Білопільський район

Білопільський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця Сумської області України.

Білопільський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Колишній район на карті Сумська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Сумська область
Код КОАТУУ:	5920600000
Утворений:	1923 р.
Ліквідований:	2020 р.
Населення:	▼ 50 587 (на 1.02.2016)
Площа:	1500 км²
Густота:	35.5 осіб/км²
Тел. код:	+380-5443
Поштові індекси:	41800—41875
Населені пункти та ради
Районний центр:	Білопілля
Міські ради:	2
Селищні ради:	2
Сільські ради:	24
Міста:	2
Смт:	2
Села:	115
Селища:	7
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Голова ради:	Відуєв Володимир Іванович (в.о.)
Голова РДА:	Нікітенко Олена Віталіївна (перший заступник голови)
Вебсторінка:	Білопільська РДА Білопільська райрада
Адреса:	41800 м. Білопілля, вул. Старопутівльська, 35
Мапа
Білопільський район у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші райони з назвою: Білопільський район.

Географія

Білопільський район розташований в лісостеповій зоні в центральній частині Сумської області, межує з Буринським, Сумським, Лебединським, Путивльським, Недригайлівським районами та Глушковським районом Курської області Російської Федерації.

Путивльський район	Росія	Росія
Буринський район Недригайлівський район		Сумський район
Лебединський район

Територія району становить — 1,5 тис.км², населення 56,2 тис.осіб, в тому числі: міське — 32,6 тис.осіб, сільське — 23,6 тис.осіб.

Адміністративним центром району є місто (c 1672) Білопілля, яке розташоване на річці Вир . Залізнична станція на лінії Суми—Ворожба), на відстані 45 км на північний захід від обласного центру Суми.

По території району протікають річки Сейм, Вир, Волфа, Павлівка, Крига, Вижлиця, Куянівка, Локня, Бобрик, Сула.

Історія

Історичні джерела свідчать, що в багатовіковому розвитку суспільно—політичного й культурного життя сучасної Білопільщини було багато різних і водночас тотожних процесів та етапів розвитку і, насамперед, двох тривалих історичних періодів.

Київська Русь

Перший з них пов'язаний ще з існуванням Київської Русі, коли на території сучасної Білопільщини було засноване давнє містечко Вир, що розміщувалося при злитті річок Вир і Крига. У давніх літописах про це містечко згадується у 1096 році, у 1111 та 1113 роках у зв'язку зі славною боротьбою князя Володимира Мономаха проти половців. Пізніше містечко Вир неодноразово згадувалось у літописах, що розповідали про діяльність інших князів — мономаховичів та їхніх наступників, зокрема Ізяслава.

Наш найвизначніший історик і перший президент України Михайло Сергійович Грушевський, розповідаючи у своїй «Історії України—Руси» про похід Київського князя Ізяслава Давидовича на половців у 1161 році, посилаючись на «Іпатіївський літопис», згадує і про невеличке містечко Вир, що на Посейм'ї.

У боротьбі з половцям та іншими загарбниками мешканці Виру мужньо відстоювали свою територію. Проте у 1239 р. Вир, як і ряд інших, спустошили і спалили татаро—монголи. Після цього згадки про Вир у літописах зникають.

Та після татаро—монгольської руїни настав тривалий період (XIII—XV ст.) поступового залюднення території так званого «Дикого поля», пізніше — Слобідської України. Він, цей процес, здійснювався у формі двостороннього колонізаційного руху або еміграційного залюднення цих територій різними потоками населення. З одного боку, це здійснювалось за рахунок стихійного переселення маси українського населення з центрального Лівобережжя та Правобережжя Дніпра, що втікало від гніту правлячих там польсько—литовських режимів. З іншого боку, московсько—російські правлячі кола, здійснюючи свої імперсько—політичні територіального розширення своїх територій з тим, щоб утримувати і здійснювати свій вплив на українських землях, в Слобожанщині, засилали сюди своїх поселенців. Усе це справляло визначальний вплив на історичну долю Слобожанщини в цілому та її окремих територій.

Уже з середини XVI ст. на території колишнього містечка Вир виникає військова російська сторожа, а згодом на цій же місцевості колишнього Вирського городища розмістилися і татарські переселенці, так звана татарська сакма (або поселення).

Хмельниччина

Епоха Хмельниччини загострила стосунки між різними етнічно — національними колами поселенців на Слобожанщині. Водночас у цей же період, зокрема, після рішення Переяславської ради 1654 року про приєднання України, під назвою «Малоросія» до Московської держави, посилився процес заселення і створення у смузі, що розмежовувала землі України і Росії, нових поселень за рахунок емігрантів як з Українського, так і інших народів.

