Пропага́нда (лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. prōpāgo — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві — світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції.
У широкому розумінні — поширення соціально-політичних, природничо-наукових та інших знань з метою їх втілення у суспільну свідомість; у вузькому розумінні — ідеологічно спрямована діяльність будь-якої партії для формування у конкретних верств населення певних поглядів і уявлень (світогляду).
Пропаґанда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. Значення пропаганди різних партій особливо зростає у період виборчої кампанії.
На відміну від об'єктивної подачі інформації, зловмисна пропаґанда подає інформацію вибірково, щоб спонукати до певних узагальнень, або використовує емоційне забарвлення повідомлення, аби спровокувати радше чуттєву, ніж раціональну реакцію на висловлене. Бажаним результатом пропаганди є зміна ставлення до її суб'єкта. Пропаґанда і її зловмисний варіант можуть використовуватись як форма політичної боротьби.
Варто зауважити, що термін «пропаґанда» набув яскраво негативного емоційного забарвлення лише завдяки непрофесійній діяльності частини журналістів. Пропаґанда у своєму початковому емоційному значенні мала нейтральне забарвлення.
Історія пропаґанди
Слово «пропаґанда» походить від назви католицької організації Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), створеної папою Григорієм XV у 1622 році.
Однак пропаґанда, як явище, існувало задовго до виникнення самого терміну. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна вважати преамбулу до Зведення законів Хаммурапі, в якій сказано, що ці закони створені для встановлення справедливості в країні і для захисту слабких від сильних. Зміст же самих законів переважно спрямовано саме на захист інтересів заможних верств за рахунок незаможного населення.
Різновид пропаґанди
Давати визначення пропаґанді завжди було проблемою. Основні труднощі полягали у відмежуванні пропаганди від інших типів переконування та униканні подвійного підходу «якщо це роблять вони, то це пропаганда, але якщо це робимо ми, то це інформування та просвіта». Ґарт Йовет та Вікторія О'Доннел запропонували коротке й дієве визначення терміна: «Пропаґанда це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, яка веде до бажаного наміру пропаґандиста.» Повнішим є визначення Річарда Алана Нельсона: «Пропаґанда нейтрально визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової авдиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень (які можуть узгоджуватися з фактами або ні) безпосередньо або через канали мас-медіа. Пропагандистські організації залучають пропаґандистів, які займаються пропаґандизмом — безпосереднім, практичним створенням та розповсюдженням таких форм переконування.»
Обидва визначення фокусуються на комунікативному процесі або більш точно — на меті цього процесу та дозволяє розглядати пропаґанду об'єктивно, а потім вже тлумачити як позитивну чи негативну поведінку, залежно від поглядів глядача чи слухача.
Пропаґанда використовує ті самі методи (техніки), як і реклама та зв'язки з громадськістю, кожен з яких можна вважати пропаґандою, яка просуває комерційний продукт або впливає на сприйняття організацій, осіб чи брендів. У післявоєнному використанні слово «пропаґанда» більш типово стосується політичного чи націоналістичного використання цих методів або просування сукупності ідей, оскільки термін набув негативного забарвлення. Феномен відкинення спостерігався у політиці через заміни «політичного маркетингу» та інших позначень на «політичну пропаґанду».
Пропаґанда часто використовувалась для впливу на думки та переконання в релігійній сфері, зокрема під час розколу Римо-католицької церкви та протестантських церков. Пропаґанда стала звичнішою у політичному контексті, зокрема означає певні намагання, фінансовані урядами, політичними групами, але також із прихованими інтересами. На початку XX сторіччя основним прикладом пропаганди був партійний слоган (гасло). Також на початку XX сторіччя термін «пропаґанда» використовувався піонерами новосформованої галузі відносин з громадськістю для опису їхньої діяльності. Таке застосування терміна відмерло в часи Другої світової війни, оскільки ця галузь почала уникати слова, яке набуло негативного забарвлення.
