www.wikidata.uk-ua.nina.az

Ганімед супутник У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Ганімед значення Ганімед Зображення Ганімеда зробл

Ганімед (супутник)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ганімед (значення).
Ганімед


Зображення Ганімеда, зроблене КА « Юнона» 2021 року. Світлі поверхні, сліди недавніх ударних зіткнень, поверхні покриті борознами і біла північна полярна шапка (у верхньому правому куті зображення) багаті водяним льодом.

Дані про відкриття
Дата відкриття 7 січня 1610 року
Відкривач(і) Галілео Галілей
Планета Юпітер
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 1 070 400 км
Перицентр 1 069 200 км
Апоцентр 1 071 600 км
Орбітальний період 7,15455296 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0013
Нахил орбіти 0,20° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина {{{видима зоряна величина}}}
Середній радіус 2634,1 ± 0,3 км
Площа поверхні 8,7× 107 км²
Об'єм 7,6× 1010 км³
Маса 1,4819× 1023 кг
Густина 1,936 г/см³
Прискорення вільного падіння 1,428 м/с²
Друга космічна швидкість 2,741 км/с
Атмосфера
Інші позначення

Ганімед у Вікісховищі

Ганіме́д — найбільший супутник Юпітера, що належить до групи галілеєвих супутників. Одночасно є найбільшим супутником у Сонячній системі. Його діаметр дорівнює 5268 км, що на 2 % більше, ніж у Титана (другого за величиною супутника в Сонячній системі) і на 8 % більше, ніж у Меркурія. При цьому маса Ганімеда становить лише 45 % маси Меркурія, але серед супутників планет вона є рекордною. Ганімед перевищує Місяць за масою в 2,02 разів. Облітаючи орбіту приблизно за сім днів, Ганімед бере участь в орбітальному резонансі 1:2:4 з двома іншими супутниками Юпітера — Європою та Іо.

Ганімед складається з приблизно рівної кількості силікатних порід і водяного льоду. Це повністю диференційоване[en] тіло з рідким ядром, багатим залізом. Ймовірно в його надрах на глибині близько 200 км між шарами льоду є океан рідкої води. На поверхні Ганімеда спостерігається два типи ландшафту. Третину поверхні супутника займають темні області, поцятковані ударними кратерами[en]. Їхній вік сягає чотирьох мільярдів років. Решту площі займають молодші світлі області, вкриті борознами і хребтами. Причини складної геології світлих областей зрозумілі не до кінця. Ймовірно, вона пов'язана з тектонічною активністю, викликаною припливним нагріванням.

Ганімед — єдиний супутник в Сонячній системі, що має власну магнітосферу. Швидше за все, її створює конвекція в рідкому ядрі, багатому залізом. Невелика магнітосфера Ганімеда розташовується в межах набагато більшої магнітосфери Юпітера і лише незначно деформує її силові лінії. У супутника є тонка атмосфера, до складу якої входять такі алотропні модифікації кисню, як O (атомарний кисень), O2 (кисень) і, можливо, O3 (озон). Кількість атомарного водню (H) в атмосфері незначна. Чи є у Ганімеда іоносфера, незрозуміло.

Ганімед відкрив Галілео Галілей, який побачив його 7 січня 1610 року. Незабаром Симон Маріус під час одного з дружніх пікніків з колегами запропонував назвати його на честь виночерпця Ганімеда. Першим космічним апаратом, що вивчав Ганімед, був «Піонер-10» у 1973 році. Набагато детальніші дослідження виконали апарати програми «Вояджер» у 1979 році. Космічний апарат «Галілео», який вивчав систему Юпітера починаючи з 1995 року, виявив підземний океан і магнітне поле Ганімеда. У 2012 році Європейське космічне агентство схвалило нову місію для досліджень крижаних супутників Юпітера — JUICE; її запуск планується на 2022 рік, а прибуття в систему Юпітера — на 2030 рік. На 2020 рік запланована місія Europa Jupiter System Mission – Laplace.

Відкриття ред.

Зазвичай відкриття Ганімеда приписують Галілеєві, який скерував на Юпітер сконструйований власноруч телескоп, і спостерігав поблизу цієї планети чотири «зірки», що постійно змінювали своє розташування. Ці об'єкти і виявилися найбільшими супутниками Юпітера, які пізніше назвали «галілеєвими». 1614 року з'явилася праця німецького астронома Сімона Маріуса «Mundus Jovialis», в якій він стверджував, що спостерігав ці об'єкти на кілька днів раніше Галілея. Сам Галілей цю працю вважав плагіатом.

Назва ред.

Назву супутника було запропоновано Маріусом, проте ухвалено її було лише у XX столітті. Вона походить з грецької міфології. Юнак Ганімед був слугою, виночерпієм і коханцем Зевса (Юпітера).

Походження та еволюція ред.

Порівняння розмірів Місяця, Ганімеда і Землі.

Ганімед, ймовірно, сформувався з акреційного диску чи газопилової туманності, яка оточувала Юпітер деякий час після його утворення. Формування Ганімеда, ймовірно, зайняло близько 10 000 років (на порядок менше оцінки для Каллісто). В туманності Юпітера при формуванні галілеєвих супутників, ймовірно, було відносно мало газу, що може пояснювати дуже повільне формування Каллісто. Ганімед утворився ближче до Юпітера, де туманність була щільнішою, що і пояснює його швидше формування. Це, в свою чергу, призвело до того, що тепло, яке виділялося при акреції, не встигало розсіюватися. Це, можливо, викликало танення льоду і відділення від нього скельних порід. Камені осіли в центрі супутника, формуючи ядро. На відміну від Ганімеда, при формуванні Каллісто тепло встигало відводитися, льоди в її надрах не танули і диференціації не відбувалося. Ця гіпотеза пояснює, чому два супутника Юпітера настільки різні, незважаючи на подібність маси і складу. Альтернативні теорії пояснюють вищу внутрішню температуру Ганімеда припливним нагріванням або інтенсивнішою дією на нього пізнього важкого бомбардування.

Ядро Ганімеда після формування зберегло більшу частину тепла, накопиченого під час акреції та диференціації. Воно повільно віддає це тепло крижаній мантії, працюючи як своєрідна теплова батарея. Мантія, в свою чергу, переносить це тепло на поверхню конвекцією. Розпад радіоактивних елементів в ядрі продовжив його розігрівати, викликаючи подальшу диференціацію: були сформовані внутрішнє ядро із заліза та сульфіду заліза[en] і силікатна мантія. Так Ганімед став повністю диференційованим тілом. Для порівняння, радіоактивне нагрівання недиференційованої Каллісто викликав лише конвекцію в її крижаних надрах, що ефективно їх охолодило і запобігло великомасштабному таненню льоду та швидкій диференціації. Процес конвекції на Каллісто викликав лише часткове відділення каменів від льоду. Наразі Ганімед продовжує повільно охолоджуватися. Тепло, що йде від ядра та силікатної мантії, дозволяє існувати підземному океану, а повільне охолодження рідкого ядра з Fe і FeS викликає конвекцію і підтримує генерацію магнітного поля. Поточний тепловий потік з надр Ганімеда, ймовірно, вищий, ніж у Каллісто.

Орбіта і обертання ред.

Лист Галілея до Леонардо Донато, що начебто описує відкриття галілеєвих супутників, виявився підробкою початку XX століття.

Ганімед перебуває на відстані 1 070 400 кілометрів від Юпітера, що робить його третім за віддаленістю галілеєвим супутником. Йому потрібно сім днів і три години, щоб здійснити повний оберт навколо Юпітера. Як і в більшості відомих супутників, обертання Ганімеда синхронізоване з обертанням навколо Юпітера, і він завжди повернутий однією стороною до планети. Його орбіта має невеликі нахил до екватора Юпітера і ексцентриситет, які квазіперіодично змінюються у зв'язку із віковими збуреннями від Сонця і планет. Ексцентриситет змінюється в діапазоні 0,0009—0,0022, а нахил — в діапазоні 0,05°—0,32°. Ці орбітальні коливання змушують нахил осі обертання (кут між цією віссю і перпендикуляром до площини орбіти) змінюватися від 0 до 0,33°.

Резонанс Лапласа (орбітальний резонанс) супутників Ганімед, Європа та Іо

Ганімед перебуває в орбітальному резонансі з Європою та Іо: на кожен оберт Ганімеда навколо планети припадає два оберти Європи і чотири оберти Іо. Максимальне зближення Іо та Європи відбувається, коли Іо перебуває в перицентрі, а Європа — в апоцентрі. З Ганімедом Європа зближується, перебуваючи в своєму перицентрі. Таким чином, вишиковування в одну лінію всіх цих трьох супутників неможливе. Такий резонанс називається резонансом Лапласа.

Сучасний резонанс Лапласа нездатний збільшити ексцентриситет орбіти Ганімеда. Сучасне значення ексцентриситету становить близько 0,0013, що може бути наслідком його збільшення за рахунок резонансу в минулі епохи. Але якщо він не збільшується в наш час, то виникає питання, чому він не обнулився через припливну дисипації енергії в надрах Ганімеда. Можливо, останнє збільшення ексцентриситету відбулося недавно — кілька сотень мільйонів років тому. Оскільки ексцентриситет орбіти Ганімеда відносно невеликий (в середньому 0,0015), припливне розігрівання цього супутника зараз незначне. Однак в минулому Ганімед, можливо, міг один або декілька разів пройти через резонанс, подібний до лапласового, який був здатний збільшити ексцентриситет орбіти до значень 0,01—0,02. Це, ймовірно, викликало суттєве припливне розігрівання надр Ганімеда, що могло стати причиною тектонічної активності, що сформувала нерівний ландшафт.

Є дві гіпотези походження лапласівського резонансу Іо, Європи та Ганімеда: те, що він існував з часів появи Сонячної системи або що він з'явився пізніше. У другому випадку ймовірній такий розвиток подій: Іо підіймала на Юпітері припливи, які призвели до її віддалення від нього, доки вона не вступила в резонанс 2:1 з Європою; після цього радіус орбіти Іо продовжував збільшуватися, але частина кутового моменту була передана Європі і вона також віддалилася від Юпітера; процес продовжувався, доки Європа не вступила в резонанс 2:1 з Ганімедом. Зрештою радіуси орбіт цих трьох супутників досягли значень, які відповідали резонансу Лапласа.

Фізичні характеристики ред.

Склад ред.

Різка границя між давнім темним ландшафтом області Ніколсона та молодою яскравою борозною Арпагії

Середня густина Ганімеда становить 1,936 г/см3. Ймовірно, він складається з рівних кількостей скельних порід і води (переважно замерзлої). Масова частка льоду становить 46—50 %, що дещо нижче, ніж у Каллісто. В льодах можуть міститися деякі леткі гази, такі як аміак. Точний склад скельних порід Ганімеда невідомий, але він, ймовірно, близький до складу звичайних хондритів груп L і LL, які відрізняються від H-хондритів меншим повним вмістом заліза, меншим вмістом металічного заліза і більшим — оксиду заліза. Співвідношення мас заліза і кремнію на Ганімеді становить 1,05—1,27 (для порівняння, у Сонця воно дорівнює 1,8).

Альбедо поверхні Ганімеда становить близько 43 %. Водяний лід є практично на всій поверхні і його масова частка коливається в межах 50—90 %, що значно вище, ніж на Ганімеді в цілому. Ближня інфрачервона спектроскопія показала наявність широких абсорбційних смуг водяного льоду на довжинах хвиль 1,04, 1,25, 1,5, 2,0 і 3,0 мкм. Світлі ділянки менш рівні і мають більшу кількість льоду у порівнянні з темними. Аналіз ультрафіолетового і ближнього інфрачервоного спектра з високою роздільністю, отриманих космічним апаратом «Галілео» і наземними інструментами, показав наявність і інших речовин: вуглекислого газу, діоксиду сірки та, можливо, ціану, сірчаної кислоти і різних органічних сполук. За результатами місії «Галілео» передбачається наявність на поверхні деякої кількості толінів. Результати «Галілео» також показали наявність на поверхні Ганімеда сульфату магнію (MgSO4) і, можливо, сульфату натрію (Na2SO4). Ці солі могли утворитися в підземному океані.

Поверхня Ганімеда асиметрична. Ведуча півкуля (повернута в бік руху супутника по орбіті) світліша, ніж ведена. На Європі ситуація така ж, а на Каллісто — протилежна. На веденій півкулі Ганімеда, мабуть, більше діоксиду сірки. Кількість вуглекислого газу на обидвох півкулях однакова, але його немає поблизу полюсів. Ударні кратери на Ганімеді (крім одного) не показують збагачення вуглекислим газом, що також відрізняє цей супутник від Каллісто. Підземні запаси вуглекислого газу на Ганімеді були, ймовірно, вичерпані ще в минулому.

Поверхня ред.

Мозаїка з фотографій протиюпітеріанської півкулі Ганімеда. Темна давня зона у верхньому правому куті — область Галілея[ru]. Її відділяють від області Маріуса (меншої темної області ліворуч) світлі вибоїни Урук[en]. Яскрава промениста структура знизу — свіжий лід, викинутий при появі відносно молодого кратера Осіріс.
Зображення веденої півкулі Ганімеда, зроблене з космічного апарата «Галілео» (кольори підсилені). У правому нижньому куті видно яскраві промені кратера Ташмет, а у верхньому правому — велике поле викидів з кратера Хершеф. Частина темної області Ніколсона розташовується знизу ліворуч. Згори праворуч вона межує з вибоїнами Гарпагія.
Фото Ганімеда (по центру меридіан 45° зх. д.). Темні ділянки — область Перрайна (згори) та область Ніколсона (знизу); променисті кратери — Трос (згори праворуч) і Чісті (знизу ліворуч)
Світлі і темні регіони на поверхні Ганімеда

Поверхня Ганімеда є сумішшю ділянок двох типів: дуже давніх сильно кратерованих темних областей і дещо молодших (але все ж давніх) світлих областей, покритих борознами, канавками та гребенями. Темні ділянки поверхні займають близько 1/3 всієї площі та містять глини й органічні речовини, що може вказувати на склад планетозималей, з яких утворилися супутники Юпітера.

