Павло́ III (лат. Paulus III; 29 лютого 1468, Челле-Лігуре — 10 листопада 1549, Рим) — 220-й папа римський (1534—1549). Гуманіст, меценат, патрон наук і мистецтв. Народився у містечку Каніно. Представник аристократичного роду Фарнезе. Обраний після смерті папи Климента VII (1534). Присвятив життя реформуванню Церкви, боротьбі з протестантизмом та іншими єресями, реставрації Рима. Дозволив діяльність Португальської інквізиції (1536). Заборонив рабство (1537). Ухвалив статут Товариства Ісуса (1540). Був одним з організаторів Тридентського собору (1545). Відновив Швейцарську гвардію (1548). Сприяв діяльності науковців, як-от Миколай Коперник, та митців, як-от Мікеланджело. Помер у Римі. У миру — Алесса́ндро Фарнезе́ (італ. Alessandro Farnese).
| Павло III | |
| 13 жовтня 1534 — 10 листопада 1549 | |
|---|---|
| Попередник: | Климент VII |
| Наступник: | Юлій III |
| Дата народження: | 29 лютого 1468 |
| Місце народження: | Castello dell'Abbadiad, Каніно, Папська держава |
| Дата смерті: | 10 листопада 1549 (81 рік) |
| Місце смерті: | Квіринал, Рим, Папська держава або Рим, Папська держава |
| Поховання: | |
| Громадянство: | Папська держава |
| Релігія: | католицька церква |
| Віросповідання: | Пізанський університет |
| Рід: | Фарнезе |
| Батько: | Pier Luigi Farnese Seniored |
| Мати: | Giovanna Caetanid |
| Діти: | Costanza Farnesed, Ranuccio Farnesed і П'єр-Луїджі Фарнезе |
| Інтронізація: | 1 листопада 1534 |
| У миру: | Alessandro Farnese |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Походження та кар'єра Редагувати
Алессандро Фарнезе походив з аристократичного роду Фарнезе. Він мав двох братів та двох сестер. Одній із сестер — Юлії Фарнезе, яка мала стосунки з Олександром VI він завдячує своїй церковній кар'єрі. Здобув освіту в Римі та Флоренції.
У віці 25 років, не маючи духовного сану, отримав ряд єпархій.
Мав трьох дітей, визнаних Римською Курією законними. За часів Інокентія VIII апостольський протонотар у Римі. У 1493 Олександр VI під впливом свого зв'язку з його сестрою призначив Алессандро Фарнезе кардиналом-дияконом та скарбничим римської церкви. У 1509 папа Юлій II призначив його єпископом Парми. Маючи 51 рік, тобто у 1519 році, кардинал Фарнезе отримав сан священника й зайнявся політикою. При папі Клементі VII став єпископом Остії.
Останній Папа епохи Відродження Редагувати
Конклав, який вибрав його папою оцінив його дипломатичні здібності. Кардинали розраховували, що досвідчений в дипломатичних справах Фарнезе зможе вміло поладнати справи з Францією та Габсбургами. Початок його понтифікату не вказував на те, що він буде проводити реформи. Непотизм процвітав. Павло III призначив трьох своїх онуків кардиналами (двоє з них були неповнолітніми), а сину П'єтро Луїджі довірив посаду хорунжого католицької церкви. У 1545 році з областей герцогства Мілан створив Герцогство Парма, що залишалося в руках сім'ї Фарнезе до 1731 року.
Павло III докладав багато зусиль до відбудови Рима та укладання мирних договорів із Францією.
Церковна політика та Тридентський собор Редагувати
Павло III намагався дотримуватися політики нейтралітету, однак у 1537 році уклав союз з Венецією проти турків. До цього альянсу приєдналися пізніше Карл V і Фердинанд Австрійський.
23 травня 1536 року дав дозвіл на заснування Португальської інквізиції.
29 травня 1537 року вийшла булла Sublimus Dei в якій заборонялося поневолення та рабство людей.
27 вересня 1540 року підтвердив у своїй буллі «Regimini militantis ecclesiae» статут Товариства Ісуса заснованого Ігнатієм Лойолою. 21 липня 1542 року заснував Верховну Священну Конгрегацію Римської і Вселенської Інквізиції (Licet ab initio die Congregatio Romanae et universalis Inquisitionis), що проіснувала до 1908 року.
Павло III продовжив будівництво Собору Святого Петра і залучив для цього Мікеланджело Буонарроті.
У 1548 році відновив розпущену раніше за умов Барселонського миру Швейцарську гвардію.
У 1545 році відкрився Тридентський собор, який мав виробити відповідь на реформацію Мартіна Лютера. При певній напрузі у стосунках з імператором Карлом V собор був перенесений у Болонью і діяв частково та з перервами.
Примітки Редагувати
- ↑ RKDartists
- ↑ BeWeB
- Czech National Authority Database
- Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- Roberto Zapperi: Die Vier Frauen des Papstes. Das Leben Pauls III. zwischen Legende und Zensur, C.H. Beck Verlag, München (1997) (нім.)
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Loughlin, James. Pope Paul III [Архівовано 22 червня 2012 у WebCite]. The Catholic Encyclopedia. Vol. 11. New York: Robert Appleton Company, 1911.
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павло III