Японія — східноазійська країна, що знаходиться на островах Японського архіпелагу на східних околицях континенту. Архіпелаг лежить на схід від Китаю, Кореї та Росії, він простягається від Охотського моря на півночі до Східнокитайського моря на півдні . Японський архіпелаг складається з 6852 великих і малих островів, серед яких найбільшими є острова Кюсю, Сікоку, Хонсю та Хоккайдо . Загальна площа країни 377 915 км² (62-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 364 485 км², а на поверхню внутрішніх вод — 13 430 км². Площа країни трохи більша за половину площі України. Більша частина Японських островів укрита горами, серед яких багато вулканів. Найвищий з них — гора Фудзі (3776 м) .
| Географія Японії | |
|---|---|
| Географічне положення Японії | |
| Географічне положення | |
| Континент | Євразія |
| Регіон | Східна Азія |
| Координати | 36°00′ пн. ш. 138°00′ сх. д. / 36.000° пн. ш. 138.000° сх. д. |
| Територія | |
| Площа | 377 915 км² (62-ге) |
| • суходіл | 99,18 % |
| • води | 0,82 % |
| Морське узбережжя | 29,75 тис. км |
| Державний кордон | 0 км |
| Рельєф | |
| Тип | гористий |
| Найвища точка | гора Фудзіяма (3776 м) |
| Найнижча точка | уріз води озера Хатірогата (-4 м) |
| Клімат | |
| Тип | помірний, субтропічний |
| Внутрішні води | |
| Найдовша річка | Сінано (367 км) |
| Найбільше озеро | Біва (670 км²) |
| Інше | |
| Природні ресурси | риба |
| Стихійні лиха | активний вулканізм, землетруси, цунамі, тропічні циклони |
| Екологічні проблеми | забруднення повітря, кислотні дощі, радіоактивне забруднення (Фукусіма) |
Назва Редагувати
Офіційна назва — Японія (яп. 日本 — Ніппон; яп. 葦原中国, あしはらのなかつくに — Ашіхара-но накацукуні). Назва країни походить від китаїзованого варіанта японського слова Ніппон — Жи-бень-го, який у ХІІІ столітті венеціанський мандрівник Марко Поло у спотвореній формі Чипан-гу поширив у Європі. У французькій, іспанській та португальській мовах назва країни була запозичена через південнокитайський діалект, в якому ієрогліфи, якими записується назва Ніппон читаються як Я-пон (Japon), за посередництвом цих мов, топонім потрапив і до української мови, де вже була додана відповідна частка -ія, що вказує на країну. У першій половині I тисячоліття н. е. країну називали Ямато. Ця назва походить від етноніма яким називали союз племен, що жив в центральній частині острова Хонсю, і означав людей гір, горян. З VII століття утверджується назва країни Ніппон (яп. 日出処), де 処 — країна, 出 — сходження, 日 — сонце, тобто Країна сонця, що сходить, що вказує на східне положення країни. Вже у VIII столітті назву спростили до (яп. 日本), де 本 — основа, 日 — сонце. Початково обидва ієрогліфічні сполучення читали як Ямато, проте згодом стали вимовляти на китайський лад — Ніппон. Разом із словом Ніппон в Японії на офіційному і побутовому рівнях використовується назва Ніхон, 1946 року Конституційний комітет Японії визнав правомірними обидва варіанти. Інша древня самоназва країни, Ашіхара-но накацукуні, перекладається як очеретяна рівнина, або серединна країна. У японській міфології означає власне землю людей. Уперше згадується у міфі про Ідзанаґі. Найменування, імовірно, походить від очерету, яким вкриті береги японських островів. Згодом ця назва трансформувалась у поетичне визначення країни, а очерет поряд з вишнею і сливою є одним із символів Японії.
Історія дослідження території Редагувати
Географічне положення Редагувати
Японія — східноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Японський архіпелаг витягнутий на 3 тис. км з північного сходу на південний захід. Японія має лише морські кордони. Внаслідок своєї віддаленості, вона тільки на півночі межує з Росією, через Кунаширську протоку, протоку Зради та Радянську протоку, хоча з урахуванням російсько-японського конфлікту, Японія проводить кордон тільки протокою Фріза. Країна омивається водами Тихого океану безпосередньо на сході та окремих його морів, на півночі — Охотського, на заході Японського, на південному заході — Східнокитайського, на півдні — Філіппінського морів. Між островами Хонсю, Сікоку та Кюсю розташоване Внутрішнє Японське море. Загальна довжина морського узбережжя 29,75 тис. км.