Поки що невідомо, що викликало нагрівання, необхідне для формування борознистої поверхні Ганімеда. За сучасними уявленнями, така поверхня — наслідок тектонічних процесів. Кріовулканізм відіграє, ймовірно, другорядну роль, якщо відіграє взагалі. Сили, що створили в літосфері Ганімеда сильні напруження, необхідні для тектонічних рухів, могли бути пов'язані з припливним розігріванням у минулому, причиною якого, можливо, були нестабільні орбітальні резонанси, через які проходив супутник. Припливна деформація льодів могла розігріти надра Ганімеда та викликати напруження в літосфері, що призвело до появи тріщин, горстів і грабенів. При цьому на 70 % площі супутника була стерта стара темна поверхня. Формування борознистої поверхні також може бути пов'язане з раннім формуванням ядра супутника та наступним припливним розігріванням його надр, що, в свою чергу, викликало збільшення Ганімеда на 1—6 % завдяки тепловому розширенню та фазовим переходам у льоді. Можливо, в ході наступної еволюції від ядра до поверхні піднімалися плюми з розігрітої води, викликаючи деформації літосфери. Найімовірніше сучасне джерело тепла в надрах супутника — радіоактивне розігрівання, яке може (принаймні, частково) забезпечити існування підповерхневого водного океану. Моделювання показує, що якщо б ексцентриситет орбіти Ганімеда був на порядок більшим від сучасного (а це, можливо, було в минулому), припливне розігрівання могло бути сильнішим від радіоактивного.

Кратери Гула та Ахелой (нижче). У кожного видно «вал» і «п'єдестал» із викидів.

Ударні кратери є на ділянках поверхні обох типів, але в темних областях їх особливо багато: ці області насичені кратерами і, мабуть, їх рельєф формувався переважно саме зіткненнями. На яскравих борознистих ділянках кратерів набагато менше, і вони не відіграли значної ролі в еволюції їх рельєфу. Щільність кратерування темних ділянок вказує на вік 4 млрд років (як і в материкових областей Місяця). Світлі ділянки молодші, але наскільки — незрозуміло. Особливої інтенсивності кратерування поверхні Ганімеда (як і Місяця) досягло близько 3,5—4 млрд років тому. Якщо ці дані точні, то більшість ударних кратерів залишилася з тієї епохи, і після цього їхня кількість збільшувалася незначно. Деякі кратери пересічені борознами, а деякі утворилися поверх борозен. Це вказує на те, що деякі борозни доволі давні. Місцями трапляються відносно молоді кратери з променями викидів, що розходяться від них. Кратери Ганімеда більш плоскі, ніж кратери на Меркурії чи Місяці. Ймовірно, причиною цього є невисока міцність крижаної кори Ганімеда, яка може (чи могла) згладжуватися під дією сили тяжіння. Давні кратери, які майже повністю згладжені (своєрідні «привиди» кратерів) відомі як палімпсести[en]; одним із найбільших палімпсестів Ганімеда є факула Мемфіс[en] діаметром 360 км.

Одна з примітних геоструктур Ганімеда — темна ділянка, що називається областю Галілея[ru], де видно сітку зі спрямованих у різні боки борозен. Ймовірно, своєю появою цей регіон зобов'язаний періоду бурхливої геологічної активності супутника.

На Ганімеді є полярні шапки, які, ймовірно, складаються з водяного інею. Вони покривають широти вище 40°. Вперше полярні шапки спостерігалися при прольоті КА «Вояджер». Ймовірно, вони утворені молекулами води, вибитими з поверхні при її бомбардуванні частинками плазми. Такі молекули могли мігрувати на високі широти з низьких завдяки різниці температур або ж походити з найбільш полярних областей. Результати розрахунків та спостережень дозволяють робити висновок про те, що правильним є друге. Наявність у Ганімеда власної магнітосфери призводить до того, що заряджені частинки інтенсивно бомбардують лише слабко захищені — полярні — області. Утворена водяна пара осаджується переважно в найхолодніших місцях цих же областей.

Геологічна карта Ганімеда (11 лютого 2014 року)

Внутрішня будова ред.

Внутрішня будова Ганімеда

Ганімед є найбільшим супутником Сонячної системи. За розмірами він більший за Плутон і Меркурій. Проте середня густина його порівняно низька (близько 1,9 г/см3), тому маса супутника становить лише половину маси Меркурія.

Внутрішня структура Ганімеду також диференційована. У його надрах виділяють порівняно невелике залізне ядро, оточене товстою мантією із силікатів. Над мантією простягається шар м'якого льоду, або океан рідкої води, подібний океану на Європі. Однак поверхня являє собою тверду льодову шкаралупу.

Вчені підрахували, що океан 100 кілометрів товщиною — в 10 раз глибший, ніж океани Землі — і похований під 150 км корою, в основному з льоду. Вчені вперше запідозрили наявність океану в Ганімеда в 1970-х, на основі моделей великих супутників. Місія НАСА Галілео, яка виміряла магнітне поле Ганімеда в 2002 році, забезпечила перші докази, що підтверджували ці підозри. Нарешті космічний телескоп Габбла виявив переконливі докази цього. Нові спостереження були зроблені в ультрафіолетовому світлі, чого можна було досягнути тільки з космічного телескопа високо над земною атмосферою, яка блокує більшість ультрафіолету. Полярні сяйва пов'язані з магнітним полем супутника, яке спускається аж до ядра Ганімеда. Сольовий океан впливає на динаміку магнітного поля, оскільки взаємодіє з величезним магнітним полем Юпітера, яке охоплює супутник.

Атмосфера та іоносфера ред.

1972 року група індійських, британських і американських астрономів, працюючи в індонезійській обсерваторії імені Босси, повідомила про виявлення у супутника тонкої атмосфери під час спостереження покриття ним зорі. Вони оцінили приповерхневий тиск атмосфери в 0,1 Па. Однак 1979 року КА «Вояджер-1» спостерігав покриття Ганімедом зорі (κ Центавра) і отримав результати, що суперечили цьому. Ці спостереження виконувалися в дальньому ультрафіолеті на довжинах хвиль менше 200 нм, і вони були набагато чутливіші до наявності газів, ніж вимірювання 1972 року у видимому випромінюванні. Ніякої атмосфери датчики «Вояджера» не виявили. Верхня межа концентрації виявилася на рівні 1,5× 109 частинок/см3, що відповідає приповерхневому тиску менше 2,5 мкПа. А це майже на 5 порядків менше, ніж оцінка 1972 року.

1995 року в Ганімеда все ж була виявлена дуже слабка киснева атмосфера (екзосфера), дуже схожа на знайдену в Європи. Ці дані були отримані телескопом Габбла. Йому вдалося розрізнити слабке світіння атомарного кисню в дальньому ультрафіолеті (на довжині хвиль 130,4 нм і 135,6 нм). Таке світіння виникає коли молекулярний кисень розпадається на атоми при зіткненнях з електронами, що є достатньо переконливим підтвердженням існування нейтральної атмосфери з молекул O2. Її концентрація, ймовірно, перебуває в діапазоні 1,2× 108—7× 108 частинок/см3, що відповідає приповерхневому тиску 0,2—1,2 мкПа. Такі значення узгоджуються з верхньою межею, встановленою «Вояджером» 1981 року. Кисень не є доказом наявності на супутнику життя. Вважається, що він виникає коли водяний лід на поверхні Ганімеда розділяється на водень і кисень радіацією (водень швидше виноситься у космос через низьку атомну масу). Світіння атмосфери Ганімеда, як і Європи, неоднорідне. «Габбл» спостерігав дві яскравих плями, розташованих у північній та південній півкулі біля широт ±50°, що точно відповідає межі між закритими та відкритими лініями магнітосфери Ганімеда (див. нижче). Яскраві плями, можливо, є полярними сяйвами, викликаними напливом плазми вздовж відкритих ліній магнітного поля супутника.

Карта температур на Ганімеді

Існування нейтральної атмосфери передбачає й існування в супутника іоносфери, тому що молекули кисню іонізуються зіткненнями зі швидкими електронами, що прибувають із магнітосфери, і сонячним жорстким ультрафіолетом. Однак природа іоносфери Ганімеда така ж спірна, як і природа атмосфери. Деякі заміри «Галілео» показали підвищену щільність електронів поблизу від супутника, що вказує на наявність іоносфери, в той час як інші спроби її зафіксувати зазнали невдачі. Концентрація електронів поблизу поверхні за різними оцінками коливається в діапазоні від 400 до 2500 см−3. Станом на 2008 рік параметри можливої іоносфери Ганімеда не встановлені.

Додаткова вказівка на існування кисневої атмосфери Ганімеда — виявлення за спектральними даними газів, вморожених у лід на його поверхні. Про виявлення смуг поглинання озону (O3) було повідомлено 1996 року. 1997 року спектральний аналіз виявив лінії поглинання димера (або двоатомного) кисню. Такі лінії поглинання можуть виникали лише якщо кисень перебуває у щільній фазі. Найкраще пояснення — молекулярний кисень вморожений у лід. Глибина димерних смуг поглинання залежить від широти й довготи (але не від поверхневого альбедо) — вони схильні до зменшення з широтою, в той час як тенденція для O3 протилежна. Лабораторні експерименти дозволили встановити, що при температурі 100 K, характерній для поверхні Ганімеда, O2 розчиняється в льоді, а не збирається в бульбашки.

Виявивши в атмосфері Європи натрій, вчені почали шукати його і в атмосфері Ганімеда. 1997 року стало зрозуміло, що його там немає (точніше, як мінімум у 13 разів менше, ніж на Європі). Це може пояснюватися його нестачею на поверхні або тим, що магнітосфера Ганімеда перешкоджає зарядженим частинкам вибивати його звідти. Крім того, в атмосфері Ганімеда помічено атомарний водень. Він спостерігався на відстані до 3000 км від поверхні супутника. Його концентрація біля поверхні — близько 1,5× 104 см−3.

Магнітосфера ред.

Космічний апарат «Галілео» з 1995 по 2000 роки виконав шість близьких прольотів біля Ганімеда (G1, G2, G7, G8, G28 і G29) та виявив, що Ганімед має доволі потужне магнітне поле і навіть свою магнітосферу, яка не залежить від магнітного поля Юпітера. Величина магнітного моменту становить 1,3×1013 Тл·м3, що втричі більше, ніж у Меркурія. Вісь магнітного диполя нахилена на 176° відносно осі обертання Ганімеда, що означає її спрямованість проти магнітного моменту Юпітера. Північний магнітний полюс Ганімеда розташовується нижче площини орбіти. Індукція дипольного магнітного поля, створеного постійним магнітним моментом, на екваторі супутника дорівнює 719 ± 2 нТл (для порівняння — індукція магнітного поля Юпітера на відстані Ганімеда дорівнює 120 нТл). Протилежність напрямків магнітного поля Ганімеда та Юпітера робить можливим магнітне перез'єднання. Індукція власного магнітного поля Ганімеда на його полюсах удвічі більша, ніж на екваторі, і дорівнює 1440 нТл.

Магнітне поле Ганімеда в полі Юпітера. Замкнені силові лінії відмічені зеленим кольором.

Ганімед — єдиний супутник у Сонячній системі, в якого є власна магнітосфера. Вона дуже мала та занурена в магнітосферу Юпітера. Її діаметр — близько 2—2,5 діаметра Ганімеда (який становить 5268 км). У магнітосфери Ганімеда є область замкнених силових ліній, розташована нижче 30° широти, де заряджені частинки (електрони та іони) опиняються у пастці, створюючи своєрідний радіаційний пояс. Основний вид іонів у магнітосфері — іони кисню O+, що добре узгоджується з розрідженою кисневою атмосферою супутника. У шапках полярних областей на широтах вище 30° силові лінії магнітного поля не замкнені та з'єднують Ганімед з іоносферою Юпітера. У цих областях були виявлені електрони та іони, що мають високу енергію (десятки й сотні кілоелектронвольт), які і можуть викликати полярні сяйва, що спостерігаються навколо полюсів Ганімеда. Крім того, важкі іони неперервно осаджуються на полярній поверхні супутника, розпилюючи[en] та затемнюючи лід.

Взаємодія між магнітосферою Ганімеда та плазмою Юпітера багато в чому нагадує взаємодію між сонячним вітром і земною магнітосферою. Плазма обертається разом із Юпітером і зіштовхується з магнітосферою Ганімеда на його веденій стороні, як і сонячний вітер із земною магнітосферою. Основна відмінність — швидкість плазмового потоку: надзвукова у випадку Землі та дозвукова у випадку Ганімеда. Саме тому в магнітного поля Ганімеда немає ударної хвилі з запізнювального боку.

Крім магнітного моменту, Ганімед має індуковане дипольне магнітне поле. Його викликають зміни магнітного поля Юпітера поблизу супутника. Індукований дипольний момент направлений до Юпітера чи від нього (згідно з правилом Ленца). Індуковане магнітне поле Ганімеда на порядок слабше від власного. Його індукція на магнітному екваторі — близько 60 нТл (вдвічі менше, ніж напруженість поля Юпітера там же). Індуковане магнітне поле Ганімеда нагадує аналогічні поля Каллісто та Європи і вказує на те, що цей супутник також має підповерхневий водний океан з високою електропровідністю.

Оскільки Ганімед повністю диференційований і має металічне ядро, його постійне магнітне поле, ймовірно, генерується тим самим способом, що і земне: як результат переміщень електропровідної речовини в надрах. Якщо магнітне поле викликане магнітогідродинамічним ефектом, то це, ймовірно, результат конвективного руху різних речовин у ядрі.

