Левко́ Чикале́нко (рос. Лев Евгеньевич Чикаленко, 3 березня 1888 — 7 березня 1965) — український громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ (з 1932 р.) й Української Вільної Академії Наук (з 1945 р.).
| Левко Євгенович Чикаленко | |
|---|---|
| Чикаленко Левко Євгенович. Фото. Чехо-Словаччина, Прага. 1926 рік | |
| Народився | 3 березня 1888 Перешори, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер | 7 березня 1965 (77 років) Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США |
| Поховання | Перешори |
| Країна | Російська імперія УНР Польща США |
| Діяльність | археолог, політик, публіцист, музеєзнавець, викладач університету, вчитель |
| Alma mater | Лозанський університет, Санкт-Петербурзький університет |
| Галузь | археологія |
| Заклад | Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Чеський національний музей, Краківський університет |
| Науковий ступінь | доктор філософських наук |
| Батько | Чикаленко Євген Харламович |
| Мати | Чикаленко Марія Вікторівна |
| Брати, сестри | Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна |
Чикаленко Левко Євгенович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка та його дружини — Марії Вікторівни (пом. 1932). Родина налічувала 5 дітей: Ганна, Вікторія, Лев, Петро та Іван. Навчався у Одеській гімназіі.
1907 року закінчив приватну гімназію Г. А. Валькера у Києві.
З 1907 року навчався в Лозанському університеті. 2 роки вивчав геологію на кафедрі у професора Моріса Люжона (фр. Maurice Lugeon).
Був заарештований 1905 року в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, зазнав поранення.
У 1909 р. покинув університет під впливом Ф. К. Вовка, який був у гостях у родини Чикаленків у Києві. Вовк запропоновував йому взяти участь у своїй археологічній експедиції на Волині та здобути освіту в Санкт-Петербурзькому університеті, щоб присвятити своє майбутнє українській антропології. Того ж року брав участь в археологічній експедиції за участю студентів під керівництвом Вовка. Провели розкопки палеолітичної стоянки біля с. Городок, побували в Житомирі, багатьох селах Волині. Брав участь в археологічній експедиції до стоянки біля Мізина Чернігівської губернії. Допомагав виконувати та узагальнювати антропологічні виміри на Полтавщині, Херсонщині, Кубані.
У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.
З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.
1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію, природознавство в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка на Лук'янівці.
1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української Народної Республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.
Мав тісні зв'язки з соціалістами-федералістами. Входив до складу делегацій на переговорах з генерал-лейтенантом Врангелем П. М. у Криму в 1920 році і з Савінковим Б. В. у Варшаві. Після зустрічі з Врангелем ухвалив рішення про еміграцію. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави. Його приватні колекції (близько 500 одиниць зберігання) потрапили до кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка.
У 1923—1926 рр. проживав у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Вивчав неолітичні культури території Чехо-Словаччини, орнаменти моравської мальованої кераміки, встановивши їхні зв'язки з неолітичною мальованою керамікою трипільської культури в Україні. Працював лаборантом у передісторичному відділі Чеського національного музею. Брав участь у виданні газети «Українське Життя» (Авсбург), друкував вірші, публіцистичні статті в періодиці.
1926 р. переїхав до Парижа. У Паризькому інституті палеонтології людини в Сен-Жермен вивчав відомі колекції палеолітичних городищ Франції та південної Африки.
У 1926—1939 роках жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії.
У 1942 р. під час нацистської окупації входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури й колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка.
Після закінчення Другої світової війни проживав у Західній Німеччині.
У 1948 р. перебрався до США. Через незатребуваність і за браком засобів до існування деякий час мусив працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.
Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.
Праці Редагувати
Автор праць «Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби» (1923), «Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ» (1925), «Нарис розвитку української неолітичної мальованої кераміки — Більче Золоте» (1926).
- 1923 — Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби
- 1925 — Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ
- 1926 — Нарис розвитку укр. неолітичної мальовничої кераміки — Більче Золоте
- 1931 — Соловецька каторга: Документи / Ред. Левко Чикаленко. Варшава, 1931. — 72 с.
- 1963 — Уривки зі спогадів з років 1919—1920 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] / Нью-Йорк: вид-во «Наша Батьківщина» — 167 С.
Родина Редагувати
Перша дружина — Стахевич Тетяна Сергіївна (1890—1942) (дочка Лідії Миколаївни Фігнер, племінниця Віри Миколаївни Фігнер) — історик. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів (1914), залишилась там під керівництвом М. І. Ростовцева, вийшла заміж за Л. Є. Чикаленка (1916) і поїхала з ним на Україну. Після еміграції чоловіка повернулася з дітьми до Петрограда (1921), працювала в Музеї революції. Під час розгрому Музею 1929 року (арешти співробітників і закриття відділів «Каторги і заслання», Великої французької революції) пішла звідти. Викладала українську мову і займалася зі студентами університету. Потім викладала латинь у Першому ленінградському медінституті. Померла від голоду в блокадному Ленінграді.
Дочки: Стахевич Ірина Львівна (Арися, 1918 — жовтень 1999) — інженер-технолог. Закінчила хімічний факультет Інституту кіноінженерів, отримала направлення до Шосткинської фабрики кіноплівки № 6, але не поїхала туди, оскільки обладнання заводу було евакуйоване на схід країни, а м. Шостка незабаром було зайняте німцями. Працювала на номерному заводі в Ленінграді, згодом перетвореному в НДІ. Перед відходом з роботи очолювала лабораторію. Пережила блокаду.
Стахевич Ягна Львівна (1917—1983) — геолог, працювала у ВСЕГЄІ, потім — Інституті геології Арктики, брала участь в геологічній розвідці алмазів у Якутії.
Друга дружина — Лінтварьова Оксана (нар. 1919) — від 1943 р.
Дочка: Мар'яна Львівна — лікар, що проживає в Нью-Йорку.
Примітки Редагувати
- Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. — ISBN 978-966-317-145-6.
- Мацько В., Білий цвіт на калині. — Хмельницький: Просвіта, 2001. — С.54.
- Петегирич В. Чикаленко Левко Євгенович [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 551. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.