Арма́н Емманюе́ль Софій Септіманій де Віньєро́ дю Плессі́, ге́рцог д'Егійо́н, ге́рцог де Фронса́к, герцог де Рішельє́ (фр. Armand Emmanuel Sophie Septemanie de Vignerot du Plessis, duc d'Aiguillon, duc de Fronsac, duc de Richelieu, зросійщене ім'я — Еммануї́л Йо́сипович Рішельє́ (рос. Эммануил Иосифович Ришелье); нар. 14 (25) вересня 1766, Бордо, округ Бордо, Аквітанія, Франція — пом. 17 травня 1822, Париж, Франція) — французький та російський державний діяч, військовик, рояліст. Працював міністром закордонних справ і Прем'єр-міністром Франції, а також першим градоначальником Одеси. Важливою сторінкою його біографії є участь в заселенні степів Причорномор’я і Єлисаветграду.
| Арман Емманюель дю Плессі Armand Emmanuel du Plessis | ||
| ||
|---|---|---|
| 9 березня 1803 — 27 серпня 1814 | ||
| Попередник: | Павло Васильович Пустошкін | |
| Наступник: | Томас Кобле (в. о.) Луї Олександр де Ланжерон | |
| 1805 — 1814 | ||
| Попередник: | Сергій Беклешов | |
| Наступник: | Олександр Рудзевич | |
| ||
| 26 вересня 1815 — 29 грудня 1818 | ||
| Попередник: | Шарль де Талейран-Перігор | |
| Наступник: | Жан Жозеф Дессоль | |
| ||
| 26 вересня 1815 — 29 грудня 1818 | ||
| Попередник: | Шарль де Талейран-Перігор | |
| Наступник: | Жан Жозеф Дессоль | |
| ||
| 20 грудня 1820 — 14 грудня 1821 | ||
| Попередник: | Елі Деказ | |
| Наступник: | Жан-Батіст де Віллель | |
| Народження: | 14 (25) вересня 1766 Бордо, округ Бордо, Аквітанія, Франція | |
| Смерть: | 17 травня 1822 (55 років) Париж, Франція | |
| Поховання: | Париж | |
| Національність: | француз | |
| Країна: | Франція і Російська імперія | |
| Релігія: | католицтво | |
| Партія: | незалежний політик | |
| Рід: | House of Vignerotd | |
| Батько: | Луї Антуан дю Плессі | |
| Мати: | Аделаїда де Отфор | |
| Військова служба | ||
| Приналежність: | Франція Російська імперія | |
| Звання: | Драгун Генерал-лейтенант | |
| Битви: | Штурм Ізмаїла 1790 | |
| Автограф: | ||
| Нагороди: | ||
| Медіафайли у Вікісховищі | ||
| Роботи у Вікіджерелах |
Рішельє був прийнятий в королівські драгуни та отримав посаду при дворі Людовика XVI. А з початком Великої французької революції, емігрував до Російської імперії, де спочатку брав участь у російсько-турецькій війні 1787—1792 років та отримав поранення під час штурму Ізмаїла, а згодом здобув посаду градоначальника Одеси, де працював з 1803 року по 1815 рік, зробивши зі звичайного провінційного містечка, справжній європейський мегаполіс за тодішніми мірками.
Кавалер низки орденів Франції та Російської імперії. Зокрема, кавалер, офіцер та командор ордену Почесного легіону, а також кавалер Імператорського Військового ордену Святого Великомученика та Побідоносця Георгія IV-го ступеня та Імператорського ордену Святого Рівноапостольного князя Володимира II-го ступеня.
Життєпис Редагувати
Перші роки Редагувати
Арман Емманюель Софія Септіманія де Віньєро дю Плессі народився 25 вересня 1766 року у французькому місті Бордо, столиці однойменного округу, що у Аквітанії в сім'ї Аделаїди де Отфор та Луї Антуана дю Плессі. Він походив з давнього аристократичного роду. Його батько був племінником відомого кардинала Армана Жана дю Плессі, дюка де Рішельє. Освіту хлопчик здобув початкову освіту вдома під керівництвом абата де Лабдана, а згодом — у Колегії дю Плесі, заснованій ще самим кардиналом де Рішельє. Коли юнаку виповнилося п'ять років у нього померла мати і його вихованням зайнявся дід Армана — Луї Франсуа, що був членом Французької академії, а також був другом Вольтера. Окрім того, вихованням юнака також займалися його тітки — де Нестлер і де Растіга.
