Дреговичі

Дреговичі VI ст. – X ст. Дреговичів: історичні кордони на карті Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти Столиця Турів Мови Давньоруська (давньобілоруська) Релігії Язичництво Форма правління плем'я Історія  - Засновано VI ст.  - Ліквідовано X ст.

Дреговичі (дав.-рус. Дреговичи) — одне із східнослов'янських племен (союзів племен), яке жило між Прип'яттю і верхів'ям річки Західна Двіна. Згадуються у «Повісті минулих літ».

Етимологія

Назва цього племені пов'язана зі словами «дрягва», «дрега» — болото: дав.-рус. сѣдоша межи Припѣтью и Двиною...и наркошас̑ Дреговичи, себто мешкали між річками Прип'ять та Західна Двіна (див. «Прип'ятські болота»). Вважають, що назва дреговичів вказує на характер місцевості, де жило це плем'я, що є вкрай малоймовірним, а почасти й сумнівним через суфікс та побудову слова. Назва дав.-рус. "дрєговичи" є множиною від дав.-рус "дреговичь", що у свою чергу складається з кореня дав.-рус. "дрєг" + "ичь" патрональний суфікс. Цей же суфікс зустрічаємо у формах по батькові Святославич, Ігоревич тощо. Сама структура назва племені "дреговичи" вказує на її походження від імені, ймовірно скороченої форми як це є у випадках з іншими племенами: вятичи, кривичи, радимичи, уличи тощо. У той же час імена племен утворені від місцевостей мають суфікс -яни/ани/іни як от; деревляни, словіни, слов'яни, поляни, сіверяни, вісляни, мазовшани, хорутани. Якби назва "дреговичи" була б утворена від місцевости, то вглядала б як "дреговляни" чи "дрежани", що ніде не зафіксовано.

Історія

Найбільшими містами дреговичів були Турів, Мозир, Клецьк, Слуцьк та ін.. Землі дреговичів становили самостійне князівство з центром у м. Турові. У 10 ст. це князівство увійшло до складу Київської Русі. Київський князь Володимир Святославич під час поділу Русі на уділи більшу частину землі дреговичів включив до Турово-Пінського князівства, південно-західна частина відійшла до Полоцького князівства. Дреговичі разом з радимичами, кривичами, ятвягами утворили білоруський народ; а частина дреговичів увійшла до складу формування українського народу.

За археологічними даними, дреговичі — землеробське населення, яке займалося також промислами й ремеслами (обробка заліза, гончарство тощо). Відомо багато пам'яток дреговичів 9-10 ст. (залишки поселень, курганні могильники з трупоспаленнями). В курганах дреговичів 11-12 ст. виявлено поховання з трупопокладаннями іноді в труні або в зрубі з двосхилим дахом.

Востаннє дреговичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1149 році.

Див. також

• Полісся
• Антський союз

Примітки

1. . Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014. 
2. стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
3. стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1
4. стор. 594, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7

Джерела та література

• А. Г. Плахонін. Дреговичі [ 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 463. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [ 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
• «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі»