Лисиця звичайна, або руда, лис рудий (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva) — найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиця (Vulpes) родини псових (Canidae). Це тварина з переважно рудим волосяним покривом, який на животі й горлі стає білуватим, а на лапах чорнуватим. Мордочка в лисиці загострена, хвіст пухнастий, вуха настовбурчені. Цей звір м'ясоїдно-всеїдний — харчується переважно гризунами та кроликами, а також комахами, рибою й плодами рослин. Це дозволяє йому адаптуватися до різних умов і змінювати своє харчування відповідно до середовища проживання й місяця в році. Лисиця звичайна зареєстрована в таких різноманітних місцях проживання, як тундра, пустеля, ліс, центри міст, болотисті місцевості, гори, чагарники, трав'янисті місцевості, сільськогосподарські угіддя. Розмножується лисиця, в залежності від регіону, з грудня по лютий; число дітей залежить від харчових ресурсів навколишнього середовища. Лисиця виховує потомство в укритті нори, а решту року вона живе майже виключно на відкритому повітрі. Потомство залишає матір восени. У неволі тривалість життя — 10–12 років, однак у дикій природі — 3 роки. Лисиця руда вважається хитрою і часто представлена такою в казках, як-от у байках Езопа; а в азійських легендах, лис постає пустотливим і наділеним магічною силою.
| Лисиця звичайна | |
|---|---|
| Лисиця гавкає | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Триба: | Лисиці (Vulpini) |
| Рід: | Лисиця (Vulpes) |
| Вид: | Лисиця звичайна (V. vulpes) |
| Біноміальна назва | |
| Vulpes vulpes (Linnaeus, 1758) | |
| Розповсюдження лисиці звичайної: оливковий = природне, синій = інтродукція, оранжевий = присутність невизначена | |
| Синоніми | |
| Canis vulpes |
Опис
Лисиця звичайна є найбільшим видом роду: довжина тіла 455–900 мм, хвоста — 300–600 мм, маса 3–14 кг. Очі дорослих особин жовті. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних частин ареалу тьмяніше. Поряд із типово забарвленими «вогнівками» трапляються особини з темнішим хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Нижня частина ніг зазвичай чорна, а хвіст зазвичай має білий або чорний кінчик. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси. Вуха настовбурчені зовні чорного або коричнево-червонуватого забарвлення, а внутрішня поверхня білувата. Ніс темно-коричневий або чорний. Зубна формула: 3/3 1/1 4/4 2/3. Зубний ряд становить більше половини довжини черепа.
Розповсюдження
Лисиця звичайна розповсюджена вельми широко: у Європі на всій території, у Північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, Північний Туніс) і більшій частині Азії (від арктичної зони на південь до Північної Індії, Південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узбережжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилася на всьому континенті, за винятком деяких північних районів із вологим субекваторіальним кліматом. Лисиця трапляється від рівня моря до 4500 метрів. В Україні лисиця руда зустрічається по всій території.
Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць (Vulpes fulva), але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці Vulpes vulpes fulvus[en].
Екологія
Забарвлення та розміри лисиць відрізняються великою географічною мінливістю; всього нараховують 40–50 підвидів, якщо не брати до уваги дрібніших форм. Загалом, якщо просуватися на північ, лисиці стають більшими та яскравішими, а на південь — дрібнішими та більш тьмяно забарвленими. У північних районах і в горах також, частіше зустрічаються чорно-бурі та інші меланістичні форми забарвлення лисиць.
Описане різноманіття забарвлення та розмірів лисиць, пов'язані з широтою її ареалу та великою неоднорідністю умов існування в окремих його частинах. Достатньо сказати, що лисиці заселяють, хоч і з різною щільністю, всі ландшафтно-географічні зони, починаючи з тундри та субарктичних лісів аж до степу та пустель, в тому числі гірські масиви в усіх кліматичних зонах. До того ж лисиця водиться не лише в дикій природі, але й у культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих (таких як Київ та Варшава; в Лондоні лисиці є вельми звичайними на околицях, а інколи з'являються і в центральній частині міста). Більш того, часом в урбанізованій місцевості, лисиці знаходять особливо сприятливе для себе середовище.
У всіх частинах свого ареалу лисиця віддає перевагу відкритій місцевості, а також районам, де наявні окремі гаї, переліски, а також пагорби та яри, особливо якщо взимку сніговий покрив в них є не занадто глибоким та пухким. Тому з усіх кліматичних зон, найбільше лисиць живе в степовій та лісостеповій, а не в лісовій.
