1984 (роман)

«1984» (відомий також під назвою «Одна тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий») — роман-антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла, написий 1948 року й опублікований 1949-го. Назва роману утворена від "перевернутого" року його написання — 1948 (у назві роману цифри 4 і 8 переставлені місцями).

«1984»

Обкладинка першого українського видання
Автор	Джордж Орвелл
Назва мовою оригіналу	Nineteen Eighty-Four
Країна	Велика Британія
Мова	англійська
Тема	surveillance state^d, права людини, свобода сумління і Тоталітаризм
Жанр	антиутопія, політична фантастика, соціальна фантастика
Видавництво	Секер та Ворберг Вид. Жупанського
Видано	8 червня 1949
Видано українською	2015
Перекладач(і)	Віктор Шовкун (2015)
Сторінок	312
ISBN	0-452-28423-6 (англ) 978-966-2355-57-4 (укр)
Попередній твір	Колгосп тварин
1984 у Вікісховищі  1984 у Вікіцитатах

Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом тоталітарної держави, у якій він живе. Є найвідомішою і найцитованішою антиутопією у літературі і стоїть в одному ряду з «Прекрасним новим світом» (англ. Brave new world) Олдоса Гакслі і «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері.

Перекладений 62 мовами, твір, проте здійснив значний вплив і на саму англійську мову. «1984», його термінологія й автор стали специфічними термінами при обговоренні питання приватності і державної безпеки. Так, термін «орвелліанство» став описувати дії або організації, що нагадують про тоталітарне суспільство, змальоване у романі, а фраза «Старший Брат пильнує за тобою!» (англ. Big Brother is watching you!) почала позначати будь-який акт спостереження, який сприймається як насильницький.

У 2009 р. впливова британська газета «Таймс» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.

Були часи, коли роман «1984» сприймався настільки революційно і здавався настільки політично небезпечним, що був заборонений деякими бібліотеками Сполучених Штатів, не кажучи вже про держави із тоталітарними режимами.

Роман займає другий номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік.

Історія створення

У листі до свого видавця Фреда Ворбурга 22 жовтня 1948 року Орвелл повідомив, що перша ідея роману виникла у нього в 1943 році. Він органічно продовжив тему революції, розкритої в «Колгоспі тварин». Першими назвами роману були «Остання людина в Європі» та «Живі і мертві». З'являються основні моменти та лінії — хвилини ненависті, двозначність, новомова, любов і страх в тоталітарному суспільстві тощо. Деякі образи, використані в романі, письменник запозичив із власних спогадів. Як засвідчив його друг Тоско Файвел «Джордж Орвелл казав мені, що […] він переніс у фантастичний Лондон 1984 „звуки, запахи і кольори свого шкільного дитинства“».

У романі простежується також ряд паралелей або навіть запозичень з творчості попередників Орвелла — перш за все, роману-антиутопії Євгена Замятіна «Ми» (Благодійник — Старший Брат; Єдина Держава — Океанія; операція по видаленню з мозку центру фантазії — промивка мізків). Англійський критик Ісаак Дойчер ще в 1955 році звернув увагу, що Орвелл «запозичив ідею, сюжет, головних героїв, символіку і всю атмосферу» замятінського роману «Ми». З іншого боку, деякі дослідники стверджують, що Орвелл прочитав «Ми» вже після власної книги. Але необхідно пам'ятати про той факт, що сам Орвелл написав рецензію на «Ми» в 1946 році, а в листі до Гліба Струве 17 лютого 1944 року Орвелл писав так: «Ви мене зацікавили романом „Ми“, про який я раніше не чув. Такого роду книги мене дуже цікавлять, і я навіть роблю ескізи для подібної книги, яку рано чи пізно напишу».

Чорновий варіант роману був закінчений в жовтні 1947, однак робота була перервана через загострення туберкульозу. Вийшовши з клініки 28 липня 1948 року, Орвелл приїжджає на острів Джура для закінчення роману. У жовтні він просить Ворбурга надіслати йому друкарку, однак ніхто не погодився їхати на віддалений острів, і тяжкохворий Орвелл передрукував роман сам. Уперше роман було опубліковано 8 червня 1949 року, і він викликав захоплення у критиків та колег — Гакслі, Доса Пассоса, Бертрана Расселла. У 1953 році була випущена радіовистава, в 1956 і 1984 роках за романом було знято однойменні фільми. До 1989 року роман було перекладено більш як 65 мовами.

Сюжет

Головний герой, Вінстон Сміт, живе в Лондоні, працює в Міністерстві Правди і є членом Зовнішньої Партії. Він не поділяє партійних ідеологій, і в глибині душі вельми сумнівається в партії, навколишній дійсності й узагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пару» і не зробити нерозважливого вчинку, він купує щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. Водночас на людях Вінстон намагається виглядати прихильником партійних ідей. Однак він побоюється, що дівчина Джулія, яка працює в тому ж міністерстві, шпигує за ним і хоче викрити його. Також він вважає, що високопосадовий співробітник їхнього міністерства, член Внутрішньої партії О'Браєн, так само не поділяє думки партії і є підпільним революціонером.