Буквально перекладається з латинської мови як «те, що має бути розповсюджене», в деяких культурах термін є нейтральним або навіть і позитивним, водночас в інших цей термін набув яскраво негативного забарвлення. Емоційне забарвлення терміна «пропаґанда» може змінюватися з часом. Наприклад, в португальській мові та деяких іспаномовних країнах, зокрема південному конусі, слово «пропаганда» стосується найзвичнішого маніпулятивного засобу — «реклами».
В англійській мові «пропаґанда» від самого початку була нейтральним терміном для опису розповсюдження інформації з певної причини. Протягом XX сторіччя термін набув яскраво негативного емоційного забарвлення в західних країнах, яким позначається умисне розповсюдження часто хибних, але конкретних «потужних» закликів на підтримку чи виправдання політичних дій чи ідеологій. Це перевизначення відбулося тому, що як Радянський союз, так і Німецький уряд на чолі з Гітлером дозволяли собі відверто використовувати пропаґанду відповідно до постулатів комунізму та нацизму в усіх формах публічного вираження. Оскільки ці ідеології були огидні ліберальним західним суспільствам, то й негативні відчуття до них спроектувалися на саме слово «пропаґанда».
Родерік Гіндері стверджує, що пропаґанда вживається лівими, правими і основними центристськими партіями. Гіндері далі обґрунтовує, що дебати довкола більшості соціальних питань можуть бути легко переглянуті в контексті питання «це є чи не є пропаґандою?» Не слід ігнорувати зв'язок між пропагандою, ідеологічною обробкою та тероризмом/контртероризмом. Він стверджує, що погрози знищення часто є настільки соціально спустошливими, як і саме фізичне спустошення.
Пропаґанда також має багато спільного з урядовими кампаніями інформування громадськості, які спрямовані на заохочення чи відраджування від певних форм поведінки (як, скажімо, пристібатися пасками безпеки, не курити, не смітити тощо). Знову ж таки, пропаганда має більш політичні обертони. Пропаґанда може бути у формі листівок, плакатів, теле- та радіопередач, вона може поширюватись і на інші мас-медіа. У випадку Сполучених Штатів існує також законодавчо встановлена різниця між рекламою (видом «відкритої пропаґанди») та тим, що Рахункова палата США, орган Конгресу США, називає «прихованою пропаґандою».
Теорія журналістики загалом вважає, що повідомлення новин повинні бути об'єктивними, давати читачеві точне підґрунтя та аналіз предмету. З іншого боку, реклама виросла з традиційної комерційної реклами, залучивши в себе нові типи у формі оплачених статей або передач, поданих як новини. Вони переважно висвітлюють питання в дуже суб'єктивному та часто неправильному ракурсі з метою радше переконати, ніж інформувати. Зазвичай вони використовують приховані методи пропаґанди, які не використовуються у традиційній комерційній рекламі. Якщо читач вірить, що оплачена реклама є насправді повідомленням новин, то повідомлення, яке рекламодавець намагається донести, легше «сприймається на віру» чи «сприймається як власна думка».
Така реклама вважається очевидним прикладом «прихованої» пропаґанди, оскільки виглядає об'єктивною інформацією, а не оманливою пропаґандою. Законами різних країн часто передбачається, що реклама, яка подається як повідомлення новин, мусить бути позначена, як така що подана на правах оплаченої реклами.
Пропаґанда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаґанду можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів — ділових, політичних, релігійних — складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію . Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більш колективну, ніж індивідуальну дію, вона залишається агітаційною рекламою. На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаґанда впливає як на емоції, так і на розум людей.
