| Ірина Вільде | |
|---|---|
| | |
| Ім'я при народженні | Дарина Дмитрівна Макогон |
| Псевдонім | Ірина Вільде |
| Народилася | 5 травня 1907 Чернівці, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія |
| Померла | 30 жовтня 1982 (75 років) Львів |
| Поховання | |
| Громадянство | СРСР |
| Національність | українка |
| Діяльність | прозаїк |
| Alma mater | ЛНУ імені Івана Франка |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | 1930—1970 |
| Жанр | оповідання |
| Magnum opus | «Сестри Річинські» |
| Членство | СП СРСР і НСПУ |
| Батько | Макогон Дмитро Якович |
| У шлюбі з | Полотнюк Євген |
| Премії | літературна премія імені Івана Франка 1935 |
| | |
| Ірина Вільде у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Іри́на Ві́льде (справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон; 5 травня 1907, Чернівці — 30 жовтня 1982, Львів) — українська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії (1965).
Депутатка Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (1965—1966).
Життєпис Редагувати
Освіта та початок письменництва Редагувати
Народилася в родині вчителя та письменника Дмитра Макогона, який походив із Хоросткова (Галичина), працював учителем на Буковині; мати була німкенею. Брати: Орест (був учасником УВО, емігрував до Німеччини), Богдан (був вояком дивізії «Ваффен СС» Галичина, вирвався з Бродівського котла, емігрував до США).
Від 1922 року навчалася в гімназії в Чернівцях. У зв'язку з тим, що місто в 1918 році окупувала Румунія, 1923 року сім'я Макогонів переїхала до Станиславова в межах Другої Польської Республіки, де батько працював учителем. Дарина на все життя зберегла сентимент до буковинського краю.
У Станиславові сім'я проживала на вул. Потічній, 6. Тут Дарина навчалася в гімназії Українського педагогічного товариства (1923—1927), її подругами були гімназистки Дарія Цвєк, Марина Крих. У той період починає писати. Як стверджує дослідниця Марія Вальо, перше оповідання «Марічка» було надруковане в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 році.
У 1928 році вступила до Львівського університету на гуманітарний відділ. Брала активну участь у діяльності позауніверситетського студентського гуртка україністів, члени якого виступали з доповідями на мовознавчі та літературознавчі теми, читали та обговорювали власні твори, деякі з них публікувалися у періодиці. Спочатку проживала на вул. Варненьчика, 24 (тепер вул. Цетнерівка), на 2-му курсі — в Академічному Домі на вул. Супінського, 21 (тепер вул. М. Коцюбинського), де познайомилася з майбутнім чоловіком — студентом Політехніки Євгеном Полотнюком, потім на вул. Хмільовій, 6.
1930 року під час пацифікацій Дарину не допустили до сесії, вона покинула університет, повернулася до Станиславова. Працювала вчителькою, дописувала до українських часописів. У 1930 році надруковано перше оповідання «Повість життя» (пізніше відоме під назвою «Поема життя»).
Від 1932 року проживала в Коломиї, працювала в редакції журналу «Жіноча доля» (1933—1939), була відповідальним редактором щомісячного додатку до цього журналу — «Світ молоді». Написала багато художніх творів. Була членкинею Пласту, а саме 12 куреня ім. кн. Романової у Станиславові.
Водночас публікувала свої твори у газеті «Діло», часописах «Назустріч», «Новий час». 1934 року написала свою першу повість «Вікна наростіж» (видано 1939 року). У 1935 році у львівському часописі «Нова хата» видала під псевдонімом «Ірина Вільде» повість «Метелики на шпильках» (окремим виданням у 1936 році) з часів навчання в Чернівецькій гімназії, і того ж року було написано продовження — повість «Б'є восьма». У 1936 році отримала другу премію (перша премія не була присуджена) Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові за 1935 рік. Серед претендентів були вже відомі письменниці Катря Гриневичева і Наталена Королева, але відомий літературний критик Михайло Рудницький наполіг, що премію має отримати Ірина Вільде, називаючи її талант європейським. Цей рік став тріумфальним для Ірини Вільде: надрукувала збірку оповідань «Химерне серце», почала писати роман «Сестри Річинські».
