Карл V (нім. Karl V., фр. Charles V), ім'я при народженні Шарль Леопольд Ніколя Сіксте, на прізвисько Герцог без герцогства, 3 квітня 1643 — 18 квітня 1690) — герцог Лотарингії у 1675—1690 роках, під час окупації його земель французькими військами Людовіка XIV, син герцога Лотарингії Ніколя II Франсуа та лотаринзької принцеси Клаудії Франсуази, генералісимус імперської армії, учасник австро-турецької війни 1663—1664 років, франко-голландської війни 1672—1678, Великої турецької війни, війни Аугсбурзької ліги. Кавалер ордену Золотого руна.
| Карл Леопольд фр. Charles V de Lorraine | |
|---|---|
| | |
| Король Єрусалиму | |
| Правління | 1659-1690 |
| Коронація | Титулярний |
| Попередник | Фердинанд І Філіп |
| Наступник | Леорольд І Йозеф |
| Інші титули | Герцог Лотарингії |
| Біографічні дані | |
| Народження | 3 квітня 1643 Відень, Священна Римська імперія |
| Смерть | 18 квітня 1690 (47 років) Вельс, Священна Римська імперія |
| Дружина | Елеонора Марія Австрійська |
| Діти | Леопольд, Карл Йозеф, Елеонора, Карл Фердинанд, Йозеф Інноченц, Франц Йозеф |
| Династія | Лотаринзький дім |
| Батько | Ніколя II Франсуа |
| Мати | Клаудія Франсуаза Лотаринзька |
| Нагороди | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Карл народився 3 квітня 1643 року у Відні. Він був другим сином та другою дитиною в родині герцога Лотарингії Ніколя II Франсуа та його дружини Клаудії Франсуази Лотаринзької. Хлопчик мав старшого брата Фердинанда Філіпа. Згодом у нього з'явились три сестри. Його батьки жили при імператорському дворі після захоплення Лотарингії французькими військами. На трон герцогства також претендував його дядько, принц Карл.
Карл Леопольд, як молодший син, з раннього віку призначався до релігійного життя. У 1648 він отримав чин пробста Сен-Дьє-де-Вож, а у 1649-му — абата бенедиктинського монастиря Горзе. Юнацькі роки провів у Відні, Парижі та Брюсселі. Однак, смерть у 1659 році старшого брата, зробила Карла спадкоємцем Лотарингії. Принц, залишивши духовну стезю, спрямував сили у бік військової кар'єри.
Карл був високим, мав гарну статуру, благородні риси обличчя та імпонуючу манеру триматися. Був наділений розумом у поєднанні із зрілою та справедливою серйозністю суджень. Говорив мало та лаконічно.
Спроба компенсувати відсутність земельних володінь багатим шлюбом виявилася невдалою. Чотири спроби укласти шлюб у Франції були марними. Його нареченими могли стати Марія Манчіні, небога кардинала Мазаріні; принцеса Монпасьє; Маргарита Луїза Орлеанська та Марія Джованна Савойська.
Не знайшовши у Версалі підтримки щодо фактичного відновлення своєї родини на троні герцогства, оточений інтригами та ворогами, до того ж не маючи коштів, Карл таємно залишив французький двір та, через Безансон, прибув до Риму. Там він сподівався зацікавити своїми справами Папу Римського. Звідти, через Венецію та Мюнхен, принц прибув до Відня, де імператор Леопольд, з яким вони зростали разом, прийняв його по-братськи.
У 1662 Карл офіційно приєднався до двору імператора Священної Римської імперії, 1663-го —вступив до лав імперської армії. У званні полковника брав участь у битві під Сентготтхардом, яка завершилася перемогою християнської армії та стала ключовим моментом австро-турецької війни 1663—1664 років.
Після зречення у вересні 1668 бездітного короля Речі Посполитої Яна II Казимира, Карл виступав одним з претендентів на польську корону.
У 1671 воював в Угорщині під командуванням генерала Йоганна фон Шпорка. При облозі Мурау в Штирії його було зведено у ранг командуючого. Наступного року, коли військом керував Раймунд Монтекукколі, Карл очолив імператорську кавалерію.
У 1674 знову претендував на польську корону після смерті Міхала Корибута Вишневецького, однак на престолі затвердився Ян III Собеський.