Незважаючи на наявність залізного ядра, магнітосфера Ганімеда залишається загадкою, особливо з врахуванням того, що в інших подібних тіл її немає. З деяких досліджень випливає, що таке маленьке ядро вже повинно було охолонути до тієї точки, коли рух рідини і підтримання магнітного поля неможливі. Одне з пояснень полягає в тому, що поле зберігається завдяки тим самим орбітальним резонансам, які призвели до складного рельєфу поверхні: внаслідок припливного розігрівання через орбітальний резонанс мантія захистила ядро від охолодження. Ще одне з пояснень — залишкова намагніченість силікатних порід у мантії, що можливо, якщо у супутника було сильне поле в минулому.

Вивчення ред.

Зображення Ганімеда, зроблене «Піонером-10» в 1973 році

Юпітер (як і всі інші газові планети) цілеспрямовано вивчався лише міжпланетними станціями НАСА. Декілька космічних апаратів досліджували Ганімед зблизька, включаючи чотири прольоти в 1970-х і численні прольоти з 1990-х до 2000-х років. Перші фотографії Ганімеда з космосу були зроблені «Піонером-10», що пролетів біля Юпітера у грудні 1973 року, і «Піонером-11», який пролетів у 1974 році. Завдяки цим апаратам були отримані точніші відомості про фізичні характеристики супутника (наприклад, «Піонер-10» уточнив його розміри і густину). На їхніх знімках видно деталі розміром від 400 км. Найбільше зближення Піонера-10 становило 446 250 кілометрів.

Космічний апарат «Вояджер»

У березні 1979 року біля Ганімеда пролетів «Вояджер-1» на відстані 112 тис. км, а у липні — «Вояджер-2» на відстані 50 тис. км. Вони передали якісні знімки поверхні супутника і виконали ряд вимірювань. Зокрема, вони уточнили його розмір, і виявилося, що це найбільший супутник у Сонячній системі (раніше найбільшим вважали супутник Сатурна Титан). Сучасні гіпотези про геологію супутника з'явилися завдяки даним «Вояджерів».

З грудня 1995 року по вересень 2003 року систему Юпітера вивчав «Галілео». За цей час він шість разів зближувався з Ганімедом. Найменування прольотів — G1, G2, G7, G8, G28 і G29. Під час найближчого прольоту (G2) «Галілео» пройшов на відстані 264 км від його поверхні і передав про нього багато цінних відомостей, включаючи детальні фотографії. Під час прольоту G1 у 1996 році «Галілео» виявив у Ганімеда магнітосферу, а в 2001 році — підземний океан. Завдяки даним «Галілео» вдалося побудувати відносно точну модель внутрішньої будови супутника. Також «Галілео» передав велику кількість спектрів і виявив на поверхні Ганімеда декілька некрижаних речовин.

Апарат «Нові обрії» на шляху до Плутона у 2007 році надіслав фотографії Ганімеда у видимому та інфрачервоному діапазонах, а також надав топографічні відомості і карту складу.

Запропонована для запуску в 2020 році «Europa Jupiter System Mission» (EJSM) — спільна програма NASA, ESA і Роскосмосу по вивченню супутників Юпітера. У лютому 2009 року було оголошено, що ESA і NASA надали їй більшого пріоритету, ніж місії «Titan Saturn System Mission». Для ESA фінансування цієї місії ускладнене наявністю у цього агентства інших проектів, що потребують фінансування. Кількість апаратів, які будуть запущені, змінюється від двох до чотирьох: «Jupiter Europa Orbiter[en]» (NASA), «Jupiter Ganymede Orbiter[en]» (ESA), «Jupiter Magnetospheric Orbiter[en]» (JAXA) и «Jupiter Europa Lander[en]» (Роскосмос).

Однією з відмінених місій з вивчення Ганімеда є місія «Jupiter Icy Moons Orbiter». Для польоту космічного корабля використовувалося б ядерне паливо, що було б зручним для детальнішого вивчення Ганімеда. Однак через скорочення бюджету місія була скасована у 2005 році. Інша запропонована місія називалася «The Grandeur of Ganymede» — «Велич Ганімеда».

2 травня 2012 року Європейське космічне агентство (ЄКА) оголосило про старт місії Jupiter Icy Moon Explorer (JUICE) у 2022 році з прибуттям в систему Юпітера у 2030 році. Однією з головних цілей місії буде дослідження Ганімеда, яке почнеться у 2033 році.

Див. також ред.

  • Супутники Юпітера у фантастиці[en]

Посилання ред.

  1. . www2.jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за 8 грудня 2009. Процитовано 14 січня 2010. (англ.)
  2. ↑ . nineplanets.org. 31 жовтня 1997. Архів оригіналу за 4 березня 2008. Процитовано 27 лютого 2008. (англ.)
  3. . Jet Propulsion Laboratory. NASA. 16 грудня 2000. Архів оригіналу за 12 січня 2008. Процитовано 11 січня 2008. (англ.)
  4. ↑ Showman, Adam P.; Malhotra, Renu (1999). . Science 286 (5437): 77–84. PMID 10506564. doi:10.1126/science.286.5437.77. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  5. ↑ Kivelson, M.G.; Khurana, K.K.; Coroniti, F.V. et al. (2002). (PDF). Icarus 157 (2): 507–522. Bibcode:2002Icar..157..507K. doi:10.1006/icar.2002.6834. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  6. ↑ Hall, D.T.; Feldman, P.D.; McGrath, M.A. et al. (1998). The Far-Ultraviolet Oxygen Airglow of Europa and Ganymede. The Astrophysical Journal 499 (1): 475–481. Bibcode:1998ApJ...499..475H. doi:10.1086/305604. (англ.)
  7. ↑ Eviatar, Aharon; Vasyliunas, Vytenis M.; Gurnett, Donald A. et al. (2001). (ps). Planet. Space Sci. 49 (3-4): 327–336. Bibcode:2001P&SS...49..327E. doi:10.1016/S0032-0633(00)00154-9. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  8. Galilei, Galileo; translated by Edward Carlos and edited by Peter Barker (March 1610). . University of Oklahoma History of Science. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 11 серпня 2014. (англ.)
  9. Wright, Ernie. . University of Oklahoma History of Science. Архів оригіналу за 8 лютого 2009. Процитовано 13 січня 2010. (англ.)
  10. . Solarsystem.nasa.gov. 29 вересня 2009. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 8 березня 2010. (англ.)
  11. Цей день в історії : 5 січня : Всі події. Цей день в історії (англ.). T18:14:54Z. Процитовано 20 червня 2023. 
  12. . The Galileo Project. Архів оригіналу за 12 листопада 2007. Процитовано 24 листопада 2007. (англ.)
  13. ↑ Pioneer 11. Solar System Exploration. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 6 січня 2008. (англ.)
  14. ↑ Canup, Robin M.; Ward, William R. (2002). (PDF). The Astronomical Journal 124 (6): 3404–3423. Bibcode:2002AJ....124.3404C. doi:10.1086/344684. Архів оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  15. ↑ Mosqueira, Ignacio; Estrada, Paul R (2003). Formation of the regular satellites of giant planets in an extended gaseous nebula I: subnebula model and accretion of satellites. Icarus 163 (1): 198–231. Bibcode:2003Icar..163..198M. doi:10.1016/S0019-1035(03)00076-9. (англ.)
  16. ↑ McKinnon, William B. (2006). On convection in ice I shells of outer Solar System bodies, with detailed application to Callisto. Icarus 183 (2): 435–450. Bibcode:2006Icar..183..435M. doi:10.1016/j.icarus.2006.03.004. (англ.)
  17. ↑ Freeman, J. (2006). (PDF). Planetary and Space Science 54 (1): 2–14. Bibcode:2006P&SS...54....2F. doi:10.1016/j.pss.2005.10.003. Архів оригіналу за 24 серпня 2007. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  18. Showman, A. P.; Malhotra, R. (1997-03). . Icarus (Elsevier) 127 (1): 93–111. Bibcode:1997Icar..127...93S. doi:10.1006/icar.1996.5669. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 12 травня 2016.  
  19. Baldwin, E. (25 січня 2010). . Astronomy Now Online. Astronomy Now. Архів оригіналу за 30 січня 2010. Процитовано 1 березня 2010.  
  20. Barr, A. C.; Canup, R. M. (March 2010). . 41st Lunar and Planetary Science Conference (2010). Houston. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 1 березня 2010. 
  21. Barr, A. C.; Canup, R. M. (24 січня 2010). . Nature Geoscience 3 (March 2010): 164–167. Bibcode:2010NatGe...3..164B. doi:10.1038/NGEO746. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 1 березня 2010. (англ.)
  22. ↑ Hauk, Steven A.; Aurnou, Jonathan M.; Dombard, Andrew J. (2006). (PDF). J. Of Geophys. Res. 111 (E9): E09008. Bibcode:2006JGRE..11109008H. doi:10.1029/2005JE002557. Архів оригіналу за 27 лютого 2008. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  23. ↑ Nagel, K.A; Breuer, D.; Spohn, T. (2004). A model for the interior structure, evolution, and differentiation of Callisto. Icarus 169 (2): 402–412. Bibcode:2004Icar..169..402N. doi:10.1016/j.icarus.2003.12.019. (англ.)
  24. ↑ Spohn, T.; Schubert, G. (2003). (PDF). Icarus 161 (2): 456–467. Bibcode:2003Icar..161..456S. doi:10.1016/S0019-1035(02)00048-9. Архів оригіналу за 27 лютого 2008. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  25. The Galileo Manuscript. www.lib.umich.edu (англ.). Процитовано 20 серпня 2022. 
  26. . The Planetary Society. Архів оригіналу за 8 лютого 2006. Процитовано 7 грудня 2007. (англ.)
  27. ↑ Miller, Ron; William K. Hartmann (May 2005). The Grand Tour: A Traveler's Guide to the Solar System (вид. 3rd). Thailand: Workman Publishing. с. 108–114. ISBN 0-7611-3547-2. (англ.)
  28. ↑ Musotto, Susanna; Varadi, Ferenc; Moore, William; Schubert, Gerald (2002). Numerical Simulations of the Orbits of the Galilean Satellites. Icarus 159 (2): 500–504. Bibcode:2002Icar..159..500M. doi:10.1006/icar.2002.6939. (англ.)
  29. Bills, Bruce G. (2005). Free and forced obliquities of the Galilean satellites of Jupiter. Icarus 175 (1): 233–247. Bibcode:2005Icar..175..233B. doi:10.1016/j.icarus.2004.10.028. (англ.)
  30. ↑ High Tide on Europa. SPACE.com. оригіналу за 24 липня 2008. Процитовано 7 грудня 2007. (англ.)
  31. ↑ Showman, Adam P.; Malhotra, Renu (1997). (PDF). Icarus 127 (1): 93–111. Bibcode:1997Icar..127...93S. doi:10.1006/icar.1996.5669. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 12 травня 2016. (англ.)
  32. Peale, S.J.; Lee, Man Hoi (2002). A Primordial Origin of the Laplace Relation Among the Galilean Satellites. Science 298 (5593): 593–597. Bibcode:2002Sci...298..593P. PMID 12386333. arXiv:astro-ph/0210589. doi:10.1126/science.1076557. (англ.)
  33. ↑ Kuskov, O.L.; Kronrod, V.A. (2005). Internal structure of Europa and Callisto. Icarus 177 (2): 550–369. Bibcode:2005Icar..177..550K. doi:10.1016/j.icarus.2005.04.014. (англ.)
  34. ↑ Calvin, Wendy M.; Clark, Roger N.;Brown, Robert H.; and Spencer John R. (1995). Spectra of the ice Galilean satellites from 0.2 to 5 µm: A compilation, new observations, and a recent summary. J.of Geophys. Res. 100 (E9): 19041–19048. Bibcode:1995JGR...10019041C. doi:10.1029/94JE03349. (англ.)
  35. . Wayne RESA. Архів оригіналу за 2 грудня 2007. Процитовано 31 грудня 2007. (англ.)
  36. ↑ McCord, T.B.; Hansen, G.V.; Clark, R.N. et al. (1998). Non-water-ice constituents in the surface material of the icy Galilelean satellites from Galileo near-infrared mapping spectrometer investigation. J. Of Geophys. Res. 103 (E4): 8603–8626. Bibcode:1998JGR...103.8603M. doi:10.1029/98JE00788. (англ.)
  37. T. B. McCord et al. Organics and Other Molecules in the Surfaces of Callisto and Ganymede // Science. — 1997. — Vol. 278, no. 5336. — P. 271–275. — ISSN 0036-8075. — DOI:10.1126/science.278.5336.271. з джерела 29 квітня 2014. Процитовано 2016-05-13.(англ.)
  38. ↑ McCord, Thomas B.; Hansen, Gary B.; Hibbitts, Charles A. (2001). Hydrated Salt Minerals on Ganymede's Surface: Evidence of an Ocean Below. Science 292 (5521): 1523–1525. Bibcode:2001Sci...292.1523M. PMID 11375486. doi:10.1126/science.1059916. (англ.)
  39. Domingue, Deborah; Lane, Arthur; Moth, Pimol (1996). Evidence from IUE for Spatial and Temporal Variations in the Surface Composition of the Icy Galilean Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 28: 1070. Bibcode:1996DPS....28.0404D. 
  40. Domingue, Deborah L.; Lane, Arthur L.; Beyer, Ross A. (1998). IEU's detection of tenuous SO2 frost on Ganymede and its rapid time variability. Geophys. Res. Lett. 25 (16): 3,117–3,120. Bibcode:1998GeoRL..25.3117D. doi:10.1029/98GL02386. 
  41. ↑ Hibbitts, C.A.; Pappalardo, R.; Hansen, G.V.; McCord, T.B. (2003). Carbon dioxide on Ganymede. J.of Geophys. Res. 108 (E5): 5,036. Bibcode:2003JGRE..108.5036H. doi:10.1029/2002JE001956. (англ.)
  42. . Spaceflight Now. Архів оригіналу за 15 жовтня 2007. Процитовано 19 січня 2008.  (англ.)
  43. Petterson, Wesley; Head, James W.; Collins, Geoffrey C. et al. (2007). (PDF). Lunar and Planetary Science. XXXVIII: 1098. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  44. ↑ Pappalardo, R.T.; Khurana, K.K.; Moore, W.B. (2001). (PDF). Lunar and Planetary Science. XXXII: 4062. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 13 травня 2016. (англ.)
  45. Showman, Adam P.; Stevenson, David J.; Malhotra, Renu (1997). (PDF). Icarus 129 (2): 367–383. Bibcode:1997Icar..129..367S. doi:10.1006/icar.1997.5778. Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  46. ↑ Bland; Showman, A.P.; Tobie, G. (March 2007). (PDF). Lunar and Planetary Society Conference 38: 2020. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  47. Barr, A.C.; Pappalardo, R. T. et al. (2001). (PDF). Lunar and Planetary Science Conference 32: 1781. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  48. Huffmann, H.; Sohl, F. et al. (2004). (PDF). European Geosciences Union, Geophysical Research Abstracts 6. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  49. ↑ Zahnle, K.; Dones, L. (1998). (PDF). Icarus 136 (2): 202–222. Bibcode:1998Icar..136..202Z. PMID 11878353. doi:10.1006/icar.1998.6015. Архів оригіналу за 27 лютого 2008. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  50. . Lunar and Planetary Institute. 1997. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  51. Casacchia, R.; Strom, R.G. (1984). Geologic evolution of Galileo Regio. Journal of Geophysical Research 89: B419–B428. Bibcode:1984LPSC...14..419C. doi:10.1029/JB089iS02p0B419.  (англ.)
  52. ↑ Khurana, Krishan K.; Pappalardo, Robert T.; Murphy, Nate; Denk, Tilmann (2007). . Icarus 191 (1): 193–202. Bibcode:2007Icar..191..193K. doi:10.1016/j.icarus.2007.04.022. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 14 листопада 2016.  (англ.)
  53. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  54. Joachim Saur, Stefan Duling, Lorenz Roth, Xianzhe Jia, Darrell F. Strobel, Paul D. Feldman, Ulrich R. Christensen, Kurt D. Retherford, Melissa A. McGrath, Fabrizio Musacchio, Alexandre Wennmacher, Fritz M. Neubauer, Sven Simon, Oliver Hartkorn The Search for a Subsurface Ocean in Ganymede with Hubble Space Telescope Observations of its Auroral Ovals. Journal of Geophysical Research: Space Physics, 2015
  55. ↑ Carlson, R.W.; Bhattacharyya, J.C.; Smith, B.A. et al. (1973). Atmosphere of Ganymede from its occultation of SAO 186800 on 7 June 1972. Science 53 (4107): 182. Bibcode:1973Sci...182...53C. PMID 17829812. doi:10.1126/science.182.4107.53.  (англ.)
  56. ↑ Broadfoot, A.L.; Sandel, B.R.; Shemansky, D.E. et al. (1981). (PDF). Journal of Geophysical Research 86: 8259–8284. Bibcode:1981JGR....86.8259B. doi:10.1029/JA086iA10p08259. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 15 листопада 2016.  (англ.)
  57. ↑ . Jet Propulsion Laboratory. NASA. October 1996. Архів оригіналу за 4 травня 2009. Процитовано 15 січня 2008.  (англ.)
  58. ↑ Feldman, Paul D.; McGrath, Melissa A.; Strobell, Darrell F. et al. (2000). HST/STIS Ultraviolet Imaging of Polar Aurora on Ganymede. The Astrophysical Journal 535 (2): 1085–1090. Bibcode:2000ApJ...535.1085F. arXiv:astro-ph/0003486. doi:10.1086/308889.  (англ.)
  59. Johnson, R.E. (1997). Polar "Caps" on Ganymede and Io Revisited. Icarus 128 (2): 469–471. Bibcode:1997Icar..128..469J. doi:10.1006/icar.1997.5746.  (англ.)
  60. ↑ Paranicas, C.; Paterson, W.R.; Cheng, A.F. et al. (1999). Energetic particles observations near Ganymede. J.of Geophys. Res. 104 (A8): 17,459–17,469. Bibcode:1999JGR...10417459P. doi:10.1029/1999JA900199.  (англ.)
  61. Noll, Keith S.; Johnson, Robert E. et al. (July 1996). . Science 273 (5273): 341–343. Bibcode:1996Sci...273..341N. PMID 8662517. doi:10.1126/science.273.5273.341. Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 13 січня 2008.  (англ.)
  62. Calvin, Wendy M.; Spencer, John R. (December 1997). Latitudinal Distribution of O2 on Ganymede: Observations with the Hubble Space Telescope. Icarus 130 (2): 505–516. Bibcode:1997Icar..130..505C. doi:10.1006/icar.1997.5842.  (англ.)
  63. Vidal, R. A.; Bahr, D. et al. (1997). Oxygen on Ganymede: Laboratory Studies. Science 276 (5320): 1839–1842. Bibcode:1997Sci...276.1839V. PMID 9188525. doi:10.1126/science.276.5320.1839.  (англ.)
  64. Brown, Michael E. (1997). A Search for a Sodium Atmosphere around Ganymede. Icarus 126 (1): 236–238. Bibcode:1997Icar..126..236B. doi:10.1006/icar.1996.5675.  (англ.)
  65. Barth, C.A.; Hord, C.W.; Stewart, A.I. et al. (1997). Galileo ultraviolet spectrometer observations of atomic hydrogen in the atmosphere of Ganymede. Geophys. Res. Lett. 24 (17): 2147–2150. Bibcode:1997GeoRL..24.2147B. doi:10.1029/97GL01927.  (англ.)
  66. ↑ . Архів оригіналу за 13 листопада 2016. Процитовано 15 листопада 2016.  (рос.)
  67. ↑ Kivelson, M.G.; Khurana, K.K.; Coroniti, F.V. et al. (1997). . Geophys. Res. Lett. 24 (17): 2155–2158. Bibcode:1997GeoRL..24.2155K. doi:10.1029/97GL02201. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 15 листопада 2016.  (англ.)
  68. ↑ Kivelson, M.G.; Warnecke, J.; Bennett, L. et al. (1998). . J.of Geophys. Res. 103 (E9): 19,963–19,972. Bibcode:1998JGR...10319963K. doi:10.1029/98JE00227. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 15 листопада 2016.  (англ.)
  69. Eviatar, Aharon; Vasyliunas, Vytenis M.; Gurnett, Donald A. et al. (2001). The ionosphere of Ganymede. Planet. Space Sci. 49 (3-4): 327–336. Bibcode:2001P&SS...49..327E. doi:10.1016/S0032-0633(00)00154-9.  (англ.)
  70. ↑ Volwerk, M.; Kivelson, M.G.; Khurana, K.K.; McPherron, R.L. (1999). . J.of Geophys. Res. 104 (A7): 14,729–14,738. Bibcode:1999JGR...10414729V. doi:10.1029/1999JA900161. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 15 листопада 2016.  (англ.)
  71. Hauck, Steven A. (2002). . Lunar and Planetary Science. XXXIII: 1380. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 15 листопада 2016.  (англ.)
  72. . Terraformers Society of Canada. Архів оригіналу за 19 березня 2007. Процитовано 6 січня 2008. 
  73. SP-349/396 PIONEER ODYSSEY, Chapter 6: Results at the New Frontiers [ 5 серпня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
  74. Pioneer 10 Full Mission Timeline [ 23 липня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
  75. . ThinkQuest. Архів оригіналу за 26 грудня 2007. Процитовано 6 січня 2008. (англ.)
  76. . Views of the Solar System. Архів оригіналу за 3 лютого 2008. Процитовано 6 січня 2008. (англ.)
  77. . Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 30 жовтня 2007. Процитовано 6 січня 2008. (англ.)
  78. . Space Daily. Архів оригіналу за 5 січня 2008. Процитовано 6 січня 2008. 
  79. Grundy, W.M.; Buratti, B.J.; Cheng, A.F. et al. (2007). . Science (англ.) 318 (5848): 234–237. PMID 17932288. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 13 травня 2016. (англ.)
  80. Rincon, Paul (20 лютого 2009). . BBC News. Архів оригіналу за 21 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2009. (англ.)
  81. . ESA. 21 липня 2007. Архів оригіналу за 23 листопада 2008. Процитовано 20 лютого 2009. (англ.)
  82. . The Internet Encyclopedia of Science. Архів оригіналу за 11 лютого 2008. Процитовано 6 січня 2008. (англ.)
  83. . ESA. 02.05.2012. Архів оригіналу за 27.05.2013. Процитовано 13.05.2016. (англ.)

