Троцький Лев Давидович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Троцький.

Лев Дави́дович Тро́цький (рос. Лев Давидович Троцкий, ім'я при народженні Лейба Бронштейн; 26 жовтня [7 листопада] 1879(18791107), Янівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині село Береславка, Бобринецький район, Кіровоградська область, Україна) — 21 серпня 1940, Койоакан, Мехіко, Мексика) — російський революціонер, активний учасник російського та міжнародного соціального та комуністичного руху, радянський державний, партійний та військово-політичний діяч, комуністичний діяч, ідеолог троцькізму — однієї з ревізій марксизму.

Лев Троцький
рос. Лев Давидович Троцкий
Лев Троцький Лев Троцький
2-й Голова Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів
8 жовтня 1917 — 8 листопада 1917
Попередник	Чхеїдзе Микола Семенович
Наступник	Зінов'єв Григорій Овсійович
1-й Народний комісар закордонних справ РРФСР
8 листопада 1917 — 13 березня 1918
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Чичерін Георгій Васильович
1-й Голова Реввійськради РРФСР-СРСР
6 вересня 1918 — 26 грудня 1924
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Фрунзе Михайло Васильович
2-й Народний комісар з військох справ РРФСР^[ru]
14 березня 1918 — 12 листопада 1923
Попередник	Подвойський Микола Ілліч
Наступник	посада ліквідована; він же як народний комісар із військових і морських справ СРСР
1-й Народний комісар з військових і морських справ СРСР
12 листопада 1923 — 25 січня 1925
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Фрунзе Михайло Васильович
Народився	26 жовтня (7 листопада) 1879(1879-11-07) Янівка, Єлизаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	21 серпня 1940(1940-08-21) (60 років) Койоакан, Мехіко, Мексика
Похований	Grave of Leon Trotsky and Natalia Sedova^d :
Відомий як	політик, дипломат, автобіограф, філософ, революціонер, військовослужбовець, історик, журналіст, письменник
Країна	СРСР Російська імперія
Національність	український єврей
Alma mater	ОНУ ім. І. І. Мечникова
Політична партія	РСДРП(б) / РКП(б)
Батько	David Bronstein^d
Мати	Anna Bronstein^d
У шлюбі з	Соколовська Олександра Львівна , Сєдова Наталя Іванівна
Діти	Зінаїда, Ніна, Лев, Сергій
Рідня	сестра Ольга Каменєва
Професія	державний діяч, письменник
Релігія	атеїст
Нагороди
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Двічі засланець при імперському режимі, позбавлений всіх громадянських прав у 1905 році. Один із організаторів Жовтневого перевороту 1917 року, творців Червоної армії, засновників та ідеологів Комінтерну, член його Виконкому. У першому радянському уряді — нарком з іноземних справ, потім в 1918–1925 — нарком з військових і морських справ та голова Реввійськради РРФСР, потім СРСР. З 1923 р — лідер внутрішньопартійної лівої опозиції. Член Політбюро ВКП(б) в 1919—1926 роках. У 1927 році знятий з усіх посад, відправлений на заслання, 1929 року висланий за межі СРСР. У 1932 році позбавлений радянського громадянства. Після висилання з СРСР — творець і головний теоретик Четвертого інтернаціоналу (1938). Автор праць з історії революційного руху в Росії, творець капітальних історичних праць з революції 1917 року, літературно-критичних статей та автобіографії спогадів «Моє життя» (Берлін, 1930). Двічі одружений, без розірвання першого шлюбу.

Народжений в Україні як Лейба Давидович Бронштейн, був професійним революціонером і теоретиком-марксистом. У перші роки після революції 1917 року в Російській імперії в новоствореній РСФРР, потім у СРСР, був одним з найвпливовіших політиків, спершу як Народний комісар закордонних справ, а згодом як організатор і головнокомандувач Червоної армії та Воєнний народний комісар. Він був також одним із засновників Політбюро Російської Компартії.