Уже протягом 50 — 60 років XVII ст. відбулося заснування значної кількості поселень на Сумщині як північно—західної частини всієї Слобожанщини або Слобідської України (що походить від слова «слобода» та «слобідка», тобто поселення: містечко чи місто). Ці поселення виконували тоді не лише господарські, а й певні військово—охоронні функції. Переважну їх частину становили представники українського козацтва. Так, весною 1655 р. 100 чоловік на чолі з отаманом Герасимом Кондратьєвим прибули з—за Дніпра, з м. Ставище, щоб поселитись на річках Псел та Сумь, і звернулись з проханням надати їм дозвіл на таке поселення. Відповідний дозвіл було надано 25 червня 1655 р., і цей рік можна вважати датою заснування м. Суми. Щоправда, правильною датою може бути і 1658 рік, коли була здійснена первісна розбудова цього міста. Кінцем 653 — початком 1654 р. датується і заснування м. Охтирка. Протягом 1654 — 1655 років відбулося заселення слобод Терни, Ворожба та ін.

Місто Білопілля на Сумщині також відродилося в цей період. Датою його виникнення вважається 1672 рік, коли група українських козаків на чолі з сотником Фомою Федоровичем Моценком (Фома Федоров, Хома Федоренко), що прибули з містечка Білопілля на Вінниччині під Козятином і поселились на старовинному Вирському городищі. Отже, в дійсності місто Білопілля було продовженням історії давнього містечка Вир, що зберігало і продовжувало славні традиції свого попередника — містечка Вир, якому вже виповнилося 900 років. Першою назвою відновленого міста була «Крига» (за назвою річки), а потім у 1681 році воно отримало назву Білопілля на честь того містечка, з якого прибули перші переселенці. Відповідно до грамоти 1672 р. у Білопіллі при заснуванні його вже було 1352 чол. — переважно вихідці з—за Дніпра. У 1683 р. Білопілля стало сотенним містечком Сумського полку. Крім Степана Фоменка, тут був і сотник Степан Куколь, виходець з Молдавії. Вони звертались до московського царя з проханням про розмежування земель міста Білопілля з путивльським уїздом, що й було зроблено надісланими з Москви чиновниками.

По відповідній грамоті1704 року до Білопілля, як до сотенного містечка, були приписані села Крига, Ворожба та Павлівка. Ще до того у 1072 році, за розпорядженням митрополита рязанського Стефана, що керував патріаршими справами цього регіону, було створено Білопільське управління духовних справ. Крім білопільських, йому були підпорядковані церкви Білопільського округу, а саме військових поселень Ворожби, Климівни, Проруба і Річок, а також сіл і слобідок Іскрисківщини, Павлівки, Вирів, Улянівки і Куянівки.

У самому ж Білопіллі перший соборний храм був побудований ще в часи розбудови Білопілля як містечка, тобто не пізніше 1672 р. А вже десь на середину 19 ст. у ньому існувало 8 церков, у тому числі і головний кам'яний соборний храм, побудований у 1817 — 1827 р. р. з трьома приходами. Коли у квітні 1849 р. у Білопіллі була велика пожежа, що знищила багато будівель, цей храм уцілів, хоча великі хвилі пожежі пронеслись з трьох його боків і мешканці міста сприйняли це як «чудо милості Божої». У цьому храмі збереглись унікальні старовинні коштовності, зокрема, «Євангеліє», видрукуване у Києві 1697 р., «Требник Петра Могили» теж київського друку 1646 р. на ін.

18-19 століття

З початку свого існування Білопілля — сотенне містечко Сумського полку. Воно було заселене переважно військовослужилими зі слобідських полків. За переписом 1732 р. у Білопіллі проживало: козаків з сотником — 497 чол., підпомічників — 2122 чол., мельників і різних робітників — 154 чол., духовнослужбовців — 29 чол., а всього 2802 чол. За переписом 1785 р. усі мешканці цього міста складали: чоловіки — 4588, жінки — 4499, а всього — 9087 осіб, з яких переважна більшість була військослужилими і зовсім небагато — купці і міщани. Вони займались в основному хліборобством, тваринництвом, садівництвом та винокурінням. Місто мало 72 млинів та мильниць — вітряних і водяних, а заводів і фабрик у той час ще не було. Не випадково і герб Білопілля, затверджений у 1781 р., — полотнище, на якому зображалось золотисте поле з трьома водяними млинами на ньому.