Російська імперія Редагувати
1784 року Арман став молодшим офіцером драгунського полку. Згодом герцогу довелося поїхати з Франції. Він опинився у Відні, де познайомився з Луї Олександром Андро де Ланжерон та Шарлем Жозеф де Лінєм. Саме під час цієї зустрічі молоді люди вирішили узяти участь у російсько-турецькій війні 1787—1792 років, через що поїхали до Бендерів, де потрапили у розташування князя Григорія Потьомкіна.
У ході російської компанії під час війни де Рішельє брав участь у штурмі Ізмаїла 1790 року, де був поранений. За це після битви, яку виграла російська армія, Арман Еммануель був нагороджений золотою шпагою, а також Імператорським Військовим орденом Святого Великомученика та Побідоносця Георгія IV-го ступеня.
Після подій Великої французької революції герцог був вимушений покинути батьківщину й переїхав до Російської імперії. У той же час, переїхавши у нову державу він почав стрімку кар'єру при імператриці Катерини II. Так майже відразу після переїзду до нової держави він отримав аудієнцію в імператриці, яка тривала понад годину. Після того, зокрема, де Рішельє почав військову службу у Гатчині. Там же, під час служби француз познайомився з онуком імператриці — Олександром.
Наступні роки Арман неодноразово ще приїжджав до Франції, а потім повертався до Росії. За цей час син Катерини, імператор Павло I, помер і Рішелє приїхав до імперії з нагоди сходження на престол свого друга, Олександра I. Той же, у свою чергу, допоміг Арману повернути своє майно, під час листування з Наполеоном I Бонапартом. Після переговорів, у лютому 1802 року сторони дійшли згоди і герцог повернувся у Париж. Однак, Бонапарт зажадав від Армана присягнути Французькій Республіці, на що де Рішельє відповів відмовою і повернувся у Російську імперію.
Після переїзду Рішельє, 9 березня 1803 року, був підвищений у ранзі до генерал-лейтенанта та був нагороджений Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира II-го ступеня.
Одеса Редагувати
Після переїзду француз поселився у місті Одеса, яке російські війська захопили у ході російсько-турецької війни 1787–1792 років. Герцог поселився у будинку на розі сучасних вулиць Рішельєвської та Ланжеронівської. Окрім Армана у будинку мешкало ще 14 людей: три секретарі, іноземні консули, купці, військові та його вчитель, абат де Лабдан. 8 жовтня 1802 року було видано указ, за яким Новоросійську губернію було поділено на три: Катеринославську, Миколаївську та Таврійську. Одеса опинилася у Миколаївській губернії, але через особливе значення міста йому було відведено власне градоначальництво. 9 березня 1803 року імператор призначив Армана Емманюеля градоначальником міста. Перед приходом герцога на посаду губернатора місто дуже страждало на нестачу води та дерева для опалювання, а доходи Одеси були значно менші за видатки міської влади.
Герцог зумів знайти спільну мову з місцевим населенням, що представляли різні народи: арнаути, болгари, греки, євреї, італійці, козаки, росіяни, французи тощо. Зокрема, ногайці, що жили на цих землях ще у XIV столітті дуже шанували французького чиновника, він вирішив проблему їх розселення й окрім того, у кожному поселені збудував мечеть та будинок для мулли та його сім'ї. Згодом у краї з'явилися перші виноробні підприємства. Завдяки капіталам, що постійно надходили до міста, воно збагатилося багатьма новими гарними будинками, що їх план особисто затверджував градоначальник. У перші роки управління герцога з'явився перший театр, перша міська лікарня, собор, католицька церква та почалося будівництво карантину. Також цей період позначився початком продажу пшениці у великих розмірах до Європи. Так у 1804 році одеські купці заробили трохи більше 3,3 мільйонів російських рублів, що у 4,5 рази більше ніж два роки тому. Велику увагу градоначальник приділяв озелененню міста. Зокрема, під час його управління брат адмірала Хосе де Рібаса, Фелікс, подарував Одесі свій сад.
