Золочів

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Золочів (значення).

Зо́лочів — місто районного значення Золочівського району Львівської області, районний центр. Розташоване за 64 км від Львова на автошляху міжнародного значення Тернопіль — Рава-Руська М09. Північно-західною околицею пролягає автошлях Т 1413. Територія міста становить 11,64 км², населення — 24 тис. мешканців.

Золочів
Герб Золочева Прапор Золочева
Центр міста
Основні дані
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Золочівський район
Код КОАТУУ:	4621810100
Засноване	—
Перша згадка	1424 (599 років)
Облікова картка	Золочів
Магдебурзьке право	1523
Населення	▲ 24 269 (01.01.2017)
Площа	11.64 км²
Поштові індекси	80700
Телефонний код	+380-3265
Координати	49°48′22″ пн. ш. 24°53′47″ сх. д. / 49.80611° пн. ш. 24.89639° сх. д. / 49.80611; 24.89639Координати: 49°48′22″ пн. ш. 24°53′47″ сх. д. / 49.80611° пн. ш. 24.89639° сх. д. / 49.80611; 24.89639
Водойма	р. Золочівка
Міста-побратими	Олава Шенінґен Скадовськ
День міста	Остання неділя травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Золочів
До обл./респ. центру
- фізична	64 км
Міська влада
Рада	Золочівська міська рада
Адреса	80700, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Золочів, вул. Шашкевича, 22
Вебсторінка	https://zlmr.gov.ua/
Міський голова	Гриньків Ігор Михайлович
Золочів у Вікісховищі Карта Золочів Золочів

Географія та кліматичні умови

Згідно схеми геоморфологічного районування України територія міста Золочів знаходиться на стику геоморфологічних провінцій: північна і частково центральна частина міста розташовані в межах Золочівської улоговини, яка входить в склад Бугостирської денудаційної рівнини, південна та східна частина міста відносяться до горбогірного рельєфу платформи.

Золочівська улоговина має довжину 15-18 км. і орієнтована з південного сходу на північний захід. Центральну частину улоговини займає широка стародавня долина р. Золочівки. Рельєф поверхні практично рівний, абсолютні відмітки коливаються в межах 251-256 м. Забудована частина міста знаходиться в межах абсолютних відміток 260- 280 м. Найбільш високі відмітки знаходяться в південно-західній частині території в межах села Вороняк і досягають 355 м.

Гідрографічна мережа в районі представлена річкою Золочівкою, двома струмками і декількома озерами. Річка Золочівка протікає з південного сходу на північний захід і є лівою притокою річки Західний Буг. На даний момент русло річки на більшій частині його довжини забрано в магістральний канал. В північно-західній частині міста розташоване Золочівське водосховище, створене в 1960-1961 роках в руслі Золочівки.

Клімат району помірно-континентальний. Максимальна та мінімальна температури повітря досягають відповідно +37˚С та -33˚С. Середньорічна температура на Золочівщині — +6,8˚С . Найхолодніший місяць року – січень. Середня температура зими – 3,2˚С .

Найтепліший місяць року – липень. Середня температура літа – +17˚С .

На Золочівщині переважають західні і південно-західні вітри; взимку бувають східні. Район знаходиться в зоні помірного зволоження. Середня кількість опадів — 650-730 мм за рік.; максимальна — у червні-липні. Річна кількість опадів нерівномірна у різних районах. На півночі їх приблизно 600-650 мм, на півдні —- 700-750 мм. Висота снігового покриву ― 15-20 см. Як правило, сніг випадає у кінці жовтня і сходить у березні. Проте, часті відлиги призводять протягом зими до кількаразового танення снігу. Для Золочівщини характерний позитивний баланс вологи. До стихійних погодних явищ належать: град, пізні весняні приморозки, буревії, посухи, які почастішали в останні 3-5 років.

У цілому, Золочів розташований у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні з добре вираженими чотирма порами року. Зими переважно теплі, м'які з частими відлигами, нестійким сніговим покривом. Весна часто настає із запізненням, з переважанням холодних вітрів та систематичними дощами. Літо помірно тепле, характеризується нестійкою погодою через можливість прохолодних дощів, посух. Осінь характеризується періодами з теплою та холодною дощовою погодою.

