Рома́н Іва́нович Дашке́вич (6 грудня 1892, с. Тустановичі (нині у складі м. Борислава), Львівська область — 12 січня 1975, Куфштайн, Австрія) — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії. Чоловік Олени Степанів.
| Роман Іванович Дашкевич | |
|---|---|
| Роман Дашкевич | |
| Ім'я при народженні | Роман-Микола Іванович Дашкевич де Корибут |
| Народився | 6 грудня 1892 Борислав, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Помер | 12 січня 1975 (82 роки) Куфштайн, Тіроль, Австрія |
| Поховання | |
| Країна | УНР, Австрія Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Діяльність | політичний і військовий діяч УНР, правник, письменник і дослідник на еміграції |
| Відомий завдяки | організатор товариства «Луг» |
| Alma mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Учасник | Перша світова війна |
| Військове звання | Полковник |
| У шлюбі з | Степанів Олена |
| Діти | Дашкевич Ярослав |
| Нагороди | |
|
Життєпис Редагувати
Молоді роки (до 1917 року) Редагувати
Народився в родині священника — о. Івана Дашкевича гербу Корибут.
Закінчив Перемиську гімназію, в 1911-14 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.
В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі Галичини; член управи Української Академічної Громади, Українського Студентського Союзу, Просвітня комісія. Був одним з організаторів і діячів товариства Січових Стрільців у Галичині.
До першої світової війни — організатор «Січей», з 1912 року — Кошовий повітової «Січі» Українських Січових Стрільців у Львові.
На початку першої світової війни мобілізований до австрійської армії, не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців.
З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 році потрапив у російський полон, інтернований до Забайкалля. Там видавав газету, де закликав українців до повстання проти Австро-Угорщини.
Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ.
Військова і громадська діяльність 1917-21 рр. Редагувати
Працюючи з осені 1917 року у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г. Лисенком, Федором Черником та іншими, доклав значних зусиль до створення Галицько-буковинського куреня січових стрільців у Києві.
18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольців, поклав початок формуванню стрілецької частини.
У січні 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютого 1918 року призначений командиром 1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради.
В січні-лютому 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь у запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.
Генерала Романа Дашкевича вважають батьком української артилерії. Роман Дашкевич першим зодягнув Січових стрільців у блакитні мундири. За словами Петра Франка, голови товариства політв'язнів і репресованих:
| Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління. |
Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням (30.04.1918 р.) Куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу генерала О. Натіїва, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).
З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців; частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.
Січень-грудень 1919 року — командир гарматної бригади Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду.
Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років тимчасово перебував в еміграції (у Чехословаччині й Австрії).
У 1920 році в Празі разом із Євгеном Коновальцем заснував Українську військову організацію.
1920 року повернувся до Львова.
Львівський етап життя (1921—1943 роки) Редагувати
Закінчивши навчання у Львівському університеті, здав правничі і адвокатські іспити, здобув ступінь доктора права, згодом відкрив адвокатську контору. Мешкав у Львові на вулиці Коперника, 5.
У 1920-30-х роках працював адвокатом. 1921-1922 роках відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові. Заборона польською владою діяльности цих організацій у 1924 році змусила Дашкевича шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді.
У 1925 році Роман Дашкевич організовує товариства «Луг», які нараховували в 1930-х роках у Галичині понад сто осередків і близько 50 тис. членів.
У 1922-1933 редагував часопис «Січові Вісти», а в 1933-1939 — «Вісті з Лугу».
18 жовтня 1938 у Тернополі відбулось розширене засідання чільних діячів товариства «Великого Лугу» під його керівництвом.
У еміграції Редагувати
Під час другої світової війни з 1943 року мешкав у Куфштайні (Австрія).
У повоєнний час викладав історію України в школі табору біженців. У цей період активно займався літературною та дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965 р.), численних історичних довідок, спогадів.
Підтримував тісні зв'язки з урядом УНР у вигнанні. Уже в еміграції був підвищений до генерал-хорунжого.
Родина Редагувати
Дружина — Олена Степанів — старшина УСС, УГА нагороджена медаллю «За хоробрість», доктор філософії.
Син Ярослав Дашкевич — історик, директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.
Перепоховання Редагувати
Рештки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерті. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у Львові сотні львів'ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича; генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань.
У літературі Редагувати
Роман Дашкевич є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.
Вшанування пам'яті Редагувати
25 квітня 2011 року у Львові було встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць мікрорайону Підзамче названа на його честь.
Указом Президента України 26 артилерійській бригаді присвоєне почесне найменування «імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича».
Примітки Редагувати
- ↑ Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 11 липня 2021.
- Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 26. — 416 с.
- генерал-хорунжий (присвоєно на еміграції)
- Патрон українських артилеристів: про Романа Дашкевича зі Львівщини - lvivyes.com.ua (укр.). 20 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
- Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича // «Україна Молода», № 112 від 19.06.2008
- ↑ Українське козацтво… — С. 215.
- Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 22.
- Мизак Н. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 22.
- Українське козацтво, 2002, с. 125.
- Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири… [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- https://galinfo.com.ua/news/u_lvovi_vstanovyly_memorialnu_doshku_romanu_dashkevychu_86810.html
- Сирцов, Олександр. Колись ця вулиця була Королівською. Афіша Львів. Процитовано 13 грудня 2022.
- . Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 7 вересня 2019.
Джерела та література Редагувати
- Литвин М. Р., Науменко К. Є. Дашкевич Роман-Микола Іванович [ 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України.— К.: «Наукова думка», 2004. — С. 295—296.
- Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири. На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Україна Молода». — № 112. — 19 червня 2008.
- Про Романа Дашкевича на сайті «Українське військо у ХХ-ХХІ ст.ст.» [ 15 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Литвин М. Р., Науменко К. Є. Військова еліта Галичини. — Львів, 2004
- Г. І. СварникЗбірки Меморіальної бібліотеки-архіву Ярослава Дашкевича [ 7 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ : Генеза, 2002. — 568 с. — ISBN 966-504-244-6.
- Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — S. 22. (пол.)
Посилання Редагувати
- Дашкевич Роман // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.