Образотворче мистецтво Англії — період розвитку образотворчого мистецтва в королівстві Англія за декілька століть.
Давньоримська колонізація Редагувати
Перші зразки західноєвропейського мистецтва з'явились у Британії в добу давньоримської колонізації. Римські вояки прийшли разом із військовими інженерами, архітекторами, теслярами, скульпторами і ливарниками. В давньримських поселеннях були вибудовані фортеці і комплекс споруд, звичних для римлян — вілли, лазні, торгівельні майдани, принесена монетна справа, кам'яні надгробки тощо. Вілли були прикрашені фресками, а підлоги — мозаїками. До досягнень римської цивілізації почали привчати і місцевих вождів, для декотрих з них навіть будували кам'яні «палаци», прикрашені мозаїками на римський зразок. Зіткнення двох цивілізацій не було мирним і згодом римляни були вимушені покинути негостинний для них край. Місцева культура, що тоді перебувала на помітно нижчому рівні, з від'пливом давньоримських вояків і колонізаторів, відсахнулась від мистецького спадку загарбників і відмовилась і від монетної справи, і від впливів давньоримської, чужинської для бритів цивілізації. Вплив культурного надбання стародавніх римлян на місцевих мешканців був мінімальним і згодом зійшов на нівець.
Лише в 20 столітті сторінки забутого контакту двох цивілізацій були відкриті археологами (давньоримські лазні у місті Бат, давньоримські лазні у Лондоні, давньоримські цвинтарі з надгробками тощо) . І перед очима місцевих мешканців предстали свідоцтва давньоримської цивілізації у вигляді поруйновалих вілл з мозаїками, давньоримські монети, надгробки вояків і навіть гладіаторів тощо.
В добу англійської готики Редагувати
За початок готичної доби у Англії беруть 1175 рік , коли туди прибув французький архітектор Вільгельм з міста Сана. Він знався на готичних склепіннях і почав створювати склепіння Кентерберійського собору за зразком готичного у соборі міста Сана. Тамтешній собор почали будувати близько 1140 року, собор Паризької Богоматері у 1163 р., тобто готика прийшла у Англію практично водночас з виникненням її у класичній країні готичної архітектури. Серед довершених соборів Англії — Солсберійський собор (вибудований у 1220-1270 рр.), а це майже збігається з періодом будівництва Ам'єнського собору у Франції.
Доба готики прийшла у Британію після етапу дерев'яної архітектури та доби романики. 1066 року володар французького герцогства Нормандія Вільгельм Завойовник дістався із військом Англії і підкорив країну, перемігши англосаксів у битві при Гастингсі. Підкорення краю нормандцям насиллям пришвидшило процеси становлення феодалізма. Землі англосакських володарів були конфісковані і передані у власність аристократам-нормандцям. Так Англія вперше отримала окрім острівних територій — території на континенті. Майже всі місцеві мешканці потрапили у кріпацьку залежність.
Норманське захоплення помітно зменшило ізольованість острова від континента, а культура норманів почала помітно впливати на місцеву культуру, куди загарбники з Нормандії перенесли французьку мову, французькі смаки і впливи. Французька мова завойовників стала державною мовою в краї.
Важливими особливостями франко-норманських впливів були панівні позиції архітектри і слабкий розвиток скульптури. Остання була слабко розвинена на той час і в самій Нормандії, на відміну від центральної Франції чи навіть Німеччини. Не було і помітного розвитку монументального живопису, середньовічні фрески у Англії малочисельні. Етапи дерев'яної архітектури та доби романики мали низку специфічних особливостей, що обумовило і специфічний характер культури панівного класу.
Романських споруд збережено мало, а більша їх частина була перероблена чи перебудована в стилі готики. Остання запанувала в місцевій архітектурі з третьої третини 12 ст. Перенесений з Нормандії (прибережної Франції) тип храму доволі швидко був пристосований до місцевих вимог і отимав специфічні риси : видовженість соборів, два трансепти, обхідні приміщення-галереї навколо вівтаря, коли трансепт був один, то поділяв видовжений корпус собору навпіл. Вікно-троянда, таке різне і майтерне на фасадах французьких соборів, не отримало поширення у Англії. Його заміняли на видовжені вікна, що зменшувало клопоти будівництва і збільшувало освітлення храму. Кожний собор мав низку прибудов і каплиць, що ускладнювало або заплутувало його план, а низка приміщень слугувала для чисельного священста, більшого у порівнянні з іншими середньовічними країнами. Готика в Англії, однак, запанувала лише у самій архітектурі і в декоративно-ужитковому мистецтві.