Історія

Походження назви міста

Є декілька версій, якими дослідники пояснюють назву Золочів. Одні пояснюють її ланами пшениці, що ніби золотим морем зростали навколо поселення, інші – від торгового шляху, що пролягав через Глиняни - Глинянський тракт. В Золочеві він злучався з дорогою, яка вела на Тернопіль і Галич. Це, можливо, і стало основою для назви поселення Злучів, а згодом і міста Золочів. Ще одна версія назви міста, за переказом, виникла від поєднання двох слів «зло» і «чути»: Злочів - Золочів. Причиною були часті набіги турків і татарів.^{[джерело?]}

Одна з найновіших версій пов’язує ім’я міста з власною назвою особи. Топоніми з суфіксом –ів (–ов) вказують на присвійний характер назви (Київ, Львів, Жуків, Сасів) і найчастіше походять від імені, прізвища, герба чи інших характеристик власної назви засновників або ж власників поселення. У такому разі це міг бути Злат (Злот, Золот), точніше, похідні від нього варіанти по-батькові Златич – Злотич – Золотич. Початкова назва поселення Злотича – «Злотичів» – згодом, під впливом традиції спрощувати ускладнені називні форми, трансформувалася у «Злотчів» – «Злочів».

Галицько-Волинське князівство

Кароль Ауер. Вигляд міста й замку в Золочеві

Точний час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII століття. Мешканці, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових паль. Так починався нинішній Золочів. На початку XX століття у місті прокладали водогін і виявили такі давні «стежки», законсервовані у торфовищі.

Часи Королівства Польського

Успенський костел

Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах — 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика з Дуброви. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір — будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII століття. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.

1443 року король Польщі Владислав III Варненчик у Варадині видав грамоту придворному Міхалу «з Бучача» (Бучацькому) гербу Абданк, у якій йому призначалися 100 гривень, забезпечених на королівщині Золочів.

У XV—XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом, ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. Дідичами Золочева підписувалися сини львівського каштеляна Яна з Сенна і Олеська: Ян з Олеська, Сенна, Золочева (†між 1510/1513, його дружиною була Барбара з Ходецьких) — каштелян малогоський, підкоморій сандомирський 1500, Павел з Олеська, Сенна, Золочева — підкоморій львівський у 1478—1493 роках. 17 червня 1522 року король Сигізмунд І Старий у Вільнюсі видав розпорядження, за яким львівський староста Станіслав Ходецький мав посісти маєтки відлученого від РКЦ Станіслава Малогоського (Сененського). У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право за спряння власника — Станіслава Сененського (Малогоського). Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел.

Цей ж Станіслав Сєнєнський викликав на себе гнів католицької церкви, вступивши в конфлікт з львівським архієпископ Бернардом. Цілком ймовірно, що такі конфлікти з церквою і змусили Станіслава Сєнєнського продати у 1532 році Золочів разом із замком та навколишніми селами Анджею Ґурці, що був кастеляном у Познані.

Замок та місто, які часто зазнавали татарських набігів, були укріплені за наказом нового дідича. До міста було запрошено декілька вірменських родин. Ця община займалась тим, що торгувала солониною, фруктами, овочами, рибою. За їх підтримки було закладено в околицях багато садів. Вірмени мали в Золочеві й свій власний магістрат. Першим вірменським війтом був Д. Дзагурович.

У XVI-XVII ст. в Золочеві починається розвиток численних ремісничих цехів. А у 1553 році король Сигізмунд II Август надав місту привілеї на проведення щорічних ярмарків на початку січня (на свято Трьох Королів).

Розпочатком "золотих часів" для Золочева були XVII — початок XVIII століття — після переходу прав власності на місто до родини Собеських. У місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі — два латинського обряду і монастир отців Василіан.^{[джерело?]}

З часом, шляхетська родина Ґурків продала Золочівські угіддя люблінському воєводі Мареку Собєському, який підтвердив усі привілеї, що отримало місто за часів його попередників. Син Собеського - Якуб закінчив у 1634 році перебудову Золочівського замку. За часів Якуба Собеського Золочів був укріплений валами. Сьогодні залишки цих валів проходять вздовж вулиць Валової, Сковороди та Бандери. До системи золочівських укріплень також входили церква святого Миколая, парафіяльний костел (тепер це церква Воскресіння Господнього) та Золочівський двір.

