| Михайло Іванович Павлик | |
|---|---|
| Михайло Павлик | |
| Народився | 17 вересня 1853 Монастирське, Косівський повіт, Галицький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 26 січня 1915 (61 рік) Львів, Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Поховання | |
| Підданство | Австро-Угорщина |
| Діяльність | письменник, публіцист, громадський діяч |
| Alma mater | ЛНУ імені Івана Франка |
| Мова творів | українська |
| Брати, сестри | Павлик Анна Іванівна |
| | |
| Павлик Михайло Іванович у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Миха́йло Іва́нович Павли́к (17 вересня 1853, Монастирське — 26 січня 1915, Львів) — український письменник, публіцист, громадський і політичний діяч. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Разом з Іваном Франком у 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію (РУРП).
Життєпис Редагувати
Народився у небагатій сім'ї землеробів і ткачів у с. Монастирське. Місцевість та, що називалася Гирівкою, — нині околиця районного центра Косів Івано-Франківської області. У рідному селі, як і в навколишніх, жив дух опришківства. Із вуст в уста передавалися пісні про Олексу Довбуша. Винятковий вплив на виховання Михайла та його сестри Анни мала мати Марія. Від неї син успадкував найкращі риси — лагідність, делікатність, доброту.
Закінчив Косівську школу, склав іспит за 4-й клас для навчання у Снятині. Продовжив навчання в Коломийській нижчій гімназії. Після її закінчення вступив до Львівської академічної гімназії, у 1874 р. став студентом філософського факультету Львівського університету.
Навчаючись, поринув у суспільно-громадське й культурне життя Львова. В середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М. Павлик з ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановивши тісні контакти з І. Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису «Друг» — органу демократичної молоді Західної України.
В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою своєї громадської діяльності в цей час Павлик вважав формування нової концепції вітчизняної літератури, покликаної нести просвіту в соціальні низи і виховувати в інтелігенції почуття обов'язку перед власним народом, здатність до самопожертви та безкорисливого служіння загальнолюдським цінностям.
З приходом до редакції «Друга» М. Павлика розпочалися принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти «язичія». Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом з весни 1876 року у «Друзі» остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М. Павлика та І. Франка.
М. Павлик був одним з перших редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Він відстоював реалізм у літературі, живу народну мову, наголошуючи на завданнях інтелігенції у літературно-публіцистичних працях «Лихі люди. Один листочок з життя», «Миколай Васильович Гоголь», «Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині».
На ранньому етапі життєдіяльності Павлик допомагає у пересилці заборонених цензурою видань, перекладає твори закордонних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують його та сестру, а 18 червня 1877 року після тривалого нагляду було знайдено привід заарештувати. В його помешканні було проведено обшук, під час якого вилучили чимало літератури, зокрема твори Ю. Федьковича, «Енеїду» І. Котляревського, «Катерину» Т. Шевченка, «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, «Борислав. Картини з життя підгірського народу» І. Франка, статті М. Драгоманова, інші київські та лондонські видання.
Після заборони «Друга» М. Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ «Громадського друга». Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М. Павлика як редактора й автора оповідання «Ребенщукова Тетяна [ 2 липня 2019 у Wayback Machine.]» було засуджено до шести місяців ув'язнення. На сторінках цього журналу М. Павлик виступає зі статтями, у яких закликав літературну молодь спрямовувати свій талант на захист народу.
Перекладав твори І. Тургенєва, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, О. Толстого, М. Лєскова, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Чехова, В. Короленка та ін. Чимало перекладав з європейських літератур, зокрема ті твори, що мали народознавчу основу, могли прислужитися відродженню української культури.
Довгий час М. Павлик брав активну участь у роботі секцій та комісій Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (НТШ), у виданні перекладних творів художньої та наукової літератури.
Продовжуючи традиції «Громадського друга», М. Павлик разом з І. Франком видавали «Дзвін» і «Молот», де 1878 року опублікували першу частину повісті Павлика «Пропащий чоловік». Співпрацював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті «Praca», де видрукував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя тощо.
Перебуваючи з 1879 до 1881 року в Швейцарії та на півдні Франції, М. Павлик, М. Драгоманов і С. Подолинський видавали журнал «Громада». Злободенними були дописи М. Павлика «Україна австрійська», «Новини з Австрійської України», його сестер Параски й Анни «От хто робить порядок меж людьми», «Мої і людські гріхи, а панська та попівська правда!».
Упродовж тривалого часу М. Павлик досліджував проблему українського культурницького поступу, зокрема збирав і узагальнював матеріали про роботу читалень, освітніх товариств і спілок, писав про назрілі питання освіти.
На шпальтах демократичних видань підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, Павла Грабовського, Леся Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську.
Особливо предметний характер народознавчих зацікавлень проступає у стосунках М. Павлика з М. Драгомановим та І. Франком, у його ставленні та оцінках тих праць учених, що стосуються безпосередньо історико-краєзнавчого, фольклорно-етнографічного пластів соціального буття. Власне, М. Павлик став учнем Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті.
Підготував і видав (1899–1907 роках) 4-томне капітальне дослідження «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство», кілька томів листування М. Драгоманова з передовими представниками науки, літератури, мистецтва, зокрема з І. Франком, М. Бучинським, Лесею Українкою та іншими, дослідження «Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895). Єго юбилей, смерть, автобіографія і опис творів» (1896), «Пам'яті Михайла Драгоманова» (1902), «Михайло Драгаманов. Єго роль в розвою України» (1907), «Михайло Драгоманов як політик» (1911).
Чимало рецензій, відгуків написав М. Павлик на твори І. Франка, нерідко аналізував його окремі виступи і публікації в періодиці. Значною і понині є бібліографічна праця Павлика «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності, 1874–1898. На пам'ять його ювілею 30. ІХ. 1898» (1898).
У дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності М. Павлика чільне місце посідають матеріали, присвячені становищу жінки у тогочасному суспільстві.
У статті «Неволя женщин», дослідженнях «Про жоночу долю», «Причинок до етнографії „любові“», «В справі робітних людей і женщин у Галичині», «Дещо про рух русинок», «Товариство руських жінок на Буковині», «Ще із-за товариства руських жінок на Буковині», «Про емансіпацію жінки» та інших матеріалах дослідник обстоює потребу освіти жінок, створення умов для їхньої незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності, гарантування жінці свободи зборів, слова, совісті.
М. Павлику належить провідна роль у справі збирання, публікування, розповсюдження, збереження безцінних пам'яток української, загальнослов'янської та європейської культур. Завдячуючи йому, сьогоднішня українська і світова культури мають у своєму розпорядженні чимало із збереженої епістолярної спадщини видатних громадсько-культурних діячів: М. Драгоманова, Осипа Маковея, І. Франка, Лесі Українки, Мелітона Бучинського, Теофіла Окуневського, Сергія Степняка-Кравчинського, Наталії Кобринської, Соломії Крушельницької, Петра Карманського, Франтішека Ржегоржа, І. Палівки, А. Крушельницького, Г. Грабовського, Остапа Нижанківського, М. Лисенка, В. Стефаника, Ольги Кобилянської, Л. Мартовича, М. Черемшини.
Похований разом з сестрою Анною на Личаківському цвинтарі, поле № 21. Пам'ятник скромний, поряд з надгробком Іларіона Свєнціцького.
Політична діяльність Редагувати
Став одним з фундаторів першої модерної української політичної організації — Русько-української радикальної партії, заснованої у Львові 1890 року. У програмі, розробленій ним спільно з Франком, проголошувалася її головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила б рахуватися австрійська влада.
1894 року кандидував у Бродівському повіті на виборах до Галицького сейму.
Художня література Редагувати
Перший поетичний твір Михайла Павлика «Прийди, весно!», написаний на початку 1873 р., покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині. У журналі «Друг» 1874 року М. Павлик надрукував вірші «Не забудь», «Влюблена», «Судьба», «В Карпатах», в альманасі «Дністрянка» за 1876 рік — вірш «Щаслива».
В архівних сховищах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, в Києві, виявлено матеріали, що засвідчують активну поетичну працю М. Павлика упродовж 1872 року. Збереглося 8 рукописних зошитів віршів Павлика, датованих 9 січня — 13 грудня, написаних у Монастирську, Кутах, Львові, Вижниці.
Перу Михайла Павлика-прозаїка належить кілька оповідань та повістей. Перше своє оповідання він присвятив викриттю мілітаристської політики Австро-Угорщини, її вояччини, жорстокого режиму. Трагедію юнака, який зазнав солдатчини, усіх лихоліть загарбницької війни, з вражаючою психологічною достовірністю розкрито в оповіданні «Юрко Куликів».
У прозовому доробку М. Павлика є 2 повісті — «Пропащий чоловік» та «Вихора». У першій автор засуджує антинародну роль продажної частини інтелігенції, реакційних верств суспільства тогочасної Галичини. Порушується питання ставлення до жінки, її морального та духовного поневолення.
Примітки Редагувати
- Личаківський некрополь — С. 223.
- Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 295. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада-плюс, 2010. — С. 26. — (Львівська сотня)
Джерела Редагувати
- Михайло Лозинський. Михайло Павлик, його життє i дïяльність [ 30 серпня 2021 у Wayback Machine.]. — Відень : Виданнє Союза Визволення Украïни, 1917. — 23 с.
- Петро Шкраб'юк. Павлик Михайло Іванович [ 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 7. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Павлик, Михайло Іванович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 462. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Володимир Качкан. Михайло Павлик: Літературно-критичний нарис. — 1986.
- Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 256.
- Ryszard Tomczyk. Rusko-Ukraińska Partia Radykalna 1890—1914. — Szczecin, 2007. — ISBN 978-83-7518-020-6. (пол.)
- Ryszard Tomczyk'. Radykałowie i socjaldemokraci. Miejsce i rola lewicy w ukraińskim obozie narodowym w Galicji 1890—1914. — Szczecin, 2007. —ISBN 978-83-7518-031-2. (пол.)
Посилання Редагувати
- Павлик Михайло Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 749-751.
- Павлик Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1269. — 1000 екз.
- «Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика (1874—1904)» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 593-594.
- Pavlyk, Mykhailo // Internet Encyclopedia of Ukraine ФОТО [ 22 липня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Павлик М. Тарас Шевченко й Галицька Україна: в 25-ті роковини його смерти / написав і видав М. Павлик [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. — Львів: В друк. І. Айхельберґера, 1911. — 24 с.