Місто поступово розвивалося, так за 20 років до 1812 року населення збільшилося у 100 разів і становило 20 тисяч осіб (тобто 1803 року було крихітним селом з населенням лише 200 осіб, попри що йому було призначено градоначальника). Однак саме того року в Одесі, як і в усій Новоросії спалахнула одна з найстрашніших хвороб людства — чума і це при тому, що країна почала війну із Францією у ході Наполеонівських війн. Першими померлими виявилися артисти італійської трупи, що були на гастролях в Одесі. Вони померли наприкінці липня 1812 року, однак правильний діагноз було встановлено лише через місяць спеціальною комісією, що її зібрав де Рішельє. Хвороба невблаганно розширювалася, так до листопада того ж року у місті померло, близько 1720 осіб, а випадки смертності через чуму охопили увесь регіон від Бессарабії аж до Кубані. У результаті цих подій у місті було введено загальний карантин: пересування було заборонене без спеціальних пропусків, а місто було на спеціальні ділянки. Однак, серед найбідніших жителів, ці заходи мало хто дотримувався. Тоді міська влада вирішила спалювати заражені будинки з усіма скарбами. Особливо хвороба не вчухала у районі Карантинного та Військового узвозів. І тільки у лютому 1813 року Одеса позбулася чуми і була оголошена «благополучним містом». Усього під час епідемії загинуло 2656 осіб, себто кожен 10-й, а одужало від хвороби лише 675 осіб. Усі померлі були поховані у братській могилі, що зветься «Чумна гора».
Під кінець управління Рішельє Одесою населення міста зросло до 35 тисяч осіб, що у п'ять разів більше ніж 10 років тому. Кількість будинків зросла до 2,6 тисячі, а також постійно зводилися нові. Торговельний обіг усіх портів Чорного та Азовського морів становив 45 мільйонів російських рублів на рік, 25 з яких припадало на одну тільки Одесу. Митні збори становили близько 2 мільйонів на рік, що у сотні раз більше ніж 15 років тому. Ім'ям герцога названі в Одесі Рішельєвська вулиця, Рішельєвський ліцей, Дюківський парк, що колись належав Арману-Еммануелю, а також споруджено пам'ятник на його честь.
Прем'єр-міністр у Франції Редагувати
Рішельє повернувся до Франції у 1814 році після реставрації Бурбонів і обіймав пост прем'єр-міністра у 1815—1818 і 1820—1821 роках. Його характер і його походження зробили його заступником монарха. Як особистий друг російського царя, він був також корисною фігурою у діалогах з переможцями. Брав участь у Віденському (1814/15) і Аахенському конгресі (1818 р.) країн переможців над Францією. Завдяки його зусиллям із Франції були виведені окупаційні війська, знижено суму репарацій з 700 млн до 265 млн франків і укладено домовленість між країнами-переможцями про підтримку монархії у Франції і військове втручання у випадку революційних подій. У внутрішній політиці він намагався обмежити діяльність ультраправих. Пішов у відставку у грудні 1821 р. через політичні напади з боку ліберальних та ультра-реакційних сил у парламенті. До кінця днів мав стосунки з Дезіре Кларі.
Помер 17-го травня 1822 року від апоплексичного удару. Його титул успадкував небіж Арман Франсуа Одет Шапель де Жуміак.
Сім'я Редагувати
Генеалогічне дерево Редагувати
Пам'ять Редагувати
Пам'ятник Арману де Рішельє в Одесі.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Бондаренко, 2010, с. 31.
- ↑ . misto.odessa.ua (рос.). Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
- Дюк Рішельє - військовий рятівник єлисаветградців від епідемії чуми - kropyvnytskyi-yes.com.ua (укр.). 22 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
- ↑ Бондаренко, 2010, с. 32.
- ↑ Бондаренко, 2010, с. 33.
- ↑ Бондаренко, 2010, с. 34.
- Бондаренко, 2010, с. 34—37.
- Бондаренко, 2010, с. 37.
- Бондаренко, 2010, с. 40—41.
- Бондаренко, 2010, с. 42.
Посилання Редагувати
- Рішельє [ 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Рішельє Арман // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1604. — 1000 екз.
- . misto.odessa.ua (рос.). Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
Джерела та література Редагувати
- Бачинська О. А. Рішельє Арман-Еммануель-Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє [ 1 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 240. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Ришелье, Арман Эммануэль Дюплесси // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Бондаренко Н. І., Вовк Л. В., Горбатюк А. І., Закіпна Г. В., Красножон А. В., Мельниченко Л. О., Розенберг Р. М., Суворова Н. А., Тарасенко О. А., Яворська О. Л. Одесознавство. Навчальний посібник. — Одеса, 2010. — 384 с.
- Життя і справи Дюка де Рішельє. До 250-річчя від дня народження Армана-Еммануеля дю Плессі де Рішельє (1766—1822) // Дати і події [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.], 2016 друге півріччя : календар знамен. дат № 2 (8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 62-67.
- Дульцев С. В. Французы едут в Приазовье // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 25-30.
| Це незавершена стаття про французького політика чи політикиню. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |