Нова Басань

Нова́ Баса́нь — село в Україні, у Чернігівській області, Ніжинський район, центр Новобасанської сільської об'єднаної територіальної громади.

село Нова Басань
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Ніжинський район
Рада	Новобасанська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA74040270010056465
Основні дані
Засноване	1450
Населення	2869 (01.01.2022)
Площа	12,39 км²
Поштовий індекс	17461
Телефонний код	+380 4632
Географічні дані
Географічні координати	50°34′25″ пн. ш. 31°31′06″ сх. д.^H G O
Середня висота над рівнем моря	123 м
Водойми	Недра
Місцева влада
Адреса ради	17461, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с. Нова Басань, вул. Шевченка, 49
Карта
Нова Басань
Нова Басань
Мапа
Нова Басань у Вікісховищі

Географія

Село розташоване в південній частині Ніжинського району. Межує з територіями Бригинцівської, Новобиківської та Соколівської сільських рад. Південна частина території Новобасанської сільської ради межує з Броварським районом Київської області.

Відстань до райцентру автошляхами — 76 км, до обл. центру — 130 км. Також 28 км до зал. ст. Бобровиця. Через Нову Басань проходить автодорога «Київ-Суми».

Село на берегах річки Недри, притоки Трубежу. Річка бере початок з боліт у лісі біля Озерян. Живлять річку джерела, що б'ють із надр землі. Проте назва, вочевидь, литовського походження.

Історія

Початки

Вважається, що село виникло десь у середині XV ст.

В 17 ст. Нова Басань згадується вже як прикордонна фортеця Речі Посполитої для захисту з боку Московії та Кримського ханства. За переказами, місцеві козаки-християни, жителі Старої Басані на чолі з отаманом Яковом Зубцем за 18 км на південний схід від села спорудили в лісі земляну фортецю (засік) і вартову вежу.

Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори: Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато мешканців, які мають прізвище Лиска), Сапонівка (від прізвища Сапон), Поліновка (від прізвища Поліно). З часом хутори злилися з укріпленням, утворилося село, яке отримало назву Нова Басань, бо заселено переважно вихідцями зі Старої Басані. Походження слова «басань» має декілька версій. Більше всього назва походить від староукраїнського слова «баса» — красива. Можливо, спочатку назву отримала річка Басанка, яка проходить через село Стара Басань, а потім співзвучно було назване село. Не треба відкидати версії походження назви села від двох відомих нам слів «Ба» — слово «Бач» скорочене, гляди, дивись (подив) та «Сань» — сановитість, високість, шляхетство. Наступна версія зазначена в Руському літописі де перераховані народи з яких народ «басані», як і болгари, слов'яни, сербіяни і русь — розмовляли однією мовою. В цьому випадку «басані» — красені, красивий народ. І нарешті, чергова версія — походження від географічного тюрського (половецького) терміну «басан»- річка, яка заросла, не дає проходу^{[джерело?]}.

У 1482, 1494 і 1497 роках Нова Басань як і регіон в цілому піддавалася спустошливим набігам степовиків-ординців.

В XVI столітті населений пункт поступово відродився. «Землю, що залишилася пусткою, довго ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, в 1503 р. великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував всю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу і Супою, у сфері якості вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу, якого син, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцну організацію формував тоді з козацтва створив надійну опору для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід нової колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських „вислуг“, у яких „на ґрунтах басанському і биковському“ незабаром постало 2 містечка: Басань і Биков і 9 сіл.». Жителі займалися переважно землеробством — вирощували жито, ячмінь, просо. В лісах вони збирали мед, полювали на буйволів, диких кабанів та інших звірів. На річці полювали на диких качок і гусей, займались рибальством — тут було «до неймовірності велика кількість всякого роду риби».

Після Люблінської унії 1569 р. Нова Басань в складі Остерського староства відійшла до Польщі. Населення несло прикордонну службу, платило грошову і натуральну ренту. За люстрацією 1635 р. в Новій Басані налічувалося 60 господарств.

У 1638 Нова Басань стала повітовим містом. Жителі, зазнаючи соціального й національного гніту, не мирилися з ним. Так, вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Я. Острянина і Д. Гуні. Багато загинули в боях зі шляхтою під Голтвою і Жовнином.

