Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (ім'я при народженні — Олександр Крачковський; 26 серпня (7 вересня) 1875, Київ — 14 червня 1919, Київ — український живописець, педагог і громадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844—1909) — українського художника і педагога.
| Олександр Олександрович Мурашко | |
|---|---|
| | |
| Фото Олександра Мурашка, 1905-1906. | |
| При народженні | рос. Александръ Крачковскій[1] |
| Народження | 26 серпня (7 вересня) 1875[1] Київ, Російська імперія |
| Смерть | 14 червня 1919[…] (43 роки) |
| Київ, Українська СРР | |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
| Національність | українець |
| Країна | Російська імперія → УНР |
| Жанр | художник, педагог і громадський діяч |
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв |
| Діяльність | художник, art educator, графік, педагог |
| Напрямок | реалізм, імпресіонізм |
| Відомі учні | Grigorij Musatovd, Пастухов Борис Іванович, Епштейн Марко Ісайович, Загальська Ольга Олександрівна і Колесник Максим Йосипович |
| У шлюбі з | Мурашко Маргарита Августівна |
| | |
| Мурашко Олександр Олександрович у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Життєпис Редагувати
Дитинство Редагувати
Народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві, у записі про народження в метричній книзі відомостей про батька немає, оскільки мати Марія Іванівна Крачковська народила його поза шлюбом. До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де його виховувала бабуся, проста селянка, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва та народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи.
Дядько Олександра забирає хлопця, покинутого матір'ю, від бабці до себе. Але з часом у матері Олександра, Марії Іванівни Крачковської, прокидаються материнські почуття, й тепер хлопець живе з нею. Після її одруження Олександр переїжджає до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, рідного брата художника Миколи Мурашка, була невелика іконописна майстерня, заснована 1827 року. Господар починає активно залучати пасинка до роботи.
Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва. Майстерню розмістили у власному будинку на Малій Житомирській, 14. Саме від брата Олександр Мурашко, власник іконостасної майстерні в Чернігові, дізнався про заплановані великі роботи в Києві у Володимирському соборі й переніс свою майстерню до Києва, отримавши підряд на ґрунтування стін і позолотні роботи. А згодом — і на виготовлення церковних меблів. За інформацією Ігоря Шарова, верхні, мармурові, колони іконостаса виготовлено в Італії, а нижні, дерев'яні, — у майстерні О. Мурашка.
Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка.
Малювання для Мурашка стає сенсом життя:
| «Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні...» |
Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. Ночував на схилах Дніпра, на баржах — застудився, але Олександр Іванович не прийшов на допомогу, адже хотів скорити пасинка своїй волі.
Розумів хлопця й підтримував його бажання стати художником не Олександр, а Микола Мурашко — дядько Олександра Мурашка, рідний брат вітчима, засновник і незмінний керівник Київської малювальної школи (відомої також за його іменем).
Зусиллями Прахова, Васнєцова і Нестерова опір Олександра Івановича було зламано. Примирившись із вітчимом, отримавши деяку суму грошей на дорогу та його прізвище, Олександр їде до Петербурга.
Академія Редагувати
Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а у 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878—1927) і Філіпом Малявіним (1869—1940) переймає гуманістичні ідеали його мистецтва, наслідує принципи живописних методів — вільну манеру письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми.
Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, позначені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції.
Рєпінська школа заклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких би живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди утверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.
Європа Редагувати
Париж і Мюнхен — два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму та свій варіант арт нуво, а другий — мистецтво модерну. Перебуваючи за кордоном у 1901—1903 роках, Мурашко, безперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижа, він насамперед відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599—1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів.
Поступово під впливом вражень безпосередньо від особливостей життя і побуту міста, від побаченого в музеях, на виставках у живописі Мурашка з'являються певні новації, які походять від основ імпресіонізму.