Одного разу опинившись у районі пролів (пролетаріїв), де члену партії з'являтися небажано, він заходить у крамницю лахмітника Чарринґтона. Той показує йому кімнату, і Вінстон мріє пожити там хоча б тиждень. На зворотному шляху йому зустрічається Джулія. Сміт з жахом розуміє, що вона стежила за ним. Його охоплює страх і через нього Вінстон іще більше хоче вбити дівчину. Однак він перемагає страх і не наважується наздогнати Джулію. Незабаром Джулія в міністерстві передає йому записку, в якій зізнається йому в коханні. У них зав'язується роман, вони кілька разів на місяць влаштовують побачення, але Вінстона не залишає думка, що вони вже небіжчики (вільні романтичні відносини між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони винаймають кімнатку у Чарринґтона, яка стає місцем їх постійних зустрічей. Вінстон і Джулія наважуються на божевільний вчинок — похід до О'Браєна. Вони просять його прийняти їх до підпільного Братства, хоча самі лише припускають, що він у ньому перебуває. О'Браєн їх приймає і дає книгу, написану ворогом держави Ґолдштайном.

Через деякий час їх заарештовують у кімнатці у містера Чарринґтона, бо цей милий старий виявився співробітником Поліції думок. У Міністерстві Любові Вінстона довго катують. Головним катом, на подив Сміта, виявляється О'Браєн. Спочатку Вінстон намагається боротися і не зрікатися себе. Однак від постійних фізичних і психічних страждань Сміт поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись зректися їх розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О'Браєн. Вінстон зрікається, зраджує її, думаючи, що він зрадив її на словах, розумом, від страху. Однак у фіналі, коли він уже «вилікуваний» від революційних настроїв і на волі сидить у кафе «Під каштаном», попиваючи джин, Вінстон розуміє, що в ту мить, коли він зрікся її розумом, він відрікся від неї повністю. Він зрадив свою любов. У цей час по радіо передають повідомлення про перемогу військ Океанії над армією Євразії, після чого Вінстон розуміє, що тепер він цілком вилікувався. Тепер він справді любить партію, справді любить Старшого Брата.

Персонажі

Основні персонажі

• Вінстон Сміт (англ. Winston Smith) — головний герой, 39-річний чоловік. Народився в Лондоні в 1944 або 1945 році — точну дату встановити неможливо. З молодих років працює в Міністерстві Правди, у відділі документації: в його обов'язки входить внесення змін до документів, які містять факти, що суперечать партійній пропаганді. Зовні він вдає, що є прихильником партійних ідей, тоді як в душі глибоко їх ненавидить. Протягом усього роману одягнений в уніформу партійного працівника Зовнішньої Партії.

• Джулія (англ. Julia) — дівчина, закохана в головного героя. Їй 26 років, у неї пишне каштанове волосся і карі очі, тонка талія, перетягнута червоним поясом молодіжної Антисексуальної Ліги. Працює в Міністерстві Правди, у відділі літератури. Майстерно прикидається лютою прихильницею Партії, в той час як постійно порушує партійні закони.

• О'Браєн (англ. O'Brien) — антагоніст, високопоставлений член Внутрішньої партії. Зображається як «високий кремезний чоловік з товстою шиєю і грубим глузливим обличчям». Однак при цьому О'Браєн не позбавлений чарівності, розумний, а зовнішність боксера-важкоатлета в поєднанні з вихованістю дає дивний контраст.

Епізодичні персонажі

• Містер Чаррінґтон (англ. Charrington) — продавець антикварної крамниці, в дійсності є агентом Поліції думок. Здає Вінстону і Джулії кімнату, пізніше керує їхнім арештом.

• Сайм (англ. Syme) — освічений колега Вінстона. Один з найбільш симпатичних йому людей. Є філологом і працює над 11-м виданням словника новомови.

• Парсонс (англ. Parsons) — сусід і колега Вінстона. Описується як товстий, активний чоловік років 35, від якого завжди пахне потом. Вінстон і Сайм не надто його люблять. Він є ідеальним членом партії — енергійний, працездатний, не схильний до міркувань, беззаперечно вірить всьому, чого навчає партія. Є головним активістом туристичних походів і партійних акцій. Неймовірно дурний, але добродушний; дуже любить дітей. Пізніше був заарештований поліцією думок за вказівкою своєї дочки і «розпорошений».

• Амплфорт (англ. Ampleforth) — колега Вінстона, співробітник Міністерства Правди. Описується як високий, незграбний чоловік з вухами, покритими шерстю. За спеціалізацією — поет, вважається одним з найкращих фахівців по римі й так званим «канонічним текстам» (себто перекладам поетичних творів з класичної англійської мови на новомову). У третій частині роману опиняється в камері попереднього ув'язнення разом з Вінстоном, після чого зникає в «кімнаті 101».

• Мартін (англ. Martin) — слуга О'Браєна, описується як низькорослий щуплий чоловік з монголоїдним обличчям, в білому костюмі слуги.

Персонажі, що згадуються в романі, але не беруть участі в його подіях

• Старший Брат (інший, менш точний варіант перекладу — Великий Брат) (англ. Big Brother) — одноосібний лідер партії. Зображується як чорновусий чоловік середніх років. Затвердження одноосібної влади Старшого Брата почалося в 1960 році, з цього часу почалося винищення керівників партії, які безпосередньо брали участь у революції; цей процес завершився на початку 1970-х років. Можливо, Старший Брат не існував у реальності та є вигаданою особою.

• Імануїл Ґолдштайн (англ. Emmanuel Goldstein) — ворог держави № 1. Колись він був одним з вождів революції, але пізніше, за офіційною версією партії, зрадив її і втік за кордон. В Океанії вважається, що він створив таємне Братство, метою якого є боротьба з партією. Вважається номінальним автором книги «Теорія і практика олігархічного колективізму» (хоча зі слів О'Браєна, можливо книга сфабрикована ідеологами Внутрішньої партії для полегшення процесу виявлення і вилову інакодумців).