З 1648 р. Нова Басань — центр сотенне містечко та центр Басанської сотні Переяславського полку. В період визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. новобасанці билися проти польських магнатів і шляхти. У 1654 р. населення присягнуло на вірність Московському цареві.

Всі жителі Нової Басані ділилися на козаків, які несли військову службу, посполитих, підсусідків, бурлак. Селян, згідно з переписом 1666, у містечку було 80 дворів. Налічувалося також 8 підсусідків і 27 бурлак. З літопису Граб'янки дізнаємось:

Селяни платили податі на утримання генеральної та полкової козацької старшини, церкви. Та найтяжчі податки встановили воєводи московські. Ці податі становили 5 алтин з вола, 2 алтин з коня. Ті, у кого не було волів і коней, платили осьмачку жита, а підсусідки і бурлаки — по пів осьмачки.

Восени 1666 року козаки збунтувалися супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису.

На початку XVIII століття священником Басанської Різдвобогородицької церкви, а згодом протопопом, був Григорій Тимофійович Туманський (? — 1772), представник відомого козацького роду Туманських, батько Осипа Григорович Туманського, уродженця Нової Басані.

1724-1725 рр. басанським сотником ніс службу представник іншого відомого козацького роду Михайло Васильович Забіла, онук по матері басанського сотника Карпа Ященко.

Згідно з Генеральним слідством Переяславського полку 1730 року містечко Басань (229 дворів разом із хуторами) належало в диспозиціи гетманской, було вільним і ніколи не було в чийомусь володінні.

Після ліквідації полкового устрою і в зв'язку з новим адміністративно-територіальним поділом у 1782 р. Нова Басань увійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва, За описом 1787 року у містечку Басань було 2724 душі, містечко у володінні різних «казених людей», козаків і власників: його сіяння графа Розумовського і генеральші Теплової.

Після 1797 р. стала волосним центром Козелецького повіту Малоросійської, а з 1802 р.- Чернігівської губернії.

У 1897 році в містечку було відкрито поштове відділення. В той таки час існував воскобійний та медотопний завод. За переписом 1897 року в містечку мешкало 7326 осіб, серед них — 3460 чоловіків та 3866 жінок. Православними себе назвали 6930.

21 вересня 1907 року о 10:30 на хуторі Поліновка почалася пожежа (37-ма від початку року в містечку). В цей час багато місцевих мешканців були на ярмарку (за 2,5 версти від хутора). Через вітер, суху погоду та повну відсутність води в колодязях за 15 хвилин зайнявся весь хутір. Загинуло 2 дітей віком 3-4 роки, згоріло 62 двори (переважно постраждали бідняки). Причиною пожежі було необережне поводження дітей із вогнем. За тиждень до цього в містечку згоріло 20 дворів. Також Нова Басань горіла «майже щодня» в 1906 році (переважно через підпали).

Визвольні змагання

У 1918-1920-х на Новобасанщині та навколо неї діяв загін Демида Ромашки — «самостійника до самих кісток», як писали тодішні газети. З цього краю совєтам не вдавалося вирвати для себе жодної зернини. Тоді вони заслали до оборонців свого агента Степана Шуплика, який підступно знищив героя..

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. У селі зареєстровані факти людожерства через голодний психоз. Неповний список мешканців Нової Басані — жертв комуністичного терору голодом — міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні.

У 1922 році в сільському клубі організовано хор ім. М.Леонтовича.

У 1930 створено перший колгосп «Шляхом бідноти», МТС (1931), маслозавод (1935).

У 1939 було 7466 мешканців, середня школа (1935), індустріальний технікум (1926), Будинок культури (1935).

Німецько-радянська війна

Під час німецької окупації (15.ІХ.1941—21.IX.1943) діяло антиокупаційне підпілля.

У перші місяці німецько-радянської війни близько 4 тис. мешканців Бобровиці та Нової Басані влилося до лав Червоної Армії. Населення брало участь у будівництві оборонних споруд. У Новій Басані був сформований винищувальний батальйон в кількості 102 бійців.

З наближенням фронту почалась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, обладнання заводів, сільськогосподарської техніки. В Новій Басані перед окупацією компартійна верхівка зникла, завчасно відправивши в евакуацію свої сім'ї.