Внаслідок жорстокої боротьби за владу з групою Йосипа Сталіна в 1920-х роках, Троцького було виключено з Комуністичної партії та депортовано з Радянського Союзу. 20 серпня 1940 року, під час перебування в Мексиці у вимушеному вигнанні, він був за наказом Сталіна смертельно поранений агентом НКВС Рамоном Меркадером. Помер наступного дня від отриманих ран.

Ідеї Лева Троцького є базою для комуністичних теорій, об'єднаних під назвою троцькізм, а також різноманітних радикальних рухів лівого спрямування.

Біографія

17-річний Лев Троцький серед інших керівників Південноросійського робітничого союзу, в числі яких його майбутня дружина Олександра Соколовська (1897 рік)

Народився на Єлизаветградщині (нині селі Береславка, Бобринецький район, Кіровоградська область, Україна), у родині єврея-колоніста, багатого землевласника і цукрозаводчика. До 9 років жив у невеликому маєтку свого батька. Розмовною мовою його родини була змішана російсько-українська, а не широко поширений серед євреїв ідиш.

У віці дев'яти років був відданий до Одеського реального училища, де навчався до 7-го класу. Під час навчання писав вірші, перекладав українською байки Івана Крилова. Пізніше був переведений до Миколаєва, де й завершив середню освіту в Олександрівській чоловічій гімназії. Завдяки старанням Лева Бронштейна в місті 1897 року з'явилась газета «Наше дело» — одне з перших видань самвидаву Миколаєва.

Після закінчення училища намагався вступити вільним слухачем на математичний факультет. Революційну діяльність почав з 1896 року. У справі Південноросійського робітничого союзу був заарештований і засланий до Сибіру (1898). Псевдонім Троцький запозичив у наглядача одеської в'язниці. У Московській пересильній в'язниці обвінчався з Олександрою Соколовською, засудженою в тій же справі Південноросійського робітничого союзу і як законне подружжя вони разом були відправлені на заслання в селище Усть-Кут Преображенської волості, де в подружжя народилося двоє дітей. У 1902 році утік за кордон, де брав участь у виданні газети «Искра» і співпрацював з Леніним; за революції 1905 року повернувся в Росію і був спільно з Парвусом організатором Ради робочих депутатів у Санкт-Петербурзі, а потім і його головою. 1913 року Троцький очолив ліву групу Російської соціал-демократичної робочої партії «міжрайонців», яка влітку 1917 року увійшла до складу більшовицької партії.

На початку Першої світової війни Троцький перебував у Відні. Побоюючись того, що він як російський підданий може бути інтернований (хоча він і був позбавлений громадянських прав судом у 1907 році), Троцький 3 серпня 1914 року виїхав у Цюрих. У 1914—1916 роках жив у Парижі, де працював у соціалістичній газеті «Наше слово», з якої він витіснив Мартова. 14 вересня 1916 році газета була заборонена, а Троцький — висланий із Франції за антивоєнну пропаганду. Після того, як Велика Британія, Італія і Швейцарія відмовилися його прийняти, Троцький попрямував до Іспанії.

Незабаром після прибуття до Мадрида Троцький був заарештований і через кілька днів висланий у Кадіс як «небезпечний анархіст». З Кадіса його збиралися вислати до Гавани, але після бурхливих протестів скасували це рішення. 25 грудня 1916 року Троцький під наглядом іспанської поліції відбув із Барселони до Нью-Йорку на пароплаві «Монсерат», куди й прибув 13 січня 1917 року.

Лютнева революція застала Троцького в Нью-Йорку, і він не зміг безпосередньо брати участь у революційних подіях. Так само, як і для Леніна, революція у Росії стала для Троцького несподіванкою. Ще 16 січня в статті, що супроводжувала інтерв'ю Троцького нью-йоркської єврейської газети «Форвертс»^[en], кореспондент заявив, що «товариш Троцький залишиться з нами … принаймні до кінця війни».

Проте 27 березня 1917 року Троцький попрямував до Росії на норвезькому пароплаві «Хрістіаніафьорд» через канадський порт Галіфакс.

