«Аретьюза» (26) (англ. HMS Arethusa (26) — військовий корабель, головний у серії легких крейсерів типу «Аретюза» Королівського військово-морського флоту Великої Британії.
| Кар'єра | Велика Британія |
|---|---|
| Повне найменування: | HMS Arethusa (26) |
| Названий на честь: | Аретьюза — богиня давньогрецької міфології |
| Девіз: | «Швидкий та відважний» (лат. Celeriter Audax) |
| Суднобудівна компанія: | Chatham Dockyard |
| Замовлено: | 1 вересня 1932 |
| Закладено: | 25 січня 1933 |
| Спущено на воду: | 6 березня 1935 |
| Введений до складу флоту: | 23 травня 1935 |
| Виведений зі складу флоту: | 1945 |
| Капітальний ремонт: | вересень-жовтень 1937 жовтень 1940-січень 1941 |
| Загибель: | Розібраний на металобрухт 1950 |
| Загальні характеристики | |
| Клас: | Легкий крейсер «Аретюза» |
| Водотоннажність: | 5 220-6 665 тон |
| Довжина: | 154 м |
| Ширина (найбільша): | 16 м |
| Осадка: | 5,0 м |
| Швидкість: | 33 вузлів (62 км/год) |
| Особовий склад: | 907 офіцерів та матросів |
| Дальність плавання: | 10 100 миль (18 700 км) на 12 вузлах |
| Силова установка: | 4 Parsons (72 500 к.с.) |
| Бронювання: | Борт: 83 мм; Траверс: 51 мм; Гарматні башти: 51 мм; Палуба: 51 мм Барбет: 25 мм |
| Озброєння | |
| 1935 | |
| Корабельна артилерія: | 6 (3×2) × 6 дюймових (152-мм) гармат Mk XXIII, 4 × 4 дюймових (102-мм) зенітні гармати |
| Кулемети: | 2 × 0,5 дюймові (12,7-мм) зчетверені кулеметні установки Vickers .50 |
| Торпедне озброєння: | 6 (2×3) × 21-дюйм. (533-мм) торпедні апарати |
| 1941 (додатково): | |
| Корабельна артилерія: | 8 (2×4) × 40-мм зенітних гармат Vickers QF Mark II, 2 реактивні установки ППО (демонтовані в квітні 1942) |
| 1942: | |
| Корабельна артилерія: | 6 (3×2) × 6 дюймових (152-мм) гармат Mk XXIII, 8 × 4 дюймових (102-мм) зенітні гармати, |
| 1944: | |
| Корабельна артилерія: | 6 (3×2) × 6 дюймових (152-мм) гармат Mk XXIII, 8 × 4 дюймових (102-мм) зенітні гармати, |
| Палубна авіація: | 1 біплан Hawker Osprey (гідролітак Fairey Seafox) (1937—1940) |
«Аретьюза» (26) був закладений 25 січня 1933 року на верфі Chatham Dockyard, Джілінгам (Велика Британія) і спущений на воду 6 березня 1934 року. До складу Королівського ВМС крейсер увійшов 23 травня 1935.
Історія ред.
Перші операції ред.
Відразу після введення до строю корабель був направлений на Середземне море, де беззмінно знаходився до вересня 1939 року у складі 3-ї ескадри крейсерів. Війна, що почалася, змусила відкласти запланований ремонт і переозброєння крейсера, тому він опинився єдиним, який зберіг первісний комплект зенітного озброєння.
У грудні 1939 року «Аретьюза» разом з легкими крейсерами її класу «Пенелопою» і «Галатєєю» була відкликана зі Середземноморського театру. З четвірки однотипних кораблів у складі Флоту метрополії сформували 2-гу ескадру крейсерів, яка використовувалась головним чином для перехоплення німецьких пробивачів блокади і прикриття конвоїв, що курсують маршрутом Метил—Берген. У лютому «Аретьюза» на чолі дивізіону есмінців брала участь у пошуках судна постачання «Альтмарк» біля берегів Скандинавського півострова.
У ході Норвезької кампанії, що почалася незабаром, крейсер переважно брав участь у забезпеченні військових перевезень. 18 квітня, у взаємодії з іншими кораблями, він доставив до Ондальснес піхотну бригаду, 22-го — наземний персонал Королівських ВПС з необхідними матеріалами для спорудження аеродрому. Однак, незабаром англійцям довелося приступити до евакуації власних контингентів. У ніч на 1 травня з Ондальснеса було вивезено 2200 чоловік. Походи до берегів Норвегії здійснювалися під постійною загрозою атак з боку німецької авіації, але «Аретьюзе» пощастило уникнути пошкоджень.
8 травня крейсер був переданий в розпорядження Норського військово-морського командування. 11 травня він супроводжував судна, що перевозили з Еймейдена в англійські порти золотий запас Голландії, два тижні опісля надавав вогневу підтримку відступаючим сухопутним військам в районі Кале, а пізніше брав участь в евакуації портів французького атлантичного узбережжя.
Крах та вихід Франції з війни загострили становище Британської імперії на Середземному морі. У відповідь англійці організували формування З'єднання «Н» для дій в Західному Середземномор'ї. 28 червня «Аретьюза» під прапором командувача з'єднання — віцеадмірала Джеймса Сомервілля — прибула до Гібралтара. Окрім неї до складу з'єднання увійшли лінійний крейсер «Худ», лінкори «Велієнт» і «Резолюшн», авіаносець «Арк Ройял», легкий крейсер «Ентерпрайз» і 11 ескадрених міноносців.
Першою акцією гібралтарської ескадри стала сумно славетна операція «Катапульта» — удар по французькому флоту в Мерс-ель-Кебіре. 8—10 липня З'єднання «Н» здійснило бойовий похід до берегів Сардинії, а в перших числах серпня провело операцію «Харрі» з доставки винищувачів на Мальту.
Перебування на Середземному морі виявилося недовгим. Незабаром «Аретьюза» повернулася на рідну верф в Чатемі, де з 17 серпня по 30 вересня на ній здійснювався ремонт. Після цього легкий крейсер знаходився в складі Флоту метрополії, брав участь в патрулюванні Фареро-ісландського проходу, прикривав атлантичні конвої — загалом, ніс непомітну, але дуже корисну службу. Між квітнем і червнем 1941 року на ньому розмістили дві установки реактивних снарядів UP і чотири автоматичних установки «ерлікон» (парами в районі другої труби і батареї зенітних гармат).
Тривожна звістка про вихід в море «Бісмарка» застала «Аретьюзу» в Скапа-Флоу, звідки пізно увечері 22 травня вона була направлена на підтримку крейсерам «Бірмінгем» і «Манчестер» у Фареро-ісландському проході. До розчарування екіпажів цих кораблів, німецьке з'єднання пройшло поза зоною їх патрулювання.
Рейд на Мальту ред.
Влітку 1941 року положення обложеної Мальти залишалося важким: оборона острову потребувала палива, боєприпасів і спорядженні. Користуючись відходом німецької авіації із Західного Середземномор'я, британське керівництво вирішило провести на острів довгоочікуваний конвой. До нього увійшло 7 транспортів, на якому знаходилося 5 000 солдатів і 50 тис. т різних вантажів. Судна вийшли з метрополії під охороною З'єднання «Х» віцеадмірала Сіфрета (лінкор «Нельсон», крейсери «Аретьюза», «Единбург», «Манчестер», швидкохідний мінний загороджувач «Менксмен» і 8 есмінців). У Гібралтарі до них приєдналося З'єднання Н (лінійний крейсер «Рінаун», авіаносець «Арк Ройял», легкий крейсер «Герміоні», 8 есмінців). Командування операцією, що отримала кодове найменування «Сабстенс», прийняв адмірал Сомервілль.
21 липня конвой вийшов з Гібралтару, при цьому військове транспортне судно «Лейнстер» сів на мілину і був вимушений повернутися.