За часів Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького, через Золочів неодноразово проходили козацькі війська.

Згодом територію Золочева успадкував син Якуба Ян, якому в 1674 році судилось стати королем Польщі. Ян Собеський дуже часто відвідував Золочівський замок під час воєнних походів проти турків і татар. Ще перед коронацією, Ян Собеський організував поблизу Золочева табір свого війська, яке невдовзі після цього відправилось у похід на Поділля.

В 1672 році турецькі війська взяли замок в облогу, і після шести днів оборони, Золочівський замок було здобуто і зруйновано турками. Згодом Золочівський замок було відбудовано за наказом короля. Роботу по відновленню виконували татарські полонені, яких поселили в селі Вороняки, що знаходилось неподалік. Через деякий час, частина цих татар підняла бунт, після подавлення якого, трьохсот вороняцьких татар було страчено під стінами замку, згідно королівського наказу.

Місто було майже повністю зруйновано в 1691 році через пожежу, а в 1705 році, знищене шведськими військами під час Північної війни. Сином Яна ІІІ Собеського, Якубом, були підтверджені усі привілеї Золочева, надані його попередниками. В 1730 році Якуб Собеський закладає в Золочеві монастир та колегію піярів.

В XVIII столітті в Золочеві було побудовано тартак, цегельню, скляну гуту та кар'єр для видобутку мармуру. В 1737 році територію Золочева, після смерті свого батька Якуба, успадкувала Марія Кароліна де Буїлон, яка невдовзі продала місто своєму родичу князю Міхалу Казимиру Радзивілу, який був внуком Катерини Собеської - сестри короля Яна III Собеського.

Час вніс корективи в історичне обличчя Золочева: від давнини залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI століття, зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII століття залишила основу XVI століття, в інтер'єрі з'явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури, живопису, оригінальним розп'яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Василем Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, у 2002—2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XХ століття, автором якого є львівський художник Модест Сосенко (представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького). За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.

У складі Австрії

З 1772 року Золочів — у складі імперії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії). Австрійський уряд закрив 2 монастирі латинського обряду (піярський віддали під церкву українській громаді). Відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний донині). Колишній парафіяльний костел став українською церквою, монастирський — парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу — церква і бароковий костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.

Василіянський монастир у Золочеві був закладений 1569 року. Нинішній монастирський комплекс — один з найцікавіших серед монастирів XIX — кінця XX століття. Уваги заслуговує копія чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері (XVIII ст.), передана у монастир після реставрації.

За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані «спацери» — прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є у Відні, Львові.

Зручне розташування Золочева — на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть цісар Франц Йозеф І, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набув рис міста емеритів, на постійне проживання їдуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, досі вражають своєю красою, неповторністю. Місто зберігає неповторний образ кінця XIX — початку XX століттґ, особливо стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX століття поки що не дуже осучаснена.

Період ЗУНР

У місті було сформовано єврейський батальйон УГА. Командант — Н. Шапіро.

Радянсько-польська війна: «червона» окупація

Вулиця Собеського. 1916 рік

17 серпня 1920 року після жорстоких боїв з поляками російсько-більшовицькі частини 14-ї армії І. Уборевича, зокрема 47-ї стрілецької дивізії Червоного козацтва, зайняли місто. Наступного дня у місті був створений повітовий ревком, який очолив Василь Гоца. За радянських часів на фасаді будинку Золочівської міської ради була встановлена меморіальна таблиця, що сповіщала про цю подію.

«Перші совєти»

Вранці 19 вересня 1939 року радянський 2-гий кавалерійський корпус зайняв місто (за пактом Молотова-Ріббентропа СРСР окупував східні землі Польщі) і розпочав розстріли без суду і слідства..

За часів СРСР

З 11 листопада 1940 (в т.ч. з 1962) по 1965 роки місто обласного підпорядкування.