У Галіфаксі його, однак, інтернувала британська влада — за однією з версій, причиною затримання стала відсутність російських документів (на думку Ентоні Саттона, Троцький мав американський паспорт, виданий нібито особисто президентом Вудро Вільсоном, з доданими візами для в'їзду в Росію і британської транзитної). Крім того, влада побоювалася, що Троцький своїми діями може підірвати стабільність у Росії. Формально британці діяли на підставі «чорних списків» неблагонадійних осіб, складених ще імператорським урядом. Троцький пробув у британському концтаборі для інтернованих моряків німецького торгового флоту (місто Амхерст, Нова Шотландія) близько місяця. Разом з ним були інтерновані дружина, двоє синів і ще п'ятеро російських соціалістів, імена яких були записані як Микита Мухін, Лейба Фішел, Костянтин Романченко, Григорій Чудновський і Гершон Мельничанський. За деякими джерелами, Троцький намагався провадити в канадському концтаборі соціалістичну агітацію, після чого інтерновані германські офіцери заявили протест британській владі. За заявою коменданта концтабору, «ця людина володіє неймовірною харизмою. Буквально через кілька днів він став найпопулярнішою людиною в таборі».

Троцький відмовився сходити з пароплава добровільно, так що його довелося виносити силою, на руках, а начальник концтабору полковник Морріс, який воював у Другу англо-бурську війну, заявив йому: «Трапилися б ви мені на південноафриканському узбережжі…».

Сам Троцький так описує своє перебування в концтаборі:

	Військовий табір «Amherst» містився в старому, до останньої ступеня запущеному будинку чавуноливарного заводу, забраного у власника-німця. Нари для спання розташовані були в три ряди вгору і в два ряди углиб з кожної сторони приміщення. У цих умовах нас жило 800 чоловік. Не важко собі уявити, яка атмосфера панувала в цій спальні ночами. Люди безнадійно юрмилися в проходах, штовхали один одного ліктями, лягали, вставали, грали в карти або в шахи … З 800 полонених, у товаристві яких я провів майже місяць, було близько 500 матросів з затоплених англійцями німецьких військових кораблів, близько 200 робітників, яких війна застала в Канаді, і близько сотні офіцерів і цивільних полонених з буржуазних кіл.
— Троцький Л. Д. Моя жизнь. — Берлин, 1930. — Т. 1.(рос.)

На вимогу Петроградської ради і міністра закордонних справ Тимчасового уряду Мілюкова британська влада відпускають Троцького. 29 квітня він виходить з концтабору і вирушає до Росії на данському пароплаві через Швецію.

4 травня 1917 року Троцький прибуває у Петроград. Його зустрічають кілька соціалістів, однак в цілому ця зустріч не мала нічого спільного з тією пишнотою, з якою в квітні на Фінляндському вокзалі зустріли Леніна. Прямо з вокзалу Троцький відправляється на засідання Петроради. На знак визнання колишніх заслуг (під час революції 1905 року Троцький був головою Петроради) йому надають місце у виконкомі Петроради з дорадчим голосом.

Після повернення Троцький стає лідером фракції «міжрайонців», що вимагала відновлення єдності РСДРП. Суттєвих ідеологічних відмінностей між фракціями «міжрайонців» і більшовиків не було: і ті, й інші підтримували гасла розпуску Тимчасового уряду («переростання буржуазної революції в соціалістичну») і негайного миру («демократичний світ без анексій і контрибуцій»). До складу «Міжрайонки» входив ряд здібних агітаторів на чолі з Троцьким, проте сама по собі ця організація була занадто слабкою і нечисленною, щоб діяти як незалежна партія; до моменту прибуття Троцького з еміграції фракція якраз обмірковувала своє можливе злиття з більшовиками або яким-небудь іншим лівим угрупуванням.

Заарештований в липні 1917 року за організацію безладів, 15 вересня Тимчасовим урядом випущений з в'язниці.

У Петрограді його обрано членом ЦК більшовицької партії і головою Петербурзького військово-революційного комітету, що керував Жовтневим переворотом.

1918 року Йосип Сталін писав у газеті «Правда»:

	Уся робота з практичної організації повстання відбувалась за безпосереднього керівництва голови Петроградської ради Троцького. Можна з певністю сказати, що швидким переходом гарнізону на бік Ради й умілою постановкою роботи Військово-Революційного Комітету партія зобов'язана перш за все і головним чином т. Троцькому
— Сталин И. Роль виднейших деятелей партии. — Правда : газета. — 1918. — № 241. — 6 ноября. (рос.)

10 лютого (28 січня ст.ст.) 1918 року оголосив декларацію: миру не підписуємо, війну припиняємо, армію демобілізуємо. Після цього він із делегацією повернувся в Петроград, а Брестський мир підписувала нова делегація РРФСР — Сокольников і Чичерін. 24 лютого 1918 року Владімір Ленін писав:

	Троцький мав рацію, коли сказав: мир може бути тричі нещасним миром, але не може бути сороміцьким, ганебним, нечистим миром мир, що закінчує цю стократно сороміцьку війну
— Ленин Н. К истории вопроса о несчастном мире. — Правда : газета. — 1918. — № 34. — 11 (24) февраля. (рос.)

1918—1925 роки — народний комісар військово-морських справ, організатор перемог Червоної армії над білими генералами і усіма ворогами радянської влади.

Вважаючи себе лівішим від Леніна, Троцький часто розходився з ним, але співпрацював з меншовиками, потім знову повернувся до більшовицької партії, а по смерті Леніна очолив Ліву опозицію, до якої пізніше приєдналися всі ліві течії в більшовизмі.

Після організації публічної троцькістської демонстрації 7 листопада 1927 року виключений з партії і засланий до Алма-Ати. При виключенні із партії він відкрито погрожував, що повернеться до керівництва ВКП(б) і розстріляє Й. Сталіна та його прибічників.
1929 року за наказом Сталіна висланий із СРСР.

За кордоном організував IV Інтернаціонал, який об'єднував ліві течії в комунізмі (троцькізм); видавав у Парижі «Бюллетень оппозиции» і керував з-за кордону троцькістським підпіллям в СРСР.

За наказом керівників СРСР (Й. Сталін та ін.) забитий агентом НКВС у Мексиці.

Теоретик марксизму

Антирадянський плакат «Мир і свобода в Совдепії», створений в 1919 році в Харкові пропагандистським органом Збройних сил Півдня Росії. На плакаті зображений Лев Троцький у вигляді червоного демона, що сидить на стіні Кремля, а знизу — китайці з каральних загонів з матросами-більшовиками, розташовані на горі людських черепів, продовжують розстрілювати людей.

Троцький був визначним теоретиком марксизму, талановитим публіцистом і блискучим оратором. З Леніним, який називав його найвидатнішою постаттю в ЦК РКП(б), Троцький розходився в питаннях оцінки ролі селянства, а звідси й характеру пролетарської революції. Селянство, за Троцьким, як дрібновласницький клас, ворожий соціалізмові і не може бути союзником пролетаріату; тому революція в Росії може перемогти лише за умови, що вона буде перманентна, тобто відразу перекинеться на Захід. Виходячи з цього, Троцький у 1923 відстоював військовий похід на Європу. Розпочату в кінці 1920-х pp. індустріалізацію Троцький пропонував фінансувати коштом посиленого оподаткування заможного селянства, але рішуче заперечував сталінську колективізацію. Цю концепцію Троцького пізніше, застосовуючи суцільну колективізацію й прискорену індустріалізацію, перехопив Й. Сталін. Але в 20-их pp. їх розходження, зокрема в питанні побудови соціалізму в одній країні (можливість якої Троцький заперечував) і в питанні колективізації набрали гострого конфлікту, в якому, спираючись на збудований ним партійний апарат і цілковитий затиск партійної демократії, переміг Сталін, який протягом десятиліття по видаленні Троцького з СРСР винищив і всіх його послідовників.