Лисиця є звіром достатньо осілим. У більшості районів їй невластиві постійні переселення. Вони відомі лише в тундрі, пустелях та горах. Наприклад, одна з помічених в Малоземельській тундрі (Архангельська область Росії) лисиця була потім вбита за 600 кілометрів на південний захід. Молоді звірі, що розселяються з батьківського лігва, зазвичай трапляються на відстані від 2–5 до 15–30 км від нього; рекорд на теренах України — піймання лисиці за 120 км від місця кільцювання.
Чисельність лисиць помітно коливається за роками. На її стан впливають такі чинники, як кількість гризунів, погодні умови, наявність в популяції інфекційних захворювань. У голодні роки не лише знижується плодючість самиць та виживає менша кількість цуценят, але й виникають умови, сприятливі для поширення епізоотій, які інколи охоплюють великі території. Характерні для лисиць епізоотії — сказ, чума хижаків, зуднева короста.
Ворогами для лисиці є яструбові (Accipitridae), койоти (Canis latrans), вовки (Canis lupus), ведмедеві (Ursidae), пуми (Puma concolor), люди (Homo sapiens).
Харчування
Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, має дуже різноманітний харч. Серед їжі, яку вона вживає, виявлено понад 400 видів самих лише тварин, не враховуючи кількох десятків видів рослин. Усюди основу її харчування становлять дрібні гризуни, головним чином полівки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності, значною мірою залежить стан популяції цього хижака. Більші ссавці, зокрема зайці, відіграють у харчуванні значно меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайченят, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят сарни. Птахи в харчуванні лисиці не відіграють такої ролі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не втратить шанс піймати птаха, який опинився на землі (починаючи від найменших і до найбільших, наприклад, гусок та глушців), а також спустошити кладку яєць або нельотних пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів, але, згідно зі спостереженнями зоологів, робить це набагато рідше, ніж заведено вважати.
У пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. У Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть уздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100 % лососем, що загинув після нересту. Майже повсюди влітку лисиці з'їдають безліч жуків та інших комах. Окрім того, вони не гидують харчуватися всіляким падлом, особливо в голодні часи.
До раціону лисиці звичайної (рудої) входять і рослини, насамперед — плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин. Вони входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду.
Спосіб життя
Особиста окрема ділянка, яку посідає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількістю їжі, але й придатними для облаштування нір місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) захоплюють нори борсуків, бабаків, песців та інших рийних тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб.
Найчастіше лисиці поселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним ґрунтом, захищені від підтоплення дощовими, ґрунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучи вже про борсучі, песцеві й інші, вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть крізь більш або менш довгі ходи до гніздової камери. Інколи лисиці використовують природні сховища — печери, розколення скель, дупла товстих упалих дерев. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкритим густими заростями. Але його викривають довгі стежки, а поблизу — великі викиди ґрунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти та інше. Нерідко на «містечках» лис розвиваються пишні бур'яни.
Як правило, лисиці використовують постійні сховища лише в період виховання молодих, а протягом решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвах в снігу або траві. Але, рятуючись від переслідування, лисиці у будь-яку пору року можуть переховуватись у першій-ліпшій норі, яка трапиться в місцях їхнього життя.
Розмноження
Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, що розмножуються лише один раз на рік. Тічка (на території України) в неї починається з грудня до лютого, і продовжується у кожної самиці лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60 % самиць лишаються без потомства.
Вагітність у лисиць продовжується 49–58 діб. У виводку налічується від 4–6 до 12–13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізуються перші зуби. Півтора місяця мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до полювання. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори, проходить приблизно 6 місяців. В їхньому вихованні беруть участь обоє батьків. Цуценята, що підростають рано починають відлучатися від «дому» і часто зустрічаються далеко від нього, коли ще доволі малі. До осені вони повністю виростають і здатні жити самостійно. Деякі самиці вже з наступного року починають розмножуватися; хай там як, а лисиці досягають статевої зрілості у дворічному віці. У неволі лисиці живуть 20–25 років, тоді як у природі лише кілька років.
Поведінка
Біжить лисиця прямою лінією, залишаючи за собою чіткий ланцюжок слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або майже розпластується над землею, далеко витягнувши хвіст.
З органів чуття у лисиці найрозвиненішими є нюх та слух; зір у тварини негострий тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з підвітряного боку.
Під час гону та просто, у стані збудження, лисиця видає уривистий гучний гавкіт; верещить.
