «Укрводбуд»). Перша черга ІЗС введена в дію в листопаді 1956 року і забезпечувала полив 10,8 тис. га зрошуваних земель. Експлуатація системи на той час здійснювалася Миколаївським облводгоспом через експлуатаційну дільницю. Будівництво ІЗС тривало по 1963 рік».
- Головна : [ 08.06.2017] // Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи. — Дата звернення: 11.08.2018.
- ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 3 квітня 2016.