Цю сторінку запропоновано перейменувати на Велика Україна (іредентизм). Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії. Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей. |
Вели́ка Украї́на — іредентична політична концепція. Історичне уявлення про Україну, Україну-Русь (наприклад, за Грушевським та іншими істориками) в її територіально більших і політично вагоміших реалізаціях, ніж сучасна, сформована на основі УРСР, яка має охоплювати всі українські етнічні території.
Велика Україна | |
Дата створення / заснування | 1904 |
---|---|
Засновник | Міхновський Микола Іванович |
Країна | Україна, Кубань, Кубанська Народна Республіка, Донщина, Подністров'я і Берестейська земля |
Історія Редагувати
Підйом національної свідомості Редагувати
Десять заповідей Української Народної Партії (1902—1907) були сформульовані її лідером Миколою Міхновським в 1904 році.
Ці заповіді були свого роду кодексом партії. Вони закликали до однієї, єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей.
Міжвоєнний період Редагувати
У міжвоєнний період одним з ідеологів українського іредентизму — утворення «Української імперії» був Михайло Колодзінський. Основні положення він виклав у своїй праці «Українська воєнна доктрина» (1935—1937). Відомий його вислів: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Європи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди». Михайло Колодзінський детально окреслив кордони майбутньої української держави, до складу якої мали би входити крім усієї сучасної України, Молдова, значні частини Румунії, Польщі, Білорусі, Росії (аж до середньої Волги і Каспійського моря), Північний Кавказ, Баку і Апшеронський півострів з нафтовими родовищами.
Сучасність Редагувати
У сучасній Україні в деяких громадських і політичних організацій — проєкт утворення самодостатньої (без орієнтації ані на Схід, ані на Захід) української національної держави в етнічних межах. У 1991—2004 роках проєкт проголошувався метою діяльності правої Соціал-національної партії України (пізніше партія перетворилась на ліберальніше за поглядами ВО «Свобода»). Зараз реалізація цього проєкту є метою кількох громадських організацій: «Патріот України», «Українська Альтернатива», Національна дія «Рід» та організації української молоді «Спадщина».
У лютому 2014 році Росія розпочала проти України гібридну збройну агресію. Вдерлася та окупувала, а згодом, в березні анексувала Крим. Світова спільнота таких дій невизнала та засудила, а згодом проти Росії було введено економічні санкції. Після цього, того ж року РФ розпочала війну на сході України.
Спірні регіони Редагувати
Від часу проголошення ідеї Міхновського про «Українську Самостійну Соборну Державу» були основним національним гаслом, проте багато суперечок викликає уявлення про те, що «соборність» українських земель в 1939–45 роках була забезпечена лише частково.
Сьогодні теоретичний Український іредентизм в основному спрямований на схід, на території, які входять до складу РФ:
- Стародубщина та Сіверщина, на північ від Чернігівщини
- Східна Слобожанщина, південно-східні частини Курської, Білгородської та Воронезької областей.
- Донщина, північно-західна частина Ростовської області
- Кубань та Ставропольщина, або Малиновий Клин (Кубанська Народна Республіка)
На захід, територіальні претензії включають:
- Подністров'я, лівий берег Дністра в Молдові ( Придністров'я (de facto) / східна Молдова (de jure))
- Пряшівщина, північно-східна частина Словаччини: Пряшівського краю
- Південно-східна територія Польщі: стосовно Холмського та Підляського, Підкарпатського, Малопольського воєводств
- Берестейщина та Пінщина, південно-західна частина Білорусі: Берестейської та Гомельської областей (Пінська область), також див. Поліська округа
- Південна Мармарощина та Південна Буковина, північ Румунії: території Марамуреша та Сучави.
Можливість висунення серйозних територіальних претензій України до своїх сусідів вкрай мала (іредентистські рухи превалюють у середині самої країни, й підтримують об'єднання російськомовних регіонів з Російською Федерацією, див. Проросійські виступи в Україні (2014)). Тим не менш, більш радикальні українські націоналісти цілком можуть спробувати скористатися російськими труднощами в проблемних регіонах, як-от Північний Кавказ, і, можливо, навіть далі, особливо, якщо між Росією та Україною станеться серйозний конфлікт.