Див. також ред.

  • Ганімед | Всесвіт UA
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Ganimed znachennya Ganimed Zobrazhennya Ganimeda zroblene KA Yunona 2021 roku Svitli poverhni slidi nedavnih udarnih zitknen poverhni pokriti boroznami i bila pivnichna polyarna shapka u verhnomu pravomu kuti zobrazhennya bagati vodyanim lodom Dani pro vidkrittyaData vidkrittya 7 sichnya 1610 rokuVidkrivach i Galileo GalilejPlaneta YupiterNomerOrbitalni harakteristikiVelika pivvis 1 070 400 kmPericentr 1 069 200 kmApocentr 1 071 600 kmOrbitalnij period 7 15455296 dibEkscentrisitet orbiti 0 0013Nahil orbiti 0 20 do ploshini ekvatora planetiFizichni harakteristikiVidima zoryana velichina vidima zoryana velichina Serednij radius 2634 1 0 3 kmPlosha poverhni 8 7 107 km Ob yem 7 6 1010 km Masa 1 4819 1023 kgGustina 1 936 g sm Priskorennya vilnogo padinnya 1 428 m s Druga kosmichna shvidkist 2 741 km sAtmosferaInshi poznachennyaGanimed u VikishovishiGanime d najbilshij suputnik Yupitera sho nalezhit do grupi galileyevih suputnikiv Odnochasno ye najbilshim suputnikom u Sonyachnij sistemi Jogo diametr dorivnyuye 5268 km sho na 2 bilshe nizh u Titana drugogo za velichinoyu suputnika v Sonyachnij sistemi i na 8 bilshe nizh u Merkuriya Pri comu masa Ganimeda stanovit lishe 45 masi Merkuriya ale sered suputnikiv planet vona ye rekordnoyu Ganimed perevishuye Misyac za masoyu v 2 02 raziv 1 2 Oblitayuchi orbitu priblizno za sim dniv Ganimed bere uchast v orbitalnomu rezonansi 1 2 4 z dvoma inshimi suputnikami Yupitera Yevropoyu ta Io Ganimed skladayetsya z priblizno rivnoyi kilkosti silikatnih porid i vodyanogo lodu Ce povnistyu diferencijovane en tilo z ridkim yadrom bagatim zalizom Jmovirno v jogo nadrah na glibini blizko 200 km mizh sharami lodu ye okean ridkoyi vodi 3 Na poverhni Ganimeda sposterigayetsya dva tipi landshaftu Tretinu poverhni suputnika zajmayut temni oblasti pocyatkovani udarnimi kraterami en Yihnij vik syagaye chotiroh milyardiv rokiv Reshtu ploshi zajmayut molodshi svitli oblasti vkriti boroznami i hrebtami Prichini skladnoyi geologiyi svitlih oblastej zrozumili ne do kincya Jmovirno vona pov yazana z tektonichnoyu aktivnistyu viklikanoyu priplivnim nagrivannyam 4 Ganimed yedinij suputnik v Sonyachnij sistemi sho maye vlasnu magnitosferu Shvidshe za vse yiyi stvoryuye konvekciya v ridkomu yadri bagatomu zalizom 5 Nevelika magnitosfera Ganimeda roztashovuyetsya v mezhah nabagato bilshoyi magnitosferi Yupitera i lishe neznachno deformuye yiyi silovi liniyi U suputnika ye tonka atmosfera do skladu yakoyi vhodyat taki alotropni modifikaciyi kisnyu yak O atomarnij kisen O2 kisen i mozhlivo O3 ozon 6 Kilkist atomarnogo vodnyu H v atmosferi neznachna Chi ye u Ganimeda ionosfera nezrozumilo 7 Ganimed vidkriv Galileo Galilej yakij pobachiv jogo 7 sichnya 1610 roku 8 9 10 Nezabarom Simon Marius pid chas odnogo z druzhnih piknikiv z kolegami 11 zaproponuvav nazvati jogo na chest vinocherpcya Ganimeda 12 Pershim kosmichnim aparatom sho vivchav Ganimed buv Pioner 10 u 1973 roci 13 Nabagato detalnishi doslidzhennya vikonali aparati programi Voyadzher u 1979 roci Kosmichnij aparat Galileo yakij vivchav sistemu Yupitera pochinayuchi z 1995 roku viyaviv pidzemnij okean i magnitne pole Ganimeda U 2012 roci Yevropejske kosmichne agentstvo shvalilo novu misiyu dlya doslidzhen krizhanih suputnikiv Yupitera JUICE yiyi zapusk planuyetsya na 2022 rik a pributtya v sistemu Yupitera na 2030 rik Na 2020 rik zaplanovana misiya Europa Jupiter System Mission Laplace Zmist 1 Vidkrittya 2 Nazva 3 Pohodzhennya ta evolyuciya 4 Orbita i obertannya 5 Fizichni harakteristiki 5 1 Sklad 5 2 Poverhnya 5 3 Vnutrishnya budova 5 4 Atmosfera ta ionosfera 5 5 Magnitosfera 6 Vivchennya 7 Div takozh 8 Posilannya 9 Div takozhVidkrittya red Zazvichaj vidkrittya Ganimeda pripisuyut Galileyevi yakij skeruvav na Yupiter skonstrujovanij vlasnoruch teleskop i sposterigav poblizu ciyeyi planeti chotiri zirki sho postijno zminyuvali svoye roztashuvannya Ci ob yekti i viyavilisya najbilshimi suputnikami Yupitera yaki piznishe nazvali galileyevimi 1614 roku z yavilasya pracya nimeckogo astronoma Simona Mariusa Mundus Jovialis v yakij vin stverdzhuvav sho sposterigav ci ob yekti na kilka dniv ranishe Galileya Sam Galilej cyu pracyu vvazhav plagiatom Nazva red Nazvu suputnika bulo zaproponovano Mariusom prote uhvaleno yiyi bulo lishe u XX stolitti Vona pohodit z greckoyi mifologiyi Yunak Ganimed buv slugoyu vinocherpiyem i kohancem Zevsa Yupitera Pohodzhennya ta evolyuciya red nbsp Porivnyannya rozmiriv Misyacya Ganimeda i Zemli Ganimed jmovirno sformuvavsya z akrecijnogo disku chi gazopilovoyi tumannosti yaka otochuvala Yupiter deyakij chas pislya jogo utvorennya 14 Formuvannya Ganimeda jmovirno zajnyalo blizko 10 000 rokiv 15 na poryadok menshe ocinki dlya Kallisto V tumannosti Yupitera pri formuvanni galileyevih suputnikiv jmovirno bulo vidnosno malo gazu sho mozhe poyasnyuvati duzhe povilne formuvannya Kallisto 14 Ganimed utvorivsya blizhche do Yupitera de tumannist bula shilnishoyu sho i poyasnyuye jogo shvidshe formuvannya 15 Ce v svoyu chergu prizvelo do togo sho teplo yake vidilyalosya pri akreciyi ne vstigalo rozsiyuvatisya Ce mozhlivo viklikalo tanennya lodu i viddilennya vid nogo skelnih porid Kameni osili v centri suputnika formuyuchi yadro Na vidminu vid Ganimeda pri formuvanni Kallisto teplo vstigalo vidvoditisya lodi v yiyi nadrah ne tanuli i diferenciaciyi ne vidbuvalosya 16 Cya gipoteza poyasnyuye chomu dva suputnika Yupitera nastilki rizni nezvazhayuchi na podibnist masi i skladu 16 17 Alternativni teoriyi poyasnyuyut vishu vnutrishnyu temperaturu Ganimeda priplivnim nagrivannyam 18 abo intensivnishoyu diyeyu na nogo piznogo vazhkogo bombarduvannya 19 20 21 Yadro Ganimeda pislya formuvannya zbereglo bilshu chastinu tepla nakopichenogo pid chas akreciyi ta diferenciaciyi Vono povilno viddaye ce teplo krizhanij mantiyi pracyuyuchi yak svoyeridna teplova batareya 16 Mantiya v svoyu chergu perenosit ce teplo na poverhnyu konvekciyeyu 17 Rozpad radioaktivnih elementiv v yadri prodovzhiv jogo rozigrivati viklikayuchi podalshu diferenciaciyu buli sformovani vnutrishnye yadro iz zaliza ta sulfidu zaliza en i silikatna mantiya 16 22 Tak Ganimed stav povnistyu diferencijovanim tilom Dlya porivnyannya radioaktivne nagrivannya nediferencijovanoyi Kallisto viklikav lishe konvekciyu v yiyi krizhanih nadrah sho efektivno yih oholodilo i zapobiglo velikomasshtabnomu tanennyu lodu ta shvidkij diferenciaciyi 23 Proces konvekciyi na Kallisto viklikav lishe chastkove viddilennya kameniv vid lodu 23 Narazi Ganimed prodovzhuye povilno oholodzhuvatisya 22 Teplo sho jde vid yadra ta silikatnoyi mantiyi dozvolyaye isnuvati pidzemnomu okeanu 24 a povilne oholodzhennya ridkogo yadra z Fe i FeS viklikaye konvekciyu i pidtrimuye generaciyu magnitnogo polya 22 Potochnij teplovij potik z nadr Ganimeda jmovirno vishij nizh u Kallisto 16 Orbita i obertannya red nbsp List Galileya do Leonardo Donato sho nachebto opisuye vidkrittya galileyevih suputnikiv viyavivsya pidrobkoyu pochatku XX stolittya 25 Ganimed perebuvaye na vidstani 1 070 400 kilometriv vid Yupitera sho robit jogo tretim za viddalenistyu galileyevim suputnikom 26 Jomu potribno sim dniv i tri godini shob zdijsniti povnij obert navkolo Yupitera Yak i v bilshosti vidomih suputnikiv obertannya Ganimeda sinhronizovane z obertannyam navkolo Yupitera i vin zavzhdi povernutij odniyeyu storonoyu do planeti 27 Jogo orbita maye neveliki nahil do ekvatora Yupitera i ekscentrisitet yaki kvaziperiodichno zminyuyutsya u zv yazku iz vikovimi zburennyami vid Soncya i planet Ekscentrisitet zminyuyetsya v diapazoni 0 0009 0 0022 a nahil v diapazoni 0 05 0 32 28 Ci orbitalni kolivannya zmushuyut nahil osi obertannya kut mizh ciyeyu vissyu i perpendikulyarom do ploshini orbiti zminyuvatisya vid 0 do 0 33 29 nbsp Rezonans Laplasa orbitalnij rezonans suputnikiv Ganimed Yevropa ta IoGanimed perebuvaye v orbitalnomu rezonansi z Yevropoyu ta Io na kozhen obert Ganimeda navkolo planeti pripadaye dva oberti Yevropi i chotiri oberti Io 28 30 Maksimalne zblizhennya Io ta Yevropi vidbuvayetsya koli Io perebuvaye v pericentri a Yevropa v apocentri Z Ganimedom Yevropa zblizhuyetsya perebuvayuchi v svoyemu pericentri 28 Takim chinom vishikovuvannya v odnu liniyu vsih cih troh suputnikiv nemozhlive Takij rezonans nazivayetsya rezonansom Laplasa 31 Suchasnij rezonans Laplasa nezdatnij zbilshiti ekscentrisitet orbiti Ganimeda 31 Suchasne znachennya ekscentrisitetu stanovit blizko 0 0013 sho mozhe buti naslidkom jogo zbilshennya za rahunok rezonansu v minuli epohi 30 Ale yaksho vin ne zbilshuyetsya v nash chas to vinikaye pitannya chomu vin ne obnulivsya cherez priplivnu disipaciyi energiyi v nadrah Ganimeda 31 Mozhlivo ostannye zbilshennya ekscentrisitetu vidbulosya nedavno kilka soten miljoniv rokiv tomu 31 Oskilki ekscentrisitet orbiti Ganimeda vidnosno nevelikij v serednomu 0 0015 30 priplivne rozigrivannya cogo suputnika zaraz neznachne 31 Odnak v minulomu Ganimed mozhlivo mig odin abo dekilka raziv projti cherez rezonans podibnij do laplasovogo yakij buv zdatnij zbilshiti ekscentrisitet orbiti do znachen 0 01 0 02 4 31 Ce jmovirno viklikalo suttyeve priplivne rozigrivannya nadr Ganimeda sho moglo stati prichinoyu tektonichnoyi aktivnosti sho sformuvala nerivnij landshaft 4 31 Ye dvi gipotezi pohodzhennya laplasivskogo rezonansu Io Yevropi ta Ganimeda te sho vin isnuvav z chasiv poyavi Sonyachnoyi sistemi 32 abo sho vin z yavivsya piznishe U drugomu vipadku jmovirnij takij rozvitok podij Io pidijmala na Yupiteri priplivi yaki prizveli do yiyi viddalennya vid nogo doki vona ne vstupila v rezonans 2 1 z Yevropoyu pislya cogo radius orbiti Io prodovzhuvav zbilshuvatisya ale chastina kutovogo momentu bula peredana Yevropi i vona takozh viddalilasya vid Yupitera proces prodovzhuvavsya doki Yevropa ne vstupila v rezonans 2 1 z Ganimedom 31 Zreshtoyu radiusi orbit cih troh suputnikiv dosyagli znachen yaki vidpovidali rezonansu Laplasa 31 Fizichni harakteristiki red Sklad red nbsp Rizka granicya mizh davnim temnim landshaftom oblasti Nikolsona ta molodoyu yaskravoyu boroznoyu ArpagiyiSerednya gustina Ganimeda stanovit 1 936 g sm3 Jmovirno vin skladayetsya z rivnih kilkostej skelnih porid i vodi perevazhno zamerzloyi 4 Masova chastka lodu stanovit 46 50 sho desho nizhche nizh u Kallisto 33 V lodah mozhut mistitisya deyaki letki gazi taki yak amiak 24 33 Tochnij sklad skelnih porid Ganimeda nevidomij ale vin jmovirno blizkij do skladu zvichajnih hondritiv grup L i LL yaki vidriznyayutsya vid H hondritiv menshim povnim vmistom zaliza menshim vmistom metalichnogo zaliza i bilshim oksidu zaliza Spivvidnoshennya mas zaliza i kremniyu na Ganimedi stanovit 1 05 1 27 dlya porivnyannya u Soncya vono dorivnyuye 1 8 Albedo poverhni Ganimeda stanovit blizko 43 34 Vodyanij lid ye praktichno na vsij poverhni i jogo masova chastka kolivayetsya v mezhah 50 90 4 sho znachno vishe nizh na Ganimedi v cilomu Blizhnya infrachervona spektroskopiya pokazala nayavnist shirokih absorbcijnih smug vodyanogo lodu na dovzhinah hvil 1 04 1 25 1 5 2 0 i 3 0 mkm 34 Svitli dilyanki mensh rivni i mayut bilshu kilkist lodu u porivnyanni z temnimi 35 Analiz ultrafioletovogo i blizhnogo infrachervonogo spektra z visokoyu rozdilnistyu otrimanih kosmichnim aparatom Galileo i nazemnimi instrumentami pokazav nayavnist i inshih rechovin vuglekislogo gazu dioksidu sirki ta mozhlivo cianu sirchanoyi kisloti i riznih organichnih spoluk 4 36 Za rezultatami misiyi Galileo peredbachayetsya nayavnist na poverhni deyakoyi kilkosti toliniv 37 Rezultati Galileo takozh pokazali nayavnist na poverhni Ganimeda sulfatu magniyu MgSO4 i mozhlivo sulfatu natriyu Na2SO4 27 38 Ci soli mogli utvoritisya v pidzemnomu okeani 38 Poverhnya Ganimeda