1936 року народився старший син Ярема.
Зібрала рукописи, опублікувала статті, спогади про Богдана-Ігоря Антонича.
У 1939 році вийшла друком повість «Повнолітні діти», яка склала разом із «Метелики на шпильках» і «Б'є восьма» цикл «Метелики на шпильках».
Друга світова війна Редагувати
У 1940 року її прийняли до Спілки письменників УРСР.
Під час німецької окупації проживала в селі Микуличин (тепер Надвірнянський район Івано-Франківської області), чоловік працював у мережі ОУН. 1942 року народився другий син Максим. Під час Карпатського рейду партизанського загону Сидора Ковпака у Полотнюків налагодилися деякі контакти з ним.
Після доносу місцевих поляків у гестапо, чоловік був арештований, і того ж дня Ірина з синами, попереджена німецькими урядовцями, втекла з Микуличина до батьків, які мешкали в Ходорові. Згодом чоловіка розстріляли гітлерівці, Дарина з синами переїхала до села Добрівляни (тепер Дрогобицький район) (тут мешкав брат Борис, одружений з Іванною Кецало, сестрою художника Зеновія Кецала), влітку 1944 року повернулася до Ходорова, де зустріла прихід «других совітів».
Повоєнний період Редагувати
Восени 1944 року Ірина Вільде з синами переїхала до Львова, оселилася в Ольги Дучимінської на вул. Верхратського, 10, кв. 7; за сприяннями Михайла Рудницького 1946 року отримала житло в його свояків Терпиляків на вул. Кривоноса, 33, кв. 7.
У 1945-1949 роках Ірина Вільде працювала спецкором газети «Правда Украины», 1947 року стала депутатом Верховної Ради Української РСР за сприяння Сидора Ковпака. У 1949 році вийшла друком збірка оповідань «Зелена брама» на львівські теми.
У 1949-1951 роках Ірину Вільде піддали гонінням у Спілці письменників, як і Михайла Рудницького, за звинуваченнями в націоналізмі.
У травні 1950 року вона вийшла заміж за російськомовного інженера з Харківщини, полковника КДБ Івана Дроб'язка (1897-1971), що працював на одному з військових заводів, який збудував для неї дачний будинок у селі Дора біля Яремча.
Надалі гоніння вщухли, 1952 року Ірина Вільде опублікувала роман «Повнолітні діти», перероблений з циклу «Метелики на шпильках», в 1955-1956 в журналі «Жовтень» надруковано 1-й том роману «Сестри Річинські», який вийшов окремим виданням у 1958 році.
У 1960 році Ірина розлучилася з Іваном Дроб'язком. У 1963 році переселилася в будинок на вул. Чумацькій (у Професорській колонії).
Ірина Вільде опікувалася старшими літераторами Денисом Лукіяновичем, Михайлом Яцківим, Михайлом Рудницьким, молодими письменниками і поетами Дмитром Павличком, Романом Кудликом, Романом Гораком, Романом Іваничуком, який прозвав її «нанашкою», у своїй квартирі на вулиці Кривоноса у Львові і в селі Дора влаштовувала літературні салони, карнавальні маскаради. 1962 року влаштувала приїзд до Львова молодих київських поетів і літераторів-шістдесятників Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського.
1964 року вийшов 2-й том «Сестер Річинських». За цей роман у 1965 році Ірині Вільде присуджено Шевченківську премію.
У 1965-1966 очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. Запровадила в її середовищі традицію «Останньої сторінки» - в останній день кожного року проводити літературний вечір, на якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.
Численні життєві колізії і проблеми не оминули Ірину Вільде (тривалий час хворіла розсіяним склерозом). У 1950-х роках її старший син Ярема, захопившись східними мовами і літературами, прийняв іслам. Молодшого Максима кілька разів арештовував КДБ (з початком Перебудови виїхав до США, на початку 1990-х років загинув у автокатастрофі). Чоловіком Ірини Вільде в 50-ті роки був полковник КДБ Дроб'язко, відомий своєю участю в долі дисидентів (наприклад, Слави Менкуш), про що пише в своїх спогадах відомий дисидент і громадський діяч Іван Гель.