Художник прагне до більшої витонченості тональних переходів, передачі рефлексів вечірнього штучного освітлення, яке створює виразні світлові ефекти. Розуміючи, що «Париж — прекрасне місце для загального розвитку, а не для роботи», майстер вирушає до Мюнхена з його по-німецьки діловим художнім життям. У Німеччині художник серйозно працює над вдосконаленням свого малюнку, а також знайомиться з роботами представників мюнхенської сецесії.
Вже під час перебування у Франції Мурашко намагається використовувати певні прийоми стилю модерн — в композиції, у формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Йому імпонують естетичні принципи цього стилю, прагнення повернути втрачену імпресіоністами пластичну матеріальність живопису. Але Мурашко залишається далеким від образної штучності модерну, його міфологічно-символічних алегорій. Художник знаходить свою дещицю умовності в реальності. За його узагальненнями завжди стоїть живий, невигаданий світ.
Визнання Редагувати
1904 року повертається до Петербурга. Опинившись у звичному для себе середовищі, багато працює, прагнучи на практиці закріпити все те, що вже пройшов, і знайти те нове, що могло б ствердити власні позиції. Таким новим твором стає для художника картина «Карусель» (1906), яка принесла Мурашкові світове визнання: представлена на Мюнхенській міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. Художник отримує запрошення із столиць і міст Європи — Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена, Венеції.
Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував у Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). У 1911-1912 художник брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону». Твори українського митця користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, друкували журнали. Картину «Карусель» придбали зразу з виставки для Музею образотворчих мистецтв Будапешта.
Ескіз до картини «Карусель» (1906) зберігає Національний художній музей України.
Визнання Олександра Мурашка стало визнанням не лише окремого художника, а і його Батьківщини. Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори долучені до контексту світового художнього процесу.
Київ Редагувати
Виставкова діяльність Редагувати
У 1907 художник остаточно повернувся з Петербурга до Києва. Не полишаючи активної участі у вернісажах столичного міста, він розпочав самостійну діяльність у київському виставковому житті. Митець яскраво продемонстрував свій талант на ювілейній виставці першого вчителя і дядька — Миколи Мурашка (14.11—07.12.1908 рік). Маргарита Мурашко, дружина художника, згадувала, що роботам Олександра Олександровича була відведена окрема зала. Майстер експонував картини «Карусель», «Кав'ярня», портрети Я. Станіславського, М. Мурашка (портрет «Старого вчителя»), «На ковзанці» (портрет Олександри Мурашко), «На терасі» (портрет Олександри Мурашко), «На кормі» (портрет Жоржа Мурашка) та інші роботи.
На III виставці картин групи київських художників (05.03.1910—04.04.1910 р.) О. Мурашко представив 4 роботи. Каталог свідчить, що це були портрети Маргарити Мурашко на Капрі, Олени Прахової за кроснами, співака Павла Андрєєва, а також графічне зображення Софії Філіпсон.
На початку 1911 у міському музеї Києва відкрилася IV виставка київських художників (22.01.1911—27.02.1911), в якій взяло участь чимало відомих митців, таких як Олександр Богомазов, Євген Вжещ, Василь Кричевський, Петро Левченко, Абрам Маневич, Микола Пимоненко та, звісно ж, Олександр Мурашко. Митець представив на розсуд киян декілька своїх робіт: портрет В. Дитятиної, портрет професора М. Воскобойникова та декілька етюдів.
Зчинив справжній фурор на V виставці київських художників (02.12.1912—06.01.1913), де він знову продемонстрував мешканцям рідного міста неабиякий талант живописця. Київський вернісаж функціонував у Педагогічному музеї, а кількість відвідувачів виставок у Києві з кожним роком зростала і в 1912 сягнула 5 500 осіб, що в матеріальному вираженні становило понад 2 000 карбованців. Перлинами серед представлених картин були роботи О. Мурашка: портрет пастора Юнгера та «Неділя» (в оригіналі — «Воскресный день»). Художник і художній критик Г. Бурданов так писав про 5-у імпрезу киян: «Беззаперечно, О. Мурашка варто вважати найсильнішим художником на виставці. Зала з роботами митця найбільша цінність на вернісажі киян». Далі автор пише: «Не можна не дивуватися тому факту, що роботи О. Мурашка є в королівському музеї картин в Бухаресті, в приватних руках в Англії та Америки, а в музеях Російської імперії його полотна відсутні».