Велике скупчення кораблів і суден не могло пройти непоміченим для італійських субмарин і літаків-розвідників. 23 липня в районі мису Бон конвой піддався нальотам італійських бомбардувальників. Загинув есмінець «Файрдрейк»; крейсер «Манчестер» і есмінець «Фірлесс» отримали пошкодження і повернулися до Гібралтару. Увечері з'єднання Сомервілла лягло на зворотний курс, а транспорт у супроводі крейсерів і есмінців Сіфрета продовжив свій путь до Мальти. Їм вдалося щасливо минути завісу з чотирьох італійських підводних човнів, але вранці з'явилися ворожі торпедні катери, які базувалися на острові Пантеллерія. Спільна атака MAS-532 та MAS-533 виявилася вдалою — попри всі зусилля ескорту, вони торпедували великий транспорт «Сідней Стар». Проте, судно залишилося на плаву, і незабаром пополудні караван у повному складі досяг Ла-Валетти. Поповнивши запаси палива, З'єднання «Х» вирушило в зворотному напрямку, прихопивши з собою сім порожніх транспортів. Італійські ВПС знову здійснили декілька атак, пошкодивши танкер «Хоуг Худ». Вранці 25 липня в районі мису Бон конвой був зустрінутий Сомервіллом і 27-го без втрат прибув до Гібралтару.
У цілому операція «Сабстенс» пройшла успішно, проте через посадку на мілину «Лейнстера» і пошкодження «Манчестера» понад 1700 чоловік — переважно пілоти і наземний авіаперсонал — так і не дісталися до Мальти. Було вирішено перекинути їх на борту «Аретьюзи», «Менксмена» та трьох есмінців (операція «Стайл»). Кораблі вийшли в морі 31 липня, прибули на острів 2 серпня, розвантажились та негайно повернулися назад. Жодна з семи ворожих підводних човнів, розгорнутих уздовж маршруту переходу, в атаку не виходила.
4 серпня «Аретьюза» кинув якір у Гібралтарі, а пізніше пішов у метрополію.
Операція «Анкліт» ред.
Наступною помітною подією, в якій довелося брати участь крейсеру, став проведений під Різдво рейд на Лофотенські острови (операція «Анкліт»). «Аретьюза» стала флагманським кораблем контр-адмірала Гамільтона — командувача З'єднанням «Z». До складу з'єднання також увійшли 6 ескадрених і ескортних міноносців («Сомалі», «Ашанті», «Бедуїн», «Ескімо», «Хвітленд», «Ламертон»), 2 корвети, 3 тральщики, 2 десантних корабля, 2 танкери, 2 допоміжних судна і буксир. У ніч на 26 грудня 1941 ця різноманітна армада підійшла до норвезького узбережжя. 260 командос, що висадилися на берег перерізали телеграфні кабелі, що йшли на острови. У селі Рейне десант заснував тимчасову базу для дій проти німецького прибережного судноплавства, проте незабаром почалися нальоти німецької авіації.
«Аретьюза» отримала серйозні пошкодження від близьких розривів. Операцію довелося згорнути, і 28 грудня з'єднання повернулося до Скапа-Флоу.
Середземне море (1942) ред.
Ремонт крейсера проводився на рідній верфі в Чатеме з 6 лютого по 9 квітня 1942. Цього разу було суттєво посилене зенітне озброєння; поодинокі 102-мм зенітки нарешті замінили на спарені Mk.XIX. Завершивши ремонт і подолав необхідний курс бойової підготовки, «Аретьюза» здійснила тривалий перехід через всю Атлантику, повз мису Доброї Надії, через Індійський океан і Суецький канал і в травні прибула до Александрії. Там крейсер включили до складу 15-ї ескадри крейсерів Середземноморського флоту, яким командував славетний контр-адмірал Філіп Віан. 12 червня корабель вийшов в море для участі в проводці на Мальту конвою «Вігорес». Конвою довелося пробиратися до острова під безперервними атаками авіації противника, що діяла з аеродромів Криту і Киренаїки. Увечері 14 червня поступила інформація про вихід в море італійських лінкорів, після чого головком — адмірал Харвуд — наказав повертати назад. Удосвіта надійшов протилежний наказ — продовжити рух на захід, ще раз відмінений опісля три години. Це метання по «Бомбовій алеї» не могло залишитися безкарним. Німецькі бомбардувальники, підводні човни і торпедні катери потопили два транспорти, крейсер і три есмінці. До моменту повернення на базу на кораблях залишалося не більш за третину зенітного боєзапасу. На щастя для «Аретьюзи», вона відбулася лише осколковими пробоями.