Померла письменниця 30 жовтня 1982 року. Похована на 59 полі Личаківського цвинтаря у Львові.
Твори Ірини Вільде перекладалися польською, німецькою, російською, румунською, угорською та іншими мовами.
Аналіз творчості Редагувати
Рання проза Ірини Вільде розвивалася у руслі передусім неоромантизму та символізму - тогочасних тенденцій у літературі. На ній позначився вплив Ольги Кобилянської та Михайла Яцкова, з якими письменниця підтримувала особисті контакти, і польських письменниць Марії Домбровської та Зоф'ї Налковської. Вона була також обізнана із новітніми тенденціями загальноєвропейського літературного процесу.
Для ранніх творів Вільде характерні скупе оповідне начало та потужний потік ліризму, що було окреслено її однокурсником і приятелем Богданом-Ігорем Антоничем у рецензії (Антонич Б.-І., Твори. Київ, 1998), що не була свого часу опублікована через смерть поета. Домінанта раннього стилю Вільде - новелістичність. Такий характер має і повість «Метелики на шпильках», у якій епізоди не зведені в композиційну цілісність.
Роман «Повнолітні діти» (Львів, 1939) у проблемно-тематичному плані є продовженням попередніх творів, зокрема в ньому зберігається автобіографічне начало й посилюється психологізм у передачі становлення головної героїні Дарки Попович, зокрема її кохання до Данка Данилюка, що охоплює багату гаму суперечливих почуттів. Твір також висвітлює атмосферу життя українського населення Буковини під владою Румунії, що теж було продовження мотивів ранніх новел. Пізніша переробка роману на догоду соціалістичній критиці порушила психологічну достовірність світу «повнолітніх дітей», розвівши їх по різні сторони «класових барикад»: одних зробивши радянофілами, інших - «українськими буржуазними націоналістами».
Данину вимогам соцреалізму Вільде віддала у творах, зібраних у книгах «Яблуні зацвіли вдруге» (1949), «Нова Лукавиця» (1953), «Життя тільки починається» (1961), «Людське тепло» (1964; усі - Львів) та ін., де точність спостережень та психологічність характеристик часто поєднана зі схематичністю сюжетних розв'язок та прямолінійністю образів.
Вершиною творчості Вільде став її роман «Сестри Річинські» (кн. 1, Львів, 1958; кн. 1–2, Київ, 1964; кн. 2, Львів, 1965). За жанром - сімейний роман-хроніка з гостро драматичним сюжетом, у якому відтворено портрет доби панораму життя Галичини першої половини XX століття в єдності соціальних, побутових, філософських та індивідуально-психологічних начал крізь призму неповторних людських доль, з глибоким знанням жіночої психології.
Громадянська позиція Редагувати
Як голова Львівського відділення Спілки письменників України разом з Романом Іваничуком, Романом Лубківським, Яковом Стецюком, Володимиром Ґжицьким, головою Львівського відділення Спілки художників України Еммануїлом Миськом просила суд віддати на поруки літературного критика й мистецтвознавця Богдана Гориня, якого судили «за антирадянську діяльність». Це був своєрідний протест проти арештів.
Основні публікації Редагувати
- «Метелики на шпильках» (повість, 1936): (Ел. ресурс: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FVilde_Iryna%2FMetelyky_na_shpylkakh_Bie_vosma_Povnolitni_dity.pdf)
- «Б'є восьма [ 7 серпня 2020 у Wayback Machine.]» (повість, 1936);
- «Химерне серце» (збірка новел, 1936);
- «Повнолітні діти [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]» (повість, 1939);
- «Історія одного життя [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]» (1946);
- «Наші батьки розійшлися [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]» (1946);
- «Ті з Ковальської [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]» (1947);
- «Її портрет» (1948);
- «Стежинами життя [ 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]» (1949);
- «Яблуні зацвіли вдруге» (1949);
- «Повісті та оповідання» (1949);
- Одноактна п'єса «Сватання» [ 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1950);
- Роман «Повнолітні діти» (1952);
- «Кури» (1953);
- «Нова Лукавиця» (1953);
- «Оповідання [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]» (1954);
- «На порозі» (1955);
- Роман «Сестри Річинські» (книга 1 - 1958; книга 2 - 1964);
- «Ти мене не любив» (1958);
- «Винен тільки я» (1959);
- «Життя тільки починається» (1961);
- «Троянди і терня» (1961);
- «Людське тепло» (1964);
- Твори. Т. 1-5. К., 1967-1968;
- Збірка ліричних мініатюр «Окрушини» (1969);
- Трилогія «Метелики на шпильках» (2007).