Золочів після Революції Гідності

Файл:Алея пам’яті «Небесної сотні».jpg

Алея пам'яті «Небесної сотні» у Золочеві. Вперше висаджена 28 березня 2014 року

Файл:Вулиця Героїв Небесної Cотні.jpg

Вулиця Героїв Небесної Cотні (9 червня 2015 року)

28 березня 2014 року, перед адмінбудинком Золочівської районної ради з'явилася жива алея пам'яті «Небесної сотні».

9 червня 2015 року у Золочеві було прийнято рішення про перейменування вулиці П.Чайковського на вулицю Героїв Небесної Cотні. За відповідне рішення проголосували 23 депутати міської ради. Вулиця П.Чайковського, проходить повз Золочівську ЗОШ № 1 і впирається в липову алею, висаджену перед райдержадміністрацією на честь Героїв Небесної Сотні. До речі, вулиця Героїв Небесної Cотні розташована поруч із Золочівським Майданом на якому відбувалися Віче під час Революції Гідності.

Населення

Єврейська громада

Перша згадка про присутність євреїв (юдеїв, староукраїнською - жидів) в Золочеві сходить до 1565 року. Громада міцно утвердилась на початку XVII століття. До другої світової війни євреї проживали на всій території міста, відіграли важливу роль в його політичному, економічному, соціальному розвитку.

У 1939 році сотні біженців з Польщі прибули в Золочів, рятуючись від німців. Від 2 липня 1941 року німецькі війська окупували Золочів. 4 липня німці разом з добровольцями з числа місцевого населення здійснили погром, у результаті якого за 3 дні загинуло близько 4000 осіб, 2000 з яких були вбиті перед замком. У серпні 1941 року 2700 євреїв були відправлені в табір смерті Белжець. Друга масова висилка в листопаді призвела до загибелі більше 2500 осіб. У грудні німці створили гетто, у якому перебувало близько 9000 юдеїв. До квітня 1943 року більшість з них були розстріляні за містом і поховані в братських могилах.

Визначні місця

Дерев'яна церква Блаженного Миколая Чарнецького

Церква Воскресіння Господнього ПЦУ

Замок, кемпа і прилеглий наріжник фортифікацій міста Золочів (реконструкція Качора І. В.)

Храми

• Церква Воскресіння Господнього (ПЦУ, будівничий Єжи Гофманн).
• Церква всіх святих землі Української (ПЦУ, вул. Академіка І. Павлова, 23).
• Церква святої Трійці (ПЦУ, вул. В. Стуса, 1).
• Міська синагога, зведена на місці давнішої дерев'яної синагоги (1727 рік), будівничим Беньяміном Гигелем у 1782 році. Будівництво синагоги не було завершене через погану конструкцію даху.
• Парафіяльний Вознесенський костел (1731—1763).
• Василіянський монастир.
• Церква святого Миколая XVI століття з елементами оборонної архітектури.
• Церква блаженного Миколая Чарнецького (УГКЦ), дерев'яна, збудована 2010 року.
• Церква Різдва Святого Івана Христителя (УГКЦ), дерев'яна, збудована 2008 року
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), дерев'яна, збудована 2009 року
• Церква Вознесіння ГНІХ (УГКЦ), цурована, збудована 1911 року.
• Монастир Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (Чин Братів Меньших, УГКЦ).

Золочівський замок

Золочів є одним з небагатьох міст, яке може похвалитись стародавнім замком. Могутній оборонний замок з Китайським і Великим палацами є унікальною пам'яткою архітектури першої половини XVII століття.

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII століття за проєктом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку, Золочева. Потужна, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її захопити, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації — каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII століття), залишки мережі теплопостачання — печі, каміни. Цікавим є внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м²) розташовані льохи-підземелля. Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац — єдиний в Україні й один з трьох у Європі зразків «східної» архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв; є східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.

З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV століття. У затишку замкового парку привертає увагу сучасна капличка-пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в'язниці у червні 1941 року. (Золочівський замок з 1872 по 1954 роки був в'язницею). Авторами каплички-пам'ятника є відомі львівські митці: скульптор — Теодозія Бриж, художники — Євген та Ярема Безніски, архітектор — Василь Каменщик.

