Градоначальник — у Російській імперії в XIX — початку XX століття посадова особа з правами губернатора, що керувала градоначальництвом (містом з прилеглими землями), виділеним з губернського підпорядкування в окрему адміністративну одиницю внаслідок його особливого значення або географічного положення (Санкт-Петербург, Москва, Одеса, Севастополь, Керч-Єнікале, Миколаїв, Таганрог та ін.). Градоначальник призначався імператором особисто або за поданням Міністерства внутрішніх справ. Стосовно міст, що входять до складу градоначальництва, градоначальники користувалися всіма правами губернаторів з нагляду за міським самоврядуванням (керівництво міською поліцією, забезпечення нагляду за торгівлею, поштою, судноплавством, станом публічних, кріпаків і портових будівель).
Градоначальник головував в особливому по міських справах присутності та в губернському розпорядчому комітеті при розгляді справ, що відносяться до господарських розпоряджень у столиці.
Одеський, Керчь-Єнікальський і севастопольський градоначальники відали справи, що стосуються місцевої поліції, торгівлі і судноплавства (Статут градоначальництва ст. 8, прод. 1886 року). У Севастополі і Керч-Єнікале посади градоначальників поручалися адміралам. У Севастополі градоначальник був також командиром Севастопольського порту і комендантом.
Лютнева революція 1917 року скасувала інститут градоначальництва, замінивши градоначальників на комісарів Тимчасового уряду.
Список градоначальників Редагувати
| Портрет | Ім'я | Термін | Опис |
|---|---|---|---|
| Герцог де Рішельє | 8 жовтня 1803–27 серпня 1814 | Рішельє займався торговельними відносинами міста, при цьому не випускав з уваги інших сторін життя міста. В Одесі були відкриті гімназії з трьома відділеннями і «благородні інститути» для дітей панів. Завдяки старанням герцога в місті починають будівництво церков, відновлені по споруді собору, в 1804 році був побудований театр. Подарований Феліксом де Рібасом сад на Дерибасівській вулиці в 1811 році освітився 200 ліхтарями. У 1814 році відкрита міська друкарня. | |
| Томас Кобле (в. о.) | 26 вересня 1814— 31 грудня 1815 | ||
| Граф де Ланжерон | 1 січня 1816—22 травня 1820 | ||
| Микола Трегубов | 22 травня 1820—1822 | ||
| Граф Олександр Гур'єв | 1822—1825 | Очолював комітет з установки пам'ятника герцогу де Рішельє. Пам'ятник був урочисто відкритий 22 квітня 1826 року. Гур'єву належала ідея відкриття училища садівництва в ботанічному саду, в 1825 році в саду почалося будівництво приміщення училища, але його відкрили тільки в 1844 році. | |
| Павло Нейдгардт | 1825—1826 | ||
| Федір Пален | 1826—1828 | Дав дозвіл на відкритті в Одесі єврейського училища в 1826 році. | |
| Андрій Богдановський | 1828—1831 | ||
| Олексій Льовшин | 1831—1837 | ||
| Граф Олександр Толстой | 1837—1840 | ||
| Дмитро Ахлестишев | 1840—1848 | У 1845 році розпорядився про створення в Одесі «обивательської книги», введеної становищем 1785 р., поділялась на 6 частин: в 1-у вносилися «справжні городові обивателі»; в 2-у — купці всіх трьох гільдій; в 3-ма — цехові ремісники; в 4-у — іногородні та іноземні гості; в 5-у — імениті громадяни і в 6-ту — посадські. «Складають» цю книгу Старости і Депутати, які обираються Міським суспільством на 3 роки. У 1847 році завдяки діяльності і турботам Ахлестишева і його дружини, на кошти одеського купецтва заснований був Олександрівський дитячий притулок. | |
| Олександр Казначеєв | 4 грудня 1848–1854 | ||
| Микола Крузенштерн | 1854—1856 | ||
| Граф Федір Алопеус | 1856—1857 | Дбав про Олександрівський сирітський притулок, завдяки його клопотанням 88 торгових лавок були влаштовані на площі старого базару і склали, разом з місцями, на яких вони були споруджені, повну власність притулку. Його дружина також дбала про сиріт, так в 1859 році за її сприяння було придбано будинок для приміщення притулку. Стараннями графині Алопеус притулок був відкритий в січня 1862 для 100 дітей. | |
| Барон Павло Местмахер | 1857—1861 | За своє багаторічне перебування в Одесі барон переконався, що «головним недолік господарського управління була відсутність живої участі в ньому мешканців міста». Потім 4 травня 1859 Местмахер передав графу Строганову записку, яка містила в собі ті недоліки, які треда змінити для порядку громадського управління в Одесі. Строганов підтримав ідею Местмахера, і зробив перед урядом від імені Одеси клопотання, яке знайшло живий відгук у Петербурзі. 6 липня 1859 граф повідомив Местмахера, що Міністерство внутрішніх справ схвалює його думки, і надає йому заснувати і очолити, особливий Комітет для складання докладного проекту Положення. Головна заслуга барона в Одесі, полягає в його діяльності по перетворенню Міського громадського управління. | |
| Платон Антонович | 1861—1863 | ||
| Барон Іван Веліо | 1863—1865 | ||
| Михайло Шидловський | 1865—1868 | ||
| Микола Бухарін | 1868—1876 | ||
| Володимир Лєвашов | 1876—1878 | ||
| Олександр Гейнц | 1878—1880 | ||
| Карл Кноп | 1880 | ||
| Сергій Гудим-Левкович | 1880—1882 | ||
| Павло Косаговський | 1882—1885 | ||
| Павло Зеленой | 1885—1898 | ||
| Граф Павло Шувалов | 1898—1903 | ||
| Дмитро Арсеньєв | 1903 | ||
| Дмитро Нейдгарт | 1903—1905 | ||
| Аполлон Григорьєв | 1905—1907 | ||
| Василь Новицький | 1907 | ||
| Іван Толмачов | 2 грудня 1907–1911 | 2 грудня 1907 за особистим клопотанням Столипіна був призначений Одеським міським головою. На цій посаді протегував право-монархічним організаціям міста, зокрема Одеському відділу Союзу Російського Народу. | |
| Іван Сосновський | 1911—1917 | ||
| Микола Княжевич | 1917 | ||
| Іван Липа | 1917 | 1-й комісар Одеси від Центральної ради УНР. Організував українські видавництва «Одеська літературна спілка» та «Народній Стяг». | |
| Володимир Мустафін | 1918 | 25 вересня 1918 Мустафін звернувся до голови Ради міністрів та начальника штабу гетьмана: розглянути питання про можливість ліквідації відкритого в місті російського консульства — з появою якого «небувалі розміри набула більшовицька агітація». 12 жовтня в Одесі пройшла кампанія по ліквідації більшовицьких організацій, велику роль у керівництві якими відігравало консульство РСФРР. 14 жовтня в Одесі під керуванням міського керівництва ліквідоване російське консульство, співробітникам консульства запропонували негайно, під охороною залишити межі України. | |
| Микола Богданович | 1918 | ||
| В. А. Марков | 1918—1919 | ||
| Борис Штенгель | 1919 | ||
| Віктор Сокира-Яхонтов | 1920 |
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- . misto.odessa.ua. Архів оригіналу за 23 жовтня 2008. Процитовано 1 жовтня 2008.
| Це незавершена стаття про Одесу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |