Джон Сінгер Сарджент (англ. John Singer Sargent; *12 січня, 1856, Флоренція — †14 квітня, 1925, Лондон) — американо-європейський художник зламу ХІХ-ХХ століть, художник апатрид.
| Джон Сінгер Сарджент | |
|---|---|
| John Singer Sargent | |
| | |
| Світлина 1903 року | |
| При народженні | John Singer Sargent |
| Народження | 12 січня 1856 Флоренція, Італія |
| Смерть | 14 квітня 1925 (69 років) |
| Лондон (серцево-судинні захворювання) | |
| Поховання | Бруквудський цвинтарd |
| Країна | США |
| Жанр | портрет, побутовий жанр Стінопис |
| Навчання | Эмиль Огюст Каролюс-Дюран |
| Діяльність | художник, архітектурний кресляр, архітектор |
| Напрямок | реалізм, імпресіонізм |
| Вплив | французький імпресіонізм |
| Вчитель | Каролюс-Дюран, Леон Бонна і Adolphe Yvond |
| Відомі учні | Harrington Fitzgeraldd і Mary Footed |
| Член | Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук, Американська академія мистецтв та літератури і Академія витончених мистецтвd |
| Твори | Портрет мадам X, El Jaleod, The Daughters of Edward Darley Boitd, Гвоздика, Отруєні іпритом, The Misses Vickersd, Вулиця в Венеції, Drapery Study for Luxemburgd і Vernon Leed |
| Батько | FitzWilliam Sargentd |
| Мати | Mary Newbold Sargentd |
| Брати, сестри | Violet Ormondd і Emily Sargentd |
| Нагороди | |
| Автограф | |
| | |
| Джон Сінгер Сарджент у Вікісховищі |
Життєпис. Ранні роки Редагувати
Джон походив з родини лікаря — офтальмолога, що працював в лікарні хвороб зору Віллз в місті Філадельфія у 1844—1854 рр. До народження Джона родина поховала його сестру, що не дожила до дворічного віку. Мати (Мері Сінгер) страждала після поховання і батько вивіз дружину в Західну Європу на лікування. Родина так і залишиться мандрівними іноземцями в Європі Тому Джон Санджент народився у Флоренції, де на той час перебували батьки. Мати була художницею аматором, тому заохочувала сина до малювання і всіляко його підтримувала. Батьки були не проти, щоб син навчався у Флоренції. Але навчальний заклад був у фазі реорганізації і родина перебралася у Францію. Мати лікувалася то у Італії, то у Швейцарії. В родині народилося ще четверо дітей. За проханнями матері, вони залишилися в Європі, хоча жили досить скромно.
Навчання Редагувати
В 17 років Джон став досить освіченою особою, знався на літературі і мистецтві. Він вільно говорив трьома мовами — італійською, німецькою та французькою. Незабаром він став учнем в майстерні французького художника Дюран — Рюеля, портрет якого пізніше створить.
Вже з першої спроби Санджент пройшов складні іспити в Школу красних мистецтв Парижа, де вивчав перспективу, малюнок, анатомію людини. Навчання йшло цілком успішно, про що свідчила і срібна нагорода. Париж цього періоду — місто розбурханих мистецьких суперечок, зіткнень різних ідей, скандальних виставок і напружених мистецьких пошуків. На авансцену паризького мистецтва вийшли імпресіоністи, вплив яких на мистецьку ситуацию у Франції стане дедалі дужчим. Французькі імпресіоністи працюють паралельно з представниками реалізму, академізму, салонного мистецтва. Усі ці напрямки будуть цікавими для Сарджента, що в різні етапи власної творчості буде звертатися то до наслідків академізму («Кентавр Хірон і Ахіл», «Фурії, що наздогнали Ореста», «Покарання Прометея»), то до імпресіонізму («Дві дівчини з парасольками», «На пленері. Художник Поль Сезар Хелле з дружиною», «Відлюдник»), то до салонного мистецтва, особливо в численних буржуазних портретах.
Навчальні замальовки художника Редагувати
Жанрові композиції Редагувати
По завершенню навчання у Дюран-Рюєля, Сарджент відправився у подорож до Іспанії, що було тоді в моді у французьких митців. Він вивчав твори Веласкеса, що викликав тоді захоплення у паризьких художників, не оминаючи і Едуара Мане. Сарджент кохався в музиці і як усі молоді, цікавився танцями. Іспанія надихнула митця на створення картин з іспанськими танцівницями, але вони швидше епізод в творчості художника. В кричуще бідній Іспанії кінця ХІХ століття його цікавила лише місцева екзотика.
Сарджент не відривався від Парижу, де почав виставляти власні твори в Салоні, здебільшого портрети. Перед тим, як створити подорож до Лондона, почав надсилати туди власні картини на виставки в Королівську академію мистецтв. Це спрацювало. В Лондоні замовником художника став багатий торговець творами мистецтва єврейського походження Ашер Вертхаймер. Художник створив для нього декілька портретів представників родини Вертхаймер. Пізніше Вертхаймери по заповіту передали ці твори в Національну Галерею Лондона.