Троцький боровся проти самостійної УНР як «буржуазної держави», але разом з ЦК РКП(б) не протиставляв їй самостійної Радянської України, а лише підлеглу Москві УСРР.^{[джерело?]}

Опинившись за кордоном, Троцький виступив з низкою статей на оборону самостійності УРСР.

До другої світової війни троцькізм на Заході мав незначний вплив, головним чином в колах лівої інтелігенції, але в 1960-их pp. відродився в активізації крайньо лівих течій комуністичного руху в різних частинах світу і сьогодні є головним виразником «антитоталітарного» (антисталінського) лівого руху по всьому світу.

Боротьба зі Сталіним

Троцький відіграв визначальну роль в революції 1917-22 рр. в Радянській Росії. Був прибічником теорії постійної (перманентної) революції у суспільстві. Він і його прибічники привселюдно відстоювали необхідність подальшого поширення революції в усьому світі. На відміну від них Сталін і його прибічники відстоювали необхідність закріплення досягнень революції в СРСР («побудову соціалізму в окремо взятій країні»). Незважаючи на поразку Троцького і його еміграцію, позиції прибічників його ідеї і методів залишались сильними в нижчих ланках радянського державного апарату аж до 1935-37 рр. («Великої Репресії»), коли влада вже повністю перейшла до рук «сталіністів».

24 серпня 1940 року газета «Правда» відреагувала на смерть Лева Троцького редакційною статтею «Смерть міжнародного шпигуна». «У могилу зійшла людина, — говорилося у статті, — чиє ім'я з презирством і прокляттям вимовляють трудящі в усьому світі, людина яка протягом багатьох років боролася проти справи робітничого класу і його авангарду — більшовицької партії… Найближчі сподвижники Троцького уже з 1921 року були агентами іноземних розвідок, були міжнародними шпигунами. Вони на чолі з Троцьким ревно служили розвідкам і генеральним штабам Англії, Франції, Німеччини, Японії… Його вбили його ж прибічники. З ним покінчили ті ж терористи, яких він вчив убивати з-за рогу, зрадництву і злодіянням проти робітничого класу, проти Країни рад. Троцький, який організував злодійське вбивство Кірова, Куйбишева, Максима Горького, став жертвою своїх же власних інтриг, зрад, злодіянь…»

Троцький про Україну

У 1939 році, коли знову гостро постало українське питання Троцький висунув гасло: «Єдина вільна і незалежна робітничо-селянська Україна!» У своїх наступних статтях з «Бюлетеню опозиції» («Незалежність України та сектантська плутанина», «Демократичні кріпосники та незалежність України») він боронив його у полеміці з російською еміграцією та деякими колишніми соратниками.

Троцький в СРСР

До своєї еміграції за кордон Троцький зображувався в радянській літературі як один з головних героїв революції. Після періоду боротьби за владу і репресій в радянському держапараті у 1920-30-х роках ім'я Троцького замовчувалося і його роль в революції применшувалася. Така ситуація фактично існувала аж до періоду перебудови в середині 1980-х років, коли в СРСР його знову почали визнавати як одного з діячів революції.

Основні твори

• Тероризм і комунізм (1920).
• Уроки Жовтня (1924).
• Перманентна революція (1928).
• Історія російської революції (1931).
• Їхня мораль і наша (1938).
• Сталін (1940).

Видання українською

• Тероризм і комунізм / Пер. з рос. — Харків; Берлін; Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 224 с.
• Л. Троцький, Х. Раковський. Перспективи й завдання нового етапу / Пер. з рос. — Харків: Гарт, 1923.
• 1905 рік / Пер. Арк. Любченко та Мих. Щербак. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 275 с.
• Український Троцький. Тексти Лева Троцького про Україну / Наук. ред. Д. Пілаш; літ. ред. С. Денисюк [та ін.]; пер. з рос. А. Іщенко [та ін.]. — Одеса: БМВ, 2013. — 167 с.