Кордони країни врегульовані лише частково. Японський уряд не визнає російської окупації південних Курильських островів — Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомай, що були захоплені СРСР наприкінці Другої світової війни. В Японії ці острови називаються «північними територіями» й адміністративно включаються до складу префектури Хоккайдо. Так само японці не визнають юрисдикції Республіки Корея над островом-скелею Такесіма в Японському морі. На півдні Японія володіє островами Сенкаку, на які претендують сусідні китайські держави — комуністична КНР і тайванська Республіка Китай.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км), зі зменшенням аж до 3 морських миль в міжнародних протоках Лаперуза, Цугару, Осумі, Корейській. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя.
Крайні пункти Редагувати
Час Редагувати
Час у Японії: UTC+9 (+7 годин різниці часу з Києвом). На окупованих 1945 року СРСР Південних Курилах встановлено магаданський час UTC+11.
Геологія Редагувати
Корисні копалини Редагувати
Надра Японії небагаті на корисні копалини, а родовища не мають великого промислового значення. Японія найбільший світовий імпортер кам'яного вугілля й скрапленого природного газу, другий найбільший імпортер нафти у світі.
Сейсмічність Редагувати
Японія сейсмоактивна територія субдукції літосферних плит, тому тут часто трапляються землетруси.
Вулканізм Редагувати
В Японії багато діючих і згаслих вулканів. Серед них найвища точка островів — вулкан Фудзі на острові Хонсю. Вулкани Ундзен і Сакурадзіма були включені у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих.
- Вулкани Японії
Рельєф Редагувати
Середні висоти — 438 м; найнижча точка — Хачиро-Гата (-4 м); найвища точка — гора Фудзіяма (3776 м). У ландшафті країни переважають незграбні і загострені форми рельєфу, непридатні для ведення сільськогосподарських робіт. Тільки на півдні Хонсю і на Кюсю рельєф згладжений, ще більш плавні контури мають прибережні райони Хоккайдо. На островах Рюкю переважає низькогір'я. Рівнини займають не більше 15 % території країни.
Гори Редагувати
Гори займають дві третини усієї площі Японії — близько 270 тисяч км². Власне гори становлять 60 % усієї площі (230 тисяч км²), а пагорби — 10 % (40 тисяч км²). Схили гірських пасом переважно дуже круті, скелясті. Багато гір у прибережній зоні. Переважають низькі й середньовисотні гори, в основному субмеридіонального простягання.
Найвищі гори пролягають в центрі острова Хонсю, в Центральногірському районі. Їх називають Японськими Альпами або Японським хребтом. Вони складаються з хребтів Акаїсі, Кісо, Хіда. Середня висота цих гір коливається в межах 2500—3000 м. Їхні окремі піки перевищують 3000 м над рівнем моря, а річкові ущелини врізаються на глибину до 2000 м.
Основні гірські системи Японії:
|
|
Найвищі гори:
|
|
Узбережжя Редагувати
Острови Редагувати
Японський архіпелаг складається з 6852 великих і малих островів, серед яких найбільшими є острова Кюсю, Сікоку, Хонсю та Хоккайдо. Менші острови: Садо, Окі, Цусіма, Ґото, Авадзі тощо. До архіпелагу також належать великі групи островів Рюкю, Ідзу та Оґасавара.