15 вересня 1941 р. частини німецької армії окупували Бобровицький та Новобасанський райони. З перших днів окупації нацисти, як і раніше це робили комуністи, почали грабувати місцеве населення, забираючи для потреб німецької армії худобу, хліб, одяг. З тими, хто ризикував приховувати продукти харчування або виказував непокору представникам влади іншим чином, розбирались за законом військового часу. Для цього в кожному великому селі були утворені поліцейські дільниці. У районних центрах функціонували відділи гестапо, де за період панування «нової влади» було знищено 418 чол. у концентраційному таборі, який розміщувався в Новій Басані, також проводились масові розстріли військовополонених та місцевих жителів, що були визнані порушниками порядку.

Частина мешканців районів, які були здатні тримати зброю в руках, билися з окупантами в партизанському загоні ім.М.О.Щорса та партизанському з'єднанні «За Батьківщину». На початку 1943 р. партизанами був здійснений напад на ворожу комендатуру в Бобровиці, де їм вдалося захопити 112 коней, що підлягали вивезенню до Німеччини. Ці коні стали основою для створення кавалерійського ескадрону. В квітні того ж року партизани підірвали міст на шляху Бобровиця-Козелець.

У боротьбі з ворогом на території Бобровицького та Новобасанського районів загинуло 58 партизанів. Були закатовані 15 підпільників Нової Басані. Їх імена увічнені в 1-му томі Книги Пам'яті Чернігівської області. Постраждало і населення районів. Як відплатна акція за вбивство партизанами німецьких солдат 17 грудня 1942 р. були розстріляні та спалені у власних будинках 267 мешканців села Мочалища. 18 грудня та ж доля спіткала село Рокитне, де були розстріляно близько 100 чол., спалено живими 94 чол., а 116 чол. заарештовано та вивезено в невідомому напрямку. Ця акція була першою у цілій серії каральних операцій, проведених в районі загонами СС за підтримки місцевої поліції.

25 грудня 1942 з метою виявлення підпільників та неблагонадійних в Новій Басані була проведена облава, у ході якої заарештовано 280 чоловіків та 84 жінки, головним чином 16-18-річного віку. 27 грудня всі вони були розстріляні, а деякі лише поранені та поховані живими у братській могилі на околиці села. Нині на братській могилі, де поховано понад 500 мирних жителів Нової Басані, що за період окупації стали жертвами нацистів, встановлено пам'ятник. Скорботна постать жінки з вінком нагадує нащадкам про події минулих літ.

Після 1945

З 1935 по 1959 село було центром Новобасанського району Чернігівської області.

1943-1944 рр. відновили діяльність колгоспи "1 травня", ім.Щорса, "Червоний ткач", ім.Ворошилова, ім.Шевченка, "Перемога Жовтня", "Шлях Ілліча", ім.Леніна, місцева МТС.

У 1950 р. у Новій Басані працювали заклади охорони здоров'я, народної освіти. Кількість ліжок у районній лікарні зросла до 33. Тут налічувалося 22 медпрацівники, у т. ч. 5 лікарів. У середній, двох семирічних та початковій школах навчався 1351 учень, працювали 62 вчителі.

У 1950-1951 роках замість семи існуючих колгоспів утворилися чотири великі господарства, в які влилися також землі артілей «Червоний промінь» (560 га) та «Жовтень» (360 га) Рокитнянської сільської Ради. Після об'єднання це колгоспи ім. Леніна, «Шлях Ілліча», «Перемога Жовтня» та «1 Травня». В 1957 р. коштом колгоспів був збудований цегельний завод.

З 1972 року — колгоспи ім. В. І. Леніна і «Дружба» (спеціалізація — м'ясо-молочне тваринництво), цегельний з-д, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, середня і дві 8-річні школи, відділення музичної школи, ясла-садок і три дитсадки, Будинок культури на 250 місць і клуб колгоспу ім. Леніна на 150 місць, три бібліотеки (35 тис. од. зб.).

У різні роки видавалися газети «За більшовицькі колгоспи», «За трудові подвиги», «Комуністичний шлях».

