Пути́вльський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця Сумської області України, адміністративний центр району — місто Путивль, розташоване на правому березі річки Сейму, притоки Десни, за 100 км на північний захід від обласного центру та за 22 км від залізничної станції Путивль.
| Путивльський район | |
|---|---|
| адміністративно-територіальна одиниця | |
| Колишній район на карті Сумська область | |
| Основні дані | |
| Країна: | Україна |
| Область: | Сумська область |
| Код КОАТУУ: | 5923800000 |
| Утворений: | 1926 р. |
| Ліквідований: | 19 липня 2020 р. |
| Населення: | ▼ 27 778 (на 1.02.2016) |
| Площа: | 1100 км² |
| Густота: | 26.6 осіб/км² |
| Тел. код: | +380-5442 |
| Поштові індекси: | 41500—41553 |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Путивль |
| Міські ради: | 1 |
| Сільські ради: | 23 |
| Міста: | 1 |
| Села: | 89 |
| Селища: | 3 |
| Районна влада | |
| Голова ради: | Южаков Євген Іванович |
| Голова РДА: | Савченко Сергій Вікторович |
| Вебсторінка: | Путивльська РДА Путивльська районна рада |
| Адреса: | 41500, м. Путивль, вул. Першотравнева, 84 |
| Мапа | |
| | |
| Путивльський район у Вікісховищі |
Загальні відомості Редагувати
Межує з Конотопським, Глухівським, Кролевецьким, Буринським і Білопільським районами Сумської області, а також, на сході, з Курською областю Росії.
Територія району 1100 кв.км. В районі 94 населених пункти (місто Путивль і 93 сільських населених пункти), 1 міська і 23 сільські ради. У 1920—1930-х роках Путивльский район був автономним російським національним районом у складі УРСР. Населення — 29 723 чоловік, у тому числі міське населення — 16,4 тис. чоловік, сільське — 13,3 тис. чоловік. Національний склад українці — 47 %, росіяни — 51 %.
Історія Редагувати
Заселення району сягає епохи неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.). Місто Путивль виникло у X столітті, перша письмова згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі від 1146 року.
З Путивлем пов'язаний знаменитий похід сіверянських князів на чолі з князем Ігорем Святославичем на половців у 1185 р. Події цього походу оспівані в безсмертному «Слові о полку Ігоревім». Найбільш ліричним образом поеми є знаменитий «Плач Ярославни».
В 1239 р. Путивльські землі були підкорені монголо-татарами. В 1356 р. край входить до складу Великого князівства Литовського, а 1500 р.-до Московської держави. В XVI—XVII століттях Путивль входив до системи «засічних меж». Сторожову службу несли тут московські служиві люди та українські козаки. Особливо багато українських козаків і селян поселилися на Путивльщині в XVII столітті. В складі Московської держави Путивль стає також важливим центром ремесла і торгівлі.
На початку XVII століття Путивльщина стала ареною подій так званого «смутного часу». В 1605 році в Путивлі знаходилась резиденція самозванця Лжедмитрія I, який звідси пішов на Москву. В 1606 році в Путивлі і його окрузі спалахнуло грандіозне народне повстання під проводом Івана Ісаєвича Болотнікова.
Надзвичайно важливою була роль Путивльського краю в подіях визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Всі козаки з повіту виїхали «в полки к гетьману». Тут рятувалось мирне населення від репресій шляхетських військ. Тут повсталі закуповували провіант, одержували зброю, боєприпаси, спорядження та інше. Через Путивль здійснювались дипломатичні зв'язки Богдана Хмельницького з Москвою.
Путивль відвідували визначні історичні діячі — українські гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. Двічі побував у місті московський цар Петро I. У середині XVII ст. Путивль відвідали і високопоставлені церковні ієрархи: єрусалимський патріарх Паісій, константинопольський патріарх Афанасій, антіохійський патріарх Макарій.
З кінця XVII ст. Путивль втрачає своє військово-стратегічне значення і перетворюється в рядове провінційне місто Росії. В 1797 р. Путивльський повіт входить до складу Курської губернії.
У 1719 році в Путивльському повіті була заснована велика суконна мануфактура, яка була одним з найважливіших виробників сукна в Російській імперії у XVIII—XIX ст. Мануфактуру заснував купець Іван Дубровський в с. Глушкове Путивльського повіту. Спочатку на ній працювало близько 300 чоловік. В кінці XVIII ст. чисельність зросла і становила більше трьох тисяч, а на початку XIX ст. працівників було вже понад 18 тисяч. Це були кріпаки з навколишніх сіл. Крім них основну масу працюючих складали козаки Корижської сотні, Сумського полку. Щорічно підприємство виробляло близько 100 тисяч аршин сукна. В окремі роки XVIII ст. виробка становила майже 200 тисяч аршин. Мануфактура працювала в основному на вітчизняній сировині і мала добре обладнання: 70 верстатів, 220 самопрядок, 140 залізних веретен, 138 прядильних коліс. Підприємство було одним з найважливіших постачальників сукна для царської армії. Продукція мануфактури була широко відома не тільки на Слобідській Україні, але й далеко за її межами. Продавали її в Москві, Петербурзі, Києві та багатьох інших містах. З мануфактурою була пов'язана символіка старовинного герба міста Путивля: на геральдичному щиті зображено золотим кольором два ткацьких човники.