Пропаґандист намагається змінити спосіб, у який люди розуміють питання чи ситуацію, щоб змінити їхні дії та очікування у бажаний для зацікавленої групи спосіб. У цьому сенсі пропаганда є логічним продовженням цензури, у якій досягаються ті самі цілі без заповнення людських розумів відредагованою інформацією, а запобіганням стиканню людей з конфліктно-протилежними поглядами. Пропаґанда відрізняється від інших форм переконування, намаганням пропагандиста змінити розуміння людей скоріше завдяки брехливості та спантеличенню, ніж переконуванням та розумінням. Лідери певної організації знають, що інформація однобока чи неправдива, але це може бути невідомо рядовим членам, які допомагають розповсюджувати пропаґанду.
Пропаґанда є потужною зброєю у війні; використовується для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Це може відбуватися з використанням принизливою або расистської термінології, униканням деяких слів або з використанням непідтверджених заяв про ворожі звірства. Більшість пропагандистських війн вимагають, щоб власне населення відчувало, що ворог приніс несправедливість, що може бути тільки уявним, а може і базуватись на фактах. Власне населення має вирішити, що їхня нація захищає справедливість.
Пропаґанда є також методом, який використовується у психологічній війні, яка може також використовувати операції під чужим прапором. Термін пропаганда може також стосуватися хибної інформації, спрямованої на посилення способу мислення людей, які вже вірять в те, що потрібно пропаґандисту. Припускається, що якщо люди вірять в щось хибне, то їх постійно будуть мучити сумніви. Оскільки сумніви неприємні (див когнітивний дисонанс), то люди намагатимуться позбутись їх і, таким чином, стануть сприйнятливими для впливу пропаганди. З цієї причини пропаганда часто адресована людям, які вже симпатизують ідеї. Цей процес підсилення використовує схильність індивіда до самовибраних «прийнятних» джерел інформації як механізм для підтримання контролю.
Типи пропаґанди
Пропаґанда може класифікуватися відповідно до джерела та природи повідомлення.
Біла пропаґанда загалом походить з відкритого доступного джерела та характеризується м'якшими методами переконання, такими як стандартні техніки відносин з громадськістю та однобічним поданням аргументів.
Чорна пропаґанда подається ніби з одного джерела, проте насправді є з іншого. Маскування правдивого джерела пропаганди є найпоширенішим, коли це пропаґанда ворожої країни чи організації з негативним іміджем.
Сіра пропаґанда — це пропаґанда без визначеного джерела чи автора. Основне призначення сірої пропаганди полягає в тому, щоб змусити ворога повірити в брехню використовуючи так звані солом'яні аргументи: перша фаза — змусити когось повірити в «А», запускається сіра пропаганда «Б», яка протилежна до «А». У другій фазі «Б» дискредитується використовуючи опудало. Тоді ворог прийде до висновку, що «А» — правда.
Позитивна (конструктивна) пропаґанда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаґанди — сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаґанда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаґанда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивної мети. Проте, оскільки «загальноприйняті цінності» вже й без пропаґанди є загальноприйнятими, справжня мета «конструктивної» пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропаґандистам.
Негативна (деструктивна) пропаґанда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаґанди — розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження низинних інстинктів у людей тощо. Це роз'єднує людей, робить їх слухняними волі пропаґандиста. Технологія створення «образу ворога» дозволяє згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаґанди — створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів. Негативна пропаганда активно використовує низьку критичність та навіюваність мас щоб маніпулювати цими масами в інтересах невеликої групи осіб.
Ці різні типи пропаґанди відрізняються кількістю правдивої та правильної інформації, яку можна використати для боротьби з пропаґандою. Наприклад, протидію білій пропаґанді легко знайти, дискредитувавши джерела пропаганди. Протидія сірій пропаґанді, якщо таку пропаганду виявлять (часто з внутрішнього джерела), може спровокувати певного рівня публічні протести. Протидія чорній пропаґанді часто не очевидна та небезпечна при оприлюдненні, оскільки ознайомлення громадськості з джерелами і тактикою чорної пропаганди підірве всю кампанію чорної пропаґанди або викличе протидію з боку чорних пропаґандистів.
Пропаґанда може здійснюватись таємно. Наприклад, принизлива дезінформація про історію певних груп або чужих країн може заохочуватися або толеруватися в системі освіти. Оскільки деякі люди двічі перевіряють вивчене у школі, така дезінформація повторюватиметься журналістами і батьками, що врешті-решт посилить ідею, ніби ця порція дезінформація є «загальновідомим фактом», навіть якщо жоден з тих, хто повторює цей міт, не зможе вказати жодного авторитетного джерела. Ця дезінформація здійснює кругообіг в медіа та системі освіти навіть без потреби урядового втручання в ЗМІ. Така проникаюча пропаґанда може використовуватись для політичної мети: даючи громадянам хибне враження про якість та політику їхньої країни, їх можуть спонукати відкидати певні пропозиції або зауваження чи ігнорувати досвід інших. Див. також маркетинг, реклама.
Методи пропаґанди
Звичайними засобами для передачі повідомлень пропаґанди є: повідомлення новин, урядові повідомлення, історичні огляди, псевдонаука, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати й афіші. Менш поширеними тепер є поштові конверти, зразки яких дійшли до нас з часів Громадянської війни в Америці. По суті, все зображене на плакаті можна відобразити, зменшивши у відповідних пропорціях, на кишенькових конвертах. У випадку радіо та телебачення пропаґанда може існувати в новинах, оглядах подій, сегменті ток-шоу, як реклама, громадські оголошення або довготривалі едверторіали (рекламні оголошення, які мають вигляд звичайної статті). Пропаґандистські кампанії часто дотримуються стратегічних шаблонів передачі інформації, щоб навіяти ідеї цільовій групі. Вони можуть починатися звичайним методом поширення інформації, як, скажімо, скидування листівок з літака або рекламок. Загалом послання будуть містити настанови як отримати більше інформації з вебсайту, гарячої лінії, радіопрограми тощо. Таким чином стратегія закріпленням рефлексу перетворює особу з отримувача інформації на шукача інформації, і відтак з шукача інформації на авторитета інформації шляхом навіювання ідей.
Для здійснення пропаґанди використовують чимало методів, які базуються на дослідженнях соціальної психології. Багато з цих методів базуються на логічних помилках, оскільки пропагандисти використовують аргументи, які хоча деколи переконливі, але не завжди достовірні.
Багато часу витрачено на аналіз способів, якими передаються повідомлення пропаґанди. Ця праця важлива, але зрозуміло, що стратегії розповсюдження інформації стають стратегіями пропаґанди, коли заряджені пропаґандистськими повідомленнями. Виявлення цих повідомлень є обов'язковою передумовою для вивчення методів, якими ці повідомлення розповсюджуються. Нижче наведено кілька методів для здійснення пропаґанди:
Брехня та брехливість можуть бути основою багатьох пропагандистських технік включаючи Перехід на особистості, Велику брехню, Дифамацію — розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт, Захлопування дверей, Напівправда, Обкладання ганебними «епітетами» або будь-яка інша техніка, яка базується на нечесності та брехливості. За багатьма політиками помічено прикрашання та спотворення фактів. Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою пропаґандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ..
Зображення осіб з ворожої нації, іншої етнічної групи, або тих, хто підтримує протилежний погляд, як нелюдей (як-от, під час Війни у В'єтнамі вживався термін «ґукс» щодо солдатів Національного фронту визволення Південного В'єтнаму), негідників, аморальних через припущення або фальшиві звинувачення. Дегуманізація є також терміном, який використовується як синонім до демонізації, останнє зазвичай є видом першого.
| Вірш із листівки |
: За словами Адольфа Гітлера „Найблискучіші пропаґандистські техніки не породжуватимуть успіху, поки в умах не народиться назавжди один фундаментальний принцип — він має зводитись до кількох пунктів та повторюватись без перерви.“ Ця ідея узгоджується з принципами умовного рефлексу, подібно до ідеї „Стояти за повідомленням“.