З початком війни актуальними стали благодійницькі імпрези, в яких полотна О. Мурашка також були представлені. Яскравим прикладом був захід, що проходив в стінах університету Св. Володимира у 1915 році. Роботи, які виставляли в актовій залі університету, перебували в приватній власності професора Г. Павлуцького та Л. Виноградської.
VIII вернісаж київських художників відкрився з дворічною затримкою, у 1916 (14.02. — 20.03.). Представив чотири роботи: «Праля», «Надвечір'я» (в оригіналі –"Къ вечеру"), а також портрет та етюд.
Олександр Мурашко був справжньою зіркою на першій виставці Київського товариства художників (11.03. — 09.04.1917), митець представив на розсуд киян десять робіт, серед яких були «Портрет Б. В. Енні», «Сімейний портрет», «Весна 1916 р.», «Сонячний рефлекс», «Портрет старої» та безліч малюнків і етюдів.
Найбільша виставка творів митця була організована в приміщені Української Академії мистецтв, на жаль, вже після його жорстокого вбивства. Її ідейним натхненником був мистецтвознавець Федір Ернст, саме йому вдалося зібрати понад 70 робіт Олександра Мурашка та гідно їх презентувати. Усі полотна були поділені на 3 секції: закінчені роботи, етюди й ескізи. Імпреза 1922 року була яскравим завершенням творчої та виставкової діяльності талановитого художника.
Київ був містом, яке Мурашко по-справжньому любив:
| «тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура...» |
Мистецькі пошуки Редагувати
Починається час активної роботи, спрямованої на створення самобутньої образно-пластичної системи.
Від традиції Мурашко переходить до новаторства. В його живописі органічно з'єднались імпресіоністична пленерність і етюдність з чіткою організацією форм, їх декоративним узагальненням і монументалізацією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі.
Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку XX століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, від арт нуво манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від порожньої формотворчості. Його художня манера схожа з віртуозною художньою манерою шведського художника Андерса Цорна (1860—1920). Але й віртуозу Цорну далеко до колористичних скарбів, що мав не менш талановитий Олександр Мурашко. За ним йшли А. Маневич, Ф. Кричевський, О. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький тощо.
Щаблі еволюції творчості художника можна спостерігати на його портретних творах. Помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, яка слугує не тлом, а органічним середовищем, перебуває в емоційному та духовному зв'язку з людиною. Так у полотні «Портрет Людмили Куксиної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует. Помітним є шлях майстра від колористичної стриманості, притаманний його раннім роботам, до такої посиленої кольорової інтонації, що портрет перетворюється на знак краси та щастя. Можна також простежити зміни в його ставленні до моделі: від поглибленого психологізму — до більш узагальненого трактування образу, підпорядкованого живописно-пластичним задумам художника. Хоча кожне обличчя на його портретах має свій особистий настрій попри ескізність та широкі мазки фарб.
Зміни відбуваються і в його трактовці народної теми — вона ускладнюється, образи стають глибшими, справді психологічними. Вихор веселощів ярмарку вщухає й дає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці зі світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно — в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в повільному ритмі ліній, форм, притаманних народному устрою.
Водночас Мурашко, людина активна, діяльна, займається не лише творчою роботою. Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Пан Олександр мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв.
Багато сил віддавав Мурашко вихованню молодих митців. У 1909 році почав викладати в Київському художньому училищі, звідки звільнився 1912 через консерватизм дирекції, — «не хотів витрачати сили на боротьбу з окам'янілостями».
У 1913 відкриває власну студію в домі Гінзбурга, на вулиці Інститутській, 16. Це була одна з найвищих будівель у місті — 11 поверхів, а студія розмістилася на горищі. Викладання в ній було організоване академічно серйозно і багато в чому нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім малюнку і живопису, читали лекції з історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходило з училища до студії на Інститутській.
