Ві́вта́р, або о́лта́р (староцерк.-слов. алътарь, олътаръ < лат. alta ara, altare — «високий жертовник») — первісно місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos), надалі місце для здійснення літургії в християн.
Історія Редагувати
Спочатку вівтарі споруджували із землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки у святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).
У християнстві Редагувати
У православному і католицькому храмах словом «вівтар» називають різні елементи: у першому — відокремлене від середнього храму приміщення з престолом (відповідає католицькому пресбітерію), у другому — стіл, де здійснюється таїнство євхаристії (відповідає православному престолу).
Православ'я Редагувати
Вівтар — головна частина християнської церкви східного обряду (православного і греко-католицького храму). У середині вівтаря знаходиться престол — спеціальний стіл, освячений архієреєм для здійснення на ньому літургій. У вівтарі також присутній жертовник (стіл, на якому відбувається проскомидія — готується жертва Євхаристії: хліб і вино): він розташовується біля північної стіни у вівтарі ліворуч від горнього місця (простору за престолом) — єпископської кафедри.
Зазвичай у вівтарі праворуч від горнього місця влаштовують ризницю — службове приміщення, де зберігається одяг працівників і предмети та посудини, що застосовуються для ведення служби.
У вівтар дозволяється заходити лише чоловікам-церковнослужителям і жінкам-черницям. Алфавітна синтагма посилаючись на 69 правило шостого Вселенського собору говорить що нікому із мирян не дозволено входити всередину вівтаря. Але, аж ніяк «не забороняється це владі й гідності царській, коли вони захочуть принести дари Творцю».
Католицтво Редагувати
Словом «вівтар» (англ., ісп. і порт. altar, лат. і італ. altare, пол. ołtarz) у католицькому обряді називають стіл, де здійснюється таїнство євхаристії (відповідає православному престолу). Являє собою кам'яну основу, на якій лежить плита — менса.
Окрім того, «шафовим вівтарем» (пол. ołtarz szafiasty) також називають вирізьблену прикрасу західної (вівтарної) стіни католицького храму.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Вівтар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Наголос на першому складі є спадком старослов'янської мови і переважав у старих словниках, див. напр. Іван Огієнко. Український стилістичний словник 1924 р., с. 60.; Етимологічний словник української мови. О. С. Мельничук, 1982. Т.1, с. 389. Наголос на другому складі — це вплив московської редакції церковнослов'янської мови, див. Митрополит Іларіон. Український літературний наголос. — Вінніпег, 1952, с. 45.
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- . azbyka.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 7 вересня 2019. (рос.)
Джерела Редагувати
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Словник давньоукраїнської міфології [ 9 травня 2008 у Wayback Machine.], Плачинда С. — К. : Український письменник, 1993.
Посилання Редагувати
- Вівтар [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Вівтар [ 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 161-162. — 1000 екз.