Некрополь

Має Золочів некрополь — старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII — початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття — поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань Січових стрільців (22 могили), мавзолей польських військовиків — учасників бойових дій 1918—1920 років, поховання радянських воїнів, 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА, пам'ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в'язниці. У лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангелів, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХ століття, так званий «народний примітив» — роботи місцевих майстрів; за іменами, датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX — початку XX століття.

Пам'ятки монументального мистецтва

• Пам'ятник Маркіянові Шашкевичу.
• Пам'ятник Тарасові Шевченку.
• Пам'ятник В'ячеславові Чорноволу.
• Меморіал Василю Вишиваному, відкритий 14 листопада 2020 року на вулиці Січових Стрільців, при вході у Навчальний Центр Національної Гвардії України, який розташований на теренах колишніх австрійських казарм. Меморіал присвячено до 125-ї річниці з дня народження Вільгельма Габсбурґа — Василя Вишиваного (1895—1948) та 105-ій річниці прибуття Ерцгерцоґа Австрійського на військову службу у місто Золочів в 13 полк уланів. 18 серпня 2021 року відбулась урочиста передача та відкриття погруддя Василя Вишиваного на території цього ж навчального центру з нагоди присвоєння підрозділу НГУ імені Василя Вишиваного та роковини загибелі Ерцгерцоґа.

Парки

• Зелений Яр (вул. Романа Шухевича). Різьбяр з міста Дубно Микола Бондарчук вже не однією дерев'яною скульптурою прикрасив парк біля церкви святого Миколая. Однією з останніх є скульптура гетьмана Богдана Хмельницького.
• Парк імені Гетьмана України Самуїла Зборовського (вул. Валова).
• Парк імені Тараса Шевченка (вул. Степана Бандери).
• Сквер імені Івана Франка (вул. Маркіяна Шашкевича).

Спорт

Футбол

Першою футбольною командою була польська «Яніна», що існувала в місті у міжвоєнний період. У наш час місто відоме футбольною командою «Сокіл».

Відомі люди

Народилися

• Орест Барчинський (1923—2000) — український письменник, гуморист.
• Баран Блянка (1896—1971) — українська громадська діячка, журналістка, організаторка галицького українського жіноцтва.
• Тадеуш Бжезінський (1896—1990) — польський дипломат, консул у Харкові (01.11.1936—16.12.1937). Батько американського політолога Збігнева Бжезінського.
• Отець Михайло Блозовський, «Сноб'як», «Священик» (1902—1949) — греко-католицький священик, капелан, діяч «Фронту Національної Єдності» і член його керівної колегії, повстанець.
• Євген Варвара — командир районної боївки СБ Золочівщини (весна 1945—1948); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (10.05.1948). Загинув в оточеній господарці у бою з облавниками. Будучи тяжко пораненим, застрелився аби не потрапити живим у руки ворога. Тіло загиблого облавники забрали до Золочева, де поховали таємно.
• Костянтин Волков (нар. 1947) — український вчений-біолог, педагог.
• Отець Володимир Герасимович (1870—1940) — священик УГКЦ, письменник, етнограф, культурно-освітній діяч, перекладач.
• Роалд Гоффман (нар. 1937) — американський хімік (органічна та квантова хімія) польсько-єврейського походження. Лауреат Нобелівської премії (1981) — «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», яка значно розширює можливості для планування хімічних експериментів.
• Богдан Гошовський (1907—1986) — український письменник, редактор.
• Мар'ян Іванців (1906—1971) — український художник і графік. У цьому ж місті він виховувався, навчався та мешкав до 1926 року.
• Єпископ Софрон Мудрий (1923—2014) — єпископ Івано-Франківський Української греко-католицької церкви з 1997 по 2005 рік, василіянин.
• Нафталі Герц Імбер (1856—1909) — автор державного гімну «Гатіква» («Надія») Ізраїля.
• Леопольд Крец (1907—1990) — французький художник, скульптор, педагог.
• Ірина Подоляк — український політик, народний депутат України VIII скликання, член парламентської фракції «Об'єднання „Самопоміч“», начальник управління культури Львівської міської ради.
• Стефанія Савчук (1899—1988, Торонто, Канада) — громадська діячка й педагог української діаспори Канади, голова СФУЖО. Співзасновниця Організаціїції Українок Канади ім. Ольги Басараб, довголітній член її управи.
• Єпископ Вацлав Сьвєжавський (1927—2017) — польський церковний діяч, професор, єпископ Сандомирської дієцезії РКЦ.
• Богдан Тичинський (1915—1941) — Коломийський окружний провідник ОУН протягом 1939—1940.
• Антін Цурковський (1882—1955) — український письменник, перекладач, публіцист, редактор.
• Ілля Шор (1904—1961) — американський художник єврейського походження, живописець, ювелір, гравер, скульптор і книжковий ілюстратор, — став одним із засновників і видатних представників «єврейського стилю» в мистецтві США.
• Клара Юнг (1876/1877 або 1878) — 1952) — єврейська артистка естради, оперети, театру.
• Васи́ль Васи́льович Коропе́цький (*1986) — український футболіст, нападник ковалівського «Колоса».
• Іри́на Володи́мирівна Шва́йдак (нар. 1989) — українська музикантка, співачка та авторка пісень гурту «Один в каное».
• Чемеринський Орест — член Проводу Українських Націоналістів (м), референт пропаганди, керівник Націоналістичної Пресової Служби в Берліні (1935—1940); учасник Похідних Груп ОУН(м) (1941), співредактор «Українського Слова» у Києві (1941).