У місцинах, де її не переслідують, може зустрічатися вдень, причому не виявляє занепокоєння під час зустрічі з людиною. В іншому разі, лисиця відрізняється винятковою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись і збивати зі сліду погоню; саме тому у фольклорі багатьох народів, лисиця є втіленням хитрості та спритності. Лисиця — герой численних українських народних казок, де вона завжди кмітлива та підступна й часто вдається до різноманітних витівок: «Колобок», «Пан Коцький», «Свиня, ведмідь, лисиця та кіт», «Лисиця і журавель» та інших. Використовував образ лисиці у своїх творах, і видатний український поет, науковець та письменник Іван Франко: «Лис Микита» та інші.
Мінливість та підвиди
Свого часу дослідники описали значну кількість підвидів лисиці звичайної:
- Vulpes vulpes abietorum Merriam, 1900
- Vulpes vulpes alascensis Merriam, 1900
- Vulpes vulpes alpherakyi Satunin, 1906
- Vulpes vulpes anatolica Thomas, 1920
- Vulpes vulpes arabica Thomas, 1902
- Vulpes vulpes atlantica (Wagner, 1841)
- Vulpes vulpes bangsi Merriam, 1900
- Vulpes vulpes barbara (Shaw, 1800)
- Vulpes vulpes beringiana (Middendorff, 1875)
- Vulpes vulpes cascadensis Merriam, 1900
- Vulpes vulpes caucasica Dinnik, 1914
- Vulpes vulpes crucigera (Bechstein, 1789)
- Vulpes vulpes daurica Ognev, 1931
- Vulpes vulpes deletrix Bangs, 1898
- Vulpes vulpes dolichocrania Ognev, 1926
- Vulpes vulpes dorsalis (J. E. Gray, 1838)
- Vulpes vulpes etmarmore
- Vulpes vulpes flavescens J. E. Gray, 1843
- Vulpes vulpes fulvus (Desmarest, 1820)
- Vulpes vulpes griffithi Blyth, 1854
- Vulpes vulpes harrimani Merriam, 1900
- Vulpes vulpes hoole Swinhoe, 1870
- Vulpes vulpes ichnusae Miller, 1907
- Vulpes vulpes indutus Miller, 1907
- Лисиця якутська — Vulpes vulpes jakutensis Ognev, 1923
- Лисиця японська — Vulpes vulpes japonica J. E. Gray, 1868
- Vulpes vulpes karagan (Erxleben, 1777)
- Vulpes vulpes kenaiensis Merriam, 1900
- Vulpes vulpes kurdistanica Satunin, 1906
- Vulpes vulpes macroura Baird, 1852
- Vulpes vulpes montana (Pearson, 1836)
- Vulpes vulpes necator Merriam, 1900
- Vulpes vulpes niloticus (É. Geoffroy Saint-Hilaire, 1803)
- Vulpes vulpes ochroxantha Ognev, 1926
- Vulpes vulpes palaestina Thomas, 1920
- Vulpes vulpes peculiosa Kishida, 1924
- Vulpes vulpes pusilla Blyth, 1854
- Vulpes vulpes regalis Merriam, 1900
- Vulpes vulpes rubricosa Bangs, 1898
- Лисиця хоккайдоська — Vulpes vulpes schrenckii Kishida, 1924
- Vulpes vulpes silacea Miller, 1907
- Vulpes vulpes splendidissima Kishida, 1924
- Vulpes vulpes stepensis Brauner, 1914
- Vulpes vulpes tobolica Ognev, 1926
- Vulpes vulpes tschiliensis Matschie, 1907
- Vulpes vulpes vulpes (Linnaeus, 1758)
Галерея
Див. також
Примітки
- Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 198.
- Nowak, R. M. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 72. — ISBN 0801880327. (англ.)
- ↑ Fox, D. (2007). . Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 19.08.2021. (англ.)
- Hoffmann, M. & Sillero-Zubiri, C. (2021). . The IUCN. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 19.08.2021. (англ.)
- . ASM's Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 28.09.2021.
- Коллекция лисьих звуков [ 7 травня 2017 у Wayback Machine.] // Лунный Зверь: лисье царство
- Wilson D. E. & Reeder D. M. (Eds.). Mammal Species of the World, 3rd edition. — JHU Press, 2005. (англ.)
Джерела
- Ronald M. Nowak. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 72. — ISBN 0801880327. (англ.)
- Fox, D. 2007. «Vulpes vulpes» (On-line), Animal Diversity Web [ 9 березня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- «Жизнь Животных», т.7; Москва, «Просвещение», 1989. (рос.)
- «Grzimek's Animal Life Encyclopedia», 2nd Edition, Vol. 14, 2003. (англ.)