• Кетрін (англ. Katharine) — формально дружина Вінстона, фактично розлучена з ним і фігурує тільки в спогадах головного героя. Описується як висока блондинка з благородним профілем; проте, при своїй зовнішній привабливості вона, за словами Вінстона, — «найдурніша істота», з якою будь-коли він був знайомий. Глибоко віддана партійним ідеям, відчувала величезну відразу до сексу, але щотижня вимагала від Вінстона «виконання партійного боргу» для зачаття дитини. Після серії невдалих спроб завагітніти покинула Вінстона.

• Джонс (англ. Jones), Ааронсон (англ. Aaronson) і Рудзерфорд (англ. Rutherford) — колишні високопоставлені члени Внутрішньої партії. Вони були першими лідерами революції, однак пізніше звинувачені в зраді революції і заарештовані. Під тортурами вони зізналися у всіх злочинах, в яких їх звинувачувала партія, були помилувані, тимчасово звільнені, проте потім майже відразу повторно засуджені і розстріляні. Під час своєї роботи Вінстон випадково виявив доказ їх невинності — фотографію учасників партійної конференції в Нью-Йорку, на якій вони були присутні. Фотографія була зроблена в 1960 році, в той час, коли, згідно зі звинуваченнями, вони перебували на таємному євразійському аеродромі в Сибіру, де спілкувалися з представниками євразійської розвідки.

Підсумок

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії в не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, в якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. Вигадані технологічні досягнення, як-от телеекрани, використовуються на користь системи для розширення контролю як над членами Партії, так і над народними масами (т. зв. «пролами» — від «пролетар»), проте не для покращення якості їхнього життя. Досконалі стратегії, зокрема перманентна війна, використовуються, щоб заперечувати необхідність освіти пролів для розуміння потенціалу кращого життя. Причиною цього є втримання керівною олігархією повної влади довічно.

Прообрази

Багато аспектів океанічного суспільства Орвелл засновував, емпатуючи еру Сталіна в Радянському Союзі.

Наприклад, «Двохвилинка ненависті», прослідковується притаманною Сталіну демонізацією його ворогів і супротивників, а опис самого Старшого Брата має фізичну подібність до власне образу Сталіна.

Протагоніст твору Вінстон Сміт отримав своє ім'я на честь Вінстона Черчилля, лідера англійської партії консерваторів, яка суперечила політичним поглядам Орвелла.

Прототипом Імануїла Ґолдштайна став Лев Троцький.

Прототипом Ааронсона став, ймовірно, Григорій Зінов'єв, чиє справжнє по батькові — Ааронович, а прототипом Рудзерфорда — Лев Каменєв, справжнє прізвище якого — Розенфельд).

Серед специфічної літератури, впливу якої міг зазнати Орвел, можна назвати:

• «Ніч ополудні» і «Комісар Йоджі» Артура Кестлера
• «Залізна п'ята» Джека Лондона (1908)
• «Прекрасний новий світ» (Brave New World) Олдоса Гакслі (1932)
• «Ми» Євгена Замятіна (1923)
• «Революція менеджерів» Джеймса Бернема (James Burnham) (1940)

Історія написання

Робоча назва роману, над написанням якого Орвелл працював протягом 1940-х років, звучала як «Остання людина в Європі» (англ. «The Last Man in Europe»). Відомо, що видавець книги Фредерік Ворбург наполягав на зміні назви для підвищення інтересу потенційних читачів. Причини, через які автор зупинився на назві «1984», до кінця не з'ясовані. Найбільш поширеною є думка, що рік дії роману обраний простою перестановкою останніх двох цифр року написання роману — 1948.

Світ «1984»

Соціальна піраміда класів описаних у романі, зі Старшим Братом на верхівці

У романі описується світ де панує тоталітарний режим у своїй найвищій формі — режим, який пізнав свою тоталітарну природу й поклав собі за мету зберегтися вічно. Увесь світ поділився на три гігантські блоки, які не відрізняються один від одного ідеологією, проте ведуть між собою безперервну війну. Суспільство у кожному із блоків розділене на три класи: Внутрішню партію, Зовнішню партію й пролів (див. піраміду праворуч). Ідеологія Партії базується на тому положенні, що всі суспільства поділяються на клас при владі, клас, який рветься до влади, й пролів, які не мають жодного значення. Клас при владі може вічно залишатися таким, якщо систематично й безперервно винищуватиме клас, який рветься до влади. Внутрішня партія залишатиметься при владі вічно, якщо безжалісно й послідовно винищуватиме Зовнішню партію.

Роман фокусується на Вінстонові Сміті — члені зовнішньої партії, який, згідно з ідеологією носить у собі зерно бунту проти влади. Йому здається, що супротив, який визріває у ньому, притаманний лише йому одному. Спершу Орвелл хотів назвати свій роман «Остання людина Європи». Проте ця назва була відкинута, як не досить зловісна і така, що накладала певний штамп героїзму на протагоніста.

Хоча лінія роману нерозривна, його можна описати як такий, що має три частини. Фактично деякі видавці публікують роман у трьох частинах. Перша частина пов'язана із Вінстоновим баченням світу. Друга — із забороненими сексуальними стосунками Вінстона із Джулією і його згодою долучитися до повстання проти Партії. Третя — із арештом Вінстона Поліцією Думок і його ув'язненням у Міністерстві Любові. Врешті-решт, за допомогою Міністерства Любові головний герой пізнає велич і красу ідеології Партії. Подальша його доля не простежується. Він може загинути в казематах або ж долучитися до вибраних — зрозуміло лише, що Партія знову перемогла й правитиме вічно.