Перебували

• Маркіян Шашкевич — український (руський) поет, громадський діяч, священик, просвітитель. Народився 6 листопада 1811 року у селі Підлисся на Золочівщині у родині священика. Навчався у Львівській, Бережанській гімназіях, згодом — у Львівській духовній семінарії. У поділеній між імперськими державами того часу Україні панувало національне і духовне поневолення, українська (руська) мова, культура були на межі знищення. Маркіян Шашкевич разом зі своїми однодумцями Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким організував «Руську Трійцю» — просвітницький гурток, був натхненником видання першої книжки українською мовою, уклав першу українську читанку на західноукраїнських землях. Будучи священиком, впровадив у літургію українську мову. Помер 7 червня 1843 року тридцятирічним. Його діяльність як пробудителя народу, поета, просвітителя, священика набула якнайширшого визнання у Галичині. 1893 року з ініціативи «Просвіти» відбулося перепоховання праху Маркіяна Шашкевича у Львові на Личаківському цвинтарі (спершу був похований у селі Новосілки). Церемонія перепоховання стала справжньою демонстрацією українства у тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Галичина. У 1911 році на Білій горі у селі Підлисся, на кошти зібрані народом, було встановлено величний пам'ятник Маркіяну Шашкевичу у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті, що символізує поневолений народ, який прийде до визволення, воскресіння. Відтоді, щорічно у першу неділю серпня біля пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі відбуваються народні свята. У радянські часи такі свята були заборонені, оскільки він був греко-католицьким священиком. У 1986 році на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського (діда Маркіяна Шашкевича) відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв). Саме на Золочівщині у серпні 1989 року на повний голос заявила про себе Українська греко-католицька церква, яка почала виходити з підпілля. У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам'ятник Маркіяну Шашкевичу (автор — скульптор Дмитро Крвавич).
• о. Григорій Левицький — священик, декан Золочівського деканату, політичний та громадський діяч Галичини середини XIX століття століття, посол до Австрійського парламенту 1848 року.
• з 1878 по 1886 роки мешкав і навчався Володимир Левицький — український математик, доктор філософії, професор Львівського університету, дійсний член НТШ. У Золочеві по-сусідству з Левицькими мешкали отець Єзерський, радник Рожанківський із дружиною Шухевичівною — відомі українські патріоти. Вони вдома розмовляли українською мовою, мали українські часописи та книжки. Спілкування з цими людьми, також часті відвідини українського театру у Золочеві, за словами Володимира Левицького, «розвивали в мені і моїх братів несвідому ще українську ідею».
• Василь Пачовський — доктор філософії, поет, історик, кінорежисер, засновник поетичного об'єднання «Молода муза». Народився 1878 (12 січня) на Золочівщині у с. Жуличі. Освіту здобував у Золочівській гімназії, Львівському університеті, а після виключення з нього за активну громадську позицію продовжив навчання у Відні. Працював у Львові, Кам'янці-Подільському, на Закарпатті, в Перемишлі, де викладав у ґімназіях. У січні 1940 року стає викладачем української мови у Львівському університеті. З липня 1941 року очолював Спілку письменників у Львові. Помер 5 квітня 1942 року, похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
• 1903 (18 грудня) народився в с. Славна (нині — Зборівського району, на Тернопільщині) Роман Завадович (1903—1985) — український письменник, журналіст, редактор, культурно-освітній діяч. Дитинство минуло у селах Плісняни, Присівці (тепер — Зборівського району) та Ремезівці (нині — Золочівського району Львівської області). Закінчив початкову школу в Присівцях. Навчався у гімназіях Золочева і Тернополя.
• Віктор Цебровський (1878—1940) — український правник, суддя, громадський діяч, репресований.
• Доктор Лонгин Рожанковський — москвофіл, відкрив 1890 року власну адвокатську канцелярію. Посол до Галицького сейму від Золочева.