Кубань Редагувати
90-75% 75-50% 50-25% | 25-10% 10-5% 5-2% |
Перші українські поселення на Кубані датовані 1792 та до середини XX століття більшість населення ідентифікувала себе, як Козаки або Українці.
На початку XX століття після розпаду Російської імперії й початку більшовицької та білогвардійської агресії були спроби до об'єднання з Української Народною Республікою та пізніше з Українською Державою П. Скоропадського, проте ці спроби зазнали невдачі та були жорстоко придушені.
Пізніші спроби до об'єднання були вже за Української Соціялістичної Радянської Республіки, але будь-який рух в цьому напрямку було придушено радянським терором 1937-го року й згортанням політики коренізації та пізніше навіть згадка про це була під цілковитим табу, як в Радянському Союзі, так і в Російській Федерації.
Завдяки агресивній політиці русифікації, як основи власної національної політики, які провадили Російська імперія, Радянський Союз, а зараз продовжує Росія, включаючи Голодомор, більшість населення прийняло російську самоідентифікацію, а в середині 2000-х років з подання місцевого губернатора, кубанська балачка офіційно почала вважатися діалектом російської мови, відсоток тих хто продовжує вважати себе українцями знизився з офіційних 55 % (1926) до 0.9 % (2002).
Основні риси Редагувати
Серед головних рис проєкту «Великої України», як сильної національної держави:
- соборність (включення до своїх кордонів усіх українських етнічних земель);
- автаркія (самодостатня економіка);
- імперіалізм (орієнтація на зовнішню експансію та домінування). Право на життя на власній етнічній території та боротьба з іншими народами є одною з ключових ідей всього націоналізму, зокрема, у творах Дмитра Донцова;
- ініціація (визначення пріоритетів), утворення Центральноєвропейського військово-політичного блоку (напр. Серединна Європа). Глобалізм піддають гострій критиці з точки зору націоналістично-культурних інтересів, тому оптимальним має бути союз держав-сусідів для забезпечення незалежності кожної з цих держав;
- націократія (альтернативний демократії державно-політичний режим).
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Мирчук П. Відродження національної ідеї. — Київ: Українська видавнича спілка, 1999
- Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. Ч. 1. [- Б. м., б. д.] — С. 21.
- . Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
- Wilson, Andrew (1997). . Cambridge University Press. с. 183. ISBN 0-521-48285-2. Архів оригіналу за 28 червня 2014.
- . http://veterano.com.ua/. Ветерани.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
- Gazeta.ua (18 березня 2016). . Gazeta.ua (ru-RU). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
- Підстави Українського Імперіалізму
- . Архів оригіналу за 20 листопада 2008. Процитовано 11 серпня 2008.
Література Редагувати
- Михайло Грушевський. Історія України-Руси. [ 14 травня 2008 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- М. С. Кармазіна. «Велика Україна» [ 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 459. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Максим Майоров (12 листопада 2017). . http://likbez.org.ua/. Лікбез. Історичний фронт. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 15 листопада 2017.
- Сергій Пархоменко (2 липня 2017). . https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018.
- Олексій Фролов (2 червня 2017). . https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018. (рос.)
- Ростислав Хотин (19 січня 2018). . https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018.
- Новий марш української армії [ 18 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Кубанська Народна Республіка + Україна: втрачений шанс [ 31 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Українська Кубань -_- Українська Кубанська Народна Республіка [ 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Мапа міст і сіл Лемківщини. ver. beta 2.0
- «Кубанські козаки. А вже літ двісті…» Студія «Україна-Світ», 1992 рік. [ 25 січня 2018 у Wayback Machine.]
- . https://defence-ua.com/. Defense Express. 30 січня 2018. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 30 січня 2018. (рос.)
- . http://uapress.info/. Преса України. 8 травня 2014. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- Андрій Воропаєв (31 січня 2018). . https://24tv.ua/. 24 канал. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- Дмитро Шурхало (5 лютого 2018). . https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.
- Дмитро Білий (7 жовтня 2017). . http://www.dsnews.ua/. Ділова столиця. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.
- Українська державність Кубані. Київ 2000 [ 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- . http://likbez.org.ua/. Лікбез. Історичний фронт. 13 травня 2017. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 26 жовтня 2018.