У радянській пропаганді ніколи не вживали термін „Воїн Української повстанської армії“, а використовували термін „бандерівець“, який асоціювався зі словом бандит, Не вживали термін „напад на Польщу“, а „приєднання Західної України і Білорусі“.
Це слова у системі цінностей цільової авдиторії, які створюють позитивний образ, якщо застосовуються до особи чи речі. Мир, щастя, безпека, мудре керівництво, свобода, „Правда“ тощо є благими словами. Багатьма релігійність розглядається як благість, асоціація з нею дає великі переваги. Їхнє використання вважають технікою пропаганди Переміщення.
Військова пропаґанда
Дуже часто і широко пропаґанду використовують у військових цілях. Саме тому для цієї галузі пропаґанда набула нових визначень таких як психологічна війна, інформаційна війна, психологічна операція.
Психологічна війна (англ. Psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людину з ціллю зміни в бажаному напрямку її психологічних характеристик (поглядів, думок, цінносних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.
В Міністерстві оборони США цей термін означає „планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.“
Цей термін тісно пов'язаний з терміном психологічна операція. Оскільки психологічна війна ведеться за допомогою інформації, її варто розглядати як вид інформаційної війни.
Психологічна операція (англ. Psychological operation (PSYOP) — термін походить з США, в загальному випадку він означає планові дії з передачі відібраної інформації і індикаторів до іноземних авдиторій, щоб вплинути на їхні емоції, мотиви, цілі міркування, і нарешті на іноземні уряди, організації, групи, і індивідууми.
Хоча це поняття вперше офіційно закріплено в Польовому статуті ЗС США 33-1 — Психологічні операції (Field Manual 33-1 — Psychological Operations) від 1987 року, психологічні операції почали використовуватися в конфліктах людства набагато раніше.
В Радянському Союзі існувало також подібне визначення терміна — планова пропаґандистська або допоміжна (політична, економічна, культурна, відповідно військова та інша) діяльність, яка проводиться в мирний або воєнний час, розрахована на іноземні ворожі, дружні або нейтральні авдиторії з метою впливу на їх відносини і поведінку в сприятливому напрямку для досягнення політичних і військових цілей..
Термін «Психологічна операція» виник в 1945 році, коли вживався у військовому плані капітана військово-морського флоту США Захарії (Captain E.M. Zacharias) з пришвидшення японської капітуляції.
Історія
Олександр Македонський (Великий)
Щоб утримувати величезні території своєї імперії разом, а її народи проти повстання Олександр Македонський залишав вірних людей в кожному із завойованих міст, щоб представляти грецьку культуру, контролювати їх, гасити дисидентські погляди і проводити міжнаціональне змішування. Олександр платив гроші своїм солдатам за одруження на жінках не грекинях. Він хотів асимілювати людей усіх націй в межах своєї Імперії.
Святослав Ігорович
У часи військових давньокиївського князя Святослава, перед тим як йти в похід на ворога, князь (як воєвода) посилав йому повідомлення «іду на ви» — що означало «йду на тебе війною». В часи правління Святослава Київська Русь була високорозвинутою державою із сильним військом і це повідомлення мало залякати ворогів Святослава ще до того, як він приходив до них із військом.
Монголи
Перед атакою поселення монгольські генерали вимагали підкорення хану і погрожували повним знищенням поселення, якщо воно відмовиться здатися. Після перемоги в битві, монголи виконували погрози і чинили розправу над уцілілими.
Чингісхан практикував тактику уявного збільшення кількості свого війська для залякування ворога. Під час нічних операцій він наказував кожному вояку засвітити три смолоскипи замість одного, що створювало ілюзію більшої ніж насправді чисельності армії і лякало ворожих спостерігачів. А під час стрільби монгольські лучники використовували стріли, які створювали страхітливий шум для залякування ворога.