У ніч на 13 серпня 1942 «Аретьюза» і «Клеопатра» з чотирма есмінцями здійснили обстріл острова Родос під час однієї з диверсійних акцій, спрямованих на прикриття операції «П'єдестал». Конвої на Мальту зі сходу англійці не посилали до того часу, поки не була ліквідована небезпека з боку авіації противника, котра базувалася в Північній Африці. Такий момент настав тільки в листопаді 1942 року, коли сили держав Осі були скуті в Центральному і Західному Середземномор'ї.
17 листопада з Порт-Саїда вийшли 4 судна — конвой «Стоунейдж». Наступним ранком до них приєдналися 15-та ескадра крейсерів контр-адмірала А.Пауера («Аретьюза», «Клеопатра», «Дідо», «Орайон») і 10 есмінців 12-ї і 14-ї флотилій. Відразу ж конвой був виявлений німецькою повітряною розвідкою. 18 листопада в 11:10 шість Ju-88 здійснили першу безплідну спробу атакувати, втративши при цьому один літак. Близько 16.00 над конвоєм пролетіла велика група транспортних Ju-52 у супроводі винищувачів, а через 40 хвилин крейсери відвернули на північ, щоб прикрити судна з найнебезпечнішого напрямку. З'єднання знаходилося північніше Дерни, дув північно-західний вітер силою 5 балів, місяць ховався в хмарах, періодично налітали дощові шквали, коли відбувся ще один наліт. За свідченням свідків, літаків було три, вони заходили в атаку послідовно, і в 18:05 торпеда другого уразила «Аретьюзу».
Торпеда ударила в лівий борт під кутом 170° (корабель здійснював поворот праворуч) у район другої башти головного калібру. Вибух 200-кг боєголовки зробив в борту пробоїну завдовжки 16 м, причому ударна хвиля пройшла через чотири палуби. Всі приміщення під нижньою палубою між 20-м і 61-м шпангоутами були затоплені. Обидві носові башти, а також внутрішній корабельний зв'язок вийшли з ладу. Крейсер отримав крен 15° на лівий борт, при цьому носова частина пішла у воду по клюзи. Пожежа, що спалахнула відразу в декількох місцях через паливо, що розлилося, бушувала понад 12 годин, лише до світанку самовідданими зусиллями екіпажу його вдалося загасити.
Попри шторм «Аретьюза» рушила на схід 12-вузловим ходом у супроводі есмінця «Петард». Управління кораблем здійснювалося вручну з румпельного відділення. Наступного дня через загрозу поширення затоплень «Петард» почав буксувати «підранка» кормою вперед. Турбіни крейсера працювали на задній хід, але через 4 години їх довелося зупинити через перегрів підшипників. До півночі кораблі підійшли до Александрії, де на допомогу їм прийшли буксири «Респонд» і «Бріган». Увечері 21 листопада вони втягнули пошкоджену «Аретьюзу» в гавань.
Зі складу її екіпажу 1 офіцер і 155 матросів загинули, а 43 моряки отримали поранення (у тому числі і командир). Єдиною утіхою для англійців могло слугувати те, що це була, як сказав С.Роскилл, «остання втрата в особистому складі флоту, понесена їм в боротьбі за підтримку захисників Мальти».
Корабель вибув зі строю на довгих 18 місяців. Після проведених в січні 1943 року в Александрії відновлювальних робіт, 7 лютого він вийшов в море і попрямував в Чарльстон (Каліфорнія) для завершального ремонту з модернізацією зенітного озброєння. Роботи були завершені до 15 грудня 1943 року, після чого крейсер через Панамський канал пішов на батьківщину із заходом в Норфолк і на Бермуди. Після прибуття його направили до Чатему (за іншими даними — в Ширнесс), де з 24 січня по 6 квітня 1944 року він пройшов остаточне доукомплектовування. За цим прослідкували навчання, так що корабель ледве встиг здобути повноцінну боєготовність, коли в червні почалося вторгнення до Нормандії.
Операція «Оверлорд» ред.
Для участі в грандіозній операції «Оверлорд» (перша частина з висадки морського десанту — «Нептун») союзники виставили 1213 бойових кораблів і 4125 десантних суден. Для виконання завдання були створені два військово-морські з'єднання — Східне під командуванням британського контр-адмірала Віана і Західне під командуванням американського контр-адмірала Кірка. Першому належало висадити три британські дивізії на фронті близько 30 миль між р. Орн і невеликою гаванню Поран-Бессен. «Аретьюза» була приписана до З'єднання вогневої підтримки «D» контр-адмірала У.Паттерсона, яке відповідало за артилерійську підтримку висадки 3-ї британської дивізії в Ліон-сюр-Мер на плацдармі «Сорд». До складу з'єднання входили також лінкори «Уоспайт» і «Ремілліс», монітор «Робертс», крейсери «Морішиес» (флагман), «Фробішнер», «Данае», «Драгон», і 13 ескадрених міноносців 23-ї флотилії.