До 1765 року Білопілля існувало як сотенне містечко Сумського полку, потім з 1765 до 1780 р. р. у ньому ввели комісарське управління, а далі воно — повітове містечко Харківського намісництва.

У 1779 р., коли Білопілля входило до Харківського намісництва як повітове (точніше — окружне) містечко Білопільського комісарства, у Білопільському окрузі вже проживало 25304 чол., з них 8173 військовослужбовців, що проживали безпосередньо у м. Білопілля. За переписом 1785 р. і Білопіллі нараховувалося всього населення 9087 чол. На цей же рік у Білопільському повіті земельні угіддя становили: рілля — 117212 десятин землі, сінокіс — 19821, ліс — 2780, сади і городи — 7025 десятин. Тобто, Білопільщина була і залишається типовою, можна сказати, класичною сільськогосподарською територією.

Мешканці Білопілля, як сотенного містечка Сумського полку, брали активну участь у тих війнах, які вела Росія за царя Петра І та його наступників проти Туреччини, Швеції, інших держав у 18—19 ст., виявляючи при цьому як загальноруський, так і український патріотизм. На долю населення Білопілля, як і всієї Слобідської України, довелося пережити епоху лицемірної політики Катерини ІІ по перетворенню Слобідської України, яка до того мала свої патріотичні традиції козацького державотворення з місцевим самоуправлінням, у складову частину Російської імперії. Історія свідчить, що і росіяни, і поляки, особливо з другої половини 17 ст. і у наступні роки, розпалювали між українським козаками ворожнечу, здійснюючи політику «розділяй і володарюй». Проводячи у життя цю політику, вони всіляко намагались перешкодити процесам українського державотворення, що, зокрема, знаходило прояви і у частих змінах назв адміністративно — територіальних утворень на території України. Козацька служба слобідських полків перестала існувати після закінчення війни Росії з Туреччиною 1768—1774 р. р. Створене у 1780 р. Харківське намісництво 1796 року було перетворене на Слобідську Українську губернію, яка, в свою чергу, пізніше, у грудні 1835 р., була перейменована на Харківську губернію, після чого сама назва «Слобідська Україна» відійшла у вічність. Проте населення Білопільщини, як і всієї Слобожанщини, продовжувало і продовжує зберігати і шанувати свої етнічно — національні традиції саме як українських патріотів.

У роки зростання національної самосвідомості українського народу у 19—20—му ст., що проявлялося і в подальшому розгортанні національно—визвольної боротьби, з Білопільщини вийшла плеяда видатних українських патріотів: учених, письменників, діячів культури і активних борців за українську незалежність. Населення краю глибоко шанує і примножує славні здобутки і традиції своїх видатних земляків. Заслуговують при цьому вдячності краєзнавці-історики Володимир Хроленко, Валентин Сандул, Юрій Мероненко та інші, які роблять важливу патріотичну справу. Постійно висловлюючи на сторінках преси і, насамперед, місцевої, славні сторінки історії свого краю.

XX століття

Район утворений 7 березня 1923 з центром у Білопіллі у складі Сумської округи Харківської губернії з Білопільської, Проруцької і Ворожб'янської волостей Сумського повіту Харківської губернії.

15 вересня 1930 після скасування округ підпорядковується безпосередньо Українській РСР. До району приєднана територія розформованого Річківського району.

3 лютого 1931 до району приєднана територія розформованого Хотинського району.

27 лютого 1932 увійшов до складу новоутвореної Харківської області.

17 лютого 1935:

• Хотинська, Костянтинівська, Кіндратівська, Кровнянська, Миколаївська, Ново-Січанська, Олексіївська, Писарівська, Руднівська, Склярівська, Стецьківська, Андріївська, Кекинська, Ободська та Ястребенська сільські ради перейшли до новоутвореного Хотінського району.
• Терещенківська сільська рада перейшла до складу Ульянівського району.

10 січня 1939 перейшов до складу новоутвореної Сумської області.

Адміністративний устрій

Район поділяється на 2 міські ради, 2 селищні ради і 24 сільських рад, які об'єднують 126 населених пунктів та підпорядковані Білопільській районній раді.