Засоби військової пропаґанди
Серед засобів військової пропаґанди слід виділити таке:
Пропаґанда полону — спонукання противника до здачі в полон, пропаґанда полону — один з найперспективніших і ефективних напрямів психологічної війни. Важливо при цьому вибирати правильні форми і засоби впливу:
- не прикрашати та не ідеалізувати перебування в полоні;
- повідомляти конкретні факти, покликані розсіювати страх перед невідомістю полону і його труднощами;
- підводити військовослужбовців до думки про доцільність здавання в полон в ім'я кінцевої мети — повернутися додому живим.
Результативність цього напрямку психологічних операцій можна проілюструвати на прикладі війни у В'єтнамі. За період бойових дій приблизно 250 тисяч солдатів комуністичних сил добровільно перейшли на бік противника. За підрахунками зарубіжних фахівців, витрати американської армії на те, щоб убити одного бійця НФВПВ склали в середньому 400 тисяч доларів, у той час як переконання здатися обходилося всього-на-всього в 125 доларів на людину.
Також слід виділити таке:
- Пропаґанда військових успіхів;
- Пропаґанда перспективності боротьби шляхом критичного аналізу своїх помилок;
- Пропаґанда шляхом навіювання противнику страху поразки.
Пропаґанда наукових знань
Популяризація і пропаґанда досягнень науки, техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед населення є також одним з видів пропаґанди. Що стосується функціональних властивостей, та способів такої пропаґанди, то вони досить різноманітні.
Популяризацію здійснюють поширенням творів науково-популярного характеру, розвитком музеїв, та проведенням виставок досягнень науки і техніки. Подібні заходи проводили ще з 18 століття. З цією метою проводили промислові виставки досягнень господарства.
Найважливішою функцією науково-популярної книги є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні становить цільове призначення такої книги. Ця функція, разом з просвітницькою і ознайомлювально-освітньою, завжди була такою. Пропагуючи наукові знання, вчений має на меті передати суспільству останнє слово в науці і тим самим ознайомити його з цим новим знанням, сприяючи підвищенню освітнього рівня суспільства і здійснюючи просвітництво.
Пропаґанду наукових знань можуть використовувати з політичною метою. Реклама першості країни у науковій сфері дає певні дивіденди, тому нею постійно зловживала радянська пропаганда, що призводило до анекдотичних абсурдів. Ці абсурди про наукову першість Росії/СРСР у всіх галузях висміюють анекдотом Росія — батьківщина слонів, що вже стало крилатою фразою.
Світоглядна функція припускає виклад в науково-популярній книзі:
- природничо-наукових знань і законів природи,
- освітлення досягнень в розробці теоретичних проблем, що відкривають нові перспективи науки і на її основі нові можливості прогресу виробництва.
Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов'язана із:
- залученням людини до наукових знань;
- вихованням у читача сприйнятливості;
- розумінням суті науки, науково-технічного прогресу.
Популярні видання з мистецтва виконують функцію естетичного виховання.
Знамениті майстри пропаганди
Цей розділ не містить посилань на джерела. (травень 2019) - Пауль Йозеф Геббельс — головний пропагандист німецьких нацистів (партії НСДАП), міністр пропаганди Третього рейху[джерело?].
- Хосе Рісаль — найзнаменитіший філіппінський пропагандист, був заарештований і страчений 1896 року за підривну діяльність[джерело?].
- Маяковський Володимир Володимирович — радянський поет
- Єфімов Борис Юхимович — радянський художник-графік, майстер політичної карикатури
- Кисельов Дмитро Костянтинович — російський пропагандист
- Соловйов Володимир Рудольфович — російський пропагандист
- Кукринікси — радянські карикатуристи
- Суслов Михайло Андрійович — неофіційний головний ідеолог КПРС
- Ritchie Boys
Технологія виготовлення та розповсюдження пропаганди
Пропаганда передбачає наявність ідеї, цільової авдиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової авдиторії.
Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованої кількості.
