Свяще́нник (оте́ць, у протестантів — пресвітер) — священнослужитель православних та католицьких церков другого ступеня священства, що здійснює за даною йому благодаттю всі богослужіння і таїнства (за винятком хіротонії та освячення мира й антимінсу). У Християнських конфесіях священник має другий ступінь священства, вищу за яку має лише єпископ. Рукопокладати у священники може лише єпископ. У римо-католицькій церкві священники — целібати, а в православній — усі монахи та деякі священники, які дали обітницю безшлюбності.
Священник є особою, уповноваженою на виконання священних обрядів релігії, уповноважений посередник між людьми і Богом (або божествами в язичницьких релігіях). Жерці і жриці були відомі з найдавніших часів і в найпростіших суспільствах. Вони існують у всіх або в деяких галузях юдаїзму, християнства; у синтоїзмі, індуїзмі та багатьох інших релігіях вони називаються жерцями. Вони, як правило, розглядаються як позитивний контакт з божеством або божествами релігії, яку сповідують, часто інтерпретуючи сенс подій та виконання обрядів релігії. Священники є наставниками та лідерами парафій, до яких інші віряни часто звертаються за консультацією з духовних питань.
Католицтво Редагувати
У Католицькій церкві, як і в православ'ї, священник-пресвітер має право здійснювати п'ять таїнств із семи, за винятком таїнства священства (хіротонії) і таїнства миропомазання (його священник-пресвітер має право здійснювати лише з дозволу священника-єпископа дієцезії, в якій він інкардинований).
У латинському обряді католицької церкви для всіх священників обов'язковий целібат, у католицьких церквах східного обряду целібат обов'язковий тільки для чернецтва та єпископів. До священника-пресвітера заведено звертатися «отче (Ім'ярек)»; до священника-єпископа «владико», «екселенс» і т. д.
Традиційним одягом всіх священників є сутана. Колір сутани залежить від ступеня клірика. Літургійне вбрання священника складається з альби, орнату (казули) і столи.
Православ'я Редагувати
Православні священники висвячуються єпископом та діляться на: ченців (чорне духовенство) і єпархіальних священників (біле духовенство). Ця традиція присутня й у східних католицьких церквах (католиків візантійського обряду).
У православ'ї вважається, що у випадку посвячення чоловіка у священники, Бог дає цьому чоловіку особливий вид благодаті, тобто особливу духовну силу, яка проявляється під час здійснення ним богослужіння, святих таїнств і навіть у повсякденному житті. Лише священникам дано право здійснювати певні види богослужінь. На думку деяких богословів, на священників, під час здійснення ними таїнств за всіма правилами, сходить Св. Дух, тобто Таїнства в певному сенсі здійснюються самим Богом.
Частіше використовується щодо служителя культу православної церкви пресвітера (ієрей) за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан, який відправляє церковну службу. Але відповідно богослов'я (догматика) — загальна назва всіх трьох ступенів святої Тайни Священства (диякон, пресвітер, єпископ).
Звичайно до священника звертаються словами-титулами «отець», «панотець» (західноукраїнське), «батюшка» (східноукраїнське), «ієрей» (урочисто — церковнослов'янське) і просторічне «піп» (народне — у нинішній день набрало зневажливого відтінку через комуністичний вплив й атеїстичну пропаганду), «владика» — щодо єпископів. Священник-чернець зветься ієромонах, священник-великосхимник — схиієромонах.
Соціально-правне та матеріальне становище священника мінялося в окремі часи історії України: становище священника упосліджене в СРСР (священника в радянські часи звали «служителем культу»), де духовенство було фактично позбавлене громадянських прав і переслідуване. Див. «Духовенство».
Священнослужитель може брати участь у здійсненні богослужіння в іншій парафії за згодою єпархіального архієрея тієї єпархії, в якій дана парафія перебуває, або за згодою настоятеля за наявності посвідчення, яке підтверджує канонічну правоздатність цього священнослужителя.
Традиційним одягом всіх священників є ряса. Колір ряси може залежати як правило від використання барви літургійного вбрання відповідно періоду церковного календаря, ступеня в ієрархії; але загальноприйнятим є чорний колір.
Титули священника у Православній церкві Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Священник |
- біле священство (одружені)
- ієрей
- пресвітер
- протоієрей
- митрофорний протоієрей
- протопресвітер
- диякон
- архидиякон
- чорне священство (ченці)
Протестантизм Редагувати
У цілому протестантизм характеризується демократичнішим устроєм громад у порівнянні з православ'ям і католицизмом: церковну громаду очолюють старійшини (пресвітери), обрані зі світських членів громади, — і проповідники, обов'язки яких не пов'язані зі священницькою діяльністю, а вважаються лише службою (від лат. ministerium — звідси їх назва: «міністранти»). З черги, пресвітери і міністранти є частиною консисторії. Консисторія ж є колегіальним органом управління в церкві, в обов'язки якого входить розв'язання нагальних питань і проблем парафіян, їх віри та життя самої церкви. У протестантизмі відсутній інститут чернецтва і монастирів.
У квакерів усі члени громади виконують роль священників, а пастор лише виконує роль проповідника.
Євангелічно-лютеранська Церква Редагувати
У теології Євангелічно-лютеранської церкви виходить з догмату «священства всіх вірян» на підставі слів Біблії: «Але ви — рід вибраний, царське священство, народ святий, люди взяті в уділ, щоб сповіщати досконалості покликав вас із темряви до дивного світла» (1-е Петра 2:9). Відповідно до цього всі віряни є священниками, які отримують всю необхідну благодать від Бога при хрещенні.
Однак, у зв'язку з вимогами зовнішнього порядку в лютеранських громадах існують люди покликані для публічної проповіді та здійснення таїнств — пастори (Аугсбурзька сповідь, XIV). Пастор призивається Церквою через обряд висвячення. Покликання має на увазі, що пастор має здібності та отримав достатні знання і вміння для проповіді Євангелія в чистоті й здійснення таїнств відповідно до Євангелія. Посвячення розглядається як обряд благословення майбутнього пасторського служіння, при цьому не йдеться ні про яку «додаткову» благодать, людина отримує всі духовні дари при хрещенні.
У випадках якщо з тієї чи іншої причини у громаді немає пастора, то його обов'язки виконує проповідник або лектор. Проповідник повинен мати певну теологічну освіту. Проповідник має право сам складати проповіді, які він читає, лектор такого права не має.
Юдаїзм Редагувати
В юдаїзмі священство передається у спадок в сімейній лінії Аарона. Священника називають коген. Для допоміжних функцій богослужіння використовували левітів. Це євреї (юдеї) з роду Левія. Але після Вавилонського полону і пізнішого зруйнування юдейського храму, священство перервалось. В релігійних установах юдеїв, синагогах, є посада начальника синагоги, але він не має ніякої переваги над іншими парафіянами, тільки дивиться за порядком. Саме начальники синагог були взяті за взірець у першій апостольській Церкві. У зібраннях вірян, стали призначати пресвітерів (тобто старійшин) або єпископів (тобто наглядачів), що дивились за порядком на зібраннях і наглядали за християнським життям вірян. Вони не вважались, як такі, що мають більшу благодать ніж інші віряни.
В юдаїзмі існують також рабини (тобто вчителі), які займаються поясненням Тори. Вони не мають сакрального стану.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Українська національна комісія з питань правопису (22 травня 2019). . http://www.inmo.org.ua/. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 20 листопада 2019.
- Священник. azbyka.ru. Процитовано 18 вересня 2018.
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання Редагувати
- Священство // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Священик // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Священник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1709-1710. — 1000 екз.