Навчальні заклади

За часу Австро-Угорщини в місті діяла гімназія, у якій навчались відомі українці.

У місті працює чотири загальноосвітні школи, економічний ліцей, професійний ліцей, дитяча юнацько-спортивна школа, музична школа, дошкільні навчальні заклади № 1, 2, 3, 4, 6, 7.

Дошкільні навчальні заклади:

• дошкільний навчальний заклад №2 «Вишенька» (бульвар Сковороди Г,2), 1954 року заснування, потужністю 5 груп/ 100 дітей;
• дошкільний навчальний заклад №3 «Сонечко» (вул. Львівська, 9а2), 1970 року заснування, потужністю 4 груп/ 85 дітей;
• дошкільний навчальний заклад №4 «Малятко» (вул. Мазепи І., 6), 1972 року заснування, потужністю 6 груп/ 115 дітей;
• дошкільний навчальний заклад №6 «Вербиченька» (вул. Б. Хмельницького, 3), 1977 року заснування, потужністю 11 груп/ 205 дітей;
• дошкільний навчальний заклад №7 «Веселка» (вул. Огієнка, 9), 1988 року заснування, потужністю 13 груп/ 240 дітей

• Золочівський НВК «Школа радості» - «ДНЗ» : загальна кількість класів - 11, груп довкілля. Загальна кількість педагогічного колективу – 32, допоміжний персонал – 17, Загальна кількість дітей – 338, дошкільнят - 70,школярів - 268

Школи:

• Золочівська загальноосвітня школа I-III ступенів №1 імені Ст. Тудора
• Золочівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 імені Маркіяна Шашкевича
• Золочівська загальноосвітня школа I-III ступенів №3
• Золочівська загальноосвітня школа I-III ступенів №4
• Золочівський економічний ліцей

Коледжі, ліцеї, інші заклади освіти:

• Золочівський коледж Національного університету Львівська політехніка
• Золочівський професійний ліцей
• Станція юних техніків
• Дитячий будинок сімейного типу
• Золочівська музична школа
• Центр дитячої та юнацької творчості

Заклади культури:

- Золочівський районний народний дім

Заклади спорту і молоді:

- Стадіон «Сокіл», Міський стадіон (радіозаводу), універсальні спортивні майданчики для занять комбінованими видами спорту (5 майданчиків), дитячі ігрові майданчики (22 шт.), майданчики з площинними тренажерами (2 шт.), Міський центр розвитку фізичної культури «Спорт для всіх», тощо.

Підприємства

Нині в місті працює 20 промислових підприємств, з них 5 харчової промисловості, 4 електронної (Золочівський радіозавод), легкої тощо. Крім цього, функціонує 300 господарств з недержавною формою власності.