Художник А. Петрицький пригадував:
| «В студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом...» |
Після смерті батька в 1910 Мурашко продає квартиру на Малій Житомирській і купує невеликий будинок з садом на Лук'янівці, будує майстерню. Йому подобається тихе передмістя, де так чудово працювати. Мріє перетворити вулицю Боггоутівську на своєрідне «мистецьке містечко», пропонує друзям оселитися поруч.
Перерване життя Редагувати
Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. 1917 року здійснилася його давня мрія — було відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко — один з найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису. Але викладання та робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. Ось як про це 1918 року писав сам художник:
| «Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці...» |
Та навіть у небагатьох творах складного постреволюційного часу, явно проступають нові риси його живописної манери. В картині «Жінка з квітами» Мурашко немов повертається до часів юності, до уроків Рєпіна. Художник легко і точно моделює пластику жіночого обличчя, фігури, оперує тональними переходами, світлотінню. Але завіса, що слугувала тлом, сукня моделі, квіти в її руках написані широко, експресивно, точно. В них — той, звичний Мурашко, з його декоративним багатством реального життя.
Олександр Мурашко був вбитий червневої ночі 1919 року агентами ЧК неподалік від власного будинку на Лук'янівці пострілом в потилицю. Художник загинув на 44 році життя, повний нових ідей і творчих планів. Тодішня ж преса написала, що «був пограбований і забитий бандитами».
Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі (дільниця № 20, ряд 14, місце 37). Група авторів надгробного пам'ятника — Р. Гавриленко, М. Хімич, В. Чечіль; керівник творчого колективу — Микола Стороженко.
Родина Редагувати
- Дружина — Маргарита Августівна Мурашко (у дівоцтві Крюгер).
- Донька (названа) — Катерина Олександрівна Мурашко (у заміжжі Гай).
- Онук — Олег Васильович Гай.
Основні твори Редагувати
Твори Олександра Мурашка зберігаються в музеях України, Угорщини, Білорусі, Росії, Азербайджану.
- Портрет Миколи Петрова, 1897—1898
- Портрет Олени Мурашко, 1898—1899
- Портрет Ольги Нестерової, 1900
- Похорон кошового, 1900
- Парижанки. Біля кав'ярні, 1902—1903
- Дівчина в червонім капелюшку, 1902—1903
- Дівчинка з собакою. Портрет Т.Язевої, 1903—1904
- Портрет професора Адріяна Прахова, 1904
- Зима, 1905
- За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової, 1905
- На ковзанці. Портрет Олександри Іванівни Мурашко, 1905
- Карусель, 1906
- На кормі. Портрет Жоржа Мурашка, 1906
- Сонячні плями. Портрет Жоржа Мурашка, 1908
- Портрет Маргарити Мурашко, 1909
- Благовіщення, 1909
- Портрет Людмили Куксіної, 1910
- Портрет Віри Дитятіної, 1910
- Портрет Віри Єпанчиної,1910
- Біля ставка. Портрет Маргарити Мурашко, 1913
- Селянська родина, 1914
- Праля, 1914
- Портрет старої жінки, 1916
- Жінка з квітами, 1918
- Автопортрет, 1918
Зображення творів Редагувати
Київ, Національний художній музей України Редагувати
Інші Редагувати
Пам'ять Редагувати
Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 140 років із дня народження Олександра Мурашка відзначалося на державному рівні.
Примітки Редагувати
- ↑ а б Метрична книга
- ↑ Мурашко Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Метрична книга
- RKDartists
- . Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 8 травня 2011.
- (ru-RU). Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019.
- Гілея. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 24 серпня 2015.[недоступне посилання з липня 2019]
- Політика / Голос України. — К., № 29 (6033) від 18 лютого 2015. — С. 4
- Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році [ 23 січня 2022 у Wayback Machine.] // Верховна Рада України, 11 лютого 2015 року
Джерела та література Редагувати
- https://antikvar.ua/venetsijske-listuvannya-oleksandra-murashka/ [ 9 травня 2019 у Wayback Machine.]