Плідною була для Сарджента і подорож до Венеції, що подарувала сюжети для декількох картин(найбільш відомі два варіанти «Вулиці в Венеції») та для серії акварелей. В Венецію він приїздив неодноразово.
Час від часу він приїздив і у Сполучені Штати, де виконував портрети по замовам. В кінці життя від значно скоротив створення замовних портретів і більше подорожував. Він відмовився прийняти англійське громадянство і офіційно був громадянином США.
Зазвичай Сарджента в Сполучених Штатах залучають до імпресіонізму, адже він був зайомим з Клодом Моне та Едгаром Дега, брав участь в виставці разом з ними. Але самі французькі майстри не вважали його імпресіоністом, особливо критично до нього ставився Каміль Піссарро. Серед паризьких знайомих Джона Сарджента — музикант Габріель Форе, скульптор Огюст Роден.
Декілька разів він створював автопортрети, один з яких передано до збірки автопортретів галереї Уффіці.
Портретист Сарджент Редагувати
Досить рано Сарджент звернувся до створення замовних портретів. Спочатку це діти заможних родин, потім дуже багаті візітери до Франції і Парижу. Сарджент швидко відмовився від сміливих композицій в портретах, які знав по скандальним на той час творам французьких майстрів, особливо — імпресіоністів («Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною», 1885, Бентонвіль, Арканзас, США.) Одна з перших спроб художника створити розкішний світський портрет закінчилася наприємністю (" Портрет мадам Х " або « Мадам П'єр Готро», 1884)
Небагатий тоді художник не міг відлякувати консервативно налаштованих багатіїв зі США, що залюбки замовляли власні портрети земляку в Парижі (« Річард Морріс Хант»,1895) В залежності від пихатого замовника Сарджент міг звернутися навіть до стародавньої схеми парадного портрету, що виробили майстри 18 століття, незважаючи на їх анахронізм. Обов'язковими складовими цих портретів і у Сарджента стають багаті чи старомодні інтер'єри з гобеленами, пілястрами, історичними меблями, з картинами в золочених рамах розкішних палацових залів («Три сестри Віндхем», 1899, «Родина Сітвел», 1900, «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, «Вініфред, леді Портланд», 1902, «Джордж Натаніел Керзон», 1914) Схеми нагадують портрети англійців Джошуа Рейнольдса чи Генрі Реберна розкішним вбранням моделей чи тлом зі старовинними парками. В портретах найменш значущих осіб — найцікавішою частиною портрету стає не обличчя, а сукня («Мадам П'єр Готро», 1884, «Міссіз Роберт Харрісон», 1886)
Сарджент таки зробить кар'єру значущого світського портретиста, хоча й поступатиметься у віртуозності манери Джованні Болдіні. Серед найбільш вельможних замовників Сарджента були Вандербілти, Луїза Маргарет, принцеса Пруська, президенти Сполучених Штатів — Теодор Рузвельт та Вудро Вільсон. Риси буржуазного портрету кінця ХІХ століття і парадного портрету XVIII століття притаманні величезному портрету родини Черчил.
Досить вільним у схемах портретів Сарджент був в портретах дітей, молоді та в малюнках. Він досить реалістично підходив до портретованих, не намагався прикрашати, але й не доходив до сарказму чи зневаги, навіть якщо модель не мала відчутних переваг.
Отруєні іпритом Редагувати
На жодну попередню композицію не схоже полотно пізнього періоду творчості — «Отруєні іпритом». Картина була відгуком художника на страшні події Першої світової війни.
На великому полотні довжиною більш ніж шість метрів він подав англійських вояків майже у повний зріст дорослих людей. Епічним і монументальним став не стільки сюжет, скільки розмір картини. Повз глядачів пересувається черга вояків, їх дев'ять у супроводі двох санітарів. Вони крокують вузькою стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.
Хода вояків страшна і повільна, бо це отруєні газом іпритом, що викликав опіки, травми і деморалізацію через сліпоту. Вояки втратили зір і через це — військову здатність. Вказівкою на масове отруєння іпритом в картині були ще одна черга отруєних та тисячі поранених і померлих біля медичного пункту. Поранені і померлі лежать на землі як опале листя восени, безпорадні і безпомічні. Війна і стандартний військовий стрій практично постирали індивідуальні риси людей. І це було ще одне трагічне зрушення в реальності і в свідомості художника, котрого так надихала колись яскрава індивідуальність його портретованих. Навпаки, в картині «Отруєні іпритом» панував позбавлений індивідуальностей натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.
В картині подано обрій низько, як і вибілене, неяскраве сонце, що однаково байдуже висвітлює померлих і ще живих. Від цього черга отруєних іпритом вояків набуває монументальності і символічного значення людей, що крокують у невідоме. Ретельній огляд картини глядачами додає низку важливих чи незвичних деталей. Серед них — моряки на тлі, що грають у футбол в червоних і синіх сорочках, грають, аби не збожеволіти від трагедій і жахів війни.