Готика Англії посіла надзвичайне місце як в культурі середньовіччя, так і в смаках британців на століття вперед. Прихильність до готичної архітектури британці зберігали і в добу ренесансу і бароко, в добу палладіанства і класицизму. Консервативні, готичні за спрямуванням смаки британців вибухнуть розквітом готичної архітектури навіть в 19 столітті, отримавши форми неоготики. І будуть успішно перенесені в тому ж столітті навіть у Сполучені Штати чи територіально віддалену від Британії Австралію.
Середньовічна мініатюра Англії Редагувати
Явищем образотворчого мистецтва Англії доби готики стала середньовічна мініатюра. В цій галузі були перші і найбільші досягнення. Англія до цього періоду пройшла етап христианізації, що звузило образотворче мистецтво до ідеології і вимог християнської церкви. Одною з вимог церкви було копіювання так званих священних і богослужебних книг і оздоблення їх мініатюрами. Всі великі монастирі облаштували скрипторіями (майстерні переписувачів і копіїстів), де працювали освічені ченці і ченці з художніми здібностями. Найбільш значущі скрипторії сформувались у англійських монастирях Сент Едмунд та Сент Олбен.
Скрипторій Сент Олбен був навіть підсилений ченцями з монастиря Сент Етьєн. Відомо, що 1077 року всі ченці монастиря Сент Етьєн перейшли у Сент Олбен.
Мініатюри створювали як самостійно, так і завдяки копіям з завезених у Англію богослужебних книг. Серед них опинився і рукопис — Утрехтський псалтир, з котрого було зроблено безліч копій. Псалтир (книга псалмів) слугував і як богослужебна книга, і як підручник для навчання, і як книга текстів, що передували появі канонізованого пізніше Нового заповіту.
Невелика бібліотека старовинних рукописів збережена в місті Дерхем . Найбільш давня рукописна книга походить зі скрипторія монастиря Сент Олбен. Це псалтир 1119-1146 років, що зберігають у бібліотеці Годехарда в місті Гільдесгайм, Нижня Саксонія, Німеччина.
Мініатюри первісно створювали коричневими чорнилами. В Англію разом із завойовниками переселились священики різного щаблю і майстри палітурок, переписувачі і копіїсти, художники-мініатюр тощо. З роками зв'язки з монастирями на континенті лише зміцніли. Серед уславлених рукописів з мініатюрами тої доби —
- Біблія Кедмона віршована, датована 1000 роком.
- Житіє св. Кутберта, 12 ст., Британський музей.
- Псалтир з монастиря (абатства) Шефстбері, кінець 12 ст., Британський музей.
- Псалтир Робера де Ліля, 14 ст.
- Псалтир королеви Марії, 1320 р., Британський музей. В останньому — 60 великих за розміром мініатюр, 233 розфарбованих малюнків та близько 400 простих малюнків пером.
Вже з 12 століття в Англії отримали поширення ілюстровані календарі , котрі навіть нині дивують фантазіями та індивідуальними манерами художників-мініатюристів. Календарем був облаштований і псалтир з монастиря Шефстбері, малюнки котрого були розфарбовані світлими фарбами вручну. Серед мініатюр — символічна фігура старого (котра уособлювала місяць лютий), що гріє замерзлі руки біля багаття . Ця фігура старого біля вогню стане алегорією зими, що пройде заздрісну далечінь століть і перейде у живопис і скульптуру доби бароко і класицизму, тобто 400 років потому ...
14 століття принесло читачам і чисто світські рукописи з мініатюрами. Розквітла культура лицарства і в рукописах зарясніли легенди про короля Артура та лицарів Круглого столу. Малюнки створили також до твору англійського письменника Чосера (мініатюри до поеми Чосера «Троїл і Ксессіда»), умовне зображення самого Чосера, що читає власні вірші приятелям .
Друга половина 14 ст. відома як доба епідемії чуми та Сторічної війни. Лихі десятиліття спричинять занепад мистецтва мініатюри у Англії і на перше місце в нову добу вперше вийде портретний жанр.