- http://antikvar.ua/vidpovid-shho-stavit-zapitannya-pro-narodzhennya-oleksandra-murashka/ [ 4 червня 2018 у Wayback Machine.]
- https://antikvar.ua/nove-u-rodovodi-oleksandra-murashka/ [ 26 березня 2019 у Wayback Machine.]
- https://antikvar.ua/murashko-v-sobranijah-kievlyan/ [ 21 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- http://ethnic.history.univ.kiev.ua/upload/gallery/2019/149/14_понамарчук_добріян.pdf [ 24 січня 2022 у Wayback Machine.]
- http://ethnic.history.univ.kiev.ua/upload/gallery/2017/141/11_добріян.pdf [ 24 січня 2022 у Wayback Machine.]
- http://ethnic.history.univ.kiev.ua/upload/gallery/2016/114/10_добріян.pdf [ 24 січня 2022 у Wayback Machine.]
- «Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спогади Маргарити Мурашко / Авт. ст. та ком. Дар'я Добріян; укл. Віталій Ткачук. — К. : ArtHuss, 2016. — 168 с. : іл.
- «Знаєте, Тіно, я дуже люблю життя…»: Спогади про Олександра Мурашка / Укл., авт. ст. та ком. Дар'я Добріян. — К. : ArtHuss, 2017. — 96 с. : іл.
- Янковська О. В. Мурашко Олександр Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 134. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1. [ 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Олександр Мурашко. Альбом / Авт.-упор. Л. Г. Членова. — К. : «Мистецтво», 1980.
- Членова Л. Г. [вступна стаття] // Олександр Мурашко. Альбом / Авт.-упор. Л. Г. Членова. — К. : «Мистецтво», 1980. — С. 5–20.
- Словник художників України
- Професори НАОМА (1917—2007) //Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — К. — 2007. Спецвипуск.
- Членова Л. Г. Мурашко: сторінки життя і творчості / Лариса Членова ; Нац. худ. музей України, Всеукр. т-во «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Артанія Нова, 2004. — 254 с. : репрод. [ 3 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Антонович Д. Олександер Мурашко (1875—1919). — Прага : Вид-во укр. молоді, 1925. [ 3 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- О. Мурашко = O. Muraschko / стаття К. Сліпка-Москальцева ; заг. ред. А. Березинського. — Харків: Рух, 1931. — 55 с., 9 арк. іл. : портр. — (Українське малярство).] [ 26 липня 2018 у Wayback Machine.]
- Сівков Олег. і модернізм у малярстві Олександра Мурашка // Образотворче мистецтво. — 2001. — № 2. — С. 12–13. [ 29 грудня 2018 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мурашко Олександр Олександрович |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мурашко Олександр Олександрович |
- Мурашко Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1055-1056. — 1000 екз.
- Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 13. Олександ(е)р Мурашко та Абрам Маневич [ 2 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Олександр Мурашко. Твори з колекції національного художнього музею України. Київ, НХМУ, 2000. [ 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Мурашко Олександр Електронна бібліотека «Культура України» [ 3 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Олександр Мурашко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1975. [ 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Добріян Д. М. «Виставкова діяльність Олександра Олександровича Мурашка (1898—1922 роки)» // «Гілея: науковий вісник». — К. : Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, ВГО Українська Академія Наук, 2015. — Вип. 93 (№ 2). — с. 122-125. [ 27 лютого 2022 у Wayback Machine.] — ISSN 2076-1554
- О. Б. Жбанкова — Геній Олександра Мурашка. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Спогади про Олександра Мурашка. Комплект із двох книг. Київ, ArtHuss, 2017.
- Спогади Маргарити Мурашко. Київ, ArtHuss, 2016. [ 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Лариса Членова. Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості. Київ, Артанія Нова, 2004.