Найбільші острови:
- Хонсю 231 113 км², 61 % площі країни
- Хоккайдо 83 457 км², 22 % площі країни
- Кюсю 42 191 км², 11 % площі країни
- Сікоку 18 792 км², 5 % площі країни
- Острів Ітуруп або Еторофу (択捉島 えとろふとう) 3182,7 км² — окупований Росією
- Острів Кунашир або Кунасірі (国後島 くなしりとう) 1498,6 км² — окупований Росією
- Острів Окінава (沖縄島 おきなわじま) 1207,9 км²
- Острів Садо (佐渡島 さどしま) 854,5 км²
- Острів Амамі-Осіма (奄美大島 あまみおおしま) 712,5 км²
- Острів Цусіма (対馬 つしま) 696,5 км²
- Острів Авадзі (淡路島 あわじしま) 592,3 км²
- Острів Амакуса-Сімосіма (天草下島 あまくさしもしま) 574,2 км²
- Острів Якусіма (屋久島 やくしま) 504,9 км²
- Острів Танеґасіма (種子島 たねがしま) 445,1 км²
- Острів Фукуе (福江島 ふくえじま) 326,4 км²
- Острів Іріомоте (西表島 いりおもてじま) 289,3 км²
- Острів Шикотан або Сікотан (色丹島 しこたんとう) 250,2 км² — окупований Росією
- Острів Токуносіма (徳之島 とくのしま) 247,8 км²
- Острів Доґо (島後 どうご) 241,6 км²
- Острів Амакуса-Камісіма (天草上島 あまくさかみしま) 225,4 км²
- Острів Ісіґакі (石垣島 いしがきじま) 222,6 км²
- Острів Рісірі (利尻島 りしりとう) 182,2 км²
- Острів Накадорі (中通島 なかどおりじま) 168,4 км²
- Острів Хірадо (平戸島 ひらどしま) 163,7 км²
- Острів Міяко (宮古島 みやこじま) 159,3 км²
- Острів Сьодо (小豆島 しょうどしま) 153,3 км²
- Острів Окушірі (奥尻島 おくしりとう) 142,7 км²
- Острів Ікі (壱岐島 いきしま) 133,9 км²
- Острів Ясіро (屋代島 やしろじま) 128,4 км²
- Острів Окіно-Ерабу (沖永良部島 おきのえらぶじま) 93,7 км²
- Острів Ета і острів Номі (江田島 えたじま; 能美島 のうみじま) 91,5 км²
- Острів Осіма (大島 おおしま) 91,1 км²
- Острів Наґасіма (長島 ながしま) 90,6 км²
- Острів Ребун (礼文島 れぶんとう) 81,0 км²
- Острів Какерома (加計呂麻島 かけろまじま) 77,4 км²
- Острів Курахасі (倉橋島 くらはしじま) 69,6 км²
- Острів Хатідзьо (八丈島 はちじょうじま) 69,5 км²
- Острів Сімо-Косікі (下甑島 しもこしきじま) 66,1 км²
- Острів Омісіма (大三島 おおみしま) 64,6 км²
- Острів Сібоцу (志発島 しぼつとう) 59,5 км²
- Острів Куме (久米島 くめじま) 59,1 км²
- Острів Кікай (喜界島 きかいしま) 56,9 км²
- Острів Нісіносіма (西ノ島 にしのしま) 55,9 км²
- Острів Міяке (三宅島 みやけじま) 55,4 км²
Клімат Редагувати
Північна територія Японії лежить у помірному кліматичному поясі мусонного типу, центральна і південна у субтропічному. превалюють помірні повітряні маси цілий рік, на півдні влітку вторгнення тропічних, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Вологе дощове літо, на півдні досить спекотне і досить вологе; прохолодна посушлива зима, на півночі зі стійким сніговим покривом.
Кліматичні зони Японії:
- Зона Хоккайдо (北海道の気候). Найпівнічніший регіон помірного клімату з холодними зимами і прохолодним літом. Опади не часті, але взимку терени острова густо вкриті снігом.
- Зона Японського моря (日本海側の気候). Західне узбережжя острова Хонсю є місцем частих і сильних опадів, особливо в зимовий час. Влітку воно є прохолодним, хоча інколи, завдяки вітру Фен, буває надзвичайно спекотним.
- Зона Центральногірська (中央高地の気候). Типовий континентальний клімат з сильним перепадом температур взимку і влітку, вночі і вдень. Опади помірні.
- Зона Внутрішнього Японського моря (瀬戸内の気候). Гори Тюґоку і Сікоку перешкоджають проникненню сезонних вітрів, забезпечуючи відносно теплу погоду впродовж цілого року. Клімат середземноморський.
- Зона Тихого океану (太平洋側の気候). Східне узбережжя японського архіпелагу характеризується холодними зимами з невеликою кількістю снігопадів, та спекотним і вологим літом завдяки південно-східним вітрам.
