Печеніжин Печені жин селище міського типу в Україні центр ської селищної територіальної громади Коломийського району Іва

48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917Координати: 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917

Висота над рівнем моря

319 м

Водойма

Печеніга, Лючка

Відстань

Найближча залізнична станція:

Коломия

До станції:

12 км

До райцентру:

- автошляхами:

12 км

Селищна влада

Адреса

78576, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, смт Печеніжин, Незалежності, 15

Карта

Печеніжин

Печеніжин у Вікісховищі

Розташування Редагувати

Розташоване за 12 км від залізничної станції Коломия, у мальовничій улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою і Лючкою.

Історія Редагувати

На території містечка виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.

Припускають що назва, нібито, походить від кочового союзу племен печенігів, яке заселяло пониззя Прута та степову частину України у 9-11 століттях..

Синагога

За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства. У галицьких судових книгах Печеніжин згадується 1 липня 1443 року серед спадщини галицькому каштеляну Яна Коли і був великим поселенням, центром волості. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі.

Під час визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування повстанцями було здобуто Печеніжинський замок.

З 1772 року Печеніжин, як уся Галичина, частина Волині, належав до володінь Габсбурґів (згодом, з 1804-го — Австрійська імперія, з 1867-го — Австро-Угорщина).

1883 — заходами співвласника нафтопромислів у Слободі Рунґурській Станіслава Щепановського у Печеніжині спорудили найсучасніший і найбільший на ті часи нафтоперегінний завод.

1886 — заходами того ж таки С. Щепановського Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм», також було збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Цей промислово-логістичний комплекс діяв до 1944, коли видобуток нафти припинили через вичерпання родовища. Паротяг Коломийської локальної залізниці kkStB 98 LCJE 032 був названий на честь селища.

В другій половині XIX століття в містечку знаходився повітовий окружний суд для 27923 мешканців.

У 1898 році утворений Печеніжинський повіт з центром у Печеніжині, який охоплював також 20 сіл і містечко Яблунів.

1913 — у містечку мешкало 7000 осіб, з них: 4100 русинів (українців), 600 поляків і 2300 євреїв.

1 квітня 1929 року польська адміністрація ліквідувала Печеніжинський повіт (територію приєднана до Коломийського повіту).

З 1939 року містечко у складі УРСР, з 17 січня 1940 року — райцентр.

У 1970 році в селі встановлений пам'ятний знак «Олекса Довбуш» (автори — скульптор Валентин Борисенко, архітектор Зиновій Соколовський).

Релігія Редагувати

церква Великомученика Димитрія (1871, ПЦУ, дерев'яна)
церква Святого Архистратига Михаїла (УГКЦ)
церква Воскресіння Христового (1775, УГКЦ, дерев'яна, втрачена)

Відомі люди Редагувати

Народилися Редагувати

Грабовецький Володимир — український історик.
Довбуш Олекса — найвідоміший із опришків.
Козьменко Дмитро — священник УГКЦ, Провідник Чернівецького надрайонного проводу ОУН, лицар Бронзового хреста заслуги УПА.
Лабунька Марія — провідниця жіночої мережі ОУН округи «Батурин» на Закерзонні, педагог, громадська діячка.
Митлюк Микола (1910—1936) — діяч ОУН у Китаю
Семенюк Іван — український різьбяр.
Самокишин Роман Іванович )1885-1971 — повстанський отаман, полковник Армії УНР.

Працювали Редагувати

д-р Маковський Василь — війт з 1933 року
Чишковський Теофіл — український живописець.

Дідичі Редагувати

Сьогодення Редагувати

В селі працює Печеніжинська спеціальна школа Івано-Франківської обласної ради.

Примітки Редагувати

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
стор. 2042—2043, том 6 [ 27 січня 2020 у Wayback Machine.], «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
↑ Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 933. (пол.)
Kołowie [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.
Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. — S. 173. (пол.)
Повна збірка законів Галичини і Володимирії з Освенцімським, Заторським і Краківським князівствами, 1898, ч. VII, № 42
Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 16 marca 1929 r. o zniesieniu powiatu peczeniżyńskiego w województwie stanisławowskiem // Dziennik Ustaw. — 1929. — nr 20. — poz. 190. — S. 384. (пол.)
ЛКСФ: історія заснування та мистецька освіта. lksf.online. оригіналу за 30 вересня 2022. Процитовано 11 лютого 2023.
Отаман Роман Самокиш (1885-1971) |Українські отамани | Визвольні змагання | Шлях до незалежності (uk-UA). Процитовано 17 квітня 2023.
Х. Весна, Я. Мазурак. Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.
Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 633. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
Печеніжинська спеціальна школа Івано-Франківської обласної ради. if.isuo.org. Івано-Франківська область. ІСУО. оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 17 травня 2017.

Джерела та література Редагувати

Вербиленко Г. А. Печеніжин [ 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 201. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Володимир Грабовецький Західно-Українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр [ 12 серпня 2020 у Wayback Machine.].— К.: Наукова думка, 1972.— 194 с.
Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 932—933. (пол.)

Посилання Редагувати

Історія селища Печеніжин [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[ЕУ-2] стор. 2042—2043, том 6 [ 27 січня 2020 у Wayback Machine.], «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9

[Г3-3] Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 933. (пол.)

[4] Kołowie [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[5] . Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.

[6] Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. — S. 173. (пол.)

[7] Повна збірка законів Галичини і Володимирії з Освенцімським, Заторським і Краківським князівствами, 1898, ч. VII, № 42

[8] Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 16 marca 1929 r. o zniesieniu powiatu peczeniżyńskiego w województwie stanisławowskiem // Dziennik Ustaw. — 1929. — nr 20. — poz. 190. — S. 384. (пол.)

[9] ЛКСФ: історія заснування та мистецька освіта. lksf.online. оригіналу за 30 вересня 2022. Процитовано 11 лютого 2023.

[10] Отаман Роман Самокиш (1885-1971) |Українські отамани | Визвольні змагання | Шлях до незалежності (uk-UA). Процитовано 17 квітня 2023.

[11] Х. Весна, Я. Мазурак. Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.

[12] Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 633. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]

[13] Печеніжинська спеціальна школа Івано-Франківської обласної ради. if.isuo.org. Івано-Франківська область. ІСУО. оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 17 травня 2017.