Розгортання подій

Вінстон Сміт, член Зовнішньої Партії, мешкає у руїнах Лондона, головного міста Злітно-посадкової Смуги № 1 — прифронтової провінції тоталітарної супердержави Океанія.

Реалії світу в романі

У романі описується масштабне та послідовне використання державою пропаганди, започатковане тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна.

Новомова

«Новомова» — особлива форма мови і словникового запасу, які поширюються в Океанії. Нова мова формувалася за принципом «неможливо зробити (і навіть подумати) те, що не можна виразити словами». Тому з кожним новим виданням словника новомови з нього викидалися слова і поняття, чужі панівній ідеології.

«Кожне скорочення було успіхом, бо чим менший вибір слів, тим менша спокуса задуматися».

Зате з'являлися нові слова, в основному, скорочення більш довгих фраз, що теж допомагало позбутися від багатозначності старомови. Наприклад, фраза «ідейно міцна качкомова» означала похвалу людині, яка говорить ідеологічно вивірено, «без участі вищих нервових центрів».

Міністерства Океанії

У Лондоні, столиці Злітної Смуги I, розташовані чотири міністерства управління Океанії в пірамідальних будівлях (близько 300 метрів заввишки), на фасадах яких можна побачити три гасла Партії. У зв'язку з тим, що особливості адміністративного устрою Океанії в романі не описані, залишається неясним, чи є ці міністерства органами центрального уряду, або ж це управління відповідних центральних міністерств по провінції Злітної смуги I держави Океанія.

Назви міністерств у новомові є антонімами до їх справжніх функцій та прикладом дводумства —

	Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку морить голодом.
— Частина II, Розділ IX — Розділ I книги Ґолдштайна

Думкозлочин — найтяжчий з можливих злочинів в Океанії, карається смертю. Під це поняття потрапляє будь-яка необережна думка члена АНГСОЦу, будь-який необережний жест або слово. Неправильний, з точки зору ідеології правлячої партії, вираз обличчя також є різновидом злочину. Боротьбою з думкозлочинцями в Океанії займалася поліція думок, допити обвинувачених проходили в Міністерстві Любові. Для виявлення підозрюваних використовувалося стеження, яке вели за громадянами агенти поліції думок і добровольці (в тому числі — найближчі родичі думкозлочинців), а також телеекрани.

Телеекран

Телеекран — пристрій, що сполучає в собі телевізор з єдиним каналом і відеокамеру, яку не можна вимкнути. У кожному приміщенні, де бували члени партії, перебував окремий телеекран, через який цілодобово транслювалися передачі і проводилося стеження за людьми. Телеекрани практично повністю були відсутні в будинках безпартійних, а в будинках членів Внутрішньої партії, хоча і були в обов'язковому порядку, але, можливо, були забезпечені вимикачем, яким можна було скористатися на не більше ніж півгодини на день.

Партія

	Проголошуваний Партією ідеал — це щось величне, жахливе й осяйне — світ із сталі й бетону, світ страхітливих машин і жахливої зброї, народ воїнів і фанатиків, що марширує у довершеному порядку, думає про те саме, викрикує однакові гасла, безперервно працюючи, воюючи, тріумфуючи, переслідуючи ворогів — триста мільйонів людей з тим самим обличчям. Реальність зовсім інша: тьмяні й брудні міста, де сновигають вічно голодні люди у подертих черевиках, що пропускають воду, напівзруйновані будинки, збудовані в дев’ятнадцятому сторіччі, просякнуті смородом вареної капусти та несправних нужників. У його уяві постало видіння Лондона, величезного й напівзруйнованого міста з мільйоном сміттєвих баків, а на нього наклався образ місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і поріділим волоссям, яка безнадійно длубається у засміченій каналізаційній трубі.
— Частина I, Розділ VII

Три гасла Партії, які усюди зображаються:

• ВІЙНА — ЦЕ МИР
• СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
• НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА

	«Партія прагне до влади лише переслідуючи свої власні інтереси. Нас не цікавить добробут інших, нас цікавить лише влада. Нам не потрібне ні багатство, ні розкіш, ні довге життя чи щастя: нам потрібна лише влада, абсолютна влада. Ми знаємо, що ніхто не захоплює владу, щоб потім відмовитися від неї. Влада — не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур — тортури. Метою влади — влада.
— Частина III, Розділ III

Думкозлочин

Думкозлочин (англ. thoughtcrime) — єдиний злочин в Океанії, що карався смертю. Під це поняття попадав навіть не просто вчинок, а тільки сама думка про нього. Ідеологія проголошувала — подумавши про правопорушення, людина сама підписувала собі смертний вирок, який рано чи пізно, проте завжди невідступно досягав її в катівнях Міністерства Любові. Репресивним органом, котрий запобігав думкозлочину, була Поліція думки.

Поліція думки (англ. Thought Police) не займалася простим виконанням вироків. В її функції входило доведення порушнику, що він був не правим. «Злочинець» знищувався тільки після того, як він щиросердно (за цим жорстко слідкували, «ошукачів» обробляли далі) погоджувався з постулатами ідеології і сам просив для себе смертного вироку за свої «злочини». Деяких навіть випускали на волю, щоб людина «дозріла» самостійно і сама повернулася для виконання смертного вироку. Таким чином, система не просто мстила «віровідступникам», що не покаялися, а вбивала їх від безсилля, знищуючи їх в цілому, себто разом із вірою.