- Зона Рюкю (南西諸島の気候). Острови Рюкю знаходяться у субтропічному кліматичному поясі, де зима і літо теплі. Опади дуже сильні, особливо влітку. Частими є тайфуни.
Особливість японського клімату є чіткий поділ на чотири пори року — весну, літо, осінь та зиму. Окрім них в Японії існують сезони літніх дощів, тайфунів та осінніх дощів. Японська весна триває з 1 березня по 21 травня. Її початок припадає на 1 — 17 березня, розквіт — на 18 березня — 4 травня, закінчення — на 5 травня — 21 травня. Температура повітря протягом весни поступово зростає. 3 і 4 квітня, а також 21 і 22 квітня часто буває хмарна або дощова погода. Її називають «дощем овочевих зерен». Ранок 2 і 5 травня, зазвичай, буває дуже холодним, так що в центральних районах подекуди випадає паморозь. Літо починається між 22 травня і 10 червня. Його перериває сезон дощів, що триває з 11 червня по 16 липня. Після цього, до 7 серпня, стоїть спекотне літо, завершальний період якого припадає на 8 — 20 серпня.
| Станція | Річна | Січ. | Лют. | Бер. | Кві. | Тра. | Чер. | Лип. | Сер. | Вер. | Жов. | Лис. | Гру. | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Саппоро | 8,5 | -4,1 | -3,5 | 0,1 | 6,7 | 12,1 | 16,3 | 20,5 | 22,0 | 17,6 | 11,3 | 4,6 | -1,0 | |
| Сендай | 12,1 | 1,5 | 1,7 | 4,5 | 10,1 | 14,9 | 18,3 | 22,1 | 24,1 | 20,4 | 14,8 | 9,1 | 4,3 | |
| Ніїґата | 13,5 | 2,6 | 2,5 | 5,4 | 11,2 | 16,1 | 20,4 | 24,5 | 26,2 | 22,0 | 16,0 | 10,2 | 5,3 | |
| Токіо | 15,9 | 5,8 | 6,1 | 8,9 | 14,4 | 18,7 | 21,8 | 25,4 | 27,1 | 23,5 | 18,2 | 13,0 | 8,4 | |
| Наґоя | 15,4 | 4,3 | 4,7 | 8,2 | 14,1 | 18,5 | 22,3 | 26,0 | 27,3 | 23,4 | 17,6 | 11,9 | 6,7 | |
| Осака | 16,5 | 5,8 | 5,9 | 9,0 | 14,8 | 19,4 | 23,2 | 27,2 | 28,4 | 24,4 | 18,7 | 13,2 | 8,3 | |
| Хіросіма | 16,1 | 5,3 | 5,7 | 9,0 | 14,6 | 18,9 | 22,8 | 26,9 | 28,4 | 27,9 | 18,0 | 12,3 | 7,5 | |
| Фукуока | 16,6 | 6,4 | 6,9 | 9,9 | 14,8 | 19,1 | 22,6 | 26,9 | 27,6 | 23,9 | 18,7 | 13,4 | 8,7 | |
| Наха | 22,7 | 16,6 | 16,6 | 18,6 | 21,3 | 23,8 | 26,6 | 28,5 | 28,2 | 27,2 | 24,9 | 21,7 | 18,4 |
| Станція | Річна | Січ. | Лют. | Бер. | Кві. | Тра. | Чер. | Лип. | Сер. | Вер. | Жов. | Лис. | Гру. | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Саппоро | 1128 | 111 | 96 | 80 | 61 | 55 | 51 | 67 | 137 | 138 | 124 | 103 | 105 | |
| Сендай | 1242 | 33 | 48 | 73 | 98 | 108 | 138 | 160 | 174 | 218 | 99 | 67 | 26 | |
| Ніїґата | 1776 | 180 | 128 | 105 | 94 | 103 | 128 | 178 | 143 | 163 | 149 | 201 | 204 | |
| Токіо | 1467 | 49 | 60 | 115 | 130 | 128 | 165 | 162 | 155 | 209 | 163 | 93 | 40 | |
| Наґоя | 1565 | 43 | 64 | 115 | 143 | 156 | 202 | 218 | 140 | 250 | 117 | 80 | 37 | |
| Осака | 1306 | 44 | 59 | 100 | 121 | 140 | 201 | 155 | 99 | 175 | 109 | 66 | 38 | |
| Хіросіма | 1541 | 47 | 67 | 121 | 156 | 157 | 258 | 236 | 126 | 180 | 95 | 68 | 35 | |
| Фукуока | 1632 | 72 | 71 | 109 | 125 | 139 | 272 | 266 | 188 | 175 | 81 | 81 | 54 | |
| Наха | 2037 | 115 | 125 | 160 | 181 | 234 | 212 | 176 | 247 | 200 | 163 | 124 | 101 |
Японія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води Редагувати
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 430 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 24690 км² зрошуваних земель. В Японії чимало коротких багатоводних річок і повноводних озер.