Див. також

• Центр космічного зв'язку в Золочеві
• Вулиці Золочева

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
2. В Україні сформовано нові автомобільні коридори. Державне агентство автомобільних доріг України. 01.09.2017. 
3. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 74.
4. Buczacz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 254. (пол.)
5. Złoczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 629. (пол.)
6. Waldemar Bukowski Sienieński (Oleski) Jan z Sienna i Oleska h. Dębno (zm. między 1510 a 1513) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996. — t. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 180. (пол.)
7. Oleśniccy (01) [ 11 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
8. Золочівська міська рада — Історія Міста. zlmr.gov.ua. Процитовано 4 березня 2021. 
9. Український Львів
10. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині… — С. 31.
11. В. Бешанов Красный блицкриг // Издатель Быстров, 2006. — 424 с. — ISBN 5-9764-0046-9. (рос.)
12. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1940. — № 51 (114). — 21 грудня. — С. 4.
13. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1941 года) / П. В. Туманов (ред.). — 3-е изд. — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1941. — С. 187.(рос.)
14. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 322, 323.
15. У Золочеві з’явилася жива алея пам'яті «Небесної сотні» (відео). zolochiv.net. Процитовано 3 серпня 2016. 
16. У Золочеві тепер є вулиця Героїв Небесної Cотні. zolochiv.net. Процитовано 3 серпня 2016. 
17. Золочів — Золочів мовчить. zl.lviv.ua. Процитовано 24 вересня 2016. 
18. Blaschke K. Kościół parafialny w Tajkurach jako przykład długiego trwania archaicznych schematów przestrzennych w architekturze sakralnej Wołynia // Fides ars scientia. Studia dedykowane pamięci księdza Kanonika Augustyna Mednisa / redakcja: Andrzej Betlej, Józef Skrabski. — Tarnów, 2008. — S. 228. (пол.)
19. Золочів. Синагога (1782 р.)/(2015). Львівська обл.
20. Монастир і церква Вознесіння Господнього
21. Церква Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького
22. Церква блаженного Миколая Чарнецького
23. Церква Різдва Святого Івана Христителя
24. Церква Різдва Пресвятої Богородиці
25. Церква Вознесіння ГНІХ
26. Монастирі Братів Менших у Золочеві
27. Кореспонденція «Товариш директор виконує плян» газета «Українські щоденні вісті» (Львів) № 38 за 19 серпня 1941 року
28. Кореспонденція «Нелюдські звірства енкаведистів, 800 трупів у Золочівщині» газета «Українські щоденні вісті» (Львів) № 10 за 17 липня 1941 року
29. Кореспонденція «Жертви большевицьких звірств у золочівській в'язниці» газета «Українські щоденні вісті» (Львів) № 11 за 18 липня 1941 року
30. Відкриття пам'ятника Василю Вишиваному у Золочеві. porokhivnytsya.com.ua. 20 серпня 2021. Процитовано 6 листопада 2021. 
31. Тутватшин В. У парку «Зелений Яр» э'явилася нова скульптура // Народне слово. — № 31 (9524) — 2016. — 4 серпня. — С. 8.
32. Левко Легкий. Футбол Тернопілля. — Тернопіль : Лілея, 2002. — С. 5—7. — ISBN 966-656-002-X.
33. Літопис УПА. Нова серія. Т. 23: Золочівська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1944—1951 / упоряд. Михайло Романюк. — Київ; Торонто, 2013. — С. 1139; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937—1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства імені І. Крип'якевича; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2016. — С. 418.
34. Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2678—2692
35. П. Гуцал Цебровський Віктор Василович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 675.
36. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 110. — (Львівська сотня)

Джерела

• Данилюк Ю. Золочів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 382. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — 80 с.
• Золочів // Галицька брама. — 2007. — № 1—2 (145—146). — 40 с.
• Квасецький А. Т. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці : Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
• Швець С. Золочів // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
• Barącz S. Złoczów // Rys dziejów ormiańskich. — Tarnopol, 1869. — S. 178—179. (пол.)
• Złoczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 628—633. (пол.)
• Богатырев А. В. «Из маетности в маетность». Русский взгляд на повседневную жизнь польской знати XVII в. // Диалог культур в контексте образовательной деятельности: Сборник материалов Всероссийской научно-практической конференции. — Набережные Челны : НГПУ, 2019. — С. 81—85. — ISBN 978-5-98452-192-5. (рос.)

Посилання

• Золочів // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Золочів.нет
• Н. К. Кривонос Армянская колония в г. Золочеве (рос.)
• Золочівська фортеця на фільмі з дрона (2018).