Політична мапа світу 1984 (бачення)

Політична географія

Дія роману відбувається в 1984 році в Лондоні — головному місті Військово-повітряної Зони № 1, (ще один варіант перекладу — «Злітної смуги I», англ. Airstrip One), колишньої Великої Британії, яка, у свою чергу, є третьою за чисельністю населення провінцією тоталітарної держави Океанія. Океанія знаходиться в стані перманентної війни з двома іншими тоталітарними наддержавами — Євразією й Остазією.

Світ контролюється трьома тоталітарними наддержавами, які ведуть між собою нескінченну війну.

• Океанія (англ. Oceania) — займає третину земної кулі, охоплює обидві Америки, Велику Британію, Австралазію, всі острови в Атлантичному океані, південь Африки і, власне, Океанію. У романі нічого не говориться про належність Антарктиди до Океанії, проте згадується, що на цьому континенті розташовані секретні океанійські полігони. Виникла шляхом поглинання Сполученими Штатами Британської імперії. Назва походить від того, що Океанія має вихід до всіх чотирьох океанів. Державна ідеологія — «англійський соціалізм» (АНГСОЦ).
• Євразія (англ. Eurasia) — охоплює території колишнього Радянського Союзу, Європи та Туреччини. Утворилася внаслідок захоплення Росією європейських країн. Державна ідеологія — «необільшовизм».
• Остазія (англ. Eastasia) — найменша за територією супердержава, однак з найбільшим населенням, оскільки займає території Китаю, Японії, Кореї, частково Монголії та Індії. Для найменування державної ідеології цієї країни використовується китайське слово, яке Ґолдштайн у своїй книзі перекладає як «культ смерті», «стирання особистості» або «самозабуття».

Північна Африка, Середній Схід і Південно-Східна Азія, а також арктична полярна шапка є спірними територіями, за володіння якими воюють три наддержави. Ці території постійно переходять від однієї країни до іншої, позаяк жодна з держав не може домогтися перемоги. Війна ведеться тільки на спірних територіях — кожна з наддержав настільки сильна, що не може бути завойована навіть об'єднаними силами двох інших, тому держави утримуються від великих наступальних операцій. Жодна з наддержав не нападає на власне територію іншої держави, скажімо, Євразія запросто могла б захопити Британські острови або Океанія просунутися до Рейну чи навіть Вісли. Така рівновага гарантує, за задумом еліти трьох країн, їхнє вічне панування над світом.

Згідно з книгою Ґолдштайна, «АНГСОЦ», «необільшовизм» і «культ смерті» мають багато спільного — це тоталітарні ідеології, що пропагують мілітаризм і культ особистості вождя.

Історія

Згідно зі спогадами Вінстона Сміта в книзі, яку приписують Імануїлу Ґолдштайну, незабаром після Другої світової війни Велика Британія була розірвана зсередини громадянською війною, в якій брали участь різні ворожі угруповання. Ослаблення країни внаслідок руйнівної громадянської війни призвело до її поглинання новою світовою наддержавою — Океанією. Приблизно в цей же час Радянський Союз почав свою експансію до Західної Європи й утворив новий союз під назвою Євразія, а ще через деякий час в Східній Азії утворився третій центр сили — Остазія.

Новий розклад сил на політичній карті світу був порушений Третьою світовою війною, яка викликала катастрофічні руйнування по всьому світу через те, що війна з наземної переросла в ядерну. Сотні ядерних вибухів в 1950-х роках знищили безліч міст в Європі, Північній Америці та європейській частині Росії. Зрозумівши небезпеку власного знищення в результаті такої війни, наддержави відмовилися від використання зброї масового ураження; проте, наземна і повітряна війна між ними тривала й надалі.

Всі три держави продовжували накопичувати атомні бомби в розрахунку на те, що рано чи пізно випаде нагода, коли вони зможуть вирішити війну на свою користь. Війни між державами велися за Екваторіальну Африку або країни Близького Сходу, за індонезійський архіпелаг, але не за землю, а за робочі руки, щоб виробляти якомога більше зброї і захоплювати нові території і нові робочі руки.

Насправді ж ці держави не тільки не могли підкорити одна іншу, але і не отримали б від цього ніякої вигоди. Умови життя в них були дуже схожі (та ж пірамідальна структура, той же культ напівбога-вождя, та ж економіка). Автор називає війну наддержав шахрайством, схожим на сутички жуйних тварин, чиї роги ростуть під таким кутом, що не здатні поранити суперника.

Панівні групи присвятили себе завоюванню світу, але разом з тим вони розуміли, що війна повинна тривати постійно, без перемоги. Її головна мета — зберегти суспільний лад, знищуючи не тільки людські життя, а й плоди людської праці, оскільки було ясно, що загальне зростання добробуту загрожує ієрархічному суспільству загибеллю, позбавляючи тим самим влади правлячі групи. Якщо величезна маса людей стане грамотною, навчиться думати самостійно, то вона просто «викине» привілейовану меншість за непотрібністю. Війна ж і голод допомагали тримати людей, які отупіли від злиднів, бажаючи жити в покорі.

Суспільство

Океанія — держава з жорстоким тоталітарним устроєм. Жителі позбавлені громадянських прав та індивідуальності. У партійному суспільстві, крім культу особи Старшого Брата і беззаперечного підпорядкування владі, всі зобов'язані дотримуватися пуританських поглядів і всім молодим людям рекомендують входити до так званої молодіжної Антисексуальної ліги, де їм навіюється відраза до статевих зв'язків і любові. Любов є думкозлочином, а шлюби укладаються виключно в репродуктивних цілях. Однак партія з часом планує усунути і цей залишок особистого простору людей, розробивши метод усунення медичним шляхом фізіологічної потреби людини до любовної близькості з подальшим переходом на запліднення штучним шляхом.