Галерея обраних мініатюр середньовічної Англії Редагувати
Народження портретного жанру в Англії Редагувати
Фактично портретний жанр у Англії зародився у надгробках. Християнство наполягає на безсмерті душі, тому бренне тіло по смерті мало чого варте. Але винятком швидко стають портретні зображення королів і високого щаблю священиків. Перші вартісні зразки серед надгробків з'явились у 12 ст., хоча майстерність їх виконання невелика і примітивна у намаганні передати індивідуальні риси (надгробкові скульптури єпископів, Солсберійський собор). Близько до них і надгробкове зображення короля Йоанна Безземельного, що помер 1216 року. Певні удосконалення припали на 13 та на 14 ст. Риси реалізму посилились у 14 столітті (надгробок короля Едуарда ІІІ, Вестмінстерське абатство).
У 16 столітті у Англію перенесено олійний живопис. Відтепер портретний жанр переживе перший розквіт, хоча тривалий час співіснуватиме з портретною мініатюрою. Серед портретистів-мініатюристів одним з перших, хто витримував порівняння у майстерності із художниками з континента був англієць Ніколас Хіллард (1547–1619).
Відродження в Англії Редагувати
Відродження в Англії мало обмежений характер, що найбільше відбився не в образотворчому мистецтві, а в літературі. Культура Англії підтяглася до ідей відродження з запізненням, а засвоєння ідей відродження і гуманізму збіглося з добою маньєризму і раннього бароко, що теж мали обмежений характер в країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах — Італії, Нідерландах, частково — Франції.
В поезії і в створенні п'єс для тогочасного театру англійські митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських поетів і драматургів уславили країну — Філіп Сідні (1554–1586), Крістофер Марлоу (1564–1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573–1637)та інші. Саме в Англії були створені умови для виховання і розвитку таланту такого велетня європейської культури, що творив під псевдонімом Шекспір (Роджер Меннерс, граф Ретленд, володар замку Бівер).
Англійське відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Саме при дворі короля Генріха VIII працюють гуманіст Томас Мор і відомий художник Ганс Гольбейн молодший, портретист Ніколас Хіллард (1547–1619), а при дворі королеви Єлизавети І — поет Філіп Сідні і Роджер Меннерс, граф Ретленд (Шекспір), ранні п'єси якого йшли при дворі. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти, самоудосконалення, подорожей, деякий час жила на континенті (Філіп Сідні — у Франції і в Нідерландах, Роджер Меннерс — у Франції і Данії). Вони отримали дійсну можливість стати мудрими на прикладах тих, хто пройшов шляхом помилок і небезпек — до них, засвоїти їх досвід, розвинути найкраще в досвіді попередників, з якої б країни вони не були.
Набуває розвитку практика запрошення на працю в Лондон іноземних художників. Королівський двір і аристократичне коло британців обслуговували Ганс Гольбейн Молодший (німець за пходженням), Ганс Еворт (фламандець із Антверпена), низка майстрів, імен яких не поквапились зберегти тощо.
Найслабша ділянка — релігійний живопис Редагувати
Найслабшою ділянкою образотворчого мистецтва Англії століттями залишався релігійний живопис. Спроби створювати образи святих і біблійні композиції були. З літератури відомо, що картини біблійної тематики створював протестант Ісаак Олівер (?1556-1617), художник французького походження, що оселився у Англії і узяв шлюб із донькою місцевого художника Маркуса Герартса старшого. Серед релігійних творів Ісаака Олівера «Іван Хреститель», «Свята Родина», «Покладання Христа у труну», але збережена лише остання у незакінченому стані.
Непоправної шкоди зазнав монументальний живопис (фрески) Англії в добу становленні англіканства як панівної доктрини релігійного життя країни і практично повного розриву стосунків з папським Римом та рішучою відмовою короля сплачувати папі будь-які гроші. Становлення англіканства супроводжувалось знищенням релігійних фресок в храмах країни.
Англіканство (британський варіант протестантизму) не кохалось у релігійному живопису й надалі. Тому до нього звертались переважно художники-іноземці, запрошені на працю у Лондон, серед них — Антоніс ван Дейк. Але навіть у майстерного ван Дейка, виученика фламандського бароко, релігійний живопис — найслабші твори у творчому надбанні.