Примітки

1. Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923—1991 гг. / сост. В. И. Ивкин. — М. : Российская политическая энциклопедия, 1999.
2. Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник / сост. Ю. В. Горячев. — М. : Граница, 2005. — 1008 с. — ISBN 978-5-94961-778-0. (рос.)
3. Иван Кривушин, энциклопедия «Кругосвет»
4. За це вбивство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1960 року Лопесу Рамону Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
5. Луис Фишер. Жизнь Ленина //Перевод с англ. Омри Ронена.— London: Overseas Publications Interchange, Ltd., 1970.— С. 272.
6. Троцкий Л. Моя жизнь. — Берлин, 1930. — Т. 1. — С. 22, 109.
7. Спанатій О. Розвиток газетної справи в Миколаєві ХІХ — початку ХХ століття [ 30 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2010. — С. 21–24.
8. Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии). — Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение). — М. : Книга, 1989. — 890 с. — III, С. 152.
9. Проект «Спогади про ГУЛАГ і їх автори». Троцкий Лев Давидович (Бронштейн Лейба Давидович). Хронологія. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 22 січня 2011. 
10. Троцкий Л. Д. Вокруг Октября. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 22 січня 2011. 
11. . Архівовано з джерела 28 липня 2012. Процитовано 2011-01-22.
12. Троцкий Л. Д. Моє життя. Глава 23. У концентраційному таборі. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 21 січня 2011. 
13. Л. Троцький. Протокол попереднього слідства у справі 3-5 липня. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 22 січня 2011. 
14. Ісаак Дойчер. Троцкий в Жовтневій революції. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 22 січня 2010. 
15. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. — 2-е изд. : Учеб. пособие / ред. коллегия: А. С. Орлов, А. Ю. Полунов, Т. Л. Шестова, Ю. А. Щетинов. — М. : Простор, 2004. — С. 352.
16. Лев Троцький і Україна // Спільне: журнал соціальної критики

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• С. В. Кульчицький. Троцький Лев Давидович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 160. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• О. М. Мироненко. Троцький Лев Давидович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Чернявский Г. И. Лев Троцкий. — М.: Молодая гвардия, 2010. — 704 с. — («Жизнь замечательных людей»). ISBN 978-5-235-03369-6
• Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов. — Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит». — М.: Наука, 1990. — 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской революции»)
• Фесенко A. М. К вопросу о «Новом курсе» Л. Д. Троцкого // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 9. — С. 261—266.
• Л. Троцкий. Моя жизнь. Опыт автобиографии.(рос.)

Посилання

Твори Троцького

• Про національне питання (1923)
• Робітнича держава, термідор і бонапартизм (історично-теоретична перевірка) (1935)
• Їхня мораль і наша (1938)
• Про Українське питання (1939)

Корисна інформація

• Макс Шахтман. Десять літ. Історія i прінципи Лівої опозиції (1933)
• Сергій Гірік. Лев Троцький як ідеолог українського самостійництва (2009)
• Павло Солодько. Мехіко. В гостях у Троцького (2010)
• Богдан Цюпин. Син України: Лев Троцький — Лейба Бронштейн (історик Роберт Сервіс про Лева Троцького) (2010)
• Сергій Грабовський. Війна, мир, українська незалежність і товариш Троцький (2010)
• Сергій Грабовський. Україна. Революція. Троцький (2011)
• Сергій Грабовський. Битва навколо «Чорного Ворона»: Лев Давидович vs. Олександр Борисович (2011)
• Юлій Федоровський. Лев Троцький і Україна (2013)
• В. М. Босько. Лев Троцький: загадка псевдоніма

Попередник: Сергій Каменєв 1918 — 1919	Народний Комісар з військових та морських справ РРФСР 29 серпня 1919 — 6 липня 1923	Наступник: — посада ліквідована
Попередник: — посада створена	Народний Комісар з військових та морських справ СРСР 6 липня 1923 — 26 січня 1925	Наступник: Михайло Фрунзе 1925