Тексти творів Редагувати
- Ірина Вільде (Дарина Макогон) на порталі ЧТИВО: https://chtyvo.org.ua/authors/Vilde_Iryna/
- Ірина Вільде. Сестри Річинські. Книга 2 (вид. 1977): https://chtyvo.org.ua/authors/Vilde_Iryna/Sestry_Richynski_Knyha_2_vyd_1977/
- Ірина Вільде. Тексти ранніх творів на порталі ЗБРУЧ:https://zbruc.eu/taxonomy/term/20426
- Ірина Вільде. Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FVilde_Iryna%2FMetelyky_na_shpylkakh_Bie_vosma_Povnolitni_dity.pdf
- Ірина Вільде. Новели ("Ти", "Піаніст", "Східна мелодія"). Аудіозапис текстів: https://www.youtube.com/watch?v=mT6FbcXATHI
- Ірина Вільде. "Пуста жінка". Аудіозапис ліричної мініатюри: https://www.youtube.com/watch?v=L1GjWxHNzj4
- Ірина Вільде. Повні тексти творів на УКР.ЛІБ: https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=310
Нагороди Редагувати
- орден Трудового Червоного Прапора;
- орден Знак Пошани;
- орден Дружби народів (5.05.1977);
- медалі;
- почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР.
Вшанування пам'яті Редагувати
У жовтні 2006 року було прийнято окрему постанову Верховної Ради України «Про відзначення 100-річчя з дня народження української письменниці Ірини Вільде».
У 2008 році в Івано-Франківську, на стіні літературного музею Прикарпаття, відкрито меморіальну таблицю Ірині Вільде.
Від 2010 року у Чернівцях діє пластовий юнацький курінь імені Ірини Вільде.
У журналі «Перець» № 10 за 1977 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца з нагоди 70-ліття Ірини Вільде.
Премія імені Ірини Вільде Редагувати
У 2007 році Львівською організацією Національної спілки письменників України та народним депутатом України Петром Писарчуком було засновано Всеукраїнську літературну премію імені Ірини Вільде
Примітки Редагувати
- Личаківський некрополь — С. 327.
- ↑ М. М. Ільницький Вільде Ірина [ 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України
- . Наше слово (укр.). 16 лютого 2017. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
- Гутик О. «Тесля слова» чи «поет весняного похмілля»? // Високий замок. — 2014. — № 146 (5210) (7 жовтня). — С. 10.
- . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 вересня 2011.
- . Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
- . Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 11 грудня 2017.
- Д. Молякевич, А. Арутюнянц Вітаємо ювіляра. Дружнє слово [ 9 травня 2022 у Wayback Machine.] // Перець. — № 10. — травень 1977. — С. 6.