На релігійний живопис Англії помітний вплив мала Болонська школа. Майже на три століття так званий болонський академізм 17 століття силомиць нав'язав канони умовного і еклектичного мистецтва в релігійному живопису не тільки Італії, а й у низці іноземних шкіл — від релігійного живопису в колоніях Америки до православної Російської імперії. Умовність і еклектичнісь і притаманні англіському релігійному живопису, позаяк тут користувались вже виробленими в Італії схемами і навіть умовними персонажами святих без їх творчого перетворення. Винятків небагато і щось живе і реалістичне виникало лише в ситуаціях, коли релігійні сюжети англійські митці трактували в побутовому спрямуванні.
Коротке англійске бароко Редагувати
Британська культура майже на кожному етапі власного розвитку мала відмінності від культурних зрушень на європейському континенті. Помітні відмінності супроводжували і етап бароко. В Британії, де на уяву митців і споживачів культури могутній вплив мали форми і архетипи готики та середньовіччя, жоден із західноєвропейських стилів не мав довгого періоду розвитку (виняток - класицизм і його різновид британське палладіанство). Британське відродження, маньєризм були доволі короткими і відбилися переважно у архітектурі, декорі , надзвичайно мало у портретному жанрі.
Короткий термін розвитку мало і англійське бароко. Самі британці позначають його у 47 (близько 50) років. Кордонами беруть Велику пожежу Лондона (1666 рік) та рік прийняття Утрехтської мирної угоди (1713 рік).
Портретисти-іноземці Редагувати
Стилістики бароко дотримуються іноземні художники, запрошені в Лондон. Так було з 16 століття. Але серед них переважають портретисти, а не архітектори —
Короткі візити Рубенса чи наявність його творів в збірках англійських аристократів і королів не мали впливу в протестантській країні і були швидше зразками митця з Європи, яким не наслідували.
Визнання культури Франції 17 ст. і Версалю як мистецького центру відбилося візитами туди англійців, серед яких Крістофер Рен — математик, науковець, архітектор, автор проекту нового собору Св. Павла у Лондоні. Королівський двір дав замови на проекти створення садів бароко французькому ландшафтному архітекторові Андре Ленотру. І той прислав проекти для парку поряд з Сент-Джеймськім палацом, Лондон, для парку в Гринвічі, Британія. Але для мистецької ситуації в Британії це лише неголовні епізоди.
Англійські теоретики мистецтва Редагувати
Образотворче мистецтво Англії мало відверто аристократичний характер. Тому теоретичними дослідженнями і теорією мистецтва займались переважно аристократи з дозвіллям і часом для теоретичних досліджень.
Близькими до аристократії і королівського двору були і перші англійські теоретики 16 століття — гуманіст Томас Мор та Френсіс Бекон, дворянин з 16 століття і королівський чиновник. Томас Мор був зосереджений не стільки на проблемах образотворчого мистецтва, скільки на проблемах і протиріччях англійського суспільного життя і містобудівництва, що відбилось у створенні книги «Утопія», де він подав нарис вигаданого і бажаного міста в ідеальній англійській державі. В описах того міста вбачають вигаданий Лондон, але перебудований на засадах геометрії і регуляності. Він пише про довгі ряди будинків, повернутих до вулиці фасадами, а за житловими будинками розташовані сади. Саме цю забудову і реалізуть радикально налаштовані англійські архітектори пізніше в обмежених масштабах.
Але основи естетики нового часу у Англії заклав Френсіс Бекон, дворянин і найбільш значимий теоретик доби. Бекон відштовхувався від ставлення до Природи і намагався брати природу і людину (та її проблеми) у комплексі («Тонкість природи набагато перевищує тонкість почуттів і розуму». «Вона повинна вважатися матір'ю усіх наук». «Не існує такої довершеної краси, котра б не мала якихось значимих відходів від пропорцій» ). Френсіс Бекон навіть створив теоретичну програму «Велике відродження наук», де подав картину взаємозв'язку наук, мистецтва і архітектури, а також власний прогноз їх подальшого розвитку.
Універсальна картина взаємозв'язку наук, мистецтва і архітектури Бекона була близька до теоретичних настанов доби відродження, але мала власні обмеження. Так, у Англії не отримало розповсюдження ні будівництво ідеальних міст, ні фортець навколо середньовічних міст, ні створення міських ансамблів, ні регулярне розпланування міст на кшталт Франції. Оборону країни підтримували системи замків-фортець та могутній, розвинений британський флот.