Під час франко-голландської війни 1672—1678, у битві при Сенефе 11 серпня 1674, отримав поранення в голову. У вересні 1675 став генералісимусом імперської армії. Тоді ж він успадкував герцогство Лотаринзьке і був визнаний законним правителем у всіх країнах, окрім Франції.
У політичних та військових справах герцог діяв рішуче, швидко та обережно. Мав великий талант, як до ведення бойових дій, так і у політиці. Сумлінно тримав свої обіцянки, вірним і відданий другом, непримиренно ставився до ворогів та користувався загальною повагою.
1676-го він брав участь в облозі Філіппсбурга, під час якої пережив віспу. У лютому 1678 — одружився із зведеною сестрою імператора Елеонорою Марією, а в середині липня 1678 — очолив перехід імператорської армії через Шварцвальд.
Німвегенські мирні договори закінчили франко-голландську війну. Згідно них, права Карла на свою країну були підтверджені, але, як і раніше, не допускалося фактичного управління. Імператор Леопольд I підписав мир 5 лютого 1679. Він поступився на користь Франції Фрайбургом, але залишив за собою Філіппсбург. Продовження окупації Лотарингії слугувало гарантією цієї угоди.
Карла було призначено губернатором Тиролю та Передньої Австрії, де він і провів наступні чотири роки із родиною, відійшовши від справ та оселившись в палаці Іннсбрука.
Османська імперія в цей час ґрунтовно готувалася до захоплення Відняː наращували озброєння та укладали військові союзи із некатолицькими народами, що зазнавали утисків через віру, всередині імперії. Столиця була стетегічно важливим містом, що контролювала Дунай. Навесні 1683 було оголошено про офіційний початок війни. 7 липня Відень було обложено. До середині серпня населення міста було готово здатися. Карл Лотаринзький, що вже перебував у діючій армії, в цей час розбив угорців при Бізамберзі. Невдовзі, на допомогу підійшла польська армія. Вирішальна битва почалася вранці 12 вересня. Карл Лотаринзький та австрійські війська контратакували турків з лівого флангу, в той час як німці атакували центр ворожого війська. Поляки із важкою кавалерією були ядром імперського війська. Османці, зробивши ставку на чимскоріше захоплення міста, були розбиті. Християнські війська здобули перемогу, яка визначила хід всієї війни.
Було вирішено переслідувати відступаючих турків. 21 жовтня війська герцога та польського короля взяли участь у битві при Естерґомі.
Упродовж наступних кількох років Карл отримав ще кілька перемог над турками. Були взяті Вишеград, Нейгейзель, Офен. Під час облоги останнього герцога важко поранили.
У серпні 1687 його військо здобуло блискучу перемогу у Другій битві при Могачі. Це призвело до державних змін і в самій Османській імперії. Бойовий дух турків пригнітився, яничари підійняли заколот. Діставшись Стамбулу вони повалили султана Мехмеда IV і звели на трон його брата Сулеймана II. Імперськими військами були відвойовані великі території, а також встановлений контроль над Славонією та Трансильванією. Угорці підписали акт про приєднання до імперії. Мусульманське населення втекло з усіх цих земель.
У травні 1688 герцог передав свою посаду головнокомандуючого курфюрсту Баварії Максиміліану II Еммануелю. Однак, незабаром повернувся до армії і командував військом під час війни Аугсбурзької ліги. Його участь у ній передбачала і повернення фактичної влади у Лотарингії. Карл оволодів фортецями Майнц та Бонн, зайняв Рейнську область.
Заслабнувши здоров'ям герцог на зиму повернувся до Іннсбруку. Навесні 1690 попрямував до Відня, сподіваючись обговорити з імператором Леопольдом I широкомасштабну реформу армії, а також питання щодо управління Лотаринзьким герцогством. Карл встиг дістатися лише Вельсу, де, прохворівши три години, раптово помер. Передбачається, що він був отруєний камердинером засобами для перуки. Смерть наступила через емболію легеневої артерії. Поховали Карла Лотаринзького у храмі єзуїтів у Іннсбруку. 1697-го його тіло доправили до Нансі, де він знайшов останній спочинок в усипальниці лотаринзьких герцогів у храмі Сен-Франсуа-де-Кордельєр.