Можна виділити три основні критерії змісту ефективної пропаганди:
Таким чином, буде просуватися певна ідея, легко доступна розумінню авдиторією і стійка до сторонньої критики. Причому має бути витриманим баланс між розумінням тез суспільством і критичністю. Якщо балансу не дотримано, то ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової авдиторії, або занадто вразливі для контрпропаганди.
Що стосується форми, можна виділити такі критерії:
- Чіткість центральної тези — вона не повинна зливатися з фоном;
- Привабливість фону.
Агітація Української повстанської армії
В УПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 роках з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). В УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Дмитро Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, Петро Полтава, Осип Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; митці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).
Оскільки сили УПА безпосередньо залежали від підтримки населення, повстанці мали розгалужену систему пропаганди, одним із засобів якої був друк листівок та газет. Крім них видавали і невеликі книжки, як наприклад «Концепція Самостійної України» (1949 рік), «Про наш плян боротьби за визволення України в теперішній обстановці»(1950 рік) та інші. Крім цього видавали книжки й іншими мовами, які розповсюджували серед червоноармійців та російськомовного населення України, як наприклад «Кто такие бандеровцы и за что они борются». Видавали звернення до червоноармійців та народів Кавказу та Сибіру із закликом підніматись на боротьбу із більшовиками. Крім листівок публікували багато ідеологічних та суспільно-політичних праць. Найвідомішими авторами цих праць були Петро Федун на прізвисько «Полтава», Осип Дяків «Горновий», Дмитро Маївський «Петро Дума».
Періодичні видання УПА були одними із основних інструментів пропаганди. Варто згадати такі журнали як «Повстанець», «До Зброї», «Ідея і Чин», інформаційні вісники «Інформатор», «Бюлетень», «Бюро інформації УГВР». Часто через різні обставини видання призупиняли випуск газет, або припиняли виходити зовсім.
Першим журналом Головного командування УПА став часопис «До Зброї». Головним редактором було призначено Якова Бусла. Було випущено 7 номерів журналу, коли війська НКВС знайшли та знищили підпільну друкарню. Наступний журнал називався «Повстанець». Обов'язки Головного редактора виконував Микола Дужий, який з лютого 1945 року був призначений начальником усіх видань ГК УПА. Виходив часопис до 1946 року, а потім його місце перейняв журнал «Ідея і Чин», редакторами якого був Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Михайло Палідович-Карпатський та Петро Федун.
За увесь час діяльності в підпільних друкарнях УПА було видано більш ніж 130 найменувань періодичних видань, півтисячі брошур, десятки вишкільних, мемуарних та поетичних збірок, тисячі листівок, звернень та відозв.
Жанрова різноманітність пропаганди
Поряд з традиційними засобами пропаганди, такими як плакати, брошури, листівки, оголошення по радіо чи телебаченню тощо, для пропаганди можуть використовувати практично всі жанри образотворчого, ігрового та вербального мистецтва; так само як інші види масового впливу на свідомість населення (інтернет, чати, соціальні мережі тощо).
Див. також
Примітки
- . www.avr.org.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
- Волошенюк, Оксана; Коваленко, Павло; Мокрогуз, Олександр (2017). Навчальна програма для учнів 8 (9) класів «Основи медіаграмотності» (пропедевтичний курс). Київ: Міністерство освіти і науки України. Академія української преси.