І до Бекона, і після Бекона була і залишалась хаотичні середньовічна забудова міст, котра лише була підсилена, а не ліквідована у період капіталістичного зростання британських міст. Більше, ніж поблеми образотворчого мистецтва, Бекона цікавили проблеми створення і облаштування садів. Садівництво (і паркобудування) тривалий час займало кращі уми країни і вже у 18 столітті приведе до обґрунтованої програми створення англійського, пейзажного парку.
Теорії лорда Шефстбері Редагувати
На невідповідний величі держави стан образотворчого мистецтва звернув увагу Ентоні Ешлі Купер, лорд Шефстбері (1671—1713). Саме він і займався теоретичною проблемою образотворчого мистецтва Англії. Керував його освітою філософ Локк, продовжувач емпіричного пізнання Ф. Бекона. Шефтсбері подорожував країнами Західної Європи і навіть помер у Неаполі. Тобто у нього був час для пізнання досягнень мистецтв у різних країнах. Пунктом його стикання з реальністю Англії таким чином стало мистецтво. В той час воно переживало не найкращі часи.
- Регулярне розпланування так і не було прийняте в британській містобудівній практиці.
- Стилістика бароко не отримала в Британії помітного розповсюдження і її кращі здобутки в архітектурі створені провінціними архітекторами, а сам період бароко був коротким.
- Практика створення садів бароко надто швидко була піддана ніщивній критиці. Шефтсбері опинився серед тих небагатьох, хто реально відчував усі перебільшення і негаразди в стилістиці бароко та справедливо критикував непотрібні і агресивні втручання в природу навіть в парку Версаль.
Той же лорд Шефстбері декларував —
Доволі різкими були оцінки лорда Шефтсбері і тодішнього стану в образотворому мистецтві Англії.
Теоретичними проблемами образотворчого мистецтва Англії у 18 столітті опікувались також такі авторитети британського мистецтва як Вільям Хогарт, автор книги «Аналіз краси», та Джошуа Рейнольдс. В 19 столітті цими проблемами опікувався Вільям Морріс.
Джеймс Торнхілл та бароковий живопис Великої Британії Редагувати
Символічною фігурою барокового живопису Великої Британії мимоволі став художник Джеймс Торнхілл (1676-1734), не найкращий серед місцевих майстрів. Він отримав замови на монументальні стінописи, що символізували у ту добу державницьку велич і формальну відповідність зразкам історичного живопису з європейського контитента. Джеймс Торнхілл отримав важливі замови не завдяки яскравій художній індивідуальності (котру мав венеціанець Себастьяно Річчі і котрому хитро відмовили), скільки тому, що Торнхілл був ... англійцем .
Католик Себастьяно Річчі (1662-1634), монументаліст і автор декількоїх плафонів, приніс у Лондон святковість і чуттєвість венеціанської школи живопису, котру цілком допускав католицизм. Англіканство, що відсахнулося від розпусти і гріховних веселощів двору короля Карла ІІ, прийшло до строгості і регламентації так званого здорового глузду і майже торгового прагматизму.
Архієпископ Теннісон декларував : « Я не беруся аналізувати живопис, але думаю, можу наполягати на двох умовах. Перша — обраний художник має бути протестантом (англіканцем), друга — він має бути англійцем (!)» . Джеймс Торнхілл, про щабель здібностей котрого навіть не йшлося, відповідав обом умовам архієпископа і саме він отримав замови на стінописи у Гринвіцькому шпиталі та у соборі св. Павла, у знакових спорудах англійського бароко. Відповідною до прагматизму, регламентації (тобто цензурі) і несприйняттю католицизму була і ідеологічна програма стінописів у Гринвіцькому шпиталі — «Торжество» або «Апофеоз» англіканства.
На стінописи у соборі св. Павла претендувала низка французьких і італійських майстрів. Торнхілл серед них був єдиним англійцем і саме він завдяки протекції отримав і цю престижну замову. Джеймс Торнхілл виконав ці стінописи у техніці грізайль, вони майстеровиті і непогано виглядають з далекої відстані, мають ознаки чогось величного і фахового, що і забезпечило грізайлям популярність у сучастиків, бо вони волали державницької величі у живопису і нарешті її отримали. Вони нагадували холодні і пишні зразки стінописів у Парижі, різновиду придворного і аристократичного мистецтва Франції, а більшого за академізм 17 століття і не було потрібно. Відсутність оригінальності не завадила популярності.
