Джеймс Торнхіл (англ. James Thornhill; 25 липня, 1676 — 4 травня, 1734) — англійський художник-протестант зламу XVII—XVIII століть, котрий працював у схожій бароковій стилістиці на зразки бароко католиків-італійців.
| Джеймс Торнхілл | |
|---|---|
| англ. James Thornhill | |
| | |
| Автопортрет | |
| При народженні | англ. James Thornhill |
| Народження | 25 липня 1676 Мелкомб Реджис, Дорсет |
| Смерть | 4 травня 1734 (57 років) |
| Столбрідж, Дорсет | |
| Національність | британець |
| Країна | Велика Британія |
| Жанр | релігійний живопис, фреска, портрет |
| Навчання | Томас Хеймор, Антоніо Верріо, Луї Лагерр |
| Діяльність | художник, політик, придворний художник |
| Напрямок | бароко |
| Роки творчості | 1776—1820 |
| Член | Лондонське королівське товариство |
| Твори | Moor Parkd |
| У шлюбі з | Lady Judith Thornhilld |
| Діти | John Thornhilld і Jane Hogarthd |
| Нагороди | |
| | |
| Джеймс Торнхілл у Вікісховищі |
Ранні роки Редагувати
Джеймс народився у забезпеченій родині. Його мати Мері була донькою полковника Вільяма Саденхема, губернатора міста Веймут.
Відомо, що 1689 року Торнілл став учнем в майстерні провінційного художника-декоратора Томаса Хеймора (1660—1720). Вільший вплив на виховання майбутнього художника мали та Антоніо Верріо, теж художники-декоратори і іноземці, що працювали у Англії. Офіційно він закінчив власну художню освіту 1696 року. На початок XVIII століття він перебрався на працю у Лондон.
Джеймс Торнхілл і державницькі замови Редагувати
Символічною фігурою барокового живопису Великої Британії мимоволі став художник Джеймс Торнхілл (1676—1734), не найкращий серед місцевих майстрів. Він отримав замови на монументальні стінописи, що символізували у ту добу державницьку велич і формальну відповідність зразкам історичного живопису з європейського контитента. Джеймс Торнхілл отримав важливі замови не завдяки яскравій художній індивідуальності (котру мав венеціанець Себастьяно Річчі і котрому хитро відмовили), скільки тому, що Торнхілл був … англійцем.
Католик Себастьяно Річчі (1662—1634), монументаліст і автор декількоїх плафонів, приніс у Лондон святковість і чуттєвість венеціанської школи живопису, котру цілком допускав католицизм. Англіканство, що відсахнулося від розпусти і гріховних веселощів двору короля Карла ІІ, прийшло до строгості і регламентації так званого здорового глузду і майже торгового прагматизму.
Архієпископ Теннісон декларував: « Я не беруся аналізувати живопис, але думаю, можу наполягати на двох умовах. Перша — обраний художник має бути протестантом (англіканцем), друга — він має бути англійцем (!)». Джеймс Торнхілл, про щабель здібностей котрого навіть не йшлося, відповідав обом умовам архієпископа і саме він отримав замови на стінописи у Гринвіцькому шпиталі та у соборі св. Павла, у знакових спорудах англійського бароко. Відповідною до прагматизму, регламентації (тобто цензурі) і несприйняттю католицизму була і ідеологічна програма стінописів у Гринвіцькому шпиталі — «Торжество» або «Апофеоз» англіканства.
На стінописи у соборі св. Павла претендувала низка французьких і італійських майстрів. Торнхілл серед них був єдиним англійцем і саме він завдяки протекції отримав і цю престижну замову. Джеймс Торнхілл виконав ці стінописи у техніці грізайль, вони майстеровиті і непогано виглядають з далекої відстані, мають ознаки чогось величного і фахового, що і забезпечило грізайлям популярність у сучастиків, бо вони прагнули державницької величі у живопису і нарешті її отримали. Вони нагадували холодні і пишні зразки стінописів у Парижі, різновиду придворного і аристократичного мистецтва Франції, а більшого за академізму 17 століття і не було потрібно. Відсутність оригінальності не завадила популярності.
Портретист Редагувати
Окрім монументального живопису, замови на котрий надходоли не так часто, Джеймс Торнхілл займався портретним жанром. Несміливий у композиціях, він розробляв типові схеми британського барадного портрета з його увагою до звеличення представників пільгових станів суспільства і пишних декоративних деталей парадного одягу. На тлі цих портретів безжальним реалізмом і неприємною побутовістю виділявся портрет науковця Ісака Ньютона без перуки у похилому віці. В портреті постав старий науковець, але не було жодного натяку на ті звершення у математиці, фізиці, зроблені Ньютоном, завдяки котрим він залишився у історії, Ньютон — людина зі складним характером, особа побожна, утаємничена і недоброзичлива до конкурентів…
Школи малювання або академії Редагувати
1711 року він отримав посаду одного з дванадцяти директорів академії (художньої школи) Неллера, що базувалась у Лондоні на Квін-стріт. 1716 року він посів посаду керівника академії замість Неллера і перебував керівником до 1720 року. Згодом він облаштував власну художню школу, що базувалась на Ковент-гарден, але школа не проіснувала довго. Через чотири роки (1724 р.) він створив нову художню школу у власному будинку на Ковент-гарден, котра працювала декотрий час успішніше за попередні.
Торнхілл і Вільям Хогарт Редагувати
Обрані твори (галерея) Редагувати
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джеймс Торнхілл
Джерела Редагувати
- http://www.oxforddnb.com/view/article/27350 [ 16 червня 2020 у Wayback Machine.] (Barber, Tabitha, Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.)
- Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977
Примітки Редагувати
- https://www.britishmuseum.org/collection/term/BIOG165466
- Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
- https://www.oxforddnb.com/view/10.1093/ref:odnb/9780198614128.001.0001/odnb-9780198614128-e-310187
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 211
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977,с. 45
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 45
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 44
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, 45