19 квітня 2022 року село розміноване силами ЗСУ.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4017 осіб, з яких 1700 чоловіків та 2317 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 3282 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,53 %
російська	1,31 %
румунська	0,09 %
білоруська	0,03 %

Освіта

В кінці XIX століття, крім 2 земських шкіл (перша з них відкрита у 1868, друга — у 1890 р.), діяли 2 однокласні і двокласна церковноприходська школи. Двокласна школа збудована в 1912 році. Організатором і натхненником її будівництва був священник отець Матвій Полонський — меценат і організатор, автор мемуарів із детальним описом життя містечка. Споруда відповідала всім вимогам. Поруч — будинок на 4 квартири для сімей учителів. Школа мала загальноосвітній характер. Учителів спочатку було 6. Завідувачкою була Ганна Григоровська. Учнів нараховувалось 120 осіб. В 1920 школу переведено на 7-річку. Учнів було вже 280 чол. В 1935 відкрили 10-річку і в 1938 був перший випуск 10-го класу.

Спорт

В Новій Басані є два футбольних клуби, які є постійними учасниками Чемпіонату та Кубку Бобровицького району

Сезон	Місце в Кубку
	«Дружба»	«Співдружність»	«Наташа-Агро»
1997	1	-	-
1998	1	-	-
1999	1	-	-
2000	4	-	-
2001	-	-	-
2002	9	-	-
2003	3	-	-
2004	2	-	-
2005	4	-	-
2006	5	-	-
2007	-	4	-
2008	-	4	-
2009	-	5	-
2010	-	6	-
2011	-	-	5
2012	8	-	3
2013	6	-	1
2014	8	-	3
2015	8	-	1

Люди

Уродженцями села є: академік АН УРСР біохімік М. Ф. Гулий, доктори мед. наук С. С. Дяченко та М. М. Піший, ген.-майор С. П. Копил.

Російське вторгнення в Україну (2022)

Село перебувало в окупації з 28 лютого по 30 березня. Перебувало близько тисячі окупантів, серед яких росіяни, буряти, кадирівці, білоруські контрактники. Від пострілу снайпера загинув щонайменше один житель села.

Історичні особи:

• Бандура Іван Васильович (1914, Нова Басань — 1944) — молодший лейтенант Червоної армії, партизан Югославії, один із перших українців у лавах НВАЮ у Хорватії.
• Глушко Юрій Косьмич (1882, Нова Басань — 1942) — український громадський діяч у Китаї та Далекому Сході, голова Українського Далекосхідного Секретаріату (1918).
• Гулий Максим Федотович (1905, Нова Басань — 2007) — вчений біохімік, Академік НАН України.
• Компанець Іван Данилович (1904, Нова Басань — 1969) — український радянський партійний і державний діяч.
• Кузьменко Галина (псевдо: «Надя») (1922, Нова Басань — 2000) — вояк УПА, кулеметниця, пропагандист ТВ-21 «Гуцульщина».
• Зубець Михайло Васильович (1938—2014) — Герой України, академік НАН України, депутат Верховної Ради.
• Лопата Андрій Іванович (1935, Нова Басань — 2013) — український літератор, автор двох книг, рідний брат Василя Лопати
• Лисенко Василь Олександрович (1927, Нова Басань — 2016) — український прозаїк

Сучасники:

• Бірюк Лев Васильович — депутат Верховної Ради
• Зубець Григорій Іванович (1937, Нова Басань) — заслужений юрист України.
• Лопата Василь Іванович (1941, Нова Басань) — український художник і письменник, Народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
• Литаш Василь Семенович — академік сільськогосподарських наук,
• Копил Степан Пилипович — генерал-майор,
• Зубець Петро Григорович — генерал-майор,
• Дяченко Сергій Степанович — професор, основоположник вірусології в Україні,
• Гойда Ніна Григорівна — професор, проректор Національної медичної академії післядипломної освіти,
• Заворицький Володимир Йосипович — професор, академік Транспортної академії України

Пам'ятки

У Новій Басані виявлено поселення черняхівської культури (II—V ст.).

У сільському парку встановлена меморіальна дошка на честь проїзду посольства Московії до Переяслава на переговори з Богданом Хмельницьким у грудні 1653 року. Її появу пов'язують із пропагандою «возз'єднання України та Росії», популярною в 1950-х роках.