В Океанії діє жорстка соціальна ієрархія. Парламенту й уряду не існує, вся влада зосереджена в руках партії АНГСОЦу, яка ділиться на Зовнішню партію і Внутрішню партію. Найвищою суспільною кастою є Внутрішня партія, до якої входять вищі чини міністерств і інше вище керівництво Океанії. В руках Внутрішньої партії зосереджена вся влада і багатства Океанії. На відміну від членів Зовнішньої Партії, які є майже жебраками, члени Внутрішньої партії отримують велику зарплату і мають доступ до таких рідкісних продуктів, як чай, білий хліб, а також до таких, до яких члени Зовнішньої Партії не мають доступу, як: молоко, справжня кава, вино і фрукти. Середньою кастою є Зовнішня Партія, до якої входять незліченні номенклатурні працівники й нижчі члени Партії. Члени Зовнішньої Партії живуть в злиднях і постійно перебувають під наглядом Поліції Думок.

Члени Партії зобов'язані віддавати своїх дітей в скаути, військово-політичну молодіжну організацію, де дітям нав'язується любов до Партії і Старшого Брата. Також дітей тренують як майбутніх солдатів, інформаторів і співробітників поліції думок, наприклад, вчать стежити за батьками. У книзі згадувалося, що в газетах майже щодня з'являлися повідомлення про дітей, які викрили родичів в думкозлочині і видали їх поліції думок.

Нижчою кастою є безпартійний пролетаріат (на новомові — проли), які, так само, як і Зовнішня партія, мають потреби, але, на відміну від Зовнішньої Партії, проли є самі по собі, в їх будинках майже відсутні телеекрани й поширюються злочинність і спекуляція. Проли становлять близько 85 % всього населення Океанії та є основним джерелом доходів.

Також у романі є натяки на існування каст, які перебувають ще вище Внутрішньої партії.

АНГСОЦ

АНГСОЦ (англійський соціалізм) виник на основі соціалістичної партії, але оскільки партія постійно переписує історію, неможливо встановити точне походження англійського соціалізму. Океанія виникла в результаті злиття американських держав з Британською імперією. Старший Брат і Імануїл Ґолдштайн привели партію до перемоги в соціалістичній революції, але потім стали ворогами.

У книзі «Теорія і практика олігархічного колективізму» Ґолдштайн описує ідеологію партії як олігархічний колективізм, який «відкидає і чорнить усі принципи, для яких соціалістичний рух існував, і робить це від імені соціалізму» (на основі двозначності).

Всюдисущий Старший Брат уособлює партію, його портрети постійно зображуються на плакатах і телеекранах. АНГСОЦ вимагає повного підпорядкування народу — розумового, морального і фізичного. Для досягнення цієї мети партія готова відправляти жителів на тортури (Кімната 101). АНГСОЦ є майстерно складною системою психологічного контролю, який змушує зізнатися в думкозлочині й забути бунтівну думку, любити тільки Старшого брата і партію.

Метою АНГСОЦу є політичний контроль і влада сама по собі, як пояснює О'Браєн Смітові.

Особливості Океанії

• Освітня система Океанії спрямована на підтримку якомога нижчої здатності до мислення у пролетарів.
• Офіційна мова країни «Новомова» (англ. newspeak) перебуває у стадії переходу від «старої мови» до того стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин). Перехід полягає не стільки у заміні старих слів новими словами та спрощенням мовних форм, скільки у скороченні словникового запасу і забороні певних слів та їхніх небезпечних значень. Факт постійного зменшення словникового запасу мови вважається її перевагою.
• Історія Океанії постійно переписується таким чином, щоб викреслити незручні партії випадки, неузгодженості з партійною ідеологією, згадування про людей, яких партія знищила тощо.
• В Океанії існує культ перемоги, який підтримується повідомленнями (переважно вигаданими) про нові перемоги на фронті, у назвах багатьох товарів, наприклад дуже поширеного джину та кави, міститься слово «перемога».
• Для пролетарів виробляється окремий шар культури, що складається з низькопробних книг і фільмів переважно на тему сексу та насильства, пісень про любов, які компілюються майже механічно пристроєм, який називається «версифікатор». Пролетарі також люблять грати в лотерею.
• В Океанії гра в шахи не передбачає можливості перемоги чорних, як підтвердження того, що добро завжди перемагає зло.
• Партія усіляко пригнічує та обмежує статевий потяг, існує припущення, що метою цього є спрямування невикористаної енергії на корисніші для партії почуття: патріотизм, любов до Старшого брата, ненависть до ворогів тощо.
• В Океанії повна нестача майже усіх продовольчих і непродовольчих товарів, крім алкогольних напоїв (пиво — для пролетарів, джин — для членів партії). Ціни на спиртне дуже низькі. Замість цукру використовується сахарин, замість чаю — листя чорниці. Джин, кава і шоколад виготовляються із замінників і не схожі на свої справжні відповідники. Водночас, члени Внутрішньої партії мають доступ до якісних продуктів.
• Майже ніхто не пише одне одному листів. Втім, для привітання з якими-небудь подіями існують завчасно виготовлені листівки з надрукованими привітаннями з усіх можливих нагод.