asimetrichna Veducha pivkulya povernuta v bik ruhu suputnika po orbiti svitlisha nizh vedena 34 Na Yevropi situaciya taka zh a na Kallisto protilezhna 34 Na vedenij pivkuli Ganimeda mabut bilshe dioksidu sirki 39 40 Kilkist vuglekislogo gazu na obidvoh pivkulyah odnakova ale jogo nemaye poblizu polyusiv 36 41 Udarni krateri na Ganimedi krim odnogo ne pokazuyut zbagachennya vuglekislim gazom sho takozh vidriznyaye cej suputnik vid Kallisto Pidzemni zapasi vuglekislogo gazu na Ganimedi buli jmovirno vicherpani she v minulomu 41 Poverhnya red Dokladnishe Spisok krateriv Ganimeda en nbsp Mozayika z fotografij protiyupiterianskoyi pivkuli Ganimeda Temna davnya zona u verhnomu pravomu kuti oblast Galileya ru Yiyi viddilyayut vid oblasti Mariusa menshoyi temnoyi oblasti livoruch svitli viboyini Uruk en Yaskrava promenista struktura znizu svizhij lid vikinutij pri poyavi vidnosno molodogo kratera Osiris nbsp Zobrazhennya vedenoyi pivkuli Ganimeda zroblene z kosmichnogo aparata Galileo kolori pidsileni 42 U pravomu nizhnomu kuti vidno yaskravi promeni kratera Tashmet a u verhnomu pravomu velike pole vikidiv z kratera Hershef Chastina temnoyi oblasti Nikolsona roztashovuyetsya znizu livoruch Zgori pravoruch vona mezhuye z viboyinami Garpagiya nbsp Foto Ganimeda po centru meridian 45 zh d Temni dilyanki oblast Perrajna zgori ta oblast Nikolsona znizu promenisti krateri Tros zgori pravoruch i Chisti znizu livoruch nbsp Svitli i temni regioni na poverhni GanimedaPoverhnya Ganimeda ye sumishshyu dilyanok dvoh tipiv duzhe davnih silno kraterovanih temnih oblastej i desho molodshih ale vse zh davnih svitlih oblastej pokritih boroznami kanavkami ta grebenyami Temni dilyanki poverhni zajmayut blizko 1 3 vsiyeyi ploshi 43 ta mistyat glini j organichni rechovini sho mozhe vkazuvati na sklad planetozimalej z yakih utvorilisya suputniki Yupitera 44 Poki sho nevidomo sho viklikalo nagrivannya neobhidne dlya formuvannya boroznistoyi poverhni Ganimeda Za suchasnimi uyavlennyami taka poverhnya naslidok tektonichnih procesiv 4 Kriovulkanizm vidigraye jmovirno drugoryadnu rol yaksho vidigraye vzagali 4 Sili sho stvorili v litosferi Ganimeda silni napruzhennya neobhidni dlya tektonichnih ruhiv mogli buti pov yazani z priplivnim rozigrivannyam u minulomu prichinoyu yakogo mozhlivo buli nestabilni orbitalni rezonansi cherez yaki prohodiv suputnik 4 45 Priplivna deformaciya lodiv mogla rozigriti nadra Ganimeda ta viklikati napruzhennya v litosferi sho prizvelo do poyavi trishin gorstiv i grabeniv Pri comu na 70 ploshi suputnika bula sterta stara temna poverhnya 4 46 Formuvannya boroznistoyi poverhni takozh mozhe buti pov yazane z rannim formuvannyam yadra suputnika ta nastupnim priplivnim rozigrivannyam jogo nadr sho v svoyu chergu viklikalo zbilshennya Ganimeda na 1 6 zavdyaki teplovomu rozshirennyu ta fazovim perehodam u lodi 4 Mozhlivo v hodi nastupnoyi evolyuciyi vid yadra do poverhni pidnimalisya plyumi z rozigritoyi vodi viklikayuchi deformaciyi litosferi 47 Najimovirnishe suchasne dzherelo tepla v nadrah suputnika radioaktivne rozigrivannya yake mozhe prinajmni chastkovo zabezpechiti isnuvannya pidpoverhnevogo vodnogo okeanu Modelyuvannya pokazuye sho yaksho b ekscentrisitet orbiti Ganimeda buv na poryadok bilshim vid suchasnogo a ce mozhlivo bulo v minulomu priplivne rozigrivannya moglo buti silnishim vid radioaktivnogo 48 nbsp Krateri Gula ta Aheloj nizhche U kozhnogo vidno val i p yedestal iz vikidiv Udarni krateri ye na dilyankah poverhni oboh tipiv ale v temnih oblastyah yih osoblivo bagato ci oblasti nasicheni kraterami i mabut yih relyef formuvavsya perevazhno same zitknennyami 4 Na yaskravih boroznistih dilyankah krateriv nabagato menshe i voni ne vidigrali znachnoyi roli v evolyuciyi yih relyefu 4 Shilnist krateruvannya temnih dilyanok vkazuye na vik 4 mlrd rokiv yak i v materikovih oblastej Misyacya Svitli dilyanki molodshi ale naskilki nezrozumilo 49 Osoblivoyi intensivnosti krateruvannya poverhni Ganimeda yak i Misyacya dosyaglo blizko 3 5 4 mlrd rokiv tomu 49 Yaksho ci dani tochni to bilshist udarnih krateriv zalishilasya z tiyeyi epohi i pislya cogo yihnya kilkist zbilshuvalasya neznachno 2 Deyaki krateri peresicheni boroznami a deyaki utvorilisya poverh borozen Ce vkazuye na te sho deyaki borozni dovoli davni Miscyami traplyayutsya vidnosno molodi krateri z promenyami vikidiv sho rozhodyatsya vid nih 2 50 Krateri Ganimeda bilsh ploski nizh krateri na Merkuriyi chi Misyaci Jmovirno prichinoyu cogo ye nevisoka micnist krizhanoyi kori Ganimeda yaka mozhe chi mogla zgladzhuvatisya pid diyeyu sili tyazhinnya Davni krateri yaki majzhe povnistyu zgladzheni svoyeridni prividi krateriv vidomi yak palimpsesti en 2 odnim iz najbilshih palimpsestiv Ganimeda ye fakula Memfis en diametrom 360 km Odna z primitnih geostruktur Ganimeda temna dilyanka sho nazivayetsya oblastyu Galileya ru de vidno sitku zi spryamovanih u rizni boki borozen Jmovirno svoyeyu poyavoyu cej region zobov yazanij periodu burhlivoyi geologichnoyi aktivnosti suputnika 51 Na Ganimedi ye polyarni shapki yaki jmovirno skladayutsya z vodyanogo ineyu Voni pokrivayut shiroti vishe 40 27 Vpershe polyarni shapki sposterigalisya pri proloti KA Voyadzher Jmovirno voni utvoreni molekulami vodi vibitimi z poverhni pri yiyi bombarduvanni chastinkami plazmi Taki molekuli mogli migruvati na visoki shiroti z nizkih zavdyaki riznici temperatur abo zh pohoditi z najbilsh polyarnih oblastej Rezultati rozrahunkiv ta sposterezhen dozvolyayut robiti visnovok pro te sho pravilnim ye druge 52 Nayavnist u Ganimeda vlasnoyi magnitosferi prizvodit do togo sho zaryadzheni chastinki intensivno bombarduyut lishe slabko zahisheni polyarni oblasti Utvorena vodyana para osadzhuyetsya perevazhno v najholodnishih miscyah cih zhe oblastej 52 nbsp Geologichna karta Ganimeda 11 lyutogo 2014 roku Vnutrishnya budova red nbsp Vnutrishnya budova GanimedaGanimed ye najbilshim suputnikom Sonyachnoyi sistemi 53 Za rozmirami vin bilshij za Pluton i Merkurij Prote serednya gustina jogo porivnyano nizka blizko 1 9 g sm3 tomu masa suputnika stanovit lishe polovinu masi Merkuriya Vnutrishnya struktura Ganimedu takozh diferencijovana U jogo nadrah vidilyayut porivnyano nevelike zalizne yadro otochene tovstoyu mantiyeyu iz silikativ Nad mantiyeyu prostyagayetsya shar m yakogo lodu abo okean ridkoyi vodi podibnij okeanu na Yevropi Odnak poverhnya yavlyaye soboyu tverdu lodovu shkaralupu Vcheni pidrahuvali sho okean 100 kilometriv tovshinoyu v 10 raz glibshij nizh okeani Zemli i pohovanij pid 150 km koroyu v osnovnomu z lodu Vcheni vpershe zapidozrili nayavnist okeanu v Ganimeda v 1970 h na osnovi modelej velikih suputnikiv Misiya NASA Galileo yaka vimiryala magnitne pole Ganimeda v 2002 roci zabezpechila pershi dokazi sho pidtverdzhuvali ci pidozri Nareshti kosmichnij teleskop Gabbla viyaviv perekonlivi dokazi cogo Novi sposterezhennya buli zrobleni v ultrafioletovomu svitli chogo mozhna bulo dosyagnuti tilki z kosmichnogo teleskopa visoko nad zemnoyu atmosferoyu yaka blokuye bilshist ultrafioletu Polyarni syajva pov yazani z magnitnim polem suputnika yake spuskayetsya azh do yadra Ganimeda Solovij okean vplivaye na dinamiku magnitnogo polya oskilki vzayemodiye z velicheznim magnitnim polem Yupitera yake ohoplyuye suputnik 54 Atmosfera ta ionosfera red 1972 roku grupa indijskih britanskih i amerikanskih astronomiv pracyuyuchi v indonezijskij observatoriyi imeni Bossi povidomila pro viyavlennya u suputnika tonkoyi atmosferi pid chas sposterezhennya pokrittya nim zori 55 Voni ocinili pripoverhnevij tisk atmosferi v 0 1 Pa 55 Odnak 1979 roku KA Voyadzher 1 sposterigav pokrittya Ganimedom zori k Centavra i otrimav rezultati sho superechili comu 56 Ci sposterezhennya vikonuvalisya v dalnomu ultrafioleti na dovzhinah hvil menshe 200 nm i voni buli nabagato chutlivishi do nayavnosti gaziv nizh vimiryuvannya 1972 roku u vidimomu viprominyuvanni Niyakoyi atmosferi datchiki Voyadzhera ne viyavili Verhnya mezha koncentraciyi viyavilasya na rivni 1 5 109 chastinok sm3 sho vidpovidaye pripoverhnevomu tisku menshe 2 5 mkPa 56 A ce majzhe na 5 poryadkiv menshe nizh ocinka 1972 roku 56 1995 roku v Ganimeda vse zh bula viyavlena duzhe slabka kisneva atmosfera ekzosfera duzhe shozha na znajdenu v Yevropi Ci dani buli otrimani teleskopom Gabbla 6 57 Jomu vdalosya rozrizniti slabke svitinnya atomarnogo kisnyu v dalnomu ultrafioleti na dovzhini hvil 130 4 nm i 135 6 nm Take svitinnya vinikaye koli molekulyarnij kisen rozpadayetsya na atomi pri zitknennyah z elektronami 6 sho ye dostatno perekonlivim pidtverdzhennyam isnuvannya nejtralnoyi atmosferi z molekul O2 Yiyi koncentraciya jmovirno perebuvaye v diapazoni 1 2 108 7 108 chastinok sm3 sho vidpovidaye pripoverhnevomu tisku 0 2 1 2 mkPa 6 Taki znachennya uzgodzhuyutsya z verhnoyu mezheyu vstanovlenoyu Voyadzherom 1981 roku Kisen ne ye dokazom nayavnosti na suputniku zhittya Vvazhayetsya sho vin vinikaye koli vodyanij lid na poverhni Ganimeda rozdilyayetsya na voden i kisen radiaciyeyu voden shvidshe vinositsya u kosmos cherez nizku atomnu masu 57 Svitinnya atmosferi Ganimeda yak i Yevropi neodnoridne Gabbl sposterigav dvi yaskravih plyami roztashovanih u pivnichnij ta pivdennij pivkuli bilya shirot 50 sho tochno vidpovidaye mezhi mizh zakritimi ta vidkritimi liniyami magnitosferi Ganimeda div nizhche 58 Yaskravi plyami mozhlivo ye polyarnimi syajvami viklikanimi naplivom plazmi vzdovzh vidkritih linij magnitnogo polya suputnika 59 nbsp Karta temperatur na GanimediIsnuvannya nejtralnoyi atmosferi peredbachaye j isnuvannya v suputnika ionosferi tomu sho molekuli kisnyu ionizuyutsya zitknennyami zi shvidkimi elektronami sho pribuvayut iz magnitosferi 60 i sonyachnim zhorstkim ultrafioletom 7 Odnak priroda ionosferi Ganimeda taka zh spirna yak i priroda atmosferi Deyaki zamiri Galileo pokazali pidvishenu shilnist elektroniv poblizu vid suputnika sho vkazuye na nayavnist ionosferi v toj chas yak inshi sprobi yiyi zafiksuvati zaznali nevdachi 7 Koncentraciya elektroniv poblizu poverhni za riznimi ocinkami kolivayetsya v diapazoni vid 400 do 2500 sm 3 7 Stanom na 2008 rik parametri mozhlivoyi ionosferi Ganimeda ne vstanovleni Dodatkova vkazivka na isnuvannya kisnevoyi atmosferi Ganimeda viyavlennya za spektralnimi danimi gaziv vmorozhenih u lid na jogo poverhni Pro viyavlennya smug poglinannya ozonu O3 bulo povidomleno 1996 roku 61 1997 roku spektralnij analiz viyaviv liniyi poglinannya dimera abo dvoatomnogo kisnyu Taki liniyi poglinannya mozhut vinikali lishe yaksho kisen perebuvaye u shilnij fazi Najkrashe poyasnennya molekulyarnij kisen vmorozhenij u lid Glibina dimernih smug poglinannya zalezhit vid shiroti j dovgoti ale ne vid poverhnevogo albedo voni shilni do zmenshennya z shirotoyu v toj chas yak tendenciya dlya O3 protilezhna 62 Laboratorni eksperimenti dozvolili vstanoviti sho pri temperaturi 100 K harakternij dlya poverhni Ganimeda O2 rozchinyayetsya v lodi a ne zbirayetsya v bulbashki 63 Viyavivshi v atmosferi Yevropi natrij vcheni pochali shukati jogo i v atmosferi Ganimeda 1997 roku stalo zrozumilo sho jogo tam nemaye tochnishe yak minimum u 13 raziv menshe nizh na Yevropi Ce mozhe poyasnyuvatisya jogo nestacheyu na poverhni abo tim sho magnitosfera Ganimeda pereshkodzhaye zaryadzhenim chastinkam vibivati jogo zvidti 64 Krim togo v atmosferi Ganimeda pomicheno atomarnij voden Vin sposterigavsya na vidstani do 3000 km vid poverhni suputnika Jogo koncentraciya bilya poverhni blizko 1 5 104 sm 3 65 Magnitosfera red Kosmichnij aparat Galileo z 1995 po 2000 roki vikonav shist blizkih prolotiv bilya Ganimeda G1 G2 G7 G8 G28 i G29 5 ta viyaviv sho Ganimed maye dovoli potuzhne magnitne pole i navit svoyu magnitosferu yaka ne zalezhit vid magnitnogo polya Yupitera 66 67 Velichina magnitnogo momentu