Населення

Стать	Всього	До 15 років	15-24	25-44	45-64	65-85	Понад 85
Чоловіки	28 022	4817	3873	7899	7246	4028	159
Жінки	33 007	4519	3190	7698	8869	7978	753
Статево-вікова піраміда Чоловіки Вік Жінки 159  85 + 753  310  80-84 961  965  75-79 2321  1560  70-74 2905  1193  65-69 1791  2048  60-64 3064  1149  55-59 1505  1923  50-54 2127  2126  45-49 2173  2195  40-44 2127  1923  35-39 1952  1904  30-34 1797  1877  25-29 1822  1756  20-24 1530  2117  15-20 1660  2102  10-14 1914  1576  5-9 1537  1139  0-4 1068

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Кількість осіб	Відсоток
українці	56872	93,14 %
росіяни	3423	5,61 %
цигани	226	0,37 %
білоруси	189	0,31 %
вірмени	105	0,17 %
інші	249	0,41 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	57294	93,83 %
російська	3269	5,35 %
циганська	127	0,21 %
білоруська	99	0,16 %
вірменська	97	0,16 %
інші	178	0,29 %

Господарство

Транспорт

• О190101 (29,0 км) Білопілля — Павлівка — Катеринівка — Ободи — Дігтярне — Степне — Костянтинівка
• О190102 (39,1 км) Яструбине — Річки — Барило — Вири — Білани — Улянівка — Тімірязєвка — Миколаївка
• О190103 (4,0 км) Рижівка — автошлях Т-1906
• О190104 (24,7 км) автошлях Р-44 — Дяківка — Сапушине — Червоне — Крижик — Воронине — Кальченки — Куянівка — Москаленки (автошлях Т-1906) — Зарічне — Горобівка — автошлях Р-44
• О190105 (21,7 км) Куянівка — Черванівка — Йосипове — Супрунівка — Тучне
• О190106 (8,8 км) автошлях Т1906 — Гиріне — Соляники — Іскрисківщина
• О190107 (11,0 км) Білопілля — Мар'янівка — Річки
• О190108 (19,3 км) Білани — Котенки — Ганнівка-Вирівська — Новоандріївка — Терещенки — Садове — автошлях О190105
• О190109 (11,9 км) Вири — Білани — Самара — Гостинне — Миколаївка
• О190110 (11,0 км) Товста — Комарицьке — автошлях Р-61
• О190111 (15,1 км) Верхосулка — Сульське — Машари — Бакша — автошлях Р-61
• О190112 (18,7 км) об'їзна навколо Білопілля

Політика

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Білопільського району було створено 59 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 62,38 % (проголосували 23 673 із 37 948 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 50,11 % (11 863 виборців); Юлія Тимошенко — 18,03 % (4 268 виборців), Олег Ляшко — 13,98 % (3 310 виборців), Анатолій Гриценко — 5,61 % (1 329 виборців), Сергій Тігіпко — 3,13 % (740 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,88 %.

Відомі уродженці

• Олександр Олесь (1878—1944) — український письменник, поет, драматург, представник символізму.
• Макаренко Антон Семенович (1888—1939) — український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання.
• Борисенко Михайло Петрович (1909—1979) — майор Радянської армії, Герой Радянського Союзу.
• Івченко Євген Михайлович (1938—1999) — радянський легкоатлет, олімпійський медаліст.
• Білоног Юрій Григорович (1974) — український легкоатлет (штовхання ядра), Чемпіон Європи 2002 року, Бронзовий медаліст чемпіонату світу 2003 року.
• Дериземля Андрій Васильович (1977) — український біатлоніст, бронзовий призер Чемпіонату світу з біатлону 2007, 2011 років.

Пам'ятки

• Пам'ятки історії Білопільського району
• Пам'ятки архітектури Білопільського району
• Пам'ятки монументального мистецтва Білопільського району

Примітки

1. Розпорядження Президента України від 23 грудня 2019 року № 570/2019-рп «Про звільнення В.Верещагіна з посади голови Білопільської районної державної адміністрації Сумської області»
2. Постанова Президії ВУЦВК № 313 від 7 березня 1923 «Про адміністративно-територіяльний поділ Харківщини»
3. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР № 225 від 2 вересня 1930 «Про ліквідацію округ та перехід на двоступневу систему управління»
4. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР № 33 від 3 лютого 1931 року «Про реорганізацію районів УСРР»
5. Постанова ВУЦВК № 28 від 9 лютого 1932 «Про утворення областей на території УСРР» (затверджена постановою ЦВК СРСР від 27.02.1932)
6. Постанова Президії ВУЦВК № 21 від 17 лютого 1935 «Про склад нових адміністративних районів Харківської області»
7. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 «Про утворення Сумської, Кіровоградської та Запорізької областей у складі Української РСР»
8. (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. 
9. . Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 22 січня 2018. 
10. ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 20 березня 2016. 

Посилання

• . http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 6 серпня 2018. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.