У Новій Басані — пам'ятник Т. Г. Шевченку (1961; скульптор М. Ковтун). У 1956 встановлено обеліски на братських могилах жертв нацизму 1942 і радянських воїнів, що загинули при відвоюванні комуністами села 1943. Обеліск Слави (1970) на честь односельців, які загинули (698 чол.) на фронтах німецько-радянської війни.

Галерея

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Коментарі

1. Іван Бандура був одним із перших радянських партизан Хорватії. 22 грудня 1942 року газета партизанського руху визволення Югославії «Борба» повідомила на своїх шпальтах: «Хорватські партизани отримали велику перемогу. В Хорватському Загір'ї вони визволили з німецького полону п'ятьох радянських офіцерів…». Усі звільнені були уродженцями України: Іван Васильович Бандура, Данило Павлович Гвоздик, Семен Михайлович Кухаренко, Володимир Васильович Лепешкін та Микола Герасимович Фостик. З цього часу усі п'ятеро включилися у активну партизанську боротьбу. За вказівкою Йосипа Броза Тіто, усіх членів групи розподілили по різних партизанських корпусах. Івана Васильовича Бандуру направили до Славонського корпусу (з жовтня 1943 — 6-й Славонський), якій діяв у Хорватії. Іван Васильович Бандура загинув у боях за звільнення Югославії. Його ім'я та прізвище є серед списків загиблих бійців Осієцької ударної бригади. Історик Іван Очак (хорв. Očak, Ivan) у книзі «В єдиному пориві» пише, що в Славонії І. В. Бандура воював командиром Посавського батальйону і загинув восени 1944 року у важкому бою з німецькими танками невдовзі після звільнення Белграду. В НВАЮ назву «Посавський батальйон» мав 1-й Посавський ударний батальйон, який був створений влітку 1943 року для боротьби із четниками. 26 жовтня 1943 року батальйон увійшов до складу 1-ї Чехословацької бригади 6-го Славонського корпуса, а 1 березня 1944 року його особовий склад був переведений до новозформованої Осієцької бригади.

Примітки

1. Антонович В. Киевские войты Ходыки. Эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVI—XVII ст.
2. Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 452 с. ISBN 978-966-02-4850 с.330
3. Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 452 с. ISBN 978-966-02-4850 с.299
4. Мякотин В. А. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка (1729—1731 г.). Харьков, 1896. С. 43.
5. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 239
6. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1897 год. — C. 71. http://www.knigafund.ru/books/81183 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
7. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — C. 261.
8. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1807 год. — C. 208—211. http://www.knigafund.ru/books/81186 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
9. Дмитро Головко. «Слово про рідну землю». / Газета «Отчий поріг», № 12 (120), 2011, сторінка 16.
10. У восьми областях України звільнені від окупації 919 населених пунктів. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 20 грудня 2022. 
11. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
12. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
13. Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
14. Матвій Полонський. Спогади священика. — Київ, 2010. — 344 с.
15. . Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 серпня 2012. 
16. Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 гг.: Воспоминания, документы и материалы /Сост. Бушуева Т. С., АН СССР, Ин-т военной истории М-ва обороны СССР. — Москва: Наука, 1973. — С.45-57.
17. Казак В. Н. Побратимы: Советские люди в антифашистской борьбе народов балканских стран 1941—1945 — Москва: Мысль, 1975. — С. 22-24.
18. Zdravko B. Cvetković. Osječka udarna brigada. Monografija. — Beograd: Vojnoizdavački zavod, 1981.
19. Nikola Anić, Sekula Joksimović, Mirko Gutić. Narodno oslobodilačka vojska Jogoslavije. Pregled Razvoja Oruzanih Snaga Narodnooslobodilnackog pokreta 1941—1945. — Beograd: Izdaje Vojnoistorijski institut. — 1982.
20. «В едином порыве»: сборник / Под ред. Г. А. Нечаева. — Москва: ДОСААФ, 1971. — С. 190.
21. В. А. Чорномаз. Глушко Юрій // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X. — Т. 5. — С. 691.

Посилання

• Громадський проект
• http://novabasan.wordpress.com [ 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] сайт сільської ради Нової Басані
• Новая Басань // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерский. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 248—253. [ 27 травня 2016 у Wayback Machine.]
• Новая Басань // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — с. 149—151 (№ 8, 15 апрѣля). [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]