Річки Редагувати
Річки країни належать басейну Тихого океану; на заході — Японського, на південному заході — Східнокитайського морів.
Найбільші річки:
|
|
Озера Редагувати
Найбільші озера:
|
|
Болота Редагувати
Ґрунтові води Редагувати
Ґрунти Редагувати
Серед ґрунтів переважають алювіальні, а на півдні поширені чорноземи.
Рослинність Редагувати
Земельні ресурси Японії (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 12,5 %,
- орні землі — 11,7 %,
- багаторічні насадження — 0,8 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 0 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 68,5 %;
- інше — 19 %.
Тваринний світ Редагувати
У зоогеографічному відношенні територія країни належить до Китайсько-Гімалайської підобласті Голарктичної області, більша частина території до Японсько-Центральнокитайської провінції, острів Хоккайдо і Південні Курили — Китайсько-Корейської провінції.
Охорона природи Редагувати
Японія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:
- Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
- Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
- Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь,
- Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу.
Стихійні лиха та екологічні проблеми Редагувати
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:
- велика кількість згаслих і активних вулканів, вулкани Ундзен (1500 м) і Сакурадзіма (1117 м) знаходяться поблизу великого міста Кагосіма;
- до 1,5 тис. землетрусів щороку, більшість з них незначні;
- цунамі;
- тайфуни.
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- забруднення повітря викидами теплових електростанцій, як наслідок кислотні дощі;
- закислення водойм призводить до зменшення їхнього біорізноманіття;
- країна є головним споживачем тропічної деревини і рибних ресурсів в світі;
- радіоактивне забруднення довкілля внаслідок аварії на атомній станції Фукусіми 2011 року.
Фізико-географічне районування Редагувати
У фізико-географічному відношенні територію Японії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ (website). Ministry of Land, Infrastructure, Transport and Tourism. Архів оригіналу за 13 листопада 2007. Процитовано 3 жовтня 2018.
- ↑ Japan, Geography. Factbook.
- Котляков В. М., 2006.
- ↑ Поспелов Е. М., 2005.
- (рос.) Асихара-но накацукуни // Мифы народов мира. Энциклопедия / Гл. ред. С. А. Токарев. — М. : Советская энциклопедия, 1980. — Т. 1. — С. 113.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- Part II : [ ][англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- Part VI : [ ][англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- Time zone converter : [ ][англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 3 October. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- Японія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ 総務省統計研修所 (2011). . 総務省統計局. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 25 липня 2011.
- Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ ФГАМ, 1964.
- яп. 菜種梅雨, なたねづゆ, натане-дзую.
- Members : [ ][англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- Ramsar Sites Information Service : [ ][англ.] : [ 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
Література Редагувати
Українською Редагувати
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Японія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.
Англійською Редагувати
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
Російською Редагувати
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Японія // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
- (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
Японською Редагувати
Географія Японії // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
- (яп.) Великий словник японських топонімів Кадокава. — Токіо: Кадокава Сьотен, 1978—1990.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Японії |
- Вікісховище : Атлас Японії.
- Карти Японії : [ ][англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Japan : [ ][англ.] : [арх. 8 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 October. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Японію : [ ][рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [ ][англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Японії.
- (яп.) Інститут географії Японії [1] [ 21 червня 2009 у Wayback Machine.]
- (яп.) Служба статистики Японії [2] [ 14 травня 2011 у Wayback Machine.]
- (яп.) Метеорологічне управління Японії [3] [ 20 березня 2011 у Wayback Machine.]