Англійське мистецтво 18 століття Редагувати
Британські карикатуристи зламу 18-19 століть Редагувати
Своєрідним художнім явищем доби просвітництва у Англії була карикатура. Нею вже займався Вільям Хогарт з метою майже релігійного повчання, навернення на шлях буржуазної добропорядності. Піднесення британської карикатури припало на злам 18-19 століть. Відомі її представники — Джеймс Гілрей, Джордж Крукшенк, Томас Ровлендсон та низка інших.
На відміну він живопису ( коштовного, унікального в кожній речі, доступного обмеженому колу аристократів і багатіїв, орієнтованого на смаки пільгових станів суспільства) карикатура була дешевим різновидом мистецтва і звернутою до всіх, не оминаючи і бідноту.
Карикатура мала актуальний характер, традиційно розробляла побутову тематику і політичні новини. Британська карикатура мала також охоронно-консервативний характер і несла спрямування панівних класів на збереження статус-кво і пригашення політичної активності народу.
Так, в роки революції в Шотландії було створене «Товариство друзів народу», керував яким доктор Мюр. Вже 1793 року його притягли до суду в ліберальній Британії і засудили до чотирнадцяти (14) років каторжних робіт (!).
Критику подій французької революції маскували під аналітику і незаангажованість. У суспільстві Британії насадили консервативні і осудливі погляди на французьку революцію. Активним провідником консервативних і осудливих поглядів став і карикатурист Джеймс Гілрей. В хід пішов увесь арсенал давно вироблених образів бароко і образів новітніх — алегоричне зображення Британії як уособлення мудрості (ніяк не менше !), колісницю котрої тягнуть британський лев і ганноверський кінь (геральдичні звірі Британії і Ганновера), розгніваний критикою Наполеон і навіть Джон Буль (ще одне уособлення Британії), що відрубає голову Наполеону, якщо той наважиться напасти на Британію. У Наполеона Бонапарта був план висадитися на острівну Британії і захопити Лондон. Реакцією на цей план і стане чергова карикатура Джеймса Гілрея, найбільш радикальна у циклі осудливих карикатур на події французької революції і на плани та дії Наполеона.
Англійське мистецтво 19 століття Редагувати
У 19 столітті образотворче мистецтво Англії наче залихоманило. На нього почали впливати як традиційні академізм і пізній класицизм, так і нові віяння. Англія перебувала в періоді бурхливо розвиток капіталізму і промислової революції з усіма їх протиріччями, здобутками і негараздами. Мистецтво Англії зазнало естетичних втрат у порівнянні з єдністю стилістики 18 століття, а у складову традиційного британського мистецтва додались пришвидшені зміни і надзвичайний індивідуалізм.
Формально образотворче мистецтво Англії наче проходить ті ж етапи розвитку, що і мистецтво на континенті (пізній класицизм, застарілий академізм, місцеві варіанти романтизму, реалізм ). Але були і помітні місцеві відмінності — бурхливий розвиток неоготики. Перебуває традиційно престижним портретний жанр, в котрому працюють Генрі Реберн, Томас Лоуренс, Джордж Доу, у котрих портетуються як місцеві, так і європейські аристократи.
Крайній індивідуалізм притаманний творам Вільяма Блейка з його потягом до академічних узагальнень, переускладненості і туманності прагнень.
Представники анімалістичного жанру орієнтовані на аристократичні смаки з їх милуванням престижними на англійський смак тваринами (породні коні, породні собаки, коти, вівці, кролі). Серед диких тварин перевагу віддано левам, що нагадував британцям геральдичного звіра.
Пристрасні пошуки у мистецтві приведуть частку нових британських художників до течії прерафаелізм, де вектор престижності і авторитету направлений не на Рафаеля Санті і академізм його послідовників, а на італійських митців доби кватроченто. Ретроспективізм прерафаелітів не мав новаторства, а був швидше ознакою несміливості шукати власні шляхи у мистецтві і був прикриттям авторитетом майстрів кватроченто. Частка творів прерафаелітів грішила вигаданістю і гіршими зразками літературщини.
Ретроспективізм і звернення до естетики середньовіччя притаманні і декоративно-ужитковому мистецтву Вільяма Морріса та його майстерні.
Апологетом академізму в другій половині 19 століття став віртуоз в художній техніці Фредерік Лейтон.