Усвідомлення страшних наслідків Першої світової війни прийде в суспільство набагато пізніше. Низка міст західноєвропейських країн уславить полеглих у війні тисячами монументів. Картина Сарджента мала прикрасити Залу слави і пам'яті Імперського військового музею в Лондоні. Але зміна сюжету Сарджентом надала їй антивоєнного спрямування. Мета слави і пам'яті була досягнута в офіційному груповому портреті офіцерського корпусу того ж розміру, котрий теж створив Джон Сінгер Сарджент.
На адресу Сарджента нерідко висловлювалися скептично налаштовані художники-імпресіоністи (наприклад, Каміль Пісарро), критики з групи Блумсбері (Роджер Фрай). Однак у 1960-і роки до Сарджент прийшло широке визнання, його виставки відбулися у великих музеях Європи та США, він досяг рангу національного і світового класика.
Художник створив приблизно 900 робіт маслом, 2000 акварелей, безліч графічних робіт. Ряд його творів зберігається в американських музеях, перш за все — в Бруклінському музеї в Нью-Йорку. В 2003 в Нью-Йорку з великим успіхом пройшла виставка «Жінки Джона Сарджента».
Вибрані твори Редагувати
- «Збиральниці канкалю», 1877, галерея мистецтв Коркорана, Вашингтон
- «Дівчина на даху. Капрі», 1878, Мистецька галерея університету Єль, Нью-Хейвен
- «Робітниці скляного цеху», 1880—1882, Художній інститут Чикаго
- «Лоджия у Венеції», 1880—1882, прив. збірка
- «Колодязь у Венеції», 1880—1882, Музей мистецтв, Ворчестер
- «Дочки Бойта», 1882, Бостонський музей образотворчих мистецтв
- «El Jaleo» (іспанський танок), 1882, «Музей Гарднер», Бостон
- «Вулиця в Венеції» (варіант з двома постатями), 1882, Художній інститут Кларка
- «Вулиця в Венеції» (варіант з трьома постатями і стаффажем), 1882, Національна галерея мистецтв, Вашингтон
- «Клод Моне на пленері», 1885, галерея Тейт, Лондон
- «Гвоздика, лілія, лілія, троянда», 1886, Тейт Британія
- «Художниця біля фонтану вілли Торлонія»
- «Дві дівчини з парасольками у Фредбері», 1889
- «На пленері» (майстерня просто неба), 1889, Бруклін музей.
- «Танок», 1890
- «Відпочинок гондольєрів. Венеція», акварель, 1905
- «Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Художник у Сімплоні», акварель, 1909
- «Дві пані в саду. Корфу», 1909
- «Софа. Відпочинок», 1911, Національна галерея мистецтв
- «Етюди», 1914, Музей мистецтв, Вірджинія
- «Аллігатори», 1917,Музей мистецтв, Вустер, Массачузетс
- «Отруєні іпритом», 1919, Імперський військовий музей, Лондон
- «Брати Форбс дітьми», 1877
- «Дженні Черчил»
- «Кармела Вертанья» 1880
- «Мадам Пол Есквіде», 1882, Художній інститут Кларка
- «Три міс Вікерз», 1884
- «Портрет мадам Х» (Мадам П'єр Готро), 1884, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- Автопортрет (овал), 1886,
- «Міссіз Роберт Харрісон», 1886, галерея Тейт, Лондон
- «Міссіз Едвард Девіс з сином», 1890, Музей мистецтв, Лос-Анжелес
- «Елізабет Вінтроп Ченлер», 1893
- «Міссіз Керл Меєр з двома дітьми», 1896, галерея Тейт, Лондон
- «Містер і міссіз Фелп Стокз», 1897, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Міссіз Ешер Вертеймер», 1898
- «Три сестри Віндхем», 1899
- «Родина Сітвел», 1900
- «Ена і Бетті Вертеймер», 1901,
- «Художник Вільям Мерріт Чейз», 1902, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Теодор Рузвельт», 1903, Білий дім, Вашингтон
- «Вініфред, леді Портланд», 1902
- «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, Бостонський музей образотворчих мистецтв
- «Сер Френк Светтенхем», 1904, Національний музей, Сінгапур
- «Гондольєр Джованні», 1905
- «Леді Спеєр зі скрипкою», 1907
- «Альміна в турецькому вбранні», 1908, галерея Тейт, Лондон
- «Шарлотта Луїс Борхардт» (дівчина з білою трояндою), 1932, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
Галерея обраних творі Редагувати
Джерела Редагувати
- Mount C.M. John Singer Sargent, a biography. New York: W.W. Norton, 1955
- Prettejohn E. Interpreting Sargent New York: Stewart, Tabori & Chang, 1998.
- Fairbrother T. John Singer Sargent: The Sensualist . Seattle: Seattle Art Museum; New Haven: Yale UP, 2000
- Kreiter E. John Singer Sargent: the life of an artist. Berkeley Heights: Enslow Publishers, 2002
Примітки Редагувати
- Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- Stanley Olson, John Singer Sargent: His Portrait, St. Martin's Press, New York, 1986, p. 1, ISBN 0-312-44456-7
Посилання Редагувати
- Сарджент // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Сінгер Сарджент