Шлюб та нащадки Редагувати
У віці 32 років Карл Лотаринзький узяв шлюб із 24-річною Елеонорою Марією Австрійською, молодшою зведеною сестрою імператора Леопольда I. Весілля відбулося після п'яти років романтичного знайомства та із дозволу імператора на нерівний союз. Вінчання пройшло 18 лютого 1678 у Вінер-Нойштадті. Для нареченої це був другий шлюб. Від нетривалого шлюбу з королем Міхалом Корибутом Вишневецьким дітей у неї не залишилось.
В герцогській родині народилося шестеро дітей, з яких дорослого віку досягли четверо синівː
- Леопольд (1679—1729) — наступний герцог Лотарингії та Бару, був одружений з Єлизаветою Шарлоттою Орлеанською, мав численних нащадків;
- Карл Йозеф (1680—1715) — єпископ Оломоуцький та Оснабрюцький, князь-архієпископ Тріра;
- Елеонора (28 квітня 1682) — померла після народження;
- Карл Фердинанд (1683—1685) — пішов з життя у ранньому віці;
- Йозеф Інноченц (1685—1705) — генерал імперської армії, загинув у битві при Кассано під час Війни за іспанську спадщину, одруженим не був, дітей не мав;
- Франц Йозеф (1689—1715) — абат бенедиктинських монастирів у Ставло та Мальмеді.
Елеонора пережила чоловіка на сім років, всіляко лобіюючи при французькому дворі повернення Лотарингії їхнім синам. Рейсвейкський мирний договір, який завершив собою війну Аугсбурзької ліги, задовольнив її інтереси. Леопольду було повернено батьківський престол.
В свою чергу, його син, Франц Стефан був останнім герцогом Лотарингії та через шлюб з імператрицею Марією-Терезією став засновником лотаринзької гілки німецьких Габсбургів.
Нагороди Редагувати
Вшанування пам'яті Редагувати
- За наказом імператора Франца Йозефа I у військово-історичному музеї Відня у 1867 році була встановлена мармурова статуя герцога в натуральну величину;
- У Відні іменем герцога названо вулицю Karl-Lothringer-Straße в районі Флорідсдорф;
- В Нансі на його честь названо бульвар Шарля V.
Генеалогія Редагувати
| Карл III | Клаудія Валуа | Пауль цу Сальм | Марія ле Венор | Карл III | Клаудія Валуа | Вінченцо I Ґонзаґа | Елеонора Медічі | ||||||||||||||||||||||||||||
| Франсуа II | Крістіна Сальмська | Генріх II | Маргарита Ґонзаґа | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Ніколя II Франсуа | Клаудія Франсуаза Лотаринзька | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Карл | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітки Редагувати
- ↑ Karl Friedrich Hermann Albrecht: Karl, Herzog von Lothringen. Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 15, Duncker & Humblot, Leipzig 1882, стор. 302–308. [1] [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Constantin von Wurzbach: Habsburg, Karl Leopold. Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Band 6, Verlag L. C. Zamarski, Wien 1860, стор. 390–395. [2] [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
- Що підтримували турків.
Література Редагувати
- Ingrao, Charles. The Habsburg Monarchy 1618–1815. Cambridge: Cambridge Press. 2000. ISBN 978-0521780346.
- Stéphane Gaber, Et Charles V arrêta la marche des Turcs, Presses universitaires de Nancy, 1986, ISBN 2-86480-227-9.
- Henry Bogdan, La Lorraine des ducs, sept siècles d'histoire, Perrin, 2005, ISBN 2-262-02113-9
- Georges Poull, La maison ducale de Lorraine, Nancy, Presses Universitaires de Nancy, 1991, 575 p. ISBN 2-86480-517-0
- Paul Wentzcke: Feldherr des Kaisers – Leben und Taten Herzog Karl V. von Lothringen. Leipzig 1943.
- Golo Mann, August Nitschke: Propyläen Weltgeschichte. Band 7. Frankfurt am Main und Berlin 1964.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карл V (герцог Лотарингії) |
- Профіль на Geneall.net [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (нім.)
- Профіль на Thepeerage.com [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Генеалогія Карла Лотаринзького [ 14 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
| Попередник Герцоги Лотарингії | Король Єрусалиму 1659-1690 титулярний | Наступник Леопольд I |