На провідні позиції в європейському мистецтві ввійшли лише британські пейзажисти, рано померлий Річард Бонінгтон та Джон Констебл. У власних творах обидва підійшли впритул до того, що пізніше отримає назву французький імпресіонізм. Окрему ланку у пейзажному жанрі посів британець Вільям Тернер, динамічне і майже абстрактне мистецтво котрого не мало аналогів серед митців на континенті.
Буржуазна обмеженість образотворчого мистецтва Англії відбилась у відсутності суспільної складової, котру мали революційний класицизм і романтизм у Франції (Жак-Луї Давід і його сучасники, Ежен Делакруа, Франсуа Рюд). Не мало англійське мистецтво і співчуття до пригноблених, вкрай знедолених людей, на що спромоглися такі митці Жан-Франсуа Мілле, Джованні Сегантіні, Вінсент ван Гог. Порівняння з мистецтвом Франції і її здобутками не на користь британського образотворчого мистецтва при всіх його здобутках в атмосфері задухи вікторіанської доби.
Зразки ужиткового мистецтва руху мистецтв і ремесел кінця 19 ст. (галерея) Редагувати
20 століття. Перша світова війна Редагувати
Розкол образотворчого мистецтва Англії на реалістичні і авангардно-руйнівні гілки у 20 столітті поглибився. На зневіру і розгубленість низки британських художників вплинули суспільні катастрофи 20 століття. Надзвичайно поглибився і пришвидшився процес відчуження особи від управління власним життям і від впливу на державну політику. В Об'єднаному королівстві, де й до цього кожний з цих острів'ян був ще й сам по собі відокремленим островом, протиріччя між особою та суспільством набули крайніх форм. Політичні важелі вже давили на окрему особу і натовп з такою безпощадністю, що слабкодухі втрачали сенс життя і зацікавленість в майбутньому, в творчості. Все це відбилось і на духовному житті суспільства, і на буржуазному мистецтві Англії.
Серед страшних впливів на образотворче мистецтво Об'єднаного королівства — Перша світова війна та її катастрофічні наслідки. Війну давно вже готували у Західній Європі. Зростала революційна налаштованість в головах і страшне невдоволення власним станом. Приборкати радикально налаштованих осіб і залякати натовп при збереженні усіх пільг і багатств для панівних класів і була призначена нова війна.
У Британії не було таких радикально налаштованих осіб, як на континенті, в тій же Франції. Годі й шукати деінде чогось на кшталт того аналізу напруженого стану, в якому опинились народи на початку 20 ст. і котре дав француз Жуль Жорес ще 1906 року —
Трагічні події Першої світової війни стануть черговим потрясінням для культури країн Західної Європи. Серед непоправних втрат — численні смерті вояків на війні, десятки тисяч скалічених і отруєних, втрата унікальних творів мистецтва минувшини (французькі і бельгійські собори доби готики, вівтарі, унікальні середньовічні вітражі, поруйновані середньовічні комплекси у містах і монастирях, спалені видання тощо). Відбитком болісних клопотань про незахищеність творів мистецтва у Франції стане серія малюнків Антуана Бурделя «Померлі майстри повстали з могил, аби захистити Реймський собор» (бо цього не спромоглися зробити живі). Нічого подібного не було в мистецтві Англії.
Джон Сінгер Сарджент і Генрі Тонкс Редагувати
Події Першої світової війни вплинули і на мистецтво Англії. До нього вперше увійшла антивоєнна тематика, ненадовго потіснивши бестривожність, буржуазну обмеженість і переможні реляції британського батального жанру
Обрані твори (галерея) Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 365
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 361
- «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 359
- «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 367
- «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 375
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 377
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 380
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 379
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 211
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977,с. 45
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 45
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 44
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, 45
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- «Всеобщая история искусств», т 1, М., «Искусство»,
- «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960
- «Всеобщая история искусств», Т 7, М, «Искусство», 1969
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977
- Ellis Waterhouse, "Painting in Britain, 1530-1790", 4th Edn, 1978, Penguin Books (now Yale History of Art series)
- William Gaunt, The Great Century of British Painting: Hogarth to Turner (London, 1971)
- Joseph Burke, English Art, 1714–1800 (Oxford, 1976)
- William Vaughan, British Painting: The Golden Age from Hogarth to Turner (London, 1999)