У 1839—1861 рр. в селі Волокитиному, в маєтку місцевого поміщика Андрія Михайловича Миклашевського, діяв порцеляновий завод. Миклашевський, прагнучи поставити виробництво з розмахом, на європейський взірець, запросив із Франції досвідченого техніка-кераміста Августа д'Арта, який керував заводом до 1851 р. Згодом його наступником став талановитий майстер з місцевих кріпаків Федір Петруня. Виробництво, що було засноване на даровій праці кріпаків, приносило господарю великі прибутки. Наприклад, лише в 1851 році Миклашевський мав прибутку майже 30 тисяч карбованців сріблом. Розкішний посуд, вази, статуетки, предмети побуту завоювали величезне визнання не лише в Російській імперії, а й за кордоном: Сирії, Персії, Італії, Польщі. Завод Миклашевського мав свої магазини в Петербурзі, Москві, Києві, Курську, Харкові та інших містах. Волокитинська порцеляна експонувалася на всіх Всеросійських ярмарках і отримувала великі золоті та срібні медалі. Значне місце серед продукції волокитинців посідало виробництво церковних атрибутів. Іконостас, що було зроблено спеціально для Покровської церкви цього села, згадується в багатьох архівних документах. Високохудожні вироби цього підприємства зараз зберігаються в багатьох музеях світу: Англії, Польщі, Франції, Росії (Санкт-Петербург, Москва, Курськ, Тула, Рильськ), Києві, Харкові, Сумах, Путивлі.
На початку XX ст. на Путивльщині діяли 3 монастирі (Молчанський, Софроніївський і Глинський), 57 православних церков (в тому числі 9 — у м. Путивлі). Напередодні Першої світової війни в Путивльському повіті налічувалось 190 тис.жителів, зокрема, в м. Путивлі — 13 тис.жителів.
У 1926 р. Путивль і прилегла до нього територія була передана до складу УРСР. В 1929 р. в Путивлі почав діяти молокозавод, а в 1932 р.- овочесушильний завод. В 1939 р. Путивльський район увійшов до складу Сумської області.
У роки Німецько-радянської війни Путивльщина стала колискою партизанського руху в Україні. У вересні-жовтні 1941 р. в Спадщанському лісі сформувався партизанський загін, який в подальшому перетворився на велике з'єднання партизанських загонів Сумської області. Під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва воно пройшло з боями всією Україною — від Путивля до Карпат. А сформована на базі цього з'єднання Перша Українська партизанська дивізія в 1944 р. здійснила рейд на Сан і Віслу.
У 1959 р. в Путивлі почав діяти завод радіодеталей (пізніше — виробниче об'єднання «Сейм»).
У 1963 р. Путивльський район був ліквідований, а в 1965 р. знову відновлений.
У 1986 р. в місті Путивлі був створений Державний історико-культурний заповідник, основними завданнями якого є охорона і пропаганда культурної спадщини рідного краю.
Населення Редагувати
| Стать | Всього | До 15 років | 15-24 | 25-44 | 45-64 | 65-85 | Понад 85 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 15 704 | 2626 | 2487 | 4560 | 3936 | 2026 | 69 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Жінки | 18 674 | 2552 | 2601 | 4324 | 4645 | 4142 | 410 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Національний склад населення за даними перепису 2001 року:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| росіяни | 17769 | 51,65 % |
| українці | 16319 | 47,44 % |
| білоруси | 104 | 0,30 % |
| молдовани | 27 | 0,08 % |
| німці | 20 | 0,06 % |
| інші | 162 | 0,47 % |
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:
| Мова | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 20990 | 61,02 % |
| українська | 13308 | 38,68 % |
| білоруська | 23 | 0,07 % |
| молдовська | 10 | 0,03 % |
| інші | 70 | 0,20 % |
Етномовний склад району (рідні мови населення)
| українська | російська | |
|---|---|---|
| Путивльський район | 38,7 | 61,0 |
| м. Путивль | 36,9 | 62,9 |
| Бобинська сільрада | 25,2 | 74,6 |
| Бояро-Лежачівська сільрада | 91,2 | 7,3 |
| Бунякинська сільрада | 7,5 | 92,3 |
| Веселівська сільрада | 15,8 | 83,8 |
| Волокитинська сільрада | 91,2 | 8,7 |
| В'язенська сільрада | 93,5 | 6,3 |
| Зінівська сільрада | 36,9 | 63,1 |
| Козаченська сільрада | 9,0 | 90,8 |
| Сафонівська сільрада | 84,9 | 14,0 |
| Линівська сільрада | 7,0 | 92,8 |
| Мазівська сільрада | 27,6 | 72,2 |
| Манухівська сільрада | 43,4 | 56,6 |
| Мачулищанська сільрада | 18,3 | 81,7 |
| Князівська сільрада | 26,2 | 73,8 |
| Новослобідська сільрада | 6,4 | 93,5 |
| Октябрська сільрада | 93,0 | 7,0 |
| Рев'якинська сільрада | 9,8 | 90,2 |
| Руднєвська сільрада | 22,9 | 76,0 |
| Стрільниківська сільрада | 51,3 | 48,4 |
| Червоноозерська сільрада | 41,5 | 58,3 |
| Чорнобривкинська сільрада | 56,4 | 43,3 |
| Юр'ївська сільрада | 11,6 | 87,9 |
| Яцинська сільрада | 54,2 | 45,5 |
Економіка Редагувати
Основна галузь економіки — сільське господарство. Промисловість представлена в основному невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. В останні роки розвивається середній і малий бізнес, в основному у сфері торгівлі і послуг. Є перспективи для розвитку туризму.