stanovit 1 3 1013 Tl m3 5 sho vtrichi bilshe nizh u Merkuriya Vis magnitnogo dipolya nahilena na 176 vidnosno osi obertannya Ganimeda sho oznachaye yiyi spryamovanist proti magnitnogo momentu Yupitera 5 Pivnichnij magnitnij polyus Ganimeda roztashovuyetsya nizhche ploshini orbiti Indukciya dipolnogo magnitnogo polya stvorenogo postijnim magnitnim momentom na ekvatori suputnika dorivnyuye 719 2 nTl 5 dlya porivnyannya indukciya magnitnogo polya Yupitera na vidstani Ganimeda dorivnyuye 120 nTl 67 Protilezhnist napryamkiv magnitnogo polya Ganimeda ta Yupitera robit mozhlivim magnitne perez yednannya Indukciya vlasnogo magnitnogo polya Ganimeda na jogo polyusah udvichi bilsha nizh na ekvatori i dorivnyuye 1440 nTl 5 nbsp Magnitne pole Ganimeda v poli Yupitera Zamkneni silovi liniyi vidmicheni zelenim kolorom Ganimed yedinij suputnik u Sonyachnij sistemi v yakogo ye vlasna magnitosfera Vona duzhe mala ta zanurena v magnitosferu Yupitera 67 Yiyi diametr blizko 2 2 5 diametra Ganimeda 66 yakij stanovit 5268 km 68 U magnitosferi Ganimeda ye oblast zamknenih silovih linij roztashovana nizhche 30 shiroti de zaryadzheni chastinki elektroni ta ioni opinyayutsya u pastci stvoryuyuchi svoyeridnij radiacijnij poyas 68 Osnovnij vid ioniv u magnitosferi ioni kisnyu O 69 sho dobre uzgodzhuyetsya z rozridzhenoyu kisnevoyu atmosferoyu suputnika U shapkah polyarnih oblastej na shirotah vishe 30 silovi liniyi magnitnogo polya ne zamkneni ta z yednuyut Ganimed z ionosferoyu Yupitera 68 U cih oblastyah buli viyavleni elektroni ta ioni sho mayut visoku energiyu desyatki j sotni kiloelektronvolt 60 yaki i mozhut viklikati polyarni syajva sho sposterigayutsya navkolo polyusiv Ganimeda 58 Krim togo vazhki ioni neperervno osadzhuyutsya na polyarnij poverhni suputnika rozpilyuyuchi en ta zatemnyuyuchi lid 60 Vzayemodiya mizh magnitosferoyu Ganimeda ta plazmoyu Yupitera bagato v chomu nagaduye vzayemodiyu mizh sonyachnim vitrom i zemnoyu magnitosferoyu 68 70 Plazma obertayetsya razom iz Yupiterom i zishtovhuyetsya z magnitosferoyu Ganimeda na jogo vedenij storoni yak i sonyachnij viter iz zemnoyu magnitosferoyu Osnovna vidminnist shvidkist plazmovogo potoku nadzvukova u vipadku Zemli ta dozvukova u vipadku Ganimeda Same tomu v magnitnogo polya Ganimeda nemaye udarnoyi hvili z zapiznyuvalnogo boku 70 Krim magnitnogo momentu Ganimed maye indukovane dipolne magnitne pole 5 Jogo viklikayut zmini magnitnogo polya Yupitera poblizu suputnika Indukovanij dipolnij moment napravlenij do Yupitera chi vid nogo zgidno z pravilom Lenca Indukovane magnitne pole Ganimeda na poryadok slabshe vid vlasnogo Jogo indukciya na magnitnomu ekvatori blizko 60 nTl vdvichi menshe nizh napruzhenist polya Yupitera tam zhe 5 Indukovane magnitne pole Ganimeda nagaduye analogichni polya Kallisto ta Yevropi i vkazuye na te sho cej suputnik takozh maye pidpoverhnevij vodnij okean z visokoyu elektroprovidnistyu 5 Oskilki Ganimed povnistyu diferencijovanij i maye metalichne yadro 4 22 jogo postijne magnitne pole jmovirno generuyetsya tim samim sposobom sho i zemne yak rezultat peremishen elektroprovidnoyi rechovini v nadrah 5 22 Yaksho magnitne pole viklikane magnitogidrodinamichnim efektom 5 71 to ce jmovirno rezultat konvektivnogo ruhu riznih rechovin u yadri 22 Nezvazhayuchi na nayavnist zaliznogo yadra magnitosfera Ganimeda zalishayetsya zagadkoyu osoblivo z vrahuvannyam togo sho v inshih podibnih til yiyi nemaye 4 Z deyakih doslidzhen viplivaye sho take malenke yadro vzhe povinno bulo oholonuti do tiyeyi tochki koli ruh ridini i pidtrimannya magnitnogo polya nemozhlivi Odne z poyasnen polyagaye v tomu sho pole zberigayetsya zavdyaki tim samim orbitalnim rezonansam yaki prizveli do skladnogo relyefu poverhni vnaslidok priplivnogo rozigrivannya cherez orbitalnij rezonans mantiya zahistila yadro vid oholodzhennya 46 She odne z poyasnen zalishkova namagnichenist silikatnih porid u mantiyi sho mozhlivo yaksho u suputnika bulo silne pole v minulomu 4 Vivchennya red nbsp Zobrazhennya Ganimeda zroblene Pionerom 10 v 1973 rociYupiter yak i vsi inshi gazovi planeti cilespryamovano vivchavsya lishe mizhplanetnimi stanciyami NASA Dekilka kosmichnih aparativ doslidzhuvali Ganimed zblizka vklyuchayuchi chotiri proloti v 1970 h i chislenni proloti z 1990 h do 2000 h rokiv Pershi fotografiyi Ganimeda z kosmosu buli zrobleni Pionerom 10 sho proletiv bilya Yupitera u grudni 1973 roku i Pionerom 11 yakij proletiv u 1974 roci 13 Zavdyaki cim aparatam buli otrimani tochnishi vidomosti pro fizichni harakteristiki suputnika napriklad Pioner 10 utochniv jogo rozmiri i gustinu Na yihnih znimkah vidno detali rozmirom vid 400 km 72 73 Najbilshe zblizhennya Pionera 10 stanovilo 446 250 kilometriv 74 nbsp Kosmichnij aparat Voyadzher U berezni 1979 roku bilya Ganimeda proletiv Voyadzher 1 na vidstani 112 tis km a u lipni Voyadzher 2 na vidstani 50 tis km Voni peredali yakisni znimki poverhni suputnika i vikonali ryad vimiryuvan Zokrema voni utochnili jogo rozmir i viyavilosya sho ce najbilshij suputnik u Sonyachnij sistemi ranishe najbilshim vvazhali suputnik Saturna Titan 75 Suchasni gipotezi pro geologiyu suputnika z yavilisya zavdyaki danim Voyadzheriv 76 Z grudnya 1995 roku po veresen 2003 roku sistemu Yupitera vivchav Galileo Za cej chas vin shist raziv zblizhuvavsya z Ganimedom 27 Najmenuvannya prolotiv G1 G2 G7 G8 G28 i G29 5 Pid chas najblizhchogo prolotu G2 Galileo projshov na vidstani 264 km vid jogo poverhni 5 i peredav pro nogo bagato cinnih vidomostej vklyuchayuchi detalni fotografiyi Pid chas prolotu G1 u 1996 roci Galileo viyaviv u Ganimeda magnitosferu 77 a v 2001 roci pidzemnij okean 5 27 Zavdyaki danim Galileo vdalosya pobuduvati vidnosno tochnu model vnutrishnoyi budovi suputnika Takozh Galileo peredav veliku kilkist spektriv i viyaviv na poverhni Ganimeda dekilka nekrizhanih rechovin 36 Aparat Novi obriyi na shlyahu do Plutona u 2007 roci nadislav fotografiyi Ganimeda u vidimomu ta infrachervonomu diapazonah a takozh nadav topografichni vidomosti i kartu skladu 78 79 Zaproponovana dlya zapusku v 2020 roci Europa Jupiter System Mission EJSM spilna programa NASA ESA i Roskosmosu po vivchennyu suputnikiv Yupitera U lyutomu 2009 roku bulo ogolosheno sho ESA i NASA nadali yij bilshogo prioritetu nizh misiyi Titan Saturn System Mission 80 Dlya ESA finansuvannya ciyeyi misiyi uskladnene nayavnistyu u cogo agentstva inshih proektiv sho potrebuyut finansuvannya 81 Kilkist aparativ yaki budut zapusheni zminyuyetsya vid dvoh do chotiroh Jupiter Europa Orbiter en NASA Jupiter Ganymede Orbiter en ESA Jupiter Magnetospheric Orbiter en JAXA i Jupiter Europa Lander en Roskosmos Odniyeyu z vidminenih misij z vivchennya Ganimeda ye misiya Jupiter Icy Moons Orbiter Dlya polotu kosmichnogo korablya vikoristovuvalosya b yaderne palivo sho bulo b zruchnim dlya detalnishogo vivchennya Ganimeda 82 Odnak cherez skorochennya byudzhetu misiya bula skasovana u 2005 roci Insha zaproponovana misiya nazivalasya The Grandeur of Ganymede Velich Ganimeda 44 2 travnya 2012 roku Yevropejske kosmichne agentstvo YeKA ogolosilo pro start misiyi Jupiter Icy Moon Explorer JUICE u 2022 roci z pributtyam v sistemu Yupitera u 2030 roci Odniyeyu z golovnih cilej misiyi bude doslidzhennya Ganimeda yake pochnetsya u 2033 roci 83 Div takozh red Suputniki Yupitera u fantastici en Posilannya red Ganymede Fact Sheet www2 jpl nasa gov Arhiv originalu za 8 grudnya 2009 Procitovano 14 sichnya 2010 angl a b v g Ganymede nineplanets org 31 zhovtnya 1997 Arhiv originalu za 4 bereznya 2008 Procitovano 27 lyutogo 2008 angl Solar System s largest moon likely has a hidden ocean Jet Propulsion Laboratory NASA 16 grudnya 2000 Arhiv originalu za 12 sichnya 2008 Procitovano 11 sichnya 2008 angl a b v g d e zh i k l m n p r s t Showman Adam P Malhotra Renu 1999 The Galilean Satellites Science 286 5437 77 84 PMID 10506564 doi 10 1126 science 286 5437 77 Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 12 travnya 2016 angl a b v g d e zh i k l m n p r Kivelson M G Khurana K K Coroniti F V et al 2002 The Permanent and Inductive Magnetic Moments of Ganymede PDF Icarus 157 2 507 522 Bibcode 2002Icar 157 507K doi 10 1006 icar 2002 6834 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 12 travnya 2016 angl a b v g Hall D T Feldman P D McGrath M A et al 1998 The Far Ultraviolet Oxygen Airglow of Europa and Ganymede The Astrophysical Journal 499 1 475 481 Bibcode 1998ApJ 499 475H doi 10 1086 305604 angl a b v g Eviatar Aharon Vasyliunas Vytenis M Gurnett Donald A et al 2001 The ionosphere of Ganymede ps Planet Space Sci 49 3 4 327 336 Bibcode 2001P amp SS 49 327E doi 10 1016 S0032 0633 00 00154 9 Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 12 travnya 2016 angl Galilei Galileo translated by Edward Carlos and edited by Peter Barker March 1610 Sidereus Nuncius University of Oklahoma History of Science Arhiv originalu za 28 bereznya 2014 Procitovano 11 serpnya 2014 angl Wright Ernie Galileo s First Observations of Jupiter University of Oklahoma History of Science Arhiv originalu za 8 lyutogo 2009 Procitovano 13 sichnya 2010 angl NASA Ganymede Solarsystem nasa gov 29 veresnya 2009 Arhiv originalu za 24 travnya 2014 Procitovano 8 bereznya 2010 angl Cej den v istoriyi 5 sichnya Vsi podiyi Cej den v istoriyi angl T18 14 54Z Procitovano 20 chervnya 2023 Satellites of Jupiter The Galileo Project Arhiv originalu za 12 listopada 2007 Procitovano 24 listopada 2007 angl a b Pioneer 11 Solar System Exploration Arhiv originalu za 4 lyutogo 2012 Procitovano 6 sichnya 2008 angl a b Canup Robin M Ward William R 2002 Formation of the Galilean Satellites Conditions of Accretion PDF The Astronomical Journal 124 6 3404 3423 Bibcode 2002AJ 124 3404C doi 10 1086 344684 Arhiv originalu za 15 chervnya 2019 Procitovano 12 travnya 2016 angl a b Mosqueira Ignacio Estrada Paul R 2003 Formation of the regular satellites of giant planets in an extended gaseous nebula I subnebula model and accretion of satellites Icarus 163 1 198 231 Bibcode 2003Icar 163 198M doi 10 1016 S0019 1035 03 00076 9 angl a b v g d McKinnon William B 2006 On convection in ice I shells of outer Solar System bodies with detailed application to Callisto Icarus 183 2 435 450 Bibcode 2006Icar 183 435M doi 10 1016 j icarus 2006 03 004 angl a b Freeman J 2006 Non Newtonian stagnant lid convection and the thermal evolution of Ganymede and Callisto PDF Planetary and Space Science 54 1 2 14 Bibcode 2006P amp SS 54 2F doi 10 1016 j pss 2005 10 003 Arhiv originalu za 24 serpnya 2007 Procitovano 12 travnya 2016 angl Showman A P Malhotra R 1997 03 Tidal evolution into the Laplace resonance and the resurfacing of Ganymede Icarus Elsevier 127 1 93 111 Bibcode 1997Icar 127 93S doi 10 1006 icar 1996 5669 Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 12 travnya 2016 Baldwin E 25 sichnya 2010 Comet impacts explain Ganymede Callisto dichotomy Astronomy Now Online Astronomy Now Arhiv originalu za 30 sichnya 2010 Procitovano 1 bereznya 2010 Barr A C Canup R M March 2010 Origin of the Ganymede Callisto dichotomy by impacts during an outer solar system late heavy bombardment 41st Lunar and Planetary Science Conference 2010 Houston Arhiv originalu za 5 chervnya 2011 Procitovano 1 bereznya 2010 Barr A C Canup R M 24 sichnya 2010 Origin of the Ganymede Callisto dichotomy by impacts during the late heavy bombardment Nature Geoscience 3 March 2010 164 167 Bibcode 2010NatGe 3 164B doi 10 1038 NGEO746 Arhiv originalu za 5 bereznya 2016 Procitovano 1 bereznya 2010 angl a b v g d e Hauk Steven A Aurnou Jonathan M Dombard Andrew J 2006 Sulfur s impact on core evolution and magnetic field generation on Ganymede PDF J Of Geophys Res 111 E9 E09008 Bibcode 2006JGRE 11109008H doi 10 1029 2005JE002557 Arhiv originalu za 27 lyutogo 2008 Procitovano 