Відео та аудіозаписи Редагувати
- Ірина Вільде: фемінізм, УПА і львівські пляцки / Шалені авторки / Ростислав Семків і Віра Агеєва: https://www.youtube.com/watch?v=LFVYF6dr6M0
- Ірина Вільде. Українська література в іменах: https://www.youtube.com/watch?v=HeHdTYNGLSQ
- Ірина Вільде — метелик на шпильках / Ген українців: https://youtu.be/s3JMuTyhCkM?si=d8SadUo026IJ9sXD
- Ірина Вільде - українська письменниця і її час | Пишемо історію: https://www.youtube.com/watch?v=1RBcnOaWhto
- Два життя Ірини Вільде (2007): https://www.youtube.com/watch?v=DlyTi0nKljY
- Лекція Тараса Прохаська про Ірину Вільде (відео): http://litakcent.com/2014/04/22/lekcija-tarasa-prohaska-pro-irynu-vilde-video/
- Ірина Вільде. Новели ("Ти", "Піаніст", "Східна мелодія"). Аудіозапис текстів: https://www.youtube.com/watch?v=mT6FbcXATHI
- Ірина Вільде. "Пуста жінка". Аудіозапис ліричної мініатюри: https://www.youtube.com/watch?v=L1GjWxHNzj4
- НЕВИГАДАНІ ІСТОРІЇ. № 23 (Ірина Вільде): https://www.youtube.com/watch?v=AkBC9Qm04nw
- «Неприборкана: Гра долі: https://www.youtube.com/watch?v=CNU6i9y27BY
- Ірина Вільде. Кохання і втрата коханого / ГРА ДОЛІ» (документальний цикл «Гра долі»): https://www.youtube.com/watch?v=QcL5PEnpUII
Посилання Редагувати
- Агеєва В. Жінка як ціль для самої себе: https://tyzhden.ua/Culture/245691
- Андрусів С. Ірина Вільде (1907-1982) / С.Андрусів // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн.2: Друга половина ХХ ст.: Підруч. / За ред. В. Дончика. К., 1998. С. 279—283.
- Бабюк Н. Топос міста у прозі Ірини Вільде: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FBabiuk_Nataliia%2FTopos_mista_u_prozi_Iryny_Vilde.pdf
- Баган О. «Коли серце, як на долоні (кілька штрихів до ранньої творчості Ірини Вільде)». Передмова до книги Ірина Вільде «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Дрогобич: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ», 2009. 472с.
- Бічуя Н. Як це робиться?: [ Про творчість зах.-укр. письменниці І.Вільде] / Н.Бічуя // Дніпро 1977. №5. С. 136 – 139.
- Богдан А. Велика дослідниця «маленької» жінки: https://kosivart.if.ua/2021/05/17/10609/
- Вільде І. «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Дрогобич: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ», 2007. 472с. (Ел. ресурс: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FVilde_Iryna%2FMetelyky_na_shpylkakh_Bie_vosma_Povnolitni_dity.pdf
- Вільде І. Кроки часу: [оповідання, нариси] / Ірина Вільде. Львів: Каменяр, 1979. 206 с
- Волинський К. П. Вільде Ірина // Українська літературна енциклопедія. Т. 1. К., 1988. С. 321-322.
- Гусар Ю. Цвітуть яблуні між троянд і терня: 5 травня - 105 років від дня народження письменниці Ірини Вільде / Юхим Гусар // Буковинське віче. 2012. 4 травня (№ 18). С. 4.
- Денисюк І. Сад Ірини Вільде: [Огляд творчості письменниці] / І.Денисюк // Жовтень. 1978. № 8. С. 124-130
- Ірина Вільде: голос бунтівливої модерної жінки: https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-39809159
- Ірина Вільде: до 115-річчя від дня народження української письменниці: https://younglibzp.com.ua/irina-vilde-do-115-richchya-vid-dnya-narodzhennya-ukraїnskoї-pismennici/
- Карач Н. Жанрово-стильова своєрідність прози Ірини Вільде в контексті української літератури 30-60-х років ХХ століття: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FKarach_Nataliia%2FZhanrovo-stylova_svoieridnist_prozy_Iryny_Vilde_v_konteksti_ukrainskoi_literatury_30-60-kh_rokiv_KhK.pdf
- Качкан В. Ірина Вільде: Нарис життя і творчості/ В. Качкан. К.:Дніпро, 1991. 159 с.
- Мафтин Н. Мала проза Ірини Вільде: неповторність індивідуального голосу: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FMaftyn_Natalia%2FMala_proza_Iryny_Vilde_nepovtornist_indyvidualnoho_holosu.pdf
- Мацан П. Ірина Вільде: знана і незнана // «Галицька Зоря». Дрогобич. № 1. 2007
- Мовна М. ІРИНА ВІЛЬДЕ: ШТРИХИ ДО БІОБІБЛІОГРАФІЧНОГО ПОРТРЕТА: https://www.lsl.lviv.ua/data/Zapysky/Zapysky_4_20_2012/JRN/PDF/35.pdf
- Поддубей Є. «Дика» письменниця: життєвий шлях Ірини Вільде: https://mylviv.city/dyka-pysmennyczya-zhyttyevyj-shlyah-iryny-vilde
- Полотнюки Н. і Я. «Через терни до зірок». Післямова до книги Ірина Вільде «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Дрогобич: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ», 2009. 472с.