- Велика радянська енциклопедія: Пропаганда (лат. propaganda — що підлягає розповсюдженню, від propago — розповсюджую), розповсюдження політичних, філософських, наукових, художніх та ін. поглядів та ідей з метою їхнього запровадження в суспільну свідомість і активізації масової практичної діяльності. Основні елементи процесу пропаганди: її суб'єкт (соціальна група, інтереси якої виражає пропаганда), зміст, форми і методи, засоби або канали пропаганди (радіо, телебачення, друк, система лекційної пропаганди тощо), об'єкт (аудиторія або соціальні громади, на яких скерована пропаганда). Вирішальним для розуміння процесу пропаганди є соціальні інтереси її суб'єкта, їхнє співвідношення з інтересами суспільства загалом та окремих груп, на які націлена пропаганда. Це визначає її зміст і здійснює суттєвий вплив на вибір форм, методів і засобів пропаганди.—БСЭ
- . www.avr.org.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
- Garth Jowett and Victoria O'Donnell, Propaganda and Persuasion, 4th ed. Sage Publications, p. 7
- Richard Alan Nelson, A Chronology and Glossary of Propaganda in the United States (1996) pp. 232—233
- Hindery, Roderick R., Indoctrination and Self-deception or Free and Critical Thought? (2001)
- Заклик до боротьби проти колгоспів та кріпацтва.. www.avr.org.ua. Процитовано 8 лютого 2021.
- Robert Conquest, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, p. 308. [1]
- . Архів оригіналу за 17 грудня 2013. Процитовано 19 травня 2013.
- unacceptable message
- Joel H. Spring (2006). Pedagogies of globalization: the rise of the educational security state. Psychology Press. с. 60. ISBN 978-0-8058-5557-9.
- Hilmar Hoffmann; John Broadwin; Volker R. Berghahn (1997). The triumph of propaganda: film and national socialism, 1933-1945. Berghahn Books. с. 140. ISBN 978-1-57181-122-6.
- . Архів оригіналу за 2 березня 2009. Процитовано 13 червня 2012.
- ↑ Pirie, Madsen (2007). How to Win Every Argument: The Use and Abuse of Logic. UK: Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-9894-6.
- The Straw Man Fallacy. Fallacy Files. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 12 жовтня 2007.
- Scot Macdonald (2007). Propaganda and information warfare in the twenty-first century: altered images and deception operations. Taylor & Francis. с. 35. ISBN 978-0-415-77145-0.
- Словарь-справочник по социальной психологии Автор: В. Г Крысько
- Phil Taylor (1987). Glossary of Relevant Terms & Acronyms Propaganda and Psychological Warfare Studies University of Leeds UK. University of Leeds UK. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 19 квітня 2008.
- Словник військових і пов'язаних термінів (JP 1-02 DOD Dictionary of Military and Associated Terms)
- Пп-к, к.в.н Е. Шаламберидзе, „Психологические операции“ США», — ж. Зарубежное военное обозрение № 9 1989 С.12-16
- . м. Полтава. квітень 1950 р. Архів оригіналу за 5 січня 2019. Процитовано 4 січня 2019.
- ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 217 ст.
- . Архів оригіналу за 11 липня 2012. Процитовано 17 червня 2012.
- . Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 17 червня 2012.
- ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 215 ст.
- ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 226 ст.
Посилання
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Пропаганда Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пропаганда - Пропаганда //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Енциклопедія методів пропаганди
- Пропаґанда // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1516. — 1000 екз.
- Психологія пропаганди // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 295.
- German Propaganda Archive (зібрання німецької пропаганди)
- — М.: 1999
- — СПб.: 2002
- — «Time», США
- Мозолин А. В. Исторический анализ пропаганды как открытой саморазвивающейся системы[недоступне посилання з липня 2019]
Література
- О. Бойко. Пропаганда // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.610 ISBN 978-966-611-818-2
- Г. Почепцов «Сучасні інформаційні війни». Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія». 2015Про книгу Почепцова.
- Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія, 2005. — 488 с.
- Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 528 с.
- Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей, 2006. — 432 с.
- Пропаганда як інформаційно-психологічний складник політичних процесів: Моногр. / Л. Є. Леонтьєва; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — К.; Л., 2004. — 298 c.
- Скуленко М. І. Логічні засади пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2010. — 312 с. — ISBN 978-966-414-080-2.
- Скуленко М. І. Психологія пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2009. — 180 с. — ISBN 978-966-414-036-9.
- Скуленко М. І. Ефективність пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2011. — 362 с. — ISBN 978-966-414-126-7.