Культура Редагувати
У Путивльському районі Сумської області на обліку перебуває 84 пам'ятки історії.
У Путивльському районі Сумської області на обліку перебуває 25 пам'яток архітектури.
На території району розташовані 253 об'єкти нерухомої культурної спадщини. Це — пам'ятки археології, історії, архітектури та монументального мистецтва. Архітектурні ансамблі Молчанського монастиря, Спасо-Преображенського собору, церкви Миколи Козацького, а також археологічна пам'ятка «Городок» (дитинець давньоруського Путивля) належать до категорії пам'яток національного значення.
Проблеми збереження і використання історико-культурної спадщини району постійно знаходяться в полі зору Путивльської райдержадміністрації, органів місцевого самоврядування, районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. У 2001 році при підтримці облдержадміністрації був створений благодійний фонд «Вічність», основним завданням якого є сприяння відродженню Молчанського і Софроніївського монастирів. Завдяки спільним зусиллям в останні роки в районі досягнуті певні позитивні зміни у справі збереження культурної спадщини.
22 грудня 2002 року було освячено щойно відроджений Свято-Іллінський храм у Софроніївському монастирі. Зараз тут здійснюються роботи з реставрації Покровської церкви, трапезної палати, а також розпочато роботи з відбудови головного храму монастиря — собору Різдва Богородиці.
26 грудня 2003 року освячено собор Різдва Богородиці у Молчанському монастирі в м. Путивлі.
В районі приділяється увага збереженню пам'яток історії, пов'язаних з Другою Світовою війною 1941—1945 рр.
22 вересня 2001 р. відбулися урочистості з нагоди 60-річчя партизанського руху в Україні, на які прибув Президент України Л. Кучма. Указом Президента цей день був оголошений Днем Партизанської слави в Україні.
Історико-культурна спадщина Путивльщини все більше використовується для туристичних цілей і з метою патріотичного виховання. Щороку місто Путивль відвідує від 20 до 30 тисяч туристів та екскурсантів. З кожним роком збільшується потік туристів із інших областей України. Зростає також інтерес до культурної спадщини нашого краю у ближньому і далекому зарубіжжі. Так, тільки у 2002—2006 рр. Державний історико-культурний заповідник у м. Путивлі відвідали групи з Росії, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Туреччини. Очевидно, що в перспективі туризм повинен стати однією з найважливіших галузей народного господарства району.
Персоналії Редагувати
У Путивлі пройшли дитячі та юнацькі роки засновників народницької організації «Земля і воля» О. Д. Михайлова та О. І. Баранникова. На Путивльщині довгий час працював художник-реаліст П. О. Левченко (1856—1917) та народився Висоцький Анатолій Лаврентійович (1924—1996) — радянський та український художник, що працював у стилі соціальний реалізм.
Політика Редагувати
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Путивльського району було створено 39 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 51,83 % (проголосували 11 572 із 22 325 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 43,03 % (4 980 виборців); Юлія Тимошенко та Сергій Тігіпко — по 11,79 % (по 1 364 виборців), Михайло Добкін — 8,49 % (982 виборців), Петро Симоненко — 5,21 % (603 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,54 %.
Примітки Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Путивльський район |
- Розпорядження Президента України від 1 липня 2020 року № 407/2020-рп «Про призначення С.Савченка головою Путивльської районної державної адміністрації Сумської області»
- (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 19 квітня 2021.
- ↑ . Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 3 вересня 2023.
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 3 квітня 2013.
- ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 20 березня 2016.
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (березень 2015) |