- Попович Ж. Ірина Вільде не була дикою // Дзеркало тижня. 2006. № 25 (1-7 липня).
- Попович Ж. Ірина Вільде: таємниці життя і кохання: https://photo-lviv.in.ua/iryna-vilde-tayemnyczi-zhyttya-i-kohannya/
- Попович Ж. Заради сина Ірина Вільде засудила діяльність Ігоря Калинця: https://gazeta.ua/articles/history/_zaradi-sina-irina-vilde-zasudila-diyalnist-igorya-kalincya/464303
- Прокопчук І. У Карпатах занепадає будинок, де жила письменниця Ірина Вільде (фото): https://versii.if.ua/novunu/u-karpatah-zanepadaye-budynok-de-zhyla-pysmennyczya-iryna-vilde-foto/
- Тишкевич М. Ірина Вільде – волелюбна і нескорена, “дика” письменниця України: https://uain.press/blogs/iryna-vilde-volelyubna-i-neskorena-dyka-pysmennytsya-ukrayiny-1030376
- Ірина Вільде на порталі ЗБРУЧ (матеріали ітексти творів): https://zbruc.eu/taxonomy/term/20426
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 281.
- Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с.. — С. 66—67.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 293.
- Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с. — С. 34—35.
- Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 143.
- Волинський К. П. Вільде Ірина // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 321—322.
- Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 74—75.
- Вальо М. А. Ірина Вільде. — К., 1962.
- Вальо, М. З любов'ю до Ірини Вільде / М. Вальо // Дзвін. – 2010. – № 5/6. – С. 86-87.
- Гусар Ю. Цвітуть яблуні між троянд і терня: 5 травня — 105 років від дня народження письменниці Ірини Вільде / Юхим Гусар // Буковинське віче. — № 18. — 2012. — 4 травня. — С. 4.
- Єфіменко Г. Г. Вільде Ірина [ 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 557—558.
- Урода Борис, Спігер Віктор Місто зустрічає митців: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1971. — 25 травня. — С. 1.
- Спігер В., Бронін У. Єднання: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 травня. — С. 1.
- Спігер В., Бронін У. До людських сердець: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 травня. — С. 1.
- Попович Жанна // Дзеркало тижня. — 2006. — № 25. — 1—7 липня.
- «Сестер Річинських» Дарія Полотнюк писала чверть віку // Газета по-українськи. — 2007. — 1 листопада.
- Горинь, Б. Мої зустрічі з Іриною Вільде / Богдан Горинь // Дзвін : часопис. – 2007. – № 5/6. – С. 126-128.
- Ковалів, Ю. І. (2018). Ірина Вільде. Кость Герасименко. Ігор Костецький. Олекса Плющ. Петро Карманський. Слово і час (5). с. 60–75. ISSN 0236-1477. Процитовано 27 січня 2023.
Електронні джерела Редагувати
- До 100-річчя від дня народження Ірини Вільде (Дарії Дмитрівни Полотнюк). Фотодокументи із фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного [ 12 травня 2007 у Wayback Machine.]
- До 100-літнього ювілею Ірини Вільде "Видавнича фірма «Відродження» презентувала книгу: Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти [ 18 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Вільде Ірина в Електронній бібліотеці «Культура України» [ 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Вільде І. Бє восьма: повість: (з циклу «Метелики на шпильках») / Ірина Вільде. — Львів: б. в., 1936. — 302 с. — (Бібліотека «Діла»; ч. 9). [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Вільде І. Повісті і оповідання [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.] / Ірина Вільде. — Київ: Рад. письменник, 1949. — 299 с.
- Вільде І. Новели («Ти», «Піаніст», «Східна мелодія»). Аудіозапис [ 9 травня 2021 у Wayback Machine.]