12 travnya 2016 angl a b Nagel K A Breuer D Spohn T 2004 A model for the interior structure evolution and differentiation of Callisto Icarus 169 2 402 412 Bibcode 2004Icar 169 402N doi 10 1016 j icarus 2003 12 019 angl a b Spohn T Schubert G 2003 Oceans in the icy Galilean satellites of Jupiter PDF Icarus 161 2 456 467 Bibcode 2003Icar 161 456S doi 10 1016 S0019 1035 02 00048 9 Arhiv originalu za 27 lyutogo 2008 Procitovano 12 travnya 2016 angl The Galileo Manuscript www lib umich edu angl Procitovano 20 serpnya 2022 Jupiter s Moons The Planetary Society Arhiv originalu za 8 lyutogo 2006 Procitovano 7 grudnya 2007 angl a b v g d Miller Ron William K Hartmann May 2005 The Grand Tour A Traveler s Guide to the Solar System vid 3rd Thailand Workman Publishing s 108 114 ISBN 0 7611 3547 2 angl a b v Musotto Susanna Varadi Ferenc Moore William Schubert Gerald 2002 Numerical Simulations of the Orbits of the Galilean Satellites Icarus 159 2 500 504 Bibcode 2002Icar 159 500M doi 10 1006 icar 2002 6939 angl Bills Bruce G 2005 Free and forced obliquities of the Galilean satellites of Jupiter Icarus 175 1 233 247 Bibcode 2005Icar 175 233B doi 10 1016 j icarus 2004 10 028 angl a b v High Tide on Europa SPACE com Arhiv originalu za 24 lipnya 2008 Procitovano 7 grudnya 2007 angl a b v g d e zh i k Showman Adam P Malhotra Renu 1997 Tidal Evolution into the Laplace Resonance and the Resurfacing of Ganymede PDF Icarus 127 1 93 111 Bibcode 1997Icar 127 93S doi 10 1006 icar 1996 5669 Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 12 travnya 2016 angl Peale S J Lee Man Hoi 2002 A Primordial Origin of the Laplace Relation Among the Galilean Satellites Science 298 5593 593 597 Bibcode 2002Sci 298 593P PMID 12386333 arXiv astro ph 0210589 doi 10 1126 science 1076557 angl a b Kuskov O L Kronrod V A 2005 Internal structure of Europa and Callisto Icarus 177 2 550 369 Bibcode 2005Icar 177 550K doi 10 1016 j icarus 2005 04 014 angl a b v g Calvin Wendy M Clark Roger N Brown Robert H and Spencer John R 1995 Spectra of the ice Galilean satellites from 0 2 to 5 µm A compilation new observations and a recent summary J of Geophys Res 100 E9 19041 19048 Bibcode 1995JGR 10019041C doi 10 1029 94JE03349 angl Ganymede the Giant Moon Wayne RESA Arhiv originalu za 2 grudnya 2007 Procitovano 31 grudnya 2007 angl a b v McCord T B Hansen G V Clark R N et al 1998 Non water ice constituents in the surface material of the icy Galilelean satellites from Galileo near infrared mapping spectrometer investigation J Of Geophys Res 103 E4 8603 8626 Bibcode 1998JGR 103 8603M doi 10 1029 98JE00788 angl T B McCord et al Organics and Other Molecules in the Surfaces of Callisto and Ganymede Science 1997 Vol 278 no 5336 P 271 275 ISSN 0036 8075 DOI 10 1126 science 278 5336 271 Arhivovano z dzherela 29 kvitnya 2014 Procitovano 2016 05 13 angl a b McCord Thomas B Hansen Gary B Hibbitts Charles A 2001 Hydrated Salt Minerals on Ganymede s Surface Evidence of an Ocean Below Science 292 5521 1523 1525 Bibcode 2001Sci 292 1523M PMID 11375486 doi 10 1126 science 1059916 angl Domingue Deborah Lane Arthur Moth Pimol 1996 Evidence from IUE for Spatial and Temporal Variations in the Surface Composition of the Icy Galilean Satellites Bulletin of the American Astronomical Society 28 1070 Bibcode 1996DPS 28 0404D Domingue Deborah L Lane Arthur L Beyer Ross A 1998 IEU s detection of tenuous SO2 frost on Ganymede and its rapid time variability Geophys Res Lett 25 16 3 117 3 120 Bibcode 1998GeoRL 25 3117D doi 10 1029 98GL02386 a b Hibbitts C A Pappalardo R Hansen G V McCord T B 2003 Carbon dioxide on Ganymede J of Geophys Res 108 E5 5 036 Bibcode 2003JGRE 108 5036H doi 10 1029 2002JE001956 angl Galileo has successful flyby of Ganymede during eclipse Spaceflight Now Arhiv originalu za 15 zhovtnya 2007 Procitovano 19 sichnya 2008 angl Petterson Wesley Head James W Collins Geoffrey C et al 2007 A Global Geologic Map of Ganymede PDF Lunar and Planetary Science XXXVIII 1098 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 14 listopada 2016 angl a b Pappalardo R T Khurana K K Moore W B 2001 The Grandeur of Ganymede Suggested Goals for an Orbiter Mission PDF Lunar and Planetary Science XXXII 4062 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 13 travnya 2016 angl Showman Adam P Stevenson David J Malhotra Renu 1997 Coupled Orbital and Thermal Evolution of Ganymede PDF Icarus 129 2 367 383 Bibcode 1997Icar 129 367S doi 10 1006 icar 1997 5778 Arhiv originalu za 3 chervnya 2019 Procitovano 14 listopada 2016 angl a b Bland Showman A P Tobie G March 2007 Ganymede s orbital and thermal evolution and its effect on magnetic field generation PDF Lunar and Planetary Society Conference 38 2020 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 14 listopada 2016 angl Barr A C Pappalardo R T et al 2001 Rise of Deep Melt into Ganymede s Ocean and Implications for Astrobiology PDF Lunar and Planetary Science Conference 32 1781 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 14 listopada 2016 angl Huffmann H Sohl F et al 2004 Internal Structure and Tidal Heating of Ganymede PDF European Geosciences Union Geophysical Research Abstracts 6 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 14 listopada 2016 angl a b Zahnle K Dones L 1998 Cratering Rates on the Galilean Satellites PDF Icarus 136 2 202 222 Bibcode 1998Icar 136 202Z PMID 11878353 doi 10 1006 icar 1998 6015 Arhiv originalu za 27 lyutogo 2008 Procitovano 14 listopada 2016 angl Ganymede Lunar and Planetary Institute 1997 Arhiv originalu za 11 lyutogo 2017 Procitovano 14 listopada 2016 angl Casacchia R Strom R G 1984 Geologic evolution of Galileo Regio Journal of Geophysical Research 89 B419 B428 Bibcode 1984LPSC 14 419C doi 10 1029 JB089iS02p0B419 angl a b Khurana Krishan K Pappalardo Robert T Murphy Nate Denk Tilmann 2007 The origin of Ganymede s polar caps Icarus 191 1 193 202 Bibcode 2007Icar 191 193K doi 10 1016 j icarus 2007 04 022 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 14 listopada 2016 angl Kravchuk P A Rekordy prirody Lyubeshov Erudit 1993 216 s ISBN 5 7707 2044 1 ros Joachim Saur Stefan Duling Lorenz Roth Xianzhe Jia Darrell F Strobel Paul D Feldman Ulrich R Christensen Kurt D Retherford Melissa A McGrath Fabrizio Musacchio Alexandre Wennmacher Fritz M Neubauer Sven Simon Oliver Hartkorn The Search for a Subsurface Ocean in Ganymede with Hubble Space Telescope Observations of its Auroral Ovals Journal of Geophysical Research Space Physics 2015 a b Carlson R W Bhattacharyya J C Smith B A et al 1973 Atmosphere of Ganymede from its occultation of SAO 186800 on 7 June 1972 Science 53 4107 182 Bibcode 1973Sci 182 53C PMID 17829812 doi 10 1126 science 182 4107 53 angl a b v Broadfoot A L Sandel B R Shemansky D E et al 1981 Overview of the Voyager Ultraviolet Spectrometry Results through Jupiter Encounter PDF Journal of Geophysical Research 86 8259 8284 Bibcode 1981JGR 86 8259B doi 10 1029 JA086iA10p08259 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 15 listopada 2016 angl a b Hubble Finds Thin Oxygen Atmosphere on Ganymede Jet Propulsion Laboratory NASA October 1996 Arhiv originalu za 4 travnya 2009 Procitovano 15 sichnya 2008 angl a b Feldman Paul D McGrath Melissa A Strobell Darrell F et al 2000 HST STIS Ultraviolet Imaging of Polar Aurora on Ganymede The Astrophysical Journal 535 2 1085 1090 Bibcode 2000ApJ 535 1085F arXiv astro ph 0003486 doi 10 1086 308889 angl Johnson R E 1997 Polar Caps on Ganymede and Io Revisited Icarus 128 2 469 471 Bibcode 1997Icar 128 469J doi 10 1006 icar 1997 5746 angl a b v Paranicas C Paterson W R Cheng A F et al 1999 Energetic particles observations near Ganymede J of Geophys Res 104 A8 17 459 17 469 Bibcode 1999JGR 10417459P doi 10 1029 1999JA900199 angl Noll Keith S Johnson Robert E et al July 1996 Detection of Ozone on Ganymede Science 273 5273 341 343 Bibcode 1996Sci 273 341N PMID 8662517 doi 10 1126 science 273 5273 341 Arhiv originalu za 6 zhovtnya 2008 Procitovano 13 sichnya 2008 angl Calvin Wendy M Spencer John R December 1997 Latitudinal Distribution of O2 on Ganymede Observations with the Hubble Space Telescope Icarus 130 2 505 516 Bibcode 1997Icar 130 505C doi 10 1006 icar 1997 5842 angl Vidal R A Bahr D et al 1997 Oxygen on Ganymede Laboratory Studies Science 276 5320 1839 1842 Bibcode 1997Sci 276 1839V PMID 9188525 doi 10 1126 science 276 5320 1839 angl Brown Michael E 1997 A Search for a Sodium Atmosphere around Ganymede Icarus 126 1 236 238 Bibcode 1997Icar 126 236B doi 10 1006 icar 1996 5675 angl Barth C A Hord C W Stewart A I et al 1997 Galileo ultraviolet spectrometer observations of atomic hydrogen in the atmosphere of Ganymede Geophys Res Lett 24 17 2147 2150 Bibcode 1997GeoRL 24 2147B doi 10 1029 97GL01927 angl a b Ganimed Arhiv originalu za 13 listopada 2016 Procitovano 15 listopada 2016 ros a b v Kivelson M G Khurana K K Coroniti F V et al 1997 The magnetic field and magnetosphere of Ganymede Geophys Res Lett 24 17 2155 2158 Bibcode 1997GeoRL 24 2155K doi 10 1029 97GL02201 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 15 listopada 2016 angl a b v g Kivelson M G Warnecke J Bennett L et al 1998 Ganymede s magnetosphere magnetometer overview J of Geophys Res 103 E9 19 963 19 972 Bibcode 1998JGR 10319963K doi 10 1029 98JE00227 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 15 listopada 2016 angl Eviatar Aharon Vasyliunas Vytenis M Gurnett Donald A et al 2001 The ionosphere of Ganymede Planet Space Sci 49 3 4 327 336 Bibcode 2001P amp SS 49 327E doi 10 1016 S0032 0633 00 00154 9 angl a b Volwerk M Kivelson M G Khurana K K McPherron R L 1999 Probing Ganymede s magnetosphere with field line resonances J of Geophys Res 104 A7 14 729 14 738 Bibcode 1999JGR 10414729V doi 10 1029 1999JA900161 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 15 listopada 2016 angl Hauck Steven A 2002 Internal structure and mechanism of core convection on Ganymede Lunar and Planetary Science XXXIII 1380 Arhiv originalu za 27 bereznya 2009 Procitovano 15 listopada 2016 angl Exploration of Ganymede Terraformers Society of Canada Arhiv originalu za 19 bereznya 2007 Procitovano 6 sichnya 2008 SP 349 396 PIONEER ODYSSEY Chapter 6 Results at the New Frontiers Arhivovano 5 serpnya 2011 u Wayback Machine angl Pioneer 10 Full Mission Timeline Arhivovano 23 lipnya 2011 u Wayback Machine angl Voyager 1 and 2 ThinkQuest Arhiv originalu za 26 grudnya 2007 Procitovano 6 sichnya 2008 angl The Voyager Planetary Mission Views of the Solar System Arhiv originalu za 3 lyutogo 2008 Procitovano 6 sichnya 2008 angl New Discoveries From Galileo Jet Propulsion Laboratory Arhiv originalu za 30 zhovtnya 2007 Procitovano 6 sichnya 2008 angl Pluto Bound New Horizons Spacecraft Gets A Boost From Jupiter Space Daily Arhiv originalu za 5 sichnya 2008 Procitovano 6 sichnya 2008 Grundy W M Buratti B J Cheng A F et al 2007 New Horizons Mapping of Europa and Ganymede Science angl 318 5848 234 237 PMID 17932288 Arhiv originalu za 5 lipnya 2015 Procitovano 13 travnya 2016 angl Rincon Paul 20 lyutogo 2009 Jupiter in space agencies sights BBC News Arhiv originalu za 21 lyutogo 2009 Procitovano 20 lyutogo 2009 angl Cosmic Vision 2015 2025 Proposals ESA 21 lipnya 2007 Arhiv originalu za 23 listopada 2008 Procitovano 20 lyutogo 2009 angl Jupiter Icy Moons Orbiter JIMO The Internet Encyclopedia of Science Arhiv originalu za 11 lyutogo 2008 Procitovano 6 sichnya 2008 angl JUICE is Europe s next large science mission ESA 02 05 2012 Arhiv originalu za 27 05 2013 Procitovano 13 05 2016 angl Div takozh red Suputnik Yupitera Ganimed maye solonij okean i vin nabagato bilshij za zemnij 13 03 2015 Science Ukraine Ganimed Vsesvit UA Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Ganimed suputnik amp oldid 40377192