Особливості роману

• Знаменита формула «двічі два дорівнює п'яти» прийшла Орвеллу на думку, коли він почув радянське гасло «п'ятирічку в чотири роки».
• Американська IT-компанія Apple використовувала посилання до роману у відомому рекламному ролику, знятому Рідлі Скоттом і запущеному в 1984 році напередодні випуску Macintosh. У відео представлений виробник комп'ютерів IBM в ролі Старшого Брата.
• У 2009 році онлайн-магазин Amazon вилучив книги письменника Джорджа Орвелла з пристроїв для читання електронних документів Kindle. Користувачі позбулися електронних копій романів «1984» і «Колгосп тварин», на розповсюдження яких, як з'ясувалося, у компанії немає прав.
• Роман «1984» займає восьме місце в списку «200 найкращих книг за версією BBC» (2003).
• У 2009 році газета The Times включила роман «1984» в список 60 найкращих книг, опублікованих за останні 60 років, а журнал Newsweek поставив роман на друге місце в списку ста найкращих книг всіх часів і народів. При цьому роман Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром» відзначений у списку 16-м місцем, а Біблія зайняла 41-е місце.
• Книгу було заборонено в СРСР до 1988 року. У філософському енциклопедичному словникові 1983 року написано: «За ідейну спадщину Орвелла ведуть гостру боротьбу як реакційні, ультраправі сили, так і дрібнобуржуазні радикали».
• Роман став основою опери Лоріна Маазеля, її світова прем'єра відбулася в Ковент-Гардені в 2005.

Критика

Поет і публіцист Дмитро Биков вважав роман актуальним, при цьому зазначав зміну ставлення до роману з часом: «… існувала думка, що Орвелл сильний як соціальний мислитель і відносно блідий, трафаретний як художник. Виявилося навпаки».

Письменник і популяризатор науки Кирило Єськов, у своєму есеї «Наша відповідь Фукуямі» вельми критично відгукнувся про роман, вважаючи «АНГСОЦ» нежиттєздатним в реальному житті, «якби він існував в грубій реальності, то здох би точно так само, як жахливі веллсівські марсіани».

Письменник Євген Мінко у рецензії на книгу Доріана Лінскі «Міністерство правди» назвав «1984» найважливішим художнім твором ХХ століття: «При тому, що його суто художні якості вельми скромні: структура та мова повісти не відходили від мейнстримових норм реалізму, явно не претендуючи на аванґардний прорив. Однак за кількістю і довговічністю поширених образів та метафор із Орвеловим твором навряд чи можна порівняти якийсь інший приклад белетристики сторіччя, що минуло. „Старший брат“, „дводумство“, „новомова“, „поліція думок“ увійшли в життя людства навіть не на рівні вдалих термінів, а на рівні стратегій тотального контролю держави над особистістю і спотворення істини на користь актуальних інтересів можновладців».

1985, роман Берджеса

«1985» — продовження роману «1984», автор — англійський письменник Ентоні Берджес. Роман розділено на дві частини: перша — аналіз роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984», друга — сам роман Берджеса.

• Перша частина книги. Берджес аналізує роман Орвелла, вдаючись для більшої повноти й багатогранності до аналізу й різних літературних прийомів — від «уявного інтерв'ю» до в'їдливої пародії.
• Друга частина книги. Берджес пропонує власне бачення недалекого майбутнього. Він описує державу, де пожежники ведуть страйк, поки місто охоплене вогнем, де вуличні банди досконало знають латинську, але грабують і вбивають невинних, де люди стають заручниками технологій, перетворюючи своє життя на тортури.

1985, роман Далоша

«1985» — продовження роману «1984», автор — угорський письменник і дисидент Дьйорд Далош. Роман починається зі смерті Старшого Брата й відображає проміжний період між 1984 і більш оптимістичним майбутнім, яке характеризується зниженням ортодоксії тоталітарної системи, боротьбою з державами, які звідси випливають, та знищенням військово-повітряних сил Океанії Євразією.

Екранізації

Див. фільм «Бразилія», «1984».

У листопаді 2022 року було оголошено, що екранізація роману «1984» від фінського режисера Діани Рінго вийде на екрани 2023 року. Фільм є першою російськомовною екранізацією роману.

Переклади українською

Станом на 2021 рік існує 5 повних перекладів книги «Nineteen Eighty-Four» українською мовою.

Перший українськомовний повний переклад роману 1984 був зроблений Віталієм Данмером та виданий у Кривому Розі мистецькою спільнотою Hurtom.com у 2013 році. Аналізуючи український переклад Віталія Данмера роману Орвелла 1984 — де Оревеллом широко використовувалися новотвори/оказіоналізми — мовознавиця Юлія Гакал зазначила, що у своєму перекладі Данмер використовував такі способи відтворення оказіоналізмів, як калькування, транслітерація та опущення, однак до калькування перекладач вдавався найчастіше. Схожий висновок під-час аналізу українського перекладу роману Орвелла 1984 Віталія Данмера зробив й мовознавець Дмитро Дадак, який зазначив що як українські переклади роману Олександра Тереха та Віктора Шовкуна так і український переклад Данмера для відтворення орвеллівських новотворів найчастіше використовують не власне переклад, а просто транскрипцію, транслітерацію або безпосереднє запозичення неологізму (калькування); більш детальний аналіз використання методу перекладу новотворів зробила мовознавиця Алла Пенькова яка дійшла висновку що у своєму перекладі Данмер дійсно переклав новотвори першоджерела створивши власні нові українськомовні новотвори лише у 25 % випадків, а для 69 % випадків від використав калькування, а у 3 % — транскодування.