Удосвіта 6 червня 1944 кораблі артилерійської підтримки пройшли протраленими фарватерами і, вставши на якорі поблизу французького берегу, відкрили вогонь. Як пише С.Роскилл, «такого потужного артилерійського удару з моря ніколи ще не завдавалося». Основною метою для «Аретьюзи» була 150-мм чотирьох-гарматна батарея в Мервілі, запасною — аналогічна батарея в Ле-Мона.
О 5:30 в атаку на з'єднання спрямувалися три німецькі міноносці (Т-28, «Меве» і «Фальке» зі складу 5-ї флотилії).
Попри щільний вогонь лінкорів і крейсерів ним вдалося потопити норвезького есмінця «Свеннер» і піти без втрат. Далекобійні берегові батареї також сконцентрували вогонь по кораблях артилерійської підтримки, змусивши «Уорспайт» змінити позицію. Протягом ранку «Аретьюза» разом з «Морішесом» підтримувала вогнем парашутистів 6-ї повітряно-десантної дивізії, а потім діяла «за викликом». Внесок корабельної артилерії в успіх першого дня «Оверлорду» важко переоцінити. У донесенні командувача 7-ю німецькою армією вказувалося:
«Ми зазнали великих втрат на узбережжі через вогонь противника з моря».
16 червня «Аретьюзі» випала висока честь: на її борту король Георг VI здійснив поїздку з Портсмута в район вторгнення та назад. Другу половину 1944 роки крейсер знову провів у судноремонтної стінки (24 і 25 червня він отримав пошкодження від розривів авіабомб). У січні 1945 «Аретьюза» вирушила до Східного Середземномор'я, де увійшла до складу 15-ї ескадри крейсерів контр-адмірала Менсфілда. Основним завданням з'єднання стало супровід конвоїв з вантажами в грецькі порти — тут британські і підтримувані ними грецькі війська боролися з повстанцями національно-визвольної армії.
Після війни ред.
Післявоєнна кар'єра «Аретьюзи» тривала недовго. Корабель вичерпав запас водотоннажності для подальших модернізацій, крім цього, сама концепція «флотського» крейсера з шестидюймовою неуніверсальною артилерією повністю застаріла. У складі британських ВМС залишилось чимало сучасніших крейсерів типа «Дідо» з універсальним 133-мм головним калібром, а утримувати великий флот країні з підірваною війною економікою було вже не під силу. У листопаді того ж року «Аретьюза» була виведена до резерву в Ширнессе, потім провела чотири місяці в Чатеме в резерві категорії «В». 1949 року вона використовувалася як навчальний та експериментальний корабель, але незабаром була виключена зі списків флоту і продана на металобрухт.
9 травня 1950 року крейсер прибув до Ньюпорта для розбирання, яке завершилося в серпні.
Див. також ред.
Посилання ред.
- Крейсера типа «Аретьюза» [ 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
Література ред.
- Campbell, John (1985). Naval Weapons of World War Two. Naval Institute Press. ISBN 0-87021-459-4.
- Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: the complete record of all fighting ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
- Lenton, H.T. & Colledge, J.J (1968). British and Dominion Warships of World War Two. Doubleday and Company.
- Whitley, M J (1995). Cruisers of World War Two: An International Encyclopedia. London: Arms and Armour Press. pp. 100 & 101. ISBN 1-85409-225-1.
- HMS Arethusa at Uboat.net
- Mason, Lt Cdr Geoffrey B (2004). «HMS ARETHUSA». SERVICE HISTORIES of ROYAL NAVY WARSHIPS in WORLD WAR 2. http://www.naval-history.net/xGM-Chrono-06CL-Arethusa.htm [ 5 листопада 2010 у Wayback Machine.]. Retrieved 4 August 2010.
- Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007.
- Патянин С. В., Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007.