• (уривок) Орвел, Джордж (1988). 1984. Переклад з англ.: Олександр Терех. Київ: журнал «Всесвіт». № 4 за 1988.  ()

• Орвел, Джордж (2013). 1984: роман-антиутопія. Переклад з англ.: Віталій Данмер. Кривий Ріг: Hurtom.com. 321 стор. ISBN відсутній.  (, ()
• Орвелл, Джордж (2015). 1984. Переклад з англ.: Віктор Шовкун. Київ: Видавництво Жупанського. 312 стор. ISBN 978-966-2355-57-4.  ()
• Орвелл, Джордж (2021). 1984. Переклад з англ.: Богдана Носенок. Харків: Фоліо. 320 стор. ISBN 978-966-03-9623-4.  (з твердою палітуркою: ISBN 978-966-03-9575-6)
• Орвелл, Джордж (2021). 1984. Переклад з англ.: В'ячеслав Стельмах. Київ: BookChef. 368 стор. ISBN 978-966-993-391-1.  (з твердою палітуркою: ISBN 978-966-993-704-9)
• Орвелл, Джордж (2021). 1984. Переклад з англ.: Олена Ломакіна. Київ: Знання. 285 стор. ISBN 978-617-07-0840-3. 

Скандал з українськомовним перекладом Віктора Шовкуна

У серпні 2015 року, вже після виходу українського перекладу «1984» зробленого Віктором Шовкуном, розгорівся скандал між видавництвом Жупанського та перекладачем. Спочатку Шовкун звинуватив видавця у непогоджених редагуваннях свого перекладу роману 1984. Тоді, у відповідь, видавець оприлюднив невідредагований варіант перекладу, в якому були вжиті численні росіянізми.

Див. також

• Механічний апельсин
• Прекрасний новий світ
• 451 градус за Фаренгейтом
• Ми (роман)
• Колгосп тварин
• Антиутопія
• Культ особи
• Соліпсизм
• Сталінізм
• Тоталітаризм
• Еквілібріум
• V означає Вендетта (фільм)
• 100 книг століття за версією «Le Monde»

Примітки

1. Цей вплив полягав переважно в багатомісячних фізичних тортурах, медичних процедурах і психологічному тиску під час арешту Вінстона Міністерством любові.
2. . Архів оригіналу за 24 грудня 2012. Процитовано 5 серпня 2009. 
3. . Архів оригіналу за 28 серпень 2007. Процитовано 21 січень 2019. 
4. . Архів оригіналу за 11 жовтень 2008. Процитовано 21 січень 2019. 
5. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік [ 6 січня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
6. Антиутопии XX века: Евгений Замятин, Олдос Хаксли, Джордж Оруэлл. — М.: Книжная палата, 1989. — С. 328.(рос.)
7. Shelden, Michael (1991). Orwell—The Authorized Biography. New York: HarperCollins. 0060167093. ; pp 430—434
8. . Архів оригіналу за 6 грудень 2007. Процитовано 21 січень 2019. 
9. Лінскі, Доріан (2020). Міністерство правди. Біографія роману Джорджа Оруелла «1984» (українська). Київ: Фабула. ISBN 978-617-09-6752-7. 
10. Мінко, Євген (Квітень 2020). «1984»: генеалогія сучасности. Критика (українська). Процитовано 11 лютого 2021. 
11. Вышел трейлер фильма «1984». Премьера — в апреле 2023. Afisha Weekend. 23 ноября 2022. 
12. Юлія Данілченко (5 декабря 2022). Волгоградец Александр Обманов сыграл главную роль в экранизации «1984» Оруэлла. Комсомольская Правда. 
13. Лінар Гімашев (26 марта 2023). Появился второй трейлер фильма «1984» - первая экранизация на русском языке. Plugged In. 
14. . avtura.com.ua. 2013
15. Юлія Гакал. Відтворення оказіоналізмів лексичного рівня у перекладі (на матеріалі роману-антиутопії Джоржа Орвелла «1984») // Матеріали конференції кафедри англійської філології і перекладу «Політ-2018». Київ: НАУ. С. 17-19 (, , )
16. Дмитро Дадак // Переяслав-Хмельницьк: ХХ Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Проблеми та перспективи розвитку сучасної науки в країнах Європи та Азії»; Збірник наукових праць. 31 жовтня 2019. С. 130—132.
17. Алла Пенькова // Переяслав-Хмельницьк: Міжкультурна комунікація і перекладознавство: точки дотику та перспективи розвитку: тези ІІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. 16 березня 2020. С. 118—120
18. Джордж Орвелл — 1984 (українськомовний переклад Богдани Носенока; м'яка палітурка) [ 1 серпня 2021 у Wayback Machine.]. folio.com.ua. 2021
19. Джордж Орвелл — 1984 (українськомовний переклад Богдани Носенока; тверда палітурка) [ 18 лютого 2021 у Wayback Machine.]. folio.com.ua. 2021
20. Джордж Орвелл — 1984 (українськомовний переклад В'ячеслава Стельмаха; м'яка палітурка) [ 1 серпня 2021 у Wayback Machine.]. bookchef.ua. 2021
21. Джордж Орвелл — 1984 (українськомовний переклад Олени Ломакіної; тверда палітурка) [ 21 вересня 2021 у Wayback Machine.]. znannia.com.ua. 2021
22.  — Літературний форум, 15.08.2015
23.  — 5books.club, 19 серпня 2015
24. . o-ukrainets.vkursi.com. 16 серпня 2015

Посилання

• Вадим Скуратовський. Міф про Джорджа Орвелла (1988)
• Роман Тиса. Антиутопія і тоталітарна держава в літературі й кіно (2019)